Постанова Дніпровський апеляційний суд № 214/433/18

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/178/21 Справа № 214/433/18 Суддя у 1-й інстанції - Єлісєєва Т. Ю. Суддя у 2-й інстанції - Петешенкова М. Ю. Категорія 27 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 21 січня 2021 року м. Дніпро Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі: головуючого судді Петешенкової М.Ю., суддів Деркач Н.М., Пищиди М.М., при секретарі - Пивоваровій А.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргоюОСОБА_1 на рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 07 вересня 2018 року у цивільній справі за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,- В С Т А Н О В И Л А: У січня 2018 року ПАТ КБ ПриватБанк звернулося до суду з позовом, посилаючись на те, що відповідач звернулася до банку з метою отримання банківських послуг, у зв`язку з чим підписала заяву № б/н від 21 вересня 2012 року, згідно якої отримала кредит у розмірі 4700,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Відповідач підтвердила свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг» та «Тарифами Банку», які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua складає між нею та банком договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом у заяві. ОСОБА_1 взяті на себе зобов`язання за кредитним договором належним чином не виконувала, внаслідок чого станом на 18 грудня 2017 року утворилась заборгованість за кредитним договором в загальній сумі 43580,12 грн., з яких: 3747,15 грн. заборгованість за тілом кредиту, 1195,16 грн. нараховані відсотки за користування кредитом; 36086,38 грн. нарахована пеня, а також штрафи відповідно до п. 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг: 500,00 грн. - штраф (фіксована частина), 2051,43 грн. - штраф (процентна складова), яку ПАТ КБ ПриватБанк просить стягнути з відповідача на свою користь. Рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 07 вересня 2018 року позовні вимоги ПАТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість по кредитному договору від 21 вересня 2012 року в розмірі 11 493 грн. 74 коп., в тому числі: тіло кредиту 3747,15 грн.; нараховано відсотків за користування кредитом 1195,16 грн.; нараховано пені 4000 грн.; штраф (фіксована частина) 500,00 грн.; штраф (процентна складова) 2051,43 грн., судовий збір в розмірі 1762,00 грн., а всього 13 255, 74 грн. В іншій частині позову відмовлено. Рішення мотивовано тим, що відповідач порушує строки повернення заборгованості за кредитом, порушує строки виплати нарахованих відсотків, внаслідок чого у відповідача перед позивачем виникла заборгованість. При цьому судом зменшено розмір пені за несвоєчасне виконання зобов`язань за договором, відповідно до положень ст. 551 ЦК України. Не погодившись з рішенням суду ОСОБА_1 звернулася з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог. Апеляційну скаргу мотивовано тим, що заборгованість за тілом кредиту виникла 09 травня 2015 року, а позивач звернувся до суду тільки 25 січня 2018 року, тому до позовних вимог про стягнення пені та штрафних санкцій необхідно застосувати позовну давність. Щодо самої заборгованості за картковим кредитом у розмірі 3748,52 грн., то зазначені кошти були зняті з рахунку шахрайським шляхом невідомою особою. Після незаконного зняття коштів, відповідач в цей же день вернулась до позивача та заблокувала банківську картку, а також звернулася із заявою про кримінальне правопорушення до Саксаганського РВ Криворізького МУ м. Кривого Рогу у Дніпропетровській області, на підставі якої були внесені відомості до ЄРДР від 10 травня 2015 року за №12015040750001413 за ч. 1 ст. 190 КК України. Вказувала, що не підписувала з позивачем 21 вересня 2012 року кредитний договір та не погоджувалась з умовами та правилами надання банківських послуг у ПриватБанку, а тому їх не можна вважати складовою кредитного договору. Відзивів на апеляційну скаргу від учасників процесу не надходило. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, з огляду на наступне. Судом встановлено, що між сторонами у справі укладено кредитний договір № б/н від 21 вересня 2012 року, за умовами якого остання отримала кредит у розмірі 4 700 грн. Долучені до позовної заяви витяг з Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг, що розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/, якими передбачено, зокрема, пільговий період користування коштами, процентна ставка, права та обов`язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов`язань та їх розміри і порядок нарахування, а також містяться додаткові положення, в яких, зокрема, визначено дію договору (12 місяців з моменту підписання), позовну давність щодо вимог банку 50 років (пункт 1.1.7.31 згаданих Умов), та інші умови, - відповідачем не підписані. Анкета-заява містить текст про погодження споживача з Умовами та Правилами надання банківських послуг, але не конкретизовано яка саме редакція Умов та Правил надання банківських послуг погоджена споживачем. Долучений до матеріалів справи витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт Універсальна також не містить підпису відповідача. На підтвердження свого позову банком представлено розрахунок заборгованості за кредитним договором №б/н від 21 вересня 2012 року, згідно якого, станом на 18 грудня 2017 року у відповідача утворилась заборгованість в загальному розмірі: 43580,12 грн., з яких: 3747,15 грн. заборгованість за тілом кредиту, 1195,16 грн. нараховані відсотки за користування кредитом; 36086,38 грн. - нарахована пеня, а також штрафи відповідно до п. 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг: 500,00 грн. - штраф (фіксована частина), 2051,43 грн. - штраф (процентна складова). Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції вважав встановленим факт отримання кредитних коштів відповідачем, його зобов`язання своєчасно повертати кредит та нараховані відсотки, а тому у такого учасника справи в силу укладеного договору виникло зобов`язання повернути отримані кредитні кошти та відповідальність за несвоєчасне погашення кредиту. Проте погодитися з висновком суду колегія суддів не може, враховуючи наступне. Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України (в редакції, чинній на момент укладення кредитного договору) правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Відповідно до статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Згідно ч. 1 ст. 638 ЦК України, істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Частиною 2 статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). Згідно ч. 1 ст. 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. Відповідно до статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. За змістом частини другої статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Статтею 1049 ЦК України встановлено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Відповідно до ч. 1 ст. 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Таким чином, у разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами поділяються на встановлені законом (розмір та підстави, стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави, стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). У заяві позичальника від 21 вересня 2012 року умови щодо розміру тіла кредиту (кредитного ліміту), строку дії кредитного договору, розміру та порядку нарахування відсотків за користування кредитом та неустойки, відсутні. Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути заборгованість по відсоткам за користування кредитними коштами, а також неустойку у вигляді пені та штрафу. Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором, посилався на Умови та правили надання банківських послуг, як невід`ємну частину кредитного договору. Умовами та правилами надання банківських послуг, що надані позивачем на підтвердження позовних вимог визначено, в тому числі: порядок надання та умови погашення кредиту, погашення заборгованості по кредиту, сплату процентів нарахованих за період користування кредитом процентів, визначено права та обов`язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов`язань та їх розміри і порядок нарахування, та інші умови. При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Умови та правила розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати відсотків за користування кредитними коштами, та, зокрема саме у зазначеному у цих документах, що додані банком до позовної заяви, розмірах і порядках нарахування. Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи. Колегія суддів вважає, що в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» у період - з часу виникнення спірних правовідносин (21 вересня 2012 року) до моменту звернення до суду із вказаним позовом (25 січня 2018 року) кредитор мав можливість додати до позовної заяви Умови та Правила у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову. За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, надані банком заява позичальника та Умови не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджує вказаних обставин. При цьому згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Надані позивачем Правила надання банківських послуг у ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана відповідачем і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору. Аналогічна правова позиція про неможливість вважати складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору непідписані Умови та Прваила викладена у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження №6-16цс15). Умови та Правила надання банківських послуг в ПриватБанку, які містяться у матеріалах справи, не визнаються відповідачем та не містять його підпису, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 21 лютого 2012 року шляхом підписання заяви позичальника. Отже доводи апеляційної скарги щодо не підписанням відповідачем Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку заслуговують на уваги суду, тому відсутні правові підстави для стягнення з відповідача на користь АТ КБ «ПриватБанк» нарахованих відсотків за користування кредитом, неустойки (пені, штрафів), у зв`язку з безпідставністю позовних вимог в цій частині через відсутність передбаченого обов`язку відповідача по їх сплаті у анкеті-заяв, оскільки Умови та Правила надання банківських послуг, не можуть вважатися складовою частиною кредитного договору. Таким чином, до позовних вимог про стягнення пені та штрафних санкцій не має необхідності застосовувати строки позовної давності, оскільки в цій частині позовні вимоги задоволенню не підлягають. Однак, враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку ПАТ КБ «ПриватБанк» не повернуті, а також вимоги частини другої статті 530 ЦК України, за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, колегія суддів приходить до висновку, що позивач вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов`язання виконати боржником обов`язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів. При цьому, відповідач ОСОБА_1 не заперечувала факт отримання кредитної картки та отримання за нею кредитних коштів, користування кредитними коштами та часткову сплату заборгованості за договором, отже, не заперечувала факт укладення кредитного договору. Про зазначене свідчить долучена відповідачем до матеріалів справи виписка з особового рахунку № НОМЕР_1 за карткою НОМЕР_2 , яка підтверджує користування відповідачем кредитним лімітом та здійснювання погашення суми заборгованості (а.с.101-103). Таким чином, колегія приходить до висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача на користь банку тіла кредиту у розмірі 3747,15 грн. Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Згідно ст. 89 ЦПК України, виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Доводи апеляційної скарги про те, що невідомі особи шахрайським шляхом заволоділи коштами ОСОБА_1 не заслуговують на увагу, оскільки вказані обставини не підтверджені належними та допустимими доказами, а наявність кримінального провадження, порушеного за її заявою, не може свідчити, з огляду на презумпцію невинуватості, про вчинення злочину щодо відповідача до винесення вироку, яким такі обставини можуть бути встановлені, а також не може бути підставою для звільнення позичальника від обов`язку належного виконання кредитного зобов`язання і виконання умов договору у разі настання певних обставин, передбачених ними. За положеннями ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Таким чином, колегія приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення апеляційної скарги, скасування рішення суду з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позовних вимог. Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Оскільки суд апеляційної інстанцій дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, слід змінити розподіл судових витрат, стягнути із ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» пропорційно розміру задоволених позовних вимог витрати зі сплати судового збору, понесені у зв`язку із розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій у розмірі 37,47 грн. Керуючись ст.ст. 259, 268, 367, 376, 381-383 ЦПК України, колегія суддів, П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 07 вересня 2018 року скасувати та ухвалити нове рішення. Позовні вимоги Публічного акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 , АДРЕСА_1 ) на користь Публічного акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» (49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 50, ЄДРПОУ 14360570) заборгованість по кредитному договору від 21 вересня 2012 року за тілом кредиту в сумі 3 747,15 грн. У задоволенні решти позовних вимог Публічного акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості відмовити. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» на користь держави судові витрати у розмірі 37 грн. 47 коп. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Головуючий: М.Ю. Петешенкова Судді: Н.М. Деркач М.М. Пищида