Постанова 4811 № 450/2421/18

Справа № 450/2421/18 Головуючий у 1 інстанції: Мельничук І.І. Провадження № 22-ц/811/1598/20 Доповідач в 2-й інстанції: Ніткевич А. В. Категорія: 19 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 26 січня 2021 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі: головуючого - судді Ніткевича А.В., суддів: Ванівського О.М., Мельничук О.Я., секретаря Юзефович Ю.І. участю представника позивача Завалишина Ю.О., відповідача ОСОБА_1 розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Українська залізниця» від імені якого діє Регіональна філія «Львівська залізниця» акціонерного товариства «Українська залізниця» на рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 21 серпня 2019 року в складі судді Мельничук І.І. у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» від імені якого діє Регіональна філія «Львівська залізниця» ПАТ «Українська залізниця» до ОСОБА_1 , Лисиничівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області про скасування рішення сільської ради та визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку,- встановила: У липні 2018 року позивач ПАТ Українська залізниця» від імені якого діє Регіональна філія «Львівська залізниця» ПАТ «Українська залізниця» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , Лисиничівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області про скасування рішення сільської ради та визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку. Вимоги обґрунтовував тим, що з метою оформлення правовстановлюючих документів на право користування земельними ділянками, на замовлення ДТГО «Львівська залізниця» у 2015 року розроблена Технічна документація із землеустрою щодо інвентаризації земельної ділянки загальною площею 22,3411 га. Державному територіально-галузевому об`єднанню «Львівська залізниця» під існуючими об`єктами залізничного транспорту за напрямком «Львів Красне» від 1464 км + 227 м. до 1466 км. + 535 м. в адміністративних межах с. Підбірці Лисиничівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області. В результаті виконаних робіт встановлено, що площа земельних ділянок ДТГО «Львівська залізниця» на ділянці «Львів Красне» від 1464 км. + 227 м до 1466 км. + 535 м. в адміністративних межах с. Підбірці Лисиничівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області становить 14,0050 га. Проте, в результаті польового обстеження та при аналізі наданої інформації з електронної бази Державного земельного кадастру, наданої відділом Держземагентства в Пустомитівському районі Львівської області виявлено, що на земельній ділянці смуги відведення залізниці частково розташовані суміжні земельні ділянки, які знаходяться у приватній власності громадян. Зокрема, ОСОБА_1 відповідно до рішення виконавчого комітету Лисиничівської сільської ради народних депутатів від 18.10.1995 та державного акту серії ДА-І-ЛВ № 052627 від 24.12.1999 передано земельну ділянку площею 0.05822 га в межах с. Підбірці Пустомитівського району Львівської області. Згідно із Зведеним інвентаризаційним планом земельної ділянки смуги відведення ДТГО «Львівська залізниця» на ділянці «Львів Красне» від 1 464 км. + 227 м. до 1 466 км + 535 м. в адміністративних межах с. Підбірці Лисиничівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області, частина зазначеної земельної ділянки перетинається із земельною ділянкою смуги відведення Залізниці площею 0,0597 га. Позивач вважає, що вищевказане рішення Лисиничівської сільської ради та державний акт серії ДА-I-ЛВ № 052627 від 24.12.1999 є такими, що суперечать законодавству, порушують права позивача на користування наданою йому відповідно до норм чинного законодавства земельною ділянкою, а відтак таким, що підлягає визнанню недійсним. Таким чином, залізниця будучи землекористувачем спірної земельної ділянки та сплачуючи земельний податок, не погоджувала проект відведення земельної ділянки, не надавала згоди на вилучення земельної ділянки, цільове призначення якої у ході передачі у власність ОСОБА_1 було змінено, чим порушено вимоги ст.ст. 20, 84, 68, 142, 149, 122 ЗК України, ст. 11 ЗУ «Про транспорт» та ст. 6 ЗУ «Про залізничний транспорт» та право користувача земельною ділянкою, тому з метою відновлення порушеного права звернувся до суду з позовом. З врахуванням заяви про уточнення позовних вимог просив визнати незаконним та скасувати рішення виконавчого комітету Лисиничівської сільської ради народних депутатів від 18.10.1995, в частині надання ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,5822 га; визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії ДА-I-ЛВ № 052627 від 24.12.1999, стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати. Оскаржуваним рішенням Пустомитівського районного суду Львівської області від 21 серпня 2019 року у задоволенні позову Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» від імені якого діє Регіональна філія «Львівська залізниця» ПАТ «Українська залізниця» до ОСОБА_1 , Лисиничівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області про скасування рішення сільської ради та визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку відмовлено. Рішення суду оскаржив позивач АТ «Українська залізниця», від імені якого діє Регіональна філія «Львівська залізниця» акціонерного товариства «Українська залізниця», вважає рішення необґрунтованим, незаконним, ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права. В апеляційній скарзі покликається на те, що факт набуття земельною ділянкою в межах смуги відведення на ділянці «Львів Красне» від 1 464 км. + 227 м. до 1 466 км + 535 м. в адміністративних межах с. Підбірці Лисиничівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області статусу державної форми власності і такої, що належить до земель залізничного транспорту, а саме до земель спеціального призначення, ґрунтується на визначеному законом юридичному факті, оскільки на момент виникнення такого права діяло законодавство, що не передбачало обов`язкової реєстрації. При цьому, суд відкинув доводи про підтвердження права АТ «Укрзалізниця» на постійне користування землями смуги відведення за напрямом «Львів Красне» від 1 464 км. + 227 м. до 1 466 км + 535 м. в адміністративних межах с. Підбірці. Звертає увагу, що наявність чи відсутність у землекористувача документів на користування земельною ділянкою не змінює її правового статусу, оскільки такий вже визначений законом, при цьому право постійного землекористування є безстроковим і може бути припинене лише з підстав, передбачених законом. Разом з цим, вимог щодо виготовлення та отримання державного акта законодавством не передбачалося, а землі транспорту вважалися землями спеціального призначення, які використовувалися на підставі особливих положень про ці землі. Просить врахувати, що Земельний кодекс УРСР та Земельний кодекс України серед підстав припинення прав користування земельними ділянками не передбачали такої підстави, як не оформлення або не переоформлення рініше наданих прав, що спростовує висновок суду про те, що обов`язок оформлення позивачем правовстановлюючих документів на земельну ділянку в смузі відведення залізничної колії був визначений діючим на той час законодавством. В цьому контексті покликається на практику Верховного Суду та викладені позиції у відповідних постановах. Також вважає, що приймаючи рішення від 18.10.1995 виконавчий комітет Лисиничівської сільської ради перевищив повноваження, оскільки спірна земельна ділянка у позивача не вилучалася, згоди на вилучення такої земельної ділянки чи заяву про відмову від права користування земельними ділянками позивач не надавав, а про прийняття відповідного рішення не був повідомлений. Крім цього, спірна земельна ділянка передана сільською радою у власність, для індивідуального житлового будівництва, без зміни цільового призначення. Звертає увагу, що за спірну земельну ділянку залізниця сплачує земельний податок, тому у Лисиничівської сільської ради були відсутні правові підстави для видачі рішення, внаслідок чого є незаконним Державний акт на право приватної власності ОСОБА_1 на землю. Стверджує, що суд не надав оцінки плану смуги відведення лінії Тернопіль-Львів Львівської залізниці Пустомитівського району Львівської області від 1149 км + 950 м до 170 км +874 м, розбленого у 1965 році, витягу з Технічної документації з землеустрою щодо інвентаризації земельної ділянки, Витягу з «Інвентаризації земель смуги відведення Львівської залізниці на дільниці Красне-Підзамче, км 1431/3-1469/4 за 1995 рік», податковій декларації та не дослідив підстави набуття та правомірність розпорядження Лисиничівською сільською радою спірною земельною ділянкою. Просить скасувати рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 21 серпня 2019 року та ухвалити нове рішення, яким позов АТ «Укрзалізниця» задовольнити в повному обсязі, здійснити розподіл судових витрат. Відзиву на апеляційну скаргу не надходило. Відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції (ч. 3 ст. 360 ЦПК України). Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників справи, перевіривши матеріали справи та законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення виходячи із такого. Згідно із ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. На підставі ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно із статтею 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Частиною 6 цієї ж статті визначено, що в суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що позивачем належно не обґрунтовано та не доведено порушення його прав відповідачами. Також суд зазначив, що належне користування спірною земельною ділянкою позивачем не доведено, тому приймаючи оскаржувані рішення сільська рада діяла в межах наданих їй повноважень щодо розпорядження землями комунальної власності, а право позивача на спірну земельну ділянку не підтверджувалося жодним правовстановлюючим документом. Більше того, суд зазначив, що станом на час прийняття оспорюваного рішення Лисиничівської сільською радою Пустомитівського району Львівської області, спірна земельна не належала на праві користування позивачу, оскільки останній не оформив таке відповідно до діючого тоді земельного законодавства. Наведене підтверджується тим, що лише у 2015 року була розроблена Технічна документація із землеустрою щодо інвентаризації земельної ділянки загальною площею 22,3411 га. Державному територіально-галузевому об`єднанню «Львівська залізниця» під існуючими об`єктами залізничного транспорту за напрямком «Львів Красне» від 1464 км + 227 м. до 1466 км. + 535 м. в адміністративних межах с. Підбірці Лисиничівської сільської ради Пустомитівського району Львівської якої області. Таким чином, позивач не навів обставин, за яким оспорюване рішення ради може бути визнане недійсним (незаконним), виходячи з приписів ст. 21 ЦК України. Крім цього, неможливо точно встановити, що земельна ділянка відповідача перетинається із спірною земельною ділянкою позивача, оскільки земельна ділянка ПАТ «Українська залізниця», станом на час розгляду справи судом, не сформована, а технічна документація із землеустрою щодо інвентаризації земельної ділянки площею 22,3411 га. під існуючими об`єктами залізничного транспорту з напрямком «Львів-Красне» від 1464 км + 227 м до 1466 км + 535 м в адміністративних межах с. Підбірці Лисиничівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області, є лише одним із етапів, необхідних у ході інвентаризації та формування земельної ділянки залізниці, на шляху до закріплення за позивачем права власності чи постійного користування земельною ділянкою, відтак Державний акт на право власності на земельну ділянку відповідача не може порушувати права позивача на користування земельною ділянкою для обслуговування залізничного полотна та забезпечення безпеки руху, яка розташована у смузі відведення залізниці. Судом встановлено такі факти та відповідні ним правовідносини. Згідно із Державним актом на право власності на земельну ділянку серії ДА-І-ЛВ №052627 від 24.12.1999, виданого на підставі рішення виконавчого комітету Лисиничівської сільської ради народних депутатів від 18.10.1995, відповідачу ОСОБА_1 належить земельна ділянка площею 0,05822 га. в межах с. Підбірці Пустомитівського району Львівської області. Звертаючись із позовними вимогами, позивач АТ «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Львівська залізниця» свої доводи зводить до того, що вищевказана земельна ділянка належить до смуги земель відводу ПАТ «Україниська залізниця», перетинається та співпадає із вказаними землями у с. Підбірці, Пустомитівського району Львівської області, тому перебуває у власності відповідача без законних на те підстав, зазначаючи в обґрунтування, що позивач є законним користувачем спірної земельної ділянки та не погоджував її перехід у власність ОСОБА_1 . Позивач вказує, що право землекористування спірною земельною ділянкою виникло відповідно до плану полоси відведення 1962 року, тобто земельна ділянка в межах смуги відведення на ділянці «Львів Красне» від 1 464 км. + 227 м. до 1 466 км + 535 м. в адміністративних межах с. Підбірці Лисиничівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області має статус державної та належить до земель залізничного транспорту, а саме до земель спеціального призначення, відтак просив скасувати рішення органу місцевого самоврядування від 18.10.1995 в частині надання ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,5822 га та визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії ДА-I-ЛВ № 052627 від 24.12.1999, який виданй на підставі цього рішення. До зазначених обставин фактично зводяться і доводи апеляційної скарги позивача. Перевіряючи законність оскаржуваного рішення виходить з такого. Згідно із частиною першою статті 84 ЗК України у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. Відповідно до пункту б частини четвертої статті 84 ЗК України до земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать: землі під державними залізницями, об`єктами державної власності повітряного і трубопровідного транспорту. Згідно із частиною першою, другою статті 6 Закону України «Про залізничний транспорт» землі, що надаються в користування для потреб залізничного транспорту, визначаються відповідно до ЗК України та Закону України «Про транспорт». Відповідно до ч. 1 ст. 11 ЗУ «Про транспорт» землями транспорту визнаються землі, надані в користування підприємствам і організаціям транспорту згідно із ЗК України, для виконання покладених на них завдань щодо експлуатації, ремонту, вдосконалення і розвитку об`єктів транспорту. До земель залізничного транспорту належать землі, надані в користування підприємствам і організаціям залізничного транспорту відповідно до чинного законодавства України. До складу цих земель входять землі, які є смугою відведення залізниць, а саме землі, надані під залізничне полотно та його облаштування, станції з усіма будівлями і спорудами енергетичного, локомотивного, вагонного, колійного, вантажного і пасажирського господарства, сигналізації та зв`язку, водопостачання, каналізації, захисні і укріплюючі насадження, службові, культурно-побутові приміщення та інші споруди, необхідні для забезпечення роботи залізничного транспорту. (ч. 1 ст. 23 ЗУ «Про транспорт»). Ця норма закону кореспондується з положенням ст. 68 ЗК України. Частиною 2 ст. 6 ЗУ «Про залізничний транспорт» встановлено, що до земель залізничного транспорту належать землі смуг відведення залізниць під залізничним полотном та його облаштуванням, станціями з усіма будівлями і спорудами енергетичного, локомотивного, вагонного, колійного, вантажного і пасажирського господарства, сигналізації та зв`язку, водопостачання, каналізації; під захисними та укріплювальними насадженнями, службовими, культурно-побутовими будівлями та іншими спорудами, необхідними для забезпечення роботи залізничного транспорту. Постановляючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, районний суд не врахував того, що право ПАТ «Українська залізниця» мати у своєму користуванні земельну ділянку в межах смуги відведення для забезпечення функціонування залізничного транспорту передбачено ч. 1, 2 ст. Закону України «Про залізничний транспорт», ч. 1 ст. 11, ч.1 ст. 23 Закону України «Про транспорт», ст. 68, ч. 4 ст. 84 Земельного кодексу України. Наявність чи відсутність у ПАТ «Українська залізниця» документів, які засвідчують право на користування земельною ділянкою, не змінює її правового статусу, який ґрунтується на визначеному законом юридичному факті належності до земель залізничного транспорту. Разом з тим, нормами чинних нормативно-правових актів на момент набуття права на земельні ділянки залізницею у 1962 році, а саме: ЗК УРСР від 25.10.1922 року, Загальних основ землекористування та землеустрою, затверджених постановою ЦВК СРСР від 1928 року, передбачалось, що землі, які знаходилися фактично у виключному віданні уповноважених органів (у тому числі НК СРСР шляхів сполучення), рахуються закріпленими за ними та за відсутності їхньої згоди можуть бути вилученими лише у спеціальному порядку. Вимоги щодо виготовлення та отримання державного акта не передбачалися, а землі транспорту вважалися землями спеціального призначення, які використовувалися на підставі особливих положень про ці землі, відповідно до п.п.54,55 «Общих начал землепользования и землеустройства» (постанова ЦИК СССР 15.12.1928 року). Земельним кодексом УРСР (в редакції від 08.07.1970 року), постановою Верховної Ради УРСР від 18.12.1990 року, постановою Ради Міністрів СРСР від 27.01.1962 року №83 гарантувалося право позивача на користування земельною ділянкою, яка належить до земель залізниць, до оформлення ним права власності або землекористування. Вказаний висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, викладеній у постанові від 01 лютого 2018 року у справі № 909/277/16, яку, відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України, необхідно враховувати судам при виборі і застосуванні відповідних норм права. Таким чином, ухвалюючи оскаржуване рішення та відмовляючи у задоволенні позовних вимог, в тому числі з підстав відсутності у позивача правовстановлюючих документів на час прийняття оспорюваного рішення Лисиничівською сільською радою, районний суд не врахував того, що право ПАТ «Українська залізниця» мати у своєму користуванні земельну ділянку в межах смуги відведення для забезпечення функціонування залізничного транспорту передбачено ч. 1, 2 ст. Закону України «Про залізничний транспорт», ч. 1 ст. 11, ч.1 ст. 23 Закону України «Про транспорт», ст. 68, ч. 4 ст. 84 Земельного кодексу України, тобто визначене в силу закону. При цьому, наявність чи відсутність у ПАТ «Українська залізниця» документів, які засвідчують право на користування земельною ділянкою, не змінює її правового статусу, який грунтується на визначеному законом юридичному факті належності до земель залізничного транспорту, тому висновок суду про відсутність доказів щодо належності позивачу права користування земельними ділянками залізниці є помилковим. За таких обставин, ПАТ «Українська залізниця» є належним користувачем земель відведення, які фактично відносяться до земель державної власності. В свою чергу, державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обмежень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення речових права на нерухоме майно та їх обмежень, що супроводжується внесенням даних до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та обмежень. Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 19 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація прав проводиться на підставі, зокрема документів, що підтверджують виникнення, перехід, припинення прав на нерухоме майно, поданих органу державної реєстрації прав разом із заявою. При цьому, відсутність даних Державного земельного кадастру про реєстрацію будь-яких речових прав (зокрема, про право постійного користування) на земельну ділянку смуги відведення ДТГО «Львівська залізниця» на ділянці «Львів Красне» від 1 464 км. + 227 м. до 1 466 км + 535 м. в адміністративних межах с. Підбірці Лисиничівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області за ДТГО «Львівська залізниця», Державною адміністрацією залізничного транспорту України (Укрзалізниця), ПАТ «Українська залізниця», Регіональною філією «Львівська залізниця», ПАТ «Українська залізниця» та іншими особами, зазначених вище висновків не спростовує, оскільки відповідно до п. 4 ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», права на нерухоме майно, що виникли до набрання чинності цим Законом, визнаються дійсними у разі відсутності їх державної реєстрації, передбаченої цим Законом, зокрема, за умови, якщо на момент виникнення прав діяло законодавство, що не передбачало обов`язкової реєстрації таких прав. З врахуванням встановлених обставин справи та наведених вище норм матеріального закону, колегія суддів дійшла висновку про те, що позивачем доведено право постійного користування земельною ділянкою, згідно розробленої Технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земельної ділянки загальною площею 22,3411 га. під існуючими об`єктами залізничного транспорту за напрямком «Львів Красне» від 1464 км + 227 м. до 1466 км. + 535 м. в адміністративних межах с. Підбірці Лисиничівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області. В свою чергу, згідно із ст. 79 ЗК України земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами. Відповідно до ст. 79-1 ЗК України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї. Статтею 152 ЗК України передбачено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою. Відповідно до частин першої та другої статті 55 Закону України «Про землеустрій» від 22 травня 2003 року № 858-IV встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) проводиться відповідно до топографо-геодезичних і картографічних матеріалів. Встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється на основі технічної документації із землеустрою, якою визначається місцеположення поворотних точок меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). Згідно зі статтею 198 ЗК України кадастрові зйомки - це комплекс робіт, виконуваних для визначення та відновлення меж земельних ділянок. Кадастрова зйомка включає: геодезичне встановлення меж земельної ділянки; погодження меж земельної ділянки з суміжними власниками та землекористувачами; відновлення меж земельної ділянки на місцевості; встановлення меж частин земельної ділянки, які містять обтяження та обмеження щодо використання землі; виготовлення кадастрового плану. На переконання колегії суддів, Технічна документація із землеустрою щодо інвентаризації земельної ділянки смуги відведення ДТГО «Львівська залізниця» на ділянці «Львів Красне» від 1 464 км. + 227 м. до 1 466 км + 535 м. в адміністративних межах с. Підбірці Лисиничівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області, не є доказом, який достовірно свідчить про те, що смуга відведення, яка перебуває у користуванні ПАТ «Укрзалізниця», має перетин (накладення) із земельною ділянкою площею 0,05822, яка згідно Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ДА-І-ЛВ №052627 від 24.12.1999, виданого на підставі рішення виконавчого комітету Лисиничівської сільської ради народних депутатів від 18.10.1995, належить відповідачу ОСОБА_1 . Враховуючи встановлені обставини справи, колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду щодо неможливості встановити те, що земельна ділянка відповідача перетинається з земельною ділянкою позивача, оскільки земельна ділянка ПАТ «Українська залізниця», станом на час розгляду справи місцевим судом, так і на час її перегляду в апеляційному порядку, не сформована, при цьому технічна документація із землеустрою щодо інвентаризації земельної ділянки площею 22,3411 га. під існуючими об`єктами залізничного транспорту з напрямком «Львів-Красне» від 1464 км + 227 м до 1466 км + 535 м в адміністративних межах с. Підбірці Лисиничівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області, є лише одним із етапів, необхідних у ході інвентаризації та формування земельної ділянки залізниці. Інші доводи апеляційної скарги, які б давали підстави для висновку про підставність такої, колегією суддів не встановлено. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободзобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст. 259, 367, 368, 372, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів, - постановила: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» від імені якого діє Регіональна філія «Львівська залізниця» акціонерного товариства «Українська залізниця» залишити без задоволення. Рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 21 серпня 2019 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня прийняття, може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови. Повний текст постанови складений 27 січня 2021 року. Головуючий: А.В. Ніткевич Судді: О.М. Ванівський О.Я. Мельничук