Постанова 4807 № 336/1666/20

Дата документу 29.01.2021 Справа № 336/1666/20 ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Є.У.№ 336/1666/20 Головуючий у 1 інстанції: Дмитрюк О.В. № 22-ц/807/110/21 Суддя-доповідач: Крилова О.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 29 січня 2021 року м. Запоріжжя Запорізький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого: Крилової О.В. суддів: Кухаря С.В. Полякова О.З. розглянувши в порядку спрощеного письмового провадження без виклику учасників справи цивільну справу заапеляційною скаргою Акціонерного товариства «Запорізький виробничий алюмінієвий комбінат» на рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 13 серпня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Запорізький виробничий алюмінієвий комбінат» про стягнення заробітної плати, компенсації невикористаних днів щорічної відпустки, середнього заробітку за час затримки розрахунку, ВСТАНОВИВ В березні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до АТ «Запорізький виробничий алюмінієвий комбінат» про стягнення заробітної плати, компенсації невикористаних днів щорічної відпустки, середнього заробітку за час затримки розрахунку. В обґрунтування позовних вимог зазначав, що що згідно наказу АТ «Запорізький виробничий алюмінієвий комбінат» № 02-61/к від 23.05.2019 р. його було прийнято на посаду спеціаліста групи оперативного контролю дирекції з захисту ресурсів АТ «ЗАлК» з 24.05.2019 р. Відповідно до наказу від 27.12.2019 р. позивача було переведено на посаду начальника служби охорони дирекції з захисту ресурсів АТ «ЗАлК» з 01.01.2020 р. Наказом від 13.02.2020 р. № 02-229/к його звільнено з 13.02.2020 р. за угодою сторін на підставі п.1 ст.36 КЗпП України. Посилаючись на те, що в день звільнення підприємство не виконало вимоги ст. 116 КЗпП України, позивач просить стягнути з відповідача: 5611,00 грн. за вирахуванням податків, зборів та інших обов`язкових платежів заборгованість із заробітної плати за лютий 2020 р.; 5718,31 грн. за вирахуванням податків, зборів та інших обов`язкових платежів компенсації за невикористані дні щорічної відпустки; 9578,15 грн. за вирахуванням податків, зборів та інших обов`язкових платежів заборгованість із заробітної плати за січень 2020 р.; 20700,46 грн. за вирахуванням податків, зборів та інших обов`язкових платежів середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні (за період з 14.02.2020 р. по 27.03.2020 р.). В процесі розгляду справи позивач подав заяву, в якій просить стягнути середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні на день постановлення рішення. Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 13 серпня 2020 року позов задоволено. Стягнуто з Акціонерного товариства «Запорізький виробничий алюмінієвий комбінат» на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі за період з січня по лютий 2020 року у загальному розмірі 15189,15 грн. за вирахуванням податків, зборів та обов`язкових платежів. Стягнуто з Акціонерного товариства «Запорізький виробничий алюмінієвий комбінат» на користь ОСОБА_1 компенсацію за невикористані дні відпустки у загальному розмірі 5718,31 грн. за вирахуванням податків, зборів та загальнообов`язкових платежів. Стягнуто з Акціонерного товариства «Запорізький виробничий алюмінієвий комбінат» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виплати належних виплат з дати звільнення по 13.08.2020 року у розмірі 87615,91 грн. за вирахуванням податків, зборів та загальнообов`язкові платежів, що становлять 21223,73 грн. Стягнуто з Акціонерного товариства «Запорізький виробничий алюмінієвий комбінат» в дохід держави судовий збір в сумі 1681,60 грн. Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, АТ «Запорізький виробничий алюмінієвий комбінат» подало апеляційну скаргу, в якій посилаючись на незаконність, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права просить рішення суду першої інстанції скасувати. Позивач скористався своїм правом на подачу відзиву на апеляційну скаргу. У відзиві зазначав, що під час розгляду справи судом першої інстанції надано належну правову оцінку правовідносинам, що склалися між сторонами у справі, з`ясовано їх правову природу та як наслідок винесено обґрунтоване та законне рішення, а доводи апеляційної скарги є безпідставними та необґрунтованими. В зв`язку з наведеним, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Відповідно до частини першої статті 368 ЦПК України у суді апеляційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 369 цього Кодексу. Згідно з частиною тринадцятою статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Зважаючи на те, що справа є малозначною, її розгляд здійснено в порядку письмового провадження, без виклику сторін. Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав. Згідно із ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах з АТ «Запорізький виробничий алюмінієвий комбінат» з 24.05.2019 року на посаді спеціаліста групи оперативного контролю дирекції з захисту ресурсів згідно наказу № 02-61/к від 23.05.2019 року.(а.с.82) Відповідно до наказу від 27.12.2019 р. позивача було переведено на посаду начальника служби охорони дирекції з захисту ресурсів АТ «ЗАлК» з 01.01.2020 р.(а.с.83) Наказом від 13.02.2020 р. № 02-229/к ОСОБА_1 звільнено з 13.02.2020 р. за угодою сторін на підставі п.1 ст.36 КЗпП України (а.с.84) Відповідно до розрахунку, наданого позивачем, який відповідачем в процесі розгляду справи не спростований, заборгованість із заробітної плати за лютий 2020 р. складає 5611 грн., заборгованість із заробітної плати за січень 2020 р. складає 9578,15 грн. Таким чином, залишок заборгованості підприємства по заробітній платі перед позивачем складає 15 189,15 грн.; компенсація за невикористані дні відпустки складає 5718,31 грн. Отже всього нараховано позивачеві до виплати за вирахуванням податків, зборів та загальнообов`язкових платежів 20907,46 грн. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що з відповідача на користь позивача підлягають стягненню сума заборгованості по заробітній платі та компенсації за невикористані дні відпустки у розмірі 20907,46 грн. ( з урахуванням податків, зборів та загальнообов`язкових платежів) Розмір середнього заробітку за період з 14 лютого 2020 року по 13 серпня 2020 року затримки розрахунку при звільненні становить 598,02х182 дні=87615,91 грн. З вказаними висновками суду першої інстанції колегія суддів апеляційного суду не погоджується частково, виходячи з наступного. Статтею 43 Конституції України, гарантовано право кожного на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом. Ст. 94 КЗпП України передбачено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Згідно зі ст. 97 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган чи фізична особа не має права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами, колективними договорами. Аналогічні положення передбачені в ст. 21 Закону України "Про оплату праці". Відповідно до ч. 1 ст. 115 КЗпП України, заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата. За змістом частини першої ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Враховуючи викладене та встановлені під час судового розгляду обставини з приводу несплати позивачеві всіх сум, що належать йому при звільненні, суд першої інстанції з урахуванням витребуваних у відповідача доказів, щодо нарахування та сплати заробітної плати та її складових, дійшов вірного висновку про стягнення на користь позивача заборгованості по заробітній платі та компенсації за невикористану відпустку у розмірі 24 226,00 грн. При цьому доводи апеляційної скарги, щодо відсутності вини відповідача у наявності вказаної заборгованості є неспроможними та недоведеними, оскільки відсутність у роботодавця коштів, у зв`язку накладанням арешту на рахунки, не може виключати його відповідальність на несвоєчасний розрахунок при звільненні робітника. Відповідно до частини першої статті 94 КЗпП України заробітною платою є винагорода, яка виплачується працівникові за виконану ним роботу. Відшкодування, яке сплачується за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, не відповідає цим ознакам заробітної плати, оскільки виплачується не за виконану працівником роботу, а за затримку розрахунків при звільненні. Тому відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП, хоча і розраховується, виходячи з середнього заробітку працівника, однак не є заробітною платою. Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму. Статтею 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таким чином, закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність. Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя. Так, згідно з частиною другою статті 233 КЗпП України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком. Законодавство України не передбачає обов`язок працівника звернутись до роботодавця з вимогою про виплату йому належних платежів при звільненні. Водночас у трудових правовідносинах працівник має діяти добросовісно, реалізуючи його права, що, зокрема, вимагає частина третя статті 13 ЦК України, не допускаючи дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. Якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Вищенаведене зазначено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року (справа № 761/9584/15-ц, провадження № 14-623цс18), в якій також йдеться про відсутність чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця у механізмі компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Велика Палата Верховного Суду вказала, що слід мати на увазі, що працівник є слабшою, ніж роботодавець стороною у трудових правовідносинах. Водночас, звернула увагу, що у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця. Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Відповідно до частини 1 статті 9 ЦК України така спрямованість притаманна і заходу відповідальності роботодавця, передбаченому статтею 117 КЗпП України. Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач. Водночас виходячи з мети відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, яка полягає у компенсації працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, і які розумно можна було б передбачити, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що, з одного боку, не всі чинники, сформульовані у зазначеному висновку, відповідають такій меті. З огляду на викладене, Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16 про те, що право суду зменшити розмір середнього заробітку залежить від прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України, і зазначила, що, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати: - розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором. - період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; - ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника. - інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. У разі, коли Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні в одній зі справ Верховного Суду України, згідно з частиною шостою статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суди враховують висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду, навіть якщо аналогічні висновки Верховний Суд України сформулював також при розгляді інших справ (див. пункти 50, 88 постанови Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 161/12771/15-ц). Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково. Зі справи вбачається, що ухвалою Запорізького окружного адміністративного суду від 20 травня 2019 року (справа № 280/5096/18) зупинено видаткові операції на рахунках та заборонено відчуження майна ПАТ "Запорізькій Виробничий Алюмінієвий Комбінат" до дня складання акта опису майна платника податків у податкову заставу податковим керуючим або акта опису майна, що може бути описано у податкову заставу, або погашення податкового боргу в повному обсязі (а.с.68) З рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 12 лютого 2018 року (справа № 808/408/18) що постановою від 09 серпня 2017 року за ВП № 54474830 в рамках заведеного ВП № 54389933 головним державним виконавцем Вознесенівського ВДВС ГТУЮ Харченко О.Г. було накладено арешт на кошти, що містяться на всіх банківських рахунках ПАТ "Запорізький виробничий алюмінієвий комбінат". При цьому, доводи апеляційної скарги, що арешт коштів на рахунку є підставою для відмови у застосуванні норми ст. 117 КЗпП України не приймаються колегією суддів, оскільки судом першої інстанції вірно зазначено, що в розумінні Європейського Суду з прав людини мирне володіння своїм майном включає не тільки "класичне" право власності, яке розглядається в Україні, а й, до прикладу, виплати за трудовим договором та інші виплати. Так, справа "Stretch v. the United Kingdom", заява № 44277/98, рішення від 24.06.2003, пункт 32 Суд нагадує, що згідно з усталеною практикою органів Конвенції, поняття "майно" (possessions) може означати "існуюче майно" (existing possessions) або активи, включаючи права вимоги, стосовно яких заявник може стверджувати, що він має принаймні "законне сподівання" на отримання можливості ефективно здійснити майнове право (див., зокрема, згадане вище рішення у справі "Компанія "Пайн Веллі Девелопментс" та інші проти Ірландії" (Pine Valley Developments and Others v. Ireland), п. 51; рішення у справі ""Прессос Компанія Нав`єра" та інші проти Бельгії" (Pressos Compania Naviera S.A. and Others v. Belgium) від 20 листопада 1995 року, серія A, № 332, с. 21, п. 31). Отже, звільнення АТ "Запорізький виробничий алюмінієвий комбінат" від обов`язку компенсувати працівнику майнові втрати, які він зазнав внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, в цьому випадку не буде відповідати принципу "пропорційності" та призведе до порушення необхідного балансу. Разом з тим, зазначена обставина колегією суддів враховується як підстава для зменшення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат. Відповідно до пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність. Справедливість та добросовісність - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Частиною 3 статті 13 ЦК України також встановлено недопустимість дій особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. Колегія суддів враховуючи, що заборгованість по заробітній платі та компенсація за невикористану відпустку більше ніж втричі менша ніж сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним вище критеріям, визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат у сумі 20907,46 грн. На підставі зазначеного, рішення суду першої інстанції згідно з п.п.1,4 ч.1 ст.376 ЦПК України підлягає скасуванню в частині вирішення позовних вимог про стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та прийняттям в цій частині нової постанови про часткове задоволення позовних вимог. Частиною четвертою статті 10 ЦПК України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Відповідно до статей 1 та 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини. Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд. Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29). Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, суд, П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Запорізький виробничий алюмінієвий комбінат» задовольнити частково. Рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 13 серпня 2020 рокупо цій справі в частині стягнення з Акціонерного товариства «Запорізький виробничий алюмінієвий комбінат» на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки при звільненні у розмірі 87615,91 грн. скасувати , прийняти в цій частині нову постанову. Позов ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Запорізький виробничий алюмінієвий комбінат» в частині стягнення середнього заробітку за весь час затримки при звільненні задовольнити частково. Стягнути з Акціонерного товариства «Запорізький виробничий алюмінієвий комбінат» на користь ОСОБА_1 20907,46 грн. ( сума визначена без утримання прибуткового податку з громадян й інших обов`язкових платежів) В іншій частині позов залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови, лише у випадку якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково. Повний текст постанови складено 29 січня 2021 р. Головуючий О.В. Крилова Судді: С.В. Кухар О.З. Поляков