Постанова Київський апеляційний суд № 753/14986/20

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа №753/14986/20 Апеляційне провадження №22-ц/824/2830/2021 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 20 січня 2021 року місто Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах - головуючого Сержанюка А.С., суддів: Гуля В.В., Суханової Є.М., розглянувши цивільну справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами у місті Києві за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 20 жовтня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Дарницького районного відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, В С Т А Н О В И В : 14 вересня 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду із названим позовом, в якому просив стягнути з державного бюджету на його користь завдану Дарницьким районним відділом державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції моральну шкоду у розмірі 40 000 грн. Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 23 червня 2020 року скаргу ОСОБА_1 на дії державного виконавця відділу державної виконавчої служби Дарницького районного управління юстиції у м. Києві Маріуци Т.В. задоволено. Визнано дії державного виконавця відділу державної виконавчої служби Дарницького районного управління юстиції у м. Києві Маріуци Т.В. щодо винесення постанови про зміну зберігача майна від 12 листопада 2015 року та акту приймання-передавання майна від 12 листопада 2015 року у виконавчому провадженні ВП №46234623 неправомірними. Зазначає, що неправомірна бездіяльність державного виконавця відділу державної виконавчої служби Дарницького районного управління юстиції у м. Києві Маріуци Тетяни Вадимівни завдала позивачу душевних і моральних страждань, що виразилося у погіршенні стану здоров`я, погіршенні самопочуття. Позивач змушений був тривалий час стояти в чергах у виконавчій службі, звертатись до суду за захистом своїх прав, що призвело до зміни життєвого режиму. Крім того, в листопаді 2015 року всупереч ухвали суду від 17 квітня 2015 року у позивача незаконно вилучено автомобіль в рамках виконавчого провадження, який повернуто та знято арешт лише 27 жовтня 2016 року, тобто після 1,5 року незважаючи на ухвалу суду від 17 квітня 2015 року, що викликало необхідність звернення до лікарів. Позивач проходив обстеження та лікування. Крім того, він зазнав значних душевних страждань у зв`язку з протиправною поведінкою щодо нього. Його звичайний ритм життя змінився. Він змушений протягом тривалого часу стояти у чергах у реєстраційній службі, у виконавчій службі, звертатися до адвокатів, витрачати свій час та нерви, з метою домогтися відновлення його порушених прав, звертатися до суду у порушенні його прав власника, оскільки він не міг розпорядитися та користуватися своїм майном, у душевних і моральних стражданнях, нервових стресах та погіршенні самопочуття. Все це викликає моральні страждання від неможливості домогтися справедливості та задоволення вимог викладених у позовній заяві. Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 20 жовтня 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з держави на користь ОСОБА_1 шляхом списання коштів державного бюджету в сумі 5 000 грн для відшкодування ( компенсації ) моральної шкоди, заподіяної внаслідок дій державного виконавця відділу державної виконавчої служби Дарницького районного управління юстиції у м. Києві Маріуци Тетяни Вадимівни щодо винесення постанови про зміну зберігача майна від 12 листопада 2015 року та акту приймання-передавання майна від 12 листопада 2015 року у виконавчому провадження ВП №46234623. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. На обґрунтування ухваленого судового рішення місцевий суд зазначив, що з огляду на вимоги закону та наведені вище обставини справи, враховуючи характер порушень внаслідок дій посадової особи державної виконавчої служби Дарницького районного управління юстиції у м. Києві, які були визнанні ухвалою Дарницького районного суду міста Києва від 23 червня 2020 року у справі за скаргою ОСОБА_1 на дії державного виконавця відділу державної виконавчої служби Дарницького районного управління юстиції у м. Києві Маріуци Т.В., глибину душевних страждань позивача, пов`язаних із тривалим невиконанням даного судового рішення, обмеження його у можливості реалізації своїх звичок в повсякденному житті, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення, зокрема неможливість належного користування майном, і як наслідок порушення його права власності, необхідності вжиття позивачем заходів для додаткової організації свого життя та побуту, в тому числі пов`язаного із захистом своїх прав у реєстраційній та державній виконавчій службі, керуючись вимогами розумності і справедливості, суд дійшов висновку про стягнення з держави на користь ОСОБА_1 шляхом списання коштів державного бюджету в сумі 5 000 грн для відшкодування ( компенсації ) моральної шкоди, заподіяної внаслідок дій посадових осіб державної виконавчої служби Дарницького районного управління юстиції у м. Києві. Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням в частині розміру задоволених позовних вимог, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, посилаючись на його незаконність та необґрунтованість, а також неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права при його ухваленні. Просить рішення Дарницького районного суду м. Києва від 20 жовтня 2020 року змінити в частині розміру стягнення моральної шкоди з 5 000 грн на 40 000 грн. Суд, закінчивши з`ясування обставин справи і перевірку їх доказами, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі, у межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити частково, керуючись наступним. Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно із ч. 4 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Як встановлено судом, що підтверджується і матеріалами справи, ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 23 червня 2020 року скаргу ОСОБА_1 на дії державного виконавця відділу державної виконавчої служби Дарницького районного управління юстиції у м. Києві Маріуци Т.В. задоволено ( а.с. 4-6 ). Визнано дії державного виконавця відділу державної виконавчої служби Дарницького районного управління юстиції у м. Києві Маріуци Тетяни Вадимівни щодо винесення постанови про зміну зберігача майна від 12 листопада 2015 року та акту приймання-передавання майна від 12 листопада 2015 року у виконавчому провадженні ВП №46234623 неправомірними ( там же ). Вказана ухвала набрала законної сили. Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 20 жовтня 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено частково ( а.с. 20-24 ). Стягнуто з держави на користь ОСОБА_1 шляхом списання коштів державного бюджету в сумі 5 000 грн для відшкодування ( компенсації ) моральної шкоди, заподіяної внаслідок дій державного виконавця відділу державної виконавчої служби Дарницького районного управління юстиції у м. Києві Маріуци Тетяни Вадимівни щодо винесення постанови про зміну зберігача майна від 12 листопада 2015 року та акту приймання-передавання майна від 12 листопада 2015 року у виконавчому провадження ВП №46234623 ( там же ). В задоволенні решти позовних вимог відмовлено ( там же ). Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що позивачем доведено заподіянння йому державним виконавцем моральної шкоди, що підтверджується ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 23 червня 2020 року. Суд другої інстанції не погоджується з висновком місцевого суду з огляду на наступне. Пунктом 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз`яснено, що моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків. Обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача. Правовою підставою для цивільно-правової відповідальності за відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень, є правопорушення, що включає як складові елементи шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв`язок між ними. Шкода відшкодовується незалежно від вини. Належним доказом протиправних (неправомірних) рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця є, як правило, відповідне судове рішення (вирок) суду, що набрало законної сили, або відповідне рішення вищестоящих посадових осіб державної виконавчої служби, інші докази. Стаття 23 ЦК України передбачає право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав, яка полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів. Під моральною шкодою необхідно розуміти втрати немайнового характеру, внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства, моральна шкода може полягати у моральних переживаннях у зв`язку із знищенням чи пошкодженням майна, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків. Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. При вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди обов`язковому з`ясуванню підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та чим він при цьому керувався, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. Відповідно до ч. 3 ст. 12, ч.ч. 1, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Отже, звертаючись до суду із зазначеним позовом, позивач має довести факт заподіяння йому відповідачем моральної шкоди, яка за змістом ст. 1167 ЦК України завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, а також відповідно до того, яких саме втрат немайнового характеру він зазнав, обґрунтувати розмір відшкодування моральної шкоди. Недоведеність позивачем зазначених обставин по справі є підставою для відмови у задоволенні позову. Суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що позивач не надав ані суду першої інстанції, а ні суду апеляційної інстанції доказів заподіяння йому моральної шкоди за підставами ст. 1167 ЦК України. Апеляційний суд вважає за необхідне відзначити і ту обставину, що позивач не звільнений від обов`язку згідно положень ст. 82 ЦПК України довести ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог. Наявність лише судового рішення про визнання неправомірними дій державного виконавця від 23 червня 2020 року, сама по собі, не свідчить, з точки зору суду другої інстанції, про заподіяння позивачу немайнової шкоди. За таких обставин, суд першої інстанції дійшов необґрунтованого висновку про доведеність позовних вимог для стягнення з держави на користь позивача відшкодування моральної шкоди, заподіяної внаслідок дій державного виконавця. Таким чином, суд першої інстанції, неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи, вважав встановленими обставини, що мають значення для справи, які судом не доведені, зробив висновки, які не відповідають матеріалам справи, і, без додержання зазначених норм матеріального та процесуального права, зокрема, ст.ст. 23, 1167 ЦК України ст.ст. 5, 10-13, 76-81, 263 ЦПК України, помилково ухвалив рішення про часткове задоволення позовних вимог. За таких обставин, доводи апеляційної скарги, зокрема, про незаконність та необґрунтованість рішення в зазначеній частині, а також неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права при його ухваленні, зокрема, ст.ст. 23, 1167 ЦК України, ст.ст. 5, 10-13, 76-81, 263 ЦПК України, з точки зору суду другої інстанції, знайшли своє підтвердження, а тому рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог у відповідності до ст. 376 ЦПК Українита названих положень матеріального і процесуального права за їх необґрунтованістю та недоведеністю. В даному випадку, суд другої інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, а відтак - виходить за межі заявлених апеляційних вимог у відповідності до положень ч. 4 ст. 367 ЦПК України, оскільки під час розгляду справи встановлено порушення зазначених норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення. Інші доводи апелянта, зокрема, про те, що суд не прийняв до уваги вимоги Конвенції та практику ЄСПЛ, в аналогічних справах, щодо розміру справедливої сатисфакції, викладеній в пілотному рішенні ЄСПЛ від 15.10.2009 року, у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» та у рішенні від 27.07.2004 року у справі «Ромашов проти України», чим порушив положення ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, щодо справедливого суду, ст. 13 Конвенції щодо ефективного засобу юридичного захисту, ст. 41 Конвенції щодо справедливої сатисфакції, ч. 1 ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» та ч. 4 ст. 10 ЦПК України щодо застосування практики ЄСПЛ не заслуговують на уваги, оскільки, як зазначено вище, позивачем не надано суду належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів в порядку ст.ст. 76-81 ЦПК України на підтвердження завданої йому моральної шкоди. Апеляційний суд також вважає за необхідне відмітити, що Європейський суд з прав людини наголошує, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи ( рішення ЄСПЛ у справі «Проніна проти України» від 18 липня 2006 року ). Враховуючи наведене та керуючись ст.ст. 5, 10-13, 76-81, 263, 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 20 жовтня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Дарницького районного відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги залишити без задоволення. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня проголошення судового рішення, за виключенням випадків, передбачених ч. 3 ст. 389 ЦПК України. Головуючий А.С. Сержанюк Судді: В.В. Гуль Є.М. Суханова