Постанова 4873 № 925/1526/19

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "26" січня 2021 р. Справа№ 925/1526/19 Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого: Руденко М.А. суддів: Пономаренка Є.Ю. Дідиченко М.А. при секретарі: Рибчич А.В. за участю представників сторін: від позивача: не з`явився від відповідача: Пегза К.К. (довіреність №117 від 20.01.2021) розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" та Уманського комунального підприємства "Уманьтеплокомуненерго" на рішення господарського суду Черкаської області від 07 серпня 2020 року у справі №925/1526/19 (суддя Спаських Н.М.) за позовом акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" до Уманського комунального підприємства "Уманьтеплокомуненерго" про стягнення 1 379 691,68 грн., - В С Т А Н О В И В: У грудні 2019 року акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулось до господарського суду Черкаської області з позовом, в якому просило стягнути з Уманського КП "Уманьтеплокомуненерго" на користь АТ НАК "Нафтогаз України" заборгованість в сумі 1 379 691.68 грн., з яких 627 825.70 грн. залишок основного боргу за газ, 365 867.33 грн. пеня, 250 470.94 грн. - 3 % річних, 135 527.70 грн. інфляційних втрат. В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що відповідач в порушення умов договору № 1088/1718-ТЕ-36 не розрахувався за поставлений газ, у зв`язку з чим у останнього утворилась заборгованість у сумі 627 825.70 грн. - основний борг за газ, 365 867.33 грн. - пеня, 250 470.94 грн. - 3 % річних, 135 527.70 грн. - інфляційних втрат. Рішенням господарського суду міста Черкаської області від 07 серпня 2020 року у справі №925/1526/19 позов задоволено частково: стягнуто з Уманського комунального підприємства "Уманьтеплокомуненерго" на користь акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" 627 825.70 грн. залишку основного боргу за газ, 182 933.66 грн. пені, 244 636.64 грн. 3 % річних, 135 527.70 грн. інфляційних втрат та 20 695,38 грн. на відшкодування сплаченого судового збору, в решті вимог у позові відмовлено. Мотивуючи рішення, суд першої інстанції вказав на те, що за спожитий на суму 70 028 760.72 грн. газ відповідач розрахувався не повністю, сплативши лише 69 400 935.02 грн., у зв`язку з чим за відповідачем існує заборгованість у розмірі 627 825,70 грн. Суд першої інстанції вказав на вірно здійснений позивачем розрахунок пені, однак дійшов висновку про можливість зменшення його розміру на 50%. Також суд першої інстанції зазначив на невірність розрахунку позивачем 3% річних та інфляційних втрат на кошти, які сплачувалися відповідачем на підставі Постанови КМУ №256. Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення господарського суду Черкаської області від 07 серпня 2020 року у справі №925/1526/19 та ухвалити нове, яким у стягненні пені у розмірі 182 933,66 грн., 3 % річних у розмірі 244 636,64 грн., 135 527,70 грн. інфляційних втрат та 20 695,38 грн. судового збору відмовити. В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач вказує на те, що суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення не повністю врахував виключних обставин, а саме що відповідач не є кінцевим споживачем одержаного природного газу, тоді як здійснення оплати за природний газ залежить виключно від розрахунків кінцевих споживачів, та дійшов необґрунтованого висновку про наявність підстав для зменшення заявленого до стягнення розміру пені лише на 50 %. Також апелянт вказав на невірний розрахунок інфляційних втрат та 3% річних з огляду на додержання відповідачем вимог законодавства щодо проведення розрахунків за поставлений природний газ. Також, не погоджуючись із судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення господарського суду Черкаської області від 07 серпня 2020 року у справі №925/1526/19 в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо стягнення пені у розмірі 182 933,67 грн. та 3 % річних у розмірі 5 834,30 грн. та прийняти в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити. В обґрунтування апеляційної скарги позивач зазначив, що судом першої інстанції при вирішенні питання про зменшення пені не було об`єктивно оцінено, чи даний випадок є винятковим, виходячи з інтересів сторін, а не лише відповідача, причин неналежного виконання або невиконання зобов`язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення та не було враховано інтересів позивача. За твердженням апелянта, несвоєчасність оплати контрагентів прямо перешкоджає виконанню покладених на позивача державою обов`язків, погіршує фінансове становище, впливає на якість та своєчасність надання послуг з поставки газу для інших споживачів природного газу. Крім того, апелянт наголошує на невірному розрахунку судом першої інстанції 3 % річних. Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу № 925/1526/19 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді Руденко М.А. (доповідач у справі), судді Дідиченко М.А., Пономаренко Є.Ю. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 11.09.2020 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Уманського комунального підприємства "Уманьтеплокомуненерго" та призначено до розгляду на 13.10.2020. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 21.09.2020 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою АТ «НАК «Нафтогаз України» та призначено справу до розгляду на 13.10.2020 року. 06.10.2020 через відділ документального забезпечення суду від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній проти доводів та вимог апеляційної скарги позивача заперечив. 29.12.2020 через відділ документального забезпечення суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній проти доводів та вимог апеляційної скарги відповідача заперечив. Розгляд справи № 925/1526/19 декілька разів відкладався. 25.01.2021 року через відділ документального забезпечення суду від представника позивача надійшло клопотання про розгляд справи у відсутності уповноваженого представника позивача. Представник відповідача у судовому засіданні 26.01.2021 року свою апеляційну скаргу підтримав, просив задовольнити, відмовити у задоволенні апеляційної скарги позивача. Представник позивача у судове засідання не з`явився, але направив клопотання про розгляд у відсутності уповноваженого представника позивача, як свідчать матеріали справи, про час та місце розгляду справи всі представники сторін були повідомлені належним чином. (а.с. 194,195 т.2). Частиною 12 ст. 270 ГПК України передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи , належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Пунктом 2 ч.3 ст. 202 ГПК України визначено, що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки. Враховуючи те, що матеріали справи містять докази повідомлення всіх учасників судового процесу про дату, час та місце судового засідання, явка представників сторін обов`язковою не визнавалась, колегія суддів вважає можливим, клопотання позивача задовольнити, розглянути справу у відсутності представника позивача за наявними у справі доказами. Заслухавши пояснення представника відповідача, вивчивши матеріали справи, розглянувши доводи апеляційних скарг, дослідивши письмові докази, долучені до матеріалів справи, виходячи з вимог чинного законодавства, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав. Відповідно до статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Як встановлено господарським судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 08.09.2017 року між АТ НАК "Нафтогаз України" та Уманським КП "Уманьтеплокомуненерго" укладено договір №1088/1718-ТЕ-36 постачання природного газу (том 1, а.с. 13 -22), за умовами якого постачальник зобов`язується поставити споживачеві у 2017-2018 роках природний газ, а споживач зобов`язується сплатити його на умовах цього договору ( п. 1.1. договору). Відповідно до п. 1.2. договору природний газ, що постачається за цим договором, використовується Споживачем виключно для виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню ( п. 1.2. договору). Згідно з п. 2.1. Договору Постачальник передає Споживачу з 01 жовтня 2017 року по 31 березня 2018 року газ обсягом до 14050,0 тис. куб. м., у тому числі по місяцях згідно наведеного в цьому пункті графіку. Пунктом 5.2. вищевказаного договору сторони передбачили, що ціна за 1 000 куб. м. газу на дату укладення договору становить 4 942,00 грн., крім того податок на додану вартість (ПДВ) - 20 %. Усього до сплати разом з податком на додану вартість - 5 930,40 грн. Оплата за природний газ проводиться споживачем виключно коштами шляхом 100-відсоткової поточної оплати протягом місяця поставки природного газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий природний газ здійснюється до 25-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу (п. 6.1. договору). Договір набуває чинності з дати підписання уповноваженими представниками Сторін і діє в частині реалізації газу з 01 жовтня 2017 року до 31 березня 2018 року (включно), а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення (розділ 12 Договору). 12.01.2018 між сторонами у справі було укладено додаткову угоду № 1 (а.с. 23 том 1), якою було: викладено пункт 3.4 розділу 3 "Порядок та умови передачі природного газу" Договору в наступній редакції: "3.4. Постачальник застосовує процедуру подання номінацій та реномінацій відповідно до Кодексу газотранспортної системи. Номінація надається в обсязі необхідному споживачу за цим договором за умови виконання споживачем вимог пункту 12 Положення. При цьому, Сторони домовилися, що при визначенні рівня розрахунків споживача за використаний природний газ суми нарахованих (оформлених) та не профінансованих пільг і житлових субсидій населенню згідно з Порядком фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 4 березня 2002 р. N 256, враховуються виключно за умови надання споживачем постачальнику оригіналу Акту звіряння розрахунків за надані населенню послуги, на які надаються пільги та житлові субсидії, між виробником теплової енергії та головним розпорядником коштів місцевого бюджету, станом на перше число місяця, що передує місяцю постачання природного газу." викладено абзац третій пункту 6.1 розділу 6 "Порядок та умови проведення розрахунків" Договору в наступній редакції: "Сторони погодили, що з урахуванням пункту 11.3 цього договору укладення договору про організацію взаєморозрахунків, а також підписання споживачем будь-яких документів (актів, розрахунків, протоколів тощо) щодо нарахованих (оформлених) та не профінансованих пільг і житлових субсидій населенню згідно з Порядком фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 4 березня 2002 р. № 256, не змінює строків та умов розрахунків за цим договором." Викласти пункт 8.2 та пункт 8.3 розділу 8 "Відповідальність сторін" Договору в наступній редакції: "8.2. У разі прострочення споживачем оплати згідно пункту 6.1 цього договору він зобов`язується сплатити постачальнику пеню в розмірі 15,3 % річних, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку, що діяла у період за який нараховується пеня, розраховану від суми простроченого платежу за кожний день прострочення. Нарахування пені не здійснюється постачальником на суми оплат, проведені споживачем відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 4 березня 2002 р. № 256." "8.3. Сторони погодили, що з урахуванням пункту 11.3. цього договору, підписання споживачем будь-яких документів (актів, розрахунків, протоколів тощо) щодо нарахованих (оформлених) та не профінансовованих пільг і житлових субсидій населенню згідно з Порядком фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 4 березня 2002 р. № 256 не звільняє споживача від обов`язку сплатити на користь постачальника платежі відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, нараховані на всю суму заборгованості за цим Договором."

4. Викласти підпункт 4) пункту 11.3 розділу 11 "Інші умови" Договору в наступній редакції: " 4) будь-які спільні протокольні рішення або надані споживачем будь-які документи щодо оформлених та не профінансовованих пільг і житлових субсидій населенню згідно з Порядком фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 4 березня 2002 р. № 256, протоколи нарад, дво- та багатосторонніх зустрічей, листування між сторонами: не можуть бути використані для внесення змін до цього договору; можуть бути застосовані до відносин за цим договором тільки після підписання сторонами окремого додаткового договору або додаткової угоди про внесення змін до цього договору." На виконання умов договору позивач у жовтні 2017-квітні 2018 поставив відповідачу природний газ на загальну суму 70 028 760,72 грн., що підтверджується актами приймання-передачі природного газу (а.с. 41-47 том 1). За твердженнями позивача, що не заперечується відповідачем, за спожитий на 70 028 760,72 грн. газ відповідач розрахувався не повністю, сплативши лише 69 400 935,02 грн., у зв`язку з чим позивач звернувся з даним позовом до суду, в якому просить стягнути з відповідача заборгованість в сумі 1 379 691,68 грн. з яких 627 825,70 грн. залишок основного боргу за газ, 365 867.33 грн. пеня, 250 470.94 грн. - 3 % річних, 135 527.70 грн. інфляційних втрат. Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції вказав, що за спожитий на 70 028 760.72 грн. газ відповідач розрахувався не повністю, сплативши лише 69 400 935.02 грн., у зв`язку з чим за відповідачем існує заборгованість у розмірі 627 825,70 грн. Також суд першої інстанції на підставі п. 8.2 договору поставки стягнув з відповідача штрафні санкції у вигляді пені в розмірі 182 933, 66 грн., зменшивши її розмір на 50 відсотків керуючись ст. 233 ГК України, за клопотанням відповідача. Окрім того, за власним розрахунком та відповідно до вимог ст. 625ЦК України стягнув 3% в розмірі 244 636, 64 грн. та втрати від інфляції 135 527, 70 грн. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне. Згідно з ч. 1 ст. 173 ГК України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Матеріали справи свідчать про те, що між позивачем та відповідачем у справі виникли зобов`язання, які мають ознаки договору поставки, згідно якого в силу вимог ст. 712 ЦК України, продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. За правовою природою договір поставки є консенсуальним, двостороннім і оплатним. Як консенсуальний договір він вважається укладеним з моменту досягнення сторонами згоди щодо всіх істотних умов. Двосторонній характер договору поставки зумовлює взаємне виникнення у кожної сторони прав та обов`язків. Як встановлено ч. 2 ст. 712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Згідно ч. 1 ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Статтею 692 ЦК України передбачено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Згідно з приписами статей 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Згідно вимог ст. 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Як вже було зазначено вище, позивач жовтні 2017-квітні 2018 поставив відповідачу природний газ на загальну суму 70 028 760,72 грн., тоді як відповідач за спожитий газ розрахувався не повністю, сплативши лише 69 400 935,02 грн., у зв`язку з чим судом першої інстанції було стягнуто з відповідача 627 825,70 грн. заборгованості за поставлений газ. Рішення господарського суду Черкаської області від 07.08.2020 у справі № 925/1526/19 в частині стягнення суми основного боргу сторонами не оскаржується. Стосовно нарахованих пені, 3 % річних та інфляційних втрат, колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до статей 610, 611 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Статтею 546 ЦК України передбачено, що виконання зобов`язань може забезпечуватись, зокрема, неустойкою. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання (стаття 549 ЦК України). Разом з цим, згідно з приписами статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний оплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. У статті 12 Господарського кодексу України зазначено, що держава для реалізації економічної політики, виконання цільових економічних та інших програм і програм економічного і соціального розвитку застосовує різноманітні засоби і механізми регулювання господарської діяльності. Основними засобами регулюючого впливу держави на діяльність суб`єктів господарювання є, зокрема, регулювання цін і тарифів; надання інвестиційних, податкових та інших пільг; надання дотацій, компенсацій, цільових інновацій та субсидій. Одним із засобів державного регулювання господарської діяльності є визначення механізму перерахування субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг та житлових субсидій населенню на оплату електроенергії, природного газу, послуг тепло-, водопостачання і водовідведення, квартирної плати (утримання будинків і споруд та прибудинкових територій), вивезення побутового сміття та рідких нечистот за рахунок надходження до загального фонду державного бюджету рентної плати за транзитне транспортування природного газу і за природний газ, що видобувається в Україні. Це регулювання визначено Порядком № 20, який діяв на час укладення Договору і втратив чинність з 01.01.2018. З аналізу змісту Порядку № 20 випливає, що держава взяла на себе бюджетне зобов`язання щодо відшкодування частини витрат підприємств паливно-енергетичного комплексу, пов`язаних з газопостачанням населення, яке використовує субсидії та має пільги з оплати комунальних послуг, а саме - витрат на придбання природного газу, його транспортування магістральними та переміщення розподільчими газопроводами. Відповідно до пункту 6 Порядку № 20 органи Державної казначейської служби України (далі - Казначейство) на підставі платіжних доручень головних розпорядників коштів місцевих бюджетів перераховують кошти на рахунки постачальників ресурсів (товарів, послуг). Розрахунки проводяться на підставі актів звіряння або договорів, які визначають величину щомісячного споживання ресурсів (товарів, послуг), і СПР, підписаних усіма учасниками таких розрахунків (пункт 7 Порядку № 20). Також спільним наказом Міністерства енергетики та вугільної промисловості України, Міністерства фінансів України від 03.08.2015 № 493/688 затверджено Порядок проведення розрахунків за природний газ, теплопостачання і електроенергію (далі - Порядок № 493, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), який визначає взаємовідносини, зокрема, між органами Казначейства, департаментами фінансів обласних державних адміністрацій, Департаментом фінансів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), Міністерством енергетики та вугільної промисловості України, НАК «Нафтогаз України» та іншими учасниками розрахунків за природний газ, послуги з постачання, розподілу та транспортування природного газу, що проводяться відповідно до Порядку №

20. За змістом пункту 1.2 Порядку № 493 розрахунки, передбачені в пункті 1.1 цього розділу, проводяться за згодою сторін на підставі актів звіряння за нарахованими пільгами, субсидіями та компенсаціями населенню або договорів, що визначають обсяг щомісячного споживання ресурсів (товарів, послуг), і СПР, форма яких наведена у додатках 1, 2, 3 до цього Порядку. За змістом пункту 1.5 Порядку № 493 НАК «Нафтогаз України» підписує з учасниками розрахунків СПР протягом п`яти робочих днів. Учасник розрахунку має право відмовитися від підписання СПР виключно за умови відсутності боргу перед учасником за товари/послуги, який планується погасити відповідно до Порядку. Останній учасник розрахунків не пізніше наступного дня після підписання СПР повідомляє інших учасників про підписання та направляє їм підписані СПР. Наведене свідчить про адміністративно-правове регулювання відносин щодо механізму фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення щодо надання пільг та житлових субсидій населенню, зокрема на оплату природного газу. Запроваджуючи механізм взаємних розрахунків між підприємствами паливно-енергетичного комплексу, визначений Порядком № 493, держава забезпечує відшкодування частини витрат підприємств паливно-енергетичного комплексу, пов`язаних з газопостачанням населення, яке використовує житлові субсидії та має пільги з оплати комунальних послуг. Тобто державою офіційно визнається неможливість підприємств паливно-енергетичного комплексу забезпечити вчасні розрахунки в цій частині (залежно від рівня отриманих пільг та субсидій населенням на відповідній ліцензованій території діяльності). Пунктом 9 частини першої статті 87 Бюджетного кодексу України (далі - БК України) визначено, що до видатків, які здійснюються з Державного бюджету України, належать видатки, зокрема, на соціальний захист та соціальне забезпечення. При цьому, порядок та умови надання субвенцій з державного бюджету місцевим визначаються Кабінетом Міністрів України (частина друга статті 97 БК України). Згідно з підпунктом «б» пункту 4 частини першої статті 89 та статті 102 Бюджетного кодексу України видатки на покриття витрат з оплати житлово-комунальних послуг (житлові субсидії населенню) здійснюються з місцевих бюджетів за рахунок коштів, які надходять з Державного бюджету України (субвенцій з Державного бюджету України) у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Механізм фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення щодо надання житлових субсидій на оплату природного газу за рахунок субвенцій з державного бюджету визначено Порядком №256, згідно з пунктом 4 якого перерахування сум субвенцій на фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення провадиться Казначейством згідно з помісячним розписом асигнувань державного бюджету, але в межах фактичних зобов`язань відповідних бюджетів щодо пільг, субсидій і допомоги населенню. Відповідно до Порядків № 20, 256, 493 механізм і строки розрахунків здійснюються так: - не пізніше наступного дня після підписання останнім учасником розрахунків спільного протокольного рішення (з присвоєнням номера та дати) усі учасники розрахунків, які підписали спільні протокольні рішення, подають до Казначейства та органів Казначейства, у яких відкрито їх рахунки, платіжні доручення на перерахування коштів відповідно до узгодженого спільного протокольного рішення; - органи Казначейства протягом операційного дня з часу отримання відповідних платіжних доручень направляють кошти субвенцій на рахунки місцевих бюджетів, відкриті в територіальних управліннях Казначейської служби; - отримані місцевими бюджетами суми субвенцій перераховуються протягом одного операційного дня на рахунки головних розпорядників коштів, відкриті в територіальних управліннях Казначейства, для здійснення відповідних видатків; - головні розпорядники коштів у п`ятиденний термін здійснюють розрахунки з постачальниками відповідних послуг. Таким чином, строки виконання та механізм перерахування коштів за постачання природного газу певним категоріям населення фактично регулюються Порядками № 20, 256, 493, а підписання спільних протокольних рішень є елементами процедурного оформлення розрахунків за рахунок коштів субвенцій з державного бюджету. З аналізу вказаних положень слідує, що держава визначила спеціальний режим проведення розрахунків за поставлений природний газ, що по суті усуває відповідача від процесу розподілу отриманих від споживачів грошових коштів на свій розсуд та полягає в автоматичному перерахуванні грошових коштів зі спеціальних рахунків на рахунки позивача за визначеними нормативами. Подібні правові висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.10.2019 у справі № 922/3013/18, від 13.11.2019 у справі №922/3095/18, постанові Верховного Суду від 13.02.2020 у справі № 917/536/19. Тобто, правовідносини щодо проведення розрахунків між сторонами у цій частині (стосовно розміру пільг та субсидій, отриманих населенням на відповідній території діяльності відповідача) зазнають імперативного регулюючого впливу держави, яка приймає законодавчі акти щодо виділення відповідних субвенцій на фінансування пільг і субсидій; соціального захисту відповідних категорій громадян та їх гарантій. Отже, на виконання таких законодавчих актів держава в особі відповідних державних органів приймає підзаконні нормативні акти. Таким чином, незалежно від того, що правовідносини між сторонами виникли на підставі господарського договору, грошові зобов`язання між сторонами договору в частині, яку держава компенсуватиме за рахунок коштів державного бюджету, регулюються відповідними нормами законодавства, а сторони, підписавши СПР, погодилися з тим, що між ними встановлюється інший (не той, що був передбачений у договорі) порядок розрахунків. Цей правовий висновок викладено у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 31.05.2019 у справі № 924/296/18. У постанові палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23.09.2019 у справі № 908/885/18 (пункти 6.23, 6.24) викладені правові висновки, що для нарахування пені на підставі, 3 % річних та інфляційних втрат на підставі статті 625 ЦК України необхідно, щоб відповідач здійснив оплату отриманих коштів поза межами порядку і строків, визначених СПР, а підставою для стягнення таких нарахувань за порушення грошового зобов`язання може бути наявність суми основного боргу, яка не була предметом регулювання СПР, та яка була несвоєчасно сплачена відповідачем за рахунок власних коштів. Така правова позиція викладена і в постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.06.2020 у справі №904/1210/18 та від 16.10.2020 у справі № 903/918/19. Судом першої інстанції встановлено та визнається сторонами, що відповідачем не було допущено порушень виконання відповідачем щодо порядку і строків перерахування наданих бюджетних коштів позивачу. Крім того, згідно п.8.1 Порядку № 256 кошти на оплату пільг і субсидій за електричну енергію, природний газ, послуги з транспортування, розподілу та постачання природного газу, тепло-, водопостачання і водовідведення, отримані від головних розпорядників місцевих бюджетів згідно з пунктом 8 цього Порядку, використовуються суб`єктами господарювання, розрахунки з якими здійснюються за рахунок таких коштів, за цільовим призначенням з урахуванням вимог цього пункту. Згідно з ч. 3 п. 8-1 Порядку № 256 суб`єктами господарювання, які мають ліцензію на розподіл природного газу, кошти, отримані згідно з абзацами другим, сьомим, дев`ятим та чотирнадцятим цього пункту, спрямовуються на оплату природного газу оптовим продавцям та власникам ресурсу природного газу (в тому числі ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"). Відповідно до ч. 23 п. 8-1 Порядку усі учасники розрахунків, що проводяться згідно із цим пунктом, у графі "Призначення платежу" платіжних доручень додатково зазначають" постанова Кабінету Міністрів України від 4 березня 2002 р. N 256" та вказують вид послуги (енергоносія), за який проводиться розрахунок. Згідно з ч. 25 п. 8-1 Порядку казначейство не пізніше ніж протягом наступного операційного дня після надходження платіжних доручень учасників розрахунків, передбачених цим пунктом, здійснює їх виконання. Отже, зі змісту вищезазначеної Постанови КМУ № 256 вбачається, що нею вводиться спеціальний порядок оплати за спожитий газ коштами субвенцій з державного бюджету, а саме пунктом 8.1. Постанови нормативно закріплено порядок використання коштів на оплату суб`єктами господарювання, зокрема, які здійснюють постачання природного газу, в разі отримання таких коштів від головних розпорядників місцевих бюджетів. Укладення учасниками взаєморозрахунків спільних протокольних рішень (як було передбачено п. 7 чинної до 08.11.2017 Постанови КМУ від 11 січня 2005 р. N 20 Про затвердження Порядку перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій ) вже не вимагається. А тому, судом першої інстанції правомірно відхилені твердження позивача про те, що через непідписання позивачем ніяких протокольних рішень за постановою КМУ № 256 на нього не поширюється її режим та наслідки по зміні порядку розрахунків за газ між сторонами. Таким чином, оскільки відповідачем в порядку, передбаченому постановою Кабінету міністрів України від 4 березня 2002 р. N 256, сплачувались грошові кошти за поставлений природній газ, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивачем було неправомірно нараховано 3 % річних на такі суми. Перевіривши здійснений судом першої інстанції розрахунок 3 % річних, колегія суддів погоджується з тим, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 244 636,64 грн. 3 % річних, що розраховується за виключенням сум оплат, проведених в порядку постанови Кабінету міністрів України від 4 березня 2002 р. N 256 В той же час, як вірно встановлено судом першої інстанції, нарахування інфляційних втрат позивачем проведено лише на ті кошти, які сплачувалися відповідачем не на підставі постанови КМУ № 256, що вбачається із розрахунків (а.с. 27-30), у зв`язку з чим колегія суддів погоджується із правомірним стягненням з відповідача 135 527,70 грн. інфляційних втрат. Щодо посилань позивача на постанови Верховного Суду від 22.11.2019 у справі № 916/2286/18, від 28.11.2019 у справі № 925/74/19, від 12.03.2019 у справі № 910/3657/18, то необхідно зазначити, що у цих справах судами не було встановлено виконання відповідачем свого зобов`язання згідно з спільним протокольним рішенням, а надавалась оцінка виключно Порядку № 256 за встановлених судами обставин справи. Крім того, необхідно зазначити, що господарським процесуальним законом визначені процесуальні механізми забезпечення єдності судової практики, що полягають у застосуванні спеціальної процедури відступу від висновків щодо застосування норм права, викладених у раніше постановлених рішеннях Верховного Суду. Логіка побудови й мета існування цих процесуальних механізмів указує на те, що в цілях застосування норм права в подібних правовідносинах за наявності протилежних правових висновків суду касаційної інстанції необхідно виходити з того, що висновки, які містяться в судових рішеннях судової палати Касаційного господарського суду, мають перевагу над висновками колегії суддів, висновки об`єднаної палати Касаційного господарського суду - над висновками палати чи колегії суддів цього суду, а висновки Великої Палати Верховного Суду - над висновками об`єднаної палати, палати й колегії суддів Касаційного господарського суду (аналогічна правова позиція викладена у постановах Касаційного господарського суду від 25.06.2019 у справі № 911/1418/17, від 15.01.2020 у справі № 914/261/18, від 12.02.2020 у справі № 916/2259/18). Стосовно нарахування пені, колегія суддів зазначає наступне. Згідно зі статтями 230, 231 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми, яку відповідач зобов`язаний сплатити за невиконання чи неналежне виконання господарського зобов`язання. Якщо розмір штрафних санкцій не визначено, санкції застосовуються у розмірі, передбаченому договором. У відповідності до п. 8.2. договору (з урахуванням змін за додатковою угодою № 1) у разі прострочення споживачем оплати згідно пункту 6.1 цього договору він зобов`язується сплатити постачальнику пеню в розмірі 15,3 % річних, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку, що діяла у період за який нараховується пеня, розраховану від суми простроченого платежу за кожний день прострочення. При цьому сторонами погоджено, що нарахування пені не здійснюється постачальником на суми оплат, проведені споживачем відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 4 березня 2002 р. №

256. У відповідності до п. 10.3 Договору між сторонами, строк, у межах якого сторони можуть звернутися до суду з вимогою про захист своїх прав за цим договором (строк позовної давності), у тому числі щодо стягнення основної заборгованості, пені, штрафів, інфляційних нарахувань, відсотків річних, становить 5 років. У зв`язку з чим суд першої інстанції правомірно відхилив доводи відповідача про пропуск позивачем строків позовної давності. Суд апеляційної інстанції, перевіривши наявний розрахунок пені, погоджується з висновком суду першої інстанції, що здійснений позивачем розрахунок в загальній сумі 365 867,33 грн. за період з 26.12.2017 по 25.11.2018 є арифметично вірним. В той же час, відповідачем у суді першої інстанції було заявлено клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій, яке обґрунтовано значним розміром нарахованої позивачем неустойки, тяжким фінансовим становищем боржника, значною кількістю зобов`язань перед третіми особами, поганою платіжною дисципліною з боку споживачів тепла, відсутності бюджетних фінансувань, накладення арешту на рахунки відповідача, економічно необґрунтованими тарифами на послуги відповідача, неприбутковістю діяльності Уманьтеплокомуненерго. За частиною другою статті 216 ГК України застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання. Господарсько-правова відповідальність базується на принципах, згідно з якими: потерпіла сторона має право на відшкодування збитків незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; передбачена законом відповідальність виробника (продавця) за недоброякісність продукції застосовується також незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; сплата штрафних санкцій за порушення зобов`язання, а також відшкодування збитків не звільняють правопорушника без згоди другої сторони від виконання прийнятих зобов`язань у натурі; у господарському договорі неприпустимі застереження щодо виключення або обмеження відповідальності виробника (продавця) продукції (частина третя статті 216 Господарського кодексу України). За частинами першою та другою статті 217 ГК України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції. Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов`язань. Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора. Відповідно до ст. 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому, повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій. За умовами ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. Водночас, слід зазначити, що згідно ч. 3 ст. 551 ЦК України, ст. 233 ГК України за рішенням суду розмір штрафу та пені може бути зменшений у виняткових випадках, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. Колегія суддів відзначає, що якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій. Зазначені норми ставлять право суду на зменшення неустойки в залежність від співвідношення її розміру і збитків. При цьому слід враховувати, що правила частини третьої статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов`язання боржником. Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо. Зі змісту наведених норм слідує, що при вирішенні питання про зменшення неустойки, суд повинен встановити співрозмірність неустойки невиконаному зобов`язанню відповідачем та врахувати інтереси обох сторін. За частиною третьою статті 509 ЦК України зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості, а частиною першою статті 627 ЦК України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Справедливість, добросовісність, розумність належать до загальних засад цивільного законодавства, передбачених статтею 3 ЦК України, які обмежують свободу договору, встановлюючи певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин. Ці загальні засади втілюються у конкретних нормах права та умовах договорів, регулюючи конкретні ситуації таким чином, коли кожен з учасників відносин зобов`язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки, захищати власні права та інтереси, а також дбати про права та інтереси інших учасників, передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам і інтересам інших осіб, закріпляти можливість адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу. Зокрема, загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі. З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків. Такими правилами є правила про неустойку, передбачені статтями 549-552 ЦК України. Для того щоб неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини третьої статті 551 ЦК України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити. Якщо неустойка стягується понад збитки (частина перша статті 624 ЦК України), то вона також не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер. Така неустойка стягується не понад дійсні збитки, а лише понад збитки у доведеному розмірі, які, як правило, є меншими за дійсні збитки. Для запобігання перетворенню неустойки на каральну санкцію суд має застосовувати право на її зменшення. Тож право суду на зменшення неустойки є проявом принципу пропорційності у цивільному праві. Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов`язань. Отже, колегія суддів зазначає, що наявність у кредитора можливості стягувати із боржника надмірні грошові суми в якості неустойки спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне зобов`язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18. Колегією суддів враховано, що відповідач не є прибутковою організацією, не є фактичним споживачем газу, оскільки відповідно до умов договору газ використовується відповідачем виключно для виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню, яке невчасно сплачує надані послуги з теплопостачання. Доказів наявності понесення позивачем збитків, які б перевищували чи дорівнювали б розміру заявленої до стягнення суми пені позивач суду не надав. Також, колегією суддів враховано, що предметом даного судового розгляду є стягнення штрафних санкцій та передбачених ст. 625 ЦК України нарахувань, що, в свою чергу, не є основним доходом АТ «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» і не може впливати на його господарську діяльність. А тому, оцінивши інтереси обох сторін та ступінь виконання зобов`язання, враховуючи загальні засади цивільного законодавства - справедливості, добросовісності, розумності, баланс інтересів сторін, адекватність обсягу і міри відповідальності відповідача за допущене вищезазначене прострочення грошового зобов`язання та недопущення невиправданого збагачення позивача за рахунок стягнення з відповідача занадто великих штрафних санкцій, дотримуючись справедливого балансу прав та інтересів позивача та відповідача у даному спорі, колегія суддів вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи обмеження судом першої інстанції розміру суми пені на 50 %, а саме до 182 933,66грн. Доводи апеляційної скарги позивача про те, що фінансовий стан відповідача та відсутність вини останнього у виникненні боргу не є винятковим випадком та підставою для зменшення неустойки, не може свідчити про помилковість висновків суду першої інстанції щодо наявності підстав для зменшення розміру неустойки, оскільки не було єдиним мотивом для задоволення такого клопотання, а оцінено судом в сукупності з іншими обставинами. Вказана позиція щодо можливості зменшення розміру неустойки узгоджується з численною практикою Верховного Суду, викладеною, зокрема, у постановах від 24.02.2020 у справі № 925/259/19, від 23.01.2020 у справі № 920/432/19, від 13.08.2019. Крім того, судом першої інстанції правомірно відхилено посилання відповідача на постанову Кабінету Міністрів України № 217 з огляду на наступне. Відповідно до положень частини 1 статті 19-1 Закону України "Про теплопостачання" оплата теплової енергії, для виробництва якої повністю або частково постачається природний газ гарантованим постачальником, здійснюється споживачами теплової енергії та теплопостачальними організаціями, які купують теплову енергію для її подальшого постачання споживачам, шляхом перерахування коштів на рахунки із спеціальним режимом використання, які відкривають теплопостачальні та теплогенеруючі організації для зарахування коштів, у тому числі від теплопостачальних організацій, які отримують теплову енергію для її подальшого постачання споживачам, в уповноваженому банку. Оплата теплової енергії шляхом перерахування коштів на інші рахунки забороняється. На виконання вимог статті 19-1 Закону України "Про теплопостачання" КМУ прийнято постанову від 18.06.2014 №217 "Про затвердження Порядку розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків з постачальником природного газу, на якого покладено спеціальні обов`язки". Колегією суддів встановлено, що розрахунки між сторонами Договору здійснювалися в порядку та на умовах, визначених Порядком №217, на підставі нормативів перерахування коштів, прийнятих на підставі постанов НКРЕКП з дотриманням умов пунктів 6.1., 6.2 договору. Пунктом 1 Порядку №217 передбачено, що цей Порядок визначає механізм розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків з постачальником природного газу, на якого покладено спеціальні обов`язки. Положеннями Порядку №217 визначено алгоритм розподілу коштів, які надходять на поточні рахунки теплогенеруючих та теплопостачальних організацій зі спеціальним режимом використання для проведення уповноваженим банком розрахунків відповідно до затверджених НКРЕКП нормативів з гарантованим постачальником природного газу як ресурсу для виробництва теплової енергії. Водночас, Порядок №217 не стосується договірних зобов`язань гарантованого постачальника природного газу та теплопостачальної організації, як споживача, в частині порядку та строків розрахунків за договором постачання та не змінює строків розрахунків за поставку природного газу, які було погоджено сторонами у договорі. Така правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 21.02.2018 у справі №910/16072/16, та від якої не відступила об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду при розгляді справи №903/918/19. Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, у постанові від 16.10.2020 у справі № 903/918/19 виклала правовий висновок щодо застосування приписів статті 191 Закону України "Про теплопостачання" в сукупності з положеннями Порядку №217, зокрема вказавши про те, що аналіз приписів статті 191 Закону України "Про теплопостачання" в сукупності з положеннями Порядку №217 дозволяє дійти висновку, що Порядком №217 визначено спеціальний механізм проведення розрахунків із гарантованим постачальником природного газу, який усуває теплопостачальні організації від розподілу коштів, сплачених споживачами за спожиту теплову енергію, вироблену із ресурсу (природного газу), поставленого гарантованим постачальником. Водночас, положення Порядку №217 не обмежують теплопостачальні організації у можливості виконати свої договірні зобов`язання з оплати за отриманий природний газ за договорами постачання, укладеними з гарантованими постачальниками природного газу, шляхом перерахування на такий спеціальний рахунок власних коштів, отриманих від господарської діяльності. Визначений Порядком №217 (пункти 8, 9, 13, 14) алгоритм розподілу уповноваженим банком коштів споживачів, які надходять на поточні рахунки зі спеціальним режимом використання як оплата вартості теплової енергії та/або наданих комунальних послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, не ставить повноту та своєчасність виконання теплопостачальними організаціями договірних обов`язків з оплати отриманого природного газу для виробництва теплової енергії для потреб населення на користь гарантованого постачальника у залежність від оплати теплової енергії безпосередніми споживачами; не скасовує та не обмежує відповідальність теплопостачальної організації перед постачальником природного газу за невиконання чи неналежне виконання обов`язків з оплати за спожитий газ та не змінює строків здійснення розрахунків за договорами, укладеними між теплопостачальними організаціями та гарантованими постачальниками природного газу. Отже, положення Порядку №217 не змінюють порядку розрахунків теплопостачальної організації та гарантованого постачальника газу за договором постачання природного газу, не позбавляють теплопостачальну організацію, як споживача природного газу, можливості впливати на їх своєчасність і не виключають застосування до відповідача-споживача відповідальності, передбаченої умовами договору у вигляді пені за прострочення оплати вартості отриманого природного газу, а також відповідальності за прострочення грошового зобов`язання у порядку частини другої статті 625 ЦК України у вигляді сплати 3 % річних та інфляційних втрат. Такий порядок застосування відповідальності за порушення договірних зобов`язань до теплопостачальної організації, як суб`єкта господарювання у сфері теплопостачання, узгоджується з положеннями статей 78, 265 ГК України щодо здійснення відповідачем, як комунальним унітарним підприємством, господарської діяльності з виробництва теплової енергії із залученням на підставі договору поставки, укладеного з позивачем, як гарантованим постачальником, природного газу як енергоресурсу, з якого виготовляється теплова енергія, із зобов`язаннями щодо оплати вартості поставленого товару (газу), яке має бути виконано у строки, погоджені сторонами у договорі поставки природного газу, незалежно від обставин несвоєчасного виконання кінцевими споживачами зобов`язань щодо оплати вартості спожитої теплової енергії, поставленої відповідачем на підставі договорів постачання теплової енергії. Відповідач у силу статті 42 ГК України під час здійснення господарської діяльності несе підприємницький ризик, у тому числі щодо несвоєчасності розрахунків із ним його контрагентами (споживачами теплової енергії, виробленої з ресурсу позивача). Вказане вище узгоджується з правовою позицією Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду, викладеною у постанові від 16.10.2020 у справі № 903/918/19. Згідно з вимогами ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів. Дослідивши матеріали наявні у справі, апеляційний суд робить висновок, що суд першої інстанції дав належну оцінку доказам по справі та виніс законне і обґрунтоване рішення, яке відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам і матеріалам справи. Доводи апеляційних скарг не спростовують висновку місцевого господарського суду з огляду на вищевикладене. Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що скаржниками не доведено обґрунтованість їхніх апеляційних скарг, доказів на підтвердження своїх вимог не надано, а тому апеляційний суд погоджується із рішенням господарського суду Черкаської області від 07.08.2020 року у справі №925/1526/19, отже підстав для його скасування або зміни в межах доводів та вимог апеляційних скарг не вбачається. Судові витрати (судовий збір) за подачу апеляційної скарги на підставі ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на скаржників. Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 129, 252, 263, 269, 270, 273, 275, 276, 281-285 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, - П О С Т А Н О В И В :

1. Апеляційні скарги акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" та Уманського комунального підприємства "Уманьтеплокомуненерго" на рішення господарського суду Черкаської області від 07 серпня 2020 року у справі №925/1526/19 залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду Черкаської області від 07 серпня 2020 року у справі №925/1526/19 залишити без змін.

3. Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційних скарг покласти на апелянтів.

4. Матеріали справи №925/1526/19 повернути д осуду першої інстанції. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту. Повний текст судового рішення підписано 29.01.2021 Головуючий суддя М.А. Руденко Судді Є.Ю. Пономаренко М.А. Дідиченко