Постанова 4813 № 495/11033/19

Номер провадження: 22-ц/813/1616/21 Номер справи місцевого суду: 495/11033/19 Головуючий у першій інстанції Прийомова О.Ю. Доповідач Драгомерецький М. М. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 27.01.2021 року м. Одеса Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді: Драгомерецького М.М., суддів: Громіка Р.Д., Дрішлюка І.А., при секретарі: Павлючук Ю.В., у судовому засіданні переглянув апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу БілгородДністровського міськрайонного суду Одеської області від 28 липня 2020 року про відмову у забезпеченні позову по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету на стороні позивача, Служба у справах дітей Білгород-Дністровської міської ради Одеської області, про позбавлення батьківських прав,- В С Т А Н О В И В: 26 грудня 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача, Служба у справах дітей БілгородДністровської міської ради Одеської області, про позбавлення батьківських прав. 24 липня 2020 року позивачка ОСОБА_1 повторно звернулась до суду з заявою про забезпечення позову шляхом заборони Службі у справах дітей Білгород-Дністровської міської ради та Органу опіки та піклування БілгородДністровської міської ради Одеської області здійснювати будь-які дії, спрямовані на втрату малолітньою ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , статусу дитини, позбавленої батьківського піклування та про припинення опіки та визначення порядку спілкування, до моменту набрання чинності судовим рішенням за результатом розгляду цивільної справи №495/11033/19, яка обґрунтована тим, що 21 липня 2020 року нею отримано запрошення на засідання комісії з питань захисту прав дитини яке має відбутись 28 липня 2020 року о 10:00 год., на розгляд якої винесено питання про припинення опіки над малолітньою ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . 22 липня 2020 року її представником отримано листа виконавчого комітету БілгородДністровської міської ради від 22 липня 2020 року за вихідним №С-549/929, у якому зазначено, що за відсутності «будь-яких заборон про вчинення певних дій по забезпеченню позову по справі №495/11033/19 за позовною заявою ОСОБА_1 про позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 . Ваші вимоги щодо відтермінування розгляду заяви останньої (про припинення опіки примітка моя) вважаємо безпідставними», що, на її думку, свідчить про реальні наміри виконавчого комітету БілгородДністровської міської ради припинити опіку над малолітньою ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . 17 червня 2020 року нею було укладено договір на проведення комплексного експертного психолого-психіатричного дослідження стану дитини, постраждалої внаслідок протиправної, безвідповідальної, злочинної поведінки ОСОБА_2 , яка мало не довела дитину до загибелі, але до засідання комісії 28.07.2020р. ще не будуть готові результати цього експертного дослідження (приблизний термін надання яких зазначений 30 липня, про що її представником ОСОБА_4 повідомлялося 25.06.2020р. в заяві №С548), 13.07.2020р. нею був отриманий лист від керуючого справами виконавчого комітету Велічко І.О. за №С530/881 про те, що заяву щодо перенесення розгляду питань, які стосуються ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 на період після закінчення комплексної експертизи психолого-психіатричного стану дитини ОСОБА_3 (та надання її висновків) та після завершення всіх відкритих проваджень стосовно ОСОБА_2 доведено до відома членів комісії з питань захисту прав дитини, засідання якої відбулося 25.06.2020р.. На комісію з питань захисту прав дитини, яка відбудеться 28.07.2020р. питання щодо припинення опіки над малолітньою ОСОБА_3 , повернення її на домашнє виховання, виноситься на розгляд без достатньої підготовки та без врахування інтересів дитини, оскільки виконавчим комітетом БілгородДністровської міської ради ще досі не надано відповідей на її заяву від 12 червня 2020 року за №С- 497 про результати проведеної Службою у справах дітей роботи з метою з`ясування спроможності виконання матір`ю ОСОБА_2 батьківських обов`язків, створення нею належних умов проживання та утримання доньки, та не надано відповідь на те саме питання, порушене у адвокатському запиті її представника ОСОБА_5 від 19 червня 2020 року з терміном надання відповіді у 5-денний строк. Таким чином, ігноруються інтереси дитини, не з`ясовані обставини працевлаштування ОСОБА_2 , чи має ОСОБА_2 постійні джерела доходу, не з`ясоване чи має намір, бажання та фінансову спроможність ОСОБА_2 надати дитині необхідний постійний безперервний догляд та тривале лікування, реабілітацію та відновлення, яких потребує ОСОБА_6 , як дитина з інвалідністю, не з`ясовані правові підстави проживання ОСОБА_2 в квартирі під АДРЕСА_1 , не з`ясована наявність заборгованості з оплати комунальних послуг щодо квартири під АДРЕСА_1 . Ухвалою БілгородДністровського міськрайонного суду Одеської області від 28 липня 2020 року у задоволенні заяви позивача ОСОБА_1 про забезпечення позову по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на стороні позивача, служба у справах дітей Білгород - Дністровської міської ради, про позбавлення батьківських прав відмовлено. В апеляційній скарзі позивачка ОСОБА_1 просить ухвалу суду першої інстанції скасувати та прийняти постанову про задоволення заяви про забезпечення позову, посилаючись на порушення судом норм процесуального права. Розгляд справи призначено на 20 січня 2021 року, однак відповідно до розпорядження голови Одеського апеляційного суду про посилення карантинних обмежень та продовження особливого режиму роботи Одеського апеляційного суду від 16 жовтня 2020 року №12, у зв`язку з ускладненням епідеміологічної ситуації в м. Одесі та із підтвердженням у працівників Одеського апеляційного суду діагнозу COVID-19, з метою запобігання поширенню захворюваності на гостру респіраторну інфекцію, спричинену коронавірусом COVID-19, серед співробітників та відвідувачів Одеського апеляційного суду та забезпечення безпечних умов праці працівникам суду тимчасово, на час установлення на території м. Одеси рівня епідемічної небезпеки: помаранчевий або червоний, зупинено розгляд справ у відкритих судових засіданнях за участю учасників судових процесів та припинити їх допуск до залів судових засідань. 20 січня 2021 року від адвоката Пудлінської Л.І., що діє в інтересах ОСОБА_1 надійшло клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату. Згідно зі ст. 367 ЦПК України апеляційний суд переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів і вимог апеляційної скарги. Окрім того, відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. При цьому, явка сторін не визнавалась апеляційним судом обов`язковою. Якщо учасники судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 01 жовтня 2020 року у справі №361/8331/18. Виходячи з вищевказаного, враховуючи строки розгляду справи, баланс інтересів сторін, освідомленість її учасників про розгляд справи, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності її учасників. Відповідно до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення. Повне судове рішення виготовлене 27 січня 2021 року. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна задоволенню не підлягає, оскільки ухвала суду першої інстанції постановлена з дотриманням норм процесуального права. У частинах 1 та 2 статті 367 ЦПК України зазначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Статтею 5 ЦПК України передбачено, що, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. У статті 11 ЦПК України зазначено, що суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо. Забезпечення позову це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Точне і неухильне додержання судом норм чинного законодавства України при розгляді заяв про забезпечення позову є необхідною умовою здійснення завдань цивільного судочинства, які полягають у справедливому, неупередженому та своєчасному розгляді й вирішенні цивільних справ із метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Відповідно до частини 2 статті 149 ЦПК України, забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. Згідно із частин 1, 2 статті 150 ЦПК Українипозов забезпечується: накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною вчиняти певні дії. встановленням обов`язку вчинити певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов`язання. Суд може застосувати кілька видів забезпечення позову. В силу вимог частини 3 статті 150 ЦПК Українизаходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Судом першої інстанції встановлено, що в провадження БілгородДністровського міськрайонного суду Одеської області знаходиться цивільна справа №495/11033/19 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача, Служба у справах дітей БілгородДністровської міської ради, про позбавлення батьківських прав. Предметом спору у даній справі є позбавлення відповідача ОСОБА_2 батьківських прав стосовно малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Відповідно до заяви про забезпечення позову, позивач просить суд в порядку п. 2 ч. 1 ст. 150 ЦПК України, заборонити службі у справах дітей БілгородДністровської міської ради та органу опіки та піклування БілгородДністровської міської ради Одеської області здійснювати будь-які дії, спрямовані на втрату малолітньою ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , статусу дитини, позбавленої батьківського піклування та про припинення опіки та визначення порядку спілкування, до моменту набрання чинності судовим рішенням за результатом розгляду цивільної справи №495/11033/19. Позивачем до заяви про забезпечення позову не надано доказів, які б свідчили про наявність фактичних обставин, що невжиття заявлених позивачем заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, в той час як відповідно до вимог чинного законодавства обов`язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги чи заперечення. Відмовляючи у задоволенні заяви про забезпечення позову, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що, аналізуючи зміст позовних вимог, розглянувши подану позивачем заяву про забезпечення позову, виходячи із пов`язаності заходів забезпечення позову з предметом спору, співмірності таких заходів заявленим позовним вимогам і відповідності виду забезпечення позову позовним вимогам, заяву про забезпечення позову є необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню, оскільки такий вид забезпечення позову, як заборона службі у справах дітей БілгородДністровської міської ради та органу опіки та піклування БілгородДністровської міської ради Одеської області здійснювати будь-які дії, спрямовані на втрату малолітньою ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , статусу дитини, позбавленої батьківського піклування та про припинення опіки та визначення порядку спілкування, ніяким чином не впливатиме на майбутнє виконання рішення суду про позбавлення відповідача ОСОБА_2 батьківських прав стосовно малолітньої ОСОБА_3 , та ніяким чином не утруднить чи зробить неможливим виконання такого рішення суду. Посилання позивача ОСОБА_1 в апеляційній сказі на те, що ухвала суду першої інстанції є незаконною та обґрунтованою, оскільки відмова у забезпеченні позову унеможливлює виконання рішення суду по суті, ставлячи заздалегідь позивача у нерівні умови поряд із відповідачем, не приймаються до уваги за таких підстав. Частиною 1 та 2 статті 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. За змістом статей 12 та 81 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. «Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, тимчасових заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання можливого судового рішення, якщо його буде ухвалено на користь позивача, у тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення. Суд застосовує заходи забезпечення позову у разі, якщо існує очевидна небезпека заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в справі. Забезпечення позову по суті є обмеженням суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Зазначені обмеження встановлює суд в ухвалі, вони діють до заміни судом виду забезпечення позову або скасування заходів забезпечення позову» (правовий висновок Верховного Суду України, висловлений у постанові від 25 травня 2016 року у справі №6-605цс16). Відповідно до роз`яснень Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» від 22 грудня 2006 року №9, викладених у п. 4 постанови, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. При встановленні зазначеної відповідності слід враховувати, що вжиті заходи не повинні перешкоджати господарській діяльності юридичної особи або фізичної особи, яка здійснює таку діяльність і зареєстрована відповідно до закону як підприємець. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів. Наприклад, обмеження можливості господарюючого суб`єкта користуватися та розпоряджатися власним майном іноді призводить до незворотних наслідків. При вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги (п. 9 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про судову практику в справах про зняття арешту з майна від 03 червня 2016 року №5). Одним з критеріїв обґрунтованості заяви про забезпечення позову є наявність причинного зв`язку між конкретним видом забезпечення позову, про який йдеться у відповідній заяві, та наслідком у формі потенційної загрози виконанню рішення у майбутньому. Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після пред`явлення вимоги чи подання позову до суду, наприклад, реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації. Так, обґрунтовуючи заяву про забезпечення позову, позивач ОСОБА_1 посилається на те, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду. Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод(далі - Конвенція) гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, при визначенні цивільних прав і обов`язків особи чи при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, що пред`являється особі. Ключовими принципами цієї статті є верховенство права та належне здійснення правосуддя. Ці принципи також є основоположними елементами права на справедливий суд. Ураховуючи той факт, що право на справедливий суд займає основне місце у системі глобальних цінностей демократичного суспільства, ЄСПЛ у своїй практиці пропонує досить широке його тлумачення. В рішенні Європейського суду з прав людини по справі «Чуйкіна проти України» від 13 січня 2011 року (остаточне 13 квітня 2011 року) за заявою №28924/04 у параграфі 50 зазначено, наступне «…суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов`язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює «право на суд», в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (див. рішення від 21 лютого 1975 року у справі «Голдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. the United Kingdom), пп. 2836, Series A №18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати «вирішення» спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (див. рішення у справах «Мултіплекс проти Хорватії» (Multiplex v. Croatia), заява №58112/00, п. 45, від 10 липня 2003 року, та «Кутіч проти Хорватії» (Kutic v. Croatia), заява №48778/99, п. 25, ECHR 2002-II). В рішенні Європейського суду з прав людини по справі «Плахтєєв та Плахтєєва проти України» від 12 березня 2009 року (остаточне 12 червня 2009 року) за заявою №20347/03 у §35 зазначено, що, «… якщо доступ до суду обмежено внаслідок дії закону або фактично, Суд має з`ясувати, чи не порушило встановлене обмеження саму суть цього права і, зокрема, чи мало воно законну мету, і чи існувало відповідне пропорційне співвідношення між застосованими засобами і поставленою метою (див. рішення у справі «Ашинґдейн проти Сполученого Королівства» (Ashingdane v. the United Kingdom) від 28 травня 1985 року, серія А, №93, сс. 2425, п. 57)». Аналізуючи зазначені норми права та роз`яснення Пленуму Верховного Суду України та Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, застосовуючи практику Європейського суду з прав людини, з`ясовуючи обставини, викладені в заяві про забезпечення позову, з урахуванням розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову, забезпечення збалансованості інтересів сторін, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції пересвідчився в тому, що позивач не навів правових підстав забезпечення позову саме шляхом заборони Службі у справах дітей Білгород-Дністровської міської ради та Органу опіки та піклування БілгородДністровської міської ради Одеської області здійснювати будь-які дії, спрямовані на втрату малолітньою ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , статусу дитини, позбавленої батьківського піклування та про припинення опіки та визначення порядку спілкування, не надав докази на підтвердження необхідності забезпечення позову саме у такий спосіб, не наведено мотивів щодо співмірності із заявленими вимогами між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову. Така правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 29 листопада 2019 року у справі №522/23242/17 (провадження №61-2065св19), яка згідно вимогами частини 4 статті 263 ЦПК України має бути врахована судом при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин. Отже, суд першої інстанції всебічно та повно з`ясував обставини, які мають значення для справи, дослідив в судовому засіданні усі докази, які є у справі, з урахуванням їх переконливості, належності і допустимості, дав їм правильну оцінку та правильно виходив з відсутності законних підстав для вжиття заходів забезпечення позову. Інших правових доводів апеляційна скарга не містить. Колегія суддів зазначає, що враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції Українита приймаючи до уваги ратифікацію Законом України №475/97-ВР від 17 липня 1997 рокуКонвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів №2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» №3477-IVвід 23 лютого 2006 року, суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод(Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права. У п. 54 Рішення у справі Трофимчук проти України (заява №4241/03) від 28 жовтня 2010 року, остаточне 28 січня 2011 року, Європейський суд з прав людини зазначив, що, «беручи до уваги свої висновки за статтею 11 Конвенції(див. вище пункти 42-45), Суд не бачить жодних ознак несправедливості або свавільності у відмові судів детально розглянути доводи заявниці про переслідування її роботодавцем, оскільки суди чітко зазначили, що ці доводи були повністю необґрунтованими. У зв`язку з цим Суд повторює, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (див. рішення у справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява №30544/96, п. 26, ECHR 1999-1)». Таким чином, наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду і не містять підстав для висновків про порушення або неправильне застосування судом норм права, які привели до неправильного вирішення процесуального питання. Тому, законних підстав для скасування ухвали суду першої інстанції про відмови у забезпеченні позову й постановлення нового судового рішення про забезпечення позову немає. Керуючись ст. ст. 367, 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. 375, ст. ст. 381384 ЦПК України, Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, ухвалу Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 28 липня 2020 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду. Повний текст судового рішення складено: 27 січня 2021 року. Судді Одеського апеляційного суду : М.М. Драгомерецький А.І. Дрішлюк Р.Д. Громік