Постанова Запорізький апеляційний суд № 2-141/11

Дата документу 26.01.2021 Справа № 2-141/11 ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Єдиний унікальний № 2-141/11 Провадження №22-ц/807/461/21 Головуючий в 1-й інстанції Яркіна С.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 26 січня 2021 року місто Запоріжжя Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого, судді-доповідачаКухаря С. В., суддів:Крилової О.В., Полякова О.З. секретарБабенко Т.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Запорізького районного суду Запорізької області від 18 листопада 2020 року, постановлену у м. Запоріжжі (повний текст ухвали складено 20 листопада 2020 року) у справі за поданням приватного виконавця виконавчого округу Запорізької області Сколибога Олександра Сергійовича про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України боржника без вилучення паспортного документа,- В С Т А Н О В И В: У листопаді 2020 року приватний виконавець виконавчого округу Запорізької області Сколибог О.С. звернувся до суду з поданням про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України боржника ОСОБА_1 без вилучення паспортного документа у зв`язку з тим, що вона ухиляється від виконання судового рішення у справі № 2-141/2011. Заявлені вимоги приватний виконавець обґрунтував тим, що боржник ухиляється від виконання зобов`язання, покладеного на неї відповідно до судового рішення, хоча достеменно знає про існування боргу. Ухвалою Запорізького районного суду Запорізької області від 18 листопада 2020 року, подання приватного виконавця виконавчого округу Запорізької області Сколибога Олександра Сергійовича про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України боржника без вилучення паспортного документа задоволено. Тимчасово обмежено у праві виїзду за кордон без вилучення паспорта громадянина України для виїзду за кордон ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платників податків: НОМЕР_1 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 ) до виконання зобов`язань, покладених на неї за виконавчим листом № 2-141/2011, виданого 04.07.2013 Запорізьким районним судом Запорізької області про стягнення з ОСОБА_2 на користь ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА АКЦІОНЕРНИЙ БАНК «УКРГАЗБАНК» суму заборгованості за кредитним договором № 161/17/М4 від 14.05.2008 у розмірі 97935,92 дол. США, що в гривневому еквіваленті складає 820996,01 грн. та 1700,00 грн. судовий збір, 120,00 грн. ІТЗ судового процесу, РАЗОМ: 822816,01 грн. Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просила ухвалу суду скасувати та прийняти нове рішення, про відмову у задоволенні подання. Узагальненими доводами апеляційної скарги є те, що приватним виконавцем не доведено факту ухилення боржника від виконання обов`язку з виконання судового рішення, а відсутність у скаржника доходу не може бути підставою для обмеження у праві виїзду за межі України. Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю - доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. За вимогами п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Відповідно до вимог ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права. Судом першої інстанції встановлено, що на виконанні приватного виконавця виконавчого округу Запорізької області Сколибога Олександра Сергійовича знаходиться виконавче провадження № 61201752 з примусового виконання виконавчого листа № 2-141/2011, виданого 04.07.2013 Запорізьким районним судом Запорізької області про стягнення з ОСОБА_2 на користь ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА АКЦІОНЕРНИЙ БАНК «УКРГАЗБАНК» суму заборгованості за кредитним договором № 161/17/М4 від 14.05.2008 у розмірі 97935,92 дол. США, що в гривневому еквіваленті складає 820996,01 грн., та 1700,00 грн. судовий збір, 120,00 грн. ІТЗ судового процесу, РАЗОМ: 822816,01 грн. Приватним виконавцем вживаються всі передбачені законом заходи, спрямовані на примусове виконання рішення. 07.02.2020 приватним виконавцем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 61201752, якою зобов`язано боржника подати декларацію про доходи та майно та попереджено про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей. 07.02.2020 копію постанови направлено сторонам виконавчого провадження, що підтверджується копією списку згрупованих відправлень. Факт отримання боржником ОСОБА_2 та стягувачем ПАТ АБ «УКРГАЗБАНК» постанови про відкриття виконавчого провадження підтверджується копіями рекомендованих повідомлень про вручення поштового відправлення, які містяться в матеріалах справи. Рішення суду на сьогоднішній день боржником не виконано, декларацію ним не надано, будь-яких дій, спрямованих на його виконання, не здійснено. Відповідно до копії Повного витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про зміну імені № 00028042393 від 05.10.2020, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , змінила прізвище на « ОСОБА_3 » (актовий запис № 16 від 27.09.2019). Під час примусового виконання рішення суду приватним виконавцем встановлено, що боржник на податковому обліку не перебуває, не отримує пенсію та не перебуває у трудових відносинах. Відповідно до повідомлень банків, де у боржника відкриті 3 рахунки, кошти на них відсутні. Згідно з інформацією, наданою на запит до МВС України, за боржником автотранспортні засоби не обліковуються. Відповідно до Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, за боржником ОСОБА_1 нерухоме майно не значиться. Згідно з відповіддю Держгеокадастру, зареєстровані земельні ділянки за боржником відсутні. Відповідно до відповіді Управління Державної міграційної служби України в Запорізькій області, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , отримала паспорт громадянина України для виїзду за кордон серії НОМЕР_2 від 04.10.2010, орган, що видав 2301. На адресу місця проживання боржника приватним виконавцем надсилалися виклики, щодо явки ОСОБА_4 для надання письмових пояснень, щодо причин невиконання рішення суду. Останній виклик боржнику було направлено 07.04.2020, однак ОСОБА_4 на виклик не з`явилась, на телефонні дзвінки не відповідає, про причини неявки приватного виконавця не повідомляє. 14.02.2020 приватним виконавцем складено акт про те, що боржник виїхав за адресою місця проживання: АДРЕСА_1 , потрапити до будинку виконавцю не виявилось можливим, оскільки ворота та хвіртка були зачинені. Задовольняючи вимоги подання, суд першої інстанції виходив з того, що докази надані приватним виконавцем, свідчать про ухилення боржника від виконання рішення суду, оскільки з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_4 є повнолітньою працездатною особою, може працювати та заробляти гроші, нерухомого чи рухомого майна, на яке можна звернути стягнення, на праві власності не має, при цьому, ОСОБА_4 достовірно відомо про наявність боргу та виконавчого провадження, заборгованість є значною однак жодних дій, щодо погашення заборгованості боржником вчинено не було. З вказаними висновками суду першої інстанції, колегія суддів апеляційної інстанції не погоджується, виходячи з наступного. Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. У пункті 9 частини 2 статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов`язковість судового рішення. Судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду та ефективного захисту сторони у справі, що передбачено статтями 6, 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Виконанням рішення суду завершується процес захисту суб`єктивних майнових та особистих немайнових прав громадян. Судові гарантії законності виконавчого провадження та захисту прав його учасників полягають у тому, що до юрисдикції суду віднесено вирішення низки питань, які мають значення для виконання рішень суду та інших юрисдикційних органів, зокрема, таким є питання про тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України. Відповідно до частин 1, 3 статті 441 ЦПК України, суд може застосувати тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України як захід забезпечення виконання судового рішення або рішення інших органів (посадових осіб), що підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому законом. Суд може постановити ухвалу про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України фізичної особи, яка є боржником за невиконаним нею судовим рішенням або рішенням інших органів (посадових осіб), якщо така особа ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на неї відповідним рішенням, на строк до виконання зобов`язань за рішенням, що виконується у виконавчому провадженні. Відповідно до ст. 33 Конституції України, кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України за винятком обмежень, які встановлюються законом. Згідно зі ст. 2 Протоколу № 4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який гарантує деякі права і свободи, не передбачені в Конвенції та у Першому протоколі до неї, кожен є вільним залишати будь-яку країну, включно і свою власну. На здійснення цих прав не може бути встановлено жодних обмежень, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної чи громадської безпеки, для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоров`я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб. Закон України "Про порядок виїзду з України громадян України" регулює порядок здійснення права громадян України на виїзд з України і в`їзд в Україну, порядок оформлення документів для зарубіжних поїздок, визначає випадки тимчасового обмеження права громадян на виїзд з України і встановлює порядок розв`язання спорів у цій сфері. За правилом п. 5 ч. 1 ст. 6 Закону України "Про порядок виїзду з України та в`їзду в Україну громадян України", громадянинові України, який має паспорт, може бути тимчасово відмовлено у виїзді за кордон, в тому числі, якщо він ухиляється від виконання покладених на нього судовим рішенням зобов`язань - до виконання цих зобов`язань. Про ухилення боржника від виконання покладених на нього судовим рішенням обов`язків у виконавчому провадженні може свідчити невиконання ним своїх обов`язків, передбачених ст. 19 Закону України "Про виконавче провадження", зокрема, утримання від вчинення дій, які унеможливлюють чи ускладнюють виконання рішення; за рішеннями майнового характеру неподання виконавцю протягом п`яти робочих днів з дня відкриття виконавчого провадження декларацію про доходи та майно боржника, зокрема про майно, яким він володіє спільно з іншими особами, про рахунки у банках чи інших фінансових установах, про майно, що перебуває в заставі (іпотеці) або в інших осіб, чи про кошти та майно, належні йому від інших осіб, за формою, встановленою Міністерством юстиції України; своєчасно не з`являтися на вимогу виконавця; не надавати пояснення за фактами невиконання рішень або законних вимог виконавця чи іншого порушення вимог законодавства про виконавче провадження. Тобто, ухилення від виконання зобов`язань, покладених на боржника рішенням суду є будь-які свідомі діяння (дії або бездіяльність) боржника, спрямовані на невиконання відповідного обов`язку у виконавчому провадженні, коли виконати цей обов`язок у нього є всі реальні можливості (наприклад, наявність майна, грошових коштів тощо) і цьому не заважають будь-які незалежні від нього об`єктивні обставини (непереборної сили, події тощо). Судом першої інстанції встановлена наявність у ОСОБА_1 заборгованості за виконавчим листом № 2-141/2011, виданим 04.07.2013 Запорізьким районним судом Запорізької області про стягнення з останньої на користь ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА АКЦІОНЕРНИЙ БАНК «УКРГАЗБАНК» 97935,92 дол. США, що в гривневому еквіваленті складає 820996,01 грн., та 1700,00 грн. судовий збір, 120,00 грн. ІТЗ судового процесу, разом 822816,01 грн. 07.02.2020 приватним виконавцем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження за вказаним виконавчим документом, яка особисто отримана боржником 11.02.2020 року (а.с.158). Боржник обізнаний про відкриття виконавчого провадження, між тим ухиляється від виконання рішення суду, на виклики приватного виконавця не реагує, не подав у визначені терміни декларацію про доходи та майно, на момент розгляду подання не вчиняє жодних дій щодо погашення заборгованості. Надавши аналіз фактичним обставинам справи і зібраним у справі доказам, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав вважати, що боржник ухиляється від виконання рішення суду, не вживає заходів щодо виконання рішення за рахунок належного їй майна і доходів, що призвело до вжиття відносно неї вищевказаних заходів примусового виконання. Будь-яких доказів на спростування висновків суду щодо ухилення боржника від виконання судового рішення останній суду апеляційної інстанції не надав. Скасування тимчасового обмеження у праві виїзду особи з України можливе у разі належного виконання рішення суду. Постановляючи ухвалу у справі, суд першої інстанції, правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідивши наявні у справі докази і надавши їм належну оцінку, дійшов правильного висновку про наявність підстав для тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України боржника ОСОБА_1 , а тому вимоги скарги не підлягають задоволенню. Частиною четвертою статті 10 ЦПК України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Відповідно до статей 1 та 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини. Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд. Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29). Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваної ухвали та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. З урахування наведеного колегія суддів вважає, що ухвала суду постановлена з додержанням вимог закону і підстав для її скасування не вбачається. Керуючись ст.ст. 367, 374, 381, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд у складі колегії суддів,- ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Ухвалу Запорізького районного суду Запорізької області від 18 листопада 2020 року у цій справі залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню не підлягає. Повна постанова складена 28 січня 2021 року. Судді: С. В. Кухар О. В. Крилова О. З. Поляков