Постанова 4818 № 615/1615/19

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ «27» січня 2021 року м. Харків справа № 615/1615/19-ц провадження № 22ц/818/1266/21 Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Бурлака І.В. (суддя-доповідач), суддів - Хорошевського О.М., Яцини В.Б., учасники справи: позивач Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк», відповідачка ОСОБА_1 розглянув в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Валківського районного суду Харківської області від 26 жовтня 2020 року у складі судді Токмакової А.П. в с т а н о в и в: У грудні 2019 року засобами поштового зв`язку Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Позовна заява мотивована тим, що відповідно до укладеного договору № б/н від 26 грудня 2006 року ОСОБА_1 отримала кредит в розмірі 5300,00 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом в розмірі 36,00% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом. Зазначив, що відповідачка підтвердила свою згоду на те, що заява разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг та Тарифами банку, які викладені на банківському сайті, складає між нею та банком договір, що підтверджується підписом у заяві. Вказав, що банк свої зобов`язання за договором виконав в повному обсязі, а саме надав відповідачці можливість розпоряджатись кредитними коштами на умовах, передбачених договором та в межах встановленого кредитного ліміту. Проте, відповідачка не надала своєчасно банку грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, відсотками, а також іншими витратами відповідно до умов договору, що має відображення у розрахунку заборгованості за договором. У зв`язку з зазначеними порушеннями зобов`язань за кредитним договором відповідачка станом на 31 серпня 2019 року має заборгованість в розмірі 81 637,96 грн, яка складається з заборгованості за кредитом 3808,64 грн, заборгованості за відсотками за користування кредитом 73 365,61 грн, заборгованості за пенею та комісією 100,00 грн, а також штрафи відповідно до пункту 8.6 Умов та Правил надання банківських послуг: штраф (фіксована частина) 500,00 грн, штраф (процентна складова) 3863,71 грн. Вказав, що на даний час відповідачка продовжує ухилятись від виконання зобов`язання і заборгованість за договором не погашає, що є порушенням законних прав банку. Просив стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором № б/н від 26 грудня 2006 року у розмірі 81 637,96 грн та судові витрати в розмірі 1921,00 грн. Рішенням Валківського районного суду Харківської області від 26 жовтня 2020 року позов Акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» - задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» суму заборгованості за кредитним договором № б/н від 26 грудня 2006 року в розмірі 77 274,25 грн, яка складається з заборгованості за кредитом 3808,64 грн, заборгованості за відсотками за користування кредитом 73 365,61 грн, заборгованості за пенею та комісією 100,00 грн, а також судовий збір в розмірі 1921,00 грн. Не погоджуючись з рішенням суду ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просила рішення суду скасувати і ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову банку відмовити у повному обсязі, вирішити питання щодо судових витрат. Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції, ухвалюючи судове рішення, неповно з`ясував обставини справи, не застосував правовий висновок Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17-ц (провадження № 14-131цс19), не звернув увагу на те, що вона не була ознайомлена з Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами банку, які банк надав суду у якості доказів. Зазначила, що матеріали справи не містять доказів щодо її повідомлення банком про зміну розміру відсоткової ставки з 36% до 43,2% в односторонньому порядку. Вважала, що суд першої інстанції не встановив, яким чином та за якою формулою позивач нарахував суму боргу, не з`ясовано, чому такі великі розбіжності між розрахунками, наданими банком та нею. Зазначила, що станом на 01 квітня 2015 року її борг становить 4494,88 грн, в тому числі, тіло кредиту - 3833,26 грн, заборгованість за відсотками - 661,62 грн. Вказала, що після односторонньої зміни умов договору банком безпідставно стягнуто з неї 33 969,99 грн, тому з урахуванням боргу банк повинен повернути їй безпідставно стягнуті гроші у сумі 29 475,11 грн (33 696,99-4494,88). У зв`язку з чим вважала, що у неї відсутня заборгованість перед банком. Вказала на порушення судом першої інстанції, на її думку, норм процесуального права. Зокрема, зазначила, що судом безпідставно відмовлено у задоволенні клопотання про визнання явки позивач обов`язковою та неправильно вирішено судові витрати. 21 січня 2021 року до суду апеляційної інстанції від Акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» надійшов відзив (додаткові пояснення), в якому зазначив, що строк кредитної картки співпадає із строком дії кредитного договору та становить до 30 вересня 2021 року, а банк звернувся до суду з даним позовом у грудні 2019 року. Зазначив, що в позовній заяві банк просив стягнути з відповідачки заборгованість за процентами в розмірі 73 365,61 грн, однак не врахував, що заборгованість за процентами повинна нараховуватися тільки в межах строку кредитування та в межах строку позовної давності, які передували трьом рокам до звернення банку до суду з позовом, яка за період з 06 грудня 2016 року до 31 серпня 2019 року становить 3801,02 грн, що нарахована зі ставкою 36% річних. Частинами 1, 3 статті 369 ЦПК України передбачено, що справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу. Частиною 1 статті 369 ЦПК України передбачено, що апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Аналізуючи наведені норми права, судова колегія вважає за необхідне розглянути справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи. Судова колегія, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги вважає, що апеляційну скаргу ОСОБА_1 необхідно задовольнити частково, рішення суду змінити. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що оскільки ОСОБА_1 взяті на себе зобов`язання за кредитним договором належним чином не виконала, позовні вимоги в частині стягнення заборгованості за тілом кредиту в розмірі 3808,64 грн, заборгованості за відсотками за користування кредитом 73 365,61 грн, заборгованості за пенею та комісією 100,00 грн підлягає задоволенню. Проте, колегія суддів повністю не погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного. Частиною 1 статті 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. За змістом статті 1056 - 1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 26 грудня 2006 року між банком та ОСОБА_1 укладено договір про надання банківських послуг шляхом підписання заяви-анкети про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг, а також Тарифів банку у Публічного акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк». Згідно з вказаним договором ОСОБА_1 отримала кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку в розмірі 1960,00 грн, який в подальшому збільшено до 5300,00 грн та 09 вересня 2014 року зменшено до 4000,00 грн. Зі змісту заяви-анкети вбачається, що базова процентна ставка за кредитом становить 3% в місяць на залишок заборгованості (а.с.13 зворот). З довідок Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» вбачається, що за вказаним договором ОСОБА_1 надано кредитні картки №№ НОМЕР_1 , НОМЕР_2 , НОМЕР_3 , НОМЕР_4 , НОМЕР_5 , остання з яких має термін дії до останнього дня вересня 2021 року. Наданий банком до матеріалів справи витяг з Умов та Правил надання банківських послуг передбачає стягнення процентів, неустойки (штрафу, пені), які ОСОБА_1 не підписано. Так, пунктом 6.5 Умов та Правил надання банківських послуг клієнт зобов`язується погашати заборгованість за кредитом, відсотками за його використання, за перевитрати платіжного ліміту, а також оплачувати комісії на умовах, передбачених договором. Згідно пунктом 6.6 Умов та Правил надання банківських послуг у разі невиконання зобов`язань за договором, на вимогу банку виконати зобов`язання з повернення кредиту (у тому числі, простроченого кредиту та овердрафту), оплати винагороди банку. Власник карти зобов`язаний слідкувати за витратами коштів в межах платіжного ліміту з метою запобігання виникнення овердрафту, згідно пункту 6.7 Умов та Правил надання банківських послуг. Пунктом 6.4. Умов та Правил надання банківських послуг за незгодою зі зміною правил та/або тарифів банку, клієнт зобов`язується надати банку письмову заяву про розірвання цього договору та погасити виниклу перед банком заборгованість. Пунктом 5.2 вказаних Умов передбачено, що в разі порушення позичальником вимог чинного законодавства та/або умов даного договору та/або в разі виникнення овердрафту банк має право призупинити здійснення розрахунків за карткою (заблокувати картку) та/або визнати картку недійсною до моменту усунення вказаних порушень, а також вимагати дострокове виконання боргових зобов`язань в цілому або в певній банком частині в разі невиконання позичальником своїх боргових зобов`язань та інших зобов`язань за цим договором. Пунктом 9.12 вказаних Умов передбачено, що договір дії на протязі 12 місяців з моменту підписання. Якщо на протязі цього строку жодна зі сторін не проінформує іншу сторону про припинення дії договору, він автоматично лонгується на той самий строк. Відповідно до пункту 8.6 вказаних Умов при порушенні позичальником строків платежів за будь - яким з грошових зобов`язань, передбачених договором більш ніж на 120 днів, клієнт зобов`язаний сплатити банку штраф в розмірі 500 грн + 5 % від суми позову. Пунктом 5.3 Правил користування платіжною карткою передбачено, що строк погашення за кредитом (кредитний ліміт, кредитна лінія) за платіжними картками з встановленим мінімальним обов`язковим платежем наведено в Пам`ятці клієнта, яка є невід`ємною частиною договору. Платіж включає плату за користування кредитом, передбачену Тарифами, та частину заборгованості за кредитом. Пунктом 5.4 Правил користування платіжною карткою передбачено, що строк погашення за кредитом (кредитний ліміт, кредитна лінія) за платіжними картками без встановленого мінімального обов`язкового платежу, проводиться в наступному порядку: строк погашення процентів за кредитом щомісячно за попередній місяць; строк погашення кредиту в повному обсязі, не пізніше останнього дня місяця, вказаного на платіжній картці. Пунктом 5.5 Правил передбачено, що за користування кредитом банк нараховує відсотки в розмірі, встановлені Тарифами банку з розрахунку 360 календарних днів у році. Як вбачається з матеріалів справи за розрахунком банку станом на 31 серпня 2019 року ОСОБА_1 має заборгованість в розмірі 81 637,96 грн, яка складається з заборгованості за кредитом 3808,64 грн, заборгованості за відсотками за користування кредитом 73 365,61 грн, заборгованості за пенею та комісією 100,00 грн, а також штрафи відповідно до пункту 8.6 Умов та Правил надання банківських послуг: штраф (фіксована частина) 500,00 грн, штраф (процентна складова) 3863,71 грн. До суду першої інстанції ОСОБА_1 звернулася з заявою про застосування строку позовної давності. Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність установлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України). Статтею 258 ЦК України передбачена спеціальна позовна давність для окремих видів вимог. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України). У разі неналежного виконання позичальником зобов`язань за кредитним договором, позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів та процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу. Верховний Суд України у постанові від 19 березня 2014 року у справі № 6-14цс14 дійшов висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, з огляду на який картка діє в межах визначеного нею строку. У такому разі, перебіг позовної давності щодо місячних платежів починається після несплати чергового платежу. Матеріали справи свідчать про те, що підписана ОСОБА_1 заява про отримання кредитної картки «Універсальна» не визначає строку кредитування. У такому разі цей строк обраховується строком дії кредитної картки. Строк дії кредитної картки, яка видавалася ОСОБА_2 , встановлений до вересня 2021 року. Установивши зазначені обставини, колегія суддів прийшла до висновку, що, з урахуванням поданої ОСОБА_1 до ухвалення рішення по суті спору заяви про застосування строку позовної давності, позов банку у частині стягнення періодичних платежів за кредитом підлягає задоволенню у межах трирічного строку позовної давності, що передували зверненню банку до суду з цим позовом. Зважаючи на вказане, колегія суддів вважає неприйнятними твердження ОСОБА_1 щодо пропуску банком строку позовної давності. Аналогічний правовий висновок міститься в постанові Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 323/3555/16-ц (провадження № 61-1200св17). Взяті на себе зобов`язання за договором № б/н від 26 грудня 2006 року банк виконав своєчасно і повністю, надавши ОСОБА_1 кредитні ресурси. У порушення зазначених умов договору ОСОБА_1 зобов`язання за договором № б/н від 26 грудня 2006 року належним чином не виконала. ОСОБА_1 отримувала кредитні кошти, користувалася ними та протягом тривалого періоду часу частково виконувала зобов`язання щодо їх повернення, що підтверджується розрахунком заборгованості та випискою за договором, які надано банком до суду першої інстанції та не заперечується самою відповідачкою. Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що стягненню підлягає заборгованість за тілом кредиту в розмірі 3808,64 грн. Матеріали справи свідчать про те, що у заяві позичальника від 26 грудня 2006 року відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру. Тому, обґрунтовуючи право вимоги в частині стягнення заборгованості за неустойкою, її розмір і порядок нарахування, банк посилався на витяг з Умов та Правил надання банківських послуг в Публічному акціонерному товаристві «ПриватБанк», як невід`ємні частини спірного договору. Витягом з Умов та Правил надання банківських послуг в Публічному акціонерному товаристві «ПриватБанк», що надані позивачем на підтвердження позовних вимог визначені, в тому числі, пільговий період користування коштами, процентна ставка, права та обов`язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема, пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов`язань та їх розміри і порядок нарахування, та інші умови. При цьому, матеріали справи не містять підтверджень того, що саме з цими Умовами ознайомилася відповідачка і з ними погодилася, підписуючи заяву-анкету про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг банку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачкою кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема, й щодо сплати неустойки (пені, штрафів) у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірі і порядку нарахування. Роздруківка із сайту позивача не є належним доказом, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи. Велика Палата Верховного Суду в постанові від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17-ц (провадження № 14-131цс19) вважає, що в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України, за змістом якої договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та Правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим Акціонерним товариством Комерційний Банк «ПриватБанк» в період з часу виникнення спірних правовідносин (26 грудня 2006 року) до моменту звернення до суду із вказаним позовом (поштою 04 грудня 2019 року), тобто кредитор міг додати до позовної заяви витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову. За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачці Умови та Правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату неустойки за несвоєчасне погашення кредиту надані банком витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин. При цьому, згідно з частиною 6 статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Надані позивачем Правила надання банківських послуг банку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку, в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана відповідачкою і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих їй умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору. Колегія суддів вважає, що витяг з Умов та Правил надання банківських послуг у банку, який є в матеріалах даної справи, не містить підпису відповідачки, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 26 грудня 2006 року шляхом підписання заяви-анкети, отже, відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань. Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 ЦК України. Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини 1 статті 3 ЦК України. Тобто, дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору. У частинах першій, третій статті 509 ЦК України вказано, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі, сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості. У даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (частина перша статті 11 Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-XII «Про захист прав споживачів» (далі - Закон № 1023-XII). Згідно з пунктом 22 частини першої статті 1 Закону № 1023-XII споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника. Конституційний Суд України у Рішенні у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_3 щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року № 543/96-В «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» від 11 липня 2013 року у справі №1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно - правових відносин та свободи договору, зокрема, у договорах про надання споживчого кредиту. Тому, відсутні підстави вважати, що при укладенні договору із ОСОБА_1 . Акціонерне товариство Комерційний Банк «ПриватБанк» дотримався вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону № 1023-XII про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк. Такі висновки, відповідають правовій позиції, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17-ц (провадження № 14-131цс19), у постановах Верховного Суду від 14 серпня 2019 року у справі № 229/1953/16-ц (провадження № 61-32390св18), від 21 серпня 2019 року у справі № 643/5386/17-ц (провадження № 61-2699св18), від 16 серпня 2019 року у справі № 595/290/17-ц (провадження № 61-29972св18) тощо. Також, колегія зауважує, що безпосередньо укладений між сторонами кредитний договір від 26 грудня 2006 року у вигляді заяви-анкети, підписаної сторонами, не містить і строку повернення кредиту (користування ним). Враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку Акціонерному товариству Комерційний Банк «ПриватБанк» не повернуті, а також вимоги частини другої статті 530 ЦК України, за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначено моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, колегія суддів дійшла висновку про те, що банк вправі вимагати захисту своїх прав через суд шляхом зобов`язання виконання боржником обов`язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів, тобто тільки щодо стягнення тіла кредиту. Таким чином, правових підстав для задоволення позову в частині стягнення неустойки у суду першої інстанції не було. Що стосується вимоги Акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» щодо стягнення заборгованості за відсотками за користування кредитом в розмірі 73 365,61 грн, колегія суддів виходить з наступного. Згідно зі статтею 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першої статті 651 та частиною третьої статті 653 ЦК України передбачено, що зміна договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. В разі зміни договору зобов`язання змінюється з моменту досягнення домовленості про зміну договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни. Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами. Отже, якщо сторонами кредитного договору досягнуто домовленості з усіх його умов, у тому числі, щодо збільшення банком в односторонньому порядку процентної ставки за кредитом з дотриманням певної процедури, то такі умови повинні виконуватись сторонами з моменту досягнення домовленості, тобто з моменту підписання договору. Частиною четвертої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» зазначено, що у договорі про надання споживчого кредиту може зазначатися, що відсоткова ставка за кредитом може змінюватися залежно від зміни облікової ставки Національного Банку України або в інших випадках. Про зміну відсоткової ставки за споживчим кредитом споживач повідомляється кредитодавцем письмово протягом семи календарних днів з дати її зміни. Без такого повідомлення будь-яка зміна відсоткової ставки є недійсною. Відповідно до частин першої та другої статті 1056-1 ЦК України процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору. Згідно із частиною третьою цієї статті фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору. Встановлений договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшено кредитором в односторонньому порядку. Умова договору щодо права кредитора змінювати розмір фіксованої процентної ставки в односторонньому порядку є нікчемною. У частині четвертій указаної статті передбачено, що у разі застосування змінюваної процентної ставки кредитор самостійно, з визначеною у кредитному договорі періодичністю, має право збільшувати та зобов`язаний зменшувати процентну ставку відповідно до умов і в порядку, встановлених кредитним договором. Кредитодавець зобов`язаний письмово повідомити позичальника, поручителя та інших зобов`язаних за договором осіб про зміну процентної ставки не пізніше як за 15 календарних днів до дати, з якої застосовуватиметься нова ставка. У кредитному договорі встановлюється порядок розрахунку змінюваної процентної ставки із застосуванням погодженого сторонами індексу. Порядок розрахунку змінюваної процентної ставки повинен дозволяти точно визначити розмір процентної ставки за кредитом на будь-який момент часу протягом строку дії кредитного договору. Кредитор не має права змінювати встановлений кредитним договором порядок розрахунку змінюваної процентної ставки без згоди позичальника. Частиною шостою цієї статті передбачено, що у разі застосування змінюваної процентної ставки у кредитному договорі повинен визначатися максимальний розмір збільшення процентної ставки. У разі підвищення банком процентної ставки з`ясуванню підлягають визначена договором процедура підвищення процентної ставки (повідомлення позичальника чи підписання додаткової угоди тощо); дії позичальника щодо прийняття пропозиції кредитора тощо. У відповідності до правової позиції, викладеній в постанові Верховного Суду України від 12 вересня 2012 року № 6-57ц12 боржник вважається належним чином повідомлений про збільшення розміру процентної ставки за користування кредитом в односторонньому порядку в тому разі, коли банком не лише відправлено на адресу такого боржника листа про зміну умов кредитного договору, а й доведено факт його вручення адресатові під розписку. Саме такі правові позиції висловлені в постанові Верховного Суду України від 11 жовтня 2017 року у справі за № 6-1374цс17 та в постановах Верховного Суду від 13 лютого 2018 року у справі за № 61-1415св18, від 14 березня 2018 року у справі за № 61-6187св18, від 04 квітня 2018 року у справі за № 61-2067св18. Якщо кредитний договір встановлює окремі зобов`язання, які деталізують обов`язок позичальника повернути борг частинами та передбачають самостійну відповідальність за невиконання цього обов`язку, то незалежно від визначення у договорі строку кредитування право кредитодавця вважається порушеним з моменту порушення позичальником терміну внесення чергового платежу. А відтак, перебіг позовної давності стосовно кожного щомісячного платежу у межах строку кредитування згідно з частиною п`ятою статті 261 ЦК України починається після невиконання чи неналежного виконання (зокрема, прострочення виконання) позичальником обов`язку з внесення чергового платежу й обчислюється окремо щодо кожного простроченого платежу. Таким чином, у разі неналежного виконання позичальником зобов`язань за кредитним договором, позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів та процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу. Зі змісту заяви-анкети вбачається, що базова процентна ставка за кредитом становить 3% в місяць на залишок заборгованості, тобто 36% річних. Протягом дії договору банк підвищив відсоткову ставку за кредитом, а саме з квітня 2015 року - до 43,2 % річних. Фактично нарахування відсотків на всю суму заборгованості проводилося банком не у відповідності з умовами договору та зазначених в розрахунку банку підвищених процентних ставок (43,2 % річних). Таким чином, починаючи з квітня 2015 року банком неправильно, в рахунок збільшення, розраховано суму відсотків за користування кредитом. Як вбачається з матеріалів справи, належним чином банк не проінформував ОСОБА_1 про збільшення розміру процентної ставки за користування кредитом з 36% до 43,2%, у зв`язку з чим колегія суддів дійшла висновку, що стягненню підлягають відсотки за користування кредитом з урахуванням заявленого відповідачкою застосування строку позовної давності, а саме із застосуванням позовної давності до платежів, які передували трьом рокам до звернення позивача до суду з позовом про дострокове повернення заборгованості за кредитним договором, строк дії якого на час звернення до суду не закінчився, та за період з 06 грудня 2016 року до 31 серпня 2019 року складає 3801,02 грн. Виходячи з наведеного, колегія суддів вважає, що правових підстав для задоволення позову в цій частині в повному обсязі у суду першої інстанції не було. Суд першої інстанції наведеного не врахував та дійшов помилкового висновку про задоволення позовних вимог в повному обсязі. Таким чином, судова колегія вважає, що суд першої інстанції не в повній мірі дослідив обставини справи та наявні у справі докази, не надав їм належну оцінку, не з`ясував належним чином фактичні обставини справи щодо заявлених вимог і того, яка саме правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин, що має суттєве значення для правильного вирішення спору і дійшов помилкового висновку в оскаржуваній частині щодо задоволення цих позовних вимог в повному обсязі. За таких обставин рішення суду підлягає скасуванню, а апеляційна скарга - частковому задоволенню. Відповідно до статті 141 ЦПК України, а також згідно із пунктом 35 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» № 10 від 17 жовтня 2014 року із змінами зазначено, що вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати положення статті 141 ЦПК України та керуватися тим, що судовий збір та інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки позовні вимоги задоволено на 9,32%, тому сплачений судовий збір за подачу позовної заяви в розмірі 179,04 грн підлягає стягненню з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк». Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено також частково на 90,68%, тому судовий збір за подачу апеляційної скарги у розмірі 2612,94 грн підлягає стягненню з Акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 . Шляхом взаємозаліку зазначених сум з Акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню судовий збір у розмірі 2433,90 грн (2612,94-179,04). Керуючись ст. ст. 367, 368, п.2 ч.1 ст.374, ст.376, ст. ст. 381 384, 389 ЦПК України п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Валківського районного суду Харківської області від 26 жовтня 2020 року змінити, зменшивши розмір стягнутої з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» суму заборгованості за кредитним договором № б/н від 26 грудня 2006 року з 77 274,25 грн до 7 609,66 грн, яка складається з заборгованості за кредитом 3808,64 грн, заборгованості за відсотками за користування кредитом 3 801, 02 грн. Рішення суду в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» 1921,00 грн судового збору скасувати та ухвалити нове судове рішення в цій частині. Стягнути з Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 2433,90 грн судового збору. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною, касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України. Головуючий І.В. Бурлака Судді О.М. Хорошевський В.Б. Яцина Повний текст постанови складено 27 січня 2021 року.