Постанова 4803 № 195/989/17

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/571/21 Справа № 195/989/17 Суддя у 1-й інстанції - Кондус Л. А. Доповідач - Макаров М. О. Категорія 5 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 22 січня 2021 року м. Дніпро Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі: головуючого судді Макарова М.О. суддів Демченко Е.Л., Куценко Т.Р. при секретарі Керімовій-Бандюковій Л.К. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на рішення Томаківського районного суду Дніпропетровської області від 19 червня 2020 року по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , яка діє від свого імені та як законний представник неповнолітньої ОСОБА_3 , Мирівської сільської ради Томаківського району Дніпропетровської області про визнання права власності та про визнання недійсним свідоцтва про право власності, та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , яка діє від свого імені та як законний представник неповнолітньої ОСОБА_3 , третя особа орган опіки та піклування Томаківської районної державної адміністрації, про визнання права власності, - В С Т А Н О В И Л А: У червні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , яка діє від свого імені та як законний представник неповнолітньої ОСОБА_3 , з позовом про визнання права власності на 1/2 частину нерухомого майна. До розгляду справи по суті позивач декілька разів доповнювала та уточнювала свої позовні вимоги і відповідно до яких просив суд визнати свідоцтво серії НОМЕР_1 , видане 26 квітня 2010 року виконкомом Вищетарасівської сільської ради Томаківського району Дніпропетровської області на ім`я ОСОБА_4 , про право власності на будинок АДРЕСА_1 недійсним та скасувати державну реєстрацію права власності на вказаний будинок. Визнати, що житловий будинок АДРЕСА_1 є спільною сумісною власністю ОСОБА_4 та ОСОБА_1 , а також визнати за нею право власності на 1/2 частину майна, набутого під час шлюбу з ОСОБА_4 , а саме на 1/2 частину житлового будинку АДРЕСА_1 , на 1/2 частину магазину-кіоску по АДРЕСА_1 , на 1/2 частину нежитлового приміщення, торгівельно-готельного комплексу, розташованого по АДРЕСА_1 . Свої позовні вимоги вона обґрунтовує тим, що 03 грудня 1983 року вона уклала шлюб з ОСОБА_4 . Шлюб зареєстровано Вищетарасівською сільською радою Томаківського району Дніпропетровської області, актовий запис №34. Під час шлюбу з ОСОБА_4 вони побудували житловий будинок по АДРЕСА_1 , в якому зареєструвалися та проживали, а також набули у власність інше нерухоме майно, розташоване в цьому ж населеному пункті. 13 листопада 2006 року заочним рішенням Томаківського районного суду Дніпропетровської області шлюб між ними було розірвано. У 2008 році ОСОБА_4 уклав новий шлюб із ОСОБА_2 . ІНФОРМАЦІЯ_1 у них народилася дочка, ОСОБА_3 . ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 помер. Після його смерті відкрилася спадщина на зареєстроване за ним майно. 30 листопада 2001 року ОСОБА_4 склав заповіт, за яким на випадок його смерті все своє майно він заповів їй. Проте як з`ясувалося при зверненні до нотаріальної контори, ОСОБА_4 склав новий заповіт, за яким усе своє майно заповів дружині ОСОБА_2 . Прийняттям спадщини відповідачем ОСОБА_2 порушується її право спільної сумісної власності на майно, набуте із ОСОБА_4 у шлюбі. Позивач зазначає, що за час шлюбу з ОСОБА_4 вони побудували трьохповерховий житловий будинок, розташований по АДРЕСА_1 , побудували торговельно-готельний комплекс, розташований за адресою АДРЕСА_1 , а також придбали магазин-кіоск, розташований по АДРЕСА_1 . Вказане майно було зареєстровано на ім`я ОСОБА_4 . Зокрема, на магазин-кіоск по АДРЕСА_2 на підставі реєстраційного свідоцтва, виданого Марганецьким БТІ 29 листопада 1996 року; На торговельно-готельний комплекс на підставі свідоцтва про право власності, виданого 27 січня 2004 року виконкомом Вищетарасівської сільської ради; Житловий будинок по АДРЕСА_1 вони з ОСОБА_4 побудували ще у 1996 році, зареєструвалися та проживали у ньому, будинок був 100% готовності, були підведені інженерні мережі та комунікації, укладені договори з комунальними та енергопостачальними підприємствами на постачання води, газу, електроенергії. Оформленням документів на будівництво займався чоловік, в неї не було ніяких сумнівів, що документи на будинок у порядку, що будинок введений в експлуатацію та на нього оформлене право власності. Однак після смерті ОСОБА_4 вона дізналася, що право власності на їх спільний будинок ОСОБА_4 набув на підставі свідоцтва про право власності, виданого 26 квітня 2010 року Виконкомом Вищетарасівської сільської ради Томаківського району. В зв`язку з цим, позивач вважає видане вищевказане свідоцтво незаконним, оскільки цим свідоцтвом порушені її права власника у спільній сумісній власності подружжя - будинок був побудований за їхні із ОСОБА_4 спільні кошти у період шлюбу, будинок ними експлуатувався більше 10 років, вони були у ньому зареєстровані, користувалися послугами газо-, водо-, електропостачання. Тому, позивач вважає, що у відповідача Виконкому Вищетарасівської сільської ради були відсутні правові підстави для видачі на ім`я ОСОБА_4 свідоцтва про право власності на будинок, оскільки діючим на той час законодавством був встановлений порядок прийняття до експлуатації закінчених будівництвом об`єктів. Оскільки оскаржуване свідоцтво є незаконним, необхідно також скасувати державну реєстрацію права власності на будинок АДРЕСА_1 на підставі Свідоцтва серії НОМЕР_1 . Позивач зазначає, що так як житловий будинок був побудований та фактично закінчений будівництвом під час її шлюбу з ОСОБА_4 вона має право власності на половину будівельних матеріалів, з якого побудований будинок, а також на половину будинку після вводу його у експлуатацію. Також оскільки магазин-кіоск та торговельно-готельний комплекс були набуті під час шлюбу з ОСОБА_4 , вони є спільною сумісною власністю подружжя, і їй та ОСОБА_4 за законом належить в рівних частках по 1/2 частині кожному. За життя ОСОБА_4 вона користувалася вказаним майном, була зареєстрована (і зареєстрована по цей час) та проживала у будинку, після розірвання шлюбу з _Шашко ОСОБА_5 він не перешкоджав їй у доступі та користуванні будинком та іншим спільним майном. Оскільки ОСОБА_6 почав організовувати життя з іншою жінкою, вона не створювала йому у цьому незручностей, та в будинку фактично проживав він з відповідачкою. У торговельно-готельному комплексі вона здійснювала свою підприємницьку діяльність. Крім цього, до смерті ОСОБА_4 користувався приміщенням у зареєстрованій на її ім`я перукарні по АДРЕСА_2 , де він здійснював свою підприємницьку діяльність. Вона з ОСОБА_4 мали нормальні стосунки, спору щодо користування їхнім спільним майном між ними не було. Однак після смерті ОСОБА_4 постало питання щодо її частки у спільній сумісній власності, оскільки все зареєстроване за ним майно за заповітом успадковує його нова дружина, ОСОБА_2 . Отже, ОСОБА_3 (малолітня дитина) також успадковує обов`язкову частку у спадщині після смерті батька, незалежно від наявності заповіту. Тому на цей час відповідачами у справі є ОСОБА_2 , спадкоємець за заповітом, та ОСОБА_3 , спадкоємець за законом, і на підставі норм Сімейного кодексу України, що регулюють виникнення права спільної сумісної власності, вона звертається до суду з цим позовом про визнання за нею права власності на половину вищевказаного майна. Згідно з відомостями з реєстру прав власності на нерухоме майно вартість нежилого приміщення Торговельно-готельного комплексу, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , складає 82 058 грн. Згідно висновку суб`єкта оцінювальної діяльності ФОП ОСОБА_7 від 05 травня 2017 року ринкова вартість житлового будинку по АДРЕСА_1 складає 784 809 грн. Згідно висновку суб`єкта оцінювальної діяльності ФОП ОСОБА_7 від 05 травня 2017 ринкова вартість магазину-кіоску по АДРЕСА_2 складає 70 818 грн. У грудні 2017 року представник відповідача ОСОБА_2 (яка діє від свого імені та як законний представник неповнолітньої ОСОБА_3 ) адвокат Яковлева Т.В. звернулася до суду з зустрічним позовом до відповідача ОСОБА_1 , третя особа орган опіки та піклування Томаківської районної державної адміністрації, про визнання права власності на 1/2 частину нерухомого майна за ОСОБА_2 , а саме право власності на 1/2: 1)земельної ділянки площею 502 кв.м. за адресою в АДРЕСА_2 для обслуговування приміщення підвалу, що підтверджується Договором купівлі-продажу земельної ділянки для здійснення підприємницької діяльності від 23 травня 2003 року, посвідченим приватним нотаріусом Горпиняк В.О., зареєстрованим у реєстрі за №828 2)земельної ділянки площею 690 кв.м. за адресою в АДРЕСА_2 для обслуговування приміщення кафе «Волна», що підтверджується Договором купівлі-продажу земельної ділянки для здійснення підприємницької діяльності від 23 травня 2003 року, посвідченим приватним нотаріусом Горпиняк В.О., зареєстрованим у реєстрі за №827 3)земельної ділянки площею 470 кв.м. за адресою в АДРЕСА_2 для обслуговування приміщення гаражів та складу культтоварів, що підтверджується Договором купівлі-продажу земельної ділянки для здійснення підприємницької діяльності від 23 травня 2003 року, посвідченим приватним нотаріусом Горпиняк В.О., зареєстрованим у реєстрі за №829 4)квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_3 , що належали ОСОБА_8 на праві спільної сумісної власності подружжя. Позовні вимоги зустрічного позову мотивовано тим, що під час шлюбу з ОСОБА_8 відповідачка ОСОБА_1 набула право власності на ряд об`єктів, а саме: 1)земельну ділянку площею 502 кв.м. за адресою в АДРЕСА_2 для обслуговування приміщення підвалу, що підтверджується Договором купівлі-продажу земельної ділянки для здійснення підприємницької діяльності від 23 травня 2003 року, посвідченим приватним нотаріусом Горпиняк В.О., зареєстрованим у реєстрі за №828 2)земельну ділянку площею 690 кв.м. за адресою в АДРЕСА_2 для обслуговування приміщення кафе «Волна», що підтверджується Договором купівлі-продажу земельної ділянки для здійснення підприємницької діяльності від 23 травня 2003 року, посвідченим приватним нотаріусом Горпиняк В.О., зареєстрованим у реєстрі за №827 3) земельну ділянку площею 470 кв.м. за адресою в АДРЕСА_2 для обслуговування приміщення гаражів та складу культтоварів, що підтверджується Договором купівлі-продажу земельної ділянки для здійснення підприємницької діяльності від 23 травня 2003 року, посвідченим приватним нотаріусом Горпиняк В.О., зареєстрованим у реєстрі за №829 4) трьохкімнатну квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_3 , що підтверджується розпискою ОСОБА_9 від 22 жовтня 2004 року 13 листопада 2006 року заочним рішенням Томаківського районного суду Дніпропетровської області шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_8 було розірвано. З положень закону випливає, що ОСОБА_8 мав право на 1/2 об`єктів, придбаних відповідачкою під час їх шлюбу. Заповіт від 25 травня 2015 року, посвідчений приватним нотаріусом Томаківського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Корнієнко Ю.В., зареєстрований у реєстрі за №260 містить таке розпорядження ОСОБА_8 : «...на випадок своєї смерті роблю заповітне розпорядження: усе своє майно, з чого б воно не складалось і де б воно не знаходилося, в тому числі грошові кошти та заощадження, майнові та немайнові права, і взагалі, все те, що на день смерті моєї буде мені належати і я матиму право, заповідаю ОСОБА_2 , 1985 р.н.». Отже, відповідно до цього розпорядження ОСОБА_2 має право на пред`явлення позову до відповідачки. Рішенням Томаківського районного суду Дніпропетровської області від 19 червня 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено частково та ухвалено визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину майна набутого під час шлюбу з ОСОБА_4 , а саме: на 1/2 частину магазину - кіоску, розташованого по АДРЕСА_2 , на 1/2 частину нежитлового приміщення, торгівельно-готельного комплексу, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 ; в іншій частині позовних вимог ОСОБА_10 відмовлено; у задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 відмовлено; вирішено питання стосовно судових витрат. Рішення суду мотивовано тим, що за час перебування у шлюбі ОСОБА_1 та ОСОБА_8 , ОСОБА_8 придбано нерухоме майно магазин-кіоск по АДРЕСА_2 , та нежитлове приміщення, торгівельно-готельного комплексу, розташованого по АДРЕСА_1 . Будь яких спростувань придбання вказаного майна померлим ОСОБА_8 під час перебування у шлюбі з позивачкою ОСОБА_1 суду не надано. ОСОБА_1 має право на рівну частку майна набутого під час шлюбу з померлим ОСОБА_8 . Щодо визнання права власності на 1/2 частину житлового будинку по АДРЕСА_1 , право власності на який зареєстровано за померлим ОСОБА_8 26 квітня 2010 року, коли ОСОБА_8 перебував у шлюбі з відповідачкою ОСОБА_2 суд вважає за необхідним відмовити у задоволенні позову у цій частині. Як вбачається з матеріалів справи, пояснень позивачки та свідків, позивачка ОСОБА_1 та померлий ОСОБА_8 перебували у шлюбі з 03 грудня 1983 по 13 листопада 2006 рік. За цей час ОСОБА_8 було придбано старий будинок за адресою АДРЕСА_1 , на його місці подружжя звело будинок, проживало у ньому, були там зареєстровані. Право власності на будинок зареєстровано не було. Після розірвання шлюбу, перебуваючи у новому шлюбі з відповідачкою ОСОБА_2 померлий ОСОБА_8 отримав правовстановлюючий документ на будинок та провів державну реєстрацію права власності. Щодо вимог за зустрічним позовом, суд вважає за необхідне у позовних вимогах відмовити у повному обсязі, так як жодних доказів , що вказані земельні ділянки та квартира належать ОСОБА_1 , стороною не надано. Державна реєстрація договорів купівлі-продажу земельних ділянок не проведена, факт придбання квартири ОСОБА_1 у період перебування у шлюбі жодним доказом не підтверджено. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду в частині відмови в задоволенні позову скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення первісного позову в повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким відмовити позивачу у задоволенні її позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Апеляційні скарги мотивовані тим, що суд першої інстанції не повно з`ясував усі фактичні обставини справи та не дослідив і не надав належної оцінки наявним матеріалах справи доказам, не сприяв повному, об`єктивному та неупередженому її розгляду, а тому рішення суду не відповідає фактичним обставинам справи, є незаконним та необґрунтованим. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційних скарг і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги необхідно залишити без задоволення, з наступних підстав. Так, судом встановлено, що Позивачка ОСОБА_1 перебувала у шлюбі з ОСОБА_4 з 03 грудня 1983 року, шлюб було зареєстровано виконкомом В.Тарасівської сільської ради Томаківського району Дніпропетровської області, актовий запис №34. Заочним рішенням Томаківського районного суду від 13 листопада 2006 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_8 розірвано.(а.с.8). Відповідно до відомостей з реєстру прав власності на нерухоме майно №68292354 на підставі свідоцтва про право власності НОМЕР_1 від 26 квітня 2010 року виданого Виконкомом Вищетарасівської сільської ради Томаківського району, дата прийняття рішення про державну реєстрацію від 26 квітня 2010 року право власності на домоволодіння за адресою АДРЕСА_1 зареєстровано за ОСОБА_4 , частка власності 1/1. (а.с.11). Відповідно до відомостей з реєстру прав власності на нерухоме майно №68290441 на підставі свідоцтва про право власності НОМЕР_2 , 27 січня 2004 року Виконкомом Вищетарасівської сільської ради Томаківського району, дата прийняття рішення про державну реєстрацію від 27 січня 2004 року право власності на нежиле приміщення, Торгівельно-готельний комплекс за адресою АДРЕСА_1 , зареєстровано за ОСОБА_4 , частка власності 1/1. (а.с.12). Відповідно до реєстраційного свідоцтва №5-71 від 29 листопада 1996 року магазин-кіоск по АДРЕСА_2 , зареєстровано за ОСОБА_4 . Як вбачається з копії свідоцтва про народження серія НОМЕР_3 -11.08.2009 року у ОСОБА_4 і ОСОБА_2 народилася донька ОСОБА_3 (а.с.10). ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 помер, копія свідоцтва про смерть Серія НОМЕР_4 (а.с.9). Задовольняючи частково первісний позов та відмовляючи у задоволенні зустрічного позову, районний суд обґрунтовано виходив з того, що за час перебування у шлюбі ОСОБА_1 та ОСОБА_8 , ОСОБА_8 придбано нерухоме майно магазин-кіоск по АДРЕСА_2 , та нежитлове приміщення, торгівельно-готельного комплексу, розташованого по АДРЕСА_1 . Будь яких спростувань придбання вказаного майна померлим ОСОБА_8 під час перебування у шлюбі з позивачкою ОСОБА_1 суду не надано. ОСОБА_1 має право на рівну частку майна набутого під час шлюбу з померлим ОСОБА_8 . Щодо визнання права власності на 1/2 частину житлового будинку по АДРЕСА_1 , право власності на який зареєстровано за померлим ОСОБА_8 26 квітня 2010 року, коли ОСОБА_8 перебував у шлюбі з відповідачкою ОСОБА_2 суд вважає за необхідним відмовити у задоволенні позову у цій частині. Як вбачається з матеріалів справи, пояснень позивачки та свідків, позивачка ОСОБА_1 та померлий ОСОБА_8 перебували у шлюбі з 03 грудня 1983 по 13 листопада 2006 рік. За цей час ОСОБА_8 було придбано старий будинок за адресою АДРЕСА_1 , на його місці подружжя звело будинок, проживало у ньому, були там зареєстровані. Право власності на будинок зареєстровано не було. Після розірвання шлюбу, перебуваючи у новому шлюбі з відповідачкою ОСОБА_2 померлий ОСОБА_8 отримав правовстановлюючий документ на будинок та провів державну реєстрацію права власності. Щодо вимог за зустрічним позовом, суд вважає за необхідне у позовних вимогах відмовити у повному обсязі, так як жодних доказів , що вказані земельні ділянки та квартира належать ОСОБА_1 , стороною не надано. Державна реєстрація договорів купівлі-продажу земельних ділянок не проведена, факт придбання квартири ОСОБА_1 у період перебування у шлюбі жодним доказом не підтверджено. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на зазначене. Відповідно до ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності, незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Здійснення подружжям права спільної сумісної власності регламентується статтею 63 СК України, згідно з якою дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, відповідно до частин 2, 3 ст. 325 Цивільного кодексу України можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати, незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. Пленум Верховного Суду України Постановою "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" від 21 грудня 2007 року роз`яснив, що поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69-72 Сімейного кодексу України та статті 372 Цивільного кодексу України. Згідно із ст. 68 СК України розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу. Із системного аналізу положень статей Сімейного Кодексу України слідує, що вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. До складу майна, що підлягає поділу, включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. Стаття 12 ЦПК України передбачає, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Фізична особа-підприємець, яка перебуває у шлюбі, відповідає за зобов`язаннями, пов`язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм особистим майном і часткою у спільній сумісній власності подружжя, яка належатиме йому при поділі цього майна. Отже, майно фізичної особи-підприємця (яке використовується для господарської діяльності фізичної особи-підприємцем) вважається спільним майном подружжя, як і інше майно, набуте в період шлюбу, за умови, що воно придбане за рахунок належних подружжю коштів. Одним з видів розпоряджання власністю є право власника використовувати своє майно для здійснення підприємницької діяльності. При цьому, у разі якщо майном користується приватний підприємець, то в іншого з подружжя право власності на майно (тобто речове право) трансформується в право вимоги (зобов`язальне право), сутність якого полягає у праві вимоги виплати половини вартості внесеного майна в разі поділу майна подружжя (а не право власності на саме майно) або право вимоги половини отриманого доходу від діяльності підприємства, або половини майна, що залишилось після ліквідації підприємства. Під час здійснення поділу майна в судовому порядку суд повинен виходити з презумпції рівності часток, а також з вимог статті 71 СК України, відповідно до якої поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі або реалізується через виплату грошової компенсації вартості його частки у разі неподільності майна (частина друга статті 364 ЦК України). При цьому, відповідно до частини третьої статті 71 СК України речі для професійних занять присуджуються тому з подружжя, хто використовував їх у своїй професійній діяльності. Вартість цих речей враховується при присудженні іншого майна другому з подружжя. Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що спірний будинок був побудований на 100% ще за час їх спільного життя, оформленням документів на будівництво займався її чоловік, та їй не було відомо про те, що право власності на нього зареєстроване не було, а тому суд першої інстанції в порушення вимог чинного законодавства не задовольнив позов в частині визнання за нею права власності на 1/2 частину житлового будинку, колегія суддів не може прийняти до уваги, оскільки право власності на житловий будинок зареєстровано за померлим ОСОБА_8 26 квітня 2010 року, тобто вже після розірвання шлюбу між ОСОБА_1 , та ОСОБА_8 , а тому суд першої інстанції правомірно відмовив в позові в цій частині. Доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 щодо порушення позивачкою строків позовної давності, оскільки на момент розлучення ОСОБА_1 було достовірно відомо про обсяг майна колишнього чоловіка, жодних спорів з приводу цього не виникало, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки строк обчислюється не від дня розірвання шлюбу, а від дня, коли один із співвласників (колишній подружжя) дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності, у зв`язку з тим, що лише після смерті ОСОБА_8 позивачка дізналася про існування заповіту на ОСОБА_2 , тобто саме після смерті ОСОБА_8 позивачка вважала, що її право власності порушено, а тому строк позовної давності порушено не було. Доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 про те, що позивачкою не доведено факту того, що об`єкти підприємницької діяльності, а саме магазин - кіоск, який розташований по АДРЕСА_2 та торгівельно-готельний комплексу, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 були придбані за рахунок належних подружжю коштів, колегія суддів відхиляє, оскільки це майно було придбано за спільні кошти в інтересах сім`ї, а також по справі не встановлено обставин, що мають істотне значення, які б давали підстави для відмови в позові в цій чатсині. Доводи зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який їх обґрунтовано спростував. Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»). Суд з дотриманням приписів процесуального законодавства правильно і повно встановив фактичні обставини справи, правильно визначив правовідносини сторін, які виникли із встановлених ним обставин, правові норми що підлягають застосуванню до цих правовідносин та вирішив спір відповідно до закону. Рішення суду в частині відмови в задоволенні зустрічного позову колегією суддів не переглядалось, оскільки не було предметом апеляційного оскарження. Враховуючи зазначене, відповідно до ст. 375 ЦПК України апеляційна скарга позивача підлягає залишенню без задоволення, а судове рішення залишенню без змін. Керуючись ст.ст. 259, 367, 374, 375 ЦПК України, колегія суддів, - П О С Т А Н О В И Л А : Апеляційні скарги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 залишити без задоволення. Рішення Томаківського районного суду Дніпропетровської області від 19 червня 2020 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її проголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Головуючий суддя М.О. Макаров Судді Е.Л. Демченко Т.Р. Куценко