Постанова 4803 № 216/1225/17

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/563/21 Справа № 216/1225/17 Суддя у 1-й інстанції - Кузнецов Р. О. Суддя у 2-й інстанції - Пищида М. М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 27 січня 2021 року м. Дніпро Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі: головуючого Пищиди М.М. суддів Ткаченко І.Ю., Куценко Т.Р. за участю секретаря судового засідання Мазур Є.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 13 травня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору ОСОБА_3 про відшкодування матеріальної шкоди, спричиненої джерелом підвищеної небезпеки, - ВСТАНОВИЛА: 17 березня 2017 року позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору ОСОБА_3 про відшкодування матеріальної шкоди, спричиненої джерелом підвищеної небезпеки. Просить стягнути з ОСОБА_2 , суму завданої матеріальної шкоди із-за пошкодження автомобіля Mercedes Benz, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 у розмірі 217 559,52 грн., а також стягнути на користь позивача судові витрати (а.с. 2-3). Рішенням Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 13 травня 2020 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору ОСОБА_3 про відшкодування матеріальної шкоди, спричиненої джерелом підвищеної небезпеки - відмовлено (а.с. 212-216). Не погодившись з рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі (а.с.222-225). Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення. Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_3 є власником автомобіля марки Mercedes Benz, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , що підтверджується свідоцтвом про реєстрації транспортного засобу серії НОМЕР_2 (а.с. 5). 26 травня 2008 року ОСОБА_4 видав на ім`я ОСОБА_1 довіреність на право керування та продажу вищевказаного автомобіля, із правом передоручення, що підтверджується довіреністю від 26.05.2008. Строк дії довіреності п`ять років та дійсна до 26.05.2013 (а.с. 6). Довіреністю від 19 серпня 2010 року ОСОБА_1 уповноважив відповідача в порядку передоручення керувати вищевказаним автомобілем. Строк дії довіреності до 26.05.2013 (а.с. 7). Постановою Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 18.01.2012 у справі № 3-2571/11 за фактом вказаної дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, справу про адміністративне правопорушення закрито, у зв`язку зі спливом строку притягнення правопорушника до адміністративної відповідальності (а.с. 9). ОСОБА_2 вказану постанову не оскаржив, кримінальне провадження за його заявою, як потерпілого внаслідок ДТП, порушено не було, а тому постанова набрала законної сили 28.01.2012. Водночас, судом першої інстанції було досліджено матеріали цивільної справи №216/6185/14-ц, в якій міститься постанова Володарського районного суду Київської області від 28.05.2012 (том 1, а.с. 77-78), якою задоволено скаргу представника ОСОБА_2 ОСОБА_5 на постанову про відмову в порушенні кримінальної справи від 10.11.2011; скасовано постанову про відмову в порушенні кримінальної справи від 10.11.2011, винесену інспектором дізнання ВДАІ з обслуговування Володарського району при УДАІ ГУМВС України в Київській області старшим лейтенантом поліції Сандуленком А.М.; матеріали повернуто до Володарського РВ ГУМВС України у Київській області для проведення додаткової перевірки. Зі змісту вищевказаної постанови вбачається, що суд, ознайомившись з відмовним матеріалом №582 за фактом ДТП, яка мала місце на а/д Житомир-Попільня-Сквира-Володарка-Ставище 133 км, установив, що під час проведення огляду місця ДТП не було встановлено точного місця зіткнення транспортних засобів, на схемі до протоколу огляду ДТП не встановлено чи були наявні на цьому місці відділені від транспортного засобу частини, деталі чи інші сліди, які б вказували на зіткнення автомашин саме в цьому місці. Разом з цим, суд урахував, що відповідно до протоколу огляду місця події ДТП мала місце на відставні 300 м від газозаправки на 133 км автодороги Р-18 Житомир-Сквира-Володарка-Ставище, проте точне місцезнаходження зазначеної газозаправки не вказано. Так, суд дійшов висновку, що інспектором дізнання ВДАІ не виконано ряд процесуальних дій: не відібрано пояснення у ОСОБА_2 та не проведено за його участю огляду місця події; із поясненням, що міститься матеріалах перевірки за фактом ДТП на автодорозі автодороги Р-18 Житомир-Сквира-Володарка-Ставище ОСОБА_2 не ознайомлений та його не підписував, доказом чого є та обставина, що в день, яким датується пояснення ОСОБА_2 , останній знаходився в реанімаційному відділенні Володарської ЦРЛ без свідомості; акт судово-медичного дослідження від 19.08.2011 №1541, на який посилається інспектор дізнання ВДАІ з обслуговування Володарського району при УДАІ ГУМВС України в Київській області, у постанові про відмову в порушенні кримінальної справи взагалі відсутній в матеріалах справи; акт від 22.087.2011 № 80, який міститься в матеріалах справи, складений з порушенням вимог п.4.1 Правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень, затверджених наказом Міністерства охорони здоров`я України від 17.01.1995 №6 «Судово-медична експертиза з метою встановлення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень проводиться судово-медичним експертом шляхом медичного обстеження потерпілих», проте відповідно до оскаржуваної постанови ступінь тяжкості тілесних ушкоджень, встановлено за даними медичної документації. Крім того, суд дійшов висновку, що місце зіткнення автомобілів установлено лише зі слів іншого учасника ДТП, не встановлені свідки-очевидці події, тобто відсутні прямі докази його вини, тому орган дізнання для об`єктивного розгляду матеріалів ДТП повинен залучити до участі у справі особу, яка має необхідні спеціальні знання; усупереч вимог ст. 130 КПК України інспектор дізнання ВДАІ з обслуговування Володарського району при УДАІ ГУМВС України в Київській області не надав належної правової оцінки діям іншого учасника дорожнього руху ОСОБА_6 ; залишився поза увагою інспектора факт проведення медичного освідування на стан вживання алкоголю водієм ОСОБА_2 ; не було відібрано пояснень у понятих, які брали участь в огляді місця події. Згідно з висновком експертного автотоварознавчого дослідження №Д26/03/12 від 21.03.2012, сума матеріального збитку, завданого власнику автомобіля внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, складає 111726,12 грн. (а.с. 10-11). 22 серпня 2014 року ОСОБА_3 та ОСОБА_1 звернулись до Центрально-Міського районного суду міста Кривого Рогу з позовом до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, спричиненої джерелом підвищеної небезпеки. Рішенням Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 09 липня 2015 року вказаний позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 компенсацію за завдану моральну шкоду у розмірі 500 грн, судовий збір у розмірі 12,18 грн. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 шкоду в порядку зворотної вимоги (регресу) у розмірі 111726,00 грн, судовий збір у розмірі 1122,26 грн, компенсацію за завдану моральну шкоду у розмірі 500 грн (справа №216/6185/14-ц, том 1, а.с. 194-197). Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 27 жовтня 2015 року рішення Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу від 09.07.2015 року залишено без змін (справа №216/6185/14-ц,том 1, а.с. 231-232). Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 лютого 2016 року рішення Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 09 липня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 27 жовтня 2015 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції (справа №216/6185/14-ц, том 2, а.с. 32-35). Ухвалою Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 01 березня 2017 року позовну заяву ОСОБА_3 , ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, спричиненої джерелом підвищеної небезпеки - залишено без розгляду відповідно до п.3 ч.1 ст. 207 ЦПК України. Ухвала набрала законної сили 07.03.2017 (справа №216/6185/14-ц, том 2, а.с. 152). Таким чином, судом першої інстанції встановлено, що позивачі ОСОБА_3 та ОСОБА_1 не оскаржили вищевказану ухвалу суду, що свідчить про їх волевиявлення не підтримувати заявлені вимоги. 17 березня 2017 року ОСОБА_1 звернувся особисто з вимогами до ОСОБА_2 , змінивши позовні вимоги, матеріально-правові обгрунтування та надавши додаткові докази. Так, з висновку експерта №Д33/06/16 від 30.06.2016 вбачається, що розмір матеріальних збитків, завданих автомобілю Mercedes Benz 817, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , у зв`язку з ДТП, станом на 08.06.2016, порівняно з висновком автотоварознавчого дослідження від 21.03.2012 №Д26/03/12 збільшився, у зв`язку з різницею (збільшенням) курсу валют НБУ та становить 223259,52 грн. (а.с. 12-17). Відповідно до довідки ПП ОСОБА_7 від 22.04.2012 пошкоджений автомобіль Mercedes Benz 817, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , був зданий позивачем на розбірку, за що отримав кошти в сумі 5700,00 грн.(а.с. 18). За змістом ст. 22 ЦК України, збитками є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Згідно з вимогами ч. 1, ч. 5 ст. 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого. У відповідності до абз. 2 п. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 року № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди», під володільцем джерела підвищеної небезпеки розуміється юридична особа або громадянин, що здійснюють експлуатацію джерела підвищеної небезпеки в силу права власності, повного господарського відання, оперативного управління або з інших підстав (договору оренди, довіреності тощо). Відповідно до роз`яснень п. 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 01.03.2013 року «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки», якщо особа під час керування транспортним засобом має посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії і реєстраційний документ на транспортний засіб, переданий їй власником або іншою особою, яка на законній підставі використовує такий транспортний засіб, то саме ця особа має нести відповідальність за завдання шкоди (п. 2.2 Правил дорожнього руху України). Частиною 1 статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Відповідно до ч. 1 ст. 1192 ЦК України з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов`язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завданні збитки у повному обсязі. Відповідно до ч. 2 ст. 1192 ЦК України розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається за реальною вартістю втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі. Суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що ОСОБА_1 не є належним позивачем у справі, оскільки право власності ОСОБА_1 на своє ім`я не зареєстрував та згідно зі свідоцтвом про реєстрацію ТЗ серії НОМЕР_2 власником автомобіля Mercedes Benz 817, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , значиться ОСОБА_3 (а.с. 5). А на момент звернення ОСОБА_1 до суду з даною позовною заявою, 17 березня 2017 року, строк дії довіреності від 26 травня 2008 року сплинув, як і строк його повноважень (а.с. 6). Також, судом встановлено, що позивач сплатив ОСОБА_3 кошти в сумі 111726,00 грн. Вказана обставина досліджувалася у судовому засіданні за матеріалами справи №216/6185/14-ц. З аналізу змісту глави 82 ЦК України вбачається, що законодавець розрізняє поняття «особа, яка завдала шкоду» та «особа, яка відповідає за шкоду». За наявності вини особи, яка завдала шкоду, особа, яка є відповідальною за шкоду, на підставі ч. 1 ст. 1191 ЦК України набуває права зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування. Разом з цим, позивач не ставив такої вимоги щодо стягнення з відповідача коштів в порядку регресу за сплачену ОСОБА_3 суму 111726,00 грн. Колегія суддів наголошує, що вимоги позивача в обраний спосіб є безпідставними оскільки, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність порушеного права чи інтересу позивача, а тому ОСОБА_1 не є належним позивачем у справі. Доводи, викладені в апеляційні скарзі, фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте, відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України, оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена. Судом першої інстанції повно та всебічно досліджені обставини справи, перевірені письмові докази та надано їм належну оцінку. Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення. Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами. За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв`язку із чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду в оскарженій частині залишенню без змін. На підставі викладеного, керуючись ст. 367, 368, 374, 375, 381- 384 ЦПК України, колегія суддів, - П О С Т А Н О В И Л А : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 13 травня 2020 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена відповідно до чинного законодавства. Судді: