Постанова 4857 № 807/2245/16

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 26 січня 2021 рокуЛьвівСправа № 807/2245/16 пров. № А/857/38/21 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі: головуючої судді Хобор Р.Б., суддів Сеника Р.П., Судової-Хомюк Н.М. з участю секретаря судового засідання Смолинця А.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові апеляційну скаргу державного підприємства «Ужгородське лісове господарство» на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 01 серпня 2018 року, ухвалене суддею Луцович М.М. у м. Ужгороді об 09 год. 43 хв. у справі № 807/2245/16 за адміністративним позовом заступника керівника Ужгородської місцевої прокуратури до державного підприємства «Ужгородське лісове господарство», Закарпатського обласного управління лісового та мисливського господарства, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Державна екологічна інспекція у Закарпатській області про визнання протиправними та анулювання лісорубних квитків, В С Т А Н О В И В: Позивач звернувся до суду з позовом у якому просить суд: зупинити дію лісорубних квитків серії 02 ЛКБ № 467706 від 18.07.2016 року, № 431997 від 01.06.2016 року, № 431978 від 11.05.2016 року; визнати протиправними та анулювати лісорубні квитки серії 02 ЛКБ № 467706 від 18.07.2016 року, № 431997 від 01.06.2016 року, № 431978 від 11.05.2016 року в частині надання дозволу на розробку вибірково-санітарної рубки у кварталах 5/2, 6/2, 10/4, 16/6, 16/27 . У обґрунтування позовних вимог позивач зазначає те, що державне підприємство «Ужгородське лісове господарство» видало державному підприємству «Ужгородський лісгосп» три лісорубні квитки на проведення заходів з формування та оздоровлення лісів на території зоологічного заказника загальнодержавного значення «Великодобронський», який відноситься до об`єктів природно-заповідного фонду. Позивач зазначив, що за результатами моніторингу стану дотримання вимог природоохоронного законодавства, позивач встановив, що державне підприємство «Ужгородське лісове господарство», як лісокористувач, видало лісорубні квитки за відсутності затвердженого Міністерством навколишнього природного середовища України ліміту та дозволу Закарпатського обласного управління лісового та мисливського господарства. Ці дії відповідача, на думку позивача, порушують інтерес держави щодо належного використання природних ресурсів. Наслідком видачі лісорубних квитків з порушенням законодавства є анулювання цих квитків. Позивач вказав, що у цих правовідносинах відсутній орган, уповноважений державною здійснювати відповідні функції щодо контролю законності видачі лісорубних квитків та звернення до суду про їх скасування. Позивач вважає, що має правові підстави для звернення до суду з цим позовом. Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 01 серпня 2018 року адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправними лісорубні квитки серії 02 ЛКБ № 467706 від 18.07.2016 року, № 431997 від 01.06.2016 року, № 431978 від 11.05.2016 року в частині надання дозволу на розробку вибірково - санітарної рубки у кварталах 5/2, 6/2,10/4,16/6,16/27. У задоволенні інших позовних вимог відмовлено. Не погодившись із цим рішенням суду, його оскаржило державне підприємство «Ужгородське лісове господарство», подавши апеляційну скаргу, в якій просить постанову суду першої інстанції скасувати та постановити нове рішення, яким у задоволенні адміністративного позову відмовити. У обґрунтування вимог апеляційної скарги державне підприємство «Ужгородське лісове господарство» зазначає те, що суд першої інстанції порушив норми матеріального права, неповно з`ясував обставини справи та зробив помилковий висновок про часткове задоволення позову та визнання протиправними лісорубних квитків. Таку позицію відповідач пояснює тим, що суд першої інстанції не звернув увагу на те, що у прокуратури відсутня адміністративна правоздатність для звернення до адміністративного суду з цим позовом, оскільки органом, який здійснює повноваження у сфері нагляду за законністю вирубки лісів є Державна екологічна інспекція України та її територіальні органи. Державна екологічна інспекція України вправі проводити відповідні перевірки та видавати обов`язкові до виконання приписи, а також звернутись до суду з позовом про зупинення проведення робіт. Відповідач зазначає, що Державна екологічна інспекція в Закарпатській області не проводила перевірки підприємства в частині законності видачі лісорубних квитків. Крім того, відповідач вважає, що проведення заходів з формування та оздоровлення лісів (санітарна рубка) не є видом спеціального використання лісових ресурсів. Тому відповідач вважає, що при видачі лісорубних квитків діяв у порядку, з підстав, у спосіб та в межах чинного законодавства України. Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 03 грудня 2018 року провадження у справі № 807/2245/16 закрито з тих мотивів, що суд порушив правила юрисдикції адміністративних судів, оскільки відповідач у справі, державне підприємство «Ужгородське лісове господарство», не є суб`єктом владних повноважень. Постановою Верховного Суду від 14 грудня 2020 року постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 03 грудня 2018 року скасовано, а справу № 807/2245/16 направлено на продовження розгляду до суду апеляційної інстанції. Заслухавши суддю доповідача, пояснення представників позивача та відповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд при розгляді цієї справи виходить з наступних міркувань. Суд першої інстанції встановив те, що в ході вивчення прокуратурою стану дотримання вимог Лісового кодексу України, Закону України «Про охорону природного навколишнього середовища», Закону України «Про природно - заповідний фонд» виявлено факт порушення вимог природоохоронного законодавства державним підприємством «Ужгородське лісове господарство» при видачі лісорубних квитків в частині надання дозволу на розробку вибірково-санітарної рубки у кварталах 5/2, 6/2, 10/4, 16/6, 16/27 на території зоологічного заказника загальнодержавного значення «Великодобронський». На думку прокуратури державне підприємство «Ужгородське лісове господарство» в порушення вимог ст. 9-1 Закону України «Про природно-заповідний фонд України», абз. 2 п. 3.2, 3.3 Положення про загальнозоологічний заказник загальнодержавного значення «Великодобронський», затвердженого наказом Міністерством екології та природних ресурсів України № 206 від 30.03.2012 року та Інструкції про порядок установлення лімітів на використання природних ресурсів у межах територій та об`єктів природно-заповідного фонду загальнодержавного значення, затвердженої наказом Міністерства навколишнього природного середовища України № 27 від 24.01.2008 року, без наявного, затвердженого Міністерством екології та природних ресурсів України ліміту та дозволу Закарпатського обласного управління лісового та мисливського господарства видало три лісорубних квитка від 18.07.2016 серія 02 ЛКБ № 467706, від 01.06.2016 серія 02 ЛКБ № 431997, від 11.05.2016 серія 02 ЛКБ № 431978 на проведення заходів з формування та оздоровлення лісів на території зоологічного заказника загальнодержавного значення «Великодобронський». Враховуючи встановлені порушення, позивач звернувся до суду з цим позовом. Приймаючи рішення у справі, суд першої інстанції виходив з того, що всупереч вимог ст. 9-1 Закону України «Про природно-заповідний фонд», державне підприємство «Ужгородське лісове господарство» видало лісорубні квитки без затвердження лімітів та дозволу на спеціальне використання природних ресурсів в межах території та об`єктів природно-заповідного фонду. Апеляційний суд не погоджується із вказаним висновком суду з огляду на наступні обставини. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Тобто імператив зазначеного конституційного положення встановлює обов`язок органів державної влади та їх посадових осіб дотримуватись принципу законності при здійсненні своїх повноважень, що забезпечує здійснення державної влади за принципом її поділу. Як підкреслив Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 01 квітня 2008 року № 4-рп/2008, неухильне додержання органами законодавчої, виконавчої та судової влади Конституції та законів України забезпечує реалізацію принципу поділу влади і є запорукою їх єдності, важливою передумовою стабільності, підтримання громадського миру і злагоди в державі. Законом України від 02 червня 2016 року № 1401-VIII «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)», який набрав чинності 30 вересня 2016 року, до Конституції України внесені зміни, а саме Конституцію доповнено статтею 131-1, пункт 3 частини першої якої передбачає, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом. Частинами 3-5 стаття 53 КАС України визначено, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, вступає за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, визначених статтею 169 цього Кодексу. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача.. Отже прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві обґрунтовує: 1) в чому полягає порушення інтересів держави, 2) необхідність їх захисту, 3) визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає 4) орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Питання представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано у статті 23 Закону України від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII «Про прокуратуру», який набрав чинності 15 липня 2015 року. Ця стаття визначає, що представництво прокурором держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановлених законом (частина перша). Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження (далі - компетентний орган), а також у разі відсутності такого органу (частина третя). Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень (абзаци перший - третій частини четвертої). У разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов`язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження (частина сьома). 26 травня 2020 року Велика Палата Верховного Суду у постанові по справі № 912/2385/18 висловила правову позицію щодо представництва прокуратурою у суді інтересів держави. Відповідно до цієї правової позиції, прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу. Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк. Прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу. Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення. Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо. Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим. Частина четверта статті 23 Закону України «Про прокуратуру» передбачає, що наявність підстав для представництва може бути оскаржена суб`єктом владних повноважень. Таке оскарження означає право на спростування учасниками процесу обставин, на які посилається прокурор у позовній заяві, поданій в інтересах держави в особі компетентного органу, для обґрунтування підстав для представництва. Якщо суд після відкриття провадження у справі з урахуванням наведених учасниками справи аргументів та наданих доказів установить відсутність підстав для представництва прокурором інтересів держави в суді, суд залишає позовну заяву, подану прокурором в інтересах держави в особі компетентного органу, без розгляду, з підстав, що заява підписана особою, яка немає права її підписувати. Оцінюючи обставини справи щодо наявності підстав для представництва прокурором інтересів держави у цій справі, апеляційний суд виходить з такого. Відповідно до статті 2 Лісового кодексу України лісові відносини - суспільні відносини, які стосуються володіння, користування та розпоряджання лісами і спрямовуються на забезпечення охорони, відтворення та стале використання лісових ресурсів з урахуванням екологічних, економічних, соціальних та інших інтересів суспільства. Статтею 65 Лісового кодексу України передбачено, що використання лісових ресурсів може здійснюватися в порядку загального і спеціального використання. Відповідно до статті 69 Лісового кодексу України спеціальне використання лісових ресурсів на виділеній лісовій ділянці проводиться за спеціальним дозволом - лісорубний квиток або лісовий квиток, що видається безоплатно. Спеціальний дозвіл видається власниками лісів або постійними лісокористувачами у встановленому порядку також на проведення інших рубок та робіт, пов`язаних і не пов`язаних із веденням лісового господарства. Спеціальний дозвіл на використання лісових ресурсів анулюється в разі: припинення права користування лісами з підстав, передбачених статтею 22 цього Кодексу; припинення права використання лісових ресурсів з підстав, передбачених статтею 78 цього Кодексу. Частиною 1 та 2 статті 78 Лісового кодексу України передбачено, що право використання лісових ресурсів припиняється в разі: 1) добровільної відмови від використання лісових ресурсів; 2) закінчення строку, на який було надано право використання лісових ресурсів; 3) припинення діяльності лісокористувачів, яким було надано право використання лісових ресурсів; 4) порушення правил і норм, умов спеціальних дозволів на використання лісових ресурсів; 5) використання лісових ресурсів способами, які негативно впливають на стан і відтворення лісів, призводять до погіршення навколишнього природного середовища; 6) порушення встановлених строків справляння збору за використання лісових ресурсів; 7) використання лісової ділянки не за цільовим призначенням; 8) невідшкодування в установленому порядку збитків, заподіяних лісовому господарству внаслідок порушень лісового законодавства, та невиконання вимог щодо усунення виявлених недоліків. Припинення права використання лісових ресурсів здійснюється в установленому порядку шляхом анулювання лісорубного квитка або лісового квитка тими органами, які їх видали. Відповідно до статті 100 Лісового кодексу України порядок охорони, захисту, використання та відтворення лісів на землях природно-заповідного фонду визначається відповідно до Закону України «Про природно-заповідний фонд України», цього Кодексу та інших актів законодавства. Статтею 9-1 Закону України «Про природно-заповідний фонд» передбачено, що спеціальне використання природних ресурсів у межах територій та об`єктів природно-заповідного фонду здійснюється в межах ліміту та на підставі дозволу на спеціальне використання природних ресурсів у межах територій та об`єктів природно-заповідного фонду. Спеціальне використання природних ресурсів у межах територій та об`єктів природно-заповідного фонду загальнодержавного значення здійснюється на підставі дозволів, що видаються органом виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань охорони навколишнього природного середовища, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями. Дозвіл на спеціальне використання природних ресурсів може бути анульований органом, що його видав, у разі: різкого погіршення стану навколишнього природного середовища внаслідок природокористування, ліквідації підприємства, установи або організації, яка отримала дозвіл; порушення умов природокористування та режиму території природно-заповідного фонду; втрати чи пошкодження дозволу, що не дає можливості визначити зміст дозволу. Статтею 94 Лісового кодексу України визначено, що державний контроль за охороною, захистом, використанням та відтворенням лісів здійснюється Кабінетом Міністрів України, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового господарства, органами виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань лісового господарства та з питань охорони навколишнього природного середовища, іншими органами виконавчої влади у межах повноважень, визначених законом. Отже, відповідно до наведеної вище норми, уповноваженими органами, які здійснюють державний контроль за охороною, захистом, використанням та відтворенням лісів є, зокрема, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового господарства або центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів. Центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового господарства, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 521 від 08 жовтня 2014 року є Державне агентство лісових ресурсів України. Відповідно до підпункту 22 пункту 4 Положення про Державне агентство лісових ресурсів України, яке затверджене постановою Кабінету Міністрів України № 521 від 08 жовтня 2014 року, Державне агентство лісових ресурсів України здійснює державне управління територіями та об`єктами природно-заповідного фонду в лісах підприємств, установ і організацій, що належать до сфери його управління; організовує видачу в установленому порядку спеціальних дозволів на використання лісових ресурсів Центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 275 від 19 квітня 2017 року є Державна екологічна інспекція України. Державна екологічна інспекція України була створена на підставі постанови Кабінету Міністрів України № 641 від 13 серпня 1993 року та неодноразово проходила процес реорганізації. Відповідно до Положення про Державну екологічну інспекцію України затвердженого указом Президента України від 13.04.2011 року № 454/2011, яке діяло на момент виникнення спірних правовідносин, Державна екологічна інспекція України здійснює державний нагляд (контроль) за додержанням центральними органами виконавчої влади та їх територіальними органами, місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування в частині здійснення делегованих їм повноважень органів виконавчої влади, підприємствами, установами та оргаізаціями незалежно від форми власності і господарювання, громадянами України, іноземцями та особами без громадянства, а також юридичними особами - нерезидентами вимог законодавства про охорону, захист, використання та відтворення лісів щодо: законності вирубки, ушкодження дерев і чагарників, знищення або ушкодження лісових культур, сіянців або саджанців у лісових розплідниках і на плантаціях, а також молодняку природного походження й самосівів на площах, призначених під лісовідновлення; раціонального та невиснажливого використання лісових ресурсів; добування, здійснення побічного та супутнього спеціального лісокористування; виконання комплексу необхідних заходів захисту для забезпечення охорони лісів від пожеж, незаконних рубок, шкідників і хвороб, пошкодження внаслідок антропогенного та іншого шкідливого впливу, застосування пестицидів і агрохімікатів у лісовому господарстві й лісах; використання полезахисних лісосмуг, водоохоронних і захисних лісових насаджень; заготовки деревини відповідно до затвердженого лісосічного фонду, в тому числі розрахункової лісосіки; недопущення експлуатації нових і реконструйованих підприємств, цехів, агрегатів, транспортних шляхів, магістральних трубопроводів, комунальних і інших об`єктів, не забезпечених обладнанням, що запобігає шкідливому впливу на стан і відтворення лісів; збереження корисної для лісу фауни; Отже, Державне агентство лісових ресурсів України (його територіальні органи) здійснює державне управління у цій сфері, Державна екологічна інспекція України (її територіальні органи), державний контроль (нагляд) додержання підприємствами вимог законодавства щодо вирубки лісів. Тому, апеляційний суд вважає безпідставними твердження прокуратури про те, що орган, який має контролювати додержання позивачем вимог законодавства щодо вирубки лісів, відсутній. Вказаний контроль Державною екологічною інспекцією України (її територіальними органами) здійснюється шляхом проведення перевірок відповідно до Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» та Порядку організації та проведення перевірок суб`єктів господарювання щодо дотримання вимог природоохоронного законодавства затвердженого наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 10.09.2008 року № 464 (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин). Апеляційний суд встановив те, що Державна екологічна інспекція України (її територіальні органи) не проводила перевірок державного підприємства «Ужгородське лісове господарство» на предмет законності видачі лісорубних квитків. При цьому апеляційний суд звертає увагу на те, що прокуратура не порушувала перед вказаним вище державним органом питання про проведення перевірки відповідача на предмет законності видачі лісорубних квитків. Отже немає підстав вважати, що орган, який вправі проводити контроль діяльності відповідача проявив бездіяльність. Враховуючи те, що Державна екологічна інспекція України (її територіальні органи) вправі проводити перевірки законності видачі лісорубних квитків, виносити приписи щодо усунення порушення природоохоронного законодавства та притягати до відповідальності винних, у порушенні порядку видачі лісорубних квитків, осіб, позивач, на думку апеляційного суду, не дотримався передумов звернення з цим позовом до суду. За наведених обставин, апеляційний суд вважає, що прокуратура не мала підстав для звернення з цим позовом до суду, а тому, адміністративний позов заступника керівника Ужгородської місцевої прокуратури необхідно залишити без розгляду, як такий, що підписаний особою, яка не мала права його підписувати. Згідно із статтею 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право: 1) залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін; 2) скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення; 3) скасувати судове рішення повністю або частково і у відповідній частині закрити провадження у справі повністю або частково або залишити позовну заяву без розгляду повністю або частково; 4) визнати нечинним судове рішення суду першої інстанції повністю або частково у визначених цим Кодексом випадках і закрити провадження у справі у відповідній частині; 5) скасувати судове рішення і направити справу для розгляду до іншого суду першої інстанції за встановленою підсудністю; 6) у визначених цим Кодексом випадках скасувати свою постанову (повністю або частково) і прийняти одне з рішень, зазначених у пунктах 1-5 частини першої цієї статті. Частиною 1 статті 319 КАС України визначено, що судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду або провадження у справі закривається у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу. Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 240 КАС України суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду, якщо позовну заяву не підписано або підписано особою, яка не має права підписувати її, або особою, посадове становище якої не вказано З огляду на викладене, апеляційний суд приходить до переконання в тому, що суд першої інстанції не правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з порушенням норм матеріального і процесуального права. Таким чином, апеляційний суд вважає доводи апеляційної скарги частково обґрунтованими, а тому апеляційну скаргу необхідно задовольнити частково, оскаржене рішення суду першої інстанції скасувати та адміністративний позов залишити без розгляду на підставі пункту 2 частини 1 статті 240 КАС України. Судові витрати розподілу не підлягають. Керуючись ст.ст. 308, 310, 315, 319, 321, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу державного підприємства «Ужгородське лісове господарство» задовольнити частково. Рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 01 серпня 2018 року в справі № 807/2245/16 скасувати та прийняти постанову, якою адміністративний позов заступника керівника Ужгородської місцевої прокуратури залишити без розгляду. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України, за наявності яких, постанова може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Головуючий суддя Р. Б. Хобор судді Р. П. Сеник Н. М. Судова-Хомюк Повний текст постанови складений 28.01.2021 року