Постанова 4855 № 640/12127/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/12127/20 Суддя (судді) першої інстанції: Кузьменко В.А. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 27 січня 2021 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі: Головуючого судді: Чаку Є.В., суддів: Федотова І.В.,Коротких А.Ю. за участю секретаря Ковтун К.В. розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 вересня 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправними дій, зобов`язати вчинити дії, В С Т А Н О В И В: ОСОБА_1 звернулася до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправними відмови відповідача у здійсненні позивачу перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді за відповідні періоди; зобов`язання відповідача здійснити позивачу перерахунок щомісячного довічного грошового утримання, як судді у відставці за відповідні періоди; стягнення з відповідача суми недорахованого та несплаченого належного за законом довічного грошового утримання; зобов`язання в подальшому здійснювати виплати довічного грошового утримання обчисленого відповідно до положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів», в редакції після 18 лютого 2020 року. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 вересня 2020 року позов задоволено частково. Визнано протиправними дії відповідача щодо відмови ОСОБА_1 в проведенні перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці з 19 лютого 2020 року та зобов`язано здійснити перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці позивача, призначивши щомісячне довічне грошове утримання у розмірі 56 відсотків судової винагороди діючого судді Києво-Святошинського районного суду Київської області обчисленої відповідно до положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів», починаючи з 19 лютого 2020 року. Стягнення з відповідача на користь позивача недонараховане та не виплачене довічне грошове утримання у розмірі: 18 388,40 грн. за період з 19 лютого 2020 року до 29 лютого 2020 року; 159 979,20 грн. за період з 01 березня 2020 року по 30 травня 2020 року, з розрахунку 53 326,40 грн. за кожний місяць. Зобов`язано відповідача провести перерахунок та виплату довічного грошового утримання (з урахуванням раніше виплачених сум) ОСОБА_1 за періоди: з 04 грудня 2018 року до 31 грудня 2018 року; з 01 січня 2019 року до 31 грудня 2019 року; з 01 січня 2020 року до 18 лютого 2020 року. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Не погоджуючись з судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позову. Апеляційну скаргу обґрунтовано тим, що рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного з`ясування усіх фактичних обставин у справі. У відзиві на апеляційну скаргу позивач зазначив, що суд першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення повно, всебічно та об`єктивно з`ясував обставини справи, правильно застосував норми матеріального та процесуального права, а тому рішення є законним та обґрунтованим. Оскільки апеляційна скарга подана на рішення суду першої інстанції, яке ухвалено в порядку спрощеного (в порядку письмового) позовного провадження, колегія суддів, керуючись п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, вирішила розглядати справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення суду необхідно залишити без змін, з наступних підстав. Судом встановлено, що постановою Верховної Ради України «Про звільнення суддів» від 04 лютого 2016 року №996-VIII, ОСОБА_1 , у зв`язку з поданням заяви про відставку, звільнено з посади судді Києво-Святошинського районного суду Київської області. Позивач перебуває на обліку в ГУ ПФУ в місті Києві та отримує щомісячне довічне грошове утримання відповідно до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07 липня 2010 року №2453. Згідно довідки про заробітну плату для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, заробітна плата, яка враховується при призначенні (перерахунку) щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці, станом на 01 травня 2016 року складає 25 250,00 грн. Стаж роботи ОСОБА_1 складає 23 роки 02 місяці 03 дні; щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці розраховується у розмірі 86% від заробітку судді, який працює на відповідній посаді, що з урахуванням середньомісячного заробітку складає 21 715,00 грн. Згідно з довідками про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці від 13 березня 2020 року №№347, 348, які видані позивачу згідно з Додатком 2 до Порядку подання документів для призначення (перерахунку) і виплати щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці органами Пенсійного фонду України, затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 25 січня 2008 року №3-1, суддівська винагорода ОСОБА_1 складає: - станом на 04 грудня 2018 року - 44 931,00 грн., у тому числі: посадовий оклад - 26 430,00 грн., доплата за вислугу років - 18 501,00 грн.; - станом на 18 лютого 2020 року - 134 002,50 грн., у тому числі: посадовий оклад - 78 825,00 грн., доплата за вислугу років - 55 177,50 грн. У квітня 2020 року позич звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України з заявами щодо здійснення перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, у зв`язку зі зміною розміру складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді. Листами від 18 березня 2020 року №2600-0311-8/37935 та від 29 квітня 2020 року №8542-9147/М-02/8-2600/20 ГУ ПФУ в м. Києві відмовило позивачу у проведенні перерахунку, у зв`язку з тим, що підстави для перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді для осіб, які після набрання чинності Законом України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року №1402 не пройшли кваліфікаційне оцінювання та не відпрацювали три роки із урахуванням посадового окладу судді в розмірах, визначених цим законом, відсутні; заява позивача про перерахунок не відповідає вимогам додатку 1 Порядку подання документів для призначення (перерахунку) і виплати щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці органами Пенсійного фонду України. Не погоджуючись з такими діями відповідача, позивач звернулася до суду з даним позовом. Відповідно до п. 8 ч. 4 ст. 48 та ч. 6 ст. 48 Закону України від 07.07.2010 "Про судоустрій і статус суддів" в редакції, чинній на час набуття позивачем права на щомісячне довічне грошове утримання) незалежність судді забезпечується належним матеріальним та соціальним забезпеченням судді; при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу визначених Конституцією України гарантій незалежності судді. Аналогічні положення закріплені у ст. 48 Закону України від 02.06.2016 № 1402-VІІІ "Про судоустрій і статус суддів". Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 11.10.2005 № 8-рп/2005 зазначив, що право судді, який перебуває у відставці, на пенсійне або щомісячне довічне грошове утримання є гарантією незалежності працюючих суддів. Щомісячне довічне грошове утримання - це особлива форма соціального забезпечення суддів, зміст якої полягає у гарантованій державою щомісячній звільненій від сплати податків грошовій виплаті, що слугує забезпеченню їх належного матеріального утримання, в тому числі після звільнення від виконання обов`язків судді. Надання судді матеріального захисту є гарантією забезпечення його незалежності. Разом з тим, будь-яке зниження рівня гарантій незалежності суддів суперечить конституційній вимозі неухильного забезпечення незалежного правосуддя. У Рішенні Конституційного Суду України від 03.06.2013 № 3-рп/2013 (справа щодо змін умов виплати пенсій і щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці) зазначено, що визначені Конституцією та законами України гарантії незалежності суддів є невід`ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом. Такими гарантіями є надання їм за рахунок держави матеріального забезпечення (суддівська винагорода, пенсія, щомісячне довічне грошове утримання тощо) та надання їм у майбутньому статусу судді у відставці. Право судді у відставці на пенсійне або щомісячне довічне грошове утримання є гарантією належного здійснення правосуддя і незалежності працюючих суддів та дає підстави висувати до суддів високі вимоги, зберігати довіру до їх компетентності і неупередженості. Щомісячне довічне грошове утримання судді спрямоване на забезпечення гідного його статусу життєвого рівня, оскільки суддя обмежений у праві заробляти додаткові матеріальні блага, зокрема обіймати будь-які інші оплачувані посади, виконувати іншу оплачувану роботу. Конституційний принцип незалежності суддів означає, в тому числі, конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя. З огляду на викладене, конституційний статус судді зумовлює обов`язок держави гарантувати достатнє матеріальне забезпечення судді як під час здійснення ним своїх повноважень (суддівська винагорода), так і в майбутньому у зв`язку з досягненням пенсійного віку чи внаслідок припинення повноважень і набуття статусу судді у відставці - щомісячне довічне грошове утримання. Статус судді та його елементи, зокрема, матеріальне забезпечення судді після припинення його повноважень, є не особистим привілеєм, а виступає засобом забезпечення незалежності працюючих суддів і надається для гарантування верховенства права та в інтересах осіб, які звертаються до суду та очікують неупередженого правосуддя (Аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 09.11.2018 у справах №713/1064/17, № 686/24597/16-а, № 686/1938/17, № 766/7021/17, № 686/24597/16, від 11.12.2018 у справі №522/5168/17, від 11.02.2020 у справі №200/3958/19). Колегією суддів встановлено, що 04.12.2018 року Конституційним Судом прийнято Рішення №11-р/2018, згідно якого визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення частини третьої статті 133 Закону України від 07.07.2010 року №2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» (у редакції Закону України від 12.02.2015 року №192-VIII «Про забезпечення права на справедливий суд»). Це положення підлягає застосуванню у його первинній редакції, а саме: «Посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється у розмірі 15 мінімальних заробітних плат, визначених законом, що запроваджується поетапно: з 01.01.2011 - 6 мінімальних заробітних плат; з 01.01.2012 - 8 мінімальних заробітних плат; з 01.01.2013 - 10 мінімальних заробітних плат; з 01.01.2014 - 12 мінімальних заробітних плат; з 01.01.2015 - 15 мінімальних заробітних плат». Також, визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення частини десятої статті 133 Закону України від 07.07.2010 року №2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» (у редакції Закону України від 12.02.2015 року №192-VIII «Про забезпечення права на справедливий суд»), згідно якого «суддя, який не здійснює правосуддя (крім випадків тимчасової непрацездатності, перебування судді у щорічній оплачуваній відпустці), не має права на отримання доплат до посадового окладу», для цілей застосування окремих положень Закону України від 02.06.2016 року №1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» зі змінами. Конституційний суд України у даному рішенні відновив права на отримання посадового окладу у розмірі 15 прожиткових мінімумів для працездатних осіб з 01.01.2015 року, а також зазначив, що положення частини третьої статті 133 Закону №2453 (у редакції Закону №192) звужує зміст та обсяг гарантій незалежності суддів у частині зменшення гарантованого розміру винагороди судді, створює загрозу для незалежності як судді, так і судової влади в цілому, а також передумови для впливу на суддю через розмір його матеріального забезпечення. Таким чином, положення частини третьої статті 133 Закону №2453 (у редакції Закону №192) суперечить частинам першій та другій статті 26 Конституції України. Згідно ст. 152 Конституції України, закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності. Закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення. Аналогічне положення встановлено ч. 1 ст. 91 Закону України «Про Конституційний Суд України». Відповідно до Закону України "Про Державний бюджет України на 2018 рік" прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01.01.2018 року становить 1762,00 грн. Законом України "Про Державний бюджет України на 2019 рік" встановлено прожитковий мінімум в розрахунку на місяць для працездатних осіб у розмірі 1921,00 грн. з 01.01.2019. Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01 січня 2020 року встановлено в розмірі 2 102,00 грн. Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 135 Закону № 1402-VІІІ суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами. Базовий розмір посадового окладу судді визначається, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Відповідно до ст. 141 Закону №2453-VІ (в редакції Закону України "Про забезпечення права на справедливий суд" від 12.02.2015 №192-VІІІ) та рішення Конституційного Суду України від 08.06.2016 року у справі №4-рп/2016 у разі зміни грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді, здійснюється перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці. Статтею 142 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" №1402-VІІІ передбачено, що у разі зміни розміру складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, здійснюється перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання. Аналіз наведених законодавчих положень дає змогу дійти висновку, що правовою підставою для перерахунку раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці є факт зміни грошового утримання/ складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді. Відповідно до п. 3 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України №11-р/2018 від 04.12.2018 року положення ч.ч. 3, 10 ст. 133 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07.07.2010 №2453-VІ у редакції Закону України "Про забезпечення права на справедливий суд" від 12.02.2015 року №192-VІII, які визнані неконституційними п. 1, 2 резолютивної частини цього рішення, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення. Отже, з 04.12.2018 року втратили чинність положення ч. 3 ст. 133 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07.07.2010 року №2453-VІ (у редакції Закону України "Про забезпечення права на справедливий суд" від 12.02.2015 року №192-VІII) та відновили свою дію положення цієї статті в його первинній редакції, а саме: "Посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється у розмірі 15 мінімальних заробітних плат, визначених законом". Тобто, саме з 04.12.2018 року посадові оклади суддів місцевого суду за Законом України «Про судоустрій і статус суддів» №2453-VI обчислюються виходячи із 15 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого в розмірі 1 762,00 грн.; з 01 січня 2019 року - виходячи з 15 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого в розмірі 1 921 грн. та з 01 січня 2020 року до 18 лютого 2020 року - виходячи з 15 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого в розмірі 2 102,00 грн. А також, саме з цієї дати виникає необхідність у проведенні перерахунку позивачу раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, оскільки саме з цієї дати визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) положення ч.ч. 3, 10 ст. 133 Закону України від 07.07.2010 №245З-IV "Про судоустрій і статус суддів" (у редакції Закону України від 12.02.2015 №192-VIII "Про забезпечення права на справедливий суд"), відтак змінено розмір складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді. Вирішуючи спірні правовідносини щодо визначення часу, з якого зобов`язаний орган Пенсійного фонду здійснити перерахунок довічного грошового утримання судді у відставці, колегія суддів виходить з приписів ч. 3 ст. 7 КАС України, згідно з якими у разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України. Вища юридична сила закону полягає у тому, що всі підзаконні нормативно-правові акти приймаються на основі законів та за своїм змістом не повинні їм суперечити, а відтак, у випадку суперечності норм підзаконного акта нормам закону необхідно застосовувати норми закону, оскільки він має вищу юридичну силу. Аналогічний висновок щодо застосування закону як акта, який має вищу юридичну силу, ніж підзаконний нормативно-правовий акт, викладений у постанові Верховного Суду від 11.02.2020 у справі №200/3958/19. З матеріалів справи вбачається, що позивач у квітні 2020 року зверталася до Головного управління Пенсійного фонду України з заявами щодо здійснення перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, у зв`язку зі зміною розміру складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді. Проте, Пенсійний орган відмовив позивачу у проведенні перерахунку, у зв`язку з тим, що підстави для перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді для осіб, які після набрання чинності Законом України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року №1402 не пройшли кваліфікаційне оцінювання та не відпрацювали три роки із урахуванням посадового окладу судді в розмірах, визначених цим законом, відсутні; заява позивача про перерахунок не відповідає вимогам додатку 1 Порядку подання документів для призначення (перерахунку) і виплати щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці органами Пенсійного фонду України. Враховуючи те, підвищення розміру суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, відбулося з 04 грудня 2018 року, з 01 січня 2019 року та з 01 січня 2020 року, перерахунок щомісячного довічного грошового утримання позивача повинен бути проведений з дня виникнення права на відповідний перерахунок, тобто з 04 грудня 2018 року, з 01 січня 2019 року та з 01 січня 2020 року. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що дії відповідача щодо відмови у проведенні перерахунку є протиправними, відповідно позовні вимоги про зобов`язання відповідача здійснити відповідний перерахунок щомісячного довічного грошового утримання позивача підлягають задоволенню. Стосовно позовних вимог позивача про стягнення заборгованості з відповідача у зв`язку з недоплатою щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, що виникла у періоди: з 01 грудня 2018 року до 31 грудня 2018 року; з 01 січня 2019 року до 31 грудня 2019 року, з 01 січня 2020 року до 31 січня 2020 року та з 01 лютого 2020 року до 18 лютого 2020 року, суд зазначає про наявність заборгованості за періоди: з 04 грудня 2018 року по 31 грудня 2018 року; з 01 січня 2019 року до 31 грудня 2019 року, з 01 січня 2020 року до 31 січня 2020 року та з 01 лютого 2020 року до 18 лютого 2020 року, колегія суддів зазначає наступне. Суд першої інстанції правильно зазначив, що позовні вимоги щодо стягнення заборгованості з відповідача у зв`язку з недоплатою щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці за період з 01 грудня 2018 року по 04 грудня 2018 року та зобов`язання здійснити за вказаний період нарахування щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, виходячи з посадового окладу працюючого судді не підлягають задоволенню, оскільки саме з 04 грудня 2018 року виникла необхідність у проведенні перерахунку позивачу раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання. Крім того, як правильно зазначив суд першої інстанції матеріали справи не містять довідок про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці станом на 01 січня 2019 року та 01 січня 2020 року, що позбавляє суд можливості дослідити правильність визначення вказаних позивачем сум. Оскільки розрахунок конкретних сумм входить до виключної компетенції Пенсійного органу, належним способом захисту прав позивача є зобов`язання відповідача здійснити перерахунок щомісячного грошового утримання судді у відставці на підставі відповідних довідок у зазначені вище періоди, та здійснити виплату з урахуванням раніше виплачених сум. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 11 лютого 2020 року у справі №200/3958/19-а. Щодо позовних вимог про протиправність відмови відповідача у проведенні перерахунку щомісячного довічного грошового утримання позивача з 18 лютого 2020 року, колегія суддів зазначає наступне. Пунктом 25 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України "Про судоустрій і статус суддів" №1402-VІІІ встановлено, що право на отримання щомісячного довічного грошового утримання в розмірі, визначеному цим Законом, має суддя, який за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердив відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді), або призначений на посаду судді за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом, та працював на посаді судді щонайменше три роки з дня прийняття щодо нього відповідного рішення за результатами такого кваліфікаційного оцінювання або конкурсу. В інших випадках, коли суддя іде у відставку після набрання чинності Законом № 1402-VIII розмір щомісячного довічного грошового утримання становить 80 відсотків суддівської винагороди, обчисленої відповідно до положень Закону України від 07.07.2010 № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів». За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді, але не може бути більшим ніж 90 відсотків суддівської винагороди судді, обчисленої відповідно до зазначеного Закону. Рішенням Конституційного Суду України від 18.02.2020 № 2-р/2020 визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення пункту 25 розділу ХІІ Прикінцеві та перехідних положень Закону №1402 зі змінами. У вказаному рішенні Конституційний Суд України зазначив, що судді, які вже перебувають у відставці, з об`єктивних причин не мають можливості пройти кваліфікаційне оцінювання на відповідність займаній посаді і пропрацювати після цього три роки, що є обов`язковою умовою для отримання щомісячного довічного грошового утримання у розмірі, визначеному Законом № 1402. Встановлення різних підходів до порядку обчислення розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів порушує статус суддів та гарантії їх незалежності. Отже, Законом № 1402 було запроваджено різний правовий підхід та порядок грошового забезпечення суддів у відставці, а саме по-різному визначено порядок обчислення розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці, залежно від проходження ними кваліфікаційного оцінювання суддів, без урахування, при цьому, періоду виходу у відставку (до запровадження кваліфікаційного оцінювання, чи після цього). Саме в цій частині положення Закону № 1402 18.02.2020 року визнані Конституційним Судом України неконституційними, а тому не підлягають до застосування з вказаної дати і, відповідно, з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення від 18.02.2020 року № 2-р/2020 Закон № 1402 не містить норм, які б по-різному визначали порядок обчислення розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці. Водночас, підставою для перерахунку раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці є факт зміни грошового утримання/складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді. Аналогічна правова позиція викладену у постановах Верховного Суду від 16.06.2020 у зразковій справі № 620/1116/20, від 06.03.2019 року у справі № 638/12586/16-а та від 11.02.2020 у справі № 200/3958/19-а та, відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України, є обов`язковим для застосування при розгляді апеляційним судом цієї справи. В даному випадку, позивач є суддею у відставці, вийшла у відставку до запровадження кваліфікаційного оцінювання суддів та отримує грошове утримання судді у відставці, а отже набула право на здійснення перерахунку його утримання у зв`язку зі зміною винагороди судді, який працює на відповідній посаді. Згідно з частиною третьою статті 142 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» №1402-VІІІ, щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у відставці в розмірі 50 відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді. Враховуючи те, що стаж роботи ОСОБА_1 складає 23 роки 02 місяці 03 дні, розмір щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці ОСОБА_1 повинен обраховуватись із 56% (50% суддівської винагороди + 6% (2% (за кожний повний рік роботи на посаді судді) х 3 роки, та становить 75 041,40 грн. (134 002,50 грн. (суддівської винагороди) х 56%. Суд першої інстанції правильно зазначив, що відмова ГУ ПФУ у м. Києві щодо здійснення перерахунку позивачу щомісячного довічного грошового утримання у розмірі 56 відсотків судової винагороди діючого судді Києво-Святошинського районного суду Київської області, обчисленої відповідно до положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» є протиправною, що є підставою для зобов`язання ГУ ПФУ у м. Києві здійснити перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці з 19 лютого 2020 року, призначивши щомісячне довічне грошове утримання у розмірі 56 відсотків судової винагороди діючого судді Києво-Святошинського районного суду Київської області обчисленої відповідно до положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів». З огляду на зазначене, розмір належного позивачу в період з 19 лютого 2020 року до 29 лютого 2020 року довічного грошового утримання складає 25 876,30 грн. (2 587,63 грн. (75 041,40 грн./29 днів) х 10днів). Як свідчать матеріали справи, в цей період позивачу довічне грошове утримання нараховувалось та виплачувалось у розмірі 21 715 грн., що становить 748,79 грн./день, тобто 7 487,90 грн./10 днів. Отже, в період з 19 лютого 2020 року до 29 лютого 2020 року відповідачем недонараховано та не виплачено позивачу 18 388,40 грн. (25 876,30 грн. - 7 487,90 грн.). Сума ж недорахованого та невиплаченого належного позивачу довічного грошового утримання в період з 01 березня 2020 року по 30 травня 2020 року, як правильно встановив суд першої інстанції становить 159 979,20 грн. (53 326,4 грн. (75 041,40 грн. - 21 715 грн.) х 3 місяці). В частині позовних вимог про здійснення в подальшому виплати довічного грошового утримання обчисленої відповідно до положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів», в редакції після 18 лютого 2020 року, суд першої інстанції правильно відмовив у задоволенні, оскільки такі вимоги спрямовані на майбутнє, а зобов`язання ГУ ПФУ у м. Києві здійснити перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці з 19 лютого 2020 року є достатнім способом захисту прав позивача. Підсумовуючи викладене, за результатами розгляду апеляційної скарги колегія суддів суду апеляційної інстанції дійшла висновку, що суд першої інстанції прийняв правильне рішення про задоволення позову. Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя . Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 року, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на невірному трактуванні фактичних обставин та норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини. Повноваження суду апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення встановлені статтею 315 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України). Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. За змістом частини першої статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін. Керуючись ст.ст. 242, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві - залишити без задоволення. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 вересня 2020 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України. Головуючий суддя: Є.В. Чаку Судді: І.В. Федотов А.Ю. Коротких