Постанова 4851 № 480/4222/20

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 25 січня 2021 р.Справа № 480/4222/20 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Калиновського В.А., Суддів: Кононенко З.О. , Макаренко Я.М. , за участю секретаря судового засідання Ковальчук А.С представник позивача - Бикова Р.Ю. представник відповідача - Дудченко В.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Слобожанської митниці Держмитслужби на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 07.10.2020 року та апеляційними скаргами ОСОБА_1 , Слобожанської митниці Держмитслужби на додаткове рішення Сумського окружного адміністративного суду від 02.11.2020 року, головуючий суддя І інстанції: Н.В. Савицька, м. Суми по справі № 480/4222/20 за позовом ОСОБА_1 до Слобожанської митниці Держмитслужби про визнання протиправними та скасування рішення та картки відмови, ВСТАНОВИВ: Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з позовом до Слобожанської митниці Держмитслужби, в якому просив суд: - визнати протиправним та скасувати рішення про коригування митної вартості товару №UA807000/2020/001174/2 від 30.06.2020; - визнати протиправною та скасувати Картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA807310/2020/00045 від 30.06.2020. Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 07.10.2020 року адміністративний позов задоволено. Додатковим рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 02.11.2020 року клопотання позивача про ухвалення додаткового рішення задоволено частково. Стягнуто на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Слобожанської митниці Держмитслужби судовий збір у розмірі 840 (вісімсот сорок) грн 80 коп та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 2 000 грн (дві тисячі гривень 00 копійок). Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій він просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти постанову, якою в задоволенні позовних вимог відмовити. В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач зазначає, що суд першої інстанції не надав належної оцінки доказам у справі, обставинам та матеріалам, що мають значення для правильного вирішення справи. Вказує, що судом першої інстанції, в порушення приписів ч. 5 ст. 242 КАС України, безпідставно не враховано правові висновки Верховного Суду щодо врегулювання подібних правовідносин, викладених, зокрема, в постановах: від 15.05.2018 у справі № 809/1260/17 та від 19.06.2018 у справі № 818/1220/17, щодо обов`язку декларанта довести заявлену митну вартість. Зазначає про порушення норм матеріального права, які допустив суд при ухваленні оскаржуваного рішення, що полягають у: 1) неправильному тлумаченні закону, а саме: статей 52, 53, 54, 55, 64 Митного кодексу України; 2) незастосуванні закону, який підлягав застосуванню, а саме: ч. 2 ст. 53 МК України (щодо визначення обсягу документів, які підтверджують митну вартість); ч. 2 ст. 58 МК України (щодо наявності обставин, які виключали можливість застосування першого методу визначення митної вартості); ч. 2 ст. 52, ч. 1 ст. 257, ч. 8 ст. 264 МК України (щодо обов`язку декларанта заявляти точні відомості про товари, мету їх переміщення через митний кордон України, а також відомостей, необхідних для здійснення їх митного контролю та митного оформлення); Правил заповнення декларації митної вартості, затверджених Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.2012 за № 599 (щодо переліку документів, якими підтверджується вартість послуг з перевезення). За результатами апеляційного розгляду відповідач просить скасувати оскаржуване рішення суду та ухвалити нове судове рішення, яким у позові відмовити повністю. Позивач подав відзив на апеляційну скаргу відповідача, в якому він, наполягаючи на законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції, просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення без змін. Не погоджуючись з додатковим рішенням, сторони оскаржили його в апеляційному порядку. Вважають, що додаткове рішення прийняте з порушенням норм процесуального права. В судовому засіданні суду апеляційної інстанції, сторони підтримали вимоги своїх апеляційних скарг, просили їх задовольнити, з обставин і обґрунтувань, викладених у них. При цьому, представник позивача, наполягаючи на законності та обгрунтованості рішення суду першої інстанції та додаткового рішення в частині доводів відповідача, просив залишити апеляційні скарги відповідача без задоволення. Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які прибули в судове засідання, перевіривши рішення суду та додаткове судове рішення, доводи апеляційних скарг, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що згідно договору купівлі-продажу від 14.03.2020 позивачем придбано бувший у використанні легковий автомобіль - 1 шт. Марка - SKODA. Модель - SUPERB. Номер кузова - VIN: НОМЕР_1 . Календарний рік виготовлення - 03/2007. Модельний рік виготовлення - 2007. Перша реєстрація - 29.03.2007. Тип кузова - седан. Колір - синій. Тип двигуна - бензиновий. Робочий об`єм циліндрів двигуна - 1781 cm3. Призначений для перевезення людей. Місць для сидіння, включаючи місце водія,

5. Колісна формула 4x2. З метою митного оформлення придбаного автомобіля, 26.06.2020 декларант (ФОП ОСОБА_2 ) подав до Слобожанської митниці Держмитслужби декларацію, згідно з якою митна вартість визначена за ціною продажу авто в сумі 1800,00 євро. Декларант обрав основний метод визначення митної вартості товарів за ціною договору. Разом із митною декларацією №UA807310/2020/004797 від 26.06.2020, декларантом було подано наступні документи: зовнішньоекономічний договір від 14.03.2020; свідоцтво про реєстрацію НОМЕР_2 від 19.06.2014; декларацію про походження товару №UA.014.4283-20 від 23.06.2020; висновок про походження товару № UA.014.4283-20 від 23.06.2020. 26.06.2020 на електронну адресу декларанта надійшло повідомлення від митниці (а.с.31), у якому зазначено: "В зв`язку з надходженням до БКМВ запиту щодо вирішення спірного питання правильності визначення митної вартості товару, в зв`язку з недостатністю документів для визначення складових митної вартості товарів. У відповідності до вимог п.5 ст.55 та п.4 ст.57 Митного кодексу України проведена процедура консультації між митним органом та декларантом з метою обміну наявної у кожного з них інформацією та обґрунтованого вибору методу визначення митної вартості на підставі інформації, яка наявна в митному органі. Відповідно до вимог статей 52, 58 МКУ декларант або уповноважена ним особа зобов`язані подати митному органу достовірні відомості, що документально підтверджують відсутність: 1) обмежень щодо прав покупця (імпортера) на використання оцінюваних товарів, за винятком тих, що: а) встановлюються законом чи запроваджуються органами державної влади в Україні; б) обмежують географічний регіон, у якому товари можуть бути перепродані (відчужені повторно); в) не впливають значною мірою на вартість товару; 2) умов або застережень щодо продажу оцінюваних товарів або їх ціни, які унеможливлюють визначення вартості цих товарів; 3) умов, за якими частина виручки від будь-якого подальшого перепродажу, розпорядження або використання товарів покупцем надходить прямо чи опосередковано продавцеві; 4) відносин пов`язаності між продавцем та покупцем, які вплинули на ціну оцінюваних товарів; На виконання вимог статті 54 МКУ та відповідно до вимог статті 53 МКУ в зв`язку з тим, що документи, зазначені у частині другій статті 53 МКУ, не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу зобов`язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: - копію митної Декларації країни відправлення; - виписку з бухгалтерської документації (рахунки на оплату т/з, рахунки транспортних витрат, рахунки з аукціонна, рахунки сбіра за аукціон інше, інформацію щодо комплектності та комплектації); - Прошу дати пояснене по формі сплати Т/З і документальне підтвердження сплати; -- висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини (бажано ДП Держзовнішінформ або ДП Укрпромзовнішекспертиза, НДІ ім. Бокаріуса) з урахуванням Методичних рекомендацій щодо роботи посадових осіб митних органів доходів і зборів з аналізу, виявлення та оцінки ризиків при здійсненні контролю за правильністю визначення митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України, затверджених наказом ДФС України від 11.09.2015 №689. В зв`язку із спрацюванням профілю ризику ДСАУР «Інспектор2006» необхідно надання інформації про митне оформлення ідентичних або подібних товарів. Декларант або уповноважена ним особа за власним бажанням може подати додаткові наявні у них документи для підтвердження заявленої ними митної вартості товару. Нагадуємо що розмір файлу повідомлення не може перевищувати 500 Кб !!". На вказане повідомлення декларантом подано до митного органу пояснення від 26.06.2020 №003, у яких ФОП ОСОБА_2 повідомив, що додаткових документів не має та не буде можливості надати в подальшому. Окрім наданих фото в митній декларації з наявними пошкодженнями кузовних деталей автомобіля та договору купівлі-продажу, додаткових документів не має (а.с.33). Крім того, 26.06.2020 уповноваженою особою позивача, ФОП ОСОБА_2 , було подано до митного органу повідомлення про те, що із запропонованою митною вартістю на рівні 2792,55 євро не згоден (а.с.34). У подальшому, рішенням відповідача про коригування митної вартості товарів №UA807000/2020/001174/2 від 30.06.2020, митна вартість транспортного засобу була скоригована та визначена в сумі 2792,5500 євро, у зв`язку з чим, карткою відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA807310/2020/00045 від 30.06.2020, повідомлено про відмову у митному оформленні автомобіля. Позивач, не погодившись із зазначеним Рішенням про коригування митної вартості товарів та Карткою відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення, звернувся до суду з даним позовом. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку про невідповідність оскаржуваного рішення про коригування митної вартості та картки відмови критеріям, встановленим частиною 2 статті 2 КАС України. Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне. Правовідносини, пов`язані із справлянням митних платежів, регулюються Митним кодексом України (далі за текстом - МК України), Податковим кодексом України та іншими законами України з питань оподаткування (частина 2 статті 1 Митного кодексу України № 4495-VI від 13.03.2012). Положеннями статті 49 МК України передбачено те, що митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари. Відповідно до частин першої та другої статті 51 МК України, митна вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу. Митна вартість товарів, що ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, визначається відповідно до глави 9 цього Кодексу. Згідно із частиною першою статті 52 МК України, заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленому розділом VIII цього Кодексу та цією главою. За змістом частини другої статті 52 МК України декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов`язані: 1) заявляти митну вартість, визначену ними самостійно, у тому числі за результатами консультацій з органом доходів і зборів; 2) подавати органу доходів і зборів достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об`єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню; 3) нести всі додаткові витрати, пов`язані з коригуванням митної вартості або наданням органу доходів і зборів додаткової інформації. Положення статті 53 МК України визначають перелік документів, які подаються декларантом для підтвердження заявленої митної вартості. У випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає органу доходів і зборів документи, які підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення (ч. 1 ст. 53 МК України). Згідно із частиною другою статті 53 МК України документами, які підтверджують митну вартість товарів, є: 1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п`ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; 3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об`єктом купівлі-продажу); 4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 7) ліцензія на імпорт товару, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; 8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування. Відповідно до частини п`ятої статті 53 МК України, забороняється вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в цій статті. Із положень частини першої та другої статті 53 МК України вбачається, що Митним кодексом України передбачено вичерпний перелік документів, який подається декларантом органу доходів і зборів для підтвердження заявленої митної вартості товарів та обраного методу її визначення. За приписами частини другої статті 54 МК України, контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється органом доходів і зборів шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом, за відсутності застережень щодо застосування цього методу, визначених у частині першій статті 58 цього Кодексу. Згідно із частиною третьою статті 54 МК України, за результатами здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів орган доходів і зборів визнає заявлену декларантом або уповноваженою ним особою митну вартість чи приймає письмове рішення про її коригування відповідно до положень статті 55 цього Кодексу. За частиною п`ятою статті 54 МК України, орган доходів і зборів з метою здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів має право, зокрема, упевнюватися в достовірності або точності будь-якої заяви, документа чи розрахунку, поданих для цілей визначення митної вартості; у випадках, встановлених цим Кодексом, письмово запитувати від декларанта або уповноваженої ним особи встановлені статтею 53 цього Кодексу додаткові документи та відомості, якщо це необхідно для прийняття рішення про визнання заявленої митної вартості. Відповідно до частин 1, 2 статті 55 МК України, рішення про коригування заявленої митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України з поміщенням у митний режим імпорту, приймається митним органом у письмовій формі під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості цих товарів як до, так і після їх випуску, якщо митним органом у випадках, передбачених частиною шостою статті 54 цього Кодексу, виявлено, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів. Прийняте митним органом письмове рішення про коригування заявленої митної вартості товарів має містити: обґрунтування причин, через які заявлену декларантом митну вартість не може бути визнано; наявну в митного органу інформацію (у тому числі щодо числових значень складових митної вартості, митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, інших умов, що могли вплинути на ціну товарів), яка призвела до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості та до прийняття рішення про коригування митної вартості, заявленої декларантом; вичерпний перелік вимог щодо надання додаткових документів, передбачених частиною третьою статті 53 цього Кодексу, за умови надання яких митна вартість може бути визнана митним органом; обґрунтування числового значення митної вартості товарів, скоригованої митним органом, та фактів, які вплинули на таке коригування; інформацію про: а) право декларанта або уповноваженої ним особи на випуск у вільний обіг товарів, що декларуються: у разі згоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням митного органу про коригування митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно з митною вартістю, визначеною митним органом; у разі незгоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням митного органу про коригування заявленої митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно із заявленою митною вартістю товарів та надання гарантій відповідно до розділу X цього Кодексу в розмірі, визначеному митним органом відповідно до частини сьомої цієї статті; б) право декларанта або уповноваженої ним особи оскаржити рішення про коригування заявленої митної вартості у митному органі вищого рівня відповідно до глави 4 цього Кодексу або до суду (частина 2 статті 54 МК України). За положеннями статей 57, 58 Митного кодексу України, митна вартість товарів, які ввозяться на митну територію України, відповідно до митного режиму імпорту, за загальним правилом обчислюється за першим методом визначення митної вартості товарів, тобто за ціною договору. Якщо митна вартість не може бути визначена за першим методом, проводиться процедура консультацій між митним органом та декларантом з метою обґрунтованого вибору підстав для визначення митної вартості. У ході таких консультацій митний орган та декларант можуть здійснити обмін наявною у кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності. У разі неможливості визначення митної вартості товарів, які імпортуються в Україну, за основу може братися ціна, за якою оцінювані ідентичні або подібні (аналогічні) товари були продані в Україні не пов`язаному з продавцем покупцю. Водночас, кожний наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу. Відповідно до частини восьмої статті 57 Митного кодексу України, у разі якщо неможливо застосувати жоден із зазначених методів, митна вартість визначається за резервним методом відповідно до вимог, встановлених статтею 64 цього Кодексу. Системний аналіз наведених норм свідчить про те, що обов`язок доведення заявленої митної вартості товару покладається на декларанта. Разом з цим, митний орган у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, яка була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, може витребувати додаткові документи. Наявність обґрунтованих сумнівів у правильності визначеної декларантом митної вартості товарів є імперативною умовою, оскільки з цією обставиною закон пов`язує можливість витребування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів. Разом з цим, в розумінні вищенаведених норм сумніви митниці є обґрунтованими, якщо надані декларантом документи містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять усіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари. Відтак, наведені приписи зобов`язують митний орган зазначити конкретні обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки спірних відомостей та зазначити документи, надання яких може усунути сумніви у їх достовірності. За результатами аналізу вищезазначених положень Митного кодексу України вбачається, що орган доходів і зборів при здійсненні контролю за правильністю визначення митної вартості зобов`язаний перевірити складові числового значення митної вартості, правильність розрахунку, здійсненого декларантом, упевнитись у достовірності та точності заяв, документів чи розрахунків, поданих декларантом, а також відсутності обмежень для визначення митної вартості за ціною договору, наведених у ст. 58 Митного кодексу України. Водночас, митний орган має право відійти від наведених вище законодавчих обмежень, пов`язаних з перевіркою основного переліку документів, які підтверджують митну вартість товарів, та витребувати від декларанта додаткові документи лише у тому випадку, коли надані декларантом документи містять розбіжності, наявні ознаки підробки або ці документи не містять усіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, тобто не дозволяють митному органу законно здійснити визначений законом мінімум митних формальностей, необхідних для забезпечення додержання законодавства України з питань державної митної справи для розмитнення задекларованого товару. З метою усунення розбіжностей в документах, усунення сумнівів щодо підробки документів або з`ясування відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, які виявились відсутніми, закон надає право митному органу витребувати від декларанта інші додаткові документи, що перелічені в ч. 2 ст. 53 Митного кодексу України. Разом з тим, витребувати необхідно тільки ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені статтею 53 Митного кодексу України. Ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації. Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується відповідачем, позивачем разом із митною декларацією №UA807310/2020/004797 від 26.06.2020, було подано наступні документи: зовнішньоекономічний договір від 14.03.2020; свідоцтво про реєстрацію НОМЕР_2 від 19.06.2014; декларацію про походження товару №UA.014.4283-20 від 23.06.2020; висновок про походження товару № UA.014.4283-20 від 23.06.2020. 26.06.2020 посадовою особою митниці проведено процедуру консультації між митницею та декларантом з метою обміну наявною інформацією та обґрунтованого вибору методу визначення митної вартості товарів шляхом надіслання електронного повідомлення засвідченого ЄЦП інспектора. Проте, колегія суддів звертає увагу на те, що при проведенні консультації, повідомляючи позивача про необхідність надати додаткові документи, митним органом не обґрунтовано вимоги щодо їх надання, узгоджуючи таке надання документів з правовою суттю правовідносин, які склалися між позивачем та його контрагентом. Відповідач не довів, що подані відповідно до ч. 2 ст. 53 МК України декларантом документи, містять розбіжності, які мають вплив на правильність визначення митної вартості, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів чи відомостей щодо ціни, яка була фактично сплачена або підлягає сплаті за автомобіль. Підставою для коригування митної вартості товару було неподання декларантом документів, що підтверджують числові значення складових митної вартості транспортного засобу. Джерелом визначення митної вартості вказано інформацію спеціалізованих видань та інформаційних ресурсів. Судова колегія також звертає увагу на те, що відповідачем не вказано обґрунтування причин, через які заявлену декларантом митну вартість не може бути визнано; обґрунтованого математичного розрахунку ціни товару за одиницю (із зазначенням конкретних складових цього розрахунку), визначеної митницею у спірному рішенні про коригування митної вартості товарів, а лише містяться посилання на те, що надані декларантом документи не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, яка була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари. Коригування митної вартості здійснено за другорядним (резервним) методом на підставі цінової інформації, наявної в АСМО та ІААІ на подібні ТЗ, які були оформлені в митних органах, та визначено митну вартість ТЗ позивача на рівні 2792,55 Євро. Разом з цим, оскаржуване рішення про коригування митної вартості товарів не містить докладної інформації, яка використовувалася митним органом при її визначенні, як того вимагає положення пунктів 2, 4 частини другої статті 55 Митного кодексу України. Окремо колегія суддів зазначає, що визначення митної вартості товару лише виходячи з відомостей з одного джерела, не є достатнім обґрунтуванням визначення вартості товару, а застосування цінової інформації, наявної в АСМО та ІААІ для визначення митної вартості транспортного засобу не відповідає вимогам чинного законодавства та суперечить механізму оцінки (визначення вартості) колісних транспортних засобів, визначених Методикою товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженою Наказом Міністерства юстиції України, Фонду державного майна України від 24.11.2003 за № 142/5/2092, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 24.11.2003 за № 1074/8395. Крім того, митним органом не враховано, що вартість транспортного засобу (відповідного року випуску) залежить від звітного періоду ввезення його на територію України, адже фактична кількість років перебування транспортного засобу в експлуатації на час придбання та ввезення на територію України безпосередньо впливає на його вартість. На необхідність з`ясування вказаних обставин при прийнятті рішення про корегування митної вартості вказав також Верховний Суд у постановах від 23.04.2019 у справі № 810/1479/16 та від 26.02.2019 у справі № 808/454/18. Як убачається з Рішення про коригування митної вартості товарів №UA807000/2020/001174/2 від 30.06.2020 відповідачем здійснено коригування митної вартості автомобіля за другорядним методом резервним, відповідно до ст. 64 Митного кодексу України. Проте, суд апеляційної інстанції зазначає, що факт ненадання позивачем додатково витребуваних документів, які підтверджують митну вартість товарів, за відсутності обґрунтування неможливості визначення митної вартості товару за першим методом, не є достатнім для висновку про наявність підстав для застосування митним органом іншого методу визначення митної вартості. Надаючи оцінку доводам відповідача, покладеним в основу прийняття спірного рішення про коригування митної вартості товарів, суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку, що за відсутності документів, які б пояснили сумніви митного органу, відповідач не мав достатніх та обґрунтованих підстав для невизнання митної вартості товару за ціною договору, враховуючи таке. Митні органи мають право здійснювати контроль правильності обчислення декларантом митної вартості, але ці повноваження здійснюються у спосіб, визначений законом, зокрема, витребовування додаткових документів на підтвердження задекларованої митної вартості може мати місце тільки у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей. Такі сумніви можуть бути зумовлені неповнотою поданих документів для підтвердження заявленої митної вартості товарів, невідповідністю характеристик товарів, зазначених у поданих документах, митному огляду цих товарів, порівнянням рівня заявленої митної вартості товарів з рівнем митної вартості ідентичних або подібних товарів, митне оформлення яких уже здійснено, і таке інше. Наявність у митного органу обґрунтованого сумніву у правильності визначення митної вартості є обов`язковою умовою, оскільки з цією обставиною закон пов`язує можливість витребування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів. Водночас, наявність таких обставин повинна бути обґрунтована та підтверджена відповідними доказами. Встановивши відсутність достатніх відомостей, митний орган має зазначити, які саме складові митної вартості товару є непідтвердженими, з яких причин із поданих декларантом документів неможливо встановити дані складові, та які документи необхідні для підтвердження того чи іншого показника. Судовим розглядом установлено, що позивачем разом із митною декларацією було надано документи, необхідні для митного оформлення. Проте, митним органом не зазначено, які саме розбіжності мають подані документи, чи яких відомостей не вистачає, або які наявні ознаки підробки документів, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів. Докази того, що у позивача існували такі обставини чи розбіжності відповідачем не надано. Підсумовуючи наведене вище, колегія суддів зазначає, що висновки у рішенні про коригування митної вартості щодо неможливості визначення митної вартості товарів за основним методом є необґрунтованими, оскільки наданих декларантом документів було достатньо для прийняття рішення про визначення митної вартості товарів на підставі поданих документів. Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що апелянтом не доведено наявність у митного органу обґрунтованого сумніву у правильності визначення позивачем митної вартості товарів за першим методом, натомість, позивач підтвердив заявлену митну вартість товарів необхідними документами. Зазначене, в свою чергу, свідчить про відсутність підстав для коригування митної вартості імпортованого позивачем товару та протиправність прийнятого митницею рішення. Разом з тим, картка відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення є похідною від рішення про коригування митної вартості. За таких обставин, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для визнання протиправними та скасування рішення про коригування митної вартості товарів та Картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення. Доводи апеляційної скарги відповідача є безпідставними, спростовуються наведеним вище та не впливають на правомірність висновків суду першої інстанції, зміст апеляційної скарги, яка частково дублює відзив на позовну заяву, поданий до суду першої інстанції, містить виключно суб`єктивне бачення відповідачем обставин справи, які розглянуто судом першої інстанції та надано належну правову оцінку, а відтак, підстави для скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції відсутні. З правовими позиціями Верховного Суду, викладеними у постанові від 15.08.2019 у справі № 826/19400/15, на яку посилається відповідач, рішення суду першої інстанції узгоджується та їм не протирічить. Отже, колегія суддів переглянувши рішення суду першої інстанції, вважає, що при його прийнятті суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права. Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Згідно ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Зважаючи на встановлені обставини справи, колегія суддів дійшла висновку, що рішення Сумського окружного адміністративного суду від 07.10.2020 року по справі №480/4222/20 прийнято з дотриманням норм чинного процесуального та матеріального права і підстав для його скасування не виявлено. Задовольняючи частково заяву про прийняття додаткового рішення, суд першої інстанції зазначив, що розмір витрат позивача, пов`язаних з правничою допомогою є неспівмірним із складністю справи та виконаними адвокатом роботами. З огляду на викладене, суд дійшов висновку про необхідність стягнути на користь позивача за рахунок відповідача витрати на надання професійної правничої допомоги в розмірі 2 000 грн. та судовий збір в розмірі 840,80 грн. Апеляційний суд погоджується із такими висновками суду першої інстанції, вважає їх вірними та такими, що відповідають нормам матеріального права та обставинам справи з огляду на наступне. Відповідно до ч. 1 ст. 252 Кодексу адміністративного судочинства України суд, що ухвалив судове рішення, може за заявою учасника справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: 1) щодо однієї із позовних вимог, з приводу якої досліджувалися докази, чи одного з клопотань не ухвалено рішення; 2) суд, вирішивши питання про право, не визначив способу виконання судового рішення; 3) судом не вирішено питання про судові витрати. Відповідно до ч. 1, п. 1 ч. 3 ст. 132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу. За приписами ч.1 ст.139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву (ч.7 ст.139 КАС України). Відповідно ч.3, 4 ст.143 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог. Для вирішення питання про судові витрати суд призначає судове засідання, яке проводиться не пізніше п`ятнадцяти днів з дня ухвалення рішення по суті позовних вимог. Частинами 3, 4 статті 134 КАС України визначено, що для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що розмір суми витрат на правничу допомогу адвоката визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу та вартості виконаних робіт, витрати на проведення яких понесені в межах розгляду конкретної судової справи. При цьому розмір витрат має бути співмірним із складністю виконаних адвокатом конкретних робіт та часом, витраченим на виконання цих робіт. Принцип співмірності витрат на оплату послуг адвоката запроваджено у частині п`ятій статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України. Так, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч.5 ст.134 КАС України). Згідно з ч.6 ст.135 КАС України, у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч.7 ст.135 КАС України). З аналізу положень статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України вбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі. Сторона, яка хоче компенсувати судові витрати, повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, пов`язаних безпосередньо з розглядом певної судової справи, а інша сторона може подати заперечення щодо неспівмірності розміру таких витрат. Відповідно до статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час. Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30.09.2009 року № 23-рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права. Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. На підтвердження понесених витрат на правову допомогу позивачем надано: ордер Серія ВМ №1006976 (а.с.17), договір про надання професійної правничої допомоги від 03.07.2020 (а.с.99-101), акт наданих послуг від 18.08.2020 (а.с. 102), квитанцію від 03.07.2020 № 2 (а.с. 103). Разом з тим, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи. Аналогічний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 02 липня 2020 року у справі №362/3912/18, від 30 вересня 2020 року у справі №201/14495/16-ц. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/WestAllianceLimited» проти України, заява № 19336/04, п. 269). У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» від 28 листопада 2002 року зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір. У рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України», від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України», від 30 березня 2004 року у справі «Меріт проти України» зазначено, що заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим. Вказане узгоджується з правовою позицією, викладеною в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі №826/1216/16, а також постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 17 вересня 2019 року у справах №810/3806/18, №810/2816/18, №810/3806/18), від 22 листопада 2019 року у справі №810/1502/18. З системного аналізу вищевказаних правових норм можна дійти висновку, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі. Сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов`язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі. Вирішуючи питання обґрунтованості розміру заявлених позивачем витрат на професійну правничу допомогу та пропорційності їх складності правовому супроводу справи, враховуючи зміст та обсяг наданих послуг, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що розмір витрат, понесених на професійну правничу допомогу відповідачем, не є належним чином обґрунтованим у контексті дослідження обсягу фактично наданих адвокатом послуг із урахуванням складності справи, кількості витраченого на ці послуги часу, та, відповідно, співмірності обсягу цих послуг та витраченого адвокатом часу із розміром заявленої суми витрат на професійну правничу допомогу. Більше того, колегія суддів зазначає, що предмет адміністративної справи №480/4222/20 не потребує тривалого вивчення справи, оскільки дана справа є типовою, й у цій категорії справ є усталена судова практика, в тому числі і Верховного Суду. Вирішуючи питання щодо розподілу витрат на професійну правничу допомогу, їх доведеності, суд першої інстанції вірно оцінив їх. Таким чином, враховуючи наявність документального підтвердження понесених позивачем витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат, виходячи з принципу співмірності витрат на оплату послуг адвоката обсягу фактично наданих послуг, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про наявність правових підстав для задоволення заяви стосовно розподілу судових витрат, шляхом стягнення за рахунок бюджетних асигнувань відповідача 2000 грн. витрат на професійну правничу допомогу та сплаченого судового збору в сумі 840 грн. 80 коп. Враховуючи наведене, апеляційний суд приходить до переконання, що суд першої інстанції правильно по суті вирішив питання відшкодування витрат на професійну правничу допомогу та встановлені обставини у справі не дають підстав суду апеляційної інстанції для зміни чи скасування додаткового судового рішення. Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 252, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Слобожанської митниці Держмитслужби на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 07.10.2020 року по справі № 480/4222/20 залишити без задоволення. Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 07.10.2020 року по справі № 480/4222/20 залишити без змін. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на додаткове рішення Сумського окружного адміністративного суду від 02.11.2020 року по справі № 480/4222/20 - залишити без задоволення. Апеляційну скаргу Слобожанської митниці Держмитслужби на додаткове рішення Сумського окружного адміністративного суду від 02.11.2020 року по справі № 480/4222/20 - залишити без задоволення. Додаткове рішення Сумського окружного адміністративного суду від 02.11.2020 року по справі № 480/4222/20 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий суддя В.А. Калиновський Судді З.О. Кононенко Я.М. Макаренко Повний текст постанови складено 28.01.2021 року