Постанова 4803 № 199/2610/18

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/2326/21 Справа № 199/2610/18 Суддя у 1-й інстанції - Якименко Л. Г. Суддя у 2-й інстанції - Демченко Е. Л. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 25 січня 2021 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду у складі: головуючого судді Демченко Е.Л. суддів Куценко Т.Р., Макарова М.О. розглянувши у спрощеному позовному провадженні, без повідомлення учасників справи, в м.Дніпро апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська від 16 листопада 2020 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення грошової компенсації частки спільного сумісного майна, в с т а н о в и л а: У квітні 2018 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 про стягнення грошової компенсації частки спільного сумісного майна. Вказувала, що вона з 26 серпня 2006 року перебувала у зареєстрованому шлюбі із ОСОБА_3 , від якого мають двох малолітніх синів - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Зазначала, що рішенням Ленінського районного суду м.Дніпропетровська від 31 січня 2018 року шлюб між сторонами розірвано. За час перебування у шлюбі ним придбано автомобіль марки Hyundai Tucson, 2008 року випуску, об`єм двигуна І975 см.куб., право власності на який було зареєстровано за ОСОБА_3 на підставі довідки-рахунку, серії ДПІ №579262, від 11 травня 2012 року, та автомобіль марки CHEVROLET Aveo, 2006 року випуску, який також зареєстрований за відповідачем на підставі біржової угоди №941213 від 13 жовтня 2009 року. Вказувала також, що з листа Регіонального сервісного центру МВС в Дніпропетровській області №31/4-41аз від 20 березня 2018 року вона дізналася, що 23 серпня 2017 року автомобіль марки Hyundai Tucson зареєстровано за новим власником. Крім того, згідно з листом Регіонального сервісного центру МВС в Дніпропетровській області №31/4-19/ад від 23 листопада 2018 року право власності на автомобіль марки CHEVROLET Aveo, 2006 року, об`єм двигуна 1498 см.куб., 16 травня 2018 року перереєстровано на нового власника. Автомобілі марки Hyundai Tucson та CHEVROLET Aveo продані відповідачем без її відома та згоди як дружини, а отримані від продажу кошти відповідач витратив на власні потреби. Зазначала також, що згідно з висновком №08/04/18 експертного товарознавчого дослідження про оцінку колісного транспортного засобу, складеного 12 квітня 2018 року судовим експертом Дроздовим Ю.В., ринкова вартість ідентичного колісного транспортного засобу автомобіля марки CHEVROLET Aveo, 2006 року випуску, об`єм двигуна 1498 см.куб., станом на 04 березня 2018 року складає 80 940,00 грн. Відповідно до висновку №07/04/18 експертного товарознавчого дослідження про оцінку колісного транспортного засобу, складеного 12 квітня 2018 року судовим експертом Дроздовим Ю.В., ринкова вартість ідентичного колісного транспортного засобу - автомобіля марки Hyundai Tucson, 2008 року випуску, об`єм двигуна 1975 см.куб., станом на 23 серпня 2017 року складає 231 610,00 грн. Посилаючись на норми СК України, позивач просила суд стягнути із ОСОБА_3 на її користь грошову компенсацію вартості частки спільного сумісного майна у розмірі 156 275,00 грн. Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська від 16 листопада 2020 року позов ОСОБА_2 задоволено. Стягнуто із ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 грошову компенсацію вартості частки спільного сумісного майна у розмірі 156 275 грн.00 коп. та судові витрати у розмірі 1 562 грн. 00 коп. В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_3 , посилаючи на поручення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська від 16 листопада 2020 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову ОСОБА_2 відмовити в повному обсязі. Апеляційна скарга мотивована наступним: місцевий суд не врахував, що частину грошей від продажу машини відповідач витратив на погашення заборгованості по кредитам в інтересах сім`ї та на утримання сім`ї та дітей; позивач не надала доказів витрачання відповідачем коштів не в інтересах сім`ї; позивач не мала власних коштів на придбання автомобілей та не надала суду доказів, що джерелом придбання автомобіля в 2009 році були спільні грошові кошти. Згідно з п.1 ч.1 ст.274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи. Відповідно до ч.1 ст.368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями встановленими цією главою. Для цілей цього кодексу малозначними справами є: справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (п.1 ч.6 ст.19 ЦПК України). Згідно з частиною тринадцятою статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Отже, враховуючи викладене апеляційна скарга ОСОБА_3 на рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська від 16 листопада 2020 року підлягає розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи та без їх виклику як малозначна. Розглянувши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія суддів не знаходить підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду. Відповідно до ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Розглядаючи позов, суд має встановити фактичні обставини справи виходячи з фактичних правовідносин сторін, але в межах заявлених вимог. Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що з 26 серпня 2006 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 перебували у зареєстрованому шлюбі, який рішенням Ленінського районного суду м.Дніпропетровська від 31 січня 2018 року був розірваний (а.с.6,9). Шлюбно-сімейні стосунки між сторонами припинені з жовтня 2017 року, що також встановлено рішенням Ленінського районного суду м.Дніпропетровська від 31 січня 2018 року (а.с.9). За час перебування у шлюбі сторонами придбані автомобіль марки Hyundai Tucson, 2008 року випуску, об`єм двигуна І975 см.куб, право власності на який було зареєстровано за ОСОБА_3 та автомобіль марки CHEVROLET Aveo, 2006 року випуску, який також було зареєстровано за відповідачем ОСОБА_3 , що не заперечують сторони та підтверджується матеріалами справи. Відповідно до листа з Регіонального сервісного центру МВС в Дніпропетровській області №31/4-41аз від 20 березня 2018 року, автомобіль марки Hyundai Tucson 23 серпня 2017 року зареєстровано за новим власником (а.с.12). Згідно з листом Регіонального сервісного центру МВС в Дніпропетровській області №31/4-19/ад від 23 листопада 2018 року право власності на автомобіль марки CHEVROLET Aveo, 2006 року випуску, об`єм двигуна 1498 см.куб, 16 травня 2018 року було перереєстровано на нового власника (а.с.127). Згідно з висновком №08/04/18 експертного товарознавчого дослідження про оцінку колісного транспортного засобу, складеного 12 квітня 2018 року судовим експертом Дроздовим Ю.В., ринкова вартість ідентичного колісного транспортного засобу - автомобіля марки CHEVROLET Aveo, 2006 року випуску, об`єм двигуна 1498 см.куб, станом на 04 березня 2018 року складає 80 940, 00 грн. (а.с.58-62). Відповідно до висновку №07/04/18 експертного товарознавчого дослідження про оцінку колісного транспортного засобу, складеного 12 квітня 2018 року судовим експертом Дроздовим Ю.В., ринкова вартість ідентичного колісного транспортного засобу - автомобіля марки Hyundai Tucson, 2008 року випуску, об`єм двигуна 1975 см.куб., станом на 23 серпня 2017 року, складає 231 610,00 грн. (а.с.50-54). Задовольняючи позовні вимоги, місцевий суд виходив з того, що надана відповідачем на спростування презумпції спільності майна розписка від 15 вересня 2009 року про дарування йому грошових коштів є нікчемною, а отже не може бути доказом тих обставин, на які посилається відповідач. Крім того, місцевим судом зазначено, що відповідачем не надано до суду жодного належного та допустимого доказу, що про намір відчуження вказаних автомобілів він повідомляв позивача, а також те, що вказані автомобілі відчужено за її згоди, доказів того, що кошти з продажу спірних автомобілів були витрачено виключно в інтересах сім`ї, а не на власні потреби відповідача, до суду також не надано. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного. Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Аналогічне положення закріплене у статті 368 ЦК України. Згідно з частиною першою статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка, є: 1)майно, набуте нею, ним до шлюбу; 2)майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; 3)майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто. Відповідно до положень частини першої статті 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою. За змістом статей 69, 70 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує. Аналогічна правова позиція висловлена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі №372/504/17 (провадження №14-325цс18). Як роз`яснено в пунктах 23,24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК України, частина третя статті 368 ЦК України) відповідно до частин другої, третьої статті 325 ЦК України можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. Не належить до спільної сумісної власності майно одного з подружжя, набуте особою до шлюбу; набуте за час шлюбу на підставі договору дарування або в порядку спадкування; набуте за час шлюбу, але за кошти, які належали одному з подружжя особисто; речі індивідуального користування, в тому числі коштовності, навіть якщо вони були придбані за рахунок спільних коштів подружжя; кошти, одержані як відшкодування за втрату (пошкодження) речі, що належала особі, а також як відшкодування завданої їй моральної шкоди; страхові суми, одержані за обов`язковим або добровільним особистим страхуванням, якщо страхові внески сплачувалися за рахунок коштів, що були особистою власністю кожного з них. За вимогами частин першої, другої статті 369 ЦК України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом. Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена. У статті 68 СК України закріплено, що розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу. Розпоряджання майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності, після розірвання шлюбу здійснюється співвласниками виключно за взаємною згодою, відповідно до ЦК України. У випадку коли при розгляді вимог про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім`ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі. Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у пунктах 22, 30 постанови від 21 грудня 2007 року №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи. У випадку, коли при розгляді вимоги про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім`ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі. Колегія суддів вважає, що встановивши, що спірні автомобілі сторони придбали під час перебування у зареєстрованому шлюбі, відповідач здійснив продаж автомобілей без повідомлення про це ОСОБА_2 та без отримання її згоди і під час розгляду справи не спростував презумпцію спільності права власності подружжя на вказане рухоме майно, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 156 275 грн. в рахунок компенсації вартості її частини спірних автомобілей, виходячи з вартості, визначеної висновками №07/04/18,08/04/18 експертних автотоварознавчих досліджень про оцінку колісних транспортних засобів, складених 12 квітня 2018 року. Доводи апеляційної скарги про те, що місцевий суд не врахував, що частину грошей від продажу машини відповідач витратив на погашення заборгованості по кредитам в інтересах сім`ї та на утримання сім`ї та дітей, колегія суддів не приймає. Так на підтвердження вказаних обставин апелянтом до апеляційної скарги додано квитанції про переказ коштів на ім`я позивача, які не можуть свідчити про часткове використання коштів від продажу спірних автомобілей в інтересах сім`ї, оскільки деякі з вказаних переказів здійснені до відчуження спірних автомобілей (до 23 серпня 2017 року та 16 травня 2018 року), підстав вважати, що джерелом походження інших грошових коштів, переведених позивачу в різні періоди, був саме продаж автомобілів, колегія суддів не вбачає. Щодо доводів апеляційної скарги про те, що позивач не мала власних коштів на придбання автомобілей, то вони спростовуються змістом частини першої статті 60 СК України, згідно якої майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Посилання апелянта на те, що позивач не надала суду доказів, що джерелом придбання автомобіля в 2009 році були спільні грошові кошти, колегія суду відхиляє та звертає увагу на те, що існує презумпція спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу, ця презумпція може бути спростована одним із подружжя, тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує. В даному випадку, позивач не є особою, яка спростовує презумпцію спільності майна подружжя, тому тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, у даній справі покладено саме на відповідача. Колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду про те, що факти отримання відповідачем коштів у борг від батька та наявність у батька відповідача доходів від земельного паю не вказують, що ці кошти були отримані й використані саме на придбання автомобіля марки CHEVROLET AVEO 13 жовтня 2009 року та не спростовують презумпцію спільності майна подружжя. За таких обставин, висновок суду про недоведеність відповідачем належними, допустимими і достатніми доказами придбання ним в період шлюбу спірних автомобілей виключно за його особисті кошти відповідає встановленим у справі обставинам. Враховуючи викладене, вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами. Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду постановлено з дотриманням норм матеріального і процесуального права, тому апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення має бути залишено без змін. Керуючись ст.ст.367,374,375,381-383 ЦПК України, колегія суддів, п о с т а н о в и л а: Апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення. Рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська від 16 листопада 2020 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду у випадках, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України, протягом тридцяти днів. Повний текст постанови складено 25 січня 2021 року. Головуючий: Демченко Е.Л. Судді: Куценко Т.Р. Макаров М.О.