Постанова 4809 № 404/1490/19

ПОСТАНОВА Іменем України 30 січня 2020 року м. Кропивницький справа № 404/1490/19 провадження № 22-ц/4809/225/20 Кропивницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах: головуючого судді - Письменного О.А., суддів - Дуковського О.Л., Чельник О.І., при секретарі - Федоренко Т.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда у складі судді Варакіної Н.Б. від 05 листопада 2019 року та додаткове рішення від 15 листопада 2019 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя,- встановив: У лютому 2019 року ОСОБА_2 звернулася в суд із зазначеним позовом, мотивуючи його тим, що 23 квітня 2005 року між нею та ОСОБА_1 було укладено шлюб, який зареєстрований у Кіровському відділі реєстрації актів цивільного стану Кіровоградського міського управління юстиції за №

222. Від шлюбу мають неповнолітню дитину - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Починаючи з вересня 2018 року фактичні шлюбні відносини між нею та відповідачем припинені. 30.10.2018 року Кіровським районним судом м. Кіровограда було видано судовий наказ про стягнення з ОСОБА_1 аліментів на утримання дочки, а рішенням Кіровського районного суду м. Кіровограда від 22.01.2019 року шлюб між ними розірвано. В період шлюбу за спільні кошти подружжя ними було придбано автомобіль Hyundai Tucson, 2007 року випуску, державний номер НОМЕР_1 . Даний автомобіль знаходиться в користуванні відповідача, добровільно вирішувати питання щодо його поділу він не бажає, вважаючи спірний автомобіль виключно своєю власністю. Згодом їй стало відомо, що за ОСОБА_1 вказаний автомобіль не зареєстрований, а зареєстрований за його матір`ю ОСОБА_4 на підставі договору дарування від 26.09.2018 року. При цьому, станом на 26.09.2018 року шлюб між ними не було розірвано і згоди на відчуження спірного автомобіля вона не надавала. Вважає, що автомобіль Hyundai Tucson, 2007 року випуску, державний номер НОМЕР_1 об`єктом спільної сумісної власності подружжя, а тому його вартість повинна враховуватися під час поділу. Відповідно до висновку експертного дослідження № 1 від 05.02.2019 року, проведеним судовим експертом Кіровоградського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України вартість автомобіля Hyundai Tucson, 2007 року випуску станом на 05.02.2019 року становить 224 282,50 грн. Оскільки автомобіль є неподільною річчю, вважає, що суд повинен визначити одному з подружжя відповідну суму грошової компенсації, а право власності на спірний автомобіль - визнати за іншим. Разом з тим вказала, що вона має право на компенсацію Ѕ частини вартості вказаного автомобіля, оскільки його було відчужено без її згоди, а законодавством не передбачено недійсність правочину при відчуженні спільного сумісного майна без письмової згоди одного з подружжя. Посилаючись на ці обставини, з урахуванням поданих уточнень, позивачка просила стягнути з відповідача на її користь грошову компенсацію в розмірі 112 141, 25 грн., що становить Ѕ частини вартості автомобіля Hyundai Tucson, 2007 року випуску, державний номер НОМЕР_1 , та судові витрати. Рішенням Кіровського районного суду м. Кіровограда від 05 листопада 2019 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 грошову компенсацію в розмірі Ѕ частини вартості автомобіля, належного ОСОБА_1 та ОСОБА_4 на праві спільної сумісної власності до 26.09.2018 року, в розмірі 112 141,25 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 судові витрати в розмірі 3 090,04 грн. Додатковим рішенням Кіровського районного суду м. Кіровограда від 15 листопада 2019 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 витрати на правничу допомогу в розмірі 4750 грн. В апеляційній скарзі скаржник, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення судом норм процесуального права, просить зазначені судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову. Зокрема, вказує, що відчуження спірного майна шляхом укладення договору дарування відбулося у період шлюбу, при цьому суд не встановив факт ненадання позивачем згоди на укладення даного правочину. Разом з тим, вказує, що суд першої інстанції дійшов передчасного висновку про задоволення позовних вимог, оскільки позивач з позовом про визнання договору дарування недійсним до суду не зверталася. Також вважає, що суд безпідставно стягнув з нього витрати на правову допомогу, оскільки заява про їх стягнення подана представником позивача після ухвалення рішення. Сторони у судове засідання не з`явилися, про час і місце розгляду справи повідомлені належним чином. Разом з тим, від ОСОБА_5 , який назвався представником ОСОБА_1 , надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, у зв`язку з відрядження із службовою необхідністю. Оскільки доказів на підтвердження представницьких повноважень ОСОБА_5 не надав, суд не знайшов підстав для відкладення розгляду справи. Заслухавши доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав. Судом встановлено, що з 23.04.2005 року по 05.03.2019 року сторони перебували у зареєстрованому шлюбі /а.с.63/. Згідно результатів аналітичного пошуку транспортного засобу «НАІС ДДАІ» МВС України, 30.06.2017 року за ОСОБА_1 було зареєстровано автомобіль Hyundai Tucson, 2007 року випуску, державний номер НОМЕР_1 , на підставі договору купівлі-продажу та 26.09.2018 року було здійснено перереєстрацію даного транспортного засобу на ОСОБА_4 , на підставі договору дарування укладеному в ТСЦ /а.с.68-70/. Відповідно до висновку експертного дослідження № 1 від 05.02.2019 року, проведеним судовим експертом Кіровоградського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України вартість автомобіля Hyundai Tucson, 2007 року випуску станом на 05.02.2019 року становить 224 282,50 грн. За правилом статті 60 СК (Сімейного Кодексу) України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Відповідно до частини першої статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Відповідно до пункту 3 частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй (йому) особисто. Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує. Такий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17. Частинами першою та другою статті 65 СК України встановлено, що Дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового. Статтею 63 СК України визначено, що дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Згідно із частиною першою статті 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. Відповідно до статті 71 СК України майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено угодою між ними. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним кодексом України. Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе лише за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної суми на депозитний рахунок суду. Статтею 369 ЦК України встановлено, що співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом. У разі вчинення одним із співвласників правочину щодо розпорядження спільним майном вважається, що він вчинений за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом. Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена. Отже, що відповідно до частини третьої статті 65 СК України для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена. ОСОБА_1 не спростував, що автомобіль Hyundai Tucson, який було придбано в період шлюбу, не є спільним майном подружжя. Враховуючи викладене, суд першої інстанції правильно встановив факт того, що відчуження спірного автомобіля відбулося без згоди позивача, оскільки доказів протилежного відповідачем не надано та дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог. Посилання скаржника на те, що позивачем не ставилося питання про визнання недійсним правочину, на підставі якого власником спірного автомобіля стала мати відповідача - ОСОБА_4 , не мають значення для розгляду цієї справи, оскільки при розгляді спорів про поділ цінного спільного майна необхідно виходити із права одного з подружжя на відповідну компенсацію вартості відчуженого не в інтересах сім`ї майна. Отже, за відсутності згоди позивача на відчуження спірного автомобіля, вона має право на відповідну компенсацію вартості майна, відчуженого без її згоди та не в інтересах сім`ї. Також не заслуговують на увагу суду доводи апеляційної скарги про безпідставне стягнення з відповідача витрат на правову допомогу, оскільки заява про їх стягнення подана представником позивача після ухвалення рішення. Частиною 8 статті 141 ЦПК України передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. Як убачається з матеріалів справи, 05.11 2019 року до ухвалення рішення у справі позивачем була подана заява про надання доказів щодо понесених нею витрат у зв`язку з розглядом справи на правничу допомогу, а 11 листопада 2019 року позивач надала відповідні докази. Отже, додаткове рішення про стягнення з відповідача на користь позивача витрат на правову допомогу відповідає вимогам процесуального закону. Інші доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи. За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, тому відповідно до ч.1 ст. 375 ЦПК України, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишенню без змін. Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381 - 384 ЦПК України, суд, - постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 05 листопада 2019 року та додаткове рішення від 15 листопада 2019 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Повний текст постанови складено 10.02.2019 року. Судді: О.А.Письменний О.Л.Дуковський О.І. Чельник