Постанова Київський апеляційний суд № 754/4993/23

справа № 754/4993/23 головуючий у суді І інстанції Бабко В.В. провадження № 22-ц/824/14495/2024 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Мостова Г.І. ПОСТАНОВА Іменем України 04 грудня 2024 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді: Мостової Г.І., суддів: Березовенко Р.В., Лапчевської О.Ф., за участі секретаря судового засідання Лазоренко Л.Ю., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Величко Лариси Петрівни на рішення Деснянського районного суду міста Києва від 30 травня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошової компенсації середньої ринкової вартості 1/2 частини автомобіля, - в с т а н о в и в : У квітні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до Деснянського районного суду міста Києва із позовом до ОСОБА_2 , у якому просить суд: стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію середньої ринкової вартості 1/2 частини автомобіля у розмірі 127 260 грн, витрати за отримання висновку про визначення середньої ринкової вартості транспортного засобу у розмірі 4 500 грн, судовий збір та витрати на правничу допомогу. Позов обґрунтовано тим, що 25 червня 2019 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстровано шлюб, який розірвано рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 17 березня 2023 року. Під час перебування у шлюбі 06 вересня 2022 року подружжям придбано автомобіль марки «Volkswagen Transporter», державний номер НОМЕР_1 , який зареєстрували на ім`я ОСОБА_2 . Позивачу стало відомо, що відповідач за договором купівлі-продажу від 25 жовтня 2022 року відчужив автомобіль без її повідомлення та згоди. Зважаючи на те, що відповідач відчужив транспортний засіб, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, без згоди позивача та не в інтересах сім`ї, а отримані кошти використав на свій власний розсуд, позивач просить задовольнити позовні вимоги та стягнути на її користь половину вартості автомобіля. Рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 30 травня 2024 року відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 . Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що суду не надано належних та достатніх доказів, що спірний транспортний засіб проданий без відома ОСОБА_1 . Позивач не оскаржувала правочин щодо відчуження спірного рухомого майна з тих підстав, що майно відчужено без її згоди. Позивачем не доведено належними та допустимими доказами, що отримані внаслідок відчуження автомобіля кошти, були використані відповідачем не на потреби сім`ї. Додатковим рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 21 червня 2024 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на правничу допомогу у розмірі 8 000 грн. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, представник ОСОБА_1 - адвокат Величко Л.П. подала апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Деснянського районного суду міста Києва від 30 травня 2024 року та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що відповідач у період перебування у шлюбі з ОСОБА_1 відчужив спільне сумісне рухоме майно подружжя - транспортний засіб «Volkswagen Transporter», реєстраційний номер НОМЕР_2 , без згоди своєї дружини, оскільки зворотного матеріали справи не містять і відповідач цього не спростував. Вказує, що факт використання коштів, отриманих від продажу спільного майна в інтересах сім`ї, повинен доводити той із подружжя, хто відчужив таке майно без згоди на це іншого подружжя. Матеріали справи не містять доказів, які б свідчили про те, що отримані від реалізації спірного рухомого майна кошти були витрачені в інтересах сім`ї, такі докази відповідач не надав. Зазначає, що відповідно до судової практики, стягнути грошову компенсацію за частку у спільному майні, у випадку відчуження такого майна без згоди іншого з подружжя можливо. При цьому одночасно заявляти позовну вимогу про визнання недійсним правочину з відчуження не потрібно. Від представника ОСОБА_2 - адвоката Герасимовської Н.М. надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому нею заявлено клопотання про визнання поважними причин пропуску строку на його подання. Клопотання обґрунтоване тим, що копію ухвали Київського апеляційного суду від 08 серпня 2024 року про відкриття апеляційного провадження надіслано на електронну пошту представника відповідача 07 листопада 2024 року, тому з урахуванням систематичних відключень світла та напруженої безпекової ситуації відповідач ознайомився із текстом указаної ухвали та апеляційної скарги лише 20 листопада 2024 року. Від представника ОСОБА_1 - адвоката Величко Л.П. надійшли письмові заперечення на прийняття відзиву, у яких вона посилається на те, що введення на території України воєнного стану та періодичне відключення не зупиняє перебіг процесуальних строків у судових справах. Суд може поновити лише строк, що встановлений законом. Ухвалою Київського апеляційного суду від 08 серпня 2024 року відкрито апеляційне провадження та надано учасникам строк п`ять днів з дня отримання копії цієї ухвали на подання відзиву на апеляційну скаргу (а.с. 90-91 т. 3). Копія указаної ухвали з копією апеляційної скарги з додатками двічі направлялися засобами поштового зв`язку за адресою проживання ОСОБА_2 , однак повернуті до суду з відмітками від 26 вересня 2024 року та 15 листопада 2024 року «адресат відсутній за вказаною адресою» (а.с. 96, 101 т. 3), що відповідно до пункту 4 частини 8 статті 128 ЦПК України свідчить про вручення в день проставлення у поштових повідомленнях таких відміток. 22 листопада 2024 року між ОСОБА_2 та адвокатом Герасимовською Н.М. укладений договір про надання правничої допомоги. 28 листопада 2024 року адвокатом Герасимовською Н.М., в інтересах ОСОБА_2 , направлено засобами поштового зв`язку до Київського апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу позивача. Встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду (частина 2 статті 127 ЦПК України). Відповідно до частини 2 статті 127 ЦПК України встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду. Відповідно до частини 1 статті 126 ЦПК України право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Враховуючи дату отримання відповідачем ухвали Київського апеляційного суду від 08 серпня 2024 року, згідно зі штампами на конверті та суду з відмітками «адресат відсутній за вказаною адресою», апеляційний суд не вважає обставини на які посилається представник відповідача поважними та не вбачає підстав для продовження строку на його подання, тому відзив підлягає залишенню без розгляду. Представник ОСОБА_1 - адвокат Величко Л.П. у судовому засіданні підтримала вимоги апеляційної скарги та просила їх задовольнити. Інші учасники справи у судове засідання не з`явилися, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином. Виходячи з положень статті 13 ЦПК України кожна сторона розпоряджається своїми правами на власний розсуд, у т. ч. правом визначити свою участь в судовому засіданні, а з огляду на положення статті 372 ЦПК України явка до суду апеляційної інстанції не є обов`язковою. Зважаючи на вимоги частини 9 статті 128, частини 5 статті 130, частини 2 статті 372 ЦПК України колегія суддів визнала повідомлення належним, а неявку такою, що не перешкоджає апеляційному розгляду справи. Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, дійшла висновку про таке. З матеріалів справи вбачається, що 25 червня 2019 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 зареєстрували шлюб, що підтверджується Свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_3 , виданим Солом`янським районним у м. Києві відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у місті Києві, за актовим записом № 1079 (а.с. 11 т. 1). 06 вересня 2022 року на ім`я ОСОБА_2 придбано та зареєстровано транспортний засіб марки «Volkswagen Transporter», VIN-код НОМЕР_4 , 2002 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , що підтверджується інформацію з Головного сервісного центу МВС (а.с. 12-14 т. 1). 25 жовтня 2022 року транспортний засіб марки «Volkswagen Transporter», VIN-код НОМЕР_4 , 2002 року випуску, був перереєстрований на нового власника ОСОБА_3 , за договором купівлі-продажу № 5676/22/040087. Відповідно до договору 5676/22/040087, ціна транспортного засобу марки «Volkswagen Transporter», VIN-код НОМЕР_4 , 2002 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , за домовленістю сторін становила 10 000 грн. Рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 17 березня 2023 року у справі № 754/1641/23 розірвано шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 (а.с. 57-59 т. 1). Постановою Київського апеляційного суду від 20 липня 2023 року рішення Деснянського районного суду міста Києва від 17 березня 2023 року залишено без змін (а.с. 207-208 т. 1). Відповідно до звіту про визначення середньої ринкової вартості автомобіля від 10 квітня 2023 року № 7152, проведеного суб`єктом оціночної діяльності «ФОП ОСОБА_4 » на замовлення ОСОБА_1 , середня ринкова вартість автомобіля марки «Volkswagen Transporter», реєстраційний номер НОМЕР_1 , становить 254 520 грн (а.с. 17-21 т. 1). Згідно зі звітом про оцінку транспортного засобу від 01 вересня 2023 року № 601/23, складеним суб`єктом оціночної діяльності ТОВ «Екмпертно-правова консалтингова компанія Юрекс», на замовлення адвоката Герасимовської Н.М., середня ринкова вартість спірного автомобіля становить 202 393 грн (а.с. 211-212 т. 1). Згідно з висновком експерта Київського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України від 04 грудня 2023 року № СЕ-19/111-23/59032-АВ, ринкова вартість транспортного засобу марки «Volkswagen Transporter», VIN-код НОМЕР_4 , 2002 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , станом на дату проведення експертизи - 30 листопада 2023 року, становить 252 080 грн (а.с. 63-66 т. 2). Відповідно до частини 1 статті 36 СК України шлюб є підставою для виникнення прав та обов`язків подружжя. Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом (частина 3 статті 368 ЦК України). Майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя (стаття 60 СК України). Об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (частина 1 статті 61 СК України). Зміст статті 61 СК України свідчить про те, що спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були набуті. Дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними (частина 1 статті 63 СК України). У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором (частина перша статті 70 СК України). Відповідно до частини 2 статті 65 СК України при укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового. У випадку коли при розгляді вимог про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім`ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі. За вимогами частин 1, 2 статті 369 ЦК України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом. Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена. Згідно з частиною третьою статті 61 СК України, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Згідно з частиною 3 статті 65 СК України для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. З матеріалів справи вбачається, що під час шлюбу ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було придбано транспортний засіб марки «Volkswagen Transporter», реєстраційний номер НОМЕР_1 , який зареєстровано на ім`я ОСОБА_2 . Презумпція спільності права власності подружжя на указаний придбаний у період шлюбу транспортний засіб не спростована. 25 жовтня 2022 року указаний транспортний засіб відчужено відповідачем. Автомобіль є цінною річчю, а тому його продаж може здійснюватись за письмової згоди другого з подружжя. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про компенсацію середньої ринкової вартості 1/2 частини автомобіля, суд першої інстанції виходив з того, що суду не надано належних та достатніх доказів, що спірний транспортний засіб проданий без відома ОСОБА_1 . Частиною 3 статті 65 СК України визначено, що для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена. Оскільки норми СК України передбачають надання згоди іншого з подружжя на відчуження цінної речі, якою є автомобіль, у письмовому вигляді, тому наявність такої згоди може бути доведена лише письмовими доказами. У матеріалах справи відсутні належні докази наявності згоди ОСОБА_1 на відчуження автомобіля, а тому висновок суду першої інстанції про ненадання доказів відчуження автомобіля без згоди позивача є необґрунтованим та таким, що не відповідає вимогам частини 3 статті 65 СК України. Відповідно до частини 4 статті 65 СК України договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї. Відповідно до частин 1, 3 статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина 6 статті 81 ЦПК України). За змістом наведених норм, факт використання коштів отриманих від продажу спільного майна в інтересах сім`ї повинен доводити той із подружжя, хто відчужив таке майно без згоди на це іншого подружжя. Таким чином суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні помилково переклав обов`язок доказування факту спрямованості отриманих відповідачем коштів від реалізації спірного транспортного засобу на позивача, чим порушив норми процесуального права. Відповідачем на підтвердження своїх доводів про те, що ним виплачено ОСОБА_1 грошові кошти від продажу спірного транспортного засобу надав роздруківку з електронного застосунку мобільного зв`язку месенджеру (а.с. 219 т. 1). У частинах 1, 3 статті 100 ЦПК України передбачено, що електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, що містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (в тому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо), вебсайти (сторінки), текстові, мультимедійні та голосові повідомлення, метадані, бази даних та інші дані в електронній формі. Такі дані можуть зберігатися, зокрема, на портативних пристроях (картах пам`яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет). Учасники справи мають право подавати електронні докази в паперових копіях, посвідчених у порядку, передбаченому законом. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21 червня 2023 року у справі № 916/3027/21 (провадження № 12-8гс23) зазначила, що електронний доказ - це будь-яка інформація в цифровій формі, що має значення для справи. Повідомлення (з додатками), відправлені електронною поштою чи через застосунки-месенджери, є електронним доказом, який розглядається та оцінюється судом за своїм внутрішнім переконанням у сукупності з іншими наявними у матеріалах справи доказами. Подання електронного доказу в паперовій копії саме по собі не робить такий доказ недопустимим. Суд може не взяти до уваги копію (паперову копію) електронного доказу, у випадку якщо оригінал електронного доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу. Також Велика Палата Верховного Суду у наведеній постанові зробила висновки про те, що суд може розглядати електронне листування між особами у месенджері (як і будь-яке інше листування) як доказ у справі лише в тому випадку, якщо воно дає можливість суду встановити авторів цього листування та його зміст. Відповідні висновки щодо належності та допустимості таких доказів, а також обсяг обставин, які можливо встановити за їх допомогою, суд вправі зробити у кожному конкретному випадку із врахуванням всіх обставин справи за своїм внутрішнім переконанням, і така позиція суду в окремо взятій справі не може розцінюватися як загальний висновок про застосування норм права, у подібних правовідносинах. Зі змісту роздруківки з електронного застосунку мобільного зв`язку, наданого відповідачем, вбачається, що повідомлення такого змісту: (мовою оригінала) «Все угрозы в смс и не только сохранены. Подаренная тебе квартиры на АДРЕСА_1 тоже под угрозой оружия, которое у тебя есть. И еще положи на карточку остаток долга за купленную вместе машину» надійшло від абонента з іменем «ОСОБА_5», що перешкоджає встановити автора цього листування. Враховуючи викладене, апеляційний суд не вбачає підстав для прийняття такої роздруківки листування як доказу сплати відповідачем вартості (повністю або частково) автомобіля і надання йому оцінки сукупно з іншими доказами у справі. Крім того таке повідомлення не містить інформації щодо сплаченої суми, а лише містить вимогу про сплату залишку суми без точного зазначення її розміру. У постанові Верховного Суду від 22 вересня 2022 року у справі № 125/2157/19 (провадження № 14-40цс21) викладеного висновок про те, що не є ефективним способом захисту позов про визнання договору недійсним у разі, якщо особа має на меті отримати лише еквівалент вартості своєї частки у спільному майні, оскільки такий спосіб захисту не захищає та не відновлює в результаті її порушене право в той спосіб, який вона обрала. У зв`язку з цим посилковими є посилання суду першої інстанції в оскаржуваному рішенні на необхідність оскарження позивачкою правочину щодо відчуження спірного рухомого майна з тих підстав, що майно відчужено без її згоди. Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог щодо стягнення 1/2 частини вартості транспортного засобу, оскільки цей автомобіль придбаний подружжям під час перебування у шлюбі, а тому є їх спільною сумісною власністю, і кожна зі сторін має рівні права на нього, а матеріали справи не містять доказів того, що позивач давала письмову згоду на відчуження спірного транспортного засобу, а також того, що позивачем сплачено цю суму не користь позивача добровільно. Щодо судових витрат. Відповідно до частин 1, 2 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Згідно з підпунктом «в» пункту 4 частини 1 статті 382 ЦПК України постанова суду апеляційної інстанції складається, зокрема з розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Частиною 8 статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. Згідно зі статтею 246 ЦПК України, якщо сторона з поважних причин не може подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат до закінчення судових дебатів у справі, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог. 07 червня 2023 року представник ОСОБА_1 - адвокат Величко Л.П. подала до суду першої інстанції клопотання, у якому вона просила вирішити питання щодо розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу позивача (а.с. 90-93 т. 1). У вказаному клопотанні представник позивача посилалася на те, що факт належного та повного виконання зобов`язань адвоката з надання правової допомоги підтверджується актом прийому-передачі, який складається після надання адвокатом всього необхідного обсягу правової допомоги у суді першої інстанції, тому позивач не має можливості визначити остаточний розмір витрат на правову допомогу до ухвалення рішення по суті. З матеріалів справи вбачається, що позивачем, на порушення вимог частини 8 статті 141 ЦПК України, не подано докази на підтвердження розміру витрат на правову допомогу у суді першої інстанції ані до закінчення судових дебатів у справі, ані протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду. Докази на підтвердження розміру таких витрат надані позивачем лише до апеляційної скарги, а акт виконаний робіт за договором про надання правової допомоги датований 08 липня 2024 року (а.с. 33-34 т. 3). Враховуючи викладене, апеляційний суд не вбачає підстав для стягнення з відповідача на користь відповідача понесених витрат на правову допомогу під час розгляду справи судом першої інстанції . Оскільки апеляційний суд дійшов висновку про скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового про задоволення позовних вимог у заявленому розмірі то з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 підлягає до стягнення судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 1 272 грн 60 коп., витрати на проведення судової експертизи у розмірі 2 294 грн 40 коп. та судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 1 908 грн 90 коп. Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Таким чином, апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Величко Л.П. необхідно задовольнити, а рішення суду першої інстанції скасувати з ухваленням нового судового рішення про задоволення позовних вимог. Керуючись статтями 367, 369, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд, - п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Величко Лариси Петрівни задовольнити частково. Рішення Деснянського районного суду міста Києва від 30 травня 2024 року скасувати з ухваленням нового судового рішення. Задовольнити позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошової компенсації середньої ринкової вартості 1/2 частини автомобіля. Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію середньої ринкової вартості 1/2 частини автомобіля марки «Volkswagen Transporter», реєстраційний номер НОМЕР_2 , 2002 року випуску, у розмірі 127 260 грн. Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 1 272 грн 60 коп., витрати на проведення експертизи у розмірі 2 294 грн 40 коп. Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 1 908 грн 90 коп. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Дата складання повного судового рішення 27 грудня 2024 року. Головуючий Г.І. Мостова Судді Р.В. Березовенко О.Ф. Лапчевська