Постанова 4824 № 759/4398/20

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 759/4398/20 Головуючий у І інстанції Ул'яновська О.В. Провадження №22-ц/824/3186/2021 Головуючий у 2 інстанції Таргоній Д.О. ПОСТАНОВА Іменем України 26 січня 2021 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Таргоній Д.О., Голуб С.А., Ігнатченко Н.В.,розглянувши в приміщенні Київського апеляційного суду у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Святошинського районного суду м. Києва від 16 вересня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Святошинського районного відділу Державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві про зняття арешту з майна, - УСТАНОВИВ: у березні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Святошинського районного суду м. Києва з даною заявою, в якій просив: - зняти арешт з усього майна, належного ОСОБА_1 , що накладений на підставі постанови ДВ Святошинського РВ ДВС м. Києва ГТУЮ м. Київ, відкриття виконавчого провадження з арештом майна боржника та оголошення заборони на його відчуження за реєстровим номером обтяження 10528887; - виключити є Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, реєстраційний запис №10528887 від 24.11.2020 про арешт нерухомого майна. Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 16 вересня 2020 року цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Святошинського районного відділу Державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві про зняття арешту з майна, передано до Великобагачанського районного суду Полтавської області для розгляду. Не погоджуючись з ухвалою суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, у якій просить скасувати ухвалу Святошинського районного суду м. Києва від 16 вересня 2020 року, оскільки вважає її незаконною та необґрунтованою, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду. Заявник посилається на неповне з`ясування обставин, які мають значення для справи, порушення судом норм процесуального права, так як даний спір не пов`язаний з набуттям прав на майно або встановлення правових підстав з перебуванням майна у його власності, позивач не заявляє вимог щодо визнання права власності на майно, а просить усунути перешкоди у користуванні своїм майном, які існують у зв`язку з наявністю відповідного запису №10528887 від 24 листопада 2010 року про арешт всього майна у єдиному реєстрі заборон відчуження нерухомого майна. Крім того, ОСОБА_1 в апеляційній скарзі зазначає, що вимоги заявлені на підставі положень ч. 5 ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження». Відзив на апеляційну скаргу у визначений судом апеляційної інстанції строк не надходив. Відповідно до ч.3 ст.360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. За правилом пункту 9 частини 1 статті 353 ЦПК України окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвала суду першої інстанції щодо передачі справи на розгляд іншого суду. Згідно із частиною 2 статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37-40 частини першої статті 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Частиною 13 статті 7 ЦПК України передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. У зв`язку з цим, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав. Постановляючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції виходив з того, що спір щодо зняття арешту виник з приводу нерухомого майна, основна частина якого знаходиться на території Великобагачанського районного суду Полтавської області. З таким висновком суду першої інстанції судова колегія погоджується, враховуючи наступне. Зі змісту позовної заяви вбачається, що предметом спору є зняття арешту з майна, основна частина якого знаходиться на території Великобагачанського району Полтавської області, що підтверджується Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, інформаційна довідка № 186272587 від 25 жовтня 2019 року, що знаходиться в матеріалах справи (а.с. 14-55). Пунктом першим статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, установленим законом. Європейський суд з прав людини у рішенні від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» вказав, що фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У рішенні у справі «Занд проти Австрії» (заява № 7360/76, доповідь Європейської комісії з прав людини від 12 жовтня 1978 року) висловлено думку, що термін «судом, встановленим законом» у ч. 1 ст. 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів». Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 31 ЦПК України суд передає справу на розгляд іншому суду, якщо справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду. Відповідно до ч. 2 ст. 27 ЦПК України позови до юридичних осіб пред`являються в суд за їхнім місцезнаходженням згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань. Відповідно до ч. 2 ст. 30 ЦПК України позови про зняття арешту з майна пред`являються за місцезнаходженням цього майна або основної його частини (виключна підсудність). При цьому за змістом ч. 2 ст. 30 ЦПК України, не розмежовується вид майна (рухоме чи нерухоме), про зняття арешту з якого подано позов. Згідно з частиною другою статті 13 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», на кожний об`єкт нерухомого майна під час проведення державної реєстрації права власності на нього вперше у Державному реєстрі прав відкривається новий розділ та формується реєстраційна справа, присвоюється реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна. Відповідно до частини третьої статті 13 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», у разі відсутності відкритого на об`єкт нерухомого майна розділу у Державному реєстрі прав відомості про інші речові права та суб`єкта (суб`єктів) цих прав, обтяження прав на нерухоме майно та суб`єкта (суб`єктів) цих прав вносяться до спеціального розділу Державного реєстру прав, крім випадків, коли така державна реєстрація проводиться одночасно з державною реєстрацією права власності. Після відкриття на об`єкт нерухомого майна розділу у Державному реєстрі прав відомості про інші речові права та суб`єкта (суб`єктів) цих прав, обтяження прав на нерухоме майно та суб`єкта (суб`єктів) цих обтяжень переносяться до такого розділу. Відповідно до положень ч.2 ст.30 ЦПК України позови про зняття арешту з майна пред`являються за місцезнаходженням цього майна або основної його частини. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про непідсудність даної справи Деснянському районному суду м. Києва та на підставі п. 1 ч. 1 ст. 31 ЦПК України правомірно передав справу на розгляд до Великобагачанського районного суду Полтавської області. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції при постановленні ухвали про передачу справи на розгляд до іншого суду не були порушені норми процесуального права, тому підстав для скасування ухвали суду та задоволення апеляційної скарги не встановлено. Таким чином, судова колегія приходить до висновку, що оскаржувана ухвала суду першої інстанції є законною і обґрунтованою, судом додержано вимоги матеріального та процесуального права, а тому апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а ухвалу Святошинського районного суду м. Києва від 16 вересня 2020 року залишити без змін. Керуючись ст.ст.367, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд,- ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Ухвалу Святошинського районного суду м. Києва від 16 вересня 2020 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, визначених у ч.3 ст.389 ЦПК України. Повний текст постанови складено 26 січня 2021 року. Суддя-доповідач Д.О. Таргоній Судді: С.А. Голуб Н.В. Ігнатченко