Постанова 4818 № 646/1724/20

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ «16» липня 2020 року м. Харків справа № 646/1724/20-ц провадження № 22ц/818/3532/20 Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Бурлака І.В. (суддя-доповідач), суддів - Хорошевського О.М., Яцини В.Б. учасники справи: позивач Департамент патрульної поліції Національної поліції України, відповідач ОСОБА_1 розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Департаменту патрульної поліції Національної поліції України на ухвалу судді Червонозаводського районного суду м. Харкова від 07 квітня 2020 року в складі судді Янцовської Т.М. в с т а н о в и в: У березні 2020 року Департамент патрульної поліції Національної поліції України звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної шкоди в порядку регресу та просив стягнути з ОСОБА_1 на його користь матеріальну шкоду в розмірі 84 269,56 грн в порядку регресу та суму судового збору у розмірі 2102,00 грн. Ухвалою судді Червонозаводського районного суду м. Харкова від 07 квітня 2020 року справу за позовом Департаменту патрульної поліції Національної поліції України передано до Лозівського районного суду Харківської області. Ухвалою судді Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 15 травня 2020 року прийнято справу до свого провадження та відкрито провадження у справі. Не погоджуючись з ухвалою судді Червонозаводського районного суду м. Харкова від 07 квітня 2020 року щодо передання справи до іншого суду Департамент патрульної поліції Національної поліції України подав апеляційну скаргу, в якій просив ухвалу судді скасувати у частині передання справи за територіальною підсудністю до іншого суду та направити справу для продовження її розгляду до Червонозаводського районного суду м. Харкова. Апеляційна скарга мотивована тим, що предметом позовних вимог є відшкодування шкоди, заподіяної відповідачем внаслідок дорожньо-транспортної пригоди під час виконання ним трудових обов`язків; що деліктне зобов`язання Департаменту виникло в момент завдання матеріальної шкоди внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, тому позов пред`явлено за місцем заподіяння шкоди, тобто за місцем скоєння дорожньо-транспортної пригоди; що суд не має права обмежувати вибір позивача для розгляду справи у конкретному суді згідно висновку Верховного Суду від 23 січня 2018 року. Відзивів на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції від учасників справи не надходило. Частиною 13 статті 7 ЦПК України передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Згідно частини 2 статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37-40 частини першої статті 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Аналізуючи наведені норми права, судова колегія вважає за необхідне розглянути справу в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Судова колегія, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги вважає, що апеляційну скаргу Департаменту патрульної поліції Національної поліції України необхідно залишити без задоволення, ухвалу судді суду першої інстанції залишити без змін. Ухвала судді суду першої інстанції, з висновком якої погоджується судова колегія, мотивована тим, що справа підлягає направленню до суду за зареєстрованим місцем проживання відповідача для розгляду за підсудністю, оскільки позовні вимоги заявлено про відшкодування шкоди у порядку регресу. Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань. Згідно пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. У справі «Сокуренко і Стригун проти України» Європейський суд з прав людини вказав, що фраза «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу існування суду, але й на дотримання таким судом норм, які регулюють його діяльність. У рішенні в справі «Занд проти Австрії» («Zand v. Austria», заява № 7360/76) Європейська комісія з прав людини висловила думку, що термін «судом, встановленим законом» у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з (...) питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів» («Sokurenko and Strygun v. Ukraine», заяви № 29458/04 та № 29465/04, § 24). Суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися «судом, встановленим законом» у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції. Європейський суд з прав людини у рішенні від 22 грудня 2009 року у справі «Безимянная проти Росії» (заява № 21851/03) наголосив, що правила визначення параметрів юрисдикції, що застосовуються до різних судів у рамках однієї мережі судових систем держав, безумовно, розроблені таким чином, щоб забезпечити належну реалізацію правосуддя. Заінтересовані держави повинні очікувати, що такі правила будуть застосовуватися. Однак ці правила або їх застосування не повинні обмежувати сторони у використанні доступного засобу правового захисту. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до підсудності якого вона віднесена процесуальним законом (стаття 8 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»). За змістом статті 27 ЦПК України позови до фізичної особи пред`являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування, якщо інше не передбачено законом. Позови до юридичних осіб пред`являються в суд за їхнім місцезнаходженням згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань. Згідно з частиною 1 пункту 1 статті 31 ЦПК Українисуд передає справу на розгляд іншому суду, якщо справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності ) іншого суду. Як вбачається з матеріалів справи у провадженні суду першої інстанції перебуває справа за позовом Департаменту патрульної поліції Національної поліції України до ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної шкоди в порядку регресу. Позовні вимоги мотивовані тим, що 23 травня 2016 року на перехресті проспекту Гагаріна та вулиці Молочної у м. Харкові сталася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобілів «Toyota Prius», державний номерний знак НОМЕР_1 , під керуванням інспектора взводу №2 роти №1 батальйону №3 Управління патрульної поліції лейтенанта Короля О.Ю., та «Nissan Qashqai», державний номерний знак НОМЕР_2 , під керуванням громадянина ОСОБА_2 , внаслідок якої автомобілю «Nissan Qashqai», державний номерний знак НОМЕР_2 , завдано механічні ушкодження, а його власнику матеріальні збитки. Постановою Червонозаводського районного суду м. Харкова від 09 серпня 2016 року ОСОБА_1 визнано винним у скоєнні дорожньо-транспортної пригоди, у зв`язку з чим постановою Харківського апеляційного суду від 01 квітня 2019 року стягнуто з Департаменту патрульної поліції Національної поліції України на користь ОСОБА_2 матеріальну шкоду, завдану пошкодженням автомобіля у розмірі 83 669,56 грн, вартість проведення експертного дослідження 600,00 грн, вирішено питання щодо судових витрат. Оскільки Департамент патрульної поліції Національної поліції України відшкодував шкоду, завдану ОСОБА_1 , він заявив зворотну вимогу до нього як до винної особи. У позовній заяві Департамент патрульної поліції Національної поліції України зазначив, що дорожньо-транспортна пригода, що призвела до наслідків у вигляді матеріальної шкоди, сталася на перехресті проспекту Гагаріна та вулиці Молочної у м. Харкові, що знаходиться у Червонозаводському районі м. Харкова, отже, справа про відшкодування шкоди, завданої Департаменту, підсудна Червонозаводському районному суду м. Харкова. Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи, позивач звернувся до суду з позовом про відшкодування шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди в порядку регресу, посилаючись на вимоги статті 1191 ЦК України, якою передбачено, що особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування. Тобто, між сторонами виник цивільно-правовий спір щодо регресного відшкодування сплачених позивачем коштів, оскільки під час скоєння дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_1 виконував свої трудові обов`язки. Положення статті 28 ЦПК України встановлюють правила альтернативної підсудності, тобто підсудності справи за вибором позивача. Частиною 6 вказаної статті визначено, що позови про відшкодування шкоди, заподіяної майну фізичних або юридичних осіб, можуть пред`являтися також за місцем заподіяння шкоди. Однак, як вбачається з матеріалів справи спір не стосується самого місця дорожньо-транспортної пригоди, не є спором про відшкодування шкоди, а виник з приводу виплати позивачем відшкодування потерпілій особі, і позивач, який виконав обов`язок зі сплати таких грошових коштів, пред`явив вимогу до винної особи в порядку регресу про їх стягнення. Спірні правовідносини виникли з приводу стягнення виплаченого відшкодування, а не заподіяння шкоди, тому правила альтернативної підсудності застосуванню не підлягають. Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 21 серпня 2019 року у справі № 752/22030/18, провадження № 61-11326св19. Передаючи справу на розгляд до Лозівського міськрайонного суду Харківської області за підсудністю, суд першої інстанції правильно виходив з того, що місце проживання відповідача зареєстровано за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 32), а правила альтернативної підсудності у даному разі не застосовуються. Доводи апеляційної скарги Департаменту патрульної поліції Національної поліції України, що предметом його позовних вимог є відшкодування шкоди, заподіяної відповідачем внаслідок дорожньо-транспортної пригоди під час виконання ним трудових обов`язків; деліктне зобов`язання Департаменту виникло в момент завдання матеріальної шкоди внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, тому позов пред`явлено за місцем заподіяння шкоди майну, тобто за місцем скоєння дорожньо-транспортної пригоди, є безпідставними, оскільки спір між сторонами виник з приводу стягнення виплаченого відшкодування в порядку регресу, а не щодо заподіяння шкоди у дорожньо-транспортній пригоді. Посилання Департаменту патрульної поліції Національної поліції України на висновок Верховного Суду від 23 січня 2018 року, згідно якого суд не має права обмежувати вибір позивача для розгляду справи у конкретному суді, є безпідставними, оскільки спір виник щодо стягнення з винної особи на користь позивача грошових коштів в порядку регресу, що відноситься до загальної підсудності. Отже, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та не дають підстав для висновку про порушення судом норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення питання щодо передачі справи на розгляд іншому суду. Ухвалу судді суду першої інстанції постановлено з додержанням норм процесуального права, та підстав для її зміни або скасування не вбачається. Оскільки апеляційну скаргу залишено без задоволення, а справа по суті спору не розглядалась, підстав для перерозподілу судового збору за розгляд справи судом апеляційної інстанції немає. Керуючись ст. ст. 367, 368, п. 1 ч. 1 ст.374, ст.375, ст. ст. 381 384, 389 ЦПК України п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу Департаменту патрульної поліції Національної поліції України залишити без задоволення. Ухвалу судді Червонозаводського районного суду м. Харкова від 07 квітня 2020 року залишити без змін. Справу направити до Лозівського міськрайонного суду Харківської області для продовження розгляду. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною, касаційному оскарженню не підлягає. Головуючий І.В. Бурлака Судді О.М. Хорошевський В.Б. Яцина Повний текст постанови складено 16 липня 2020 року.