Постанова Київський апеляційний суд № 761/22721/20

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Апеляційне провадження № 22-ц/824/1248/2021 Справа № 761/22721/20 П О С Т А Н О В А Іменем України 25 січня 2021 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах: Кашперської Т.Ц. (суддя - доповідач), Фінагеєва В.О., Яворського М.А., розглянув в порядку письмового провадження в приміщенні Київського апеляційного суду справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , поданою представником ОСОБА_2 ,на ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва в складі судді Сандулаєва А.І., постановлену в м. Київ 20 листопада 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Департаменту з питань державного архітектурно-будівельного контролю м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Губерської Наталії Леонідівни, приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Пушняк Тетяни Іллівни, треті особи Товариство з обмеженою відповідальністю «Протасівська Династія», ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про скасування реєстрації декларації про готовність об`єкта до експлуатації, скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, заслухавши доповідь судді, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, - в с т а н о в и в : В липні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом про скасування реєстрації декларації, посилаючись на те, що ОСОБА_3 , яка перебувала в шлюбі з ОСОБА_1 , в період 2005 року придбала у власність садибу, яка згідно технічного паспорту складалась з двох будинків під літерою «А» та «Ж», що розташовані на земельній ділянці пл. 1320 кв.м. за адресою АДРЕСА_1 , та звернулась до Київської міської ради щодо питання приватизації та передачі в оренду частини земельної ділянки за цією адресою. Рішенням Київської міської ради від 15 березня 2007 року ОСОБА_3 передано у власність земельну ділянку пл. 0,1 га. та довгострокову оренду земельну ділянку пл. 0,0320 га. за адресою АДРЕСА_1 , тобто виділені ОСОБА_3 земельні ділянки є складовими земельної ділянки пл. 1320 кв.м., на якій розташована садиба, а тому після утворення даних земельних ділянок, останні разом з двома будинками мають одну й ту адресу - АДРЕСА_1 . У подальшому рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 03 лютого 2010 року здійснено поділ спільного майна подружжя та здійснено поділ приватизованої ОСОБА_3 земельної ділянки пл. 0,1000 га. та житлових будинків в літерах «А» та «Ж», які були розташовані на території садиби, що має загальну площу складових земельних ділянок 1320 кв.м. В той же час, оскільки земельна ділянка пл. 0,0320 га. не була приватизована та належить на праві власності територіальній громаді м. Києва, остання не була предметом поділу майна, а лише будинок в літері «А», який розташований на ній. Судами встановлено, що в період з 2006 по 2009 рік було побудовано один будинок, в якому сторони проживали «Ж», а також здійснювалась реконструкція старого будинку «А», яка на момент розгляду справи не була повністю завершена, а тому судами при поділі спільного майна не було здійснено прив`язку до технічних характеристик будинків, а посилаючись на технічний паспорт з місце розташуванням та літерними позначеннями будинків, здійснено поділ майна та присуджено ОСОБА_3 будинок «Ж», який був завершений будівництвом, а будинок «А» на стадії реконструкції присуджено ОСОБА_1 . У подальшому ОСОБА_1 після закінчення реконструкції зареєстрував право власності на будинок і звернувся до Київської міської ради з заявою про приватизацію земельної ділянки пл. 0,0320 га., на якій будинок був розташований і яка знаходилась в комунальній власності територіальної громади м. Києва. 13 лютого 2017 року ОСОБА_1 вніс до статутного капіталу ТОВ «Протасівська династія» належне йому майно, а саме житловий будинок та земельну ділянку пл. 0,0320 га. за адресою АДРЕСА_1 . У подальшому йому стало відомо, що 08 грудня 2016 року, тобто після реєстрації його права власності на будинок літ. «А» пл. 423 кв.м. та земельної ділянки пл. 0,0320 га. за адресою АДРЕСА_1 за ОСОБА_1 , до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис про реєстрацію права власності ОСОБА_3 на житловий будинок «З», який нібито розташований за тією ж адресою АДРЕСА_1 на тій же земельній ділянці пл. 0,0320 га. Підставою виникнення права власності на будинок «З» є Декларація про готовність об`єкта до експлуатації, серія та номер КВ 142163260032, виданий 21 листопада 2016 року департаментом з питань державного архітектурно-будівельного контролю м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (КМДА). Вважає, що реєстрація Декларації має бути скасована, оскільки здійснена з порушенням порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів на підставі недостовірних даних на фактично неіснуючий будинок, розташований на земельній ділянці, яка перебувала у приватній власності позивача, який в свою чергу не надавав жодного дозволу на будівництво будь-якого будинку іншим особам, оскільки на земельній ділянці розташований житловий будинок «А», право власності на який зареєстровано ще 02 липня 2015 року, а також у зв`язку з зазначенням у Декларації інформації, яка не відповідає дійсності. Отже, ОСОБА_3 , достеменно знаючи про поділ майна подружжя і присудження ОСОБА_1 будинку «А», розташованого на земельній ділянці пл. 0,0320 га., з метою його незаконного привласнення шляхом нібито здійснення псевдобудівництва неіснуючого будинку на тому ж місці, здійснила дії щодо подачі Декларації про готовність об`єкту до експлуатації, в якій зазначено відомості, які не відповідають дійсності, в результаті чого відповідач без перевірки достовірності даних, зазначених у декларації, зареєстрував декларацію, яка має бути скасована. На підставі вищевикладеного просив скасувати реєстрацію Декларації про готовність до експлуатації об`єкта, будівництво якого здійснено на підставі будівельного паспорта, здійснену 21 листопада 2016 року за номером КВ 142163260032 Департаментом з питань ДАБК м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (КМДА). Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 03 серпня 2020 року відкрито провадження у даній справі. У вересні 2020 року ОСОБА_1 подав до суду заяву про збільшення позовних вимог, посилаючись на те, що 08 грудня 2016 року приватним нотаріусом Губерською Н.Л. прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, на підставі якого до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис про право власності ОСОБА_3 на неіснуючий будинок, розташований на належній йому земельній ділянці. При цьому станом на сьогоднішній день ОСОБА_3 вже не є власником будинку, оскільки 10 липня 2020 року здійснила дії щодо його відчуження шляхом укладання договору дарування, посвідченого 10 липня 2020 року приватним нотаріусом Пушняк Т.І. На підставі вищевикладеного, доповнивши первісні позовні вимоги, також просив скасувати рішення приватного нотаріуса Губерської Н.Л. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 32798183 від 08 грудня 2016 року, на підставі якого до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис про право власності, номер запису про право власності 17895983; скасувати рішення приватного нотаріуса Пушняк Т.І. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 53069976 від 10 липня 2020 року, на підставі якого до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис про право власності, номер запису про право власності 37266774. Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 20 листопада 2020 року справу передано на розгляд до Солом`янського районного суду м. Києва за підсудністю. Позивач ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 , не погоджуючись із ухвалою суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просив скасувати ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 20 листопада 2020 року та постановити нову, якою у задоволенні клопотання про передачу справи за підсудністю відмовити. Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, посилався на ст. 11, 15, 16, 21 ЦК України і зазначав, що визнання незаконними рішень суб`єкта владних повноважень може бути способом захисту цивільного права або інтересу. Таким чином, відповідно до ч. 2 ст. 27 ЦПК України ним було пред`явлено позовні вимоги про скасування реєстрації декларації про готовність об`єкту до експлуатації до відповідача - юридичної особи за місцем знаходження відповідача. Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 03 серпня 2020 року відкрито провадження у справі, оскільки позивачем при пред`явленні позову дотримано правил підсудності, визначених ЦПК України. У подальшому йому стало відомо про зміни у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, у зв`язку з чим позивач з метою належного захисту своїх прав був змушений збільшити позовні вимоги, заявивши похідні вимоги, що витікають із первинних, тобто правовим наслідком скасування реєстрації Декларації про готовність до експлуатації об`єкта є скасування рішень реєстраторів, на підстав яких до Реєстру внесено відповідні реєстраційні дії. Посилався на ч. 2 ст. 31, ч. 8 ст. 3 ЦПК України, зазначаючи, що похідні позовні вимоги мають розглядатися тим самим судом, що і первинна вимога, заявлена позивачем, оскільки такі позовні вимоги є похідними від первинної, навіть якщо розгляд таких похідних вимог окремо віднесений до територіальної підсудності іншого суду (у разі їх заявлення окремим позовом). Крім того, в рамках даної справи, у результаті збільшення позовних вимог не було зміни первинного відповідача на іншого, тобто не відбулось вибуття первинного відповідача, лише збільшилась їх кількість, у зв`язку з заявленням позовних вимог (які витікають з первинних). Зазначав, що судом першої інстанції вищезазначених норм процесуального права не враховано і невірно їх застосовано, відтак ухвала прийнята з порушенням норм процесуального права, суперечить нормам чинного законодавства і має бути скасована. Від відповідача приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Пушняк Т.І. надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому відповідач просила ухвалу суду першої інстанції залишити в силі. Від третьої особи ОСОБА_4 також надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому ОСОБА_4 просив апеляційну скаргу відхилити, ухвалу суду першої інстанції залишити без змін. Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України. Відповідно до ч. 2 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37-40 частини першої статті 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Ухвала суду першої інстанції щодо передачі справи на розгляд іншого суду віднесена до п. 9 ч. 1 ст. 353 ЦПК України. Відповідно до ч. 3 ст. 369 ЦПК України з урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції може розглянути апеляційні скарги, зазначені в частинах першій та другій цієї статті, у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи. Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Враховуючи вищевикладене, оскільки із матеріалів справи не вбачається обставин, які б унеможливлювали розгляд справи без повідомлення учасників справи, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи. Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Передаючи справу за територіальною юрисдикцією (підсудністю) до Солом`янського районного суду м. Києва ухвалою від 20 листопада 2020 року, суд першої інстанції виходив із того, що спір виник з приводу нерухомого майна, який з дотриманням правил ч. 1 ст. 30 ЦПК України щодо виключної підсудності повинен пред`являтися за місцезнаходженням майна або основної його частини (м. Київ вул. Городня 16), що територіально знаходиться у Солом`янському районі м. Києва. Оцінюючи правильність висновків суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд виходить із наступного. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 31 ЦПК України суд передає справу на розгляд іншому суду, якщо справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду. Відповідно до ч. 2 ст. 27 ЦПК України позови до юридичних осіб пред`являються в суд за їхнім місцезнаходженням згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань. Відповідно до ч. 1 ст. 30 ЦПК України позови, що виникають із приводу нерухомого майна, пред`являються за місцезнаходженням майна або основної його частини. Якщо пов`язані між собою позовні вимоги пред`явлені одночасно щодо декількох об`єктів нерухомого майна, спір розглядається за місцезнаходженням об`єкта, вартість якого є найвищою. Відповідно до п. п. 41, 42 Постанови Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ N 3 від 01 березня 2013 року «Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ», перелік позовів, для яких визначено виключну підсудність (стаття 114 ЦПК, в чинній редакції - ст. 30 ЦПК України) є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає. Місцезнаходження нерухомого майна має бути підтверджено документально. У разі конкуренції правил підсудності (наприклад, при об`єднанні позовів, на один з яких поширюється дія правила про виключну підсудність) мають застосовуватися правила виключної підсудності. Виключну підсудність встановлено для позовів, що виникають із приводу нерухомого майна (частина перша статті 114 ЦПК, в чинній редакції - ст. 30 ЦПК України). Згідно з положеннями статті 181 ЦК до нерухомого майна належать: земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на них, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення. Наприклад, це позови про право власності на таке майно; про право володіння і користування ним (стаття 358 ЦК); про поділ нерухомого майна, що є у спільній частковій власності та виділ частки із цього майна (статті 364, 367 ЦК); про поділ нерухомого майна, що є у спільній сумісній власності та виділ частки із цього майна (статті 370, 372 ЦК); про право користування нерухомим майном (визначення порядку користування ним); про право, яке виникло із договору найму жилого приміщення, оренди тощо; про визнання правочину з нерухомістю недійсним; про звернення стягнення на нерухоме майно - предмет іпотеки чи застави; розірвання договору оренди землі; стягнення орендної плати, якщо спір виник з приводу нерухомого майна; про усунення від права на спадкування та визначення додаткового строку для прийняття спадщини. Як зазначено в п. 2 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» №5 від 07 лютого 2014 року до позовів, що виникають з приводу нерухомого майна, належать, зокрема, позови про визнання права власності на таке майно, про витребування майна із чужого незаконного володіння, про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном, не пов`язаних із позбавленням володіння, про встановлення сервітуту, виключення майна з-під арешту, визнання правочину недійсним (незалежно від заявлення вимоги про застосування наслідків недійсності правочину) тощо. Отже, виходячи із аналізу даних роз`яснень, віднесення позовів до виключної підсудності здійснюється, виходячи із критерію їх виникнення з приводу нерухомого майна, навіть коли вимоги не заявлені безпосередньо відносно самого нерухомого майна. Поняття «позови, що виникають з приводу нерухомого майна» є ширшим, ніж поняття «позови, де предметом спору є нерухоме майно), а тому правило даної норми розповсюджується і на позови щодо будь-яких вимог, пов`язаних з правом особи на нерухоме майно та речових (немайнових) прав на власне чи чуже нерухоме майно. Правила виключної підсудності застосовуються до позовів з приводу нерухомого майна та стосуються позовів з приводу будь-яких вимог, пов`язаних з правом особи на нерухоме майно: земельні ділянки, будинки, квартири тощо, зокрема щодо права власності на нерухоме майно, а також щодо речових прав на нерухоме майно, дійсності (недійсності) договорів щодо такого майна або спорів з приводу невиконання стороною умов договору, об`єктом якого є нерухоме майно. З огляду на викладене, апеляційний суд погоджується із висновками суду першої інстанції, що спірні правовідносини пов`язані із захистом прав позивача на об`єкт нерухомого майна - житлового будинку літ. «А» пл. 423 кв.м. на належній йому земельній ділянці пл. 0,0320 га. кадастровий номер 8000000000:72:453:0043 за адресою АДРЕСА_1 , який, за доводами позивача, третя особа ОСОБА_3 намагається незаконно привласнити, а також на саму земельну ділянку, оскільки на ній зареєстровано місцезнаходження житлового будинку «З», реєстрація декларації про готовність якого до експлуатації оскаржується позивачем, а отже позивач вважає, що дії третьої особи порушують його право власності на зазначене нерухоме майно. Спірна реєстрація суб`єктом владних повноважень декларації про готовність об`єкта до експлуатації породжує права та обов`язки тільки для суб`єкта, якому вона адресована, тобто для замовника відповідного будівництва. На підставі оскаржуваної декларації про готовність об`єкта до експлуатації, реєстрація якої, на думку позивача, проведена відповідачем із порушенням вимог закону, у третьої особи виникло речове право, правомірність якого оспорюється позивачем. За таких обставин спір у справі стосується не стільки правомірності дій відповідача при реєстрації декларації про готовність об`єкта до експлуатації, як правомірності набуття третьою особою права власності на об`єкт нерухомого майна. Подібні правові висновки викладені в постановах Верховного Суду від 29 жовтня 2020 року в справі № 520/2762/19, від 12 листопада 2020 року в справі № 815/1167/15, від 12 листопада 2020 року в справі № 826/4286/17, від 01 липня 2020 року в справі № 466/9663/17, в яких аналізується наявність між сторонами спору про цивільне право. Таким чином, оскільки суд першої інстанції дійшов правильного висновку, з яким погоджується апеляційний суд, що цей спір має розглядатися як спір, що пов`язаний з порушенням цивільних прав позивача на нерухоме майно іншою особою та виник з приводу цього майна, тому повинен розглядатися за правилами виключної підсудності місцевим загальним судом за місцезнаходженням майна, передача справи на розгляд цього суду на підставі п. 1 ч. 1 ст. 31 ЦПК України є процесуально вірною та обґрунтованою. Вказані висновки суду першої інстанції не спростовуються доводами апеляційної скарги, що у разі порушення прав особи наслідками, які спричинені рішенням, дією або бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів, а отже ОСОБА_1 було пред`явлено позов до відповідача за його місцезнаходженням в порядку ч. 2 ст. 27 ЦПК України. Є помилковими та відхиляються апеляційним судом доводи апеляційної скарги, що судом першої інстанції не дотримано вимог ч. 2 ст. 31 та ч. 8 ст. 30 ЦПК України, виходячи із наступного. Дійсно, відповідно до ч. 2 ст. 31 ЦПК України справа, прийнята судом до свого провадження з додержанням правил підсудності, повинна бути ним розглянута і в тому випадку, коли в процесі розгляду справи вона стала підсудною іншому суду, за винятком випадків, коли внаслідок змін у складі відповідачів справа належить до виключної підсудності іншого суду. Відповідно до ч. 8 ст. 30 ЦПК України вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій розглядаються судом, визначеним за правилами підсудності щодо розгляду спору, похідними від якого є такі вимоги. Разом із тим, оскільки підстави позову - захист права власності позивача на нерухоме майно від наслідків неправомірних, на думку позивача, дій третьої особи і спростування правомірності набуття останньою права власності на нерухоме майно - існували і на момент його пред`явлення, що вбачається із самого змісту позову, не можна погодитися із доводами позивача щодо прийняття справи судом до свого провадження з додержанням правил підсудності, відтак ч. 2 ст. 31 ЦПК України в даному випадку застосуванню не підлягає. Апеляційний суд також враховує правові висновки, викладені Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 24 квітня 2019 року в справі № 442/4490/18, а саме, що вимоги про визнання протиправними дій з прийняття рішень державного реєстратора чи нотаріуса про державну реєстрацію речових прав і обтяжень на нерухоме майно та про скасування цих рішень має розглядати суд, до компетенції якого належить розгляд позовів, які виникають з приводу нерухомого майна, щодо якого державний реєстратор чи нотаріус прийняли вказані рішення. Інші доводи апеляційної скарги не ґрунтуються на доказах та законі і не спростовують висновків суду першої інстанції. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За таких обставин апеляційний суд приходить до висновку, що ухвала відповідає обставинам справи, ухвалена з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасована з підстав, викладених в апеляційній скарзі. Керуючись ст. ст. 7, 367, 374, 375, 381, 382, 389 ЦПК України, суд, - п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 ,залишити без задоволення. Ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 20 листопада 2020 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає. Судді: Кашперська Т.Ц. Фінагеєв В.О. Яворський М.А.