Постанова 4824 № 2601/7773/12

Єдиний унікальний номер справи 2601/7773/12 Провадження №22-ц/824/558/2021 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 14 січня 2021 року місто Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Журби С.О., суддів Писаної Т.О., Приходька К.П., за участю секретаря Сас Ю.В., розглянувши справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 09 липня 2012 року у справі за позовом публічного акціонерного товариства «Універсал Банк» до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, В С Т А Н О В И В: В березні 2012 року позивач звернувся до суду з позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором. В обґрунтування своїх позовних вимог зазначив про те, що 20 лютого 2008 року між ПАТ «Універсал Банк» та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір № 003-2008-337, із строком користування кредитними коштами до 10 лютого 2038 року зі сплатою 9,95% річних, та Кредитний договір 003-2008-342, із строком користування кредитними коштами до 10 лютого 2028 року зі сплатою 11,45 %. Відповідно до укладених сторонами додаткових угод до кредитного договору 003-2008-337 сторони погодили, що з 10 липня 2009 року по 9 липня 2010 року встановлювалася відсоткова ставка за користування кредитом у розмірі 3,29 % річних; з 10 липня 2010 року по 09 липня 2015 року - 12,48 % річних; з 10 липня 2015 року - 10,95 % річних. Згідно виписки по особовому рахунку, відповідачу ОСОБА_2 було надано кредит в сумі 90 000,00 швейцарських франків, та 29 662,00 швейцарських франки. Відповідно до укладених сторонами додаткових угод до кредитного договору 003-2008-342 з 10 липня 2009 року по 09 липня 2010 року встановлювалася відсоткова ставка за користування кредитом у розмірі 3,24 % річних; з 10 липня 2010 року по 9 липня 2015 року - 15,49 % річних; з 10 липня 2015 року - 13,45 % річних. 20 лютого 2008 року між позивачем та ОСОБА_1 було укладено договір поруки № 003-2008-337-Р, за умовами якого поручитель зобов`язується перед кредитором відповідати за невиконання боржником ОСОБА_2 усіх його зобов`язань перед кредитором, що виникли з основного договору в повному обсязі. 27 липня 2009 року між позивачем та ОСОБА_1 було укладено додаткову угоду б/н до Договору поруки-1, якою узгоджувалася зміна розміру відсоткової ставки. 20 лютого 2008 року між позивачем та ОСОБА_1 було укладено Договір поруки № 003-2008-342-Р, за умовами якого поручитель зобов`язується перед кредитором відповідати за невиконання ОСОБА_2 усіх його зобов`язань перед кредитором, що виникли з кредитного договору, укладеного між кредитором та боржником, в повному обсязі. 27 липня 2009 року між позивачем та ОСОБА_1 було укладено Додаткову угоду б/н до Договору № 003-2008-342-Р, якою узгоджувалася зміна розміру відсоткової ставки. Зобов`язання ОСОБА_2 перед банком належним чином виконані не були, внаслідок чого за кредитами виникла заборгованість. Станом на 28 листопада 2011 року заборгованість за Кредитним договором 003-2008-337 по сумі кредиту та несплачених відсотках складала 100 209,49 швейцарських франків, що в еквіваленті по курсу НБУ 864 417 грн. 08 коп., з яких: за тілом кредиту: 88 983,19 шв. франків, що еквівалентно 767 577,90 грн.; за відсотками: 11 188,35 шв. франків, що еквівалентно 96 511,83 грн.; за підвищеними відсотками: 37,95 шв. франків, що еквівалентно 327,36 грн. Заборгованість за Кредитним договором 003-2008-342 по сумі кредиту та несплачених відсотках станом на 28 листопада 2011 року склала 34 204,00 швейцарських франків, що в еквіваленті по курсу НБУ (курс 862,61 грн. за 100,00 шв. франків) становить 295 047 грн. 12 коп., з яких: за тілом кредиту: 29 011,83 шв. франків, що еквівалентно 250 258,95 гривням; за відсотками: 5 140,69 шв. франків, що еквівалентно 44 344,11 грн.; за підвищеними відсотками: 51,48 шв. франків, що еквівалентно 444,07 грн. У зв`язку з не виконанням кредитних зобов`язань банк звернувся до суду з даним позовом. Заочним рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 09 липня 2012 року вищезазначений позов задоволено, з ОСОБА_2 , ОСОБА_1 була стягнута в солідарному порядку заборгованість за кредитними договорами. Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, відповідач ОСОБА_1 подала заяву про його перегляд. Ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 14 серпня 2020 року подана заява залишена без задоволення. Не погоджуючись з ухваленим по справі рішенням, відповідач направив апеляційну скаргу, оскаржуване рішення вважає незаконним, та таким, що ухвалене з порушенням норм процесуального права та з неправильним застосуванням норм матеріального права. Вказує на те, що висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи та є помилковими. У зв`язку з цим апелянт просив апеляційний суд рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити. За результатами розгляду апеляційної скарги колегія суддів апеляційного суду проходить до наступних висновків: Згідно вимог ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими (за умови дотримання відповідної процедури та наявності передбачених законом підстав) доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Положеннями ст. 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів прийшла до висновку, що підстави для його зміни чи скасування відсутні. Свою незгоду з ухваленим рішенням апелянт насамперед обґрунтовував трьома групами доводів: 1. строк виконання зобов`язання не настав, оскільки позивачем не направлялася вимога про погашення заборгованості; 2. позивачем пропущено строк для пред`явлення вимоги погашення заборгованості; 3. укладенні договори поруки є припиненими на підставі ч. 1 ст. 559 ЦК України. З такою позицією апелянта колегія суддів апеляційного суду погодитися не може. У відповідності до положень ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником (ч. 1 ст. 553 ЦК України). У разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки (ч.ч. 1, 2 ст. 554 ЦК України). За змістом ч. 4 ст. 559 ЦК України в редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин та розгляду справи судом першої інстанції, порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя. Аналіз зазначеної норми права дає підстави для висновку, що строк дії поруки (будь-який із зазначених у ч. 4 ст. 559 ЦК України) не є строком захисту порушеного права, а є строком існування суб`єктивного права кредитора й суб`єктивного обов`язку поручителя, після закінчення якого вони припиняються. Це означає, що зі збігом цього строку (який є преклюзивним) жодних дій щодо реалізації свого права за договором поруки, у тому числі застосування судових заходів захисту свого права (шляхом пред`явлення позову), кредитор вчиняти не може. Виходячи з положень другого речення ч. 4 ст. 559 ЦК України логічним є висновок, що вимогу до поручителя про виконання ним солідарного з боржником зобов`язання за договором повинно бути пред`явлено в судовому порядку в межах строку дії поруки, тобто протягом шести місяців з моменту настання строку погашення чергового платежу за основним зобов`язанням або з дня, встановленого кредитором для дострокового погашення кредиту в порядку реалізації ним свого права, передбаченого частиною другою статті 1050 ЦК України, або з дня настання строку виконання основного зобов`язання. Таким чином, закінчення строку, установленого договором поруки, так само як сплив шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання або одного року від дня укладення договору поруки, якщо строк основного зобов`язання не встановлений, припиняє поруку за умови, що кредитор протягом строку дії поруки не звернувся з позовом до поручителя. Аналогічні правові висновки викладені Верховним Судом України, зокрема, у постановах від 17 вересня 2014 року у справі №6-53цс14, від 20 квітня 2016 року у справі №6-2662цс15, від 29 березня 2017 року у справі №6-3087цс16. Відповідно до ч.ч. 1, 5 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. За зобов`язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред`явити вимогу про виконання зобов`язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку. За змістом цих норм початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у заінтересованої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд. У відповідності до положень ч. 2 ст. 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу. Пред`явлення вимоги про повне дострокове погашення заборгованості за кредитом є зміною строку виконання зобов`язання та зумовлює початок перебігу як преклюзивного шестимісячного строку для пред`явлення вимоги до поручителя так і перебігу строку позовної давності. У зв`язку з неналежним виконанням зобов`язань зі сплати чергових платежів банк 15.11.2011 р. направив боржнику та поручителю вимоги погашення на протязі 30-денного строку заборгованості за кредитними договорами; у різі невиконання такої вимоги протягом вказаного терміну строк виконання зобов`язання за кредитами визнається таким, що настав достроково. Таким чином банк використав передбачене ч. 2 ст. 1050 ЦК України право на односторонню зміну строку виконання основного зобов`язання, тому саме із зміненого і визначеного банком дня виконання основного зобов`язання починається відлік трирічного строку для пред`явлення вимоги до боржника та строк чинності поруки. Враховуючи, що в листопаді 2011 р. банк надіслав відповідачам вимоги про дострокове повернення кредитного боргу, а в березні 2012 року звернувся до суду із позовом про стягнення з відповідачів цієї заборгованості, банк не пропустив як шестимісячного строку для пред`явлення вимоги до поручителя, так і трирічного строку позовної давності. Доводи апелянта про те, що позивач не надсилав на її адресу вимогу про погашення заборгованості та пропуск позивачем строку встановленого ч. 4 ст. 559 ЦК України, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки такі доводи не ґрунтуються на матеріалах справи, в яких міститься як копії зазначених вимог, так і докази їх надсилання за офіційною зареєстрованою адресою апелянта. При цьому, у відповідності до положень ст. 6 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» офіційне листування з особою та вручення офіційної кореспонденції ведеться за адресою зареєстрованого її місця проживання. Крім того, колегія суддів апеляційного суду вважає, що сам факт пред`явлення позову про дострокове повернення кредиту також по своїй суті може вважатися підтвердженням зміни строку виконання зобов`язання за наявності для цього відповідних підстав. Інших вагомих та достатніх доводів, які б містили інформацію щодо предмета доказування і спростовували висновки суду першої інстанції та впливали на законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення, апеляційна скарга не містить, відтак вона не підлягає до задоволення. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року). Зважаючи викладене, колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку про те, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дав належну оцінку зібраним доказам, вірно послався на закон, що регулює спірні правовідносини, відтак дійшов законної та обґрунтованої позиції при вирішенні справи. Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження при розгляді справи апеляційним судом. За таких умов підстави для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції при апеляційному розгляді відсутні. Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст. 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 09 липня 2012 рокузалишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Головуючий С.О. Журба Судді Т.О. Писана К.П. Приходько