Постанова 4852 № 160/5117/20

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 19 січня 2021 року м. Дніпросправа № 160/5117/20 Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Олефіренко Н.А. (доповідач), суддів: Білак С.В., Шальєвої В.А., за участю секретаря судового засідання Лащенко Р.В. за участю: позивача - ОСОБА_1 за участю представників: позивача КоваленкоД.П., відповідача Булах Є.Ю. за участю: перекладача Капітула Л.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судового засідання Третього апеляційного адміністративного суду в м. Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06.10.2020 ( суддя першої інстанції Юкова Е.О.) в адміністративній справі №160/5117/20 за позовом ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України, Головного управління Державної міграційної служби України у Дніпропетровській області про скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії,- ВСТАНОВИВ: У травні 2020 року до суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України, третя особа: Головне управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області в якій з урахуванням уточнення просив скасувати рішення Державної міграційної служби України від 16.04.2020 року № 98-20 та зобов`язати Державну міграційну службу України повторно розглянути заяву громадянина Сирійської Арабської Республіки - ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Позиція, на яку посилається в позові, обґрунтована тим, що позивач є громадянином Сирійської Арабської Республіки, та 02.10.2019 року звернувся до Головного управління Державної міграційної служби України у Дніпропетровській області з заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Проте рішенням Державної міграційної служби України від 16.04.2020 року № 98-20, згідно ст. 6 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Позивач вважає рішення Державної міграційної служби України від 16.04.2020 року № 98-20 протиправним та таким, що підлягає скасуванню, оскільки у позивача є обґрунтовані підстави побоюватися, що внаслідок загальнопоширеного насильства в ситуації внутрішнього збройного конфлікту та систематичного порушення прав людини у країні його походження, його життю, безпеці та свободі існує загроза та ймовірність стати жертвою переслідування. Відповідачем при прийнятті оскарженого рішення не досліджено у повному обсязі усіх обставин, з якими Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» пов`язує надання статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту. Враховуючи, що факт існування загрози життю, безпеці, свободи позивача в країні його громадянського походження підтверджено загальновідомими офіційними документами, відмова відповідача у визнанні позивача особою, яка потребує додаткового захисту, є неправомірною та підлягає скасуванню. Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06 жовтня 2020 року в задоволенні адміністративного позову - відмовлено. З апеляційною скаргою звернувся позивач, в якій зазначив, що рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного з`ясування усіх фактичних обставин у справі. Доводи апеляційної скарги обґрунтовані тим, що судом надано неправильну оцінку вимогам Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового захисту» та іншим актам законодавства щодо визначення підстав та умов визнання позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, оскільки не прийнято до уваги усіх фактів, що мають юридичне значення. У відзиві на апеляційну скаргу відповідачем зазначено про правомірність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції. За результатами апеляційного перегляду справи просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суд у першої інстанції без змін, оскільки відсутні підстави визнання позивача біженцем, передбачених Законом України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту». Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши ухвалу суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке. Під час апеляційного перегляду встановлено, що ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 є громадянином Сирійської Арабської Республіки. У 2010 році позивач прибув до України з метою навчання. З 2010 по 2013 роки навчався у Дніпропетровській медичній академії, та з 2015 року проживає на території України нелегально. Останній раз перетинав кордон України 07.08.2012 року (в`їзд із Сирії). Матеріали справи містять паспорт громадянина Сирійської Арабської Республіки для виїзду за кордон № НОМЕР_1 , виданим Сирійською Арабською Республікою (Директором департаменту міграції та паспортів або генеральним консулом) 26.09.2009 року, м.Дара-Центр, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зі строком дії до 25.09.2011 року. Також строк дії паспорту було поновлено до 25.09.2015 року. (том 1 а.с. 212-214). Також згідно матеріалів справи, до Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області надходила заява від ОСОБА_4 (ЖЄО № 40180 від 24.09.2019 року) щодо втрати паспорту та посвідки на проживання на ім`я його товариша гр.. ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за розглядом якої листом від 25.09.2019 року № 457/ЖЄО-40180 повідомлено про неможливість встановлення втрачених документів (том 1 а.с. 218). 02.10.2019 року ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Державної міграційної служби у Дніпропетровській області з заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. В якості причини звернення позивач зазначив, що наразі в країні попереднього постійного проживання йде війна, він є військовозобов`язаною особою, у зв`язку з чим має побоювання за своє життя, оскільки у разі повернення до Сирії його буде призвано до лав армії, а у разі відмови його заарештують та посадять у в`язницю; люди погрожують його батькові. Також 02.10.2019 року позивачу Головним управлінням Державної міграційної служби у Дніпропетровській області була видана довідка про звернення за захистом в України № 003235 зі строком дії до 02.11.2019 року, яку було продовжено до 10.07.2020 року (том 2 а.с. 125). Судом встановлено, що в рамках процедури розгляду заяви від 02.10.2019 року з позивачем було проведено анкетування, за результатом якого позивачем заповнено анкету особи, яка звернулася із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 02.10.2019 року, складено протокол співбесіди від 10.10.2019 року. За результатами вивчення матеріалів особової справи позивача Головним управлінням Державної міграційної служби у Дніпропетровській області 22.10.2019 року складено висновок про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (том 2 а.с. 67-74). 22.10.2019 року Головним управлінням Державної міграційної служби у Дніпропетровській області прийнято наказ № 129 про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (том 2 а.с. 75). Наказ Головного управління Державної міграційної служби у Дніпропетровській області № 129 від 22.10.2019 року було оскаржено позивачем шляхом подання скарги від 25.10.2019 року до Державної міграційної служби України (вх.. № А-12693-19 від 01.11.2019 р.). За результатами розгляду скарги на рішення територіального органу ДМС про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, рішенням Державної міграційної служби України № 225-19 від 17.12.2019 року задоволено скаргу громадянина Сирії ОСОБА_1 від 25.10.2019 року та скасовано наказ Головного управління Державної міграційної служби у Дніпропетровській області № 129 від 22.10.2019 року (том 2 а.с. 98). Наказом Головного управління Державної міграційної служби у Дніпропетровській області № 3 від 10.01.2020 року скасовано наказ Головного управління Державної міграційної служби у Дніпропетровській області № 129 від 22.10.2019 року; прийнято до оформлення документи для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні громадянина Сирії ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (том 2 а.с. 119). В рамках процедури повторного розгляду заяви від 02.10.2019 року з позивачем було проведено анкетування, за результатом якого складено протокол співбесіди від 12.02.2020 року (том 2 а.с. 154-158). За результатами вивчення матеріалів особової справи позивача Головним управлінням Державної міграційної служби у Дніпропетровській області 06.03.2020 року складено висновок щодо відмови у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Рішенням Державної міграційної служби України № 98-20 від 16.04.2020 року відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, громадянину Сирійської Арабської Республіки ОСОБА_1 (том 1 а.с. 193). Не погодившись із рішенням відповідача, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом. Відмовляючи у задоволені позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не навів доказів, переконливих усних тверджень та обґрунтувань неможливості власного повернення на територію країни походження у зв`язку з конфліктом на території Сирії. Також судом зазначено про відсутність умов, які можуть бути розглянуті в контексті визнання позивача особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, відповідно до вимог ст. 3, 14 Європейської конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року, ст. З Конвенції ООН проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження та покарання 1984 року та п. 13 ч. 1 статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» від 2011 року, через відсутність доведених фактів загрози життю, безпеці чи свободі заявника в країні попереднього постійного проживання через побоювання застосування щодо нього смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини. Колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції , оскільки як при прийнятті оскаржуваного рішення Державною міграційною службою України так і під час розгляду справи судом першої інстанції, не досліджено в повному обсязі підстави та обставини, з яким Закон України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" пов`язує надання статусу особи, яка потребує додаткового захисту. Порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні визначено Законом України від 08.07.2011 № 3671-VI «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту». Відповідно до пунктів 1, 13 частини першої статті 1 Закону № 3671-VI біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань. Особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань. Враховуючи умови, передбачені частиною першою статті 1 Закону № 3671-VI, слід зазначити, що згідно з Конвенцією про статус біженців 1951 року і Протоколом 1967 року поняття «біженець» включає в себе чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути надано статус біженця. Такими підставами є: 1) знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, за межами країни свого колишнього місця проживання; 2) наявність обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; 3) побоювання стати жертвою переслідування повинно бути пов`язане з ознаками, які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме: а) расової належності; б) релігії; в) національності (громадянства); г) належності до певної соціальної групи; д) політичних поглядів; 4) неможливістю або небажанням особи користуватися захистом країни походження внаслідок таких побоювань. Положеннями абз. 4 ч. 1 ст. 6 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" визначено, що не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні. Відповідно до п. 45 Керівництва з процедур та критеріїв визначення статусу біженців Управління Верхового комісара ООН у справах біженців (1992 рік) особа повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування. Пунктами 66 та 195 названого Керівництва передбачено, що для того, щоб вважатися біженцем, особа повинна надати свідчення достатньо обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками. У кожному окремому випадку усі необхідні факти повинні бути надані в першу чергу самим заявником, а потім особа, уповноважена здійснювати процедуру надання статусу біженця (перевіряючий), повинна оцінити усі доводи та достовірність тверджень заявника. Отже, особа, яка подала заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, має навести факти, що її подальше перебування у країні походження або повернення до неї реально загрожує її життю та свободі і така ситуація склалася внаслідок її переслідування за ознакою раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань. Пунктом 5 ст. 4 Директиви Ради Європейського Союзу "Щодо мінімальних стандартів для кваліфікації громадян третіх країн та осіб без громадянства як біженців або як осіб, що потребують додаткового захисту за іншими причинами, а також суті захисту, що надається" визначено, що заяви є обґрунтованими, якщо виконуються такі умови: заявник зробив реальну спробу обґрунтувати свою заяву; усі важливі факти, що були в його розпорядженні, були надані, і було задовільні пояснення відносно будь-якої відсутності інших важливих фактів; твердження заявника є послідовними та правдоподібними і не протирічать загальній та конкретній інформації за його справою; заявник подав свою заяву про міжнародний захист як можливо раніше, якщо заявник не зможе довести відсутність поважної причини для подання такої заяви; встановлено, що в цілому заявник заслуговує довіри. Відповідно до пунктів 45, 66 Керівництва з процедур і критеріїв визначення статусу біженця УВКБ ООН особа, яка клопоче про отримання статусу біженця, зобов`язана вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування. Для того, щоб вважатися біженцем, особа зобов`язана надати свідчення повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками. Під час вирішення питання щодо надання статусу біженця мають враховуватися всі чотири підстави, за наявності яких особі може бути надано статус біженця, що визначені статтею 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", Конвенцією про статус біженців 1951 року і Протоколом 1967 року. За матеріалами справи встановлено, що ОСОБА_1 , громадянин Сирійської Арабської Республіки, за етнічним походженням араб, мусульманин-суніт за релігійними переконаннями, місце народження - АДРЕСА_1 ). Через побоювання бути призваним до армії в умовах внутрішнього збройного конфлікту і складної політичної ситуації, що склалася в його країні, стати жертвою переслідувань після повернення до Сирійської Арабської Республіки, позивач звернувся за захистом шляхом отримання статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту. Відповідно до ч. 2 ст. 13 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захист» особа, яка звернулася за наданням статусу біженця чи додаткового захисту і стосовно якої прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, зобов`язана подати відповідному органу міграційної служби відомості, необхідні для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. У заяві про надання статусу біженця чи особи, яка потребує додаткового захисту заявник повинен довести достовірність своїх тверджень і точність фактів, на яких ґрунтується його заява. Заявник повинен переконати посадову особу органу міграційної служби в правдивості своїх фактичних тверджень. Крім того, при розгляді зазначених справ слід ураховувати, що обґрунтоване побоювання стати жертвою переслідувань є визначальним у переліку критеріїв щодо визначення біженця. При цьому, побоювання особи є оціночним судженням, яке свідчить про психологічну оцінку особою ситуації, що склалася навколо неї в її країні. Ситуація у країні походження є доказом того, що суб`єктивні побоювання стати жертвою переслідування є цілком обґрунтованими, тобто підкріплюються об`єктивним положенням у країні та історією, яка відбулася особисто із заявником. Побоювання можуть ґрунтуватися не тільки на тому, що особа постраждала особисто, ці побоювання можуть випливати не з власного досвіду біженця, а з досвіду інших людей (рідних, друзів та інших членів тієї ж расової, соціальної чи політично групи тощо). Об`єктивна сторона пов`язана з наявністю обґрунтованого побоювання переслідування і означає наявність фактичних доказів того, що ці побоювання є реальними. Оцінка таким побоюванням обов`язково повинна була надаватися з урахуванням аналізу інформації про країну походження особи, яка шукає притулку. Факти обґрунтованості побоювань переслідування можуть отримуватись від біженця, та незалежно від нього - з різних достовірних джерел інформації, наприклад, з публікацій у засобах масової інформації, з повідомлень національних чи міжнародних неурядових правозахисних організацій, зі звітів Міністерства закордонних справ України тощо. Судом встановлено, що станом на час прийняття відповідачем оскаржуваного рішення офіційною позицією УВКБ ООН державам-членам ООН рекомендовано у зв`язку з проведенням постійних бойових дій у Сирії з березня 2011 року, які продовжуються і до тепер, ввести тимчасовий мораторій на всі повернення до Сирії до моменту, коли ситуація в країні дозволятиме безпечне та гідне повернення. УВКБ ООН зазначає, що потрібні великодушні підходи до захисту, що відображаються у незастосуванні санкцій до тих, хто прибуває без документів, що посвідчують особу (або іншим неправомірним шляхом), та у високому проценті позитивних рішень по клопотаннях про надання статусу біженця, поряд із забезпеченням супутніх прав. Ще однією доречною формою солідарності у теперішній кризисній ситуації була б гнучкість застосування критеріїв та процедур возз`єднання родини, рівно як і скасування певних вимог для отримання віз та полегшення в`їзду громадян Сирії з метою роботи або навчання або за сімейною чи гуманітарною метою в межах національних програм. У своїх рекомендаціях УВКБ ООН зазначило, що в тих випадках, коли особи не відповідають конвенційним критеріями, належить застосовувати критерії для надавання додаткових форм захисту, у т.ч. тих, що розроблені в обов`язкових або факультативних регіональних принципах або режимах надання захисту, а також ситуаційно обумовлені критерії надання статусу біженця. Отже, існують загальновизнані офіційні документи, які підтверджують обґрунтованість побоювань позивача щодо можливості стати жертвою переслідувань в разі повернення до Сирії, ситуація в якій докорінно змінилась під час його перебування в Україні. Ситуація виникнення цілком обґрунтованих побоювань переслідування може скластися як під час знаходження людини у країні свого походження (у цьому випадку особа залишає країну у пошуках притулку), так і під час знаходження людини в Україні через деякий час після від`їзду з країни походження (тобто, ситуація в країні походження змінилася після від`їзду, породжуючи серйозну небезпеку для заявника), або може ґрунтуватися на діях самого заявника після його від`їзду, коли повернення до країни походження стає небезпечним, й таке цілком обґрунтоване побоювання повинно існувати в особи на момент її звернення за захистом. Крім того, судова колегія звертає увагу на той факт, що вся родина позивача на теперішній час має статус біженців та знаходиться на території Іорданії, провінція Мафрак, округ Бадіах Ш. Гх., відповідно до оновлено програми «Альшалаб» Управління Верховного комісара ООН у справах біженців станом на 22.11.2018 року. Колегія суддів зазначає, що відповідачем не надано належної правової оцінки поясненням позивача про ситуацію, яка склалася після його виїзду у зв`язку з розгортанням збройного конфлікту в країні його походження. При цьому, твердження про те, що в Сирії існує тривалий збройний конфлікт, який супроводжується обстрілами і бомбардуванням населених пунктів та об`єктів соціальної інфраструктури, і що ситуація в цій країні є вкрай небезпечною і складною є загальновідомим фактом. Збройні зіткнення між військами офіційної влади Сирії та опозиційно налаштованими воєнізованими збройними угрупуваннями охопили значну територію цієї країни і її населення, тож ситуація там є дуже напруженою і небезпечною для життя і безпеки людей, які там перебувають. Про події в Сирії інформують численні засоби масової інформації і ситуацію в цій країні обговорюють міжнародні організації, тож ці обставини доказуванню у цій справі не потребують Незважаючи на те, що позивач прибув в Україну задовго до того, коли збройний конфлікт у Сирії став таким інтенсивним, це не заперечує того, що ситуація в країні його походження суттєво змінилася після його виїзду і стала небезпечною для життя та безпеки, що також слід враховувати при прийнятті рішення, даючи оцінку поясненням позивача, чому він просить залишитися в Україні як особа яка потребує додаткового захисту. Отже, при прийнятті оскаржуваного рішення відповідачем не досліджено в повному обсязі підстави та обставини, з яким Закон України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" пов`язує надання статусу особи, яка потребує додаткового захисту, а саме дослідження ситуації в країні походження позивача проводились відповідачем поверхнево та не об`єктивно та належним чином не вивчалась. Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23.02.2006 № 3477-IV, суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. Ефективний засіб правового захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі. Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. За таких обставин, колегія суддів доходить висновку про те, що відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, не доведено правомірності прийнятого рішення. Таким чином, враховуючи, що судом першої інстанції при ухваленні рішення неповно з`ясовані обставини справи, порушено норми матеріального права, колегія суддів приходить висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, рішення суду першої інстанції скасуванню із прийняттям нового рішення про задоволення позову. Керуючись ст.ст. 241, 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд,

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити. Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06.10.2020 в адміністративній справі №160/5117/20 скасувати. Прийняти нову постанову, якою позов ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України, Головного управління Державної міграційної служби України у Дніпропетровській області про скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити. Скасувати рішення Державної міграційної служби України від 16.04.2020 р. № 98-20. Зобов`язати Державну міграційну службу України повторно розглянути заяву громадянина Сирійської Арабської Республіки - ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту з урахуванням висновків викладених в рішенні суду. Постанова набирає законної сили відповідно до ст.325 Кодексу адміністративного судочинства України, може бути оскаржена до касаційного суду в порядку, встановленому ст.ст.328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України. Повний текст постанови складено 22 січня 2021 року. Головуючий - суддя Н.А. Олефіренко суддя С.В. Білак суддя В.А. Шальєва