Постанова 4824 № 755/18477/19

П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 20 січня 2021 року місто Київ Єдиний унікальний номер справи 755/18477/19 Номер провадження 22-ц/824/378/2021 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача - Вербової І.М., суддів Саліхова В. В., Шахової О. В., за участю секретаря судового засідання - Яворської А. А., вивчивши апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» на рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 08 жовтня 2020 року, ухвалене під головуванням судді Арапіної Н. Є., у справі за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк», треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Рогач Вадим Вікторович, Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» Матвієнко Андрій Анатолійович, Державне підприємство «Прозорро.Продажі» про визнання незаконним та скасування рішення про державну реєстрацію права власності, в с т а н о в и в : У листопаді 2019 року Мішустін Микита Костянтинович в інтересах ОСОБА_1 звернувся до Дніпровського районного суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк», треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Рогач Вадим Вікторович, Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» Матвієнко Андрій Анатолійович, Державне підприємство «Прозорро.Продажі» про визнання незаконним та скасування рішення про державну реєстрацію права власності. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 23 липня 2007 року між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_3 укладено кредитний договір № 11186981000 про надання споживчого кредиту на підставі якого оформлено кредит на споживчі цілі в сумі 110 000 доларів США з метою забезпечення виконання умов якого, ОСОБА_4 на підставі договору іпотеки нерухомого майна від 23 липня 2007 року, передала банку в іпотеку квартиру АДРЕСА_1 . 08 грудня 2011 року між ПАТ «УкрСиббанк» та ПАТ «Дельта банк» укладено договір купівлі-продажу прав вимоги за вищевказаними кредитним та іпотечним договорами. У січні 2015 року ПАТ «Дельта банк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_3 , третя особа ОСОБА_4 , про звернення стягнення на предмет іпотеки у задоволенні якого, рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 25 травня 2015 року, відмовлено. Таким чином, на думку позивача, банк використав своє право на судовий розгляд спору по суті. Разом з тим, з Інформаційної довідки від 19 липня 2019 року позивачу стало відомо про те, що ПАТ «Дельта банк» зареєстрував за собою право власності на спірну квартиру в позасудовому порядку. Так, позивач вважає, що у приватного нотаріуса дули відсутні підстави для проведення державної реєстрації права власності на квартиру, що є предметом іпотеки, за банком, оскільки в даному випадку на позивача розповсюджується дія Закону України «Про мараторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті». Крім того, у спірній квартирі зареєстровані діти, у зв`язку з чим, підстави для вчинення будь-яких правочинів щодо вказаної квартири без дозволу органів опіки та піклування, відсутні. Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 08 жовтня 2020 року (т. ІІ а.с. 141-147) позовні вимоги ОСОБА_1 , задоволено, визнано рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Рогача Вадима Вікторовича про Державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний № 47913320 від 23 липня 2019 року про реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 за Публічним акціонерним товариством «Дельта Банк», номер запису про право власності: 32517499, незаконним та скасовано його; поновлено право власності ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на квартиру, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 . Стягнуто з Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі у розмірі 768 грн. 40 коп. Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням суду, 25 листопада 2020 року ПАТ «Дельта Банк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Дельта Банк» направило апеляційну скаргу у якій, посилаючись на неповне з`ясування обставин справи, просило рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 08 жовтня 2020 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову, відмовити; судові витрати покласти на позивача. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що 23 липня 2007 року між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 укладено договір іпотеки нерухомого майна № 59476 предметом якого, є квартира АДРЕСА_1 . 08 грудня 2011 року між ПАТ «УкрСиббанк» та ПАТ «Дельта Банк» укладено договір купівлі-продажу прав вимоги відповідно до якого, останнє стало новим кредитором в порядку, обсязі та на умовах, визначених даним договором. 25 вересня 2017 року АТ «Дельта банк» направило позичальнику та іпотекодавцю листи-вимоги про дострокове повернення заборгованості по кредиту, яка станом на 01 липня 2017 року становила 4 597 310 грн. 66 коп. Вказані листи були вручені адресатам 28 вересня 2017 року. У зв`язку з невиконанням вимог зазначених в листах-вимогах, 19 липня 2019 року АТ «Дельта Банк» звернулось до приватного нотаріуса Рогач В. В. із заявою про державну реєстрацію прав та їх обтяжень на квартиру АДРЕСА_1 . Так, вказана заява була задоволена у зв`язку з чим, 23 липня 2019 року до Державного реєстру прав на нерухоме майно були внесені відомості про реєстрацію права власності на вищевказану квартиру за банком. Скаржник зазначає, що в даному випадку реєстрація права власності на предмет іпотеки за банком здійснена за згодою іпотекодавця, відповідно до умов іпотечного договору, а тому Закон України «Про мараторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» не підлягає застосуванню. Ухвалою Київського апеляційного суду від 10 грудня 2020 року відкрито апеляційне провадження за поданою апеляційною скаргою, надано строк для подачі відзиву. Відзиву подано не було. Ухвалою Київського апеляційного суду від 16 грудня 2020 року закінчено проведення підготовчих дій, справу призначено до розгляду у судовому засіданні з повідомленням учасників справи. У судовому засіданні представник позивача - адвокат Мішустін М. К. заперечував проти задоволення апеляційної скарги, просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції, без змін. Скаржник та треті особи до суду апеляційної інстанції не з`явились, про дату час та місце судового розгляду повідомлені належним чином, шляхом направлення судових повісток-повідомлень на їх електронні адреси, у зв`язку з чим, колегія суддів вважала за можливе розпочати та завершити розгляд справи за відсутності осіб, що не з`явились. Заслухавши доповідь судді-доповідача, вислухавши заперечення представника позивача, з`ясувавши обставини справи, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для її задоволення, виходячи з наступного. Виходячи зі змісту частин 1-5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що у приватного нотаріуса були відсутні підстави для проведення державної реєстрації права власності на квартиру АДРЕСА_1 за банком, оскільки вказана квартира підпадає під дію Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті». Колегія суддів погоджується з вищевказаними висновками суду першої інстанції, з огляду на таке. Судом встановлено, що 23 липня 2007 року між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_3 укладено договір про надання споживчого кредиту № 11186981000 згідно умов якого, банк зобов`язався надати позичальнику кредит у сумі 110 000 доларів США (т. І а.с. 15-22). 23 липня 2007 року між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 укладено договір іпотеки нерухомого майна № 59476 предметом якого є двокімнатна квартира АДРЕСА_1 (т. І а.с. 23-28). 25 вересня 2017 року ПАТ «Дельта Банк» направило на адресу ОСОБА_1 та ОСОБА_3 листи-вимоги в якому вимагало достроково погасити заборгованість позичальника за кредитним договором, яка станом на 01 липня 2017 року становить 4 597 310 грн. 66 коп. (т. І а.с. 95, 97), які були отримані ними 28 вересня 2017 року (т. І а.с. 94, 96). 23 липня 2019 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Рогачовим В. В. прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень на квартиру АДРЕСА_1 за ПАТ «Дельта Банк» (т. І а.с. 31-36). Так, відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника в порядку, встановленому цим Законом. Статтею 33 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, передбачених статтею 12 вказаного Закону. Одним із способів звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом здійснення позасудового врегулювання є передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобовязання на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя у порядку, встановленому Законом України «Про іпотеку». Згідно статті 36 Закону України «Про іпотеку» сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем та іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання в порядку, встановленому статтею 38 цього Закону. Положеннями статті 37 вказаного Закону визначено, що іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання. Підпунктом 1 пункту 1 Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» встановлено, що не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно зі статтею 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно зі статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов`язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюту, та за умови, що: таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є суб`єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об`єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв.м. для квартири та 250 кв.м. для житлового будинку. Пунктом 4 вищевказаного Закону передбачено, що протягом дії цього Закону інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм. Згідно частини третьої статті 33 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки (частина друга статті 36 Закону України «Про іпотеку»). Таким чином, Закон України «Про іпотеку» прямо вказує, що договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, є одним із шляхів звернення стягнення на предмет іпотеки. Підписавши іпотечне застереження, сторони визначили лише можливі шляхи звернення стягнення, які має право використати іпотекодержатель. Стягнення є примусовою дією іпотекодержателя, направленою до іпоткодавця з метою задоволення своїх вимог. При цьому до прийняття Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» право іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки (як у судовому, так і в позасудовому порядку) залежало не від наявності згоди іпотекодавця, а від наявності факту невиконання боржником умов кредитного договору. Разом з тим, Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» ввів тимчасовий мораторій на право іпотекодержателя відчужувати майно іпотекодавця без згоди останнього на його відчуження. Так, суд першої інстанції, врахувавши те, що кредит надавався позивачу в іноземній валюті та є споживчим, що предметом договору іпотеки, укладеного з метою забезпечення виконання умов вищевказаного договору є квартира АДРЕСА_1 загальна площа якої не перевищує 140 кв.м., дійшов обґрунтованого висновку про те, що вказана квартира підпадає під дію Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», у зв`язку з чим, вказана квартира не може бути стягнута у примусовому порядку, у тому числі, шляхом реєстрації права власності за Публічним акціонерним товариством «Укрсоцбанк» (правонаступником якого є Акціонерне товариство «Альфа-Банк»). Колегія суддів ставиться критично до посилання скаржника на те, що в даному випадку реєстрація права власності на предмет іпотеки за банком здійснена за згодою іпотекодавця, відповідно до умов іпотечного договору, а тому приписи Закону України «Про мараторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» не підлягають застосуванню, оскільки, в даному випадку за відповідним застереженням в іпотечному договорі, фактично відбулося примусове стягнення зазначеного майна. В свою чергу, стягненням є примусова дія іпотекодержателя, направлена до іпоткодавця з метою задоволення своїх вимог. Разом з тим, Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» ввів тимчасовий мораторій на право іпотекодержателя відчужувати майно іпотекодавця без згоди останнього на його відчуження. Вказаний закон набрав чинності 07 червня 2014 року та є чинним й на даний час. Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції та не впливають на законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення. Колегія суддів не вбачає підстав для зміни чи скасування рішення суду, як і не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги. Відповідно до п.1 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. За таких обставин, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення залишити без змін, як таке, що ухвалене з вірним застосуванням норм матеріального та процесуального права, є законним та обґрунтованим. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, Київський апеляційний суд,- п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» - залишити без задоволення. Рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 08 жовтня 2020 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Повне судове рішення складено 22 січня 2021 року. Суддя-доповідач: І.М. Вербова Судді: В. В. Саліхов О. В. Шахова