Постанова Донецький апеляційний суд № 229/2554/20

Єдиний унікальний номер 229/2554/20 Номер провадження 22-ц/804/237/21 Єдиний унікальний номер 229/2554/20 Головуючий у 1 інстанції Грубник О.М. Номер провадження 22-ц/804/237/21 Доповідач Корчиста О.І. ПОСТАНОВА Іменем України 25 січня 2020 року Донецький апеляційний суд у складі: головуючого судді Корчистої О.І. суддів: Канурної О.Д., Космачевської Т.В. розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін в приміщенні Донецького апеляційного суду в м. Бахмуті цивільну справу №229/2554/20 за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення належних працівникові при звільненні сум, компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Українська залізниця», на рішення Дружківського міського суду Донецької області від 12 жовтня 2020 року, встановив: КОРОТКИЙ ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ У червні 2020 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до АТ «Українська залізниця» про стягнення належних працівникові при звільненні сум, компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати. В обґрунтування позовних вимог зазначила, що до 17 липня 2017 року вона працювала на підприємстві відповідача на посаді старшого приймальника поїздів 5 розряду Господарства вантажної та комерційної роботи Станція Ясинувата 1 класу структурного підрозділу «Донецька дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» ПАТ «Українська залізниця». Посилаючись на те, що на день звільнення відповідачем була їй нарахована, але не виплачена заробітна плата за період з березня 2017 року по липень 2017 року в розмірі 30278,83 гривень, просила стягнути з відповідача на її користь заборгованість по заробітній платі в розмірі 30278,83 гривень; компенсацію за втрату частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати за період з березня 2017 року по липень 2017 року в розмірі 7384,56 гривень. КОРОТКИЙ ЗМІСТ РІШЕННЯ СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ Рішенням Дружківського міського суду Донецької області від 12 жовтня 2020 року позов задоволено частково. Стягнуто з АТ «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі за період березень-липень 2017 року в сумі 277763,90 гривень (без утримання передбачених законом податків та зборів), компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати за період березень-липень 2017 року в сумі 5141,51 гривень. Допущено негайне виконання рішення суду в частині стягнення заробітної плати за березень 2017 року у сумі 11535,25 гривень. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат. КОРОТКИЙ ЗМІСТ ВИМОГ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ В апеляційній скарзі АТ «Українська залізниця», посилаючись на неповне з`ясування судом першої інстанції обставин справи, що мають значення для справи, а також на порушення норм матеріального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог, постановити в цій частині нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог. УЗАГАЛЬНЕННЯ ДОВОДІВ ОСОБИ, ЯКА ПОДАЛА АПЕЛЯЦІЙНУ СКАРГУ В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що відповідач не отримував копії документів, що були подані позивачем до суду. З квітня 2017 року у зв`язку з відсутністю організаційних та технічних умов для здійснення господарської діяльності структурного підрозділу «Донецька дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» АТ «Українська залізниця» та виробничих підрозділів підпорядкованих дирекції, викликаних припиненням переміщення вантажу через лінію зіткнення у межах Донецької та Луганської області шляхами залізничного та автомобільного сполучення, відповідно Рішення Ради національної безпеки і оборони України від 15 березня 2017 року «Про невідкладні додаткові заходи із протидії гібридним загрозам національній безпеці України», введеного в дію Указом президента України від 15 березня 2017 року №62/2017, нарахування заробітної плати було припинено. Наслідком вищевказаного рішення є відсутність зв`язку з виробничими підрозділами структурного підрозділу «Донецька дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» АТ «Українська залізниця», а також передачі з непідконтрольної території первинних документів. Зазначає, що позивачем не надано належних доказів на підтвердження позовних вимог. У зв`язку з захопленням невідомими особами адміністративної будівлі та виробничих об`єктів ПАТ «Укрзалізниця», розташованих на непідконтрольній території, у відповідача з 20 березня 2017 року відсутній доступ до документації підприємства (кадрової, первинної, технічної, договірної, податкової, архівної та іншої), до комп`ютерних баз та втрачено контроль над господарською діяльністю. За цим фактом за заявою відповідача порушено кримінальне провадження № 12017050420000286 за ознаками ст. 341 КК України. Також зазначає, що висновком торгово-промислової палати України № 126/2/21-10.2 від 16 січня 2018 року щодо унеможливлення виконання обов`язків передбачених законодавством України про працю при вивільненні (звільненні) працівників, спричиненого впливом дії форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), засвідчено настання форс-мажорних обставин при здійсненні ПАТ «Укрзалізниця» господарської діяльності на території, непідконтрольній українській владі. Визнано, що терористична загроза та загроза територіальній цілісності України, що супроводжується актами тероризму, є надзвичайними, непередбачуваними та невідворотними обставинами, що об`єктивно унеможливлюють виконання відповідачем своїх зобов`язань згідно статей 47, 83, 115, 116 КЗпП України. З 20 березня 2017 року господарська діяльність та управління виробничими потужностями відповідача унеможливлено неправомірними діями третіх осіб. Майно ПАТ «Укрзалізниця», що знаходиться на непідконтрольній території, перебуває у незаконному володінні та під контролем третіх осіб. Фактично відповідач втратив контроль і доступ до своїх виробничих потужностей та іншого майна, у тому числі, до трудових книжок працівників, оригіналів наказів, у тому числі затвердження та введення в дію штатного розпису, особових справ працівників. У зв`язку з зазначеним відповідач фактично відсутній за фактичним місцем роботи позивача, що обумовлено поважними причинами, та не має об`єктивної можливості підтвердити факт виконання позивачем своїх професійних обов`язків. УЗАГАЛЬНЕННЯ ДОВОДІВ ТА ЗАПЕРЕЧЕНЬ ІНШІХ УЧАСНИКІВ СПРАВИ Відзив на апеляційну скаргу позивачем не надано. Відповідно до частини 3 статті 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 згідно трудової книжки НОМЕР_1 працювала на посаді старшого приймальника поїздів 5 розряду Господарства вантажної та комерційної роботи Станція Ясинувата 1 класу структурного підрозділу «Донецька дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» ПАТ «Українська залізниця». 17 липня 2017 року ОСОБА_1 була звільнена у зв`язку зі скороченням штату відповідно до наказу № 6956/ДН/ос від 10 липня 2017 року за п.1 ст.40 КЗпП України. Постановою Кабінету Міністрів України від 25 червня 2014 року №200 «Про утворення публічного акціонерного товариства «Українська залізниця», прийнятою відповідно до Закону України «Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування», вирішено утворити публічне акціонерне товариство «Українська залізниця» на базі Державної адміністрації залізничного транспорту, підприємств та установ залізничного транспорту загального користування, які реорганізовуються шляхом злиття, у тому числі на базі Державного підприємства «Донецька залізниця». Постановою Кабінету Міністрів України від 02 вересня 2015 року № 735 затверджено Статут публічного акціонерного товариства «Українська залізниця», відповідно до якого товариство є правонаступником усіх прав та обов`язків Укрзалізниці та підприємств залізничного транспорту. 21 жовтня 2015 року в Єдиному державному реєстрі проведено державну реєстрацію АТ «Українська залізниця». Державне підприємство «Донецька залізниця» реорганізовано шляхом злиття у регіональну філію «Донецька залізниця" Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» та є регіональною філією даного товариства. Також судом встановлено, що АТ «Укрзалізниця» є правонаступником, в тому числі і ДП «Донецька залізниця», що наразі перебуває у стані припинення. АТ «Укрзалізниця» несе обов`язок щодо виплати заборгованості заробітної плати перед працівниками, яка виникла у ДП «Донецька залізниця». Крім цього встановлено, що згідно розрахунків заробітної плати за період з березня 2017 року по липень 2017 року позивачу нараховано в березні 2017 року всього 14037,18 гривень, до виплати 11162,12 гривень, в квітні 2017 року всього 458,02 гривень, до виплати 364,21 гривень, в травні 2017 року всього 2801,02 гривень, до виплати 2227,32 гривень, в червні 2017 року всього 810,35 гривень, до виплати 644,37 гривень, в липні 2017 року всього 12172,26 гривень, до виплати 9745,88 гривень. Вказані розрахунки заробітної плати відповідають вимогам ст.110 КЗпП України. Згідно індивідуальних відомостей Пенсійного фонду України застрахованої особи, зазначена наступна інформація по заробітній платі позивачки ОСОБА_1 : за березень 2017 року - 8434,62 гривень, за квітень 2017 року - 5602,56 гривень, за травень 2017 року - 0,00 гривень, за червень 2017 року - 0,00 гривень, за липень 2017 року - 0,00 гривень. Крім цього судом встановлено, що нарахована сума у березні 2017 року узгоджується із рахунковими листами, наданими позивачем в частині нарахованої заробітної плати за березень 2017 року. ПОЗИЦІЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ Апеляційна скарга АТ «Українська залізниця» підлягає залишенню без задоволення. МОТИВИ, З ЯКИХ ВИХОДИВ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД, ТА ЗАСТОСОВАНІ НОРМИ ПРАВА Відповідно до частини 13 статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Частиною 4 статті 19 ЦПК України передбачено, що спрощене провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ, що виникають з трудових відносин, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи. Відповідно до частини 1 ст. 367 ЦПК України та п. 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2008 року № 12 «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку» апеляційний суд перевіряє законність та обґрунтованість судового рішення лише в оскаржуваній частині і відповідно до принципу диспозитивності не має права робити висновки щодо неоскарженої частини. Відповідно до частини 1 статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Відповідно до ч. 3 цієї статті розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу. Відповідно до частини 1 статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Зважаючи на те, що дана справа є малозначною, яка виникла з трудових відносин та ціна позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розгляд апеляційної скарги здійснюється без повідомлення сторін. Згідно з частиною першою, другою та п`ятою стаття 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повного і всебічного з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Вказаним вимогам закону рішення суду першої інстанції відповідає з наступних підстав. Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач не спростував надані позивачем розрахунки заборгованості по заробітній платі (за період з березня 2017 року по 17 липня 2017 року), у строки, встановлені частиною 1 ст.116 КЗпП України, не виплатив всі суми, що належали позивачу від підприємства як при звільненні, так і на час розгляду справи судом. Такі висновки суду першої інстанції відповідають наявним в матеріалах справи письмовим доказам та встановленим обставинам. Відповідно до статті 23 Загальної декларації прав людини, прийнятої і проголошеної Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 року, кожна людина має право на працю, на вільний вибір роботи, на справедливі i сприятливі умови праці та на захист від безробіття. Частиною 3 статті 43 Конституції України встановлено право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Згідно зі статтею 1 Закону України «Про оплату праці», частиною 1 статті 94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується. Статтею 47 КЗпП України передбачено обов`язок власника або уповноваженого ним органу в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу. Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму. Відповідно до статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Отже, при з`ясуванні, якими доказами кожна сторона буде обґрунтовувати свої доводи чи заперечення щодо невизнаних обставин, суд повинен виходити з принципу змагальності цивільного процесу, за яким кожна сторона несе обов`язки щодо збирання доказів і доказування тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, якщо інше не встановлено процесуальним законом. Поняття доказів розкрито у частині першій статті 76 ЦПК України. Так, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи та інших обставин, що мають значення для вирішення справи. За змістом ст. 77, 78 ЦПК України належними є докази, що містять інформацію щодо предмету доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Обставини, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Так, відповідно до ч.3, 4 ст. 12 та ст. 81 ЦПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу для своїх вимог; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 6 ст. 81 ЦПК). Під час розгляду справи в суді першої інстанції достовірно встановлено, що позивач та відповідач перебували в трудових відносинах. Встановлено, що ОСОБА_1 згідно трудової книжки НОМЕР_1 працювала на посаді старшого приймальника поїздів 5 розряду Господарства вантажної та комерційної роботи Станція Ясинувата 1 класу структурного підрозділу «Донецька дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» ПАТ «Українська залізниця». 17 липня 2017 року була звільнена у зв`язку зі скороченням штату відповідно до наказу № 6956/ДН/ос від 10 липня 2017 року за п.1 ст.40 КЗпП України. Постановою Кабінету Міністрів України від 25 червня 2014 року № 200 «Про утворення публічного акціонерного товариства «Українська залізниця», прийнятою відповідно до Закону України «Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування», вирішено утворити публічне акціонерне товариство «Українська залізниця» на базі Державної адміністрації залізничного транспорту, підприємств та установ залізничного транспорту загального користування, які реорганізовуються шляхом злиття, у тому числі на базі Державного підприємства «Донецька залізниця». Постановою Кабінету Міністрів України від 02 вересня 2015 року № 735 затверджено Статут публічного акціонерного товариства «Українська залізниця», відповідно до якого товариство є правонаступником усіх прав та обов`язків Укрзалізниці та підприємств залізничного транспорту. 21 жовтня 2015 року в Єдиному державному реєстрі проведено державну реєстрацію АТ «Українська залізниця». Державне підприємство «Донецька залізниця» реорганізовано шляхом злиття у регіональну філію «Донецька залізниця» Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» та є регіональною філією даного товариства. Отже, враховуючи наведене та дані, внесені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, АТ «Укрзалізниця» є правонаступником, в тому числі і ДП «Донецька залізниця», що наразі перебуває у стані припинення, а тому, саме АТ «Укрзалізниця» несе обов`язок щодо виплати заборгованості заробітної плати перед працівниками, яка виникла у ДП «Донецька залізниця». З розрахунків заробітної плати за період з березня 2017 року по липень 2017 року вбачається, що нараховано в березні 2017 року всього 14037,18 гривень, до виплати 11162,12 гривень, в квітні 2017 року всього 458,02 гривень, до виплати 364,21 гривень, в травні 2017 року всього 2801,02 гривень, до виплати 2227,32 гривень, в червні 2017 року всього 810,35 гривень, до виплати 644,37 гривень, в липні 2017 року всього 12172,26 гривень, до виплати 9745,88 гривень. Вказані розрахунки заробітної плати відповідають вимогам ст.110 КЗпП України. Згідно індивідуальних відомостей Пенсійного фонду України застрахованої особи, зазначена наступна інформація по заробітній платі позивачки ОСОБА_1 : за березень 2017 року - 8434,62 гривень, за квітень 2017 року - 5602,56 гривень, за травень 2017 року - 0,00 гривень, за червень 2017 року - 0,00 гривень, за липень 2017 року - 0,00 гривень. Обов`язок здійснювати облік робочого часу, нарахування та виплату заробітної плати, інших виплат, належних працівникові, а так само вести бухгалтерський, податковий облік покладено на працедавця, та саме останній повинен забезпечити неухильне виконання вимог трудового законодавства України. Беззаперечним є та обставина що в період часу з березня 2017 року по 17 липня 2017 року позивач перебувала в трудових відносинах з відповідачем та позивач мала правомірні і законні очікування на оплату своєї праці. ОСОБА_1 в обґрунтування своїх вимог вказувала, що в період часу з березня 2017 року по 17 липня 2017 року вона продовжувала виконувати роботу, визначену трудовим договором та, при цьому, посилалася на докази, які спромоглася отримати, враховуючи обставини, що склалися. Згідно довідки, яка видана АТ «Українська залізниця» № 1017/2 від 08 липня 2020 року, яка містить підпис в.о. начальника Подлузського В.О. , за січень 2017 року нарахована заробітна плата у розмірі 5593,08 гривень (сума до виплати 4447,52 гривень), за лютий 2017 року у розмірі 4991,78 гривень (сума до виплати 3969,38 гривень), за березень 2017 року у розмірі 3146,35 гривень (сума до виплати 2501,93 гривень), за квітень - липень 2017 року нарахування відсутні. Відповідно до довідки-розрахунку середньої зарплати №1073 від 22 липня 2020 року, за березень 2017 року - 2788,80 гривень, години - 96,00, норма - 175,00, % сума - 0,00, за квітень 2017 року 0,00 гривень, години - 00,00, норма - 152,00 % сума-0,00, відомості зазначені за березень 2017 року підтверджуються табелем обліку використання робочого часу за березень 2017 року. Згідно відомості про виплату грошей №28 ОСОБА_1 13 липня 2017 року отримала заробітну плату за першу половину березня в сумі 2501,93 гривень. Відповідно до норм статей 115, 116 КЗпП України відсутність заборгованості перед позивачем має довести саме роботодавець. Тобто, докази, надані Товариством, враховані судом першої інстанції та містять протиріччя, які не спростовано в ході судового розгляду. Інших належних та допустимих доказів на спростування наданих позивачем доказів та на відсутність заборгованості перед позивачем, відповідачем до суду першої та апеляційної інстанції не надано. При цьому суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що аргументи заявника апеляційної скарги щодо недостовірності наявних і наданих позивачем документів не підтверджено, оскільки відповідачем не спростовано, що письмові докази, в тому числі Розрахунки заробітної плати, індивідуальні відомості Пенсійного фонду України застрахованої особи, є неналежними доказами. Доводи про відсутність первинної документації, що унеможливлює нарахування заробітної плати та інших виплат за березень липень 2017 року, не можуть бути підставою відмови працівнику у виплаті заробітної плати, оскільки підтверджено, що працівник виконувала покладені на неї обов`язки згідно трудового договору за що була нарахована заробітна плата, також інші виплати що підтверджено відповідними докази. Відносини, які виникають між працівником і роботодавцем із приводу оплати праці, у тому числі й у зв`язку з порушенням строків виплати заробітної плати, регулюються трудовим законодавством, а саме: КЗпП України, Законами України «Про оплату праці», «Про індексацію грошових доходів населення», «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків її виплати», Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою КМУ від 17 липня 2003 року № 1078; Положенням про порядок компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати, затвердженим постановою КМУ від 20 грудня 1997 року № 1427. Під доходами слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата та інші. У рішенні Конституційного суду України від 15 жовтня 2013 року № 9 рп/2013 зазначено, що держава передбачає заходи, спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати, тобто грошової винагороди за виконану роботу як еквівалента вартості споживчих товарів і послуг. Конституційний Суд України дійшов висновку, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку індексації заробітної плати та компенсації працівникам частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати, мають компенсаторний характер. Як складові належної працівникові заробітної плати, ці кошти спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги. Статтею 34 Закону України «Про оплату праці» встановлено, що компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати проводиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством У випадках порушення встановлених строків виплати заробітної плати працівникові надається право на компенсацію відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати», за яким компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Згідно ст. 3 цього Закону, сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться). Відповідно до Положення про порядок компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати, затвердженого постановою КМУ від 20 грудня 1997 року № 1427 (зі змінами, внесеними згідно з постановою КМУ від 23 квітня 1999 року № 692) компенсація провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати заробітної плати, нарахованої працівникові за період роботи, починаючи з 01 січня 1998 року, якщо індекс цін на споживчі товари і тарифів на послуги за цей період зріс більш як на один відсоток. Враховуючи зазначене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо стягнення на користь позивача компенсації втрати частини доходу у зв`язку із порушенням строків їх виплати, оскільки на теперішній час вищезазначена заборгованість позивачці не виплачена і затримка виплати заробітної плати складає більше, ніж на один місяць, крім того, судом було зазначено, що наданий позивачем розрахунок проведено без утримання з цієї суми передбачених законом податків і зборів. Зазначена сума компенсації втрати частини грошових доходів підлягає виплаті позивачу за вирахуванням суми податку з доходів фізичних осіб та інших обов`язкових платежів, що відповідно до ст. 14.1.180, ст. 18, ст. 162.1.3, ст. 168 Податкового кодексу України є обов`язком податкового агента, яким є відповідач. Доводи відповідача про те, що відсутність первинної документації унеможливлює нарахування позивачу сум, щодо яких виник спір, не обґрунтовані з огляду на те, що обов`язок здійснювати нарахування та виплату заробітної плати, інших виплат, належних працівникові, а так само вести бухгалтерський, податковий облік тощо лежить на роботодавці, а не на працівникові. За цих обставин втрата підприємством первинних документів не позбавляє його обов`язку здійснювати нарахування та виплату заробітної плати. Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 березня 2018 року у справі № 243/5469/17. Відповідно до п. 11 статті 9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» платники податків, зазначені у пункті 1 ч.1 статті 4 цього Закону, під час кожної виплати заробітної плати (доходу, грошового забезпечення), на суми якої (якого) нараховується єдиний внесок, одночасно з видачею зазначених сум, зобов`язані сплачувати нарахований на ці виплати єдиний внесок у розмірі, встановленому для таких платників (авансові платежі). Кошти перераховуються одночасно з отриманням (перерахуванням) коштів на оплату праці (виплату доходу, грошового забезпечення). Доводи апеляційної скарги, що науково-правовим висновком Торгово-промислової палати №126/2/21-10.2 від 16 січня 2018 року, визначено, щодо унеможливлення виконання обов`язків передбачених законодавством України. Проте положення цього висновку не є підставою для звільнення від виплати заборгованості по заробітній платі. Форс-мажорні обставини, про існування яких йдеться у висновку, свідчать про відсутність вини підприємства в затримці виплати належних сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України, як підстави для звільнення підприємства від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України. Проте жодним нормативним актом про працю не передбачено звільнення роботодавця від виплати заборгованості по заробітній платі. Відповідно до статті 10 Закон України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», єдиним належним та достатнім документом, що підтверджує настання обставин непереборної сили (форс-мажору), що мали місце на території проведення антитерористичної операції, як підстави для звільнення від відповідальності за невиконання (неналежного виконання) зобов`язань, є сертифікат Торгово-промислової палати України. Законом України від 02 вересня 2014 року № 1669-VII «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» встановлено, що сертифікат Торгово-промислової палати України є єдиним належним та достатнім документом, що підтверджує настання обставин непереборної сили (форс-мажору), що мали місце на території проведення антитерористичної операції, як підстави для звільнення від відповідальності за невиконання (неналежного виконання) зобов`язань (стаття 10). Відповідно до статті 617 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Відповідальність роботодавця за затримку розрахунку при звільненні встановлена статтею 117 КЗпП України, згідно якої в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Тобто, форс-мажорні обставини, про існування яких йдеться у висновку, свідчать про відсутність вини підприємства в затримці виплати належних сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України, як підстави для звільнення підприємства від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України. Проте заробітна плата, в тому числі оплата за час простою (стаття 113 КЗпП), не є відповідальністю за порушення строків виплати належних працівнику при звільненні сум. Закон України від 02 вересня 2014 року № 1669-VII «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» не скасовує обов`язків роботодавця, визначених статтями 47, 116 КЗпП України, та не передбачає особливостей щодо строків розрахунку при звільненні, встановлених статтею 116 КЗпП України. Доводи апеляційної скарги, що відповідач не отримував копії документів, що були подані позивачем до суду, спростовуються матеріалами справи. Отже, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про стягнення заборгованості по заробітній платі за період березень-липень 2017 року в сумі 27 7763,90 гривень (без утримання передбачених законом податків та зборів), компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати за період березень-липень 2017 року в сумі 5 141,51 гривень. Жодним нормативним актом про працю не передбачено звільнення роботодавця від виплати заробітної плати та цей обов`язок роботодавця не залежить від наявності або відсутності його вини. Тому рішення в частині наявності правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості по заробітній платі та інших платежів, відповідає встановленим у справі фактичним обставинам, вимогам матеріального і процесуального права і підстав для його скасування немає. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини (зокрема, наприклад, справа «Суханов та Ільченко проти України» заяви № 68385/10 та 71378/10, а також справа «Принц Ліхтенштейну Ганс-Адам II проти Німеччини», заява N9 42527/98 тощо) «майно» може являти собою «існуюче майно» або засоби, включаючи «право вимоги» відповідно до якого заявник може стверджувати, що він має принаймні «законне сподівання»/«правомірне очікування» (legitimate expectation) стосовно ефективного здійснення права власності. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). ВИСНОВКИ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ Згідно статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Апеляційний суд приходить до висновку, що оскаржуване судове рішення відповідає вимогам закону і підстави для його скасування відсутні. РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Оскільки апеляційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, немає. Керуючись ст. 7, 19, 369, 367, 374, 375, 382 ЦПК України, апеляційний суд, постановив: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» залишити без задоволення. Рішення Дружківського міського суду Донецької області 12 жовтня 2020 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня її проголошення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Судді: