Постанова 4804 № 229/7920/19

Єдиний унікальний номер 229/7920/19 Номер провадження 22-ц/804/1990/20 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 29 липня 2020 року Донецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ : головуючого судді Мірути О.А., суддів: Азевича В.Б., Мальованого Ю.М., розглянувши в порядку спрощеного провадження в приміщенні Донецького апеляційного суду в м. Бахмуті Донецької області апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» на рішення Дружківського міського суду Донецької області від 24 лютого 2020 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення заборгованості по заробітній платі (суддя Грубник О.М.), повний текст рішення виготовлений 02 березня 2020 року, ВСТАНОВИВ: КОРОТКИЙ ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ 27 грудня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою до АТ «Українська залізниця» про стягнення заборгованості по заробітній платі. В обґрунтування позовних вимог зазначив, що з 19 червня 2016 року по 03 березня 2016 року він працював на посаді водія автотранспортних засобів (вантажного автомобіля, 2 група, вантажопідйомність від 10 до 20 т.) дільниці автотранспорту Управління механізації № 4 Донецької залізниці Державної адміністрації залізничного транспорту України ДП «Донецька залізниця». 29 лютого 2016 року він звільнився у зв`язку з виходом на пенсію. З лютого 2016 року по березень 2016 року заробітна плата йому не виплачувалася. За період з 1 лютого 2016 року по 03 березня 2016 року заборгованість по заробітній платі складає 9934,64 грн., яку він просить стягнути з відповідача на його користь. КОРОТКИЙ ЗМІСТ РІШЕННЯ СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ Рішенням Дружківського міського суду Донецької області від 24 лютого 2020 року позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з АТ «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі за період з лютого 2016 року - березень 2016 року в сумі 13 404 грн. 41 коп., без утримання податку й інших обов`язкових платежів. В іншій частині позову відмовлено. Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що право людини на заробітну плату гарантоване Конституцією України, нормами КЗпП, Законом України «Про оплату праці». Оскільки позивач знаходився з Регіональною філією «Донецька залізниця» АТ «Українська залізниця» у трудових відносинах, виконував свої трудові обов`язки в повному обсязі та при звільненні не отримав усі належні йому платежі, позовні вимоги є частково обґрунтованими, а тому підлягають частковому задоволенню у розмірі 13 404, 41 грн. КОРОТКИЙ ЗМІСТ ВИМОГ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ Відповідач АТ «Українська залізниця» не погодився з рішенням суду, подав апеляційну скаргу, в якій просить оскаржуване рішення суду скасувати в частині задоволених позовних вимог, та ухвалити нове рішення у відповідній частині, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі. УЗАГАЛЬНЕННЯ ДОВОДІВ ОСОБИ, ЯКА ПОДАЛА АПЕЛЯЦІЙНУ СКАРГУ Апеляційна скарга АТ «Українська залізниця» мотивована тим, що ПАТ «Українська залізниця», як нова юридична особа, утворена згідно із ЗУ «Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування» та Постанови Кабінету Міністрів України від 25.06.2014 року № 200 «Про утворення публічного акціонерного товариства» «Українська залізниця» та розпачало свою діяльність з 01.12.2015 року. Оскільки не має завершення процесу припинення і відповідний запис до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців не внесено, то державне підприємство «Донецька залізниця» залишається юридичною особою, яка продовжує самостійно нести відповідальність за договірними та позадоговірними зобов`язаннями, що виникли за його участі. Отже, усі обов`язки роботодавця щодо виплати заробітної плати позивачу має нести державне підприємство «Донецька залізниця». Законом України «Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування» визначені правові, економічні та організаційні особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування, 100 відсотків акцій якого належать державі, управління і розпорядження його майном та спрямований на забезпечення економічної безпеки і захисту інтересів держави. Згідно зі статтею 2 вказаного Закону утворення товариства здійснюється за рішенням Кабінету Міністрів України відповідно до законодавства з урахуванням особливостей, визначених цим Законом. Відповідно до частини шостої статті 2 Закону України «Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування» Товариство є правонаступником усіх прав і обов`язків Державної адміністрації залізничного транспорту України та підприємств залізничного транспорту. Постановою Кабінету Міністрів України від 25 червня 2014 року № 200 «Про утворення публічного акціонерного товариства «Українська залізниця»», прийнятою відповідно до Закону України «Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування», вирішено утворити ПАТ «Українська залізниця» на базі Державної адміністрації залізничного транспорту, підприємств та установ залізничного транспорту загального користування, які реорганізовуються шляхом злиття, у тому числі на базі державного підприємства «Донецька залізниця» згідно з додатком №

1. За змістом пунктів 4 і 5 Постанови проведенню реорганізації (злиття) має передувати проведення інвентаризації майна підприємств, що реорганізуються (зливаються) та складання актів інвентаризації майна, після чого мають складатися та затверджуватися передавальні акти майна та зведені акти майна, що вносяться до статутного капіталу ПАТ «Укрзалізниця». Між державним підприємством «Донецька залізниця» та ПАТ «Українська залізниця» відсутній передавальний акт, який би підтверджував перехід від державного підприємства «Донецька залізниця» всіх прав, активів, зобов`язань і боргів в статутний капітал ПАТ «Українська залізниця». Пунктами 4, 5 Постанови визначено, що майно (активи, власний капітал та зобов`язання) підприємств та установ залізничного транспорту загального користування, їх структурних підрозділів, яке розміщене на тимчасово окупованій території та території проведення антитерористичної операції (далі - майно), не включається до переліків і зведених актів інвентаризації майна, що затверджуються Міністерством інфраструктури відповідно до цього пункту, а відображається в балансі (крім зобов`язань підприємств та установ залізничного транспорту загального користування, їх структурних підрозділів, які розташовані на тимчасово окупованій території) і закріплюється в частині активів за публічним акціонерним товариством «Українська залізниця» на праві господарського відання до проведення його інвентаризації та оцінки відповідно до пункту 2 постанови Кабінету Міністрів від 12 листопада 2014 року №

604. У пункті 1 частини другої постанови Кабінету Міністрів України від 12 листопада 2014 року № 604 «Деякі питання інвентаризації майна підприємств та установ залізничного транспорту загального користування, яке розміщене на тимчасово окупованій території та території проведення антитерористичної операції» передбачено, що під час проведення інвентаризації та оцінки майна: необхідно сформувати окремі акти обліку активів, власного капіталу і зобов`язань державних підприємств та установ залізничного транспорту загального користування, їх структурних підрозділів, які розташовані на тимчасово окупованій території та території проведення антитерористичної операції, за даними фінансової звітності за видами активів, власного капіталу та зобов`язань у розрізі статей балансу на останню дату, на яку надавалася фінансова звітність; сформувати окремі акти обліку активів, які розміщені на тимчасово окупованій території і обліковуються на балансах підприємств та установ залізничного транспорту загального користування, їх структурних підрозділів, які розташовані на іншій території України. Пунктом 2 частини другої вказаної Постанови передбачено, що після завершення тимчасової окупації території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя та завершення проведення антитерористичної операції провести інвентаризацію та оцінку майна і за результатами подати пропозиції щодо зміни статутного капіталу ПАТ «Українська залізниця» згідно із законодавством. Згідно зі статтею 1 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», періодом проведення антитерористичної операції є час між датою набрання чинності Указом Президента України від 14 квітня 2014 року № 405/2014 «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» та датою набрання чинності Указом Президента України про завершення проведення антитерористичної операції або військових дій на території України. Таким чином, на думку відповідача, ПАТ «Українська залізниця» не є належним відповідачем у справі, що узгоджується з наведеними вище нормативними актами та установленими фактичними обставинами справи. УЗАГАЛЬНЕННЯ ДОВОДІВ ТА ЗАПЕРЕЧЕНЬ ІНШІХ УЧАСНИКІВ СПРАВИ Відзив на апеляційну скаргу позивачем не надано. Відповідно до ч. 3 ст. 360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ Позивач ОСОБА_1 працював на посаді водія автотранспортних засобів (вантажного автомобіля, 2 група, вантажопідйомність від 10 до 20 т.) дільниці автотранспорту Управління механізації № 4 Донецької залізниці Державної адміністрації залізничного транспорту України. 03 березня 2016 року ОСОБА_1 звільнений за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію за віком відповідно до наказу №5-лс від 29 лютого 2016 року за ст.38 КЗпП України. З розрахунків заробітної плати за період з лютого 2016 року по березень 2016 року вбачається, що ОСОБА_1 нараховано: в лютому 2016 року всього 2542, 24 грн., до виплати 1059, 22 грн.; в березні 2016 року всього 10862, 17 грн., до виплати 8875, 42 грн. Суд першої інстанції дійшов до висновку, що оскільки предметом спору є заробітна плата за лютий - березень 2016 року, то збільшення її розміру до 13 404, 41 грн. за зазначений період не є збільшенням позовних вимог та не є виходом за межі позовних вимог, оскільки саме ця сума є в доданих до позовної заяви розрахунках і саме ця сума підлягає оподаткуванню при її виплаті в якості заробітної плати. Оскільки позивачу в день звільнення відповідачем не виплачено всіх сум, що належать йому від АТ «Укрзалізниця», зокрема заробітну плату, суд першої інстанції вважає, що з відповідача на користь ОСОБА_1 слід стягнути заборгованість нарахованої та невиплаченої заробітної плати за період з лютого 2016 року по 03 березня 2016 року у сумі 13404,41 грн. ПОЗИЦІЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ Згідно з положеннями статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Апеляційна скарга АТ «Українська залізниця» задоволенню не підлягає. МОТИВИ З ЯКИХ ВИХОДИВ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД, ТА ЗАСТОСОВАНІ НОРМИ ПРАВА Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до частини 13 статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Частиною 4 статті 19 ЦПК України передбачено, що спрощене провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ, що виникають з трудових відносин, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи. Відповідно до частини 1 статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Відповідно до ч. 3 цієї статті розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу. Відповідно до частини 1 статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Зважаючи на те, що дана справа є малозначною, яка виникла з трудових відносин та ціна позову складає 13404, 41 грн., що менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розгляд апеляційної скарги здійснюється без повідомлення сторін. Згідно з частиною першою, другою та п`ятою стаття 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повного і всебічного з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Вказаним вимогам закону рішення суду першої інстанції відповідає. Задовольняючи частково позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що право людини на заробітну плату гарантоване Конституцією України, нормами КзпП, Законом України «Про оплату праці», а позивач знаходився з відповідачем в трудових відносинах, виконував свої трудові обов`язки в повному обсязі, а також при звільненні не отримав усі належні йому платежі, майнові вимоги позивача щодо їх отримання відповідають критеріям правомірних очікувань в розумінні практики Європейського Суду. Такий висновок суду першої інстанції є вірним та ґрунтується на вимогах діючого законодавства. Відповідно до статті 23 Загальної декларації прав людини, прийнятої і проголошеної Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 року, кожна людина має право на працю, на вільний вибір роботи, на справедливі i сприятливі умови праці та на захист від безробіття. Частиною 3 статті 43 Конституції України встановлено право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Частиною 1 статті 94 КЗпП України визначено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Згідно статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу. Відповідно до вимог статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму. Відповідно до статті 44 КЗпП України при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 1 статті 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку. Відповідно до статті 83 КЗпП України у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи. Згідно статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном; ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини (зокрема, наприклад, справа «Суханов та Ільченко проти України» заяви № 68385/10 та 71378/10, а також справа «Принц Ліхтенштейну Ганс-Адам II проти Німеччини», заява N9 42527/98 тощо) «майно» може являти собою «існуюче майно» або засоби, включаючи «право вимоги» відповідно до якого заявник може стверджувати, що він має принаймні «законне сподівання»/ «правомірне очікування» (legitimate expectation) стосовно ефективного здійснення права власності. Європейський Суд з прав людини неодноразово вказував, що володінням, на яке поширюються гарантії статті 1 Протоколу № 1 є також майнові інтереси, вимоги майнового характеру, соціальні виплати, щодо яких особа має правомірне очікування, що такі вимоги будуть задоволені. Під час розгляду справи в суді першої інстанції було достовірно встановлено, що заборгованість відповідача перед позивачем складає за період з лютого 2016 року по березень 2016 року вбачається, що нараховано в лютому 2016 року всього 2542, 24 грн., до виплати 1059, 22 грн., в березні 2016 року всього 10862,17 грн., до виплати 8875,42 грн. З урахуванням викладеного, заборгованість по заробітній платі підлягає стягненню з відповідача на користь позивача без утримання податку й інших обов`язкових платежів у сумі 13404,41 грн. (10862,17+2542,24). На думку суду першої інстанції, оскільки предметом спору є саме заробітна плата за лютий - березень 2016 року, то збільшення її розміру до 13404,41 грн. не є збільшенням позовних вимог, відповідно не є виходом за межі позовних вимог, оскільки саме ця сума є в доданих до позовної заяви розрахунках і саме ця сума підлягає оподаткуванню при її виплаті в якості заробітної плати. Згідно положень статей 115, 116 КЗпП України, відсутність заборгованості перед позивачем має довести саме роботодавець, але це не позбавляє позивача від обов`язку доведення наявності права на отримання певних сум. Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи та інших обставин, що мають значення для вирішення справи. Належними є докази, що містять інформацію щодо предмету доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Обставини, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частини перша, третя статті 77, частина друга статті 78 ЦПК України). Відповідно до частини першої статті 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників. Відповідач в апеляційній скарзі суми заборгованості перед позивачем не спростовує. Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відповідачем не спростовано надані позивачем розрахунки заборгованості по заробітній платі за період з лютого 2016 року по березень 2016 року. В матеріалах справи відсутні будь-які належні докази щодо недостовірності відомостей, викладених в розрахунках, наданих позивачем. Доводи апеляційної скарги про неправомірне стягнення з нього заборгованості по заробітній платі за 2016 рік., оскільки така заборгованість утворилася за час роботи позивача в ДП Донецька залізниця, яка є іншою юридичною особою і на час розгляду справи судом не припинена, колегія суддів вважає безпідставними. Відповідно до ч. 1 та 5 ст. 104 ЦК України юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов`язки переходять до правонаступників. Юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення. Згідно ч. 15 ст. 37 Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців (в редакції, яка діяла на дату реєстрації АТ "Укрзалізниця") злиття вважається завершеним з моменту державної реєстрації новоутвореної юридичної особи та державної реєстрації припинення юридичних осіб, що припиняються у результаті злиття. Державну реєстрацію АТ "Укрзалізнниця" здійснено 21 жовтня 2015 року. Згідно зі статутом, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України № 735, АТ "Укрзалізниця" є правонаступником усіх прав і обов`язків Державної адміністрації залізничного транспорту України та підприємств залізничного транспорту, серед яких ДП Донецька залізниця . Товариство набуває статусу юридичної особи з дня його державної реєстрації в установленому законом порядку. При реорганізації юридичної особи відбувається універсальне правонаступництво, при якому все майно особи як сукупність прав та обов`язків, які їй належать, переходить до правонаступника чи правонаступників, при цьому в цій сукупності переходять усі окремі права та обов`язки, які належали на момент правонаступництва правопопереднику незалежно від їх виявлення на той момент. Законом України Про особливості утворення акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування , Постановою Кабінету Міністрів України № 200 Про утворення публічного акціонерного товариства Українська залізниця передбачено наступні етапи проведення реорганізації: 1) інвентаризація майна юридичних осіб, які підлягають злиттю, та складення передавального акта, 2) затвердження статуту нової юридичної особи АТ "Укрзалізниця"), 3) державна реєстрація АТ "Укрзалізниця"; 4) припинення державних підприємств залізничного транспорту. Враховуючи, що відповідно до ч. 6 ст. 2 Закону України Про особливості утворення акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування товариство є правонаступником усіх прав і обов`язків Державної адміністрації залізничного транспорту України та підприємств залізничного транспорту, правонаступництво не пов`язується з державною реєстрацією припинення підприємства залізничного транспорту, а кредиторам не надавалося право вимагати дострокового виконання вимог у порядку, передбаченому статтею 107 ЦК України, тобто всі їхні вимоги перейшли в повному обсязі до АТ "Укрзалізниця" , датою виникнення універсального правонаступництва АТ "Укрзалізниця" щодо підприємств залізничної галузі, які припиняються шляхом злиття, слід вважати дату його державної реєстрації - 21 жовтня 2015 року, з якої воно є правонаступником ДП Донецька залізниця . Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі № 910/5953/17. Враховуючи вищевикладене, АТ "Укрзалізниця", як правонаступник ДП Донецька залізниця , зобов`язана виконати вимоги статті 116 КЗпП України та провести розрахунок з позивачем. Відповідно до висновку ТПП України № 126/2/21-10.2 від 16 січня 2018 року щодо унеможливлення виконання обов`язків, передбачених законодавством України про працю при вивільненні (звільненні) працівників, спричиненого впливом дії форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) відносно АТ «Укрзалізниця» засвідчено настання форс-мажорних обставин при здійсненні господарської діяльності на території, непідконтрольній українській владі, у тому числі у м. Донецьку. З 20 березня 2017 року господарська діяльність та управління виробничими потужностями відповідача унеможливлено неправомірними діями третіх осіб. Майно АТ «Укрзалізниця», що знаходиться в тому числі у м. Донецьку, перебуває у незаконному володінні та під контролем третіх осіб. Фактично відповідач втратив контроль і доступ до своїх виробничих потужностей та іншого майна, у тому числі, до трудових книжок працівників, оригіналів наказів, у тому числі затвердження та введення в дію штатного розпису, особових справ працівників. Початок дій форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) є 20 березня 2017 року. Унеможливлення виконання АТ «Укрзалізниця», регіональною філією «Донецька залізниця» обов`язків, передбачених законодавством України про працю, зокрема, статей 47, 83, 115, 116 КЗпП України спричинено впливом дії форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), а саме актами тероризму на території м. Донецька, тривалими перервами в роботі транспорту, регламентними умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, які продовжують діяти і дату закінчення їх дії встановити неможливо. Ці форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) є надзвичайними, непередбачуваними і мають неминучий характер, їх дії не можна уникнути за звичайних обставин при всій обачливості зобов`язаної сторони за трудовим договором. Втрата контролю і доступу ПАТ Українська залізниця до своїх виробничих потужностей та іншого майна, що знаходиться у Донецькій області, у тому числі до трудових книжок працівників, оригіналів наказів, особових справ працівників, посадових інструкцій, табелів обліку робочого часу, примірників звітів, що подавались до контролюючих органів, комп`ютерної техніки із встановленим програмним забезпеченням трудових відносин з працівниками, починаючи з 20 березня 2017 року, коли фактично вийшло з під контролю управління зазначеними виробничими потужностями, позбавило можливості ПАТ Українська залізниця , регіональну філію Донецька залізниця своєчасно виконати зобов`язання перед вивільненими працівниками згідно зі ст. 116 КЗпП України. Таким чином, тільки з 20 березня 2017 року виникли обставини, які відповідач не міг передбачити та об`єктивно, з незалежних від нього причин, був позбавлений можливості виконати обов`язки щодо виплати позивачу всіх сум, що належать їй при звільненні, що свідчить про відсутність вини ПАТ Українська залізниця у несвоєчасній виплаті заробітної плати. Тобто відповідач мав доступ до свого майна та не надав доказів про неможливість виконання своїх обов`язків передбачених чинним законодавством України для здйснення виплати по заробітній платі за вказаний період позивачем. Враховуючи те, що позивачем було заявлено позовні вимоги щодо стягнення заборгованості з заробітної плати за період з лютого 2016 року по березень 2016 року, а згідно матеріалів справи позивач в зазначений період перебував в трудових відносинах з АТ «Українська залізниця», тому суд відхиляє вказані доводи відповідача, що АТ «Українська залізниця» є не належним відповідачем. Суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального права. Підстави для скасування рішення суду в межах доводів апеляційної скарги відсутні. ВИСНОВКИ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ Згідно статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Рішення суду першої інстанції ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Оскільки апеляційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, немає. Керуючись ст. ст. 374, 375, 381 - 384 ЦПК України, апеляційний суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» залишити без задоволення. Рішення Дружківського міського суду Донецької області від 24 лютого 2020 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених підпунктами а-г пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України. Судді: