Постанова 4856 № 120/1241/20-а

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 120/1241/20-а Головуючий суддя 1-ої інстанції - Бошкова Ю.М. Суддя-доповідач - Смілянець Е. С. 25 січня 2021 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Смілянця Е. С. суддів: Сапальової Т.В. Капустинського М.М. , розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 09 жовтня 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування наказу, В С Т А Н О В И В : в березні 2020 року позивач, ОСОБА_1 , звернувся в Вінницький окружний адміністративний суд з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області, в якій просив визнати протиправним та скасувати наказ від 03.03.2020 року №2-5464/15-19-СГ, яким відмовлено в надані дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, державної форми власності, орієнтованою площею 2,0 гектара на території Мирненської сільської ради Калинівського Вінницької області (за межами населеного пункту). Вінницький окружний адміністративний суд рішенням від 09.10.2020 в задоволенні позову відмовив. Судове рішення мотивоване тим, що констатуючи факт неналежного оформлення клопотання, наявності невідповідності місця розташування бажаної земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, суд вважав відмову у наданні дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою правомірною та такою, що відповідає вичерпним підставам, визначеними частиною 7 статті 118 Земельного кодексу України. Не погоджуючись з рішенням суду, позивач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального права просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги. Аргументами на підтвердження вимог скарги зазначає, що судом першої інстанції не наведено доказів, що частина спірної земельної ділянки перебуває в користуванні або у власності інших осіб, згідно вимог ст.ст. 125, 126 Земельного кодексу України, оскільки не було проведено земельно-технічної експертизи. Відповідач не скористався правом подання відзиву на апеляційну скаргу відповідно до ст. 304 КАС України. Зідно з положеннями ч. 3 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі-КАС України), суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Виходячи з приписів ст. 311 КАС України, вищезазначена апеляційна скарга розглядається в порядку письмового провадження. Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне. Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 03 січня 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області із клопотанням про надання йому дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,0 га, що знаходиться на території Мирненської сільської ради Калинівського району Вінницької області. До вказаного клопотання додано графічний матеріал із позначенням бажаного місця розташування земельної ділянки, інформацію з Державного земельного кадастру, копію паспортного документа та реєстраційного номеру облікової картки платника податків, а також посвідчення учасника бойових дій. За результатами розгляду поданого клопотання Головним управлінням Держгеокадастру 03 березня 2020 року видано наказ №2-5464/15-20-СГ, яким ОСОБА_1 відмовлено у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2,00 га із земель державної власності сільськогосподарського призначення на території Мирненської сільської ради Калинівського району Вінницької області. Не погоджуючись із прийнятим рішенням позивач звернувся з позовом до суду. Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів враховує наступне. Критерії, за якими адміністративний суд перевіряє рішення суб`єктів владних повноважень, визначені у ч. 2 ст. 2 КАС України. Згідно частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Крім того, ст. 2 та ч. 4 ст. 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Так, відповідно до ст. 18 Земельного кодексу України (далі ЗК України) до земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об`єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії. Категорії земель України мають особливий правовий режим. Конкретні категорії земель визначені у частині першій статті 19 ЗК України, до яких зокрема належать землі сільськогосподарського призначення. Згідно з ч. 1 ст. 22 ЗК України землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей. В силу положень п. "а" ч. 3 ст. 22 ЗК України землі сільськогосподарського призначення передаються громадянам у власність та надаються у користування для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Таким чином, законом передбачено право громадян України на безоплатне набуття у власність земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства із земель державної та комунальної власності сільськогосподарського призначення. Порядок набуття відповідного права визначається главою 19 Розділу IV Земельного кодексу України. Приписами ст. 116 ЗК України визначено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування. Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом. Слід також зазначити, що порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами врегульований положеннями статті 118 ЗК України. Зокрема, частиною шостою цієї статті визначено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею. При цьому, частина 6 ст. 118 ЗК України передбачає перелік документів, що має бути поданий до компетентного органу державної влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність. Забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею. Отже, якщо особою яка звернулася до відповідного суб`єкта владних повноважень виконані всі передумови для отримання відповідного дозволу, підстави для відмови у його наданні (окрім встановлених ч. 7 ст. 118 ЗК України), відсутні. Також, документи які подаються з метою отримання дозволу повинні бути належним чином оформлені, відповідати встановленим до них вимогам, а їх зміст повинен давати можливість перевірити наявність чи відсутність підстав для відмови у наданні дозволу встановлених нормами ч. 7 ст. 118 ЗК України. Приписами ч.7 ст. 118 ЗК України передбачено перелік підстав для відмови у наданні дозволу, за результатами розгляду належним чином оформленого клопотання та додатків до нього. До таких підстав належить: невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів; невідповідність місця розташування об`єкта вимогам прийнятих відповідно до цих законів нормативно правових актів; невідповідність місця розташування об`єкта вимогам генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. Аналіз цієї норми дає підстави для висновку, що Земельним кодексом України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою. З іншого боку, подання зацікавленою особою документів, необхідних для розгляду клопотання, не в повному обсязі або виявлення у документах, поданих замовником, недоліків які об`єктивно перешкоджають розгляду та винесенню законного рішення про надання дозволу/вмотивованої відмови на розроблення документації із землеустрою є самостійною підставою для відмови. Частина 5 ст. 116 ЗК України визначає, що земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом. Отже, безоплатна приватизація земельних ділянок, що вже перебувають у законному користуванні інших осіб, допускається виключно після припинення користування такими особами земельними ділянками. Підстави припинення права постійного користування земельною ділянкою врегульовано главою 22 Земельного кодексу України, які поділяються на добровільні та примусові. Стаття 141 Земельного кодексу України передбачає вилучення, як підставу припинення права користування земельною ділянкою, що кореспондується із положеннями частини 6 статті 118 Земельного кодексу України та обов`язком заявника про додавання до клопотання погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб). Таким чином згідно частини шостої статті 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства, у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб, повинні додати до свого клопотання погодження відповідного землекористувача. Тобто, зазначене погодження є обов`язковим у випадку якщо безоплатна приватизація стосується тих земельних ділянок державної чи комунальної власності, що перебувають у користуванні інших громадян або юридичних осіб і їх право користування не припинено у визначеному законом порядку. Як встановлено судом першої інстанції зі змісту наказу від 03.03.2020 року №2-5464/15-19-СГ та наступних пояснень, викладених відповідачем у відзиві на позовну заяву, спірна земельна ділянка частину якої бажає отримати позивач перебуває в оренді СВК "Колос". Також з`ясовано, що земельна ділянка з кадастровим номером 0521683100:07:000:0183, яка відповідно до додаткової угоди №1-453 від 27.11.2015 до договору оренди землі від 10.11.2011 року передана в оренду СВК "Колос" до 26.11.2030 та перенесена до архівного шару в результаті поділу земельної ділянки. Підставою для зміни кадастрового номера стало виділення частини земельної ділянки із загального масиву ділянки у власність третьої особи. Як на момент розгляду клопотання позивача, так і на час розгляду справи згідно даних Державного земельного кадастру кадастровий номер земельної ділянки на частину якої претендує позивач 0521683100:07:000:0189 площею 23,9583 га. При цьому, звертаючись до відповідача з клопотанням про надання дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки та передачу у власність для ведення особистого селянського господарства, позивач не надав погодження землекористувача цієї земельної ділянки. Колегія суддів також зазначає, що в силу приписів ч. 5 ст. 116 ЗК України земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом. Згідно ч. 6 ст. 118 ЗК України, особа яка претендує на безоплатне набуття у власність земельної ділянки державної власності до клопотання повинна долучити графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, а у випадку перебування земельної ділянки у користуванні - погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб). Таким чином, аналіз норм глави 15 ЗК України «Право користування землею» дає підстави вважати, що окремими видами речового права користування землею є «Право постійного користування земельною ділянкою» (ст. 92 ЗК України) та «Право оренди земельної ділянки» (ст. 93 ЗК України). Натомість, у ч. 6 ст. 118 ЗК України від 25.10.2001 № 2768-III не конкретизовано вид користування земельною ділянкою, за умови наявності у іншої особи якого, заявник повинен надати погодження землекористувача для її вилучення. Однак як у першому так і в другому випадку, обов`язковою передумовою припинення права особи на користування земельною ділянкою є її згода і лише у такому випадку, у відповідності до ч. 5 ст. 116 ЗК України, земельна ділянка може бути передана іншій особі. Тобто, безоплатна приватизація земельних ділянок, що вже перебувають у законному користуванні інших осіб, не допускається без згоди землекористувача. Крім того, за змістом частини шостої статті 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства, у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб, повинні додати свого клопотання погодження відповідного землекористувача. Отже, зазначене погодження є обов`язковим у випадку якщо безоплатна приватизація стосується тих земельних ділянок державної чи комунальної власності, що перебувають у користуванні інших громадян або юридичних осіб і їх право користування не припинено у визначеному законом порядку. Водночас, колегія суддів погоджується із судом першої інстанції, що під час розгляду справи позивач звертаючись до відповідача з клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність спірної земельної ділянки, не надав погодження землекористувача цієї земельної ділянки, відтак не можливо зобов`язати відповідача прийняти рішення яким надати позивачу дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо спірної земельної ділянки з огляду на те, що така земельна ділянка вже перебуває у законному користуванні іншої особи та не вважається вільною в цілях безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами. Також, колегія суддів враховує, що в постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 14.08.2018 у справі №802/159-17-а викладено висновки застосування статті 118 ЗК України, зокрема в імперативній формі встановлено, що для отримання у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності заінтересована особа повинна подати клопотання, в якому зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри, а також обов`язково додати графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки. При цьому, графічні матеріали, які додаються до клопотання повинні бути такими, обсяг даних яких дозволяє чітко ідентифікувати бажане місце розташування земельної ділянки відносно інших землевласників та землекористувачів, а бажана земельна ділянка має бути максимально конкретизованою, що б давало можливість відповідачу насамперед встановити зазначене місце розташування, перевірити відповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів та у передбачених земельним законодавством випадках надати дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо чітко визначеної земельної ділянки». Вирішуючи спір, суд першої інстанції обґрунтовано враховував висновки Верховного Суду, що підставою для відмови в наданні дозволу є невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів і вважає, що така невідповідність в даному випадку має місце, оскільки клопотання подано із долученням графічних матеріалів, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки з іншим цільовим призначенням (для ведення фермерського господарства), натомість в клопотанні зазначено для ведення особистого селянського господарства. Натомість, надання дозволу на розробку документації із землеустрою у межах земельної ділянки за кадастровим номером 0521683100:07:000:0189 може вплинути на права щодо такої земельної ділянки СВК "Колос", як законного користувача - орендаря такої земельної ділянки, що узгоджується із правовими позиціями Верховного Суду при розгляді аналогічних категорій справ. Зокрема, Верховний Суд у постанові від 17.12.2018 по справі №509/4156/15-а зазначив, що недодержання вимог щодо змісту клопотання, ненадання належним чином оформлених графічних матеріалів або погодження землекористувача, якщо бажана земельна ділянка не є вільною, може бути самостійною підставою для відмови у наданні дозволу. Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 06.06.2019 по справі № 804/4435/16. Зважаючи на вищевикладене, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції щодо неналежного оформлення клопотання, наявності невідповідності місця розташування бажаної земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів та правомірності прийняття відповідачем рішення про відмову у наданні дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою позивачу. Доводи апеляційної скарги, що судом першої інстанції не наведено доказів, що частина спірної земельної ділянки перебуває в користуванні або у власності інших осіб, згідно вимог ст.ст. 125, 126 Земельного кодексу України, оскільки не було проведено земельно-технічної експертизи, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки вони не є предметом розгляду цієї справи та не може бути підставою для розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність спірної земельної ділянки. При цьому, в клопотанні позивача (а.с. 25) щодо надання дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 2,0 га безоплатно у власність зазначено про бажання отримання земельної ділянки із вже сформованої земельної ділянку за кадастровим номером: 0521683100:07:000:0189, що виключає необхідність проведення земельно-технічної експертизи та вказує на те, що бажана для позивача земельна ділянка не є вільною в розумінні ст. 118 ЗК України. Колегія суддів зазначає, що під час перегляду рішення суду першої інстанції порушень норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильного застосування норм матеріального права поза межами вимог скаржника та доводів, викладених у апеляційній скарзі, у ході апеляційного розгляду справи встановлено не було. Суд враховує, що згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Таким чином, на думку колегії суддів апеляційної інстанції, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позовних вимог. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 09 жовтня 2020 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України. Головуючий Смілянець Е. С. Судді Сапальова Т.В. Капустинський М.М.