Постанова 4856 № 120/3091/20-а

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 120/3091/20-а Головуючий суддя 1-ої інстанції - Слободонюк М.В. Суддя-доповідач - Смілянець Е. С. 18 січня 2021 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Смілянця Е. С. суддів: Капустинського М.М. Сапальової Т.В. , розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 10 вересня 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити дії, В С Т А Н О В И В : у липні 2020 року позивач, ОСОБА_1 , звернувся в Вінницький окружний адміністративний суд з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області (відповідача), у якій просив визнати протиправним та скасувати наказ відповідача за № 2-11896/15-20-СГ від 10.06.2020 року та зобов`язати відповідача надати йому дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, орієнтовною площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства на території Каришківської сільської ради Барського району Вінницької області за координатами (КОАТУУ: 520282000, Зона: 02, квартал: 005). Вінницький окружний адміністративний суд рішенням від 10.09.2020 позов задовольнив частково. Визнав протиправним та скасував наказ Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області від 10.06.2020 року за № 2-11896/15-20-СГ «Про відмову надання дозволу на розроблення документації із землеустрою». Зобов`язав Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 від 06.05.2020 року про надання дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, орієнтовною площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства на території Каришківської сільської ради Барського району Вінницької області (за межами населеного пункту), з урахуванням висновків суду за результатами розгляду цієї справи. У іншій частині позовних вимог відмовив. Не погоджуючись з рішенням суду в частині незадоволених позовних вимог, позивач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального права просить скасувати рішення суду першої інстанції в цій частині та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. Аргументами на підтвердження вимог скарги зазначає, що не задоволення позовної вимоги про надання позивачу дозвілу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, орієнтовною площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства на території Каришківської сільської ради Барського району Вінницької області за координатами (КОАТУУ: 520282000, Зона: 02, квартал: 005) є неефективним способом захисту порушеного права та законних інтересів позивача, оскільки повторний розгляд клопотання позивача не дасть очікуваних результатів. Вважає, що суд першої інстанції однобічно дослідив клопотання позивача від 06.05.2020, але в свою чергу встановив, що позивач звернувся саме з проханням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою. При цьому, відповідач не не зіслався ні на одну підставу щодо відмови у наданні дозволу, що передбачено ч. 7 ст. 118 ЗК України. У відзиві на апеляційну скаргу відповідач зазначає, що завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективного державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права. Вважає, що суд вправі зобов`язати відповідача до виконання покладених на нього законом і підзаконними актами обов`язків, проте, не може вказувати, яке конкретно рішення (дії) необхідно приймати (вчиняти) відповідачу. При цьому відповідач додатково зазначає, що на виконання рішення суду першої інстанції в зазначеній справі повторно розглянуто клопотання ОСОБА_1 та надано дозвіл на розроблення документації із землеустрою відповідно до наказу №2-15737/15-20-СГ від 04.11.2020. Також відповідач заперечує і щодо стягнення з нього судових витрат пов`язаних із наданням правничої допомоги, обґрунтовуючи це тим, що позивачем не надано належних та допустимих доказів понесення таких витрат. Згідно з положеннями ч. 3 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі-КАС України), суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Виходячи з приписів ст. 311 КАС України, вищезазначена апеляційна скарга розглядається в порядку письмового провадження. Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне. Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 07.05.2020 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку направив до ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області письмове клопотання від 06.05.2020 року про надання дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею 2,0 гектари, що знаходиться на території Каришківської сільської ради Барського району Вінницької області, за межами населеного пункту. До вказаного клопотання позивачем додано копію паспорта громадянина України, документ про присвоєння ідентифікаційного номера та викопіювання з Публічної кадастрової карти України з зазначенням бажаного місця розташування земельної ділянки. За наслідками розгляду такого звернення, ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області наказом за № 2-11896/15-20-СГ від 10.06.2020 відмовило позивачу у наданні відповідного дозволу із тих причин, що у поданому клопотанні не зазначено який саме вид документації згідно статті 25 Закону України «Про землеустрій» позивач бажає розробити. Вважаючи такий наказ відповідача протиправним, з метою захисту своїх прав та законних інтересів, позивач звернувся із адміністративним позовом до суду. Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів враховує наступне. Критерії, за якими адміністративний суд перевіряє рішення суб`єктів владних повноважень, визначені у ч. 2 ст. 2 КАС України. Згідно частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Крім того, ст. 2 та ч. 4 ст. 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги щодо незадоволених позовних вимог в частині зобов`язання відповідача надати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність. Так, за змістом ст. 3 Земельного кодексу України від 25.10.2001 № 2768-III (далі - ЗК України) земельні відносини в Україні регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами. Згідно з частиною другою статті 4 ЗК України завданням земельного законодавства є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель. Положеннями частини третьої статті 22 ЗК України передбачено, що землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування, зокрема, громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Відповідно до статті 81 ЗК України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі: а) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; б) безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; в) приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; г) прийняття спадщини; ґ) виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю). Пунктом "б" частини першої статті 121 ЗК України передбачено, що громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в розмірі не більше 2,0 гектара для ведення особистого селянського господарства. Повноваження відповідних органів виконавчої влади щодо передачі земельних ділянок у власність або користування та порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування встановлені статтями 118, 122, 123 ЗК України. Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами встановлений статтею 118 ЗК України. Так, частиною шостою статті 118 ЗК України передбачено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею. За змістом частини сьомої статті 118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. Системний аналіз наведених правових норм вказує на те, що Земельним кодексом України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, зокрема: невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. Однак, чинним законодавством не передбачено право суб`єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 ЗК України. Аналогічна правова позиція із цього приводу неодноразово була висловлена Верховним Судом у своїх постановах від 25.02.2020 року в справі за № 723/1964/14-а, від 15.04.2020 року в справі за № 638/15764/17, від 15.04.2020 року в справі за № 638/15764/17, від 22.04.2020 року в справі за № 818/1707/16 та від 14.05.2020 року в справі за № 360/536/17-а, та інших. Відповідно до пункту 1 Положення про Головне управління Держгеокадастру в області, затвердженого наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 29.09.2016 № 333, Головне управління Держгеокадастру в області є територіальним органом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру та їй підпорядковане. Підпунктом 13 пункту 4 вказаного Положення передбачено, що Головне управління відповідно до покладених на нього завдань розпоряджається землями державної власності сільськогосподарського призначення в порядку, визначеному чинним законодавством. Отже, Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області має виключні повноваження щодо вирішення питання про надання або відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності. Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, щодо позовної вимоги про зобов`язання відповідача надати позивачу дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства на території Каришківської сільської ради Барського району Вінницької області, колегія суддів зазначає наступне. Як встановлено судом першої інстанції, відповідач наказом від 10.06.2020 року № 2-11896/15-20-СГ відмовляючи ОСОБА_1 у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки виходив виключно зі змісту текстового формулювання поданого клопотання, вказавши на те, що у такому клопотанні не зазначено конкретний вид документації згідно статті 25 Закону України «Про землеустрій». При цьому, у поданому клопотанні від 06.05.2020 року ОСОБА_1 просив надати дозвіл на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,0 гектари, що знаходиться на території Каришківської сільської ради Барського району Вінницької області. Крім того, до поданого позивачем клопотання долучено викопіювання з публічної кадастрової карти України, на якій зображене бажане місце розташування земельної ділянки, яка не є сформованою. Наведене лише додатково підтверджує, що у разі формування нової земельної ділянки її відведення здійснюється саме таким видом документації із землеустрою як проект. При цьому, вичерпний перелік підстав, за наявності яких може бути відмовлено у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки визначено у ч. 7 ст. 118 Земельного Кодексу України. Як вірно зазначено судом першої інстанції, вимоги до письмового клопотання наведені у ч. 6 цієї статті, яка імперативно не зобов`язує особу заявника вказувати в такому клопотанні вид документації згідно статті 25 Закону України «Про землеустрій», підстави відмови у наданні позивачу дозволу на виготовлення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки, які визначені відповідачем у оскаржуваному наказі, не ґрунтуються на положеннях земельного законодавства, а тому такий наказ відповідача за № 2-11896/15-20-СГ від 10.06.2020 року є протиправним та підлягав скасуванню. Водночас наслідком скасування судом у цій справі наказу Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області за № 2-11896/15-20-СГ від 10.06.2020 є те, що відповідне клопотання позивача від 06.05.2020 про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою залишається актуальним та нерозглянутим. Згідно із частиною четвертою статті 245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні. На законодавчому рівні поняття дискреційні повноваження суб`єкта владних повноважень відсутнє, а під ними необхідно розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення. Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов, відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку. При цьому, надання дозволу не гарантує особі прийняття відповідним органом рішення про надання земельної ділянки у власність. Дозвіл і проект землеустрою, розроблений на його підставі, є лише стадіями єдиного процесу надання земельної ділянки у власність. Законний інтерес особи полягає не в отриманні дозволу, а в отриманні земельної ділянки у власність. Відтак, в судовому порядку підлягає захисту саме право на отримання земельної ділянки у власність. Відповідно до частини 10 ст. 118 ЗК України до суду можуть бути оскаржені відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення клопотання без розгляду. Натомість можливості оскарження відмови цих органів у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою Земельним кодексом України не передбачено. При вирішенні спору у вказаній частині позовних вимог суд також враховує правову позицію щодо ефективного способу захисту порушених прав у спірних правовідносинах, викладену у постанові Верховного Суду від 08 листопада 2019 року у справі №420/914/19. На думку суду, належним способом захисту прав позивача за наявних фактичних обставин необхідно визнати саме зобов`язання відповідача повторно розглянути клопотання позивача про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою, позаяк застосування обраного позивачем способу захисту порушеного права вимагає оцінки усіх визначених законом умов, необхідних для одержання дозволу на розробку проекту землеустрою, проте таких обставин судом не встановлено, а оцінка правомірності наказу про відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою стосувалася лише тих мотивів, які наведено у такому наказі. Отже, у суду першої інстанції були відсутні підстави для зобов`язання відповідача прийняти конкретне рішення - надати дозвіл на розроблення відповідної документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 2,0 гектари, що знаходиться на території Каришківської сільської ради Барського району Вінницької області для ведення особистого селянського господарства. Водночас слід зазначити, що надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки є адміністративним актом, прийняттю якого повинна передувати визначена законом адміністративна процедура. Видача такого дозволу без необхідних дій суб`єкта владних повноважень в межах адміністративної процедури не гарантує забезпечення прав позивача у передбачений законом спосіб. Відповідно до частини сьомої статті 118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. Крім того, у постанові Верховного Суду від 17.12.2018 у справі № 509/4156/15-а Судова палата для розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду дійшла висновку, що недодержання вимог щодо змісту клопотання, ненадання належним чином оформлених графічних матеріалів або погодження землекористувача, якщо бажана земельна ділянка не є вільною, може бути самостійною підставою для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою. При цьому, відмовляючи у наданні дозволу, відповідний орган повинен навести усі підстави відмови. Так, частина шоста статті 118 ЗК України встановлює, що до клопотання про отримання земельної ділянки необхідно обов`язково додавати графічні матеріали, на яких зазначено її бажане місце розташування. Метою надання цих матеріалів є необхідність її ідентифікації для перевірки відповідності місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. Основою землеустрою в Україні є дані Державного земельного кадастру до якого вносяться відомості про всі без виключення землі. Ведення Державного земельного кадастру відповідно до пункту 4 наведеного Положення здійснює Держгеокадастр та його територіальні органи. Держателем Державного земельного кадастру є Держгеокадастр. Графічні матеріали, що подаються громадянами для безоплатного отримання у власність земельних ділянок, мають ґрунтуватись на даних Державного земельного кадастру. Як вірно зазначено судом першої інстанції, відмова відповідача у наданні позивачу дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки мотивована виключно формальним підходом до перевірки змісту текстової частини клопотання позивача та зазначених у ньому відомостей без надання належної оцінки суті самого клопотання та долучених до нього доказів (зокрема, відомостей щодо бажаного місця розташування земельної ділянки, її правового статусу, тощо) на предмет відповідності вимогам статті 118 ЗК України. Тобто, в межах розгляду цієї справи суд не може дійти остаточного висновку про те, чи є ті обставини, які зазначені в оскаржуваному наказі вичерпними і чи дотримано позивачем усіх інших умов для надання відповідного дозволу. А прийняття судом рішення про зобов`язання відповідача видати дозвіл на розробку проекту землеустрою, без перевірки наявності чи відсутності усіх названих підстав для відмови у видачі дозволу, може бути необґрунтованим та призвести до видачі такого дозволу з порушенням закону. Аналогічний правовий висновок із подібного питання був зроблений Верховним Судом у постанові від 03.12.2019 по справі № П/811/2514/17. Як вірно зазначено судом першої інстанції, оскаржений позивачем наказ не містить повного аналізу обставин, з`ясування яких є необхідним і важливим при розгляді питання про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою. При цьому, суд не уповноважений здійснювати перевірку наявності чи відсутності усіх визначених Законом підстав у випадку, якщо відповідач цього не здійснив, оскільки у такому разі це не входить до предмету судової перевірки. Велика Палата Верховного Суду в постанові від 06.11.2019 у справі №509/1350/17 оцінюючи ефективність обраного судом способу захисту (зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву) зазначила, що суд має право визнати бездіяльність суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язати вчинити певні дії. Суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. При цьому застосування такого способу захисту вимагає з`ясування судом, чи виконано позивачем усі визначені законом умови, необхідні для одержання дозволу на розробку проекту землеустрою. Разом з тим, наведених обставин судами не встановлено. Оцінка правомірності відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою стосувалася лише тих мотивів, які наведені відповідачем у оскаржуваному рішенні. Однак суди не досліджували у повній мірі, чи ці мотиви є вичерпними і чи дотримано позивачем усіх інших умов для отримання ним такого дозволу. Отже, як зазначила Велика Палата Верховного Суду, апеляційний суд дійшов правильного висновку про те, що належним способом захисту та відновлення прав позивача у цій справі буде зобов`язання відповідача повторно розглянути відповідну заяву позивача про надання йому дозволу на розробку проекту землеустрою (п. 36- 39). З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції щодо зобов`язання Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області повторно розглянути клопотання позивача про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, орієнтовною площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства на території Каришківської сільської ради Барського району Вінницької області із оцінкою усіх істотних обставин, які у відповідності із ст. 118 ЗК України мають значення при вирішенні питання про надання чи відмову у наданні бажаного для позивача дозволу. Слід також зазначити, що на виконання рішення суду першої інстанції в зазначеній справі відповідачем повторно розглянуто клопотання ОСОБА_1 та надано дозвіл на розроблення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, орієнтовною площею 2,0 га із земель державної власності сільськогосподарського призначення на території Каришківської сільської ради Барського району Вінницької області для ведення особистого селянського господарства, відповідно до наказу №2-15737/15-20-СГ від 04.11.2020. Колегія суддів зазначає, що під час перегляду рішення суду першої інстанції порушень норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильного застосування норм матеріального права поза межами вимог скаржника та доводів, викладених у апеляційній скарзі, у ході апеляційного розгляду справи встановлено не було. Таким чином, на думку колегії суддів апеляційної інстанції, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позовних вимог. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Згідно із ч. 6 ст.139 КАС України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат. Однак, судом апеляційної інстанції в межах повноважень розглянуто апеляційну скаргу позивача на рішення суду першої інстанції та прийнято судове рішення, яким не було змінено судове рішення суду першої інстанції та не було ухвалено нове судове рішення, а тому підстави зміни розподілу судових витрат відсутні. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 10 вересня 2020 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України. Головуючий Смілянець Е. С. Судді Капустинський М.М. Сапальова Т.В.