Постанова 4856 № 120/4058/20-а

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 120/4058/20-а Головуючий у 1-й інстанції: Чернюк А.Ю. Суддя-доповідач: Граб Л.С. 20 січня 2021 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Граб Л.С. суддів: Іваненко Т.В. Сторчака В. Ю. за участю: секретаря судового засідання: Шпикуляка Ю.., представника позивача: Семенчук А.О. представника відповідача: Скляра О.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу громадянина Республіки Азербайджан ОСОБА_1 на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 01 жовтня 2020 року у справі за адміністративним позовом громадянина Республіки Азербайджан ОСОБА_1 до Управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування рішення, В С Т А Н О В И В : В серпні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування рішення про заборону в`їзду в Україну, прийняте Управлінням Державної міграційної служби України у Вінницькій області від 26.11.2019. Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 01.10.2020 в задоволенні позовних вимог відмовлено. Не погоджуючись з даним рішенням позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нову постанову, якою позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції при розгляді справи не з`ясував усіх обставин, що мають значення для справи та не надав їм належної правової оцінки, що призвело до неправильного вирішення справи. 27.11.2020 від відповідача через канцелярію суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній вказав, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, прийнятим з дотриманням норм матеріального права, при повному та всебічному з`ясуванні судом обставин, що мають значення для справи, в зв`язку з чим просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін. В судовому засіданні представник позивача підтримала апеляційну скаргу та просить її задовольнити. В свою чергу, представник відповідача заперечив стосовно задоволення апеляційної скарги і просив рішення суду першої інстанції залишити без змін. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового процесу, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Судом першої інстанції встановлено, що 22.11.2019 року на адресу Управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області надійшло звернення Управління боротьби зі злочинами пов`язаними з торгівлею людьми ГУ НП у Вінницькій області від 19.11.2019 № 1223/16/02-2019 про заборону в`їзду в Україну громадянину Республіки Азербайджан ОСОБА_1 . За змістом даного звернення, 05.09.2018 року о 02.39 год. громадянин Республіки Азербайджан ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , керував автомобілем марки "Опель Вектра - С, номерний знак НОМЕР_1 у стані наркотичного сп`яніння. Огляд на стан сп`яніння проводився у встановленому законом порядку лікарем-наркологом в комунальному підприємстві "Вінницький обласний наркологічний диспансер "Соціотерапія" (висновок № 2220). У зв`язку із вищезазначеним відносно позивача складено адміністративний протокол серія БД №207326 від 05.09.2018 року за ознаками адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Адміністративні матеріали спрямовано до Вінницького міського суду Вінницької області для вирішення по суті. Постановою Вінницького міського суду від 28.09.2018 року у справі № 127/23103/18, яка набрала законної сили 09.10.2018 року, позивача визнано винним у вчинені правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення та застосовано до нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 10200,00 грн. на користь держави з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на один рік, а також стягнуто на користь держави 352,40 грн. судового збору. 18.02.2019 державним виконавцем Замостянського відділу державної виконавчої служби міста Вінниці Головного територіального управління юстиції у Вінницькій області відносно боржника- ОСОБА_1 відкрито виконавче провадження № 58324666. 26.11.2019 року Управлінням Державної міграційної служби України у Вінницькій області прийнято рішення про заборону в`їзду в Україну громадянину Республіки Азербайджан ОСОБА_1 строком на три роки. 15.07.2020 року позивачем сплачений штраф за виконавчим провадженням № 58324666, що підтверджується копією квитанції від 15.07.2020 року № 128, а державним виконавцем винесена постанова від 21.07.2020 року про закінчення даного виконавчого провадження. Станом на 10.08.2020 року записи щодо позивача в Єдиному реєстрі боржників відсутні. Зважаючи на сплату штрафу, представник ОСОБА_1 звернулась до відповідача з письмовою заявою від 24.07.2020 року про скасування заборони в`їзду в Україну, зважаючи на те, що обставини які зумовили таку заборону відпали. Листом Управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області № 0501.9-4695/05.1-20 від 29.07.2020 року позивачу відмовлено у скасуванні рішення про заборону в`їзду в Україну від 26.11.2019 року, оскільки на момент його прийняття були наявні всі необхідні умови. Враховуючи те, що обставини, які стали причиною для заборони в`їзду в Україну відпали, позивач вважає, що рішення Управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області про заборону в`їзду в Україну від 26.11.2019 року підлягає скасуванню, у зв`язку із чим звернувся з даним адміністративним позовом до суду. Приймаючи оскаржуване рішення суд першої інстанції виходив із того, що враховуючи доведеність вчинення позивачем адміністративного правопорушення, за яке статтею 13 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" передбачена заборона в`їзду в Україну, то відповідачем правомірно винесено постанову про заборону в`їзду позивачу на територію України терміном на три роки, а факт сплати штрафу уже після винесення рішення про заборону в`їзду, не може слугувати підставою для його скасування. Переглядаючи оскаржуване судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіряючи дотримання судом першої інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ним норм матеріального права, колегія суддів виходить із наступного. Відповідно до ч. 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі-КАС України), завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Згідно п.3 ч.1 статті 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій. Відмова від права на звернення до суду є недійсною. Статтею 19 Конституції України регламентовано, що органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та способом, передбаченими Конституцією та законами України. Статті 26 Конституції України гарантовано, що іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов`язки, як і громадяни України, - за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України. У статті 33 Конституції України закріплено, що кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом. Статтею 18 Загальної декларації прав людини передбачено, що кожна людина має право вільно пересуватися і обирати собі місце проживання у межах кожної держави. Протоколом № 4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен, хто законно перебуває на території будь-якої держави, має право вільно пересуватися і вільно вибирати місце проживання в межах цієї території. Кожен є вільним залишати будь-яку країну, включно зі своєю власною. На здійснення цих прав не можуть бути встановлені жодні обмеження, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної чи громадської безпеки, для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоров`я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб. Правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, та порядок їх в`їзду в Україну визначено в Законі України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" від 22 вересня 2011 року № 3773-VI. За приписами п.п.6, 8, 17 ч.1 ст.1 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" іноземець - особа, яка не перебуває у громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав; іноземці та особи без громадянства, які постійно проживають в Україні, - іноземці та особи без громадянства, які отримали посвідку на постійне проживання, якщо інше не встановлено законом; посвідка на постійне проживання - документ, що посвідчує особу іноземця або особу без громадянства та підтверджує право на постійне проживання в Україні. Ч.2 статті 3 вказаного Закон України визначено, що іноземці та особи без громадянства зобов`язані неухильно додержуватися Конституції та законів України, інших нормативно-правових актів, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей, інтереси суспільства та держави. Відповідно до частини 1 статті 13 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», в`їзд в Україну іноземцю або особі без громадянства не дозволяється: - в інтересах забезпечення національної безпеки України або охорони громадського порядку; - якщо це необхідно для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, які проживають в Україні; - якщо при клопотанні про в`їзд в Україну така особа подала про себе завідомо неправдиві відомості або підроблені документи; - якщо паспортний документ такої особи, віза підроблені, зіпсовані чи не відповідають установленому зразку або належать іншій особі; - якщо така особа порушила у пункті пропуску через державний кордон України правила перетинання державного кордону України, митні правила, санітарні норми чи правила або не виконала законних вимог посадових та службових осіб органів охорони державного кордону, органів доходів і зборів та інших органів, що здійснюють контроль на державному кордоні; - якщо під час попереднього перебування на території України іноземець або особа без громадянства не виконали рішення суду або органів державної влади, уповноважених накладати адміністративні стягнення, або мають інші не виконані майнові зобов`язання перед державою, фізичними або юридичними особами, включаючи пов`язані з попереднім видворенням, у тому числі після закінчення терміну заборони подальшого в`їзду в Україну; - якщо така особа намагається здійснити в`їзд через контрольні пункти в`їзду - виїзду на тимчасово окуповану територію без спеціального дозволу або така особа під час попереднього перебування на території України здійснила виїзд із неї через контрольний пункт в`їзду - виїзду. Рішення про заборону в`їзду в Україну строком на три роки приймається центральним органом виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, Службою безпеки України або органом охорони державного кордону. У разі невиконання рішення про заборону в`їзду в Україну іноземцям та особам без громадянства забороняється подальший в`їзд в Україну на десять років, що додається до частини строку заборони в`їзду в Україну, який не сплив до моменту прийняття повторного рішення про заборону в`їзду в Україну. Вказаний вище перелік підстав для заборони в`їзду в Україну іноземцю або особі без громадянства є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає. Згідно з ч.2 ст.13 ЗУ "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" за наявності підстав, зазначених в абзацах другому, сьомому і восьмому частини першої цієї статті, відомості про іноземця або особу без громадянства вносяться до бази даних осіб, яким згідно із законодавством України не дозволяється в`їзд в Україну або тимчасово обмежено право виїзду з України. Ч.3 ст.13 ЗУ "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" врегульовано, що рішення про заборону в`їзду в Україну строком на три роки приймається центральним органом виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, Службою безпеки України або органом охорони державного кордону. У разі невиконання рішення про заборону в`їзду в Україну іноземцям та особам без громадянства забороняється подальший в`їзд в Україну на десять років, що додається до частини строку заборони в`їзду в Україну, який не сплив до моменту прийняття повторного рішення про заборону в`їзду в Україну. Відповідно до п.1 Положення про Державну міграційну службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 серпня 2014 року №360 (далі - Положення №360) Державна міграційна служба України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ і який реалізує державну політику у сферах міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів. За правилами п.2 Положення №360 Державна міграційна служба України у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, іншими актами законодавства. Порядок прийняття Державною міграційною службою України та її територіальними органами рішень про заборону в`їзду в Україну іноземцям та особам без громадянства (далі - особи), перебування яких на території України не дозволяється, визначає Інструкція про порядок прийняття Державною міграційною службою України та її територіальними органами рішень про заборону в`їзду в Україну іноземцям та особам без громадянства, затверджена наказом Міністерства внутрішніх справ України від 17 грудня 2013 року №1235 (далі- Інструкція №1235). П.3 Інструкції №1235 передбачено, що рішення про заборону в`їзду в Україну особам приймається ДМС та її територіальними органами за наявності підстав, зазначених в абзацах другому, третьому та сьомому частини першої статті 13 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства». Рішення про заборону в`їзду в Україну особам приймається ДМС та її територіальними органами, зокрема, за ініціативою підрозділів кримінальної поліції - у разі встановлення підстав для заборони в`їзду в Україну особам під час здійснення оперативно-розшукової діяльності (п.4 Інструкції №1235). П.5 Інструкції №1235 визначено, що після отримання даних, які обґрунтовують необхідність заборони в`їзду в Україну особі, органи та підрозділи, визначені у пункті 4 цієї Інструкції, надсилають до ДМС або її територіальних органів обґрунтоване звернення (довідку, рапорт), в якому зазначають такі відомості про особу: а) громадянство (підданство); б) прізвище, ім`я (імена) та по батькові (за наявності) особи в називному відмінку (для громадян Російської Федерації та Республіки Білорусь - російською мовою з дублюванням латиницею, для інших іноземців та осіб без громадянства - латиницею); в) дата народження (день, місяць, рік); г) стать; ґ) місце проживання; д) серія та номер паспортного документа, коли і ким виданий; е) відомості, які згідно з абзацами другим, третім та сьомим частини першої статті 13 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» дають підстави для прийняття рішення про заборону особі в`їзду в Україну;; є) запропонований строк заборони в`їзду та відомості, які обґрунтовують його тривалість (обставини і характер вчинення іноземцем або особою без громадянства суспільно небезпечного діяння; результати перевірки особи за обліками МВС України, обліками правоохоронних органів іноземних держав та міжнародних правоохоронних організацій; наявність в особи не виконаних майнових зобов`язань перед юридичними або фізичними особами в Україні). Пунктом 6 Інструкції №1235 визначено, що рішення про заборону в`їзду в Україну особі приймається на підставі обґрунтованого звернення (довідки, рапорту), зазначеного у пункті 5 цієї Інструкції, шляхом винесення рішення про заборону в`їзду в Україну, за формою, наведеною у додатку до цієї Інструкції. Відповідно до п.1 ч.1 статті 23 Закону України «Про Національну поліцію» від 02 липня 2015 року №580-VIII, основними повноваженнями поліції, відповідно до покладених на неї завдань зокрема, є: здійснення превентивної та профілактичної діяльності, спрямованої на запобігання вчиненню правопорушень; вжиття заходів, спрямованих на усунення загроз життю та здоров`ю фізичних осіб і публічній безпеці, що виникли внаслідок учинення кримінального, адміністративного правопорушення; вжиття заходів для забезпечення публічної безпеки і порядку на вулицях, площах, у парках, скверах, на стадіонах, вокзалах, в аеропортах, морських та річкових портах, інших публічних місцях. Аналіз вищезазначених правових норм дає підстави для висновку, що рішення про заборону в`їзду в Україну може бути прийнято на підставі обґрунтованого звернення, в тому числі органів Нацполіції та після отримання даних, які обґрунтовують необхідність такої заборони. Під час апеляційного розгляду справи із пояснень представника відповідача та наявних у матеріалах справи доказів встановлено, що підставою для прийняття оскаржуваного рішення відповідача слугувало звернення Управління боротьби зі злочинами пов`язаними з торгівлею людьми Головного управління Національної поліції у Вінницькій області від 19.11.2019 № 1223/16/02-2019 про заборону в`їзду в Україну громадянину Республіки Азербайджан ОСОБА_1 . В свою чергу, представник позивача зазначила, що основною умовою для заборони в`їзду іноземцю відповідно до п.4 Інструкції, має бути встановленим та доведеним факт того, що іноземець саме під час попереднього перебування не виконав рішення суду про накладення адміністративного стягнення. В той же час, матеріали справи не містять доказів, які підтверджують ту обставину, що під час свого попереднього перебування на території України, позивач знав про прийняте відносно нього рішення суду у справі про адміністративне правопорушення. Проаналізувавши наявні в матеріалах справи докази, колегія суддів вважає обгрунтованими твердження представника позивача, з огляду на наступне. Так, з матеріалів справи вбачається, що постанова у справі №127/23103/18, якою на ОСОБА_1 накладено штраф у розмірі 10200,00 грн., прийнята 28.09.2018. При цьому, остання містить відомості про те, що позивач не приймав участі при розгляді справи, а у матеріалах справи №127/23103/18 наявна інформація, що конверт з повісткою не був вручений позивачу. В подальшому, постанова у справі №127/23103/18 оскаржена в апеляційному порядку, і лише 21 грудня 2018 року судом апеляційної інстанції прийнято рішення про відмову у відкритті апеляційного провадження. Однак, ОСОБА_1 виїхав за межі України до прийняття апеляційним судом рішення по справі №127/23103/18, а саме-05.10.2018 року та в цей же день повернувся назад. 16.10.2018 позивач покинув територію України виїхавши до Республіки Азербайджан, а 25 листопада 2018 року останньому при спробі в`їзду в Україну було відмовлено у перетинанні державного кордону України та надано відповідне рішення, прийняте т.в.о. начальника ВІДІПС з.м.д.н.п. «Куп`янськ» відділу прикордонної служби «Тополі» лейтенантом Іващуком С.Я. 25.11.2018 року. В подальшому з`ясовано, що підставою для прийняття рішення від 25.11.2018 слугувало те, що 16.10.2018 року ОСОБА_1 притягнутий до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 203 КУпАП у вигляді штрафу 5 100 (п`ять тисяч сто) гривень. Оскільки станом на 05.11.2018 року постанова посадової особи Державної прикордонної служби України про накладення штрафу позивачем не була виконана, було прийнято Постанову про заборону в`їзду в Україну. В зв`язку з вищевикладеним, адвокатом Семенчук О.А. подано до Дворічанського районного суду Харківської області позовну заяву до ВПС «Тополі» про визнання протиправною та скасування постанови про накладення адміністративного стягнення та одночасно -до Харківського окружного адміністративного суду позовну заяву до Харківського прикордонного загону та ВПС «Тополі» про визнання протиправною та скасування постанови про заборону в' їзду ОСОБА_1 на територію України. Рішенням Дворічанського районного суду Харківської області по справі № 618/100/19 скасовано винесену відносно позивача постанову про накладення адміністративного стягнення № 2284 від 16 жовтня 2018 року (набуло законної сили 13.04.2019), передбаченого ч. 2 ст. 203 КУпАП, а справу про адміністративне правопорушення, закрито. Однак, 13.06.2019 судом апеляційної інстанції вказане судове рішення скасовано та ухвалено нове-про відмову в задоволенні позову з тих підстав, що ВПС «Тополі» є неналежним відповідачем у справі. Після отримання рішення по справі № 618/100/19 представником позивача подано позов про скасування постанови по справі про адміністративне правопорушення №2284 від 16.10.2018 року до Дзержинського районного суду м. Харкова. Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 30.10.2019 року у справі №638/9415/19, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 27.01.2020, скасовано постанову № 2284 від 16 жовтня 2018 року, яка стала підставою для винесення рішення від 25.11.2018 про заборону ОСОБА_1 в' їзду на територію України. Таким чином, представник позивача стверджує, що в зв`язку з існуванням рішення про заборону в`їзду від 25.11.2018 ОСОБА_1 зміг в`їхати на територію України лише 15 лютого 2020 року та фактично був позбавлений можливості виконати рішення суду про накладення штрафу в сумі 10200,00 грн. з огляду на його відсутність на території України. Також відповідно, останній не міг отримати ніяких документів, що стосуються примусового виконання рішення по справі №127/23103/18. На спростування вищезазначених доводів, представником відповідачем не наведено жодного належного та допустимого обгрунтування з посиланням на докази. Окрім іншого, колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу, що як було зазначено вище, після винесення судом постанови по справі №127/23103/18 (28.09.2018), позивач 05.10.2018 здійснював перетин кордону України , а саме-виїзд та в`їзд на територію України, однак при перетинанні кордону останнім, у посадових осіб прикордонної служби, які в тому числі уповноважені здійснювати заходи, спрямовані на перевірку інформації щодо іноземців, які в`їжджають на територію України, жодних питань не виникало. А після в`їзду позивачем на територію України, посадовим особами відповідача, останньому надано дозвіл на проживання в Україні. Частиною 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Поряд з цим, колегія суддів зазначає, що відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, не доведено правомірності прийнятого ним рішення. Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що позовні вимоги позивача є обгрунтованими та такими, що підлягають задоволенню. Підсумовуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору не в повному обсязі встановив фактичні обставини справи та не надав їм належної правової оцінки, а доводи апеляційної скарги спростовують висновки суду першої інстанції та дають правові підстави для скасування оскаржуваного судового рішення. У силу п.2 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення. Згідно зі ст.317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення зокрема є, неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. За таких обставин, колегія суддів вважає, що необхідно скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову про задоволення позову. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В: апеляційну скаргу громадянина Республіки Азербайджан ОСОБА_1 задовольнити повністю. Рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 01 жовтня 2020 року у справі за адміністративним позовом громадянина Республіки Азербайджан ОСОБА_1 до Управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування рішення скасувати. Прийняти нову постанову, якою позов задовольнити. Визнати протиправним та скасувати рішення про заборону в`їзду в Україну, прийняте Управлінням Державної міграційної служби України у Вінницькій області 26.11.2019. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України. Постанова суду складена в повному обсязі 25 січня 2021 року. Головуючий Граб Л.С. Судді Іваненко Т.В. Сторчак В. Ю.