Постанова 4854 № 400/4078/19

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ___________________________________________________________________________________ П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 25 січня 2021 р.м.ОдесаСправа № 400/4078/19 Головуючий в 1 інстанції: Лісовська Н. В. П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: доповідача судді Косцової І.П., суддів Осіпова Ю.В., Скрипченка В.О., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Миколаївській області на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 30 січня 2020 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Макси-Пром» до Головного управління ДПС у Миколаївській області, Державної податкової служби України про скасування рішення та зобов`язання зареєструвати податкову накладну за датою її подання,- В С Т А Н О В И В: Короткий зміст позовних вимог. Товариство з обмеженою відповідальністю «Макси-Пром» звернулось до суду першої інстанції з позовом, в якому просило скасувати рішення комісії Головного управління ДПС у Миколаївській області, яка приймає рішення про реєстрацію ПН/РК в ЄРПН або відмову в такій реєстрації від 08.11.2019 року №1325478/41851131, зобов`язати Державну фіскальну службу України зареєструвати податкову накладну від 01.08.2019 року №10 за датою її подання, стягнути з відповідачів судові витрати, зобов`язати Державну фіскальну службу Україну подати звіт про виконання судового рішення протягом одного тижня з дня набрання законної сили даним судовим рішенням. В обґрунтування позову зазначено, що рішення відповідача про відмову в реєстрації податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних є протиправним, оскільки Товариство надало контролюючому органу усі необхідні документи для реєстрації такої накладної у відповідному реєстрі. Короткий зміст рішення суду першої інстанції. Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 30 січня 2020 року позов задоволено. Суд визнав протиправним та скасував оскаржуване рішення, зобов`язав ДПС України зареєструвати податкову накладну позивача №10 від 01.08.2019 року за датою її подання, стягнув за рахунок бюджетних асигнувань з кожного з відповідачів судові витрати: 960,5 грн. судового збору та 2500 грн. витрат на правничу допомогу. При вирішенні даного спору суд першої інстанції виходив із того, що надані Товариством документи є достатніми для прийняття рішення про реєстрацію податкової накладної в ЄРПН. Водночас, рішення податкового органу про зупинення реєстрації податкових накладних в ЄРПН не конкретизоване, адже не містить чіткого посилання на підстави зупинення реєстрації податкових накладних в ЄРПН, а відтак, відмова в реєстрації накладної є безпідставною. Короткий зміст вимог апеляційної скарги та відзиву (заперечень). В апеляційний скарзі Головне управління Державної податкової служби у Миколаївській області, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати прийняте у справі судове рішення та постановити нове про відмову у задоволенні позову. В обґрунтування своїх доводів апелянт зазначив, що суд першої інстанції при прийнятті рішення у справі не врахував, що підставою для відмови позивачу у реєстрації податкових накладних є ненадання платником податку первинних документів щодо постачання/придбання товарів/послуг, зберігання і транспортування, навантаження, розвантаження продукції, складські документи акти приймання передачі товарів, розрахункові документи, банківські виписки з особових рахунків. Також апелянт зазначив, що стягнута сума витрат на правничу допомогу є неспівмірною зі складністю даної справи. ТОВ «Макси-Пром» не скористалось правом на подання відзиву до апеляційної скарги. Фактичні обставини справи. Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, у серпні 2019 року на виконання умов договору купівлі-продажу від 29.07.2019 року № 2907/2 позивач поставив ТОВ «Морініс» сік, що підтверджується видатковою накладною, довіреністю, рахунком на оплату, товарно-транспортною накладною (а. с. 30-37). Поставлена ТОВ «Морініс» продукція попередньо придбана позивачем у ПП «Кондитер-опт», що підтверджується договором поставки товарів від 26.06.2019 року №133-КО-19, видатковою та товарно-транспортною накладними, довіреністю (а.с. 38-43). 01.08.2019 року позивачем складено податкову накладну №10 та направлено її для реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних (далі ЄРПН) (а. с. 13). Згідно квитанції про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування кількісних і вартісних показників до податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних від 20.08.2019 року, реєстрацію податкової накладної зупинено з тих підстав, що вона відповідає вимогам пп.1.6 п.1 Критеріїв ризиковості платника податку. Товариству запропоновано надати пояснення та/або копії документів, достатніх для прийняття рішення про реєстрацію податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних. Позивач, скориставшись своїм правом на надання пояснень, направив засобами електронного зв`язку повідомлення від 05.11.2019 року №1 про подання пояснень та копій документів щодо податкових накладних/розрахунків коригування, реєстрацію яких зупинено. Разом з поясненнями, на підтвердження виконання умов договору купівлі-продажу №2907//2 від 29.07.2019 р. Товариство надало: специфікацію до договору купівлі-продажу від 01.08.2019 року; видаткову накладну №24 від 01.08.2019 року; товарно-транспортну накладну №Р24 від 01.08.2019 року; довіреність №5 від 01.08.2019 року; рахунок на оплату №12 від01.08.2019 року; договір поставки товарів №133-КО-19 від 26.06.2019 року; видаткову накладну №НККО0109519 від 27.06.2019 року товарно-транспортну накладну №РНККО0109518 від 27.06.2019 року; довіреність №273 від 27.06.2019 року; копію витягу з ЄДР ТОВ «Макси-Пром»; копію договору суборенди №01-12 від 01.04.2019р.; копію витягу з ЄДР ТОВ «Морініс». За наслідками розгляду поданих документів комісією, яка приймає рішення про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних або відмову в такій реєстрації прийнято рішення від 08.11.2019 року № 1325478/41851131 про відмову в реєстрації зазначеної податкової накладної. Підставою для прийняття вказаного рішення відповідачем визначено ненадання платником податків розрахункових документів, банківських виписок з особових рахунків. Законність рішення податкового органу про відмову у реєстрації податкової накладної є предметом спору у даній справі. Джерела правового регулювання (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) та позиція суду апеляційної інстанції щодо доводів апеляції та висновків суду першої інстанції. Переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для її часткового задоволення, з огляду на наступне. Відповідно до пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України (далі - ПК України) на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, кваліфікованого електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін. Пунктом 201.16 статті 201 ПК України передбачено, що реєстрація податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних може бути зупинена в порядку та на підставах, визначених Кабінетом Міністрів України. На виконання цієї норми постановою Кабінету Міністрів України від 29 грудня 2010 року №1246 затверджено Порядок ведення Єдиного реєстру податкових накладних (далі - Порядок №1246). Згідно пункту 12 Порядку №1246 після надходження податкової накладної та/або розрахунку коригування до ДФС в автоматизованому режимі здійснюється їх розшифрування та проводяться перевірки: відповідності податкової накладної та/або розрахунку коригування затвердженому формату (стандарту); чинності електронного цифрового підпису, порядку його накладення та наявності права підписання посадовою особою платника податку такої податкової накладної та/або розрахунку коригування; реєстрації особи, що надіслала на реєстрацію податкову накладну та/або розрахунок коригування, платником податку на момент складення та реєстрації таких податкової накладної та/або розрахунку коригування; дотримання вимог, установлених пунктом 192.1 статті 192 та пунктом 201.10 статті 201 Кодексу; наявності помилок під час заповнення обов`язкових реквізитів відповідно до пункту 201.1 статті 201 Кодексу; наявності суми податку на додану вартість відповідно до пунктів 200-1.3 і 200-1.9 статті 200-1 Кодексу (для податкових накладних та/або розрахунків коригування, що реєструються після 1 липня 2015 року); наявності в Реєстрі відомостей, що містяться у податковій накладній, яка коригується; факту реєстрації/зупинення реєстрації/відмови в реєстрації податкової накладної та/або розрахунку коригування з такими ж реквізитами; наявності підстав для зупинення реєстрації податкових накладних та/або розрахунків коригування; дотримання вимог Законів України «Про електронний цифровий підпис», «Про електронні документи та електронний документообіг» та Порядку обміну електронними документами з контролюючими органами, затвердженого в установленому порядку. Відповідно до пункту 13 Порядку №1246 за результатами перевірок, визначених пунктом 12 цього Порядку, формується квитанція про прийняття або неприйняття, або зупинення реєстрації податкової накладної та/або розрахунку коригування. Порядок зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року №117 (далі - Порядок №117). Пунктом 3 Порядку №117 наведено перелік ознак, за якими перевіряються податкові накладні/розрахунки коригування (крім розрахунків коригування, складених у разі зменшення суми компенсації вартості товарів/послуг їх постачальнику), що подаються на реєстрацію в Реєстрі до проведення моніторингу, за результатами якого можливе зупинення їх реєстрації. Пунктом 5 вказаного Порядку №117 встановлено, що податкова накладна/розрахунок коригування, які підлягають моніторингу, перевіряються на відповідність критеріям ризиковості платника податку, критеріям ризиковості здійснення операцій та показникам позитивної податкової історії платника податку. Згідно п.6 Порядку №117, у разі коли за результатами моніторингу платник податку, яким складено податкову накладну/розрахунок коригування, відповідає критеріям ризиковості платника податку, реєстрація таких податкової накладної/розрахунку коригування зупиняється. Відповідно до п.10 Порядку №117 критерії ризиковості платника податку, критерії ризиковості здійснення операцій, перелік показників, за якими визначається позитивна податкова історія платника податку, визначає ДФС та надсилає на погодження Мінфіну в електронній формі через систему електронної взаємодії органів виконавчої влади. Зі змісту квитанції про реєстрацію податкової накладної в ЄРПН вбачається, що контролюючим органом сформовані висновки про відповідність поданих підприємством до реєстрації податкових накладних вимогам пп.1.6 п.1 "Критеріїв ризиковості платника податку". Листом Державної фіскальної служби України від 07.08.2019 р. N 1962/99-99-29-01-01 визначені «Критерії ризиковості платника податку» та «Критерії ризиковості здійснення операцій» (попередня редакція листи ДФС України від 21 березня 2018 року N 959/99-99-07-18, від 5 листопада 2018 року), підпунктом 1.6 пункту 1 яких передбачено, що комісії головних управлінь ДФС в областях, м. Києві та Офісу великих платників податків ДФС можуть розглядати питання щодо встановлення ризиковості платника податків, а саме: керівник платника податку та/або головний бухгалтер, та/або особа, що має право підпису, згідно з даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, зареєстровані (перереєстровані) за адресою, що знаходиться на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях і тимчасово окупованій території, в розумінні Закону України Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України; платник податку - юридична особа, який не має відкритих рахунків у банківських установах, крім рахунків в органах Державної казначейської служби України (крім бюджетних установ); платник податку, посадова особа та/або засновник якого був посадовою особою та/або засновником суб`єкта господарювання, якого ліквідовано за процедурою банкрутства протягом останніх трьох років; платником податку не подано контролюючому органу податкову звітність з податку на додану вартість за два останні звітні періоди всупереч нормам підпункту 16.1.3 пункту 16.1 статті 16 та абзацу першого пункту 49.2, пункту 49.18 статті 49 Податкового кодексу України; платником податку на прибуток не подано контролюючому органу фінансову звітність за останній звітний період всупереч нормам підпункту 16.1.3 пункту 16.1 статті 16 та пункту 46.2 статті 46 Податкового кодексу України (далі Кодекс); в органах ДФС наявна податкова інформація, яка стала відома у процесі поточної діяльності при реалізації покладених на контролюючі органи завдань і функцій, що визначає ризиковість здійснення господарської операції, зазначеної в поданій на реєстрацію податковій накладній/розрахунку коригування. Головні управління ДФС в областях, м. Києві та Офіс великих платників податків ДФС постійно обраховують та проводять моніторинг показників, визначених у пунктах 1.1 1.6 цих Критеріїв. Відповідність платника податку Критеріям ризиковості платників податку може бути встановлено у разі виконання хоча б одного з критеріїв, визначених у пунктах 1.1 1.5 цих Критеріїв. Якщо виявлено, що платник податків має ознаки ризиковості згідно з пунктом 1.6 цих Критеріїв, то такий платник податків виноситься на розгляд Комісії в той самий день і вноситься до переліку ризикових платників у день проведення засідання Комісії, на якому прийнято відповідне рішення. Якщо платник податків, якого внесено до переліку ризикових суб`єктів господарювання, перестав відповідати критеріям ризиковості, що визначені у пунктах 1.1 1.5 цих Критеріїв, такого платника податків виключають з переліку ризикових суб`єктів господарювання в день отримання/виявлення такої інформації. У разі якщо платник податків, внесений до переліку ризикових суб`єктів господарювання, перестав відповідати критеріям ризиковості, що визначені у пункті 1.6 цих Критеріїв, платника виключають з переліку ризикових суб`єктів господарювання за рішенням комісій головних управлінь ДФС в областях, м. Києві та Офісу великих платників податків ДФС. Інформація про внесення/виключення платника податку до/з переліку ризикових платників податків, відповідно до пунктів 1.1-1.6 цих Критеріїв, стає доступною платнику в Електронному кабінеті. Відповідно до п. 13 Порядку №117 у квитанції про зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування зазначаються: 1) номер та дата складання податкової накладної / розрахунку коригування; 2) порядковий номер, номенклатура товарів/послуг продавця, код товару згідно з УКТЗЕД /послуги згідно з Державним класифікатором продукції та послуг, зазначені у податковій накладній/розрахунку коригування, реєстрація яких зупинена; 3) критерій(ї) ризиковості платника податку та/або критерій(ї) ризиковості здійснення операцій, на підставі якого(их) зупинено реєстрацію податкової накладної/ розрахунку коригування в Реєстрі, із розрахованим показником за кожним критерієм, якому відповідає платник податку; 4) пропозиція щодо надання платником податку пояснень та копій документів, необхідних для прийняття контролюючим органом рішення про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування в Реєстрі. Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що рішення Комісії контролюючого органу повинні містити як чітку підставу для зупинення реєстрації ПН/РК, так і чітку підставу для відмови в реєстрації податкової накладної. Колегія суддів встановила, що у квитанції про зупинення реєстрації податкової накладної не зазначено конкретного та чіткого критерію ризиковості платника податку, достатнього для зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних, на підставі якого здійснено зупинення реєстрації податкових накладних. В свою чергу, відповідно до п.21 Порядку №117 підставами для прийняття комісіями контролюючих органів рішення про відмову в реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування є: ненадання платником податку письмових пояснень стосовно підтвердження інформації, зазначеної у податковій накладній/розрахунку коригування, реєстрацію яких зупинено; ненадання платником податку копій документів відповідно до підпункту 4 пункту 13 цього Порядку; надання платником податку копій документів, які складені з порушенням законодавства. Як зазначалось вище, підставою для відмови позивачу у реєстрації податкової накладної в ЄРПН стало ненадання Товариством документів щодо постачання/придбання товарів/послуг, зберігання і транспортування, навантаження, розвантаження продукції, складських документів (інвентаризаційні описи), у тому числі рахункі-фактури/інвойси, акти приймання-передачі товарів (робіт, послуг) з урахуванням наявності типових форм та галузевої специфіки, накладні. Проте, як вірно встановлено судом першої інстанції, Товариство надало всі необхідні документи для реєстрації податкових накладних в ЄРПН. В свою чергу, оскаржувані рішення Комісії не містять обґрунтувань відхилення вказаних документів. Крім того судова колегія наголошує, що форма рішення про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних або відмову в такій реєстрації передбачає при відмові в такій реєстрації підкреслення документів, які не надані. В даному випадку відповідачами не виконано покладений обов`язок щодо уточнення мотивів прийняття спірного рішення, чим порушено принцип правової визначеності. За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що оскаржуване рішення податкового органу є протиправними та підлягає скасуванню. Поряд з цим, досліджуючи питання правильності здійсненого розподілу судових витрат, колегія суддів не може погодитись з висновком суду першої інстанції, що заявлена позивачем сума є співмірною зі складністю справи, обґрунтованою та підтвердженою належними доказами. Як встановлено колегією суддів, судом першої інстанції стягнуто з кожного з відповідачів судові витрати: 960,5 грн. судового збору та 2500 грн. витрат на правничу допомогу. В мотивувальній частині судового рішення суд першої інстанції зазначив, що з урахуванням складності справи, якості підготовленого документу, з огляду на підготовку та подачу адвокатом до суду більше 100 ідентичних позовів, заявлені позивачем витрати на правничу допомогу у сумі 11 000 грн. є неспівмірними, необґрунтованими та не підтвердженими належними доказами та розподілив судові витрати шляхом компенсації позивачеві витрат на професійну правничу допомогу з урахуванням принципів обґрунтованості, співмірності та пропорційності у розмірі 5 000 грн. Між тим, відповідно до ч. 1 ст. 132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Пунктом 1 частини 3 статті 132 КАС України визначено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу. Згідно ст. 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Частинами 3-5 зазначеної статті визначено, що для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 6 ст. 134 КАС України). Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Відповідно до частини дев`ятої статті 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись. За положеннями статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05 липня 2012 року № 5076-VI гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час. Аналіз вищенаведених положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката, пов`язані з розглядом справи, підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень. Однак, згідно практики ЄСПЛ (скарга Віктора Коньяку №4941/07 проти Румунії) позивач має право на відшкодування судових витрат тільки в тій мірі, в якій був встановлений фактичний характер, їх необхідність та обґрунтованість. Тобто, суд не має безумовного обов`язку присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору. При цьому для зменшення суми відшкодування судом має бути враховано такі критерії, як складність справи, затрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16. Представником позивача було подано до суду першої інстанції заяву про стягнення з відповідача витрат на послуги адвоката у загальному розмірі 11 000 грн. На підтвердження понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу та їх розмір надано копію договору-доручення про надання правничої допомоги від 12.11.2019р. №ПН-7, Протоколи узгодження договірної ціни №1 від 12.11.2019 року та № 2 від 12.11.2019 року, ордер про надання правничої (правової) допомоги, рахунок-фактуру від 12.11.2019р., акт приймання-передачі правових послуг від 10.12.2019 року, звіт про надані послуги від 10.12.2019 року, заяву на переказ готівки від 19.11.2019 р. на суму 11 000 грн. Оскаржуваним рішенням суду першої інстанції стягнуто з відповідачів по 2 500 грн. витрат на послуги адвоката. Дослідивши подані представником позивача докази у підтвердження понесених позивачем витрат на правову допомогу, колегія суддів погоджується з доводами апелянта, що розмір цих витрат не є співмірним із складністю справи і наданими адвокатом послугами, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт, обсягом наданих послуг. Колегія суддів встановила, що розглядувана справа відноситься до справ незначної складності, має немайновий характер позову. Колегія суддів також враховує, що дана адміністративна справа є однотипною іншим справам, які перебували та перебувають на розгляді в суді як першої, так і апеляційної інстанції, предметом яких є рішення контролюючого органу про відмову в реєстрації податкової накладної, де представником позивача виступає одне адвокатське об`єднання «Адвокатська фірма «Правозахисник». На думку колегії суддів, витрати на ведення справи повинні бути не лише підтверджені, а й співмірні із складністю справи, наданими адвокатом обсягом послуг у суді, затраченим адвокатом часом на надання таких послуг, з урахуванням саме складності справи, тому колегія суддів, з урахуванням викладеного, вважає, що стягненню підлягає частина витрат на правничу допомогу у розмірі 500 грн. (по 250 грн. з кожного з відповідачів) У постанові від 24.01.2019 у справі № 910/15944/17 Верховний Суд зауважив, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/WestAllianceLimited» проти України», заява № 19336/04). У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір. Таким чином, колегія суддів вважає помилковим висновок суду першої інстанції в частині наявності підстав для стягнення з Головного управління ДПС у Миколаївській області, Державної податкової служби України на користь ТОВ «Макси-Пром» суми судових витрат на правничу допомогу у розмірі 5 000 грн. Пунктом 4 ч.1 ст. 317 КАС України передбачено, що підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Частина 4 цієї статті Кодексу встановлює, що зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини. З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає, що відповідно до ч. 4 ст. 317 КАС України рішення суду підлягає зміні в частині розподілу судових витрат, зокрема, витрат на правничу допомогу. Враховуючи, що вказана справа належить до категорії незначної складності, колегія суддів дійшла висновку про відсутність у учасників справи права на касаційне оскарження такого рішення. Керуючись ст. ст.308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у Миколаївській області задовольнити частково. Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 30 січня 2020 року - змінити. В четвертому та п`ятому абзаці резолютивної частини рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 30 січня 2020 року - змінити змінити визначену до відшкодування суму витрат на правничу допомогу адвоката з « 2500,00 грн. (дві тисячі п`ятсот грн. 00 коп.)» на « 250,00 грн. (двісті п`ятдесят грн. 00 коп.)». В іншій частині рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 30 січня 2020 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Головуючий суддя Косцова І.П. Судді Осіпов Ю.В. Скрипченко В.О.