Постанова 4854 № 400/4075/19

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ___________________________________________________________________________________ П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 15 лютого 2021 р.м.ОдесаСправа № 400/4075/19 Головуючий в 1 інстанції: Лісовська Н. В. П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Джабурія О.В. суддів - Вербицької Н.В. - Кравченка К.В. розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління ДПС у Миколаївській області на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 30 січня 2020 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Макси-Пром" до Головного управління ДПС у Миколаївській області, Державної податкової служби України про скасування рішення від 08.11.2019 року №1325467/41851131 та зобов`язання зареєструвати податкову накладну від 01.08.2019 року №8 датою її подання, - ПОЗОВНІ ВИМОГИ ТА НАСЛІДКИ ВИРІШЕННЯ ПОЗОВУ СУДОМ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ Товариство з обмеженою відповідальністю "Макси-Пром" звернулося з позовом до Головного управління ДПС у Миколаївській області та Державної податкової служби України про скасування рішення від 08.11.2019 року №1325467/41851131 про відмову в реєстрації податкової накладної та зобов`язання зареєструвати податкову накладну від 01.08.2019 року № 8 датою її подання. Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що ним подано всі наявні документи та вчинено всі залежні від нього заходи, необхідні для реєстрації податкової накладної по взаємовідносинам із ТОВ "Морініс". Однак ГУ ДПС у Миколаївській області без обґрунтування підстав відмовив у реєстрації податкової накладної. 06.12.2019 року відповідачі подали відзив на позовну заяву, відповідно до якого підставою для відмови в реєстрації податкової накладної стало ненадання первинних документів щодо постачання/придбання товарів/послуг, зберігання і транспортування, навантаження, розвантаження продукції, складських документів (інвентаризаційні описи) та розрахункових документів, банківських виписок з особового рахунку. Позивачем не надано обґрунтованих доводів щодо порушення його прав та законних інтересів відповідачами та неправомірності дій останніх. Суд розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 30 січня 2020 року позов товариства з обмеженою відповідальністю "Макси-Пром" (вул. Генерала Карпенка, 51-Б, м. Миколаїв, 54010, ідентифікаційний код 41851131) до Головного управління ДПС у Миколаївській області (вул. Лягіна, 6, м. Миколаїв, 54001, ідентифікаційний код 43144729) та Державної податкової служби України (Львівська площа, 8, м. Київ, 04053, ідентифікаційний код 43005393) про скасування рішення від 08.11.2019 р. №1325467/41851131 про відмову в реєстрації податкової накладної та зобов`язання зареєструвати податкову накладну від 01.08.2019 р. №8 датою її подання задовольнити повністю. Скасовано рішення Комісії Головного управління ДПС у Миколаївській області, яка приймає рішення про реєстрацію ПН/РК в ЄРПН або відмову в такій реєстрації, від 08.11.2019 р. №1325467/41851131 про відмову в реєстрації податкової накладної від 01.08.2019 р. №8. Зобов`язано Державну податкову службу України зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних податкову накладну товариства з обмеженою відповідальністю "Макси-Пром" від 01.08.2019 р. №8 датою її подання. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Миколаївській області (вул. Лягіна, 6, м. Миколаїв, 54001, ідентифікаційний код 43144729) судовий збір у сумі 960,50 грн. (дев`ятсот шістдесят грн. 50 коп.) та витрати на правничу допомогу адвоката в сумі 2500,00 грн. (дві тисячі п`ятсот грн. 00 коп.) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Макси-Пром" (вул. Генерала Карпенка, 51-Б, м. Миколаїв, 54010, ідентифікаційний код 41851131). Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Державної податкової служби України (Львівська площа, 8, м. Київ, 04053, ідентифікаційний код 43005393) судовий збір у сумі 960,50 грн. (дев`ятсот шістдесят грн. 50 коп.) та витрати на правничу допомогу адвоката в сумі 2500,00 грн. (дві тисячі п`ятсот грн 00 коп.) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Макси-Пром" (вул. Генерала Карпенка, 51-Б, м. Миколаїв, 54010, ідентифікаційний код 41851131). На вказане рішення суду Головне управління ДПС у Миколаївській області подало апеляційну скаргу. Апелянт просить скасувати рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 30 січня 2020 року та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, в т.ч. щодо стягнення з позивачів витрат на правничу допомогу. Апелянт в своїй апеляційній скарзі зазначає, що судом першої інстанції при ухваленні рішення порушені норми матеріального права, у зв`язку з чим, на думку апелянта, рішення є незаконним та таким, що підлягає скасуванню. Згідно до вимог ст.311 КАС України суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. КОЛЕГІЯ СУДДІВ ВСТАНОВИЛА Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, основним видом діяльності позивача є неспеціалізована оптова торгівля (а.с. 44-49). У серпні 2019 року на виконання умов договору купівлі-продажу від 29.07.2019 року №2907/2 позивач поставив ТОВ "Морініс" сік, що підтверджується видатковою накладною, довіреністю, рахунком на оплату, товарно-транспортною накладною (а.с. 30-37). Поставлена ТОВ "Морініс" продукція попередньо придбана позивачем у ПП "Кондитер-опт", що підтверджується договором поставки від 26.06.2019 року №133-КО-19, видатковою та товарно-транспортною накладними, довіреністю (а.с. 38-43). Податкову накладну №8 складено позивачем датою відвантаження продукції 01.08.2019 року та направлено для реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних (далі ЄРПН) (а.с. 13). Автоматизованою системою "Єдине вікно подання електронних документів" ДФС України направлено позивачу повідомлення про прийняття податкової накладної та зупинення її реєстрації (а.с. 14-15). Підставою вказано, що податкова накладна відповідає вимогам п.п.1.6 п.1 Критеріїв ризиковості платника податку. Запропоновано надати пояснення та/або копії документів, достатніх для прийняття рішення про реєстрацію податкової накладної. Позивач направив ГУ ДПС пояснення щодо підтвердження реальності здійснення господарської операції з ТОВ "Морініс" із наданням відповідних доказів (а.с. 16-20). Відповідачі не врахували надані позивачем пояснення та докази на їх підтвердження і рішенням від 08.11.2019 року №1325467/41851131 позивачу відмовлено у реєстрації податкової накладної від 01.08.2019 року №8 в ЄРПН (а.с. 21-22). Підстава відмови: ненадання платником податку розрахункових документів, банківських виписок з особових рахунків. Не погоджуючись з вищевказаним рішенням контролюючого органу, позивач звернувся до суду з даним позовом. ЗАСТОСУВАННЯ НОРМ ПРАВА Вимогами ч.1 ст.2 КАС України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Відповідно до вимог ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку. Керуючись положеннями вищевказаних законів, Кодексом та контекстом Конституції України можна зробити висновок, що однією з найважливіших тенденцій розвитку сучасного законодавства України є розширення сфери судового захисту, в тому числі судового контролю за правомірністю і обґрунтованістю рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень. Відповідно до вимог ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, колегія суддів зазначає та враховує наступне. Відповідно до вимог п.201.1. ст.201 ПК України на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін. Пунктом 201.10 ст.201 ПК України передбачено, що при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою. Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. Податкова накладна та/або розрахунок коригування до неї, складені та зареєстровані після 1 липня 2017 року в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг достатньою підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту, та не потребує будь-якого іншого додаткового підтвердження. Відповідно до вимог п.2 Порядку ведення Єдиного реєстру податкових накладних, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.12.2010 року №1246 (далі Порядок № 1246), податкова накладна електронний документ, який складається платником податку на додану вартість (далі платник податку) відповідно до вимог Податкового кодексу України (далі Кодекс) в електронній формі у затвердженому в установленому порядку форматі (стандарті) та надсилається для реєстрації. Згідно до вимог п.12 Порядку №1246, після надходження податкової накладної та/або розрахунку коригування до ДПС в автоматизованому режимі здійснюється їх розшифрування та проводяться перевірки, у тому числі, наявності підстав для зупинення реєстрації податкових накладних та/або розрахунків коригування. 01.01.2018 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2018 році", яким викладено в новій редакції п.201.16 ст.201 ПК України: "Реєстрація податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних може бути зупинена в порядку та на підставах, визначених Кабінетом Міністрів України". На виконання вказаної норми Кабінетом Міністрів України 21.02.2018 року прийнята постанова №117 "Про затвердження порядків з питань зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних" (далі Порядок №117). Згідно до вимог п.5 Порядку №117, податкова накладна/розрахунок коригування, які підлягають моніторингу, перевіряються на відповідність критеріям ризиковості платника податку, критеріям ризиковості здійснення операцій та показникам позитивної податкової історії платника податку. У разі коли за результатами моніторингу платник податку, яким складено податкову накладну / розрахунок коригування, відповідає критеріям ризиковості платника податку, реєстрація таких податкової накладної/розрахунку коригування зупиняється (п.6 Порядку №117). У відповідності до вимог п.10 Порядку №117 ДФС оприлюднює на своєму офіційному веб-сайті погоджені критерії ризиковості платника податку, критерії ризиковості здійснення операцій, перелік показників, за якими визначається позитивна податкова історія платника податку. За приписами п.18 20 Порядку №117 письмові пояснення та копії документів, подані платником податку до контролюючого органу відповідно до пункту 15 цього Порядку, розглядаються комісіями контролюючих органів. Комісії контролюючих органів складаються з комісій регіонального рівня (комісії головних управлінь ДФС в областях, м. Києві та Офісу великих платників ДФС) та комісії центрального рівня (ДФС). Зазначені комісії приймають рішення про: реєстрацію податкової накладної / розрахунку коригування в Реєстрі; відмову у реєстрації податкової накладної / розрахунку коригування в Реєстрі. У відповідності до вимог п.21 Порядку №117 підставами для прийняття комісіями контролюючих органів рішення про відмову в реєстрації податкової накладної / розрахунку коригування є: ненадання платником податку письмових пояснень стосовно підтвердження інформації, зазначеної у податковій накладній / розрахунку коригування, реєстрацію яких зупинено; ненадання платником податку копій документів відповідно до підпункту 4 пункту 13 цього Порядку; надання платником податку копій документів, які складені з порушенням законодавства. Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що рішення Комісії Державної податкової служби України повинно містити чітку підставу для відмови в реєстрації податкової накладної. ОБҐРУНТУВАННЯ ДОВОДІВ СТОРІН Зі змісту квитанції про зупинення реєстрації податкової накладної вбачається, що накладна відповідає вимогам пп.1.6 п.1 Критеріїв ризиковості платника податку. При цьому, якому з семи критеріїв, передбачених п.п. 1.6 п. 1 відповідає подана позивачем податкова накладна, в квитанції не зазначено. У той же час, п.13 Порядку №117 передбачено, що в квитанції про зупинення реєстрації податкової накладної / розрахунку коригування зазначаються: 1) номер та дата складання податкової накладної / розрахунку коригування; 2) порядковий номер, номенклатура товарів/послуг продавця, код товару згідно з УКТЗЕД / послуги згідно з Державним класифікатором продукції та послуг, зазначені у податковій накладній / розрахунку коригування, реєстрація яких зупинена; 3) критерій(ї) ризиковості платника податку та/або критерій(ї) ризиковості здійснення операцій, на підставі якого(их) зупинено реєстрацію податкової накладної / розрахунку коригування в Реєстрі, із розрахованим показником за кожним критерієм, якому відповідає платник податку; 4) пропозиція щодо надання платником податку пояснень та копій документів, необхідних для прийняття контролюючим органом рішення про реєстрацію податкової накладної / розрахунку коригування в Реєстрі. Колегією суддів встановлено, що квитанція про зупинення реєстрації податкової накладної від 01.08.2019 року №8 не містить конкретного критерію (одного з п.п.1.6 п.1 Критеріїв ризиковості платника податку) та вичерпного переліку документів для підтвердження реальності господарської операції. Натомість позивач надав ГУ ДПС усі наявні в нього первинні документи по операціям із постачання товару. У постанові від 04.12.2018 року по справі №821/1173/17 Верховний Суд дійшов висновку, що можливість надання платником податків вичерпного переліку документів на підтвердження правомірності формування та подання податкової накладної прямо залежить від чіткого визначення фіскальним органом конкретного виду критерію оцінки ступеня ризиків. Вживання податковим органом загального посилання на пункт шостий Критеріїв оцінки, без наведення відповідного підпункту, є неконкретизованим та призводить до необґрунтованого обмеження права платника податків бути повідомленим про необхідність надання документів за вичерпним переліком, відповідно до критерію зупинення реєстрації податкової накладної, а не будь-яких на власний розсуд. Відтак, невиконання податковим органом законодавчо встановлених вимог щодо змісту, форми, обґрунтованості та вмотивованості акта індивідуальної дії призводить до його протиправності. Колегія суддів зазначає, що зазначена підстава є лише цитатою з п.21 Порядку №117, та є досі абстрактною та формальною. У самому рішенні відсутні будь-яка конкретизація, яких документів не вистачило для прийняття комісією ДПС рішення про реєстрацію податкової накладної. Не надано такої конкретизації претензій до первинних документів і в запереченнях відповідача. Позивачем надані документи, що підтверджують реальність господарської операції між позивачем та ТОВ "Морініс", за результатами якої складено податкову накладну від 01.08.2019 року №8. Однак відповідачі подані документи та пояснення не врахували. У відзиві відповідачі не вказали, яких саме документів не було надано або які з наданих позивачем не прийняті до уваги. Європейський суд з прав людини неодноразово висловлював свою позицію щодо "принципу правової визначеності" (наприклад, справа "Гешмен і Герруп проти Сполученого Королівства"), відповідно до якого особа, здійснюючи правомірну поведінку, повинна мати можливість передбачати правові наслідки такої правової поведінки, чітко визначені законом. Прозорість адміністративних процедур є ефективним запобіжником державному свавіллю. Вмотивоване рішення демонструє особі, що вона була почута, дає стороні можливість апелювати проти нього. Лише за умови прийняття обґрунтованого рішення може забезпечуватися належний публічний та, зокрема, судовий контроль за адміністративними актами суб`єкта владних повноважень. Про дотримання контролюючим органом вимог обґрунтованості під час прийняття відповідного акта індивідуальної дії свідчитиме належна мотивація його висновку, зокрема зі встановленням обставин, що мають значення для реєстрації податкової накладної, а також за умови посилання на докази, якими такі обставини обґрунтовані, із зазначенням причин їх прийняття чи відхилення. І навпаки, ненаведення мотивів прийнятих рішень не дає змоги суду встановити дійсні підстави та причини, за яких цей орган дійшов саме таких висновків, надати їм належну правову оцінку, та встановити законність, обґрунтованість, пропорційність прийнятого рішення. Зі змісту оскаржуваного рішення вбачається, що воно не містить конкретної інформації щодо причин та підстав для прийняття податковим органом такого рішення, а лише містить загальну фразу про те, що надані платником податку копії документів не є достатніми для прийняття Комісією рішення про реєстрацію податкової накладної. Між тим, у самому рішенні не зазначено, яких саме документів не вистачає для прийняття рішення про реєстрацію податкової накладної. Аналогічна правова позиція висловлена в постанові Верховного Суду від 20.08.2019 року по справі № 2540/3009/18. Таким чином, на підставі наведеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що оскаржуване рішення контролюючого органу є протиправним та таким, що підлягає скасуванню. Стосовно вимог про реєстрацію податкової накладної у ЄРПН, колегія суддів зазначає наступне. Згідно до вимог п.49.13 ст.49 ПК України, у разі якщо в установленому законодавством порядку буде встановлено факт неправомірної відмови контролюючим органом (посадовою особою) у прийнятті податкової декларації, остання вважається прийнятою у день її фактичного отримання контролюючим органом. Зупинення реєстрації податкової накладної не на підставі, не в межах повноважень та не у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України, а також прийняття негативного для платника податку рішення без зазначення конкретних мотивів дає підстави для висновку про необхідність відновлення порушеного права позивача шляхом скасування рішення від 08.11.2019 р. № 1325467/41851131 про відмову в реєстрації податкової накладної. Згідно з п.п. 201.16.4 п.201.16 ст.201 ПК України податкова накладна, реєстрацію якої в Єдиному реєстрі податкових накладних було зупинено, реєструється, зокрема, у день набрання законної сили рішенням суду про реєстрацію відповідної податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних. Виходячи з вимог зазначеної норми, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що належним способом відновлення порушеного права платника податку є зобов`язання ДПС зареєструвати податкову накладну від 01.08.2019 року №8. Крім того, позивач заявив про понесені ним витрати на правову допомогу в сумі 11 000,00 грн. На доказ понесених витрат позивачем надано копії договору-доручення про надання правової допомоги від 12.11.2019 року №ПН-7 з додатком, ордерів про надання правничої (правової) допомоги на ім`я ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , рахунку-фактури від 12.11.2019 року №ПН-7/8 та квитанції на суму 11 000,00 грн. (а.с. 4, 56-62). 16.12.2019 року позивачем надано також протокол узгодження договірної ціни від 12.11.2019 року №2, акт приймання-передачі правових послуг від 10.12.2019 року №ПН-7/8 і звіт про надані правові послуги від 10.12.2019 року №ПН-7/8. За правилами ст.134 КАС України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено в рішеннях від 26.02.2015 р. у справі "Баришевський проти України", від 10.12.2009 р. у справі "Гімайдуліна і інших проти України", від 12.10.2006 р. у справі "Двойних проти України", від 30.03.2004 р. у справі "Меріт проти України", заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим. Отже, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо. При визначенні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд застосовує ч.5 ст.134 КАС України. Як вбачається з матеріалів справи, між позивачем та адвокатським бюро "Сергія Бєліка" укладено договір-доручення про надання правової допомоги від 12.11.2019 року, додатком до якого є протокол №2 узгодження ціни, сторони обумовили гонорар, виходячи з розрахунку, що вартість однієї години витраченої адвокатом на надання правової допомоги становить 2000 грн. У звіті про надані правові послуги від 10.12.2019 року адвокатом вказано кількість витрачених годин (5,5) та суму по видам робіт. У відзиві відповідачі наголосили на неспівмірності заявлених позивачем витрат на оплату послуг адвоката, з урахуванням складності справи та обсягом виконаної роботи. Колегія суддів зазначає, що вчинення адвокатом таких дій як вичитка та перевірка тексту позовної заяви, отримання ухвали в суді, обговорення позовної заяви з клієнтом, заведення окремої справи для обліку матеріалів позову тощо неможливо вважати самостійними послугами з надання правової допомоги. Крім того, справа є незначної складності. Оцінивши наявні в матеріалах справи докази складу та розміру витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, перевіривши їх розумну необхідність для цієї справи та відповідність наданих послуг видам правової допомоги, визначеним ст.ст.19, 20 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", а також враховуючи ціну позову, яка майже дорівнює розміру заявлених до відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, та конкретні обставини справи, яка не є складною, суті виконаних послуг, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про те, що сума, заявлена до відшкодування у розмірі 11 000,00 грн. є надмірною. Проте, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що з урахуванням принципу справедливості і складності справи, обсягу опрацьованого матеріалу, необхідно присудити на користь позивача витрати на правничу допомогу в сумі 5000,00 грн. Відповідно до вимог ч.2 ст.6 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини. Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Отже, на думку колегії суддів, суд першої інстанції дійшов вірного висновку щодо задоволення позовних вимог. За таких обставин колегія суддів вважає наведені висновки суду першої інстанції правильними і такими, що відповідають вимогам ст.ст. 2, 7, 8, 9, 10, 73, 74, 77 КАС України та не приймає доводи, наведені в апеляційній скарзі про те, що судове рішення підлягає скасуванню. Відповідно до вимог ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу, а в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Отже, в адміністративному процесі, як виняток із загального правила, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень встановлена презумпція його винуватості. Презумпція винуватості покладає на суб`єкта владних повноважень обов`язок аргументовано, посилаючись на докази, довести правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності та спростувати твердження позивача про порушення його прав, свобод чи інтересів. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції порушень норм матеріального і процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують. За таких обставин, апеляційна скарга задоволенню не підлягає. З огляду на те, що дана справа правомірно віднесена судом першої інстанції до категорії незначної складності та розглядалась за правилами спрощеного провадження, що підтверджується ухвалою суду першої інстанції про відкриття провадження від 21 листопада 2019 року, постанова суду апеляційної інстанції відповідно до вимог ч.5 ст.328 КАС України в касаційному порядку оскарженню не підлягає. Керуючись ст.ст. 308; 311; 315; 316; 321; 322; 325; 328 КАС України, суд апеляційної інстанції, П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Миколаївській області залишити без задоволення, а рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 30 січня 2020 року без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення з підстав, передбачених статтею 328 КАС України. Головуючий суддя Джабурія О.В. Судді Кравченко К.В. Вербицька Н.В.