Постанова 4851 № 440/2900/20

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 20 січня 2021 р.Справа № 440/2900/20 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Подобайло З.Г., Суддів: Бартош Н.С. , Григорова А.М. , за участю секретаря судового засідання Щеглової Г.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 03.09.2020 року, головуючий суддя І інстанції: К.І. Клочко, м. Полтава, повний текст складено 03.09.20 року по справі № 440/2900/20 за позовом ОСОБА_1 до Нехворощанської сільської ради Новосанжарського району Полтавської області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовом до Нехворощанської сільської ради Новосанжарського району Полтавської області, в якому просить суд: визнати протиправним та скасувати рішення Нехворощанської сільської ради від 15.05.2020 року тридцятої сесії сьомого скликання "Про відмову в наданні дозволу гр. ОСОБА_1 на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки"; зобов`язати Нехворощанську сільську раду Новосанжарського району Полтавської області повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 від 09.04.2020 року про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 1,8751 га, що розташована за межами населених пунктів на території Нехворощанської сільської ради, Новосанжарського району, Полтавської області. Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 03.09.2020 року у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовлено. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 03.09.2020 року та прийняти нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги. В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що суд першої інстанції, не маючи у справі будь-яких обґрунтованих та доказових заперечень відповідача, навів доводи проти вимог позивача і відмовив у задоволенні позову, не посилаючись на жодний доказ іншої сторони по справі, чим порушив право позивача на справедливий судовий розгляд, захист прав та інтересів судом (ст. 55 Конституції України, ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод). Вказує на безпідставність посилання суду першої інстанції в оскаржуваному рішенні на висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 12.06.2020 року у справі №480/303/19. Вважає відмову відповідача у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою необґрунтованою та безпідставною, посилаючись на те, що документи, які були подані до відповідача з метою отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою, належним чином оформлені та відповідають встановленим до них вимогам, а їх зміст дає можливість перевірити наявність чи відсутність підстав для відмови у наданні дозволу, встановлених нормами ч.7 ст.118 ЗК України. Зазначає, що спірна земельна ділянка вважається комунальною власністю та перебуває у користуванні Новосанжарського госпрозрахункового мисливсько-рибальського підприємства Полтавської обласної організації УТМР, яке надало погодження землекористувача вказаної земельної ділянки від 17.03.2020 року, посвідчене нотаріально та подане до відповідача разом із клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 1,8751 га. Сторони в судове засідання апеляційної інстанції не прибули, про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином. Апеляційна скарга розглядається у судовому засіданні згідно приписів ст.229 Кодексу адміністративного судочинства України. Згідно з ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши в межах апеляційної скарги рішення суду першої інстанції, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що 09.04.2020 року позивачем подано до сесії Нехворощанської сільської ради клопотання про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 1,8751 га за рахунок земельної ділянки комунальної власності сільськогосподарського призначення загальною площею 15,0009 га кадастровий номер 5323486000:00:002:0041, що розташована на території Нехворощанської сільської ради Новосанжарського району Полтавської області (а.с. 7). До клопотання було додано: копію паспорта; копію ідентифікаційного номера; графічні матеріали місця розташування земельної ділянки; копію нотаріально посвідченої згоди Новосанжарського госпрозрахункового мисливсько-рибальського підприємства Полтавської організації УТМР. Рішенням Нехворощанської сільської ради Новосанжарського району Полтавської області від 15.05.2020 року тридцятої сесії сьомого скликання "Про відмову у наданні дозволу гр. ОСОБА_1 на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки" відмовлено позивачу у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 1,8751 га за рахунок земельної ділянки комунальної власності сільськогосподарського призначення загальною площею 15,0009 га кадастровий номер 5323486000:00:002:0041, що розташована на території Нехворощанської сільської ради, Новосанжарського району, Полтавської області (а.с. 9). Не погоджуючись із вказаним рішенням, позивач звернувся до суду з даним позовом. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що наявність у позивача згоди землекористувача - Новосанжарського госпрозрахункового мисливсько-рибальського підприємства Полтавської обласної організації УТМР щодо надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, не є єдиною підставою, в розумінні статті 116, 118 ЗК України, для надання такого дозволу позивачу. Оскільки матеріали справи не містять доказів того, що до договору оренди від 16.11.2011 року вносилися зміни після нотаріального погодження згоди на надання дозволу на розробку проекту землеустрою ОСОБА_1 чи доказів того, що землекористувачем було прийнято рішення про припинення права користування земельною ділянкою після такої згоди, суд першої інстанції дійшов висновку про правомірність оскаржуваного рішення Нехворощанської сільської ради від 15.05.2020 року. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного. Статтею 14 Конституції України закріплено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону. Законом, який регулює земельні правовідносини, є Земельний кодекс України від 25.10.2001 № 2768-III, а також прийняті відповідно до Конституції України та цього Кодексу нормативно-правові акти. Положеннями ч.3 ст.22 Земельного кодексу України передбачено, що землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування: громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства; сільськогосподарським підприємствам - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва; сільськогосподарським науково-дослідним установам та навчальним закладам, сільським професійно-технічним училищам та загальноосвітнім школам - для дослідних і навчальних цілей, пропаганди передового досвіду ведення сільського господарства; несільськогосподарським підприємствам, установам та організаціям, релігійним організаціям і об`єднанням громадян - для ведення підсобного сільського господарства; оптовим ринкам сільськогосподарської продукції - для розміщення власної інфраструктури. Відповідно до ч.1 ст.81 Земельного кодексу України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі: придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; прийняття спадщини; виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю). За змістом ч.ч. 1-3, 5 ст.116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права власності громадянами та юридичними особами на земельні ділянки, на яких розташовані об`єкти, які підлягають приватизації, відбувається в порядку, визначеному частиною першою статті 128 цього Кодексу. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування. Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом. Земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом. Повноваження відповідних органів виконавчої влади щодо передачі земельних ділянок у власність або користування та порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування встановлені статтями 118, 122, 123 Земельного кодексу України. Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст.118 Земельного кодексу України громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Рішення органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо приватизації земельних ділянок приймається у місячний строк на підставі технічних матеріалів та документів, що підтверджують розмір земельної ділянки. Частиною 6 ст.118 Земельного кодексу України встановлено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею. За змістом ч.7 ст.118 Земельного кодексу України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. Таким чином, обов`язковим є прийняття відповідним органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування за наслідками розгляду поданого клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою вмотивованого рішення про надання дозволу або відмову у його наданні із наведенням усіх підстав такої відмови. При цьому, чинним законодавством не передбачено право суб`єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 Земельного кодексу України. З аналізу ст.118 Земельного кодексу України слідує, що порядок безоплатної передачі земельних ділянок у власність громадянами передбачає реалізацію таких послідовних етапів: - звернення громадян з клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки; - надання дозволу відповідним органом виконавчої влади або місцевого самоврядування; - розробка суб`єктами господарювання за замовленням громадян проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки; - погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в порядку, передбаченому статтею 186-1 Земельного кодексу України; - затвердження відповідним органом виконавчої влади або місцевого самоврядування проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність. Отже, передача (надання) земельної ділянки у власність відповідно до статті 118 Земельного кодексу України є завершальним етапом визначеної процедури безоплатної приватизації земельних ділянок. Разом з цим, отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у власність. Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 13.12.2016 року у справі №815/5987/14 та постанові Верховного Суду від 27.02.2018 року у справі №545/808/17. Згідно з ч.ч. 2, 3 ст.123 Земельного кодексу України особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки. У клопотанні зазначаються орієнтовний розмір земельної ділянки та її цільове призначення. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування та розмір земельної ділянки, письмова згода землекористувача, засвідчена нотаріально (у разі вилучення земельної ділянки). Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею. Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. Забороняється відмова у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок, місце розташування об`єктів на яких погоджено відповідним органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування згідно із статтею 151 цього Кодексу. Умови і строки розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок визначаються договором, укладеним замовником з виконавцем цих робіт відповідно до типового договору. Типовий договір на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки затверджується Кабінетом Міністрів України. З огляду на викладене, колегія суддів зазначає, що громадяни, які зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства мають право звернутися з відповідним клопотанням, з наданням відповідних документів. Згідно з п.34 ст.26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються питання вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин. Відповідно до ч.ч. 1, 5 ст.46 Закону України "Про місцеве самоврядування" сільська, селищна, міська, районна у місті (у разі її створення), районна, обласна рада проводить свою роботу сесійно. Сесія складається з пленарних засідань ради, а також засідань постійних комісій ради. Сесія ради скликається в міру необхідності, але не менше одного разу на квартал, а з питань відведення земельних ділянок та надання документів дозвільного характеру у сфері господарської діяльності - не рідше ніж один раз на місяць. Частинами 1, 2 ст.59 Закону України "Про місцеве самоврядування" визначено, що рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом. При встановленні результатів голосування до загального складу сільської, селищної, міської ради включається сільський, селищний, міський голова, якщо він бере участь у пленарному засіданні ради, і враховується його голос. При дослідженні рішення Нехворощанської сільської ради Новосанжарського району Полтавської області тридцятої сесії сьомого скликання від 15.05.2020 року встановлено, що підставою відмови у наданні дозволу гр. ОСОБА_1 на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки стали наступні обставини: "Земельна ділянка загальною площею 15,0009 га, кадастровий номер 5323486000:00:002:0041 згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна №1864797753234, номер запису про право власності 32249060 від 02.07.2019 є комунальною власністю територіальної громади Нехворощанської сільської ради. Згідно договору оренди землі між Новосанжарською районною державною адміністрацією та Новосанжарським госпрозрахунковим мисливсько-рибальським підприємством Полтавської обласної організації УТМР від 16.11.2011 року, зареєстрованого у відділі Держземагенства у Новосанжарському районі за №532340004003000 від 27.11.2012 року земельна ділянка площею 15,0009 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 5323486000:00:002:0041 знаходиться в оренді терміном на 10 років до 27.12.2022 року» (а.с. 9). Так, відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єктів нерухомого майна, 27.12.2012 року проведено державну реєстрацію права оренди земельної ділянки загальною площею 15,0009 га, кадастровий номер 5323486000:00:002:0041 між Новосанжарською районною державною адміністрацією (Орендодавець) та Новосанжарським госпрозрахунковим мисливсько-рибальським підприємством Полтавської обласної організації УТМР (Орендар), строк якого становить 10 років (а.с. 10). Згідно вказаної інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно наказом Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області від 21.12.2018 року №8954СГ та згідно з актом приймання-передачі зазначена земельна ділянка передана відповідачу з держаної у комунальну власність (а.с. 10). Відповідно до ст.125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Відтак, матеріалами справи підтверджено, що Новосанжарське госпрозрахункове мисливсько-рибальське підприємство Полтавської обласної організації УТМР є законним користувачем земельної ділянки загальною площею 15,0009 га, кадастровий номер 5323486000:00:002:0041, в межах якої знаходиться земельна ділянка площею 1,8751 га, яку позивач бажає отримати у власність для ведення особистого селянського господарства. Таким чином, спірна земельна ділянка на сьогодні вважається комунальною власністю та перебуває у користуванні Новосанжарського госпрозрахункового мисливсько-рибальського підприємства Полтавської обласної організації УТМР. За змістом нотаріально засвідченої заяви, зареєстрованої в реєстрі за №199, Новосанжарське госпрозрахункове мисливсько-рибальське підприємство Полтавської області організації УТМР, в особі директора Бабич Віктора Дмитровича, що діє на підставі Статуту, як орендар земельної ділянки площею 15,0009 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 5323486000:00:002:0041, що розташована на території Нехворощанської (Соколово-Балківської) сільської ради Новосанжарського району (договір оренди землі від 16 грудня 2011 року, державна реєстрація від 27 грудня 2012 року №532340004003000), надає згоду (погодження), зокрема, ОСОБА_1 , щодо надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства з подальшою передачею у власність, за рахунок земельної ділянки площею 15,0009 га кадастровий номер 5323486000:00:002:004 (а.с. 12). Колегія суддів зазначає, що в силу приписів частини 5 статті 116 Земельного кодексу України земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом. У відповідності до ч.6 ст.118 Земельного кодексу України особа яка претендує на безоплатне набуття у власність земельної ділянки державної власності до клопотання повинна долучити графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, а у випадку перебування земельної ділянки у користуванні - погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб). Згідно з п. "а" ст.141 Земельного кодексу України підставою припинення права користування земельною ділянкою є добровільна відмова від права користування земельною ділянкою. Відповідно до ч.ч. 3, 4 ст.142 Земельного кодексу України припинення права постійного користування земельною ділянкою у разі добровільної відмови землекористувача здійснюється за його заявою до власника земельної ділянки. Власник земельної ділянки на підставі заяви землекористувача приймає рішення про припинення права користування земельною ділянкою, про що повідомляє органи державної реєстрації. Частиною 2 ст.31 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний за рішенням суду в порядку, встановленому законом. Розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку не допускається, якщо інше не передбачено законом або цим договором. Таким чином, припинення права користування орендованою земельною ділянкою не настає автоматично в силу добровільної відмови від права користування земельною ділянкою. Добровільна відмова є лише підставою для розірвання договору оренди та прийняття власником рішення про припинення права користування земельною ділянкою. Наведений вище висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постановах від 04.05.2020 року у справі №816/1331/17, від 12.06.2020 року у справі №480/303/19. Колегія суддів зазначає, що в даній справі Новосанжарське госпрозрахункове мисливсько-рибальське підприємство Полтавської області організації УТМР надало згоду позивачу щодо надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства з подальшою передачею у власність за рахунок земельної ділянки площею 15,0009 га, проте матеріалами справи не підтверджено, що підприємство зверталося до орендодавця про внесення змін до договору оренди в частині зміни площі або розірвання договору оренди. Таким чином, наявність зареєстрованого права оренди на земельну ділянку за іншою особою свідчить про невідповідність місця розташування об`єкта, щодо якого хотів отримати дозвіл позивач, вимогам законів, та є підставою для відмови в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у відповідності до статті 118 Земельного кодексу України. За цим, доводи апеляційної скарги про наявність у позивача згоди землекористувача - Новосанжарського госпрозрахункового мисливсько-рибальського підприємства Полтавської обласної організації УТМР щодо надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, не спростовують висновки суду першої інстанції, оскільки наявність у позивача зазначеної згоди не є єдиною підставою, в розумінні статтей 116, 118 Земельного кодексу України, для надання дозволу позивачу на розроблення проекту землеустрою. З огляду на вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що рішення Нехворощанської сільської ради від 15.05.2020 року тридцятої сесії сьомого скликання "Про відмову в наданні дозволу гр. ОСОБА_1 на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки" є правомірним та не підлягає скасуванню. Відтак, доводи апеляційної скарги про наявність підстав для надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у відповідності до статті 118 Земельного кодексу України, є хибними та такими, що спростовуються матеріалами справи. Крім того, в апеляційній скарзі позивач зазначає, що суд першої інстанції, не маючи у справі будь-яких обґрунтованих та доказових заперечень відповідача, навів доводи проти вимог позивача і відмовив у задоволенні позову, не посилаючись на жодний доказ іншої сторони по справі, чим порушив право позивача на справедливий судовий розгляд, захист прав та інтересів судом (ст.55 Конституції України, ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод). Колегія суддів відхиляє вказані доводи апеляційної скарги з огляду на наступне. Відповідно до ч.1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Згідно з абз. 1 ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Колегія суддів зазначає, що визначений цією правовою нормою обов`язок відповідача - суб`єкта владних повноважень довести правомірність рішення, дії чи бездіяльності не виключає визначеного частиною першою цієї ж статті обов`язку позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги. Вказаний висновок відповідає правовому висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеному в постанові від 25.06.2020 року у справі №520/2261/19. Відповідно до ч.4 ст.159 КАС України подання заяв по суті справи є правом учасників справи. Неподання суб`єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову. В силу ч.6 ст.162 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами. Статтею 90 КАС України визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). При цьому, до повноважень суду при ухваленні рішення є вибір норм права, які підлягають застосуванню у конкретній справі з обов`язковим належним наведенням мотивів застосування певних норм права або незастосування інших норм, на які посилається сторона при обґрунтуванні своїх вимог. Позивач має право навести правові норми, на які він посилається при обґрунтуванні своїх вимог, а вже повноваженням суду є застосування норми права, на яку посилається сторона, чи не застосування та мотиви їх незастосування. З огляду на встановлення судом першої інстанції всіх обставин справи, яким надано належну правову оцінку із дотриманням діючих норм матеріально та процесуального права, враховуючи право відповідача на подання відзиву на позов, колегія суддів не вбачає порушення права позивача на справедливий судовий розгляд та відхиляє такі доводи апеляційної скарги за необґрунтованістю. Посилання апеляційної скарги на те, що документи, які були подані до відповідача з метою отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою, належним чином оформлені та відповідають встановленим до них вимогам, а їх зміст дає можливість перевірити наявність чи відсутність підстав для відмови у наданні дозволу, встановлених нормами ч.7 ст.118 ЗК України, не спростовують висновки суду першої інстанції, оскільки суд на підставі поданих документів зазначив про наявність підстав для відмови у наданні відповідного дозволу. Доводи апеляційної скарги про безпідставність посилання суду першої інстанції в оскаржуваному рішенні на висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 12.06.2020 року по справі №480/303/19, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки зазначене рішення підлягає застосуванню по даній справі у відповідності до ч.5 ст.242 КАС України, так як правовідносини у цій справі є подібними тим, що були предметом дослідження Верховним Судом. Таким чином, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи судом апеляційної інстанції, спростовані зібраними по справі доказами та встановленими обставинами, з наведених підстав висновків суду не спростовують. При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29). Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ. Згідно із ч.1 ст.6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Відповідно до ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Згідно з приписами ч.1 ст.315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. У відповідності до ст.316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Під час апеляційного провадження, колегія суду не встановила таких порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи по суті, які були предметом розгляду і заявлені в суді першої інстанції. Таким чином, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим, прийняте на підставі з`ясованих та встановлених обставинах справи, які підтверджуються доказами, та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому залишає апеляційні скарги без задоволення, а судове рішення без змін. Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу залишити без задоволення. Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 03.09.2020 року по справі № 440/2900/20 залишити без змін. . Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України відповідно до вимог ст.327, ч.1 ст.329 КАС України. Головуючий суддя (підпис)З.Г. Подобайло Судді(підпис) (підпис) Н.С. Бартош А.М. Григоров Повний текст постанови складено 25.01.2021 року