Постанова 4855 № 320/6776/21

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 320/6776/21 Суддя (судді) першої інстанції: Журавель В.О. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 18 січня 2023 року м. Київ Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого-судді: Черпіцької Л.Т., суддів: Пилипенко О.Є., Собківа Я.М, за участю секретаря: Висоцького А.М., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від "23" червня 2022 р. у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Броварської міської ради Київської області про скасування рішення,- В С Т А Н О В И Л А: ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом, у якому просив визнати протиправним і скасувати підпункт 1.5 п. 1 рішення відповідача № 218-07-08 від 27 травня 2021 р. щодо відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки позивачу для будівництва та обслуговування житлового будинку. В обґрунтування позову зазначено, що відповідачем безпідставно відмовлено в наданні позивачу дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з посиланням на те, що бажане місце розташування земельної ділянки знаходиться в зоні змішаної одноквартирної та багатоквартирної забудови (Ж-4) та не відповідає ДБН Б2.2-12:2019. Рішенням Київського окружного адміністративного суду від "23" червня 2022 р. в задоволенні позову відмовлено. Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції дійшов висновку, що обрана позивачем земельна ділянка для будівництва і обслуговування житлового будинку згідно з Планом (схемою) зонування території у місці відноситься до зони змішаної одноквартирної та багатоквартирної забудови (Ж-4) від 9-16 поверхів, тому рішення відповідача про відмову в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою є мотивованим у контексті ч. 3 ст. 123 Земельного кодексу України, а саме: невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації. Позивач, не погоджуючись із судовим рішенням, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та недотримання норм матеріального права, просить скасувати рішення суду та ухвалити нову постанову, якою позовні вимоги задовольнити. Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, скаржник зазначає, що суд першої інстанції безпідставно зазначив, що бажане позивачем місце розташування земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку знаходиться в зоні, яка згідно з Планом зонування території м. Бровари (Ж-4), призначена лише для багатоквартирних будинків, адже згадана земельна ділянка знаходиться в зоні змішаної одноквартирної та багатоквартирної забудови з умовним позначенням зони Ж-4. Також скаржник вказує, що відповідач, зазначаючи про невідповідність бажаного позивачем місця розташування земельної ділянки ДБН Б.2.2-12:2019 «Планування та забудова територій», неправильно послався на п. 6.1.22 ДБН Б.2.2-12:2019 розділу «Житлова забудова», оскільки дана норма відноситься до планування територій нових кварталів при будівництві житлових будинків 9 -16 поверхів і більше та не відноситься до існуючої забудови. Отже, на думку скаржника, відповідачем не доведена невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації. Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просить залишити скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, наполягаючи на необґрунтованості доводів скаржника і правильності висновків суду першої інстанції. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, оцінивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, з огляду на таке. Судом першої інстанції встановлено, що 30 березня 2021 р. позивач звернувся до відповідача із клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,06 га, цільове призначення для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, що розташовано в межах АДРЕСА_1 . Позивачем до вказаного клопотання додано графічне зображення бажаного місця розташування земельної ділянки; копія паспорту та ідентифікаційного коду; копію посвідчення інваліда війни ІІ групи. Розглянувши вказане клопотання відповідачем прийнято рішення від 27 травня 2021 р. № 218-07-08 «Про відмову у наданні дозволів на розроблення проектів землеустрою та у наданні земельної ділянки громадянам в м. Бровари Броварського району Київської області». Відповідно до підпункту 1.5 п. 1 позивачу відмовлено у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,0600 га для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), в межах будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), в межах вул. Львівської та вул. Центральної Ради в м. Бровари , в зв`язку з тим, що бажане місце розташування земельної ділянки, зазначене на графічному матеріалі, доданому до клопотання №11-16-5/3669 від 31 березня 2021 р., згідно з Планом зонування території міста Бровари, затвердженим рішенням Броварської міської ради Броварського району Київської області від 25 березня 2021 р. № 119-04-08, знаходиться в зоні змішаної одноквартирної та багатоквартирної забудови (Ж-4) та не відповідає ДБН Б.2.2-12:2019 «Планування та забудови територій», що не відповідає нормі ст. 118 Земельного кодексу України. Не погоджуючись із рішенням відповідача про відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки, позивач звернувся з цим позовом до суду. Судом першої інстанції також встановлено, що 12 травня 2021 р. позивач подав відповідачу повідомлення про початок розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з огляду на закінчення місячного строку розгляду поданого ним клопотання та вказав про укладення відповідного договору з уповноваженою органом - ТОВ «Інгер-Град». Надаючи правову оцінку обставинам справи, висновкам суду першої інстанції та доводам скаржника, колегія суддів зазначає таке. Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Суспільні відносини щодо володіння, користування та розпорядження землею врегульовано Земельним кодексом України від 25 жовтня 2001 р. №2768-ІІІ (далі - ЗК України). Відповідно до вимог ч. 1 ст. 3 ЗК України земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами. Статтею 12 ЗК України встановлено, що до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить: а) розпорядження землями територіальних громад; б) передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; в) надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; г) вилучення земельних ділянок із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; ґ) викуп земельних ділянок для суспільних потреб відповідних територіальних громад сіл, селищ, міст; д) організація землеустрою; е) координація діяльності місцевих органів земельних ресурсів; є) здійснення контролю за використанням та охороною земель комунальної власності, додержанням земельного та екологічного законодавства; ж) обмеження, тимчасова заборона (зупинення) використання земель громадянами і юридичними особами у разі порушення ними вимог земельного законодавства; з) підготовка висновків щодо вилучення (викупу) та надання земельних ділянок відповідно до цього Кодексу; и) встановлення та зміна меж районів у містах з районним поділом; і) інформування населення щодо вилучення (викупу), надання земельних ділянок; ї) внесення пропозицій до районної ради щодо встановлення і зміни меж сіл, селищ, міст; й) вирішення земельних спорів; к) вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону. До повноважень виконавчих органів сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належать: 1) надання відомостей з Державного земельного кадастру відповідно до закону; 2) вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону. Відповідно до абзацу 1 частини першої статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування (частина друга статті 116 ЗК України). Частинами третьою та четвертою статті 116 ЗК України, визначено, що безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом. Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання. Частиною першою статті 121 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах, зокрема, для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у селах - не більше 0,25 гектара, в селищах - не більше 0,15 гектара, в містах - не більше 0,10 гектара. Частиною першою статті 122 ЗК України визначено, що сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Відповідно до вимог частини шостої статті 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею. Згідно з вимогами частини сьомої статті 118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. Отже, Земельним кодексом України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, зокрема: невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. При цьому, чинним законодавством не передбачено право суб`єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 ЗК України. Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 27 лютого 2018 р. у справі №545/808/17 та від 5 березня 2019 р. у справі №360/2334/17, від 20 січня 2021 р. у справі №360/1590/16-а, від 8 вересня 2020 р. у справі №812/1450/17. При цьому, відповідно до положень статті 118 ЗК України порядок безоплатної передачі земельних ділянок у власність громадянами передбачає реалізацію таких послідовних етапів: - звернення громадян з клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки; - надання дозволу відповідним органом виконавчої влади або місцевого самоврядування; - розробка суб`єктами господарювання за замовленням громадян проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки; - погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в порядку, передбаченому статтею 186-1 Земельного кодексу України; - затвердження відповідним органом виконавчої влади або місцевого самоврядування проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність. Отже, передача (надання) земельної ділянки у власність відповідно до статті 118 ЗК України є завершальним етапом визначеної процедури безоплатної приватизації земельних ділянок. При цьому, отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у користування. Такий правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 12 червня 2020 р. у справі №808/3187/17 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 89792839). Також, у постанові від 30 травня 2018 р., прийнятою у справі № 826/5737/16, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що надання дозволу вповноваженим органом місцевого самоврядування на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки із земель комунальної власності не означає позитивного рішення про передачу її в користування, а направлене на ідентифікацію земельної ділянки, яка в подальшому може стати предметом передачі. У розвиток цього висновку, надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не покладає на раду обов`язку (не є підставою для виникнення зобов`язання перед особою, яка розробила проект землеустрою) щодо надання цієї земельної ділянки у власність. Рада може відмовити у затвердженні проекту та наданні земельної ділянки у власність з підстав, визначених законом, зокрема у разі невідповідності місця розташування ділянки вимогам генеральних планів населених пунктів (постанова Верховного Суду від 3 квітня 2019 р. у справі 509/4722/16-а). Відповідно до вимог частини 1 статті 19 ЗК України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення. Частинами 1, 5 статті 20 ЗК України передбачено, що віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою щодо їх відведення. Види використання земельної ділянки в межах певної категорії земель (крім земель сільськогосподарського призначення та земель оборони) визначаються її власником або користувачем самостійно в межах вимог, встановлених законом до використання земель цієї категорії, з урахуванням містобудівної документації та документації із землеустрою. Відповідно до вимог статті 38 ЗК України до земель житлової та громадської забудови належать земельні ділянки в межах населених пунктів, які використовуються для розміщення житлової забудови, громадських будівель і споруд, інших об`єктів загального користування. Статтею 39 ЗК України передбачено, що використання земель житлової та громадської забудови здійснюється відповідно до генерального плану населеного пункту, іншої містобудівної документації, плану земельно-господарського устрою з дотриманням будівельних норм, державних стандартів і норм. Відповідно до вимог статті 40 ЗК України громадянам України за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування можуть передаватися безоплатно у власність або надаватися в оренду земельні ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і гаражного будівництва в межах норм, визначених цим Кодексом. Понад норму безоплатної передачі громадяни можуть набувати у власність земельні ділянки для зазначених потреб за цивільно-правовими угодами. Згідно з вимогами статтями 20, 21 Закону України "Про основи містобудування" регулювання земельних відносин у містобудуванні здійснюється відповідно до земельного законодавства. Визначення територій для містобудівних потреб здійснюється відповідно до затвердженої містобудівної документації з урахуванням планів земельно-господарського устрою. Визначення територій для містобудівних потреб здійснюються за погодженням уповноважених органів з питань містобудування та архітектури. Відповідно до вимог статті 17 Закону України "Про основи містобудування" містобудівна документація - затверджені текстові і графічні матеріали, якими регулюється планування, забудова та інше використання територій. Містобудівна документація є основою для: вирішення питань раціонального використання територій, регулювання розселення; підготовки обґрунтованих пропозицій щодо встановлення та зміни меж населених пунктів; підготовки вихідних даних для розробки землевпорядної документації; вирішення питань щодо розташування та проектування нового будівництва, здійснення реконструкції, реставрації, капітального ремонту об`єктів містобудування та упорядкування територій; вирішення питань щодо вилучення (викупу), передачі (надання) земельних ділянок у власність чи користування громадян та юридичних осіб. Згідно з вимогами частиною 1 статті 12 Закону України "Про основи містобудування" до компетенції сільських, селищних, міських рад у сфері містобудування на відповідній території належить затвердження відповідно до законодавства місцевих програм, генеральних планів відповідних населених пунктів, планів зонування територій, а за відсутності затверджених в установленому законом порядку планів зонування території - детальних планів територій. За визначенням, наведеним у пункті 9 частини 1 статті 1 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", план зонування території (зонінг) - містобудівна документація, що визначає умови та обмеження використання території для містобудівних потреб у межах визначених зон. Відповідно до вимог статті 16 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" планування територій на місцевому рівні здійснюється шляхом розроблення та затвердження генеральних планів населених пунктів, планів зонування територій і детальних планів території, їх оновлення та внесення змін до них. Містобудівна документація на місцевому рівні розробляється з урахуванням даних державного земельного кадастру на актуалізованій картографічній основі в цифровій формі як просторово орієнтована інформація в державній системі координат на паперових і електронних носіях. Містобудівна документація на місцевому рівні може бути оновлена за рішенням місцевих рад. Оновлення містобудівної документації передбачає: 1) актуалізацію картографо-геодезичної основи; 2) перенесення з паперових носіїв у векторну цифрову форму; 3) приведення містобудівної документації у відповідність із вимогами законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил. Склад, зміст, порядок розроблення та оновлення містобудівної документації на місцевому рівні визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері містобудування. Затвердження оновленої містобудівної документації на місцевому рівні здійснюється згідно із статтями 17, 18 та 19 цього Закону. Статтею 18 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" передбачено, що план зонування території розробляється на основі генерального плану населеного пункту (у його складі або як окремий документ) з метою визначення умов та обмежень використання території для містобудівних потреб у межах визначених зон. План зонування території розробляється з метою створення сприятливих умов для життєдіяльності людини, забезпечення захисту територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру, запобігання надмірній концентрації населення і об`єктів виробництва, зниження рівня забруднення навколишнього природного середовища, охорони та використання територій з особливим статусом, у тому числі ландшафтів, об`єктів історико-культурної спадщини, а також земель сільськогосподарського призначення і лісів та підлягає стратегічній екологічній оцінці. План зонування території встановлює функціональне призначення, вимоги до забудови окремих територій (функціональних зон) населеного пункту, їх ландшафтної організації. Зонування території здійснюється з дотриманням таких вимог: 1) урахування попередніх рішень щодо планування і забудови території; 2) виділення зон обмеженої містобудівної діяльності; 3) відображення існуючої забудови територій, інженерно-транспортної інфраструктури, а також основних елементів планувальної структури територій; 4) урахування місцевих умов під час визначення функціональних зон; 5) установлення для кожної зони дозволених і допустимих видів використання територій для містобудівних потреб, умов та обмежень щодо їх забудови; 6) узгодження меж зон з межами територій природних комплексів, смугами санітарно-захисних, санітарних, охоронних та інших зон обмеженого використання земель, червоними лініями; 7) відображення меж прибережних захисних смуг і пляжних зон водних об`єктів. Параметри використання території та будівель, запропонованих для розташування у межах декількох земельних ділянок або окремої земельної ділянки, зокрема функціональне призначення, граничні поверховість та площа забудови, можливе розміщення на ділянці, є обов`язковими для врахування під час зонування відповідної території. Перелік зазначених параметрів визначає центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері містобудування. Внесення змін до плану зонування території допускається за умови їх відповідності генеральному плану населеного пункту. Склад, зміст, порядок розроблення плану зонування території визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері містобудування. За порушення вимог, встановлених планом зонування території, фізичні та юридичні особи несуть відповідальність відповідно до закону. План зонування території затверджується на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради протягом 30 днів з дня його подання. Статтею 24 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" передбачені особливості регулювання земельних відносин при здійсненні містобудівної діяльності. Відповідно до частин 2, 3, 4, 5 цієї статті забудова земельної ділянки здійснюється в межах її цільового призначення, встановленого відповідно до законодавства. У разі відсутності плану зонування або детального плану території, затвердженого відповідно до вимог цього Закону, передача (надання) земельних ділянок із земель державної або комунальної власності у власність чи користування фізичним та юридичним особам для містобудівних потреб забороняється, крім випадків: 1) розташування на земельній ділянці будівлі (споруди), що перебуває у власності фізичної або юридичної особи; 2) приватизації громадянином земельної ділянки, наданої йому в користування відповідно до закону; 3) надання земельної ділянки, розташованої на території зони відчуження чи зони безумовного (обов`язкового) відселення, що зазнали радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи; 4) надання земельної ділянки для розміщення лінійних об`єктів транспортної та енергетичної інфраструктури (доріг, мостів, естакад, ліній електропередачі, зв`язку); 5) буріння, влаштування та підключення нафтових і газових свердловин за межами населених пунктів; 6) будівництва, експлуатації військових та інших оборонних об`єктів. Зміна цільового призначення земельної ділянки, яка не відповідає плану зонування території та/або детальному плану території забороняється. Уповноважені органи з питань містобудування та архітектури і центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, забезпечують відкритість, доступність та повноту інформації про наявність на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці земель державної та комунальної власності, не наданих у користування, що можуть бути використані під забудову, про наявність обмежень і обтяжень земельних ділянок, містобудівні умови та обмеження в містобудівному і державному земельному кадастрах. Наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 16 листопада 2011 року №290, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України від 20 грудня 2011 року за №1468/20206, затверджено Порядок розроблення містобудівної документації, який визначає механізм розроблення або внесення змін до містобудівної документації з планування території на державному рівні в частині схем планування окремих частин території України та містобудівної документації з планування території на регіональному і місцевому рівнях. Пунктом 4.7 цього Порядку передбачено, що план зонування території розробляється для всієї території населеного пункту або для її частини (кварталу, мікрорайону, іншого планувального утворення), першочергово - для історичних ареалів; інвестиційно привабливих територій; сформованих сельбищних територій існуючої забудови, де передбачаються окремі локальні перетворення, можлива реконструкція або розміщення окремих будівель і споруд. Послідовність розроблення та площі територій населеного пункту, для яких розробляються плани зонування, визначає відповідний уповноважений орган містобудування та архітектури згідно з генеральним планом населеного пункту. Згідно з пунктом 5.1 цього Порядку рішення щодо внесення змін у містобудівну документацію приймається на підставі: результатів моніторингу її реалізації, який проводиться відповідно до Порядку проведення містобудівного моніторингу, затвердженого наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 1 вересня 2011 р. №170, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 7 листопада 2005 р. за №1268/20006; виникнення умов для зміни масштабів та характеру розвитку населеного пункту; змін у видах функціонального використання окремих територій; необхідності вирішення екологічних та інженерних питань; виникнення потреби у розміщенні об`єктів державного, регіонального значення, а також таких, що забезпечують громадські інтереси; необхідності реалізації інвестиційних програм і проектів. Судом першої інстанції встановлено, що підставою для відмови у наданні позивачеві дозволу на розробку землевпорядної документації стало те, що бажане місце розташування земельної ділянки, зазначене на графічному матеріалі, доданому до клопотання №11-16-5/3669 від 31 березня 2021 р., згідно з Планом зонування території міста Бровари, затвердженим рішенням Броварської міської ради Броварського району Київської області від 25 березня 2021 р. № 119-04-08, знаходиться в зоні змішаної одноквартирної та багатоквартирної забудови (Ж-4) та не відповідає ДБН Б.2.2-12:2019 «Планування та забудови територій», що не відповідає нормі ст. 118 Земельного кодексу України, тобто встановлено невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації. Колегія суддів зазначає, що з листа Управління містобудування та архітектури Броварської міської ради Броварського району Київської області від 2 липня 2021 р. № 11-3/663 вбачається, що «згідно з Планом зонування території міста Бровари, затвердженим рішенням Броварської міської ради Броварського району Київської областi вiд 25 березня 2021 р. № 119-04-08, зазначена на графічному матеріалі, доданому до клопотання № 11-165/3669 від 31 березня 2021 р. гр. ОСОБА_1 , обрана земельна ділянка для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель i споруд знаходиться в зоні змішаної одноквартирної та багатоквартирної забудови (Ж-4). Водночас у листі зазначено, що відповідно до ДБН Б.2.2-12:2019 «Планування та забудова територій» при розміщенні 9-16 та більше поверхових житлових будинків суміжно з кварталами садибної забудови, що зберігається, відстань від фасадів багатоквартирного будинку, що зводиться, до меж земельних ділянок садибних будинків приймається не меншою 20 м, а до стіни найближчого садибного будинку - не менше висоти будинку, що зводиться». Суд першої інстанції достовірно встановив, що на час прийняття спірного рішення, План зонування території м. Бровари не скасовано та є чинним. Відповідно до п. 6.122. ДБН Б.2.2-12:2019 «Планування та забудова територій», затвердженого Міністерством регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 26 квітня 2019 р. №104, при плануванні території нових кварталів із периметральною забудовою допускається зменшення розривів між будинками до однієї висоти вищого будинку за умов розміщення в перших приміщень громадського призначення, з дотриманням вимог пожежної безпеки, норм інсоляції та життєдіяльності житлових приміщень. Крім того, у вказаних нормах ДБН Б.2.2-12:2019 наявна примітка 1, відповідно до якої у великих містах, при розміщенні 9-16 та більше поверхових житлових будинків суміжно з кварталами садибної забудови, що зберігається, відстань від фасадів багатоповерхового будинку, що зветься, до міжземних ділянок садибних будинків приймаються не менше 20 м, а до стіни найближчого садибного будинку - не менше висоти будинку, що зводиться. При розміщенні будинків багатоквартирних будинків від 4 поверхів до 8 поверхів суміжно 3 квартали садибної забудови, що зберігається, відстань від фасадів багатоквартирного будинку, що зводиться, до міжземних ділянок садибних будинків слід мати не менше 15 м, а до стін сусіднього садибного будинку - не менше висоти будинку, що зводиться, для багатоквартирних будинків до 3 поверхів відстань від фасадів до меж земельних ділянок - не менше 10 м для забезпечення проїзду пожежних машин. Суд першої інстанції правильно зазначив, що на основі схеми зонування території встановлюється перелік переважних, допустимих видів забудови та іншого використання земельних ділянок у межах кожної окремої територіальної зони. На основі схеми зонування території встановлюються також єдині умови та обмеження для кожної територіальної зони (підзони). На законодавчому рівні визначені такі житлові зони: - садибної забудови Ж-1 - визначена для розташування одноквартирних житлових будинків включно із земельними ділянками та зблокованих одноквартирних житлових будинків на сусідніх земельних ділянках; - блокованої малоповерхової забудови Ж-2 - визначена для розташування зблокованих житлових будинків поверховістю від одного поверху до трьох поверхів з виходом з кожної квартири на земельну ділянку); - змішаної багатоквартирної житлової забудови та громадської забудови Ж-3 - визначена для розташування багатоквартирних (2-5 поверхи) житлових будинків, супутніх об`єктів повсякденного обслуговування, некомерційних комунальних об`єктів, а також окремих об`єктів загальноміського значення; - змішаної багатоквартирної житлової та громадської забудови Ж-4 - визначена для розташування багатоквартирних (вище 5 поверхів) житлових будинків, супутніх об`єктів повсякденного обслуговування населення, комунальних об`єктів, а також окремих об`єктів загальноміського значення. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що у переліку переважних, супутніх та допустимих видів забудови земельних ділянок в межах зони Ж-4 відсутній такий вид використання земельної ділянки, як будівництво та обслуговування жилого будинку, а тому такий вид використання не може бути дозволений для цієї функціонально-правової зони. Доводи відповідача зводяться до того, що позивач звернувся за отриманням дозволу на розробку документації на отримання земельної ділянки для здійснення у подальшому житлової забудови, однак бажане місце розташування цієї земельної ділянки знаходиться в місці одноквартирної і багатоквартирної забудови. Тобто, відповідач зазначає про невідповідність місця розташування об`єкта вимогам Законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, що є підставою для відмови. Колегія суддів погоджується такими доводами відповідача та зазначає, що наказом Державного комітету України із земельних ресурсів №548 від 23 липня 2010 р. затверджено Класифікацію видів цільового призначення земель, яка визначає поділ земель на окремі види цільового призначення земель, які характеризуються власним правовим режимом, екосистемними функціями, типами забудови, типами особливо цінних об`єктів. Згідно з цією Класифікацією до земель житлової та громадської забудови належать зокрема землі житлової забудови (землі, які використовуються для розміщення житлової забудови (житлові будинки, гуртожитки, господарські будівлі та інше); землі, які використовуються для розміщення гаражного будівництва) (секція В, код 02): 02.01 - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка); 02.02 - для колективного житлового будівництва; 02.03 - для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку; 02.04 - для будівництва і обслуговування будівель тимчасового проживання; 02.05 - для будівництва індивідуальних гаражів; 02.06 - для колективного гаражного будівництва; 02.07- для іншої житлової забудови; 02.08 - для цілей підрозділів 02.01-02.07, 02.09, 02.10 та для збереження та використання земель природно-заповідного фонду; 02.09 - для будівництва і обслуговування паркінгів та автостоянок на землях житлової та громадської забудови; 02.10 - для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку з об`єктами торгово-розважальної та ринкової інфраструктури. Матеріали справи свідчать, що обрана позивачем земельна ділянка згідно з Планом (схемою) зонування території визначена у місці для розташування багатоквартирних (вище 5 поверхів) житлових будинків, супутніх об`єктів повсякденного обслуговування населення, комунальних об`єктів, а також окремих об`єктів загальноміського значення, тож за функціональним призначенням має використовуватися для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку (код КВЦПЗ 02.03), а не для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) (код КВЦПЗ 02.01). З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що запитувана позивачем земельна ділянка відноситься до зони змішаної одноквартирної та багатоквартирної забудови (Ж-4), від 9-16 поверхів, житлової забудови та громадської забудови, тому рішення відповідача про відмову в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою є мотивованим у контексті ч. 3 ст. 123 Земельного кодексу України, а саме: невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації. Також колегія суддів зауважує, що, як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, позивач самостійно замовив проект землеустрою спірної земельної ділянки, яка в подальшому, з урахуванням положень ст. 118 ЗК України, може стати предметом передачі йому у власність. Проаналізувавши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що вони не спростовують правильності висновків суду першої інстанції. Крім того, аналізуючи всі доводи учасників справи, апеляційний суд враховує висновки ЄСПЛ, викладені в рішенні від 21.01.1999 р. по справі «Гарсія Руїз проти Іспанії», Суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожний довід. Згідно ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін. Керуючись ст. ст. 241, 242, 250, 308, 311, 312, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, - ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Київського окружного адміністративного суду від "23" червня 2022 р. - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Повний текст постанови виготовлено 18 січня 2023 року. Головуючий суддя Судді:Л.Т. Черпіцька О.Є. Пилипенко Я.М. Собків