Постанова Івано-Франківський апеляційний суд № 346/2204/20

Справа № 346/2204/20 Провадження № 22-ц/4808/31/21 Головуючий у 1 інстанції П`ятковський В. І. Суддя-доповідач Максюта ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 15 січня 2021 року м. Івано-Франківськ Івано-Франківський апеляційний суд в складі: головуючого (суддя-доповідач) Максюти І.О., суддів: Василишин Л.В., Горейко М.Д., секретаря Петріва Д.Б., з участю позивача ОСОБА_1 , розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів, за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області, ухвалене суддею П`ятковським В.І. 07 вересня 2020 року у м. Коломия Івано-Франківської області, в с т а н о в и в : У червні 2020 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини, обґрунтовуючи позовні вимоги тим, що перебувала в зареєстрованому шлюбі з відповідачем, в якому народились діти ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який досягнув повноліття, та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Відповідач проживає окремо від неї та дітей, з ними не спілкується, матеріальної допомоги на утримання неповнолітньої дитини не надає, вона самостійно займається його вихованням та матеріальним забезпеченням. Однак через зростання цін зросли витрати на утримання дитини. Відповідач є працездатним та фізично здоровим, інших утриманців не має, матеріально забезпечений. Просила стягнути з відповідача в її користь аліменти на утримання неповнолітньої дитини у твердій грошовій сумі у розмірі 1800 гривень щомісячно і до досягнення дитиною повноліття (а.с.1-2). Рішенням Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 07 вересня 2020 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 щомісячно аліменти на користь ОСОБА_1 на утримання неповнолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 у розмірі однієї тисячі вісімсот гривень щомісячно, починаючи з 09 червня 2020 року і до досягнення повноліття дитини. Стягнення аліментів в розмірі платежу за один місяць звернуто до негайного виконання. Стягнуто з ОСОБА_2 840,80 грн. судового збору у дохід держави (а.с.21-22). Не погодившись з рішенням суду ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій посилається на порушенням норм матеріального і процесуального права. Апелянт зазначає, що суд не врахував ряд обставин, зокрема те, що він не працює, не має постійного доходу. Обов`язок по утриманню дитини покладається за законом на обох батьків. Вказує, що визначений судом розмір аліментів, з точки зору звичайних потреб малолітньої дитини та матеріальної спроможності відповідача, є надмірним. Тому вважає, що рішення суду в частині розміру стягнення аліментів підлягає зміні, тобто зменшенню до 1200 гривень, що цілком відповідатиме засадам цивільного законодавства. Просить рішення суду в частині визначення розміру стягнених аліментів змінити. Ухвалити рішення, яким стягнути з нього на користь позивачки аліменти на утримання неповнолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , у розмірі 1200 гривень, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно, починаючи з 09.06.2020 року і до повноліття дитини (а.с.28-31). Правом на подання відзиву на апеляційну скаргу позивач не скористалася, що відповідно до ч.3 ст.360 ЦПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку. У судове засідання відповідач ОСОБА_2 не з`явився, про причини неявки суд не повідомив, хоча про день, місце та час розгляду справи повідомлений належним чином, про що свідчить його підпис у рекомендованому повідомленні про вручення поштового відправлення. Враховуючи, що неявка апелянта, повідомленого належним чином про день, місце та час розгляду справи, не перешкоджає перегляду судового рішення в апеляційному порядку, тому апеляційний суд розглянув справу за його відсутності. Вислухавши пояснення позивачки ОСОБА_1 , доповідь судді, дослідивши матеріали справи та перевіривши, відповідно до ст.367 ЦПК України, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга є необґрунтованою, виходячи з таких підстав. Судом встановлено, що у свідоцтві про народження Серії НОМЕР_1 на ім`я дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , виданому виконавчим комітетом Турківської сільської ради Коломийського району 28 жовтня 2008 року, батьком записаний відповідач по справі ОСОБА_2 , а матір`ю позивач по справі ОСОБА_1 (а.с.3). Рішенням Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 02 жовтня 2012 року шлюб між сторонами розірвано, неповнолітній син ОСОБА_4 залишений проживати з матір`ю. (а.с.4). Отже, дитина проживає з матір`ю ОСОБА_1 , окремо від батька, що не заперечується відповідачем по справі. Згідно посвідчення серії НОМЕР_2 , виданого УПСЗН Коломийського РУПСЗН, ОСОБА_1 отримує державну соціальну допомогу на дитину з інвалідністю (а.с.7-9). Подаючи суду заяву, написану власноручно 07 вересня 2020 року, відповідач ОСОБА_2 просив розглядати справу за його відсутності, визнав позовні вимоги ОСОБА_1 у повному обсязі та не заперечував проти їх задоволення (а.с.20). Задовольняючи позовні вимоги, суд виходив з положень 180-185, 191 СК України, встановивши, що неповнолітній син ОСОБА_4 проживає окремо від батька і перебуває на утриманні матері, відповідач є працездатною особою, інших утриманців немає, сторони добровільно погодили між собою суму аліментних платежів, дійшов висновку про можливість задоволення позову у повному обсязі. З такими висновками суду першої інстанції погоджується колегія суддів, оскільки вони відповідають фактичним обставинам справи, а також нормам матеріального та процесуального права. Відповідно до вимог ст.ст. 12, 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. В силу ст.18, ч.ч.1, 2 ст.27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року №789ХІІ (78912) та набрала чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини. Відповідно до ст.51 Конституції України та ст.180 СК України батьки зобов`язані утримувати дітей до їх повноліття. Відповідно до ст.141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу. Отже, за змістом ч. 1 ст. 180 та частин 1-4 ст. 181 Сімейного кодексу України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття. Способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька (або) у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів. Відповідно до ч. 1 ст. 183 СК України частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом. Обставини, які суд повинен врахувати при визначенні розміру аліментів, передбачені ч. 1 ст. 182 Сімейного кодексу України. Ці обставини стосуються як дитини, так і платника аліментів: стан здоров`я та матеріальне становище дитини; стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення. За змістом частини 2 зазначеної статті розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Відповідно до ст. 184 Сімейного кодексу України суд за заявою одержувача визначає розмір аліментів у твердій грошовій сумі. Розмір аліментів, визначений судом або за домовленістю між батьками у твердій грошовій сумі, підлягає індексації відповідно до закону. Положеннями ст.1 Закону України «Про прожитковий мінімум» поняття прожиткового мінімуму визначено як вартісна величина достатня для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров`я набору продуктів харчування, а також мінімального набору непродовольчих товарів та мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості. В силу статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України. Аналізуючи зазначені норми закону, апеляційний суд виходить з того, що батьки дитини повинні забезпечити для дитини утримання у розмірі не меншому прожиткового мінімуму на місяць, встановленого на відповідний період для певного віку дитини, як мінімальної гарантії загального рівня забезпеченості повноцінним харчуванням для розвитку організму дитини, збереження її здоров`я та розвитку дитини. Відповідно до статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» установлено прожитковий мінімум на дитину віком від 6 до 18 років: з 1 січня - 2218 гривні, з 1 липня - 2318 гривень, з 1 грудня - 2395 гривень. Апелянт зазначає, що він не працевлаштований та не має доходу. Жодних доказів про те, що відповідач дійсно не працевлаштований і з яких причин, ним суду не представлено. Так, не подано доказів про те, що він перебуває на обліку у центрі зайнятості у зв`язку з пошуком роботи. Також не подано і жодних доказів про його стан здоров`я. Позивач у судовому засіданні пояснила, що неповнолітній син є інвалідом з дитинства і вона не має можливості працювати, оскільки доглядає за дитиною, тому доходу не має. Позивачем подано суду ряд медичних документів, які підтверджують наявність інвалідності з дитинства у неповнолітнього ОСОБА_4 , а саме індивідуальні програми реабілітації інваліда від 09.12.2009 року, від 23.10.2015 року, консультативний висновок спеціаліста №487 від 09.12.2009 року, виписний епікриз №74 від 17.10.2020 року, виписки із медичної картки стаціонарного хворого, довідки комунального закладу Львівської обласної ради «Західноукраїнський спеціалізований дитячий медичний центр», виписку з медичної карти стоматологічного хворого №1215/15 від 12.01.2016р. виписку №445 із медичної карти стаціонарного хворого із спеціалізованої лікарні «Охматдит», із яких встановлено, що у дитини встановлений клініко-функціональний діагноз «щілина твердого та м`якого піднебіння і губи одностороння», супутні захворювання множинні вади розвитку (непрохідність слізно-носового каналу обох очей та інші) (а.с.59-74). Розмір аліментів, які просить стягнути позивач на утримання неповнолітнього сина в сумі 1800 гривень щомісячно не є надмірним, не перевищує розмір прожиткового мінімуму на дитину, та відповідає реальним потребам дитини у матеріальному забезпеченні. Доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 про те, що він не має матеріальної можливості сплачувати аліменти у розмірі, визначеному судом, не можуть бути прийняті судом апеляційної інстанції. Відхиляючи доводи апелянта, колегія суддів апеляційного суду виходить з того, що тимчасове нестабільне фінансове та матеріальне становище відповідача не може свідчити про відсутність можливості надання утримання малолітній дитині та про його матеріальний стан (матеріальну забезпеченість) взагалі . Жодної інформації щодо доходів за 2020 рік або наявність чи відсутність у нього нерухомого і рухомого майна, з яких можна було б зробити висновок про матеріальний стан, відповідач суду не надав. За станом здоров`я відповідач не має обмежень щодо виконання будь-яких робіт. Крім того, подавши заяву суду 07 вересня 2020 року, відповідач визнав позовні вимоги, заявлені позивачкою на суму аліментів в розмірі 1800 гривень щомісячно. Відповідно до п.1 ч.2 ст.49 ЦПК України, відповідач має право визнати позов (всі або частину позовних вимог) на будь-якій стадії судового процесу. Визнання позову є розпорядницькою дією відповідача і означає безумовну згоду з вимогами позивача та з винесенням судом рішення на користь позивача незалежно від наявності і доведеності фактів, що входять у підставу позову. Відповідно до частини 4 ст. 206 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд, за наявності для того законних підстав, ухвалює рішення про задоволення позову. Таким чином, при визначенні розміру аліментів суд правильно врахував факт перебування дитини на утриманні позивача; вік дитини (шкільного віку); розмір доходу та матеріальне становище відповідача (не працевлаштований та доказів про його дохід на час розгляду справи суду не надав); вартість життя та необхідність здійснення витрат як для забезпечення соціально-побутових потреб розвитку, здоров`я дитини, а так і необхідність здійснення витрат для забезпечення соціально-побутових потреб і самого відповідача, задовільний стан здоров`я відповідача. Оскільки апелянт не представив суду жодних даних про свої доходи, стан здоров`я та перебування інших осіб на його утриманні, тому суд виходить з того, що за станом здоров`я він не має обмежень щодо працевлаштування та виконання будь-яких робіт, відсутність у платника аліментів інших осіб, яких він зобов`язаний утримувати. Слід прийняти до уваги, що позивач зі своєї сторони не може забезпечити утримання дитині на рівні половини прожиткового мінімуму, визначеного для дитини відповідного віку, оскільки доглядає за дитиною-інвалідом. Враховуючи, що відповідач ОСОБА_2 визнав позов, погодившись сплачувати аліменти в розмірі 1800 гривень та не подав доказів про його доходи, визнання відповідачем позову не суперечить закону та не порушує його права, свободи чи інтереси, тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку про задоволення позову, стягнувши з відповідача аліменти у розмірі, визнаному ним, тобто 1800 гривень. Інших вагомих та достатніх доводів, які б містили інформацію щодо предмета доказування, спростовували висновки суду першої інстанції , апеляційна скарга не містить. Європейський суд з прав людини зазначив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Призначена сума аліментів у розмірі 1800 грн відповідає принципу справедливості, добросовісності, розумності та обов`язку обох батьків утримувати своїх дітей. Судове рішення в частині визначення розміру аліментів узгоджується із загальними засадами цивільного законодавства. З огляду на зазначене, підстави для задоволення апеляційної скарги відповідача відсутні, оскільки він не представив суду доказів, які б давали підстави для визначення аліментів у розмірі 1200 грн. Таким чином, приймаючи до уваги, що вимоги апелянта ґрунтуються лише на тій обставині, що він не працевлаштований і тому не має доходу, виходячи з фактичних обставин справи та мети зобов`язання щодо утримання, апеляційний суд дійшов висновку, що підстав для зміни рішення суду не встановлено. Апеляційний суд дійшов висновку, що суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно з`ясував обставини справи, а тому рішення суду слід залишити без зміни. На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а рішення Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 07 вересня 2020 року без змін. Постанова набирає законної сили з дня прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Судді: І.О. Максюта Л.В. Василишин М.Д. Горейко Повний текст постанови складено 22 січня 2021 року.