Постанова Сумський апеляційний суд № 585/5040/18

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 21 січня 2021 року м.Суми Справа №585/5040/18 Номер провадження 22-ц/816/63/21 Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Левченко Т. А. (суддя-доповідач), суддів - Криворотенка В. І. , Собини О. І. розглянув у приміщенні Сумського апеляційного суду в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану через представника за довіреністю ОСОБА_2 на рішення Роменського міськрайонного суду Сумської області від 12 березня 2019 року, ухвалене у складі судді Євтюшенкової В.І., у приміщенні Роменського міськрайонного суду Сумської області, повний текст рішення виготовлено 12 березня 2019 року, В С Т А Н О В И В : 12 грудня 2018 року ОСОБА_3 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_1 , третя особа: ОСОБА_4 про стягнення аліментів на повнолітню дитину, яка продовжує навчання. Свої вимоги обґрунтовує тим, що батьком її повнолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є відповідач. Зараз вони з відповідачем проживають окремо, шлюб між ними розірваний. Їхній син навчається на 2 курсі денного відділення Роменського коледжу Державного вищого навчального закладу «Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана» за державним замовленням. Термін закінчення навчального закладу 31 січня 2021 року. У позовній заяві позивачка посилається на те, що син продовжує навчання і у зв`язку з цим потребує матеріальної допомоги, її коштів недостатньо для створення необхідних умов для проживання та навчання дитини. Відповідач матеріальної допомоги на утримання дитини не надає, є працездатним здоровим чоловіком, має регулярні стабільні доходи. Інших утриманців відповідач не має, стягнень за виконавчими документами з нього не проводиться. Добровільно приймати участь у належному утриманні сина відповідач не бажає. Посилаючись на вказані обставини, просить стягнути із ОСОБА_1 на її користь аліменти на утримання повнолітньої дитини сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частини заробітку (доходу) відповідача щомісячно від дня пред`явлення позову і до 31 січня 2021 року. Роменський міськрайонний суд рішенням від 12 березня 2019 року позовні вимоги ОСОБА_3 до ОСОБА_1 задовольнив. Стягнув з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 аліменти на утримання повнолітньої дитини сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який продовжує навчання у розмірі 1/4 заробітку (доходу) щомісячно на період його навчання до 31 січня 2021 року, але не довше ніж до досягнення ним 23 років, починаючи стягнення з 12 грудня 2018 року. Стягнув з ОСОБА_1 в дохід держави 704 грн 80 коп. судового збору. В апеляційній скарзі представник відповідача за довіреністю ОСОБА_2 , посилаючись на необґрунтованість судового рішення та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати рішення Роменського міськрайонного суду Сумської області від 12 березня 2019 року та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог. У доводах апеляційної скарги посилається на те, що відповідач не може надавати матеріальну допомогу так як має багато боргів, у нього є інша дитина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яку він повинен утримувати. Окрім цього, відповідач хворіє і має потребу у дорого вартісному лікуванні, у нього на утриманні перебуває мати похилого віку та на даний час він втратив роботу. Також зазначає, що ОСОБА_4 не потребує матеріальної допомоги у зв`язку з навчанням, так як він навчається на державному фінансуванні. До апеляційної скарги додано нові докази: судовий наказ від 24 квітня 2020 року про стягнення з ОСОБА_1 аліментів на утримання доньки ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , свідоцтво про народження доньки, рецепти на придбання ліків, інформація з веб-сайтів місцевих судів про розгляд цивільних справ за участю ОСОБА_1 . Відзиву на апеляційну скаргу позивачем не подано. Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного. З матеріалів справи вбачається та судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_3 та ОСОБА_1 є батьками ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження (а.с. 6). З довідки Роменського коледжу Державного Вищого навчального закладу «Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана» вбачається, що ОСОБА_4 дійсно є студентом 2 курсу, групи М-2-1 денного відділення Роменського коледжу Державного Вищого навчального закладу «Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана» I рівня акредитації. З 01.09.2018 року ОСОБА_4 змінено джерело фінансування навчання за кошти фізичних осіб на навчання за державним замовленням. Термін закінчення навчального закладу 31 січня 2021 року (а.с. 8). ОСОБА_3 працює у ТОВ «Роменський завод продовольчих товарів» на посаді укладальник пакувальник та її загальна сума доходу за період з січня 2018 року по серпень 2018 року становить 30325 грн 02 коп., що підтверджується довідкою про доходи (а.с. 7). Відповідно до довідки ПрАТ «Науково-виробниче акціонерне товариство «ВНДІкомпресормаш» від 22.02.2019 року № 50, ОСОБА_1 працює в ПрАТ «Науково-виробниче акціонерне товариство «ВНДІкомпресормаш» з 17.07.2017 року, на даний момент займає посаду столяра 3 розряду. Дохід за період з 01.08.2018 року по 31.01.2019 року склав 30537 грн 05 коп. (а.с. 66). Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач є батьком дитини, яка навчається і потребує матеріальної допомоги, а батьки дитини мають рівні обов`язки та однаковий дохід та дійшов висновку, що відповідач має можливість надавати певну матеріальну допомогу на утримання сина, який навчається на денній формі навчання. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, оскільки вони відповідають обставинам справи та вимогам закону. За змістом ч. 1 ст. 198 Сімейного кодексу України від 10.01.2002 № 2947-III (далі СК України) батьки зобов`язані утримувати своїх повнолітніх непрацездатних дочку, сина, які потребують матеріальної допомоги, якщо вони можуть таку матеріальну допомогу надавати. Відповідно до ч. 1,2,3 ст. 199 СК України якщо повнолітні дочка, син продовжують навчання і у зв`язку з цим потребують матеріальної допомоги, батьки зобов`язані утримувати їх до досягнення двадцяти трьох років за умови, що вони можуть надавати матеріальну допомогу. Право на утримання припиняється у разі припинення навчання. Право на звернення до суду з позовом про стягнення аліментів має той з батьків, з ким проживає дочка, син, а також самі дочка, син, які продовжують навчання. Суд визначає розмір аліментів на повнолітніх дочку, сина у твердій грошовій сумі і (або) у частці від заробітку (доходу) платника аліментів з урахуванням обставин, зазначених у статті 182 цього Кодексу. При визначенні розміру аліментів з одного з батьків суд бере до уваги можливість надання утримання другим з батьків, своїми дружиною, чоловіком та повнолітніми дочкою, сином (ч. 1,2 ст. 200 СК України). У пункті 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів»судам роз`яснено, що обов`язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчатися після досягнення повноліття (незалежно від форми навчання), виникає за обов`язкової сукупності таких юридичних фактів: досягнення дочкою, сином віку, який перевищує 18, але є меншим 23 років, продовження ними навчання, потреба у зв`язку з цим у матеріальній допомозі та можливість надавати таку допомогу. Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК Україникожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК Українидоказування не може ґрунтуватися на припущеннях. У частинах першій та другій статті 89 ЦПК Українивизначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. На підставі наданих позивачкою доказів судом першої інстанції встановлено, що повнолітній син сторін, який проживає з матір`ю, продовжує навчання на денній формі, у зв`язку цим потребує матеріальної допомоги, а відповідач має можливість надавати матеріальну допомогу на утримання сина. При цьому судом також враховано, що сторони мають однаковий дохід та рівні обов`язки по наданню матеріальної допомоги повнолітньому сину, який продовжує навчання. Враховуючи встановлені обставини справи, суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позову. Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги, оскільки обставини про які зазначено в доводах апеляційної скарги не підтверджені належними доказами, поданими з дотриманням порядку, встановленого Цивільним процесуальним кодексом України. Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій. З матеріалів справи вбачається, що 22 лютого 2019 року відповідачу за місцем роботи в АТ «НВАТ «ВНДІкомпресормаш» було вручено копію позовної заяви, ухвали про відкриття провадження у справі від 17.12.2018 року та судову повістку про виклик в судове засідання на 12 березня 2019 року (а. с. 65; 67). Отже, у відповідача було достатньо часу для подання до суду першої інстанції відзиву на позов з доказами на підтвердження обставин, на які посилається його представник в апеляційній скарзі. Проте таких доказів в встановленому Цивільним процесуальним кодексом України порядку відповідач суду першої інстанції не надав. Що стосується нових доказів, поданих разом з апеляційною скаргою, колегія суддів апеляційного суду вказані докази не приймає, виходячи із наступного. Відповідно до положень ст. 83 ЦПК України сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї. Копії доказів (крім речових доказів), що подаються до суду, заздалегідь надсилаються або надаються особою, яка їх подає, іншим учасникам справи. Суд не бере до уваги відповідні докази у разі відсутності підтвердження надсилання (надання) їх копій іншим учасникам справи, крім випадку, якщо такі докази є у відповідного учасника справи або обсяг доказів є надмірним, або вони подані до суду в електронній формі, або є публічно доступними. Відповідно до п. 6 ч. 2 ст. 356 ЦПК України, в апеляційній скарзі мають бути зазначені нові обставини, що підлягають встановленню, докази, які підлягають дослідженню чи оцінці, обґрунтування поважності причин неподання доказів до суду першої інстанції, заперечення проти доказів, використаних судом першої інстанції. Згідно з ч. 3 ст. 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Враховуючи наведені норми процесуального права, письмові докази, які долучені до апеляційної скарги, на підставі ч. 3 ст. 367 ЦПК України, не приймаються під час апеляційного перегляду справи, оскільки надані апеляційному суду без додержання порядку та строків їх подання. Таким чином колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду. Правильно встановивши фактичні обставини справи на підставі наданих сторонами доказів, суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому апеляційна скарга задоволенню не підлягає. Керуючись ст. ст. 367; 374 ч. 1 п. 1; 375, 381-382 ЦПК України, суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану через представника за довіреністю ОСОБА_2 залишити без задоволення. Рішення Роменського міськрайонного суду Сумської області від 12 березня 2019 року в даній справі залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і відповідно до п. 3 ч. 6 ст. 19, п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Головуючий : Т.А. Левченко Судді: В.І. Криворотенко О.І. Собина