Постанова Івано-Франківський апеляційний суд № 343/1785/20

Справа № 343/1785/20 Провадження № 22-ц/4808/108/21 Головуючий у 1 інстанції Монташевич С. М. Суддя-доповідач Бойчук ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 20 січня 2021 року м. Івано-Франківськ Івано-Франківський апеляційний суд в складі: судді-доповідача Бойчука І.В., суддів Фединяка В.Д., Девляшевського В.А., секретаря Капущак С.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за скаргою ОСОБА_1 , суб`єкт оскарження: Долинський районний відділ державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ), заінтересована особа: ОСОБА_2 , про визнання дій та бездіяльності державного виконавця протиправними, визнання протиправною та скасування постанови про накладення штрафу від 30.09.2019 ВП № 54297042 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Долинського районного суду від 27 жовтня 2020 року під головуванням судді Монташевич С.М. у м. Долина, в с т а н о в и в: У вересні 2020 року ОСОБА_1 звернувся із скаргою про визнання дій та бездіяльності державного виконавця протиправними, визнання протиправною та скасування постанови про накладення штрафу від 30.09.2019 ВП № 54297042. У скарзі зазначив, що суб`єкт оскарження є правонаступником Долинського РВ ДВС Головного територіального управління юстиції у Івано-Франківській області щодо виконання відкритих раніше справ виконавчого провадження. Спірною постановою на нього накладено штраф в сумі 6 208,50 грн за збільшення заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої згідно з розрахунку від 03.09.2019 за період з 01.09.2018 по 01.09.2019 складає 32 042,50 грн, що перевищує суму відповідних платежів за один рік. Однак жодного розрахунку від 03.09.2019 йому не надано, а розрахунок, який долучений до скарги, взагалі не має ознак документа (дати створення, підписання, реєстраційного номеру). Вказує, що перевірити вірність визначення заборгованості та періоду її утворення неможливо, оскільки строк обчислення заборгованості зі сплати аліментів для застосування штрафу обчислюється з дня пред`явлення виконавчого документа до примусового виконання, а довідки про стан заборгованості на момент винесення спірної постанови та на момент відкриття виконавчого провадження немає і такі йому не надавалися органом ДВС протягом трьох років як і жодного процесуального документа, у зв`язку з чим він має сумнів, що відповідний документ міститься у матеріалах виконавчого провадження. При цьому, оскільки на його заяву від 21.09.2020 з вимогою надати документи відповіді немає, то у нього є сумніви, що визначення заборгованості зі сплати аліментів обґрунтовані будь-якими належними та допустимими доказами-документами. Вважає, що сума заборгованості є сумнівною, якщо врахувати обставину, яка зазначена в заяві його матері ОСОБА_3 від 21.01.2020. Оскаржувану постанову не було направлено на адресу реєстрації його місця проживання рекомендованим поштовим відправленням наступного дня після винесення, чим його було позбавлено процесуального права на своєчасне оскарження даної постанови, що потягло вкрай негативні для нього наслідки. Також, оскаржувана постанова як виконавчий документ не відповідає вимогам до виконавчого документа, визначеним законом України «Про виконавче провадження». Виходячи з цього, спірна постанова не лише не має ознак виконавчого документа, але не є таким виконавчим документом, натомість документ має статус процесуального документа виконавця, оформленого в рамках виконавчого провадження ВП № 54297042, тому належною підсудністю для оскарження дій державного виконавця є суд, який розглянув справу як суд першої інстанції, а не адміністративний суд. Посилаючись на викладене ОСОБА_1 просив: визнати протиправною та скасувати постанову про накладення штрафу ВП № 54297042 від 30.09.2019 Долинського РВ ДВС ГТУЮ у Івано-Франківській області, яка винесена з умисно, з грубим та злочинним порушенням встановленого законом порядку; визнати протиправними дії суб`єкта оскарження в особі головного державного виконавця Долинського РВ ДВС ГТУЮ у Івано-Франківській області Дацьо Галини Іванівни, що проявилися у винесенні постанови про накладення штрафу ВП № 54297042 від 30.09.2019 без зазначення повного найменування та ідентифікаційного коду стягувача, резолютивної частини рішення, що передбачає заходи примусового виконання рішень, дати набрання рішенням законної сили, строку пред`явлення рішення до виконання; визнати протиправною бездіяльність суб`єкта оскарження в особі головного державного виконавця Долинського РВ ДВС ГТУЮ у Івано-Франківській області Дацьо Галини Іванівни, що проявилися у недоведенні до його відома як сторони виконавчого провадження оскарженої постанови шляхом її надсилання на його адресу реєстрації місця проживання рекомендованим поштовим відправленням; зобов`язати суб`єкт оскарження усунути порушення (поновити порушене право заявника). Ухвалою Долинського районного суду від 27 жовтня 2020 року у задоволенні скарги відмовлено повністю. У апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилається на незаконність ухвали суду. Апелянт зазначає, що суд першої інстанції не надав належної правової оцінки позиції сторін, не спромігся встановити вірну суму заборгованості за аліментами станом на дату винесення спірної постанови, а вдався до хибних висновків на основі пояснень державного виконавця про складнощі визначення заборгованості у зв`язку із часовим запізненням публікації даних про середню заробітну плату в регіоні. Суд першої інстанції не зауважив його аргументації про те, що обчислення заборгованості зі сплати аліментів для застосування штрафу обчислюється з дня пред`явлення виконавчого документа до примусового виконання, тобто до уваги мала братися лише заборгованість, яка утворилася після відкриття виконавчого провадження, а не заявлена стягувачем у заяві про відкриття виконавчого провадження. Перевіривши відповідність вимог до оформлення оскаржуваної постанови відповідно до Інструкції з примусового виконання рішень надав їй першість перед загальними вимогами, визначеними в постанові КМ України, натомість Інструкція не є джерелом права та може лише уточнювати та доповнювати загальні вимоги нормативно-правових актів. Також суд першої інстанції встановивши, що в матеріалах виконавчого провадження наявні супровідні листи направлення оскаржуваної постанови державного виконавця, які є доказом їх виготовлення, дійшов хибного висновку, що суб`єкт оскарження направив оскаржувану постанову боржнику. Натомість відсутність доказів надсилання оскаржуваної постанови боржнику свідчить про доведену скаржником неправомірну бездіяльність суб`єкта оскарження. Вказує, що суд першої інстанції не застосував (неправильно) застосував ст.ст. 1, 3, 6, 8, 19, 21, 22, 41, 60, 64, 68, 129 Конституції, п.1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та ст. ст. 11, 71 Закону України «Про виконавче провадження», не дотримався вимог ЦПК України щодо є справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду і вирішення цивільної справи, керування судом при розгляді справи принципом верховенства права, принципу змагальності сторін, оцінки доказів, відшкодування судових витрат, законності і обґрунтованості судового рішення, його відповідності встановленим вимогам, врахування думки сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження, а також усунув відповідачку від участі в судовому засіданні. Просить ухвалу суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення скарги. У відзиві на апеляційну скаргу головний державний виконавець Долинського РВ ДВС Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) Дацьо Г.І. зазначає, що у зв`язку надходженням заяви ОСОБА_2 разом з оригіналом виконавчого листа про стягнення із скаржника на її користь аліментів із заборгованістю 60 897,40 грн 13.07.2017 відкрито виконавче провадження. Підтвердження про сплату аліментів у відділ не надходило, на виклики державного виконавця боржник не з`являвся. У зв`язку із збільшенням заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої згідно розрахунку від 03.09.2019 за період 01.09.2018 по 01.09.2019 складає 31 042,50, що перевищує суму відповідних платежів за один рік, накладено на боржника штраф на користь стягувача у розмір 20 % суми заборгованості зі сплати аліментів, що становить 6 208,50 грн. Постанова про накладення штрафу направлена ОСОБА_1 простим листом відповідно до вимог ст. 28 Закону України «Про виконавче провадження» та боржнику було про це доведено до відома, коли він з`явився виконавчу службу і писав пояснення. Боржник ухилявся від сплати аліментів та з метою стягнення аліментів з боржника, в тому числі 28.05.2019 направлено постанову в ТОВ «Уніплит» для стягнення аліментів із заробітної плати, однак ОСОБА_1 відразу звільнився за власним бажанням. Завдяки вжитим заходам державного виконавця складено протокол про адміністративне правопорушення, в якому боржник ознайомлений із боргом зі сплати аліментів та судом прийнято рішення про накладення на боржника стягнення у вигляді суспільно-корисних робіт, за результатом яких перераховано аліменти в сумі 3 315,76 грн. Крім того вказує, що відповідно до вимог ч.ч. 4, 8 ст. 71 Закону України «Про виконавче провадження», ч. 3 ст. 195 СК України розмір заборгованості за аліментами обчислюється виконавцем, а в разі виникнення спору - судом за заявою заінтересованої особи у порядку, встановленому законом. Таким чином, не заслуговують на увагу твердження апелянта про невірний розмір заборгованості за аліментами, оскільки це не є предметом розгляду даної скарги. Сторони в засідання апеляційного суду не з`явилися, хоча належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи. Враховуючи вищенаведене та необхідність дотримання судом строків розгляду справи в апеляційному порядку, колегія суддів відповідно до статті 372 ЦПК України прийшла до висновку про розгляд апеляційної скарги без їх участі. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення апеляційної скарги з таких підстав. Встановлено, що 13.07.2017 головним державним виконавцем Долинського РВ ДВС ГТУЮ у Івано-Франківській області Дацьо Г.І. відкрито виконавче провадження ВП № 54297042 з примусового виконання виконавчого листа № 2-1263/2005 від 13.10.2005, виданого Долинським районним судом Івано-Франківської області 13.10.2005, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліментів на дитину, про що державним виконавцем винесено відповідну постанову (а.с.24). У зв`язку із збільшенням заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої згідно розрахунку від 03.09.2019 за період з 01.09.2018 по 01.09.2019 складає 31 042,50 грн, що перевищує суму відповідних платежів за один рік, постановою головного державного виконавця Долинського РВ ДВС ГТУЮ у Івано-Франківській області Дацьо Г.І. від 30.09.2019 накладено на боржника ОСОБА_1 штраф на користь стягувача у розмірі 20 відсотків суми заборгованості сплати аліментів, що становить 6 208,50 грн (а.с.10). Відповідно до розрахунку із сплати аліментів згідно виконавчого листа № 2-1263 від 13.10.2005, виданого Долинським районним судом про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліментів, розмір нарахованих аліментів як 1/4 всіх видів заробітку, доходу боржника ОСОБА_1 виходячи з розміру доходу/середньої заробітної плати працівника для даної місцевості становив щомісячно за вересень 2018 року 2 472,25 грн., за жовтень-грудень 2018 року 2 281 грн, січень-березень 2019 року 2 431,75 грн, за квітень-червень 2019 року 2 882 грн, за липень-серпень 2019 року 2 832,50 грн (а.с.8-9). Суд першої інстанції оглянув матеріали виконавчого провадження № 54297042, копії яких долучено до відзиву на апеляційну скаргу (а.с. 90-117) і встановив, що 13.10.2005 Долинським районним судом Івано-Франківської області видано виконавчий лист № 2-1263/2005 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліментів на утримання ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в розмірі 1/3 частини всіх видів заробітку, щомісячно, але не менше одного неоподаткованого мінімуму доходів громадян на одну дитину до повноліття дітей, починаючи з 21.09.2005. У Долинський РВ ДВС ГТУЮ у Івано-Франківській області 13.07.2017 надійшла заява від ОСОБА_2 про прийняття до примусового виконання виконавчого листа № 2-1263/2005 про стягнення аліментів з ОСОБА_1 , в якій зазначена заборгованість 60 879,40 грн. Відповідно до ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження», виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Згідно ст. 10 Закону України «Про виконавче провадження» заходами примусового виконання рішень є: 1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; 2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; 4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов`язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; 5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом. Відповідно до ч. 1 ст. 13 Закону України «Про виконавче провадження» під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами. Згідно ч. 1 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Відповідно до п. 1 ч. 2, ч. 3 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом. Виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право, зокрема, накладати стягнення у вигляді штрафу на фізичних, юридичних та посадових осіб у випадках, передбачених законом. Згідно ч. 4 ст. 19 Закону України «Про виконавче провадження» сторони зобов`язані невідкладно, не пізніше наступного робочого дня після настання відповідних обставин, письмово повідомити виконавцю про повне чи часткове самостійне виконання рішення боржником, а також про виникнення обставин, що обумовлюють обов`язкове зупинення вчинення виконавчих дій, про встановлення відстрочки або розстрочки виконання, зміну способу і порядку виконання рішення, зміну місця проживання чи перебування (у тому числі зміну їх реєстрації) або місцезнаходження, а боржник - фізична особа - також про зміну місця роботи. Відповідно до ч. 5 ст. вказаної статті боржник зобов`язаний: 1) утримуватися від вчинення дій, що унеможливлюють чи ускладнюють виконання рішення; 2) допускати в установленому законом порядку виконавця до житла та іншого володіння, приміщень і сховищ, що належать йому або якими він користується, для проведення виконавчих дій; 3) за рішеннями майнового характеру подати виконавцю протягом п`яти робочих днів з дня відкриття виконавчого провадження декларацію про доходи та майно боржника, зокрема про майно, яким він володіє спільно з іншими особами, про рахунки у банках чи інших фінансових установах, про майно, що перебуває в заставі (іпотеці) або в інших осіб, чи про кошти та майно, належні йому від інших осіб, за формою, встановленою Міністерством юстиції України; 4) повідомити виконавцю про зміну відомостей, зазначених у декларації про доходи та майно боржника, не пізніше наступного робочого дня з дня виникнення відповідної обставини; 5) своєчасно з`являтися на вимогу виконавця; 6) надавати пояснення за фактами невиконання рішень або законних вимог виконавця чи іншого порушення вимог законодавства про виконавче провадження. Згідно ч. 1 ст. 71 Закону України «Про виконавче провадження» порядок стягнення аліментів визначається законом. Відповідно до ч. 4 вказаної статті закону виконавець зобов`язаний обчислювати розмір заборгованості із сплати аліментів щомісяця, а також проводити індексацію розміру аліментів відповідно до частини першої цієї статті. Виконавець зобов`язаний повідомити про розрахунок заборгованості стягувачу і боржнику у разі: 1) надходження виконавчого документа на виконання від стягувача; 2) подання заяви стягувачем або боржником; 3) надіслання постанови на підприємство, в установу, організацію, до фізичної особи - підприємця, фізичної особи, які виплачують боржнику відповідно заробітну плату, пенсію, стипендію чи інші доходи; 4) надіслання виконавчого документа за належністю до іншого органу державної виконавчої служби; 5) закінчення виконавчого провадження. Згідно ч. 14 ст. 71 Закону України «Про виконавче провадження» за наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за один рік, виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі 20 відсотків суми заборгованості зі сплати аліментів. Суми штрафів, передбачених цією частиною, стягуються з боржника у порядку, передбаченому цим Законом, і перераховуються стягувачу. Відповідно до ч. 1 ст. 28 Закону України «Про виконавче провадження» копії постанов виконавця та інші документи виконавчого провадження доводяться виконавцем до відома сторін та інших учасників виконавчого провадження, надсилаються адресатам простим поштовим відправленням або доставляються кур`єром, крім постанов про відкриття виконавчого провадження, про повернення виконавчого документа стягувачу, повідомлення стягувачу про повернення виконавчого документа без прийняття до виконання, постанов, передбачених пунктами 1-4 частини дев`ятої статті 71 цього Закону, які надсилаються рекомендованим поштовим відправленням. Боржник вважається повідомленим про початок примусового виконання рішень, якщо йому надіслано постанову про відкриття виконавчого провадження за адресою, зазначеною у виконавчому документі. Документи виконавчого провадження надсилаються стягувачу та боржнику за їхніми адресами, зазначеними у виконавчому документі. У разі зміни стороною місця проживання чи перебування або місцезнаходження документи виконавчого провадження надсилаються за адресою, зазначеною у відповідній заяві сторони виконавчого провадження. Документи виконавчого провадження доводяться до відома або надсилаються адресатам не пізніше наступного робочого дня з дня їх винесення. Згідно ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Обов`язок сторони щодо доведення обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, також визначено ч. 1 ст. 81 ЦПК України. Верховний Суд у постанові від 27 травня 2020 року в справі № 2-879/13, провадження № 61-10802св18, дійшов висновку, що сторона має довести ті обставини, на які вона посилається, і саме, такі належним чином вчинені дії позивача, за загальним правилом, є підставою для задоволення його позову. Натомість відсутність належного спростування іншою стороною обставин, на які посилається сторона без належного їх доведення, сама по собі не є підставою для задоволення позову, оскільки суперечить загальним принципам доказування у цивільних справах, встановлених процесуальним законом. При вирішенні вимог скарги ОСОБА_1 про визнання протиправною бездіяльності суб`єкта оскарження щодо недоведення до його відома як сторони виконавчого провадження оскарженої постанови шляхом її надсилання на його адресу реєстрації місця проживання рекомендованим поштовим відправленням, суд першої інстанції вірно вказав, що згідно вимог Закону України «Про виконавче провадження» оскаржувана постанова не входить у перелік постанов, які повинні направлятися рекомендованим листом. Тому суб`єктом оскарження така постанова направлялася ОСОБА_1 за місцем його проживання та адресою, яку він зазначив у своєму поясненні, в день її винесення простою поштовою кореспонденцією. На підтвердження такого направлення суб`єктом оскарження надано для огляду судом супровідний лист від 30.09.2019 № 10441 про направлення постанови боржнику і стягувачу від 30.09.2019, що міститься у матеріалах виконавчого провадження. При цьому скаржник не надав будь-яких доказів, що стверджують вимоги скарги в цій частині та спростовують заперечення суб`єкта оскарження. Таким чином суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що не підлягає задоволенню вимога скарги щодо визнання протиправною бездіяльності суб`єкта оскарження, яка проявилися у недоведенні до його відома як сторони виконавчого провадження оскарженої постанови шляхом її надсилання на його адресу реєстрації місця проживання рекомендованим поштовим відправленням. Ураховуючи вищенаведене та принцип змагальності сторін, не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги про доведеність неправомірної бездіяльності суб`єкта оскарження щодо надсилання оскаржуваної постанови боржнику. Суд першої інстанції, розглядаючи скаргу та відмовляючи у задоволенні вимог про визнання протиправними дій державного виконавця щодо винесення постанови від 30.09.2019 про накладення штрафу у межах виконавчого провадження № 54297042, визнання протиправною та скасування такої постанови, не врахував наступного. Відповідно до п. 1 ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Отже, висловлювання «судом, встановленим законом» зводиться не лише до правової основи самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів. Відповідно до ч. 2 ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження» в редакції, яка діяла на момент звернення ОСОБА_1 з відповідною скаргою до суду першої інстанції, рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому Законом. Отже, імперативною нормою ч. 2 ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження» закріплено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи з приводу оскарження постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, прийнятих у виконавчих провадженнях щодо примусового виконання усіх виконавчих документів, незалежно від того, яким органом, у тому числі судом якої юрисдикції, вони видані. Аналогічний правовий висновок викладений в постановах Великої Палати Верховного Суду від 06 червня 2018 року у справі № 921/16/14-г/15 (провадження № 12-93 гс 18) та у справі № 127/9870/16- ц (провадження № 14-166 цс 18), від 28 листопада 2018 року у справі № 2-01575/11 (провадження № 14-425 цс 18), від 13 березня 2019 року у справі № 545/2246/15-ц (провадження № 14-639 цс 18). Велика Палата Верховного Суду у п. 33 постанови від 19 травня 2020 року у справі № 754/2223/15-ц, провадження № 14-568 цс 19, вказала, що у зазначених постановах Велика Палата Верховного Суду зазначила, що критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законодавством умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в Законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ. Така пряма вказівка, зокрема, міститься у частині другій статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» в редакції, яка набула чинності 05 жовтня 2016 року, та відповідно до якої внесені зміни в ЦПК України. Ця редакція нормативного документа підлягає застосуванню у справі відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України. Апеляційний суд зазначає, що вирішуючи питання про відкриття провадження у справі, суди повинні виходити з того, що відповідно до статей ч. 1 ст. 19, ст. 20 ЦПК України у порядку цивільного судочинства суди розглядають справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Верховний Суд у постанові від 20 грудня 2019 року у справі № 697/141/14-ц, провадження № 61-19422св19, вказав, що суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи з приводу оскарження постанови державного виконавця про накладення штрафу, прийнятої у виконавчому провадженні щодо примусового виконання виконавчого документа, незалежно від того, яким органом, в тому числі судом якої юрисдикції, вони видані. Така правова позиція викладена в постановах Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 279/3458/17-ц (провадження № 14-543цс17); 06 червня 2018 року у справі №127/9870/16-ц (провадження № 14-166цс18), від 06 червня 2018 року у справі № 921/16/14-г/15 (провадження № 12-93гс/18), від 20 вересня 2018 року у справі №821/872/17 (провадження № 11-734апп18), від 17 жовтня 2018 року у справі № 826/5195/17 (провадження №11-801апп18). Згідно ч. 4 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Відповідно до ч. 2 ст. 377 ЦПК України порушення правил предметної юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19-22 ЦПК України, є обов`язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів апеляційної скарги. Згідно до ч. 1 цієї ж статті судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в апеляційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 ЦПК України. Відповідно до п. 1 ч. 1ст. 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. За таких обставин, оскільки питання щодо оскарження постанов виконавця про накладення штрафу віднесено до юрисдикції адміністративного суду, колегія суддів приходить до висновку, що ухвалу про відмову у задоволені вимог у цій частині слід скасувати, а провадження у справі у цій частині закрити. При цьому скаржнику роз`яснюється, що він має право оскаржити постанови про накладення штрафу в порядку адміністративного судочинства. В частині відмови у задоволенні вимог скарги про визнання протиправною бездіяльності суб`єкта оскарження щодо недоведення до його відома як сторони виконавчого провадження постанови державного виконавця шляхом її надсилання рекомендованим поштовим відправленням судом першої інстанції постановлено ухвалу з додержанням норм матеріального та процесуального права. У цій частині доводи апеляційної скарги не спростовують її законності та обґрунтованості, тому її слід залишити в силі. Підстав для її скасування з мотивів, наведених у апеляційній скарзі, не встановлено. Керуючись ст. ст. 255, 367, 374, 377, 381-384, 389, 390 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Ухвалу Долинського районного суду від 27 жовтня 2020 року в частині відмови у задоволенні вимог скарги ОСОБА_1 про визнання протиправними дій державного виконавця щодо винесення постанови від 30.09.2019 про накладення штрафу у межах виконавчого провадження № 54297042, визнання протиправною та скасування такої постанови скасувати і провадження у цій частині закрити. Роз`яснити ОСОБА_1 , що питання з приводу оскарження постанов виконавців про накладення ними штрафів віднесені до юрисдикції адміністративних судів. В решті ухвалу суду першої інстанції залишити без змін. Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складено 21 січня 2021 року. Суддя-доповідач: І.В. Бойчук Судді: В.Д. Фединяк В.А. Девляшевський