Постанова 4822 № 726/1968/23

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 21 грудня 2023 року м. Чернівці справа № 726/1968/23 провадження 22-ц/822/935/23 Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Половінкіної Н. Ю. суддів Кулянди М.І., Одинака О.О. секретаря Паучек І.І. учасники справи: скаржник ОСОБА_1 особа, дії якої оскаржуються, старший державний виконавець Першого відділу державної виконавчої служби у Вознесенському районі Миколаївської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) Кашарайло Катерина Сергіївна заінтересована особа ОСОБА_2 за апеляційною скаргою Першого відділу державної виконавчої служби у Вознесенському районі Миколаївської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) на ухвалу Садгірського районного суду м.Чернівці від 17 жовтня 2023 року, головуючий у першій інстанції Мілінчук С.В. ВСТАНОВИВ Описова частина Короткий зміст позовних вимог ОСОБА_1 у серпні 2023 року звернулася до суду із скаргою на дії та рішення державного виконавця. Зазначала, що рішенням Садгірського районного суду м.Чернівці від 11 лютого 2010 року стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 заборгованість за договором позики в сумі 95890 грн. Вознесенським відділом державно виконавчої служби у Вознесенському районі Миколаївської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) 03 червня 2010 року відкрито виконавче провадження № НОМЕР_2 з виконання виконавчого листа №2-88, виданого Садгірським районним судом м.Чернівці 29 квітня 2010 року про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 заборгованість за договором позики в сумі 95890 грн. Внаслідок смерті ОСОБА_4 відкрилась спадщина 09 січня 2021 року. Ухвалою Садгірського районного суду м. Чернівці від 23 травня 2023 року замінено стягувача ОСОБА_4 на спадкоємицю ОСОБА_1 у виконавчому провадженні № НОМЕР_2 з виконання виконавчого листа №2-88, виданого Садгірським районним судом м.Чернівці 29 квітня 2010 року про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 заборгованість за договором позики в сумі 95890 грн. Першим відділом державної виконавчої служби у Вознесенському районі Миколаївської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) 09 серпня 2023 року направлено копію постанови старшого державного виконавця Вознесенського відділу державної виконавчої служби у Вознесенському районі Миколаївської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) Кашарайло К.С. від 01 лютого 2023 року про закінчення виконавчого провадження НОМЕР_3 у зв`язку із смертю стягувача з підстав пункту 3 статті 39 Закону України «Про виконавче провадження». Посилалася на те, що старшим державним виконавцем Вознесенського відділу державної виконавчої служби у Вознесенському районі Миколаївської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) Кашарайло К.С. не вжито заходів для встановлення кола спадкоємців, заміни сторони виконавчого провадження правонаступником. Закінчення виконавчого провадження без належних правових підстав порушує право на виконання судового рішення. Просила поновити строк для подачі скарги на дії старшого державного виконавця Першого відділу державної виконавчої служби у Вознесенському районі Миколаївської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Кашарайло К.С. Визнати постанову старшого державного виконавця Першого відділу державної виконавчої служби у Вознесенському районі Миколаївської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) Кашарайло К.С. від 01 лютого 2023 року про закінчення виконавчого провадження НОМЕР_3 протиправною та скасувати. Зобов`язати начальника Першого відділу державної виконавчої служби у Вознесенському районі Миколаївської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) Буланчу О.В. поновити виконавче провадження НОМЕР_3. Короткий зміст ухвали суду першої інстанції Ухвалою Садгірського районного суду м. Чернівці від 17 жовтня 2023 року скаргу ОСОБА_1 задоволено. Визнано постанову старшого державного виконавця Першого відділу державної виконавчої служби у Вознесенському районі Миколаївської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) Кашарайло К.С. від 01 лютого 2023 року про закінчення виконавчого провадження НОМЕР_3 протиправною та скасовано. Зобов`язано начальника Першого відділу державної виконавчої служби у Вознесенському районі Миколаївської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) Буланчу О.В. поновити виконавче провадження НОМЕР_3. Стягнуто з Першого відділу державної виконавчої служби у Вознесенському районі Миколаївської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) на користь ОСОБА_1 судові витрати в сумі 5360 грн. Короткий зміст вимог апеляційної скарги Перший відділ державної виконавчої служби у Вознесенському районі Миколаївської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) в апеляційній скарзі просить ухвалу Садгірського районного суду м. Чернівці від 17 жовтня 2023 року скасувати. Зменшити стягнення судових витрат на правничу правову допомогу, понесених ОСОБА_1 , до 200 грн. Узагальнені доводи осіб, які подали апеляційні скарги Вказує, що частиною 5 статті 15 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що звернення виконавця до суду з питання заміни сторони виконавчого провадження можливо лише у випадку надходження відповідної заяви правонаступника сторони виконавчого провадження. Виконавцем 01 лютого 2023 року отримано інформацію про смерть стягувача, яка настала ІНФОРМАЦІЯ_1 . Виконавче провадження закінчено на підставі пункту 3 частини 1 статті 39 Закону України «Про виконавче провадження», оскільки з моменту смерті стягувача минули строки для прийняття спадщини, визначені статтею 1270 ЦК України. Вважає, що посилання суду першої інстанції на наявність у виконавця обов`язку після отримання даних про смерть сторони виконавчого провадження звернутися до компетентних органів/осіб для отримання відомостей про заведення спадкової справи, видачу свідоцтва про право на спадщину не відповідає вимогам Закону України «Про виконавче провадження». Так, відповідно до пункту 3.3 розділу Ш Положення про Спадковий реєстр виконавець не входить до кола осіб, на запит яких надаються відомості зі спадкового реєстру. Виконавець не був зобов`язаний направити ОСОБА_1 копії постанови про закінчення виконавчого провадження, оскільки остання не входила до складу сторін чи учасників виконавчого провадження. Зазначає, що суд першої інстанції вийшов за межі повноважень, скасувавши постанову виконавця про закінчення виконавчого провадження та зобов`язуючи керівника відділу вчинити конкретну виконавчу дію. Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Венерський О.С., у відзиві просить апеляційну скаргу Першого відділу державної виконавчої служби у Вознесенському районі Миколаївської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) залишити без задоволення.

Мотивувальна частина Позиція апеляційного суду Колегія судді вважає, що апеляційна скарга Першого відділу державної виконавчої служби у Вознесенському районі Миколаївської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) підлягає задоволенню частково з наступних підстав. Постановляючи ухвалу про задоволення скарги ОСОБА_1 на дії та рішення державного виконавця, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підставі для скасування постанови старшого державного виконавця Першого відділу державної виконавчої служби у Вознесенському районі Миколаївської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) Кашарайло К.С. від 01 лютого 2023 року про закінчення виконавчого провадження НОМЕР_3 та зобов`язання начальника Першого відділу державної виконавчої служби у Вознесенському районі Миколаївської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) Буланчу О.В. поновити виконавче провадження НОМЕР_3. На обгрунтування таких висновків суд першої інстанції зазначив про невиконання виконавцем обов`язку, передбаченого Законом України «Про виконавче провадження» та Інструкцією з організації примусового виконання рішень, у зв`язку із отриманням інформації про смерть стягувача. Водночас суд першої інстанції дійшов висновку про пропуск ОСОБА_1 строку на оскарження рішення державного виконавця з поважних причин та наявність підстав для поновлення цього строку, оскільки у виконавчому провадженні відсутні відомості про вручення стягувачу ОСОБА_1 копії оскаржуваної постанови. Відповідно до частин 1, 2, 5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення наведеним нормам не відповідає в частині. Фактичні обставини, встановлені судом першої та апеляційної інстанції Встановлено, що рішенням Садгірського районного суду м.Чернівці від 11 лютого 2010 року стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 заборгованість за договором позики в сумі 95890 грн. Вознесенським відділом державно виконавчої служби у Вознесенському районі Миколаївської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) 03 червня 2010 року відкрито виконавче провадження № НОМЕР_2 з виконання виконавчого листа №2-88, виданого Садгірським районним судом м.Чернівці 29 квітня 2010 року про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 заборгованість за договором позики в сумі 95890 грн. Внаслідок смерті ОСОБА_4 відкрилась спадщина 09 січня 2021 року. До матеріалів справи приєднано свідоцтво про смерть ОСОБА_4 , видане Заводським районним у місті Кам`янське відділом державної реєстрації актів цивільного стану Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Дніпро) 22 січня 2021 року серія НОМЕР_1 . Приватним нотаріусом Дністровського районного нотаріального округу Чернівецької області Мартинюк С.А. 18 січня 2023 року видано ОСОБА_1 свідоцтво про право на спадщину за законом на грошові вклади, що належали померлому ОСОБА_4 . Ухвалою Садгірського районного суду м. Чернівці від 23 травня 2023 року замінено стягувача ОСОБА_4 на спадкоємицю ОСОБА_1 у виконавчому провадженні № НОМЕР_2 з виконання виконавчого листа №2-88, виданого Садгірським районним судом м.Чернівці 29 квітня 2010 року про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 заборгованість за договором позики в сумі 95890 грн. За змістом постанови старшого державного виконавця Вознесенського відділу державної виконавчої служби у Вознесенському районі Миколаївської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) Кашарайло К.С. про закінчення виконавчого провадження від 01 лютого 2023 року, закінчено виконавче провадження НОМЕР_3 у зв`язку із смертю стягувача з підстав пункту 3 статті 39 Закону України «Про виконавче провадження». Відповідно до повідомлення Першого відділу державної виконавчої служби у Вознесенському районі Миколаївської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) від 09 серпня 2023 року №16020/20.3-35 виконавче провадження № НОМЕР_2 з виконання виконавчого листа №2-88, виданого Садгірським районним судом м.Чернівці 29 квітня 2010 року про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 заборгованість за договором позики в сумі 95890 грн. закінчено 01 лютого 2023 року, направлено копію виконавчого провадження. ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Венерська Г.І., у позовній заяві заявлено про розподіл судових витрат. До позовної заяви додано звіт (акт) про надані послуги у зв`язку із розглядом скарги, складений адвокатом Венерською Г.І. 21 серпня 2023, за яким надано послуги з підготовки скарги на дії та рішення державного виконавця тривалістю 2 години вартістю 5360 грн. Згідно з пунктом 4.1 договору між адвокатським об`єднанням «Вектор» та ОСОБА_1 про надання правничої правової допомоги від 18 квітня 2023 року №56/23 винагорода за послуги, що надаються адвокатським об`єднанням, визначається за згодою адвокатського об`єднання та клієнта в межах 40 відсотків розміру місячної мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня поточного року за годину роботи адвокатського об`єднання, якщо інший порядок розрахунків не зазначений в дорученні (угоді) до даного договору. Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права Частиною п`ятою статті 124 Конституції України передбачено, що судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України. У пункті 9 частини третьої статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов`язковість рішень суду. Частиною першою статті 18 ЦПК України передбачено, що судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. У пункті 23 рішення Європейського суду з прав людини «Матківська проти України» (№38683/04) зазначено про те, що судовий розгляд і виконавче провадження - це перша та друга стадії загального провадження, які стосуються тривалості провадження; виконання рішення є другим етапом судового провадження, а також що реалізоване право знаходить свою ефективну реалізацію саме у момент виконання. Відповідно до пункту 40 рішення Європейського суду з прав людини «Горнсбі проти Греції», право на судовий захист було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін. Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок («Hornsby v. Greece» № 18357/91). Конституційний Суд України неодноразово підкреслював, що виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, визначений у законі комплекс дій, спрямованих на захист і поновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (абзац третій пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 13.12.2012 №18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (перше речення абзацу другого пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 225.04.2012 №11-рп/2012); право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов`язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий судовий захист (абзац п`ятий підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 26.06.2013 №5-рп/2013). Зокрема, у рішенні №2-р(II)/2019 від 15.05.2019 Конституційний Суд України наголосив, що забезпечення державою виконання судового рішення як невід`ємної складової права кожного на судовий захист закладено на конституційному рівні у зв`язку із внесенням Законом України "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)" від 02.06.2016 №1401-VIII змін до Конституції України та доповненням її, зокрема, статтею 129-1, частиною другою якої передбачено, що держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 01 липня 2020 року у справі № 488/3753/17-ц (провадження № 61-17011сво19) зроблено висновок про те, що розгляд процесуальних питань, пов`язаних із виконанням судових рішень у цивільних справах та рішень інших органів (посадових осіб) є виконанням судових рішень, як заключного етапу у процесі реалізації захисту цивільних прав. Отже, виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції». Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах, який передбачає, зокрема, можливість здійснення певних процесуальних дій у виконавчому провадженні лише з дозволу суду, а також обов`язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби й позови, що виникають з відносин щодо примусового виконання судових рішень. Відповідно до положень частини 1 статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи. Згідно з частиною першою статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом. Положення наведених статей дають підстави для висновку, що до суду можуть бути оскаржені не тільки дії державного виконавця, а й бездіяльність. У пункті 20 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 лютого 2014 року № 6 «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судових рішень у цивільних справах» роз`яснено, що у справах за скаргами на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи інших посадових осіб державної виконавчої служби предметом судового розгляду можуть бути лише рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби. За змістом частини 3 статті 451 ЦПК якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчиненні відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги. Відповідно до абзацу 5 пункту 18 Постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7 лютого 2014 року №6 «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судових рішень у цивільних справах» якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність було прийнято або вчинено відповідно до закону, у межах повноважень суб`єкта оскарження і права чи свободи заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги. При цьому, визнаючи доводи скарги необґрунтованими і відмовляючи в її задоволенні, суд має зазначити в ухвалі, у зв`язку з чим і на підставі яких саме норм закону він дійшов такого висновку. Згідно із частиною першою статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. З огляду на наведене дотриманням Закону України «Про виконавче провадження», інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до цього Закону, які є обов`язковими при вчиненні виконавчих дій є гарантією належного виконання виконавцем своїх обов`язків і недопущення порушення прав сторін виконавчого провадження та балансу їх інтересів. ОСОБА_1 , звертаючись зі скаргою до суду стверджувала, що постанова старшого державного виконавця Першого відділу державної виконавчої служби у Вознесенському районі Миколаївської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) Кашарайло К.С. від 01 лютого 2023 року про закінчення виконавчого провадження НОМЕР_3 є незаконною, порушує право на виконання судового рішення. Згідно із частиною першою статті 41 Закону України «Про виконавче провадження» у разі якщо постанова виконавця про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа стягувачу визнана судом незаконною чи скасована в установленому законом порядку, виконавче провадження підлягає відновленню за постановою виконавця не пізніше наступного робочого дня з дня одержання виконавцем відповідного рішення (див. підпункти 6.9, 6.10 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 лютого 2021 року у справі № 911/3411/14). Відповідно до висловлених раніше висновків Великої Палати Верховного Суду про застосування частини першої статті 41 Закону № 1404-VIII (див. пункти 77, 79 постанови від 03 листопада 2020 року у справі № 916/617/17) постанову про закінчення виконавчого провадження, яка ухвалена без урахування вимог закону, можна оскаржити в судовому порядку, а відновлення відповідних прав скаржника може бути ефективно здійснене у разі задоволення скарги та скасування такої постанови. Частиною першою статті 15 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що у разі вибуття однієї із сторін виконавець за заявою сторони, а також заінтересована особа мають право звернутися до суду із заявою про заміну сторони її правонаступником. Виконавець зупиняє вчинення виконавчих дій у разі, зокрема, звернення виконавця та/або заінтересованої особи до суду із заявою про заміну вибулої сторони правонаступником у порядку, встановленому частиною п`ятою статті 15 цього Закону (пункт 5 частини першої статті 34 Закону України «Про виконавче провадження»). Згідно з пунктом 3 частини першої статті 39 Закону виконавче провадження підлягає закінченню у разі, зокрема, припинення юридичної особи - сторони виконавчого провадження, якщо виконання її обов`язків чи вимог у виконавчому провадженні не допускає правонаступництва, смерті, оголошення померлим або визнання безвісно відсутнім стягувача чи боржника. За пунктом 2 частини першої статті 40 згаданого Закону виконавче провадження, щодо якого винесено постанову про його закінчення, не може бути розпочате З урахуванням наведених вище законодавчих приписів, у разі смерті фізичної особи - сторони виконавчого провадження виконавець повинен перевірити, чи допускають відповідні правовідносини правонаступництво, чи ні. Частиною першою статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Відповідно до частини першої статті 13 Закону та пункту 6 розділу І Інструкції під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами. Виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право з метою захисту інтересів стягувача одержувати безоплатно від державних органів, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, посадових осіб, сторін та інших учасників виконавчого провадження необхідні для проведення виконавчих дій пояснення, довідки та іншу інформацію, в тому числі конфіденційну (пункт 3 частини третьої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження). Згідно з абзацом другим пункту 1 розділу II Інструкції виконавець при здійсненні виконавчого провадження зобов`язаний використовувати всі надані йому права та повноваження, необхідні для забезпечення неупередженого, ефективного, своєчасного і повного виконання рішення. Відповідно до частини першої статті 28 Закону України «Про виконавче провадження» копії постанов виконавця та інші документи виконавчого провадження доводяться виконавцем до відома сторін та інших учасників виконавчого провадження, надсилаються адресатам простою кореспонденцією або доставляються кур`єром, крім постанов про відкриття виконавчого провадження, про повернення виконавчого документа стягувачу, повідомлення стягувачу про повернення виконавчого документа без прийняття до виконання, які надсилаються рекомендованим листом з повідомленням про вручення. У силу пунктів 12, 13 Інструкції у разі вибуття однієї зі сторін виконавчого провадження (припинення юридичної особи, а також в інших випадках заміни сторони у виконавчому провадженні), якщо правовідносини допускають правонаступництво, виконавець за заявою сторони виконавчого провадження, а також сама заінтересована сторона мають право звернутися до суду із заявою про заміну сторони виконавчого провадження її правонаступником. На підставі постановленої судом ухвали виконавець своєю постановою замінює сторону виконавчого провадження. Ухвала суду та постанова виконавця долучаються до виконавчого документа при його передачі до іншого органу державної виконавчої служби або приватного виконавця або поверненні його стягувану чи до суду. Правонаступництво можливе на всіх стадіях виконавчого провадження - з моменту відкриття виконавчого провадження до його закінчення. Після заміни вибулої сторони виконавчого провадження її правонаступником виконавець продовжує виконання виконавчого провадження в порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження». Закінчення виконавчого провадження без належних правових підстав грубо порушує права стягувача на неупереджене, ефективне, своєчасне і в повному обсязі виконання судового рішення. Із зазначеного нормативного регулювання випливає, що, дотримуючись засад законності, справедливості, неупередженості та об`єктивності виконавчого провадження, його гласності та відкритості, виконавець зобов`язаний вживати передбачених чинним законодавством заходів щодо примусового виконання рішень, належного вчинення виконавчих дій. Отримавши дані про смерть фізичної особи - сторони виконавчого провадження, виконавець має отримати підтвердження чи спростування таких даних, звернувшись відповідно до пункту 3 частини третьої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» із запитом до органу державної реєстрації актів цивільного стану згідно з компетенцією останнього, визначеного Законом України від 01 липня 2010 року № 2398-VI «Про державну реєстрацію актів цивільного стану». Після отримання даних про смерть сторони виконавчого провадження виконавець має звернутися до компетентних органів/осіб для отримання відомостей про заведення спадкової справи, видачу свідоцтва про право на спадщину. Це дасть змогу виконавцеві з`ясувати, які особи як спадкоємці померлої сторони виконавчого провадження зверталися за отриманням спадщини та що саме ними було успадковано згідно зі свідоцтвом про право на спадщину. Отже, виконавець, установивши на підставі відповідних доказів факт смерті фізичної особи, яка була стороною виконавчого провадження, має вчинити дії щодо отримання даних, необхідних для вирішення питання про заміну такої сторони її спадкоємцями та надалі за заявою сторони звернутися до суду з відповідним поданням про заміну сторони виконавчого провадження. Смерть, оголошення померлою або визнання безвісно відсутньою фізичної особи, яка була стороною виконавчого провадження, має виступати підставою для його закінчення лише коли виконання обов`язків такої особи чи вимог у виконавчому провадженні не допускає правонаступництва. Постановою старшого державного виконавця Вознесенського відділу державної виконавчої служби у Вознесенському районі Миколаївської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) Кашарайло К.С. про закінчення виконавчого провадження від 01 лютого 2023 року закінчено виконавче провадження НОМЕР_3 у зв`язку із смертю стягувача з підстав пункту 3 статті 39 Закону України «Про виконавче провадження». Приватним нотаріусом Дністровського районного нотаріального округу Чернівецької області Мартинюк С.А. 18 січня 2023 року видано ОСОБА_1 свідоцтво про право на спадщину за законом, відповідно до якого спадкоємцем ОСОБА_4 є ОСОБА_1 . З викладеного вбачається, що незважаючи на наявність правонаступника боржника - ОСОБА_1 , яка прийняла спадщину, старший державний виконавець Вознесенського відділу державної виконавчої служби у Вознесенському районі Миколаївської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) Кашарайло К.С. не зупинила вчинення виконавчих дій у виконавчому провадженні та не отримала даних, необхідних для вирішення питання про заміну померлої сторони виконавчого провадження її спадкоємцем. Звідси при прийнятті постанови про закінчення виконавчого провадження старшим державним виконавцем Вознесенського відділу державної виконавчої служби у Вознесенському районі Миколаївської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) Кашарайло К.С. не вжито всіх належних та достатніх заходів з примусового виконання рішення суду, передбачених законом, та прийнято незаконне рішення про закінчення виконавчого провадження. Подібні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 листопада 2020 року у справі № 916/617/17 (провадження № 12-48 гс 20). Не заслуговують на увагу посилання Вознесенського відділу державної виконавчої служби у Вознесенському районі Миколаївської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) в апеляційній скарзі на наявність підстав для закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 3 частини 1 статті 39 Закону України «Про виконавче провадження». Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11 жовтня 2023 року у справі № 523/2357/20 (провадження № 14-11цс22) зазначила, що Закон України «Про виконавче провадження» передбачає обов`язок державного виконавця зупинити виконавче провадження та вирішити питання про залучення правонаступників, якщо спірні правовідносини допускають правонаступництво. Положення щодо закінчення виконавчого провадження у разі смерті боржника (пункт 3 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження») слід розуміти так, що вони стосуються, зокрема, випадків, коли правовідносини не допускають правонаступництва. Доводи Вознесенського відділу державної виконавчої служби у Вознесенському районі Миколаївської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) про те, що суд не наділений повноваженнями на скасування рішень органів державної виконавчої служби / приватних виконавців слід відхилити з наступних підстав. Велика Палата Верховного Суду у постанові від16 листопада 2022 року у справі № 910/7310/20 (провадження № 12-23гс22) відступила від висновків КГС ВС про застосування частини другої статті 343 ГПК України, викладених у постановах від 21.05.2021 у справі № 905/64/15, від 25.06.2021 у справі № 905/2214/14-908/5734/14, від 25.06.2021 у справі № 25/7, від 30.06.2021 у справі № 905/2190/14, від 15.07.2021 у справі № 924/408/19, від 24.11.2021 у справі № 908/3994/14, від 11.04.2022 у справі № 916/3143/19 та від 04.08.2022 у справі № 910/11419/20, а також висновків КЦС ВС про застосування аналогічних положень частини другої статті 451 ЦПК України, викладених у постанові від 23.02.2022 у справі № 1005/7141/2012, про те, що суд не наділений повноваженнями на скасування рішень органів державної виконавчої служби / приватних виконавців. ОСОБА_1 , звертаючись до суду зі скаргою на дії старшого державного виконавця Вознесенського відділу державної виконавчої служби у Вознесенському районі Миколаївської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) Кашарайло К.С., не обґрунтовувала порушення її прав бездіяльністю стосовно поновлення виконавчого провадження. За змістом частини першої статті 41 Закону України «Про виконавче провадження» у разі якщо постанова виконавця про закінчення виконавчого провадження скасована в установленому законом порядку, виконавче провадження підлягає відновленню за постановою виконавця не пізніше наступного робочого дня з дня одержання виконавцем відповідного рішення. Тому відсутні підстави для зобов`язання начальника Першого відділу державної виконавчої служби у Вознесенському районі Миколаївської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) Буланчу О.В. поновити виконавче провадження НОМЕР_3. Судові витрати Відповідно до частини 1 статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Згідно з пунктом 1 частини 3 статті 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу. Право на професійну правничу допомогу гарантовано , офіційне тлумачення якого надано Конституційним Судом України у рішенні від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009. Так, у рішенні Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009 зазначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо. Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України). Згідно з частинами 1, 2 статті 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Відповідно до частини 1 статті 58 ЦПК України сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника. Частинами 1, 3 статті 60 ЦПК України представником у суді може бути адвокат або законний представник. Відповідно до статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»). Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини. Статтею 134 ЦПК України передбачено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору. Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи. Суд може попередньо визначити суму судових витрат (крім витрат на професійну правничу допомогу), пов`язаних з розглядом справи або певною процесуальною дією. Така попередньо визначена судом сума не обмежує суд при остаточному визначенні суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи. Частинами першою - третьою статті 246 ЦПК України встановлено, що якщо сторона з поважних причин не може подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат до закінчення судових дебатів у справі, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог. Для вирішення питання про судові витрати суд призначає судове засідання, яке проводиться не пізніше двадцяти днів з дня ухвалення рішення по суті позовних вимог. У випадку, визначеному частиною другою цієї статті, суд ухвалює додаткове рішення в порядку, передбаченому статтею 270 цього Кодексу. Зі змісту статей 10 - 13 ЦПК України в узагальненому вигляді, при вирішенні цивільного спору, у тому числі і при вирішенні питання щодо розподілу судових витрат, суд керується Конституцією України, законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, застосовує інші правові акти, враховує завдання цивільного судочинства, забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами, особливості предмета спору та ціну позову, складність справи, її значення для сторін та час, необхідний для розгляду справи, покладення доведення обставин, які мають значення для справи, саме сторонами, права яких є рівними, як і покладення саме на кожну сторону ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій та з урахуванням меж заявлених вимог та заперечень та обсягу поданих доказів. При розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань (частина перша статті 182 ЦПК України). Тобто саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони. На підставі частини другої 174 ЦПК України заявами по суті справи є: позовна заява, відзив на позовну заяву (відзив), відповідь на відзив, заперечення, пояснення третьої особи щодо позову або відзиву. Зі змісту частини другої статті 134 ЦПК України вбачається, що у разі неподання учасником справи попереднього розрахунку у суду є право, а не обов`язок відмовити у відшкодуванні відповідних судових витрат. Тобто сам по собі факт неподання стороною попереднього розрахунку судових витрат разом з першою заявою по суті спору не є безумовною та абсолютною підставою для відмови у відшкодуванні відповідних судових витрат. Зазначене положення забезпечує дотримання принципу змагальності, відповідно до якого учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених ЦПК України. Подання попереднього (орієнтовного) розрахунку сум судових витрат, які сторона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи, забезпечує можливість іншій стороні належним чином підготуватися до спростування витрат, які вона вважає необґрунтованими та доводити неспівмірність таких витрат, заявивши клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, відповідно, забезпечує дотримання принципу змагальності. Крім того, попереднє визначення суми судових витрат надає можливість судам у визначених законом випадках здійснювати забезпечення судових витрат та своєчасно (під час прийняття рішення у справі) здійснювати розподіл судових витрат. З огляду на викладене вище відмова у відшкодуванні витрат на правову допомогу є правом суду, а не обов`язком, реалізація якого є наслідком доведення стороною обставин того, що неподання іншою стороною попереднього (орієнтовного) розрахунку сум судових витрат, які ця особа понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи, порушило принцип змагальності та завадило стороні спору належним чином висловити свої міркування щодо їх обґрунтованості та співмірності заявлених до стягнення витрат. Відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. У пункті 53 додаткової постанови від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що вимога частини восьмої статті 141 ЦПК України щодо строку та порядку подання доказів про розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, має застосовуватися і до справ, що розглядаються в спрощеному провадженні, де судові дебати відсутні. Виходячи зі змісту частини восьмої статті 141 ЦПК України, сторона може подати докази на підтвердження розміру витрат, які вона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, у тому числі і після судових дебатів, але виключно за сукупності двох умов: по-перше, ці докази повинні бути подані протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, і по-друге, сторона зробила відповідну заяву про розподіл судових витрат до закінчення судових дебатів. Таким чином відшкодування судових витрат, у тому числі на професійну правничу допомогу, здійснюється у разі наявності відповідної заяви сторони, яку вона зробила до закінчення судових дебатів, якщо справа розглядається з повідомленням учасників справи з проведенням дебатів, а відповідні докази надані цією стороною або до закінчення судових дебатів, або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду. При цьому перевірка цих доказів та надання їм оцінки здійснюється судом у разі дотримання цього порядку, оскільки за інших обставин розподіл судових витрат, пов`язаних із розглядом справи, не може бути здійснений. У цьому висновку суд звертається до правової позиції Верховного Суду, що викладена в постанові від 14 січня 2019 року у справі № 927/26/18. ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Венерська Г.І., у позовній заяві заявлено про розподіл судових витрат. Згідно із частинами третьою, четвертою, п`ятою, шостою статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц вказала на виключення ініціативи суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони. Не заслуговують на увагу посилання Вознесенського відділу державної виконавчої служби у Вознесенському районі Миколаївської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) на не підтвердження понесення ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу. Витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 2 статті 137 цього Кодексу). Аналогічна позиція висловлена Об`єднаною палатою у складі Касаційного господарського суду у постановах: від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, від 22 січня 2021 року у справі № 925/1137/19. Вознесенським відділом державної виконавчої служби у Вознесенському районі Миколаївської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) не подано суду першої інстанції заперечення на заяву ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Венерська Г.І., про розподіл судових витрат. Склад витрат, пов`язаних з оплатою за надання професійної правничої допомоги, входить до предмета доказування у справі, що свідчить про те, що такі витрати повинні бути обґрунтовані належними та допустимими доказами. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (справа "East/West Alliance Limited" проти України") від 23 січня 2014 року). Велика Палата Верховного Суду також вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц). Отже, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських послуг (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхньої вартості, виходячи з конкретних обставин справи. При цьому, з урахуванням конкретних обставин, зокрема, ціни позову, суд може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи. Так, у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо. Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині четвертій статті 141 ЦПК України. Разом з тим, у частині п`ятій наведеної норми визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення. Зокрема відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обгрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися. При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат. Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною четвертою статті 141 ЦПК України, визначені також положеннями частин шостої, сьомої, дев`ятої статті 141 цього Кодексу. При вирішенні питання про розподіл судових витрат, суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на правову допомогу або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п`ятою, шостою, сьомою статті 141 ЦПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу. У такому випадку суд, керуючись частиною п`ятою, шостою, сьомою статті 141 ЦПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи. На підставі пункту 4.1 договору між адвокатським об`єднанням «Вектор» та ОСОБА_1 про надання правничої правової допомоги від 18 квітня 2023 року №56/23 винагорода за послуги, що надаються адвокатським об`єднанням, визначається за згодою адвокатського об`єднання та клієнта в межах 40 відсотків розміру місячної мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня поточного року за годину роботи адвокатського об`єднання, якщо інший порядок розрахунків не зазначений в дорученні (угоді) до даного договору. Згідно із статтею 28 Правил адвокатської етики, затверджених Звітно-виборним з`їздом адвокатів України від 9 червня 2017 року гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів професійної правничої (правової) допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата тощо), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. За змістом постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21 (провадження № 12-14гс22 ) фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку. Таким чином, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону № 5076-VI, враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу. Велика Палата Верховного Суду зауважує, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Подібний висновок викладений у пункті 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18. Велика Палата Верховного Суду виснує, що подання детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, не є самоціллю, а є необхідним для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат. Саме лише незазначення учасником справи в детальному описі робіт (наданих послуг) витрат часу на надання правничої допомоги не може перешкодити суду встановити розмір витрат на професійну правничу допомогу (у випадку домовленості між сторонами договору про встановлений фіксований розмір обчислення гонорару). Правомірне очікування стороною, яка виграла справу, відшкодування своїх розумних, реальних та обґрунтованих витрат на професійну правничу допомогу не повинно обмежуватися з суто формалістичних причин відсутності в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги, у випадку домовленості між сторонами договору про встановлений фіксований розмір обчислення гонорару. Тому, враховуючи принципи рівності і справедливості, правової визначеності, ясності і недвозначності правової норми як складові принципу верховенства права, визначення необхідного і достатнього ступеня деталізації опису робіт у цьому випадку є виключною прерогативою учасника справи, що подає такий опис. Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що учасник справи повинен деталізувати відповідний опис лише тією мірою, якою досягається його функціональне призначення - визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат. Надмірний формалізм при оцінці такого опису на предмет його деталізації, за відсутності визначених процесуальним законом чітких критеріїв оцінки, може призвести до порушення принципу верховенства права. Відповідно до звіту (акту) про надані послуги у зв`язку із розглядом скарги, складеного адвокатом Венерською Г.І. 21 серпня 2023, надано послуги з підготовки скарги на дії та рішення державного виконавця тривалістю 2 години вартістю 5360 грн. Установлено, що предметом розгляду суду першої інстанції були вимоги ОСОБА_1 визнати постанову старшого державного виконавця Першого відділу державної виконавчої служби у Вознесенському районі Миколаївської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) Кашарайло К.С. від 01 лютого 2023 року про закінчення виконавчого провадження НОМЕР_3 протиправною та скасувати; зобов`язати начальника Першого відділу державної виконавчої служби у Вознесенському районі Миколаївської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) Буланчу О.В. поновити виконавче провадження НОМЕР_3. Ухвалою Садгірського районного суду м.Чернівці від 17 жовтня 2023 року скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Венерська Г.І., задоволено. Постановою Чернівецького апеляційного суду від 21 грудня 2023 року ухвалу Садгірського районного суду м.Чернівці від 17 жовтня 2023 року в частині зобов`язання начальника Першого відділу державної виконавчої служби у Вознесенському районі Миколаївської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) Буланчі О.В. поновити виконавче провадження НОМЕР_3 скасовано. У задоволенні скарги ОСОБА_1 в частині зобов`язання начальника Першого відділу державної виконавчої служби у Вознесенському районі Миколаївської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) Буланчі О.В. поновити виконавче провадження НОМЕР_3 відмовлено. Отже задоволено скаргу ОСОБА_1 в частині визнання постанови протиправною та скасування, що становить 50% задоволених вимог. На підставі пункту 3 частини 2 статті 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. За обставин часткового задоволення скарги ОСОБА_1 , судові витрат на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції слід покласти на Перший відділ державної виконавчої служби у Вознесенському районі Миколаївської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) пропорційно розміру задоволених позовних вимог в сумі 2680 грн (5360 грн х 50%). Ураховуючи складність справи та виконаних адвокатом Венерською Г.І. робіт, час, витрачений на виконання відповідних робіт, обсяг наданих послуг та виконаних робіт, реальність надання адвокатських послуг (їх дійсності та необхідності), виходячи з конкретних обставин справи, нетривалості розгляду справи, а також відсутності клопотання Першого відділу державної виконавчої служби у Вознесенському районі Миколаївської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) щодо зменшення судових витрат з обґрунтуванням неспівмірності заявлених вимог, колегія суддів вважає відшкодувати ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції сумі 2680 грн. Висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги Згідно із п.4 ч.1 ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Виходячи із наведеного, ухвала суду першої інстанції в частині зобов`язання начальника Першого відділу державної виконавчої служби у Вознесенському районі Миколаївської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) Буланчі О.В. поновити виконавче провадження підлягає скасуванню з підстав, передбачених п.4 ч.1 ст.376 ЦПК України. Керуючись п.2 ч.1 ст.374, п.4 ч.1 ст.376 ЦПК України,

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Першого відділу державної виконавчої служби у Вознесенському районі Миколаївської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) задовольнити частково. Ухвалу Садгірського районного суду м.Чернівці від 17 жовтня 2023 року в частині зобов`язання начальника Першого відділу державної виконавчої служби у Вознесенському районі Миколаївської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) Буланчі Ольги В`ячеславівни поновити виконавче провадження НОМЕР_3, стягнення з Першого відділу державної виконавчої служби у Вознесенському районі Миколаївської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) на користь ОСОБА_1 судових витрат в сумі 5360 грн. скасувати. У задоволенні скарги ОСОБА_1 в частині зобов`язання начальника Першого відділу державної виконавчої служби у Вознесенському районі Миколаївської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) Буланчі Ольги В`ячеславівни поновити виконавче провадження НОМЕР_3 відмовити. В решті залишити без змін. Стягнути з Першого відділу державної виконавчої служби у Вознесенському районі Миколаївської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) на користь ОСОБА_1 судові витрати в сумі 2680 грн. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Дата складання повного судового рішення 26 грудня 2023 року. Головуючий Н. Ю. Половінкіна Судді М. І. Кулянда О. О. Одинак