Постанова 4803 № 199/3948/15-ц

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/524/21 Справа № 199/3948/15-ц Суддя у 1-й інстанції - Якименко Л.Г. Суддя у 2-й інстанції - Городнича В. С. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 13 січня 2021 року м. Дніпро колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі: головуючого - Городничої В.С., суддів - Лаченкової О.В., Петешенкової М.Ю., за участю секретаря - Солодової І.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Дніпрі цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська від 23 червня 2020 року у цивільній справі за скаргою ОСОБА_1 про визнання незаконними дій приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Мойсеєнко Діни Петрівни та скасування постанови про відкриття виконавчого провадження №60228755,- ВСТАНОВИЛА: У лютому 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду із вищезазначеною скаргою, вказуючи, що на виконанні у приватного виконавця виконавчого округу м.Києва Мойсеєнко Д.П. перебуває виконавче провадження №60228755 з примусового виконання виконавчого листа №199/3948/15 від 05.01.2016 року, виданого Амур-Нижньодніпровським районним судом м.Дніпропетровська, про стягнення із ОСОБА_1 на користь ПАТ «ПУМБ» (код ЄДРПОУ 14282829) заборгованості на суму стягнення у розмірі 100000,00 гривень. 04.10.2019 року приватним виконавцем виконавчого округу м.Києва Мойсеєнко Д.П. винесена постанова про відкриття виконавчого провадження №60228755. Жодних повідомлень про відкрите виконавче провадження боржник ОСОБА_1 не отримувала та дізналася про існування виконавчого провадження від оператора у банку, яким було відмовлено у видачі кредитних коштів з тих підстав, що дані заявниці знаходяться у Єдиному реєстрі боржників. Із вказаними діями приватного виконавця заявниця не погоджується, оскільки з 26.09.2017 року вона зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 . Таким чином, виконавчий документ був прийнятий з порушенням правил територіальної діяльності приватних виконавців, у зв`язку з чим боржник ОСОБА_1 просила суд визнати протиправною та скасувати постанову приватного виконавця виконавчого округу м.Києва Мойсеєнко Д.П. про відкриття виконавчого провадження №60228755 від 04.10.2019 року. Ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська від 23 червня 2020 року у задоволенні скарги було відмовлено. Не погодившись із такою ухвалою, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувану ухвалу, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Інші учасники процесу своїм правом, передбаченим положеннями ст. 360 ЦПК України щодо подання відзиву на апеляційну скаргу, не скористалися. Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу - залишити без задоволення, а ухвалу суду - без змін, з огляду на наступне. Судом встановлено, що на виконанні у приватного виконавця виконавчого округу м.Києва Мойсеєнко Д.П. перебуває виконавче провадження №60228755 з примусового виконання виконавчого листа №199/3948/15 від 05.01.2016 року, виданого Амур-Нижньодніпровським районним судом м.Дніпропетровська, про стягнення із ОСОБА_1 на користь ПАТ «ПУМБ» (код ЄДРПОУ 14282829) заборгованості на суму стягнення у розмірі 100000,00 гривень. Постановою від 04.10.2019 року приватним виконавцем виконавчого округу м.Києва Мойсеєнко Д.П. відкрито виконавче провадження №60228755. Встановлено, що ОСОБА_1 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується витягом із Єдиного державного демографічного реєстру щодо реєстрації місця проживання. Матеріалами справи підтверджено, що приватний виконавець Мойсеєнко Д.П. здійснює примусове виконання рішень у виконавчому окрузі міста Києва. Судом встановлено, що виконавчий документ подано стягувачем на виконання до приватного виконавця виконавчого округу міста Києва за адресою місцезнаходження майна боржника, а саме: м.Київ, вул.Грушевського, 1Д - АТ КБ «ПриватБанк», а також м. Київ, вул.Андріївська, 4 - АТ «ПУМБ», де у боржника наявні відкритті банківські рахунки. Наявність відкритих рахунків у АТ КБ «ПриватБанк» підтверджується листом з банку №20.1.0.0./7-200310/674 від 10.03.2020 р. Відмовляючи у задоволенні скарги, суд першої інстанції посилався на те, що приватний виконавець діяв у межах повноважень передбачених ЗУ "Про виконавче провадження", оскільки він наділений правом приймати до виконання виконавчі документи також і за місцезнаходженням майна боржника, яким у даній справі є грошові кошти на рахунках у банківських установах у м. Києві. В своїй апеляційній скарзі апелянт посилається на те, що приватний виконавець протиправно та всупереч чинного законодавства прийняв до виконання виконавчий документ з порушенням правил територіальної діяльності приватних виконавців за наявності в нього достовірної інформації про місце проживання та перебування боржника в іншому виконавчому окрузі. Однак, колегія суддів не погоджується з такими доводами апелянта, з наступних підстав. Частиною 1 ст. 447 ЦПК України передбачено, що сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи. Відповідно до ст. 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд. Судове рішення, що набрало законної сили, є підставою для його виконання. Виконання судового рішення сприяє втіленню законів у життя та зміцненню їх авторитету. Рішення суду охороняє права, свободи та законні інтереси громадян, а також є завершальною стадією судового провадження. За статтею 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Згідно із ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Відповідно до ст. 5 Закону України «Про виконавче провадження» примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів». Згідно з вимогами ч.2 ст.25 "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів", приватний виконавець має право приймати до виконання виконавчі документи, місце виконання яких відповідно до Закону України "Про виконавче провадження" знаходиться у межах Автономної Республіки Крим, області або міста Києва чи Севастополя, у яких розташований його виконавчий округ. Частинами 1, 2 ст. 24 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що виконавчі дії провадяться державним виконавцем за місцем проживання, перебування, роботи боржника або за місцезнаходженням його майна. Право вибору місця відкриття виконавчого провадження між кількома органами державної виконавчої служби, що можуть вчиняти виконавчі дії щодо виконання рішення на території, на яку поширюються їхні функції, належить стягувачу. Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» визначено основи організації та діяльності з примусового виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) органами державної виконавчої служби та приватними виконавцями, їхні завдання та правовий статус. Статтями 1,2,3 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» встановлено, що примусове виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) покладається на органи державної виконавчої служби та у визначених Законом України «Про виконавче провадження» випадках - на приватних виконавців. Правовою основою діяльності органів державної виконавчої служби та приватних виконавців є Конституція України, цей Закон, міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, інші закони, нормативно-правові акти, прийняті на їх виконання. Завданням органів державної виконавчої служби та приватних виконавців є своєчасне, повне і неупереджене виконання рішень, примусове виконання яких передбачено законом. Відповідно до ч.4 ст.24 Закону України "Про виконавче провадження", виконавець має право вчиняти виконавчі дії щодо звернення стягнення на доходи боржника, виявлення та звернення стягнення на кошти, що перебувають на рахунках боржника у банках чи інших фінансових установах, на рахунки в цінних паперах у депозитарних установах на території, на яку поширюється юрисдикція України. Враховуючи те, що приватний виконавець Мойсеєнко Д.П. здійснює примусове виконання рішень у виконавчому окрузі міста Києва, а також наявність у боржника відкритих рахунків у АТ КБ "ПриватБанк", що підтверджується листом з банку №20.1.0.0./7-200310/674 від 10.03.2020 р., враховуючи положення ч.2 ст.24 Закону України "Про виконавче провадження", суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що приватний виконавець Мойсеєнко Д.П. мала право приймати до виконання виконавчі документи, яким у даній справі є виконавчий лист, за місцезнаходженням майна боржника, а саме грошових коштів ОСОБА_1 , що знаходяться на рахунках у банківських установах м.Києва. Безпідставними є посилання апелянта на те, що він не отримував копію постанови про відкриття виконавчого провадження, оскільки копія постанови про відкриття виконавчого провадження 04.10.2019 року надіслана боржникові для відома та виконання за адресою, зазначеною у виконавчому документі, рекомендованим поштовим відправленням, відповідно до вимог ч.1 ст.28 Закону України «Про виконавче провадження». Проте, вказана постанова боржником отримана не була, у зв`язку з чим лист повернувся відправнику з відміткою про закінчення терміну зберігання (а.с. 34-35). Таким чином, висновок суду першої інстанції про те, що приватний виконавець при винесенні оскаржуваної постанови діяв в межах наданих йому законом повноважень, відповідає обставинам справи, які встановлені відповідно до вимог процесуального закону, а також узгоджуються з нормами матеріального права, які суд правильно застосував. За таких обставин, доводи апеляційної скарги не спростовують правильних висновків суду першої інстанції, а також не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права, які б могли бути підставою для скасування ухвали суду. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Згідно ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а ухвали суду першої інстанції - без змін як такої, що є законною та обґрунтованою. Керуючись ст.ст. 259, 367, 374, 375 ЦПК України, колегія суддів, - П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Ухвалу Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська від 23 червня 2020 року - залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Головуючий: В.С.Городнича Судді: О.В.Лаченкова М.Ю.Петешенкова