Ухвала КАС ВС № 260/86/20

УХВАЛА 21 січня 2021 року м. Київ справа № 260/86/20 адміністративне провадження № К/9901/142/21 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Яковенка М. М., суддів: Дашутіна І. В., Шишова О. О., розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 25 листопада 2020 року у справі № 260/86/20 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у Закарпатській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки), УСТАНОВИВ: Позивач звернувся до суду з позовом до Головного управління Державної податкової служби у Закарпатській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 06 грудня 2019 року № Ф-1606-54 на суму 26 539,26 грн. Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 16 червня 2020 року позов задоволено. Визнано протиправною та скасовано вимогу Головного управління Державної податкової служби у Закарпатській області від 06 грудня 2019 року № Ф-1606-54 про сплату боргу (недоїмки). Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 25 листопада 2020 року рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 16 червня 2020 року змінено. Абзац четвертий резолютивної частини рішення викладено у наступній редакції: Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної податкової служби у Закарпатській області на користь ОСОБА_1 сплачені судові витрати по оплаті правничої допомоги в загальному розмірі 1000,00 грн. У решті рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 16 червня 2020 року у справі № 260/86/20 залишено без змін. 04 січня 2021 року до суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 25 листопада 2020 року у справі № 260/86/20, яка направлена до суду поштою 28 грудня 2020 року. У касаційній скарзі скаржник просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції в частині зміни абзацу четвертого резолютивної частини рішення суду першої інстанції щодо стягнення судових витрат по оплаті правничої допомоги. Основними засадами (принципами) адміністративного судочинства є, зокрема забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у випадках, визначених законом (частина третя статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України). Згідно з частиною першою статті 13 Кодексу адміністративного судочинства України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення. Відповідно до частини першої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом. Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках. Згідно з пунктом 2 частини п`ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального провадження) крім випадків якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково. Відповідно до пункту 6 частини шостої статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є справи щодо оскарження рішення суб`єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Пунктом 20 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що адміністративна справа незначної складності (малозначна справа) - адміністративна справа, у якій характер спірних правовідносин, предмет доказування та склад учасників тощо не вимагають проведення підготовчого провадження та (або) судового засідання для повного та всебічного встановлення її обставин. При вирішенні питання, чи підпадає ця справа під критерії визначення справи незначної складності, береться до уваги характер спірних правовідносин, зокрема те, що сума витрат на правничу допомогу, яке є предметом оскарження у цій справі, становить 5000 грн., що менше 100 прожиткових мінімумів для працездатних осіб і що згідно з пунктом 6 частини шостої статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України є самостійною підставою для класифікації справи як справи незначної складності. Велика Палата Європейського суду з прав людини у своєму рішенні від 05 квітня 2018 року (справа "Зубац проти Хорватії" (Zubac v.Croatia), №40160/12) вказала, що право на доступ до суду не є абсолютним і може підлягати обмеженням, які дозволяються опосередковано, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою, і таке регулювання може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб та ресурсів суспільства та окремих осіб (див. "Станєв проти Болгарії" (Stanev v. Bulgaria) [ВП], №36760/06, п. 230, ЄСПЛ 2012) (п. 78). Спосіб застосування пункту 1 статті 6 Конвенції до апеляційних та касаційних судів залежить від особливостей судового провадження, про яке йдеться, і необхідно враховувати всю сукупність процесуальних дій, проведених в рамках національного правопорядку, а також роль судів касаційної інстанції в них; умови прийнятності касаційної скарги щодо питань права можуть бути суворіші, ніж для звичайної скарги (п. 82). Відповідно до пункту 83 вказаного вище рішення застосування передбаченого законодавством порогу ratione valoris для подання скарг до верховного суду є правомірною та обґрунтованою процесуальною вимогою, враховуючи саму суть повноважень верховного суду щодо розгляду лише справ відповідного рівня значущості. Крім того, Європейський суд з прав людини звернув увагу на те, що саме національний верховний суд, якщо цього вимагає національне законодавство, повинен оцінювати те, чи досягнуто передбачений законодавством поріг ratione valoris для подання скарги саме до цього суду. Відповідно, в ситуації, коли відповідне національне законодавство дозволяло йому відфільтровувати справи, що надходять до нього, верховний суд не може бути зв`язаний або обмежений помилками в оцінюванні зазначеного порогу, яких припустилися суди нижчої інстанції при визначенні того, чи надавати доступ до нього (рішення у справі "Добріч проти Сербії", п. 54) (п. 86). 09 жовтня 2018 року Європейський суд з прав людини постановив ухвалу щодо неприйнятності заяви №26293/18 у справі "Азюковська проти України" (Azyukovska v. Ukraine), у якій зазначив, що застосування критерію малозначності справи у справі було передбачуваним, справа була розглянута судами двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію, заявниця не продемонструвала наявності інших виключних обставин, які за положеннями кодексу могли вимагати касаційного розгляду справи (п. 20-22). Отже, за прецедентною практикою Європейського суду з прав людини обмеження доступу до Верховного Суду охоплюється загальновизнаною легітимною метою встановленого законодавством порогу ratione valoris для скарг, що подаються на розгляд Верховного Суду, яка полягає в тому, щоб забезпечувати розгляд у Верховному Суді, з огляду на саму суть його функцій, лише справ необхідного рівня значущості. Та обставина, що справа розглянута судом першої інстанції за правилами загального позовного провадження, не змінює її характер як справи незначної складності, оскільки такий її характер визначено нормою пункту 6 частини шостої статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України. Доводи касаційної скарги фактично, зводяться до переоцінки встановлених судами обставин та досліджених ними доказів щодо спірного питання в частині зміни розміру стягнення судових витрат на правничу допомогу. Враховуючи, що судові рішення прийняті у справі категорії незначної складності, передбачені пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС України, виняткові обставини відсутні, скаржник на наявність таких обставин не вказує, тому рішення апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, відповідно у відкритті касаційного провадження у даній справі слід відмовити. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 333 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню. Керуючись пунктом 6 частини шостої статті 12, статтями 248, 328, пунктом 1 частини першої 333 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд У Х В А Л И В: Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 25 листопада 2020 року у справі № 260/86/20. Копію ухвали про відмову у відкритті касаційного провадження разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами направити скаржнику, а копію касаційної скарги залишити в суді касаційної інстанції. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання і оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач М. М. Яковенко І. В. Дашутін О. О. Шишов