Постанова 4857 № 260/86/20

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Головуючий суддя у першій інстанції : Гаврилко С.Є. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 25 листопада 2020 рокуЛьвівСправа № 260/86/20 пров. № А/857/9453/20 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Бруновської Н.В. суддів: Матковської З.М., Шавеля Р.М. за участю секретаря судового засідання: Волошин М.М. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у Закарпатській області на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 16 червня 2020 року у справі № 260/86/20 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у Закарпатській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки), ВСТАНОВИВ : 03.01.2020р. ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Головного управління Державної податкової служби у Закарпатській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 06.12.2019р. № Ф-1606-54 на суму 26 539,26 грн. Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 16.06.2020р. позов задоволено. Суд визнав протиправною та скасував вимогу Головного управління Державної податкової служби у Закарпатській області від 06.12.2019р. № Ф-1606-54 про сплату боргу (недоїмки). Не погоджуючись із даним рішенням, апелянт Головне управління Державної податкової служби у Закарпатській області подав апеляційну скаргу, в якій зазначає, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права. Апелянт просить суд, рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 16.06.2020р. скасувати та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити. Заслухавши суддю-доповідача, учасників процесу, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи скарги, законність і обґрунтованість рішення суду, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення виходячи з наступних підстав. З даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань видно, що 20.03.2000р. внесено запис про державну реєстрацію ОСОБА_1 фізичної особи-підприємця та 16.09.2019р. запис про державну реєстрацію припинення фізичної особи-підприємця. Як видно з матеріалів справи з 26.04.2004р. ОСОБА_1 працював на посаді директора ТзОВ «Фаворит-М». Із звітів товариства по нарахуванню єдиного внеску за період з січня 2017р.- листопад 2019р. видно, що ТзОВ «Фаворит-М» як роботодавець позивача здійснював нарахування та сплату до бюджету єдиного внеску. ( т.1 а.с. 11,12,15-137) 06.12.2019р. податковий орган сформував вимогу №Ф-1606-54 про сплату боргу (недоїмки) в розмірі 26539,26 грн. (а.с.8). Зокрема, таких висновків контролюючий орган дійшов з огляду на те, що у ОСОБА_1 станом на 30.11.2019р. за період 2017-2019 років наявна заборгованість зі сплати єдиного соціального внеску, що є недоїмкою та стягується з нарахуванням пені та застосуванням штрафів. п.2 ч.1 ст.1 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» передбачено, що єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування. В п.1 ч.1 ст.4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» визначено, що платниками єдиного внеску є, зокрема, підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені з урахуванням норм законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством чи за цивільно-правовими договорами. Із змісту п.1 ч.1 ст.7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» видно, що базою нарахування єдиного внеску для зазначених платників є сума нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються положеннями Закону про оплату праці, та сума винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами. Згідно п. 4 ч. 1 ст. 4 цього Закону платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, у тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, незалежно від того, чи є такі особи найманими працівниками. Взяття на облік осіб, зазначених у п.п. 1, 4, 5 та 5-1 ч. 1 ст. 4 цього Закону, здійснюється органом доходів і зборів шляхом внесення відповідних відомостей до реєстру страхувальників (абз. 2 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування»). Зняття з обліку платників єдиного внеску, зазначених в абзацах другому, п`ятому та сьомому п.1 та п.4 ч.1 ст.4 цього Закону, здійснюється органами доходів і зборів на підставі відомостей з реєстраційної картки, наданих державним реєстратором, після проведення передбачених законодавством перевірок платників та проведення остаточного розрахунку (абз.7 ч.1 ст.5 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування»). В п.3 ч.1 ст.7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» передбачено, що єдиний внесок для фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування, нараховується на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої Законом про ЄСВ. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску. Законом України від 06.12.2016 №1774 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» внесено зміни до Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», що діють з 01.01.2017р., зокрема щодо обов`язковості визначення бази нарахування ЄСВ у разі неотримання доходу (прибутку) у звітному році або окремому місяці звітного року. Отже, фізичні особи-підприємці та самозайняті особи, які не одержують доходи, зобов`язані сплачувати єдиний соціальний внесок, мінімальний розмір якого з 01.01.2017р. - 704 грн., з 01.01.2018р. - 819,06 грн. Проте, відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах на наявності у неї статусу фізичної особи-підприємця Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» не врегульовано. Отже, системний аналіз наведених норм права дає підстави колегія суддів для висновків, що особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не здійснює та доходи не отримує, зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником) така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем. Інше тлумачення норм Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» щодо необхідності сплати єдиного внеску особам, які перебувають на обліку у податковому органі і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують) та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску. Висновки колегії суддів узгоджуються з правовою позицією яка викладена Верховним судом у постановах від 04.12.2019р. у справі № 440/2149/19, від 05.12.2019р. в справі № 260/358/19, від 27.11.2019р. у справі № 160/3114/19. За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність підстав для задоволення позову, оскільки відповідач як суб`єкт владних повноважень в особі Головного управління Державної податкової служби у Закарпатській області діяв не у спосіб визначений Конституцією та законами України. ОСОБА_1 є застрахованою особою і єдиний внесок за нього нараховував та сплачував роботодавець у розмірі не менше мінімального, а тому у позивача відсутній обов`язок по сплаті вказаного внеску, оскільки він є найманим працівником. Доводи апеляційної скарги фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою апелянта з висновками суду першої інстанцій по їх оцінці, тому не можуть бути прийняті апеляційною інстанцією. Щодо доводів апелянта в частині розподілу понесених витрат на правничу допомогу, колегія суддів вважає зазначити наступне. ст.134 КАС України визначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Таким чином, відповідно до змісту наведеної статті склад та розміри витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги, документи, що свідчать про оплату обґрунтованого гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку. ч.3 ст. 4 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», адвокат може здійснювати адвокатську діяльність індивідуально або в організаційно-правових формах адвокатського бюро чи адвокатського об`єднання (організаційні форми адвокатської діяльності). Згідно з п.п. 1, 2, 6 ч.1 та ч. 2 ст. 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» до видів адвокатської діяльності, серед іншого, відносяться: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами. Адвокат може здійснювати інші види адвокатської діяльності, не заборонені законом. На підтвердження понесених витрат на правничу допомогу адвоката позивач надав суду: договір про надання правничої допомоги № б/н від 02.12.2019р., рахунок № 458 від 06.05.2020р. із описом робіт щодо надання правничої допомоги, акт прийому передачі № 456 від 05.05.2020р., дублікат квитанції № 0.0.1725162122.1 від 02.06.2020р. на суму 6000 грн. Дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає неспівмірним наданий адвокатом обсяг послуг (підготовлених матеріалів) з їх вартістю (6000,00 грн.), складністю справи, затраченим ним часом на надання таких послуг. Також, колегія суддів вважає, що підготовка цієї справи до розгляду не вимагала значного обсягу юридичної і технічної роботи, при цьому, відзив на апеляційну скаргу фактично дублює позов. Отже, заявлені витрати не відповідають критерію їх реальності, розумності їхнього розміру. Разом з цим, колегія суддів враховує, що стягнення витрат у заявленому розмірі становить надмірний тягар для відповідача, що суперечить принципу розподілу таких витрат. Вказані обставини у своїй сукупності дають підстави дійти висновку, що докази надані відповідачем щодо заявленої суми відшкодування понесених витрат на правову допомогу адвоката, на переконання колегії суддів не підтверджують наявність підстав для відшкодування на користь відповідача понесених витрат на правничу допомогу саме у розмірі 6000 гривень. Таким чином, враховуючи вказані обставини, колегія суддів вважає, що відшкодуванню підлягає сума в розмірі 1000 грн. замість 6000 грн., як визначив суд першої інстанції з врахуванням складністю справи, обсягом наданих послуг на виконання робіт, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг). Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29). Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Із змісту ч.4.ст. 318 КАС України видно, що зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини. В ст.242 КАС України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. За наведених обставин колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність підстав для задоволення позову однак, неповно з`ясував обставини, щодо стягнення витрат на правничу допомогу, що відповідно до ч. 4 ст. 317 КАС України є підставою для зміни судового рішення. Керуючись ст.ст.229, 243, 310, 315, 317, 321, 322, 325 КАС України, суд,- ПОСТАНОВИВ : Апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у Закарпатській області задовольнити частково. Рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 16 червня 2020 року у справі № 260/86/20 змінити. Абзац четвертий резолютивної частини рішення викласти у наступній редакції: Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної податкової служби у Закарпатській області на користь ОСОБА_1 сплачені судові витрати по оплаті правничої допомоги в загальному розмірі 1000 (одна тисяча) гривень 00 копійок. В решті рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 16 червня 2020 року у справі № 260/86/20 - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Суддя Н.В. Бруновська Суддя З.М. Матковська Суддя Р.М. Шавель Постанова складена в повному обсязі 07.12.2020р.