Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 640/8255/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/8255/20 Головуючий у І інстанції - Клочкова Н.В. Суддя-доповідач - Губська Л.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 21 січня 2021 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: Головуючого судді: Губської Л.В., суддів: Карпушової О.В., Степанюка А.Г., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 вересня 2020 року по справі за адміністративним позовом Концерну «Військторгсервіс» до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, - В С Т А Н О В И В: Концерн «Військторгсервіс» звернувся до суду з даним позовом, в якому просив визнати протиправними та скасувати прийняті Головним управлінням ДПС у м. Києві податкові повідомлення-рішення №0006244207 та №0006254207 від 27.12.2019. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що контролюючим органом безпідставно застосовано ознаку повторності до податкових зобов`язань, порушення яких було виявлено вперше, та нараховано збільшені штрафні санкції на 25%, 50% та 75%. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 вересня 2020 року адміністративний позов задоволено повністю. Не погоджуючись з таким рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та прийняти нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю. В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначено, що рішення суду першої інстанції не ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права у відповідності до ч. 2 ст. 242 КАС України та ст. 129 Конституції України, внаслідок чого судом надано невірну юридичну оцінку обставинам, що мають значення для справи. Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначив, що відповідач в апеляційній скарзі жодним чином не спростував висновків суду першої інстанції, та не зазначив того, у чому полягає неправильність чи неповнота дослідження доказів і встановлення обставин у справі та (або) застосування норм права, обмежуючись цитуванням основоположних статей КАС України. Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України справу розглянуто в порядку письмового провадження. Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 27.12.2019 ГУ ДПС у м. Києві на підставі акта перевірки №192/26-15-05-02-06/37175103 від 28.11.2019 (надалі - Акт перевірки №192) та у відповідності до п.127.1 ст.127 Податкового кодексу України застосовано до Дирекції штрафні (фінансові) санкції за встановлені порушення, а саме: - податкове повідомлення-рішення №0006244207 за порушення пп.168.1.1 п.168.1 та пп.168.4.4 п.168.4 ст.168 Податкового кодексу України збільшено суму грошового зобов`язання з військового збору на загальну суму 13 087,13 грн. (з яких 1 068,40 грн. - за податковим зобов`язанням та 12 020,27 грн. - за штрафними санкціями); - податкове повідомлення-рішення №0006254207 за порушення пп.168.1.1 та пп.168.1.5 п.168.1, пп.168.4.1 та пп.168.4.4 п.168.4 ст.168 Податкового кодексу України збільшено суму грошового зобов`язання з ПДФО на загальну суму 141 757,81 грн. (з яких 12 820,78 грн. - за податковим зобов`язанням та 128 937,03 грн. - за штрафними санкціями). За результатами адміністративного оскарження прийняті ГУ ДПС у м. Києві ППР №0006244207 та №0006254207 рішенням ДПС України №8701/6/99-00-08-05-04-26 від 06.03.2020 р. «Про результати розгляду скарги» були залишені без змін, а скарга Концерну в інтересах Дирекції за вх. №1804/6 від 15.01.2020 р. - без задоволення. Вважаючи, що ГУ ДПС у м. Києві були порушені права та охоронювані законом інтереси Концерну під час прийняття спірних ППР, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом. Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку. Згідно з ч.ч. 1,2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, дійшов висновку, що відповідачем як суб`єктом владних повноважень не доведено, що сума анульованої (прощенної) заборгованості у розмірі 71226,54 грн. є доходом платника податків в розумінні ПК України, який підлягає оподаткуванню в порядку п.п.«д» пп.164.2.17 п.164.2 ст.164 ПК України, зрештою, ГУ ДПС у м. Києві не доведено належними, достовірними та допустимими доказами факти виявлених правопорушень щодо неутримання Дирекцією ПДФО та несплати військового збору на суму 71 226,54 грн., внаслідок чого суд вважає оскаржувані ППР №0006244207 та №0006254207 в частині збільшення суми грошового зобов`язання з ПДФО та військового збору протиправними та такими, що підлягають скасуванню. За наслідками перегляду рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку, в межах вимог та обґрунтувань апеляційної скарги, колегія суддів доходить наступних висновків. В силу вимог ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Так, правовідносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема: визначають вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства, регулює Податковий кодекс України. У відповідності до пп. 16.1.4 п. 16.1 ст. 16 ПК України, платник податків зобов`язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи. Пунктом 38.2 статті 38 ПК України визначено, що сплата податку та збору здійснюється платником податку безпосередньо, а у випадках, передбачених податковим законодавством, - податковим агентом, або представником платника податку. Відповідно до підпункту 162.1.3 пункту 162.1 статті 162 ПК України платником податку на доходи фізичних осіб є податковий агент. Підпунктом 14.1.180 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначено, що податковий агент щодо податку на доходи фізичних осіб - юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ), самозайнята особа, представництво нерезидента - юридичної особи, інвестор (оператор) за угодою про розподіл продукції, які незалежно від організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками та/або форми нарахування (виплати, надання) доходу (у грошовій або негрошовій формі) зобов`язані нараховувати, утримувати та сплачувати податок, передбачений розділом IV цього Кодексу, до бюджету від імені та за рахунок фізичної особи з доходів, що виплачуються такій особі, вести податковий облік, подавати податкову звітність контролюючим органам та нести відповідальність за порушення його норм в порядку, передбаченому статтею 18 та розділом IV цього Кодексу. Водночас, згідно зі статтею 18 ПК України, податковим агентом визнається особа, на яку цим Кодексом покладається обов`язок з обчислення, утримання з доходів, що нараховуються (виплачуються, надаються) платнику, та перерахування податків до відповідного бюджету від імені та за рахунок коштів платника податків. Податкові агенти прирівнюються до платників податку і мають права та виконують обов`язки, встановлені цим Кодексом для платників податків. Відповідно до абз. 1, 2 п. 164.1. ст. 164 ПК України, базою оподаткування податку на доходи фізичних осіб є загальний оподатковуваний дохід, з урахуванням особливостей, визначених цим розділом. Загальний оподатковуваний дохід - будь-який дохід, який підлягає оподаткуванню, нарахований (виплачений, наданий) на користь платника податку протягом звітного податкового періоду. Загальний місячний оподатковуваний дохід складається із суми оподатковуваних доходів, нарахованих (виплачених, наданих) протягом такого звітного податкового місяця (пп. 164.1.2. п. 164.1. ст. 164 ПК України). Згідно зпп. 164.2.1. п. 164.2. ст. 164 ПК України, до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються, серед іншого, доходи у вигляді заробітної плати, нараховані (виплачені) платнику податку відповідно до умов трудового договору (контракту). Статтею 168 ПК України встановлено порядок нарахування, утримання та сплати (перерахування) податку до бюджету. Згідно з підпунктом 168.1.1 пункту 168.1 статті 168 ПКУ, податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов`язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу. Пунктом 167.1. ст. 167 ПК України, встановлено ставку податку, яка становить 18 відсотків бази оподаткування щодо доходів, нарахованих (виплачених, наданих) (крім випадків, визначених у пунктах 167.2-167.5 цієї статті) у тому числі, але не виключно у формі: заробітної плати, інших заохочувальних та компенсаційних виплат або інших виплат і винагород, які нараховуються (виплачуються, надаються) платнику у зв`язку з трудовими відносинами та за цивільно-правовими договорами. У відповідності до п. 171.1. ст. 171 ПК України, особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з доходів у вигляді заробітної плати, є роботодавець, який виплачує такі доходи на користь платника податку. Абзацом 1 п.14.1.222 п. 14.1 ст. 14 ПК України визначено, що роботодавець - юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ чи її представництво) або самозайнята особа, яка використовує найману працю фізичних осіб на підставі укладених трудових договорів (контрактів) та несе обов`язки із сплати їм заробітної плати, а також нарахування, утримання та сплати податку на доходи фізичних осіб до бюджету, нарахувань на фонд оплати праці, інші обов`язки, передбачені законами. Відповідно до підпункту 54.3.5 пункту 54.3 статті 54 ПК України контролюючий орган зобов`язаний самостійно визначити суму грошових зобов`язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток або від`ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо дані перевірок щодо утримання податків у джерела виплати, в тому числі податкового агента, свідчать про порушення правил нарахування, утримання та сплати до відповідних бюджетів податків і зборів, передбачених цим Кодексом, у тому числі податку на доходи фізичних осіб таким податковим агентом. За приписами абз. 1 п. 102.1 ст. 102 ПК України, контролюючий орган, крім випадків, визначених пунктом 102.2 цієї статті, має право провести перевірку та самостійно визначити суму грошових зобов`язань платника податків у випадках, визначених цим Кодексом, не пізніше закінчення 1095 дня (2555 дня у разі проведення перевірки контрольованої операції відповідно до статті 39 цього Кодексу), що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації, звіту про використання доходів (прибутків) неприбуткової організації, визначеної пунктом 133.4 статті 133 цього Кодексу, та/або граничного строку сплати грошових зобов`язань, нарахованих контролюючим органом, а якщо така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання. Якщо протягом зазначеного строку контролюючий орган не визначає суму грошових зобов`язань, платник податків вважається вільним від такого грошового зобов`язання (в тому числі від нарахованої пені), а спір стосовно такої декларації та/або податкового повідомлення не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку. Відповідальність платників податків за податкові правопорушення регламентується главою 11 ПКУкраїни, яка, зокрема, передбачає відповідальність за порушення правил сплати (перерахування) податків (стаття 126 ПК України) та за порушення правил нарахування, утримання та сплати (перерахування) податків у джерела виплати (стаття 127 ПК України). Як вбачається з матеріалів справи, а саме з розрахунку штрафних (фінансових) санкцій по податку на доходи фізичних осіб (а.с.12-14), неутримана та несплачена Концерном «Військторгсервіс» (з січня 2018 року по травень 2019 року)сума податку на доходи фізичних осіб з заробітної плати становить 280926,26 грн., що вказує на те, що неутримана та несплачена позивачем сума податку, станом на момент прийняття податкового повідомлення-рішення, знаходилась у межах встановленого пунктом 102.1 статті 102 ПК України строку давності - 1095 календарних днів. Зазначене також вбачається з розрахунку штрафних (фінансових) санкцій по військовому збору (а.с.8-10). Відтак, визначене грошове зобов`язання за основним платежем у оскаржуваному податковому повідомленні-рішенні відбулось з урахуванням строку давності, і нарахування суми штрафних (фінансових) санкцій здійснюється контролюючим органом згідно п. 127.1 ст. 127 ПК України, з чим погоджується колегія суддів. Водночас, п. 127.1 ст. 127 ПК України визначено, що ненарахування, неутримання та/або несплата (неперерахування) податків платником податків, у тому числі податковим агентом, до або під час виплати доходу на користь іншого платника податків, - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 25 відсотків суми податку, що підлягає нарахуванню та/або сплаті до бюджету. Ті самі дії, вчинені повторно протягом 1095 днів, - тягнуть за собою накладення штрафу у розмірі 50 відсотків суми податку, що підлягає нарахуванню та/або сплаті до бюджету. Дії, передбачені абзацом першим цього пункту, вчинені протягом 1095 днів втретє та більше, - тягнуть за собою накладення штрафу у розмірі 75 відсотків суми податку, що підлягає нарахуванню та/або сплаті до бюджету. Відповідальність за погашення суми податкового зобов`язання або податкового боргу, що виникає внаслідок вчинення таких дій, та обов`язок щодо погашення такого податкового боргу покладається на особу, визначену цим Кодексом, у тому числі на податкового агента. При цьому платник податку - отримувач таких доходів звільняється від обов`язків погашення такої суми податкових зобов`язань або податкового боргу, крім випадків, встановлених розділом IV цього Кодексу. Із розрахунку штрафних (фінансових) санкцій по податку на доходи фізичних осіб до податкового повідомлення-рішення від27.12.2019№0006254207 та №0006244207вбачається, що контролюючим органом застосовано до позивача штрафну санкцію у розмірі 25%, 50% та 75% суми податку, що підлягає нарахуванню та сплаті до бюджету. Згідно з п. 61.1 ст. 61 ПК України, податковий контроль - система заходів, що вживаються контролюючими органами та координуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, з метою контролю правильності нарахування, повноти і своєчасності сплати податків і зборів, а також дотримання законодавства з питань регулювання обігу готівки, проведення розрахункових та касових операцій, патентування, ліцензування та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи. Відповідно до п. 62.1 ст.62 , ПК України податковий контроль здійснюється, зокрема, шляхом перевірок та звірок відповідно до вимог цього Кодексу, а також перевірок щодо дотримання законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, у порядку, встановленому законами України, що регулюють відповідну сферу правовідносин. Згідно з пп. 54.3.5 п. 54.3 ст. 54 ПК України, контролюючий орган зобов`язаний самостійно визначити суму грошових зобов`язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток або від`ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо дані перевірок щодо утримання податків у джерела виплати, в тому числі податкового агента, свідчать про порушення правил нарахування, утримання та сплати до відповідних бюджетів податків і зборів, передбачених цим Кодексом, у тому числі податку на доходи фізичних осіб таким податковим агентом. Відповідно до абз. 1 п.8 6.1 ст. 86 ПК України, результати перевірок (крім камеральних та електронних перевірок) оформлюються у формі акта або довідки, які підписуються посадовими особами контролюючого органу та платниками податків або їх законними представниками (у разі наявності). У разі встановлення під час перевірки порушень складається акт. Якщо такі порушення відсутні, складається довідка. Таким чином, колегія суддів зазначає, що факт порушення податкового законодавства може бути встановлений не інакше, як за наслідками перевірки платника податків, за результатами якої складається акт. Підвищені розміри штрафів у разі повторного виявлення податкових порушень (50%, 75%) застосовуються не за сам факт виявлення будь-яких порушень, а за повторне вчинення діянь за обставин, передбачених, зокрема, підпунктом 54.3.5 пункту 54.4 статті 54 ПК України. З аналізу вищенаведеної норми вбачається, що застосування штрафу більшого розміру можливе у разі встановлення контролюючим органом повторності порушення протягом 1095 днів, яке зафіксовано в акті перевірки та, відповідно, у податковому повідомленні-рішенні. Проте, з наявного в матеріалах справи розрахунку штрафних (фінансових) санкцій до податкового повідомлення-рішення від 27.12.2019№0006254207 вбачається, що позивачу визначено зобов`язання в розмірі 12820,78 грн. - за податковим зобов`язанням та 128937,03 грн. - за штрафними санкціями та застосовано штраф у розмірі 25% (за перший місяць), 50% (за другий місяць) та 75% (за третій). У той же час, колегія суддів зазначає, що відповідачем а ні до суду першої, а ні до суду апеляційної інстанції не було надано доказів винесення податкового повідомлення-рішення, яким позивачу було б збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на доходи фізичних осіб двічі протягом року, що передував прийняттю оскаржуваного податкового повідомлення-рішення. Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 08.02.2019 року у справі № 804/8801/17, від 12.03.2019 року у справі № 813/4205/17 та від 14.05.2019 року у справі № 813/3641/15. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що контролюючий орган, приймаючи спірні податкові повідомлення-рішення, безпідставно застосував до позивача штраф у розмірі 50% та 75% суми податку, оскільки до позивача не було застосовано штрафних санкції протягом 1095 днів, у відповідності до п. 127.1 ст. 127 ПК України, що виключає наявність повторності та підстав для застосування штрафу у таких розмірах. Колегія суддів звертає увагу, що відповідно до п. 115.1 ст. 115 ПК України, у разі вчинення платником податків двох або більше порушень законів з питань оподаткування та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, штрафні (фінансові) санкції (штрафи) застосовуються за кожне вчинене разове та триваюче порушення окремо. Також перевіркою встановлено, що Дирекцією Концерну «Військторгсервіс» також не утримано ПДФО з доходу ОСОБА_1 у розмірі 71 226,54 грн. за період з 01.01.2016 р. по 30.06.2019 р. та станом на 01.01.2017 р. по рах. 375 «Розрахунки за відшкодування завданих збитків» за ОСОБА_1 рахується заборгованість на суму 71 226,54 грн., яка виникла внаслідок нестачі та списана Дирекцією Концерну «Військторгсервіс» бухгалтерською довідкою №559 від 28.04.2017 р. на підставі наказу №5-а від 28.04.2017 як безнадійна. З приводу цього, судом першої інстанції вірно зазначено, що безнадійною заборгованістю, зокрема, є заборгованість за зобов`язаннями, щодо яких минув строк позовної давності, та заборгованість фізичних осіб, прощена кредитором, за винятком заборгованості осіб, пов`язаних з таким кредитором, та осіб, які перебувають з таким кредитором у трудових відносинах, та осіб, які перебували з таким кредитором у трудових відносинах, і період між датою припинення трудових відносин таких осіб та датою прощення їх заборгованості не перевищує три роки. Так, спірна заборгованість у сумі 71226,54 грн. є безнадійною дебіторською заборгованістю, щодо якої існує впевненість про її неповернення боржником або за якою минув строк позивної давності, що відповідає ознакам безнадійної заборгованості, визначеним пп.«а» та пп.«г» пп.14.1.11 п.14.1 ст.14 ПК України. Натомість, заборгованість у розумінні пп.«д» пп.164.2.17 п.164.2 ст.164 ПК України є сумою боргу, який прощено (анульовано) самими кредитором за його самостійним рішенням, не пов`язаним з процедурою банкрутства, до закінчення строку позовної давності. Натомість, оскільки Дирекцією не приймалось рішень про прощення (анулювання) спірної суми боргу в межах строку позовної давності, трирічний перебіг якої починається від дня, коли особа довідалася про порушення свого права та/або про особу, яка його порушила, - виявлена нестача за ОСОБА_1 під час проведеної інвентаризації ательє №1 від 03.12.2012, відтак, у позивача був відсутній обов`язок щодо повідомлення боржника про прощення (анулювання) боргу та включення суми прощеного (анульованого) боргу до податкового розрахунку суми доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, за підсумками звітного періоду, у якому такий борг було прощено, згідно із чим Дирекцією правомірно не утримано прощений (анульований) борг фізичній особі за ознакою доходу як додаткове благо. Колегія суддів також враховує, що ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 15.04.2020 р. у даній справі судом були витребувані від ГУ ДПС у м. Києві належним чином завірені копії матеріалів, документів та доказів, що стали підставою для прийняття оскаржуваних ППР №0006244207 та №0006254207, проте такі вимоги суду були проігноровані відповідачем як і не надано жодних пояснень щодо вказаної обставини в обґрунтуваннях апеляційної скарги, що позбавило суд можливості перевірити та підтвердити викладені в Акті перевірки №192 факти виявлених порушень належними первинними документами. Не наведено відповідачем також і договорів, на підставі яких виникла заборгованість, суть відносин між Дирекцією та ОСОБА_1 (купівля-продаж, трудові відносини тощо), не наведено остаточної дати виникнення такої заборгованості та дати спливу позовної давності, не наведено інформації щодо обставин виникнення безпосередньої нестачі та розрахованої суми боргу, щодо порядку та можливості/неможливості відшкодування боржником заборгованості в межах строку позовної давності, тощо. За огляду на викладені обставини, колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції, що відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, не доведено, що сума анульованої (прощенної) заборгованості у розмірі 71226,54 грн. є доходом платника податків в розумінні ПК України, який підлягає оподаткуванню в порядку п.п. «д» пп.164.2.17 п.164.2 ст.164 ПК України, зрештою, не доведено належними, достовірними та допустимими доказами факту виявлених правопорушень щодо неутримання Дирекцією ПДФО та несплати військового збору на суму 71226,54 грн., що є підставою для визнання оскаржуваних податкових повідомлень-рішень №0006244207 та №0006254207 протиправними, та як наслідок, їх скасування. Інші доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, висновків суду першої інстанції не спростовують, при цьому колегія суддів звертає увагу на ті обставини, що відповідно до правил п.41 «Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень» обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Відповідності до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. ст. 243, 250, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві - залишити без задоволення. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 вересня 2020 року - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги до Верховного Суду. Головуючий-суддя: Л.В. Губська Судді: О.В. Карпушова А.Г. Степанюк