Постанова П'ятий апеляційний адміністративний суд № 400/2076/20

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ___________________________________________________________________________________ П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 21 січня 2021 р.м.ОдесаСправа № 400/2076/20 Головуючий в 1 інстанції: Лебедєва Г. В. П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: доповідача судді Косцової І.П., суддів Осіпова Ю.В., Скрипченка В.О. розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Миколаївського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 31 серпня 2020 року у справі за позовом Миколаївського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Приватного сільськогосподарського підприємства «Корпорація України» про стягнення заборгованості,- В С Т А Н О В И В: Короткий зміст позовних вимог. Миколаївське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулось до суду першої інстанції з позовом, в якому просило стягнути з Приватного сільськогосподарського підприємства «Корпорація України» на користь позивача адміністративно-господарські санкції у розмірі 77 066, 25 грн. та пеню за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій в сумі 924, 80 грн. В обґрунтування позову зазначено, що відповідачем не виконано нормативу щодо працевлаштування інвалідів у 2019 році. Оскільки відповідач у строк до 16.04.2020 року самостійно не розрахував та не сплатив адміністративно-господарські санкції, йому нарахована пеня. Короткий зміст рішення суду першої інстанції. Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 31 серпня 2020 року у задоволенні позову відмовлено. При прийнятті рішення у справі суд першої інстанції виходив із того, що відповідачем створено необхідну кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів та подано відповідні оголошення про наявні вакансії до служби зайнятості. У зв`язку з тим, що у діях відповідача відсутній склад правопорушення, на нього не може бути покладена відповідальність за не направлення уповноваженими органами необхідної кількості інвалідів для працевлаштування або за відмову направлених інвалідів працевлаштуватися. Короткий зміст вимог апеляційної скарги та відзиву (заперечень). В апеляційний скарзі Миколаївське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати прийняте у справі судове рішення та постановити нове про задоволення позовних вимог. В обґрунтування своїх доводів апелянт зазначив, що належним виконанням нормативу може бути лише працевлаштування осіб з інвалідністю у відповідній кількості. При цьому будь-які причини невиконання нормативу не мають значення та не можуть звільнити відповідача від відповідальності. Фактичні обставини справи. Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 21.02.2020 року відповідачем подано до Миколаївського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів Звіт форми № 10-ПІ про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2019 рік, за яким середньооблікова чисельність його штатних працівників складає 24 осіб; середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність 1 осіб; кількість інвалідів штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, спеціально створених 0 осіб; фонд оплати праці штатних працівників 1849,59 тис. грн.; середньорічна заробітна плата штатного працівника 77066,25 грн. За розрахунком позивача, виходячи з середньооблікової кількості штатних працівників, за невиконання вказаного нормативу відповідачу нараховано 77 066, 25 грн. адміністративно-господарських санкцій та 924, 80 грн. пені за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій, що в сумі становить 77 991, 05 грн. Вказані суми адміністративно-господарських санкцій та пені відповідачем не сплачені, що стало підставою для звернення до суду з даним позовом. Джерела правового регулювання (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) та позиція суду апеляційної інстанції щодо доводів апеляції та висновків суду першої інстанції. Переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для її задоволення, з огляду на наступне. Відповідно до частини першої статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» №875-XII від 21.03.1991 року для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця. При цьому, частиною другою статті 19 Закону №875-XII визначено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування осіб з інвалідністю. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення. Частиною першою статті 20 Закону №875-ХІІ встановлено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, де працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів. Так, відповідно до частини першої статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Частиною другою наведеної статті передбачено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. Спірні у цій справі санкції застосовуються до суб`єктів господарювання уповноваженими органами державної влади за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, а тому є адміністративно-господарськими санкціями. Про це також вказано у статті 20 Закону № 875-ХІІ. Згідно з пунктом 4 частини третьої статті 50 Закону України "Про зайнятість населення" № 5067 роботодавці зобов`язані: своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про попит на робочу силу (вакансії). Відповідно до абз.3 пункту 2 Порядку подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 70 від 31 січня 2007 року (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин), інформацію про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування інвалідів роботодавці подають центру зайнятості за місцем їх реєстрації як платників страхових внесків на загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття за формою, затвердженою Мінпраці за погодженням з Держстатом. Наказом Міністерства соціальної політики України від 31 травня 2013 року № 316 затверджено Форму звітності №3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)», яка подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше через три робочих днів з дати відкриття вакансії(й). Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником. Періодичності подачі звітності за формою № 3-ПН законодавством не встановлено, а передбачено, що така звітність подається не пізніше 3 робочих днів з дати відкриття вакансії, тобто передбачено одноразове інформування про кожну вакансію. Крім того, наведене свідчить про те, що обов`язок підприємства щодо створення робочих місць для осіб з інвалідністю не супроводжується його обов`язком підбирати і працевлаштовувати таких осіб на створені робочі місця. Такий обов`язок покладається на органи працевлаштування, що перелічені в частині першій статті 18 Закону № 875-ХІІ. Однак на підприємство покладається обов`язок створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю та інформувати про таку кількість створених робочих місць органи працевлаштування. Як вбачається з листа Первомайської міськрайонної філії Миколаївського обласного центру зайнятості №52-01-06/1285 від 14.07.2020 року, відповідач протягом 2019 року направляв на адресу центру зайнятості звіти форми 3-ПН щодо наявності вакантних місць для працевлаштування інвалідів, з зазначенням у ІІ розділі звітності «Коментарі до даних про вакансії» за можливості працевлаштування відповідної категорії громадян «особи з інвалідністю, яке не досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України, згідно яких: станом на 03.01.2019 року, 12.02.2019 року, 15.03.2019 року, 03.04.2019 року, 07.05.2019 року, 06.06.2019 року, 09.07.2019 року,07.08.2019 року, 09.09.2019 року, 15.10.2019 року, 15.11.2019 року, 03.12.2019 року за посадою «обліковець» - 1 вакансія, за посадою «електрик дільниці» - 1 вакансія станом. Також, з метою пошуку для подальшого працевлаштування осіб з інвалідністю відповідач 26.06.2019 року та 21.11.2019 року приймало участь у ярмарках вакансій. Враховуючи викладене, судова колегія приходить до висновку, що ПСГП «Корпорація України» протягом 2019 року постійно вживало заходи самостійного пошуку вказаної категорії осіб для працевлаштування. Єдиним доводом апелянта є те, що ПСГП «Корпорація України» повинно самостійно здійснювати працевлаштування осіб з інвалідністю, а звернення до органів влади, надання звітності про наявність вакансій для осіб з інвалідністю не є виконанням нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю, судова колегія вважає помилковими. Судова колегія вважає вірним висновок суду, що на підприємство покладається обов`язок самостійного працевлаштування інвалідів шляхом створення робочих місць для працевлаштування інвалідів та інформування про таку кількість створених робочих місць органи працевлаштування інвалідів, в тому числі і центри зайнятості. В свою чергу, Закон № 875-ХІІ не покладає обов`язок на підприємство здійснювати самостійний пошук працівників - інвалідів. Підприємство не несе відповідальності за невиконання нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю, якщо воно розробило необхідні заходи по створенню для них робочих місць, зокрема, створило робочі місця для таких осіб та своєчасно, достовірно, в повному обсязі проінформувало відповідні установи, але фактично не працевлаштувало інваліда з причин незалежних від нього: відсутність інвалідів, відмова інваліда від працевлаштування на підприємство, бездіяльність державних установ, які повинні сприяти працевлаштуванню інвалідів. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 24 червня 2020 року у справі № 440/2008/19. Доводи апеляційної скарги правильність висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому підстав для задоволення скарги Миколаївського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів та скасування рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 31 серпня 2020 року колегія суддів не вбачає. Оскільки судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та постановлено судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, суд апеляційної інстанції відповідно до ст.316 КАС України залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Враховуючи, що вказана справа належить до категорії незначної складності, колегія суддів дійшла висновку про відсутність у учасників справи права на касаційне оскарження такого рішення. Керуючись ст. ст. 308, 311, 315, 316, 322, 325, 328 КАС України, суд,- П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Миколаївського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів - залишити без задоволення. Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 31 серпня 2020 року - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Головуючий суддя Косцова І.П. Судді Осіпов Ю.В. Скрипченко В.О.