Постанова Другий апеляційний адміністративний суд № 520/5679/2020

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 18 січня 2021 р.Справа № 520/5679/2020 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Калиновського В.А., Суддів: Кононенко З.О. , Макаренко Я.М. , за участю секретаря судового засідання Ковальчук А.С представник відповідача Назаренко - Хамаєва О.В. представник позивача Мельник І.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 10.07.2020 року, головуючий суддя І інстанції: Зоркіна Ю.В., м. Харків, повний текст складено 13.07.20 року по справі № 520/5679/2020 за позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на посаді, зобов`язання виплатити грошове забезпечення за час вимушеного прогулу, ВСТАНОВИВ: Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Департаменту патрульної поліції, в якому просив суд: - визнати протиправним та скасувати наказ Департаменту патрульної поліції №273о/с від 14.04.2020 в частині звільнення зі служби в поліції старшого лейтенанта поліції ОСОБА_1 , інспектора взводу № 1 роти № 1 батальйону № 4 Управління патрульної поліції в Харківській області; - визнати протиправним та скасувати наказ Департаменту патрульної поліції № 220 від 10.04.2020 "Про застосування до працівників управління патрульної поліції в Харківській області Департаменту патрульної поліції дисциплінарних стягнень" в частині що стосується старшого лейтенанта поліції ОСОБА_1 , інспектора взводу № 1 роти № 1 батальйону № 4 Управління патрульної поліції в Харківській області; - поновити ОСОБА_1 в посаді інспектора взводу № 1 роти № 1 батальйону № 4 Управління патрульної поліції в Харківській області зі спеціальним званням старшого лейтенанта поліції, без обов`язкового проходження атестації та стажування; - зобов`язати Департамент патрульної поліції виплатити грошове забезпечення з 14.04.2020 по день поновлення в посаді за час вимушеного прогулу; - постанову в частині поновлення ОСОБА_1 на службі в поліції на посаді інспектора взводу № 1 роти № 1 батальйону № 4 Управління патрульної поліції в Харківській області та стягнення з Департаменту патрульної поліції грошового забезпечення за час вимушеного прогулу за один місяць звернути до негайного виконання; - стягнути з Департаменту патрульної поліції моральну шкоду в розмірі 30000 гривень. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 10.07.2020 року адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково. Зобов`язано Департамент патрульної поліції змінити дату звільнення в наказі № 273 о/с від 14.04.2020 щодо звільнення ОСОБА_1 зі служби в поліції з 14 квітня 2020 року на 18 квітня 2020 року. Стягнути з Департамент патрульної поліції на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 14 квітня 2020 року по 18 квітня 2020 року у розмірі 2192 (дві тисячі сто дев`яносто дві) грн. 49 коп. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивачем подано апеляційну скаргу, в якій він просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти постанову, якою позовні вимоги задовольнити повністю. В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач посилається на порушення судом першої інстанції, при прийнятті рішення, норм матеріального та процесуального права, з обставин і обґрунтувань, викладених в апеляційній скарзі. Зазначив, що службове розслідування представляє собою комплекс дій, а саме: одержання пояснень щодо обставин справи від поліцейського, стосовно якого проводиться службове розслідування, та від інших осіб; одержання в органах, закладах, установах поліції та їх підрозділах чи за запитом в інших органах державної влади та органах місцевого самоврядування необхідних документів або їх копій та долучення до матеріалів справи; отримання консультацій спеціалістів з питань, що стосуються службового розслідування. Зазначений комплекс дій завершується аналізом отриманих матеріалів і тільки після цього прийняттям рішення. Проте, зазначений комплекс дій не було виконано в повному обсязі. Так, відповідно до висновку службового розслідування, що було встановлено й ухвалою суду що оскаржується, рішення про наявність в діях позивача дисциплінарного проступку приймалося лише на підставі аналізу тексту письмового повідомлення ОСОБА_1 про підозру. При цьому, під час службового розслідування навіть не було встановлено чи мала взагалі місце дорожньо-транспортна пригода за участю ОСОБА_2 та чи є в її діях ознаки адміністративного правопорушення, передбаченого ст.124 КУпАП. В матеріалах службового розслідування та їх висновку, як і в рішенні суду що оскаржується мається лише відтворення фабули кримінального правопорушення. Також зазначив, що ані відповідачем, ані судом при аналізі письмового повідомлення про підозру ОСОБА_1 , не надано судження тому факту що ОСОБА_2 не має статусу потерпілої, а саме цей факт хоча б формально міг би свідчити на час проведення службової перевірки про наявність вчинення відносно неї вимагання, тобто неправомірних дій. Вказав на те, що наказ Департаменту патрульної поліції № 273 о/с від 14.04.2020, яким було реалізоване дисциплінарне стягнення накладене на ОСОБА_1 наказом № 220 Департаменту патрульної поліції було винесено коли ОСОБА_1 перебував на лікарняному. Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому він, наполягаючи на законності та обгрунтованості рішення суду першої інстанції, просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення без змін. В судовому засіданні суду апеляційної інстанції представник відповідача, наполягаючи на законності та обгрунтованості рішення суду першої інстанції, просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення без змін. Представник позивача, наполягаючи на порушенні судом першої інстанції, при прийнятті рішення, норм матеріального та процесуального права, просив скасувати оскаржуване рішення та прийняти постанову, якою позовні вимоги задовольнити повністю, з обставин і обґрунтувань, викладених в апеляційній скарзі. Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які прибули в судове засідання, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що позивач проходив службу в Управлінні патрульної поліції на посаді інспектора взводу № 1 роти № 1 батальйону № 4 та мав на момент звільнення звання старшого лейтенанта поліції. Доповідною запискою начальника Управління патрульної поліції в Харківській області від 21.02.2020 начальника Департаменту патрульної поліції повідомлено про те, що відносно позивача 23.01.2020 порушено кримінальне провадження № 42020330000000051 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною 3 ст. 368 КК України та 19.02.2020 повідомлено про підозру у вчиненні зазначеного кримінального правопорушення. Наказом начальника Департаменту патрульної поліції від 28.02.2020 № 407 призначено службове розслідування відносно ОСОБА_1 та ОСОБА_3 за фактами, викладеними у доповідній записці, відсторонено позивача від виконання службових обов`язків та створено дисциплінарну комісію для проведення службового розслідування. (а.с.59) . 03.03.2020 позивач відмовився від давання показань щодо себе під час проведення службового розслідування на підставі ст.63 Конституції України (а.с.76). За матеріалами службового розслідування встановлено, що 21.01.2020 у період часу з 19:48 до 20:42 під час несення служби у складі автопатруля «Купол-1104» позивач спільно з ОСОБА_3 отримав повідомлення зі служби «102» про те, що за адресою м.Харків вул. Балакірєва, 5а, гр. ОСОБА_2 , керуючи транспортним засобом не впоралася з керуванням та з`їхала в кювет. Прибувши на місце ДТП позивач та ОСОБА_3 запропонували ОСОБА_2 надати документи на право керування транспортним засобом та документи на автомобіль. В усній бесіді гр. ОСОБА_2 повідомила, що вона вже зателефонувала на скорочений номер екстреного виклику поліції та відмінила попередній виклик. Незважаючи на це, позивач та ОСОБА_3 повідомили ОСОБА_2 про намір скласти протокол про ДТП, з одночасним повідомленням про те, що вона у випадку складання протоколу про адміністративне правопорушення змушена бути заплатити штраф та буде позбавлена права керування транспортним засобом. Після чого запропонували останній сісти у службовий автомобіль для складання протоколу, надали гр. ОСОБА_2 бланки протоколів, створивши умови, за яких вона хвилювалася щодо вилучення посвідчення на право керування транспортним засобом. Розуміючи хвилювання гр. ОСОБА_2 , позивач та ОСОБА_3 запропонували передати їм за не складання протоколу про адміністративне правопорушення за фактом ДТП неправомірну вигоду у сумі 2000 грн., зазначивши, що вказані кошти мають бути передані цього ж дня. Оскільки у гр. ОСОБА_4 кошти у вказаному розмірі були відсутні, вона перерахувала їх з власної банківської картки на карту, яка належала ОСОБА_3 . Після одержання коштів ОСОБА_3 склала електронний рапорт про те, що на місці виклику за адресою: м.Харків, вул.Балакірєва, 5а, працівниками поліції ДТП не виявлено, ніхто на телефонні дзвінки не відповідав, з написанням заяви не звертався. Обстеженням прилеглої території, автомобіля, підозрілих осіб або будь-яких правопорушень працівниками поліції не виявлено; скарги та претензії до працівників поліції не надходило. 30.03.2020 за результатами службового розслідування затверджено висновок, відповідно до якого за порушення службової дисципліни, що виразилося у невиконанні вимог п. 1, 2 ч. 1 ст. 18 Закону України «Про Національну поліцію», пунктів 1, 6 частини 3 статті 1 Дисциплінарного статуту Національної поліції України, затвердженого Законом України «Про Дисциплінарний статут Національної поліції України», абзаців 2, 3, 6 п.1 р.II та п.3 р.IV Правил етичної поведінки поліцейських, затверджених наказом МВС від 09.11.2016 № 1179, пп.1,10,11,13 п.3.1 р.III Посадової інструкції інспектора управління патрульної поліції в Харківській області Департаменту патрульної поліції, затвердженої наказом ДПП від 22.11.2018 № 5127, враховуючи встановлені під час службового розслідування обставини, відповідно до п.7 ч.3 ст.13, ч. 3 ст.19 Дисциплінарного статуту Національної поліції України до позивача застосовано дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення зі служби в поліції (а.с. 11-18). На підставі висновку службового розслідування видано наказ від 10.04.2020 № 220 «Про застосування до працівників управління патрульної поліції в Харківській області Департаменту патрульної поліції дисциплінарних стягнень», яким до позивача застосовано дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення зі служби в поліції. (а.с.83-84) Наказом начальника Департаменту патрульної поліції від 14.04.2020 № 273 о/с «Про особовий склад» позивача відповідно до п.6 ч.1 ст.77 Закону України «Про Національну поліцію» звільнено з 14.04.2020 зі служби з виплатою грошової компенсації за 9 діб невикористаної частини чергової оплачуваної відпустки за фактично відпрацьований час у календарному році. Підстава звільнення наказ Департаменту патрульної поліції від 10.04.2020 № 220 (а.с.7, 85). Згідно розписки датованої 14.04.2020 позивач отримав трудову книжку та витяг з наказу про звільнення; також зазначено, що в день звільнення на лікарняному, у відпустці не перебував, претензій щодо звільнення, в оформленні документів до ВКЗ УПП в Харківській області ДПП не має (а.с.86). Згідно листка непрацездатності з серії АДР № 839945 (а.с.10) у період з 14.04.2020 по 17.04.2020 позивач перебував на лікарняному. Непогодившись із наказом начальника Департаменту патрульної поліції від 14.04.2020 № 273 о/с « Про особовий склад» та наказом Департаменту патрульної поліції № 220 від 10.04.2020 "Про застосування до працівників управління патрульної поліції в Харківській області Департаменту патрульної поліції дисциплінарних стягнень" в частині старшого лейтенанта поліції ОСОБА_1 , позивач звернувся з даним позовом до суду. Суд першої інстанції, частково задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що при прийнятті оскаржуваних наказів відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлений законом, добросовісно та розсудливо, з урахуванням всіх обставин справи, а тому відсутні підстави для визнання протиправними та скасування спірних наказів. При цьому суд зазначив, що, приймаючи оскаржений наказ про звільнення позивача, відповідачем все ж не було дотримано положень ст. 22 Дисциплінарного статуту, із правового змісту якого вбачається, що вчинити реалізацію звільнення позивача в період тимчасової непрацездатності шляхом видачі відповідного наказу можливо тільки після його прибуття до місця проходження служби. Враховуючи, що відповідач не знав про перебування позивача на лікарняному, оскільки листок непрацездатності пред`являється після його закриття, суд дійшов висновку про те, що з метою поновлення порушеного права позивача, позов необхідно задовольнити частково та змінити дату звільнення позивача зі служби з 14.04.2020 на наступний день після закінчення тимчасової непрацездатності, а саме, на 18.04.2020 та стягнути на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу за вказаний період з 14.04.2020 по 17.04.2020, тобто за 3 календарні дні в розмірі 2192,49 грн. Щодо позовної вимоги про стягнення моральної шкоди, то суд зазначив, що оскільки судовим розглядом не встановлено протиправності оскаржуваних наказів, то вимога про стягнення моральної шкоди, яка є похідною від скасування наказів, також задоволенню не підлягає. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне. За приписами частини другої статті 19 Конституції України органи державної ьлади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та аконами України. Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України визначає Закон України «Про Національну поліцію». Як визначено у ч.1 ст. 1 вказаного Закону, Національна поліція України (поліція) - це центральний орган виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку. Відповідно до частини першої статті 8 Закону України «Про Національну поліцію» поліція діє виключно на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України. Згідно з пунктами 1 та 2 частини першої статті 18 Закону України «Про Національну поліцію» поліцейський зобов`язаний: неухильно дотримуватися положень Конституції України, законів України та інших нормативно-правових актів, що регламентують діяльність поліції, та Присяги поліцейського; професійно виконувати свої службові обов`язки відповідно до вимог нормативно-правових актів, посадових (функціональних) обов`язків, наказів керівництва. Положеннями частини першої та другої статті 19 Закону України «Про Національну поліцію» передбачено, що у разі вчинення протиправних діянь поліцейські несуть кримінальну, адміністративну, цивільно-правову, матеріальну та дисциплінарну відповідальність відповідно до закону. Підстави та порядок притягнення поліцейських до дисциплінарної відповідальності, а також застосування до поліцейських заохочень визначаються Дисциплінарним статутом Національної поліції України, що затверджується законом. Відповідно до частини 1 статті 64 Закону України «Про Національну поліцію» особа, яка вступає на службу в поліції, складає Присягу на вірність Українському народові такого змісту: "Я, (прізвище, ім`я та по батькові), усвідомлюючи свою високу відповідальність, урочисто присягаю вірно служити Українському народові, дотримуватися Конституції та законів України, втілювати їх у життя, поважати та охороняти права і свободи людини, честь держави, з гідністю нести високе звання поліцейського та сумлінно виконувати свої службові обов`язки". Згідно пункту 3 розділу IV Правил етичної поведінки поліцейських затверджених наказом Міністерства внутрішніх справ від 09 листопада 2016 року № 1179 (далі - Правила), за будь-яких обставин і відносно будь-якої людини як у робочий, так і в неробочий час поліцейський зобов`язаний дотримуватися норм професійної етики. Відповідно до вимог абзацу першого, другого та п`ятого пункту 1 розділу II вказаних Правил, поліцейський повинен неухильно дотримуватися положень Конституції та законів України, інших нормативно-правових актів, що регламентують діяльність поліції, та Присяги поліцейського; професійно виконувати свої службові обов`язки, діяти лише на підставі, у межах повноважень та в спосіб, що визначені Конституцією, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, міжнародними договорами України, а також цими Правилами; неухильно дотримуватись антикорупційного законодавства України, обмежень, пов`язаних зі службою в Національній поліції України, визначених Законами України «Про Національну поліцію», «Про запобігання корупції» та іншими актами законодавства України. Отже, в основі поведінки працівника поліції закладені етичні, правові та службово-дисциплінарні норми поведінки, порушення яких утворює факт порушення Присяги. Під порушенням Присяги працівника поліції слід розуміти скоєння працівником поліції проступку (вчинку) проти інтересів служби, який суперечить покладеним на нього обов`язкам, підриває довіру до нього як носія влади, що призводить до приниження авторитету поліції та унеможливлює подальше виконання ним своїх обов`язків. За змістом пункту шостого частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» поліцейський звільняється зі служби в поліції, а служба в поліції припиняється у зв`язку із реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби, накладеного відповідно до Дисциплінарного статуту Національної поліції України. Відповідно до ч. 1 ст. 1 Дисциплінарного статуту Національної поліції України (далі за текстом - Дисциплінарний статут) службова дисципліна - дотримання поліцейським Конституції і законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, актів Президента України і Кабінету Міністрів України, наказів Національної поліції України, нормативно-правових актів Міністерства внутрішніх справ України, Присяги поліцейського, наказів керівників. Згідно вимог п.1, 6 ч. 3 ст. 1 Дисциплінарного статуту поліцейський зобов`язаний бути вірним Присязі поліцейського, мужньо і вправно служити народу України; поліцейський зобов`язаний поважати права, честь і гідність людини, надавати допомогу та запобігати вчиненню правопорушень; поліцейський зобов`язаний утримуватися від дій, що перешкоджають іншим поліцейським виконувати їхні обов`язки, а також які підривають авторитет Національної поліції України. Рівень довіри населення до поліції є основним критерієм оцінки ефективності діяльності органів і підрозділів поліції, що визначено у частині 3 статті 11 Закону України «Про Національну поліцію». Відповідно до ч. 1 ст. 11 Дисциплінарного статуту за порушення службової дисципліни поліцейські незалежно від займаної посади та спеціального звання несуть дисциплінарну відповідальність згідно з цим Статутом. Положеннями ст. 12 Дисциплінарного статуту передбачено, що дисциплінарним проступком визнається протиправна винна дія чи бездіяльність поліцейського, що полягає в порушенні ним службової дисципліни, невиконанні чи неналежному виконанні обов`язків поліцейського або виходить за їх межі, порушенні обмежень та заборон, визначених законодавством для поліцейських, а також у вчиненні дій, що підривають авторитет поліції. Стаття 14 Дисциплінарного статуту визначає, зокрема, що службове розслідування - це діяльність із збирання, перевірки та оцінки матеріалів і відомостей про дисциплінарний проступок поліцейського. Службове розслідування проводиться з метою своєчасного, повного та об`єктивного з`ясування всіх обставин вчинення поліцейським дисциплінарного проступку, встановлення причин і умов його вчинення, вини, ступеня тяжкості дисциплінарного проступку, розміру заподіяної шкоди та для підготовки пропозицій щодо усунення причин вчинення дисциплінарних проступків. Службове розслідування призначається за письмовим наказом керівника, якому надані повноваження із застосування до поліцейського дисциплінарного стягнення. Підставою для призначення службового розслідування є заяви, скарги та повідомлення громадян, посадових осіб, інших поліцейських, засобів масової інформації (далі - повідомлення), рапорти про вчинення порушення, що має ознаки дисциплінарного проступку, або безпосереднє виявлення ознак такого проступку посадовою особою поліції, за наявності достатніх даних, що вказують на ознаки дисциплінарного проступку. Службове розслідування проводиться на засадах неупередженості та рівності всіх поліцейських перед законом незалежно від займаної посади, спеціального звання, наявних у них державних нагород та заслуг перед державою. Порядок проведення службових розслідувань у Національній поліції України встановлюється Міністерством внутрішніх справ України. Порядок проведення службових розслідувань у Національній поліції України встановлений Порядком проведення службових розслідувань у Національній поліції України, затвердженим Наказом Міністерства внутрішніх справ України 07 листопада 2018 року № 893, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 28 листопада 2018 р. за № 1355/32807 (далі за текстом - Порядок). Згідно з п. 1 розділу II Порядку службове розслідування призначається за письмовим наказом керівника, якому надані повноваження із застосування до поліцейського дисциплінарного стягнення. Підставами для призначення службового розслідування є заяви, скарги та повідомлення громадян, посадових осіб, інших поліцейських, засобів масової інформації, рапорти про вчинення порушення, що має ознаки дисциплінарного проступку, або безпосереднє виявлення ознак такого проступку посадовою особою поліції за наявності достатніх даних, що вказують на ознаки дисциплінарного проступку. Так, відповідно до п. 2 розділу II Порядку службове розслідування призначається, зокрема, за наявності даних про внесення до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомостей про скоєння поліцейським кримінального правопорушення; повідомлення поліцейському про підозру в учиненні ним кримінального правопорушення, якщо службове розслідування не було проведено на підставі абзацу другого цього пункту або якщо за його результатами не було встановлено дисциплінарного проступку. Отже, отримання відповідачем інформації (доповідної записки) про проведення досудового розслідування у кримінальному провадженні за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України та повідомлення позивачу про підозру, є достатньою підставою для призначення та проведення службового розслідування. Відповідно до ч. 1, 3 ст. 16 Дисциплінарного статуту службове розслідування проводиться та має бути завершено не пізніше одного місяця з дня його призначення керівником. До строку проведення службового розслідування не зараховується документально підтверджений час перебування поліцейського, стосовно якого проводиться службове розслідування, у відрядженні, на лікарняному (у період тимчасової непрацездатності) або у відпустці. Як свідчать матеріали справи, в ході проведення службового розслідування факт порушення службової дисципліни позивачем підтвердився. Саме дії позивача, які призвели до повідомлення останньому про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 368 Кримінального кодексу України є несумісними з вимогами, що пред`являються до професійно-етичних якостей поліцейських та підривають авторитет органів Національної поліції в цілому. Колегія суддів вважає такими, що не відповідають дійсності доводи скаржника про те, що єдиною підставою для звільнення останнього стало саме повідомлення йому про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 368 Кримінального кодексу України в кримінальному провадженні № 42020220000000051, оскільки згідно наказу Департаменту патрульної поліції від 10.04.2020 № 220 позивача було звільнено зі служби в поліції за вчинення дисциплінарного проступку, що виразився у порушенні вимог пунктів 1, 2 частини першої статті 18 Закону України «Про Національну поліції», пунктів 1, 6 частини третьої статті 1 Дисциплінарного статуту Національної поліції України, затвердженого Законом України «Про Дисциплінарний статут Національної поліції України», абзаців другого, третього та шостого пункту 1 розділу II та пункту 3 розділу IV Правил етичної поведінки поліцейських, затверджених наказом МВС від 09 листопада 2016 року № 1179, а також враховуючи всі обставини, які були встановлені в ході службового розслідування, вимоги частини третьої статті 19 Дисциплінарного статуту Національної поліції України, затвердженого Законом України «Про Дисциплінарний статут Національної поліції України» та пункту 7 частини третьої статті 13 Дисциплінарного статуту Національної поліції України, затвердженого Законом України «Про Дисциплінарний статут Національної поліції України». Оспорюваний наказ Департаменту патрульної поліції від 10.04.2020 № 220 у відповідності до вимог ч. 1 ст. 4 Статуту чітко сформульований. В ньому азначено, що стало підставою застосування до позивача дисциплінарного стягнення, в чому саме виразився дисциплінарний проступок та порушення яких вимог законодавства встановлено в діях позивача. На підставі вказаного наказу Департаментом патрульної поліції 14.04.2020 було видано наказ № 273 о/с, за яким відповідно до пункту 6 частини 1 статті 77 Закону України Про Національну поліції» позивача було звільнено зі служби в поліції. Частиною 1 статті 13 Статуту передбачено, що дисциплінарне стягнення є засобом підтримання службової дисципліни, що застосовується за вчиненні дисциплінарного проступку з метою виховання поліцейського, який його вчинив, для безумовного дотримання службової дисципліни, а також з метою запобіганні вчиненню нових дисциплінарних проступків. Частиною 9 статті 23 Статуту передбачено, що поліцейський, звільнений з поліції за вчинення дисциплінарного проступку, не може бути прийнятий на службу до поліції протягом трьох років з дня виконання наказу про звільнення. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 22 листопада 2019 року по справі №826/6107/18 (провадження №К/9901/20337/19) вказує на те, що рішення у кримінальному провадженні не може свідчити про наявність чи відсутність вини особи у скоєнні дисциплінарного проступку або самого факту скоєння такого проступку, так як у цьому випадку надається правова кваліфікація діям (бездіяльності) особи на підставі ККУ. Поряд з цим, Верховний Суд враховує, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини не є порушенням статті 6 Конвенції притягнення до дисциплінарної відповідальності на основі відомостей про факти, що встановлені у кримінальному провадженні, якщо такі відомості аналізувалися під кутом зору правил службової етики, навіть якщо особа була у кримінальному провадженні виправданою (див. mutatis mutandis рішення Європейської комісії з драв людини від 06.10.1982 у справі «X. v. Austria» про неприйнятність заяви № 9295/81) чи таке провадження було закрите (див. mutatis mutandis рішення Європейської комісії з прав людини від 07.10.1987 у справі «Є. v. the United Kingdom» про неприйнятність заяви № 11882/85). Суд апеляційної інстанції зазначає, що в апеляційній скарзі ОСОБА_1 необгрунтовано посилається на вимоги п. 10 ч. 1 ст. 77 Закону України «Про Національну поліцію», так як його було звільнено зі служби в поліції не на підставі п. 10 ч. 1 ст. 77, а на підставі п. 6 ч. 1 ст. 77 Закону України «Про Національну поліцію», яким передбачено, шо поліцейський звільняється зі служби в поліції, а служба в поліції припиняється у зв`язку із реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби, накладеного відповідно до Дисциплінарного статуту Національної поліції України. Притягнення до відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, пов`язаного з корупцією, або кримінального правопорушення (пункт 10 частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію»), є окремими підставами для звільнення зі служби в поліції та припинення служби в поліції, не пов`язаними із притягненням особи до дисциплінарної відповідальності (пункт 6 частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію»). Акцентуючи увагу на тому, що Закон України «Про Національну поліцію» виокремлює зазначені підстави для звільнення зі служби в поліції, Верховний Суд по справі № 802/1172/17-а від 19.04.2019 звертає увагу на те, що вчинення поліцейським діяння, за яке передбачено одночасно різні види юридичної відповідальності, зокрема дисциплінарну, кримінальну та/або адміністративну, не у всіх випадках ставить їх у залежність одне від одного. Верховний Суд у вищезазначеній справі зробив висновок про те, що доводи позивача про відсутність підстав для притягнення його до дисциплінарної відповідальності з огляду на відсутність відповідного судового рішення (вироку), яке набрало законної сили, яке би підтверджувало факт учинення ним діяння, що ставиться йому в провину, є безпідставними. Судом встановлено, що рішення про захід впливу у вигляді звільнення вжито до позивача за дії, що виразились у скоєнні проступку, що підриває авторитет поліції і її працівників в очах громадськості, порушення етики поведінки поліцейського, чим допущено порушення службової дисципліни. Тобто, наказ про притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності грунтується на самостійних підставах, натомість, встановлення вини останнього у скоєнні злочину є компетенцією кримінального суду. Рішення у кримінальному провадженні не може свідчити про наявність чи відсутність вини особи у скоєнні дисциплінарного проступку або самого факту скоєння такого проступку, так як у цьому випадку надається правова кваліфікація діям (бездіяльності) особи на підставі Кримінального кодексу України. При цьому предметом даного адміністратвиного позову є саме порушення апелянтом службової дисципліни. Гарантована пунктом 2 статті 6 Конвенції презумпція невинуватості застосовується до процедури, яка за своєю суттю є кримінальною, і в межах якої суд робить висновок про вину особи саме у кримінально-правовому сенсі (рішення Європейського суду з прав людини від 11.02.2003 у справі «Ringvold v. Norway», заява № 34964/97). Відтак, зазначена гарантія не може бути поширена на дисциплінарні й інші провадження, які згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції охоплюються поняттям спору щодо прав та обов`язків цивільного характеру. Судом встановлено, що при визначенні позивачу виду дисциплінарного стягнення відповідачем враховано тяжкість проступку, обставини, за яких його вчинено, його попередня поведінка, його характеристика, а також шкоду, заподіяну авторитету органів поліції. Крім того, суд зауважує, що обрання того чи іншого виду дисциплінарного стягнення є правом роботодавця в залежності від його оцінки та кваліфікації дій особи, відносно якої має бути застосовано таке стягнення, тобто належить до дискреційних повноважень відповідача, який за умови встановлення факту порушення службової дисципліни має право з урахуванням всіх обставин справи та особи порушника обрати один з визначених законом видів покарання. Аналогічні висновки містять в постановах ВС від 21.12.2018 по справі № 805/623/16-а, від 25.04.2018 у справі №800/547/17, від 22.03.2019 у справі 804/676/18, від 22.11.2019 у справі 826/6107/18, від 31.03.2020 у справі 806/2492/16, від 25.06.2020 № 2240/2329/16. Щодо доводів апеляційної скарги про те, що наказ Департаменту патрульної поліції від 14.04.2020 № 273 о/с, яким було реалізовано дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення зі служби в поліції, підставою для накладення якого став наказ Департаменту патрульної поліції від 10.04.2020 N 220 було винесено в той час, коли позивач перебував на лікарняному, колегія суддів вважає їх необгрунтованими, з огляду на наступне. Як свідчать матеріали справи, в той час, коли було реалізовано наказ Департаменту патрульної поліції від 14.04.2020 № 273 о/с, витяг з якого позивач отримав особисто на руки, останній своєю власноруч написаною та підписаною розпискою підтвердив той факт, що -14.04.2020 (в день його звільнення) на лікарняному та у відпустці він не перебував, претензій щодо звільнення в оформленні документів до відділу надрового забезпечення УПП в Харківській області ДПП не має. При цьому, судова колегія зазначає, що долучений до позовної заяви листок непрацездатності жодним чином не підтверджує той факт, що відповідачем було порушено вимоги ч. 4 ст. 22 Статуту, так як відповідачу та УПП в Харківській області ДПП на момент застосування дисциплінарного стягнення до позивача не було відомо про існування вказаного листка непрацездатності. Більше того, позивач міг звернутися до медичного закладу після того, як отримав витяг з наказу та був звільнений. В свою чергу, позивачем жодних доказів, які б підтверджували час звернення до лікарні, час видання листка непрацездатності до суду надано не було; фактів того, що відповідачу або УПП в Харківській бласті ДПП в момент реалізації наказу було відомо, що він перебуває на лікарняному, останній не зазначив. Твердження апелянта з приводу того, що судом не надано суджень тому факту, що ОСОБА_2 не має статуту потерпілої жодним чином не спростовує порушення останнім службової дисципліни, більше того обставини, що стосуються надання особі статусу потерпілої вирішуються не в адміністративному, а у кримінальному судочинстві. Судом не встановлено порушень порядку призначення та проведення службового розслідування. З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає обгрунтованим висновок суду першої інстанції про те, що застосування до позивача дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби в поліції є правомірним і пропорційним. Відповідач при прийнятті оскаржуваних наказів діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлений законом, добросовісно та розсудливо, з урахуванням всіх обставин справи, а тому відсутні підстави для визнання протиправними та скасування спірних наказів. При цьому, суд першої інстанції правомірно прийняв до уваги факт тимчасової непрацездатності позивача на момент його звільнення, зокрема, в період з 14.04.2020 по 17.04.2020 року включно та, з метою поновлення порушеного права позивача, дійшов обгрунтованого висновку про часткове задоволення позову, змінивши дату звільнення позивача зі служби з 14.04.2020 на наступний день після закінчення тимчасової непрацездатності, а саме на 18.04.2020 та стягнув на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу за вказаний період. Відповідно до ст. 91 Закону України «Про Національну поліцію», особливий характер служби в поліції містить такі спеціальні умови для певних категорій поліцейських: 1) службу у святкові та вихідні дні; 2) службу позмінно; 3) службу з нерівномірним графіком; 4) службу в нічний час. Тобто згідно з чинним законодавством робочий час поліцейських є ненормованим. Умови обчислення середньої заробітної плати визначаються Постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» (далі Порядок) та згідно п. «з» ст. 1 Порядку цей Порядок застосовується при обчисленні середнього заробітку за час вимушеного прогулу. П. 3 ч. 2 Порядку встановлено, що обчислення середньої заробітної плати, передбачено, що у всіх інших випадках (крім випадків обчислення середньої заробітної плати для оплати щорічної відпустки) збереження середньої заробітної плати і середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час. Відповідно до п. 8 ч. 2 Порядку, обчислення середньої заробітної плати нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. Згідно абз. 5 п. 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» від 24.12.1999 року за № 13, при задоволенні вимог про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Відповідно до довідки відповідача середньоденний розмір заробітної плати складає 737.83 грн. Виходячи з наведеного, час вимушеного прогулу позивача за період з 14.04.2020 по 17.04.2020 становить 3 календарні дні, а отже стягненню на його користь підлягає 2192.49 грн. Оскільки позовні вимоги про поновлення позивача на посаді, зобов`язання виплати грошове забезпечення за час вимушеного прогулу, стягнення моральної шкоди є похідними від вимог про скасування наказів про притягнення до дисциплінарної відповідальності та звільнення зі служби, які є законними та такими, що відповідають критеріям, встановленим частиною 2 статті 2 КАС України, підстави для їх задоволення також відсутні. Отже, колегія суддів переглянувши рішення суду першої інстанції, вважає, що при його прийнятті суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи судом апеляційної інстанції, спростовані зібраними по справі доказами та встановленими обставинами, з наведених підстав висновків суду не спростовують. Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі Hirvisaari v. Finland від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя . Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі Ruiz Torija v. Spain від 9 грудня 1994 року, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Згідно ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Зважаючи на встановлені обставини справи, колегія суддів дійшла висновку, що рішення Харківського окружного адміністративного суду від 10.07.2020 року по справі № 520/5679/2020 прийнято з дотриманням норм чинного процесуального та матеріального права і підстав для його скасування не виявлено. Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 10.07.2020 року по справі № 520/5679/2020 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий суддя В.А. Калиновський Судді З.О. Кононенко Я.М. Макаренко Повний текст постанови складено 21.01.2021 року