Постанова 4803 № 212/6954/20

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/1342/21 Справа № 212/6954/20 Суддя у 1-й інстанції - Колочко О. В. Суддя у 2-й інстанції - Бондар Я. М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 20 січня 2021 року м.Кривий Ріг Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Бондар Я.М. суддів - Барильської А.П., Зубакової В.П. сторони: позивач ОСОБА_1 , відповідач - Публічне акціонерне товариство «Криворізький залізорудний комбінат», розглянувши у спрощеному позовному провадженні у порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 від імені якого діє адвокат Меланчук Ігор Віталійович на рішення Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 23 жовтня 2020 року, яке ухвалено суддею Колочко О.В. у місті Кривому Розі Дніпропетровської області та повне судове рішення складено 23 жовтня 2020 року, - ВСТАНОВИВ: В вересні 2020 року позивач ОСОБА_1 від імені якого діє адвокат Меланчук І.В. в інтересах звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат» (надалі ПАТ «Кривбасзалізрудком») про відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок ушкодження здоров`я на виробництві. Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_1 у період з 06.01.1993 року по 20.10.1995 року, та з 25.05.2005 року по 10.12.2011 року працював на посаді підземного механіка дільниці тресту «Кривбасшахтобуд» ВО «Кривбасруда», підземним електромеханіком проходки шахти «Октябрська». Висновком МСЕК від 23.03.2011 року позивачу було встановлено 15% втрати професійної працездатності у зв`язку з професійним захворюванням. В подальшому висновком МСЕК від 23.03.2012 року позивачу встановлено 15% втрати професійної працездатності по професійному захворюванню - хронічне обструктивне захворювання легень безстроково. У зв`язку із отриманим профзахворюванням порушено та порушуються нормальні життєві зв`язки позивача, який позбавлений можливості реалізовувати свої звички та бажання, він постійно відчуває стійкий біль та важкість у грудній клітці, загальну слабкість, підвищену втому, перебої в роботі серця, підвищення артеріального тиску, головний біль.Тривалий процес лікування позбавляє позивача можливості вести повноцінний спосіб життя, позивач постійно відчуває психологічний дискомфорт, порушення душевної рівноваги. Самопочуття позивача не поліпшується, негативні зміни в його житті є незворотними, що завдає позивачу душевного болю та страждань. Розмір завданої моральної шкоди позивач оцінює в 70845 гривні, які просить суд стягнути з відповідача на свою користь без утримання податку з доходів фізичних осіб. Рішенням Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 23 жовтня 2020 року позов ОСОБА_2 задоволено частково. Стягнуто з Публічного акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат» на користь ОСОБА_2 моральну шкоду у зв`язку з ушкодженням здоров`я в розмірі 40 000 гривень без утримання податку з доходу фізичних осіб, та в дохід держави судовій збір в розмірі 840,80 гривень. В іншій частині позову відмовлено. В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_1 від імені якого діє адвокат Меланчук І.В. ставить питання про зміну рішення суду в частині розміру моральної шкоди, стягнутої на користь позивача, просить збільшити її розмір до заявленого ним у позові, оскільки він значно занижений та не відповідає глибині моральних страждань позивача та принципу розумності, виваженості і справедливості. Судом першої інстанції при визначенні суми відшкодування моральної шкоди, не враховано роз`яснень п. 9 Постанови Пленуму ВСУ «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди №4 від 31.03.1995 року. Судом першої інстанції в достатній мірі не враховано, що у зв`язку з професійним захворюванням позивачу систематично спричиняється фізичний біль та важкість в грудній клітині, внаслідок хвороби Позивач відчуває загальну слабкість. підвищену втому, перебої в роботі серця, підвищення артеріального тиску. головному болі, також його турбує біль в нижніх кінцівках, що викликано загостренням професійного захворювання. Виникнення у Позивача професійних захворювань призвело до істотної зміни його звичний способу життя, суттєвого зниження життєвої активності, тривалі курси лікування призвели до нераціональних втрат життєвого часу та енергії, Позивач вже протягом тривалого часу в значній мірі позбавлений можливості реалізовувати свої звички та бажання, порушення функцій організму призводить до необхідності залучення додаткових зусиль та ресурсів для організації життя, суттєво обмежує можливості Позивача приділяти увагу рідним та близьким людям, своєму духовному, інтелектуальному розвитку. При цьому, наводить в апеляційній скарзі, як приклад, Постанову Великої Палати Верховного Суду від 05.12.2018 року у справі № 210/5258/16-ц, якою з відповідача на користь позивача в рахунок відшкодування моральної шкоди стягнуто 275 000 гривень, за умови, що позивачем втрачено 100 % професійної працездатності. У відзиві на апеляційну скаргу ПАТ «Кривбасзалізрудком» посилається на те, що вимоги представника позивача щодо збільшення суми моральної шкоди підлягають відхиленню, так як покладення обов`язку по відшкодуванню моральної шкоди на ПАТ «Кривбасзалізрудком», без наявності вини, суперечить вимогам чинного законодавства, у зв`язку з чим апеляційна скарга позивача підлягає відхиленню, як така, що не ґрунтується на порушенні судом норм матеріального чи процесуального права, а зводиться лише до переоцінки доказів, просить апеляційну скаргу позивача залишити без задоволення. Справа розглядається без повідомлення учасників справи, в порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, оскільки ціна позову менше 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог, доводів апеляційної скарги та наданого відзиву за наявними матеріалами справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга представника позивача підлягає відхиленню з наступних підстав. Судом встановлено, що позивач що ОСОБА_1 з 06.01.1993року по 20.10.1995 року, працював на посаді підземного механіка дільниці тресту «Кривбасшахтобуд» ВО «Кривбасруда», з 25.05.2005 року по 25.05.2011 року працював підземним електромеханіком проходки шахти «Октябрська» правонаступником, яких є ПАТ «Криворізький залізорудний комбінат», 25.05.2011 року переведений провідним інженером механіком відділу капітального будівництва комбінату. 20.05.2019 року позивача звільнено з займаної посади згідно ст. 38 КЗпП України (а.с. 32-45) Згідно Санітарно гігієнічної характеристики умов праці від 22.03.2010 року ОСОБА_1 працюючи на підприємстві відповідача підпадав під дію шкідливих факторів пилу з вмістом вільного діоксиду кремнію від 10% до 70 % в концентраціях від 2,6 мг/м3 до 13,3 мг/м3 при ГДК 2,0 мг/м3, шум при нормі 80 дБА становив 91 дБА, несприятливий мікроклімат: відносна вологість повітря при нормі 80-30% становила 95%, швидкість руху повітря при нормі 0,1-0,5 м/сек. фактично становило 0,10 м/сек. Відповідно до Акту №1 розслідування хронічного професійного захворювання від 03.02.2011 року, встановлено наявність у ОСОБА_1 професійного захворювання: хронічне обструктивне захворювання легень першої ст. (Пиловий бронхіт першої ст., емфізема легень першої ст.) ЛН першого-другого ст., із зазначенням його причини - робота протягом 28 років в умовах запиленості повітря робочої зони, що перевищувала ГДК (а.с.11-14) Згідно п. 17 зазначеного Акту причиною виникнення професійного захворювання є робота позивача протягом 28 років в умовах запиленості повітря робочої зони, що перевищували ГДК: запиленість повітря робочої зони пил з вмістом вільного двоокису кремнію від 10% до 70 % в концентраціях від 2,6 мг/м3 до 13,3 мг/м3 при ГДК 2,0 мг/м3. Відповідно до пункту 19 вказаного Акту, особами, які порушили законодавство про охорону праці, гігієнічні регламенти і нормативи є керівництво: Південний ГЗК , Трест «Кривбасшахтопроходка», Трест «Кривбасшахтобуд» в/о «Кривбасруда», ВАТ «Суха Балка», ШБУ ВАТ «Кривбасзалізрудком» у період роботи ОСОБА_1 на цих підприємствах, порушення ст. 153 КЗпП України, ст.13 Закону України «Про охорону праці». Відповідно до висновку МСЕК від 23.03.2011 року позивачу ОСОБА_1 встановлено ступінь втрати професійної працездатності - 30% (15% первинно внаслідок професійного захворювання по ХОЗЛ, 15% повторно по трудовому каліцтву) з 14.03.2011року по 01.04.2012 року, без встановлення групи інвалідності. При повторному переогляді висновком МСЕК від 23.03.2012 року позивачу підтверджено 30% втрати професійної працездатності (15% по ХОЗЛ, 15% по трудовому каліцтву) з 01.04.2012 безстроково, група інвалідності не встановлена (а.с.10) У зв`язку з наявністю професійних захворювань позивач неодноразово проходив лікування в закладах охорони здоров`я (а.с. 15-31). На підставі встановлених обставин суд першої інстанції дійшов висновку, що позивачем доведені заявлені позовні вимоги та наявність правових підстав для відшкодування йому моральної шкоди відповідачем, через отримане професійне захворювання та втрату працездатності. Колегія суддів погоджується із висновком суду, щодо обов`язку відповідача відшкодувати позивачу моральну шкоду спричинену втратою здоров`я на виробництві, вважає його законним і обґрунтованим. У статті 16 Конвенції Міжнародної організації праці від 22 червня 1981 року № 155 передбачено, що від роботодавців повинно вимагатися настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, забезпечення безпечності робочих місць, механізмів, обладнання та процесів, які перебувають під їхнім контролем, і відсутності загрози здоров`ю з їхнього боку. Від роботодавців повинно вимагатися настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, забезпечення відсутності загрози здоров`ю з боку хімічних, фізичних та біологічних речовин й агентів, які перебувають під їхнім контролем, тоді, коли вжито відповідних захисних заходів. Від роботодавців повинно вимагатися надавати у випадках, коли це є необхідним, відповідні захисні одяг і засоби для недопущення настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, загрози виникнення нещасних випадків або шкідливих наслідків для здоров`я. Частина 4 статті 43, частина 1 статті 46 Конституції України передбачають, що кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Згідно ст. 173 КЗпП України, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, шкода, заподіяна працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, пов`язаним з виконанням трудових обов`язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку. Відповідно до ч. 2ст. 153 КЗпП України забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган. Частиною першою ст. 237-1 КЗпП України передбачено відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі порушення його законних прав, що призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. У пункті 13 Постанови Пленуму Верховного Суду України в «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди»№ 4 від 31 березня 1995 року роз`яснено, що відповідно до статті 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, зокрема, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності. Як видно з санітарно гігієнічної характеристики умов праці від 22.03.2010 року , причиною виникнення професійного захворювання позивача є перевищення в повітрі робочої зони гранично-допустимої концентрації кремнію діоксиду кристалічного (SiO2) з вмістом у пилу від 10% до 70% (аерозоль переважно фіброгенної дії) в концентраціях від 2,6 мг/м3 до 13,3 мг/м3 при ГДК 2,0 мг/м3, шуму перевищує допустимий при нормі 80 дБА становив 91 дБА, несприятливий мікроклімат: відносна вологість повітря при нормі 80-30% становила 95%, швидкість руху повітря при нормі 0,1-0,5 м/сек. фактично становило 0,10 м/сек. Отже, роботодавець ПАТ «Кривбасзалізрудком» під час роботи позивача допустив перевищення гранично допустимого рівня концентрації небезпечних та шкідливих факторів виробничого середовища та важкої праці, що є порушенням ст. 153 КЗпП України та ст. 13 Закону України «Про охорону праці». Виходячи з наведеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що професійне захворювання позивача, яке завдає йому душевних страждань, виникло з вини відповідача, яким не було виконано вимоги законодавства щодо створення на робочому місці працівника умов праці відповідно до нормативно-правових актів. Стаття 4 Закону України «Про охорону праці» передбачає, що державна політика в галузі охорони праці базується , зокрема, на принципах пріоритету життя і здоров`я працівників, повної відповідальності роботодавця за створення належних, безпечних і здорових умов праці; соціального захисту працівників, повного відшкодування шкоди особам, які потерпіли від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань. Згідно рішення Конституційного Суду України від 27.01.2004 року, моральна шкода потерпілого від нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання полягає, зокрема, у фізичному болю, фізичних та душевних стражданнях, яких він зазнає у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я. Ушкодження здоров`я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов`язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності спричиняють йому моральні та фізичні страждання. Рішення суду першої інстанції оскаржується представником позивача лише в частині визначеного судом розміру компенсації моральної шкоди. Колегія суддів погоджується із визначеним судом першої інстанції розміром відшкодування моральної шкоди, стягнутої з відповідача на користь позивача, який визначено ним, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, відповідно до п.9Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" № 4 від 31.03.1995 року з подальшими змінами, яким передбачено, що розмір моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо),яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Колегія суддів вважає неприйнятними посилання представника позивача в апеляційній скарзі щодо розміру стягнутої моральної шкоди, який на думку колегії суддів відповідає засадам розумності та справедливості. Зокрема, судом першої інстанції враховано характер отриманих позивачем професійного захворювання, роботу позивача на підприємстві відповідача в умовах впливу шкідливих факторів, 8 років 5 міс., відсоток втрати ним професійної працездатності в розмірі вперше 15 %, стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану та не можливість такого відновлення. Визначений судом розмір компенсації моральної шкоди відповідає засадам справедливості, законності та співмірності. Посилання представника позивача, як приклад, на судові рішення у цивільних справах, які виникли з подібних правовідносин, а саме на Постанову Великої Палати Верховного Суду від 05.12.2018 року у справі № 210/5258/16-ц, якою стягнуто більші суми компенсації моральної шкоди, колегією суддів не приймаються, з огляду на наступні обставини. Так, Європейський суд з прав людини в своїх рішеннях («Шевченко проти України», «Харук та інші проти України», «Скордіно проти Італії») і в Практичній інструкції по зверненню в ЄСПЛ від 28 березня 2007 року, затвердженій Головою ЄСПЛ на підставі ст. 32 Регламенту ЄСПЛ, посилається на те, що в справах про присудження морального відшкодування, суд має визначити розмір моральної шкоди з огляду на розміри присудження компенсації у подібних справах та об`єктивної оцінки психотравматичної ситуації. Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. 05 грудня 2018 року Велика Палата Верховного у справі № 210/5258/16-ц (провадження № 14-463цс18) прийняла постанову, у якій зробила правовий висновок про те, що у справах щодо відшкодування моральної шкоди, завданої у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, суди, встановивши факт завдання моральної шкоди, повинні особливо ретельно підійти до того, аби присуджена ними сума відшкодування була домірною цій шкоді. Сума відшкодування моральної шкоди має бути аргументованою судом з урахуванням, зокрема, визначених у частині третій статті 23 ЦК України критеріїв і тоді, коли таке відшкодування присуджується у сумі суттєво меншій, аніж та, яку просив позивач. При цьому, суд констатував у цій справі, що характер отриманої позивачем травми, що спричинила повну втрату ним професійної працездатності, звільнення з роботи через виявлену невідповідність працівника займаній посаді або виконуваній роботі за станом здоров`я, визнання позивача особою з інвалідністю І групи безстроково, неможливість відновлення попереднього фізичного стану, тяжкість і незворотність змін у буденному житті, необхідність щорічної реабілітації, надають йому право на відшкодування моральної шкоди у розмірі 275 000,00 грн. Отже, з урахуванням того, що позивачу ОСОБА_1 встановлено втрату професійної працездатності у розмірі 15%, який залишається незмінним, що свідчить про стійкість отриманого захворювання, негативні зміни в його житті є незворотними, що завдає позивачу душевного болю та страждань, колегія суддів дійшла висновку, що визначений судом першої інстанції розмір відшкодування моральної шкоди в сумі 40 000 грн., відповідає судовій практиці Великої Палати Верховного Суду при розгляді справи з аналогічними правовідносинами, є розумним, виваженим і справедливим у його ситуації. Вирішуючи даний спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, обставини по справі, перевірив доводи і дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду достатньо обґрунтовані і підтверджені письмовими матеріалами справи та поясненнями учасників процесу. За таких обставин підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду колегія суддів не вбачає. Суд не допустив порушень матеріального або процесуального закону, які могли бути підставою для скасування або зміни рішення суду. На підставі викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційні скарги слід залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін. Керуючись ст.ст. 374, 375, 382, 384 ЦПК України, Дніпровський апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 від імені якого діє адвокат Меланчук Ігор Віталійович залишити без задоволення. Рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 23 жовтня 2020 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Повне судове рішення складено 20 січня 2021 року. Головуючий: Судді: