Постанова 4807 № 333/2608/20

Дата документу 20.01.2021 Справа № 333/2608/20 ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Єдиний унікальний №333/2608/20 Головуючий у 1 інстанції Варнавська Л.О. Провадження № 22-ц/807/286/21 Суддя-доповідач Онищенко Е.А. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 20 січня 2021 року м. Запоріжжя Колегія суддів судової палати у цивільних справах Запорізького апеляційного суду у складі: головуючого Онищенка Е.А. суддів: Бєлки В.Ю., Кухаря С.В. розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 29 жовтня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про усунення перешкод в користуванні власністю шляхом вселення, - В С Т А Н О В И ЛА: У травні 2020 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про усунення перешкод в користуванні власністю шляхом вселення. В обґрунтування позову зазначено, що ОСОБА_2 на праві приватної власності належить Ѕ частка квартири за вказаною адресою. Право власності на частку квартири набуто відповідно до свідоцтва про право на спадщину, виданого 21.05.2016 року Шостою Запорізькою державною нотаріальною конторою, зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Співвласником Ѕ частки квартири є ОСОБА_3 , право власності якою набуто відповідно до договору дарування частки квартири, посвідченого 28.01.2017 року Шостою Запорізькою державною нотаріальною конторою та зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Позивач з моменту реєстрації права власності на належну частку в нерухомому майні, не має можливості реалізувати свої права власника на користування часткою квартири, оскільки відповідач створює перешкоди, а саме, змінила замки на дверях до квартири, надити позивачу ключ відмовляється, двері не відчиняє, до квартири не пускає. Просив суд усунути йому перешкоди у користуванні власності шляхом вселення останнього у квартиру АДРЕСА_1 . Рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 29 жовтня 2020 року позов задоволено. Усунуто перешкоди в користуванні власністю ОСОБА_2 шляхом вселення його в квартиру АДРЕСА_1 . Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір в сумі 840 грн. 80 коп. Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій зазначає, що судом неповно з`ясовані всі обставини справи, та посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог. Вирішити питання судових витрат. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що предметом спору у цій справі не є порушене право позивача на проживання та вселення до квартири, вказані права нею порушені не були. ОСОБА_2 в особі представника ОСОБА_4 надав суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду прешої інстанції у цій справі залишити без змін. Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю - доповідача, пояснення учасників апеляційного розгляду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне. Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Згідно із ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Зважаючи на те, що справа є малозначною, її розгляд здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи. Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з наступних підстав. Згідно зі ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань. Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності. Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків. Рішення суду першої інстанції відповідає вказаним вимогам. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_2 , як і ОСОБА_1 має право користуватись спірною квартирою. Також судом встановлено, що мають місце перешкоди у користуванні квартирою позивачем ОСОБА_2 з боку відповідача ОСОБА_1 , яка в 2018 році змінила вхідні двері в квартирі, ключі позивачу не надає, в судовому засіданні не надала свою згоду на вселення та проживання ОСОБА_2 . Судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції виходячи з наступного. Судом встановлено та з матеріалів справи вбачається, що власником квартири АДРЕСА_1 ) була ОСОБА_5 . Згідно Свідоцтва про право на спадщину за законом, посвідченого державним нотаріусом Шостої Запорізької державної нотаріальної контори Дмитрієвою Н.П. та зареєстрованого у реєстрі за № 4-611, ОСОБА_2 успадкував після померлої ОСОБА_5 Ѕ частку квартири АДРЕСА_1 . Згідно Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна встановлено, що ОСОБА_6 на праві спільної часткової власності належало Ѕ частка квартири на підставі договору дарування посвідченого та зареєстрованого державним нотаріусом Шостої Запорізької державної нотаріальної контори. 10.07.2020 року ОСОБА_7 подарувала ОСОБА_8 частку квартири, відповідно до чого відбулось зменшення часток, згідно яких ОСОБА_6 та ОСОБА_8 на праві спільної часткової власності налужить по ј частки квартири. Згідно технічної характеристики квартири, квартира АДРЕСА_1 є квартирою посімейного, спільного заселення, яка розташована на 2 поверсі двоповерхового будинку та складається із двох кімнат. 1 кімната 16,5 кв.м, 2 кімната 9,9 кв.м. кухня площею 5,9 кв.м., санвузол 2,9 кв.м., коридор площею 3,4 кв.м. коридор 1,7 кв.м., комора 2,1 кв.м., загальна площа квартири 43,05 кв.м. ОСОБА_7 у зв`язку із укладенням шлюбу змінила прізвище на « ОСОБА_9 ». З пояснень свідків судом встановлено, що відповідач створює перешкоди позивачу у користуванні спірною квартирою, а саме, змінила замки на дверях до квартири, надити позивачу ключ відмовляється, двері не відчиняє, до квартири не пускає. Відповідно до ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися, розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності є непорушним. Положеннями статті 47 Конституції України встановлено, що кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду. Відповідно до ч. 4 ст. 9 Житлового кодексу України ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом. За приписами статті 316 ЦК України, правом власності є право особи на річ (майно) яке вона здійснює відповідно до Закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Згідно ч. 3 ст. 319 ЦК України усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Положеннями частини 3 ст. 358 ЦК України кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. Статтею 391 ЦК України визначено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном. Враховуючи зазначені обставини, що свідчать про наявність перешкод у позивачів для доступу у квартиру, суд вважає, що вимоги позивачів в частині зобов`язати відповідача не чинити перешкоди у користуванні житловою кімнатою та в частині вселення є обґрунтованими та підлягають задоволенню. Судом першої інстанції, з наявних в матеріалах справи доказів та пояснень свідків вірно встановлено, що ОСОБА_2 , як і відповідач має право користуватись оспорюванню квартирою. Крім того, встановлено, що ОСОБА_1 чинить перешкоди у користуванні квартирою ОСОБА_2 ОСОБА_1 у 2018 році змінила вхідні двері в квартирі, ключі позивачу не надає, в судовому засіданні не надала свою згоду на вселення та проживання ОСОБА_2 . Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що рішенням суду про вселення права відповідача не будуть порушені. Доводи апеляційної скарги про неможливість спільного проживання у двокімнатній квартирі, не впливають на висновки суду, оскільки питання щодо визначення порядку користування квартирою в цій справі не розглядається. ОСОБА_1 не позбавлена права на звернення до суду за захистом порушеного права у разі порушення права користування квартирою щодо безпосереднього його використання як житла, визначенню порядку користування ним. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилається на те, що позивачем обрано невірний спосіб захисту порушених прав, оскільки відповідачем не були порушені права позивача на проживання та вселення в квартиру. Вказані доводи апеляційної скарги колегією суддів відхиляються, оскільки в ході розгляду справи підтвердився факт заміни вхідних дверей до спільної з позивачем квартири та відмовившись в судовому засіданні передати співвласнику ключі від нового замка, апелянт при цьому зазначає, що вона не порушує прав співвласника на вселення та проживання в квартирі. При цьому відповідач в судовому засіданні зазначила, що не заперечує, аби ОСОБА_2 заходив до квартири в її, або її чоловіка присутності. Відсутність порядку користування житловими приміщеннями в квартирі, який може бути встановлений за домовленістю співвласників, а за відсутністю згоди - за рішенням суду, не впливає на право позивача-співвласника володіти та користуватися належним йому майном та не позбавляє відповідача права звернення до суду з відповідним позовом. Скаржник помилково визначає як на встановлене право користування спірним житлом для свого чоловіка, оскільки докази письмової згоди всіх співвласників житла на його вселення та проживання в спірній квартирі в матеріалах справи відсутні. Наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду першої інстанцій по суті вирішення спору та не дають підстав вважати, що судом неправильно застосовано та порушено норми матеріального і процесуального права. Не заслуговують на увагу посилання в апеляційній скарзі на неналежну оцінку судом доказів по справі, оскільки, відповідно до положень ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів; жоден доказ не має для суду заздалегідь встановленої сили; суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. А не зазначення в мотивувальній частині рішення мотивів, з яких суд бере до уваги або відхиляє докази, відповідно до положень ст. 376 ЦПК України, не може бути підставою для скасування чи зміни рішення суду, якщо справа вирішена по суті правильно. Суд першої інстанції забезпечив повний та всебічний розгляд справи на основі наданих сторонами доказів, оскаржуване рішення відповідає нормам матеріального та процесуального права. При цьому, одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов`язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами (див. рішення у справі "Рябих проти Росії" (Ryabykh v. Russia), заява № 52854/99, пп. 51 і 52, ECHR 2003-X) (пункт 46 рішення). Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду (пункт 42 рішення у справі "Пономарьов проти України" (Заява N 3236/03). Наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду першої інстанції по суті вирішення указаного позову та не дають підстав вважати, що судом порушено норми матеріального та процесуального права, про що зазначає у апеляційній скарзі скаржник. З огляду на вищевикладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку щодо наявності правових підстав для задоволення позову. Частиною першою статті 229 ЦПК України передбачено, що суд під час розгляду справи повинен безпосередньо дослідити докази у справі: ознайомитися з письмовими та електронними доказами, висновками експертів, поясненнями учасників справи, викладеними в заявах по суті справи, показаннями свідків, оглянути речові докази. Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України. Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, у тому числі, у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи. Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів. Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права. Згідно із практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає. Докази та обставини, ні які посилається скаржник в апеляційній скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідження та встановленні судом дотримані норми матеріального і процесуального права. На підставі наведеного, висновки суду першої інстанції є обґрунтованими та узгоджуються з матеріалами справи, при встановленні зазначених фактів судом не було порушено норм цивільного процесуального законодавства й правильно застосовано норми матеріального права. Доводи апеляційної скарги, матеріали справи та зміст оскаржуваного судового рішення, не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, які передбачені нормами ЦПК України як підстави для скасування рішень. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Наведені скаржником в апеляційній скарзі доводи не можуть бути прийняті до уваги, оскільки зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх переоцінці та особистого тлумачення скаржником норм процесуального закону. З огляду на наведене вбачається, що судом з дотриманням вимог ст. ст. 89,263 ЦПК України дана належна оцінка доказам по справі, вірно встановлений характер спірних правовідносин і обґрунтовано зроблено висновок про наявність правових підстав для задоволення позову. На підставі вищенаведеного, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. Враховуючи те, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення - судові витрати в силу ст. 141 ЦПК України перерозподілу не підлягають. З урахуванням наведеного колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з додержанням вимог закону і підстав для його скасування не вбачається. Керуючись ст. ст. 374, 375, 381-384 ЦПК України, колегія суддів,- ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 29 жовтня 2020 року у цій справі залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення. Повний текст судового рішення складено 20 січня 2021 року. Головуючий Судді: