Постанова 4807 № 337/906/23

Дата документу 28.11.2023 Справа № 337/906/23 ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Єдиний унікальний № 337/906/23 Головуючий у 1 інстанції: Ширіна С.А. Провадження № 22-ц/807/1922/23 Суддя-доповідач: Дашковська А.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ «28» листопада 2023 року м. Запоріжжя Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого: Дашковської А.В., суддів: Подліянової Г.С., Кочеткової І.В., секретар: Волчанова І.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу з апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 25 липня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про усунення перешкод в користуванні майном шляхом вселення, ВСТАНОВИВ: В лютому 2023 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про усунення перешкод в користуванні майном шляхом вселення. В обґрунтування позовних вимог зазначив, що він прийняв спадщину після смерті батька та отримав свідоцтво про право на спадщину за законом від 16 листопада 2022 року, яке посвідчене приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Корнієнко Я.С за №892, на підставі якого є власником 1/4 частини квартири АДРЕСА_1 , власником іншої 3/4 часток квартири є відповідач ОСОБА_1 . З моменту відкриття спадщини та отримання ним свідоцтва про право на спадщину за законом від 16 листопада 2022 року ОСОБА_3 перешкоджає йому у вільному користуванні своєю власністю, не надає ключі від квартири, в квартиру не впускає. На підставі зазначеного просив усунути йому перешкоди у користуванні власністю шляхом вселення в квартиру АДРЕСА_1 , зобов`язати ОСОБА_1 не чинити йому перешкоди в користуванні квартирою та передати ключі від квартири, стягнути з ОСОБА_1 на його користь судовий збір в розмірі 1073,60 грн. Рішенням Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 25 липня 2023 року з виправленою опискою ухвалою суду від 07 вересня 2023 року позов задоволено. Зобов`язано ОСОБА_1 не чинити перешкоди ОСОБА_2 в користуванні квартирою за адресою: АДРЕСА_2 . Усунуто ОСОБА_2 перешкоди у користуванні квартирою АДРЕСА_1 шляхом вселення. Зобов`язати ОСОБА_1 передати ОСОБА_2 ключі від вхідних дверей квартири АДРЕСА_1 . Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір в сумі 1073 грн. 60 коп. Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на те, що вона є жінкою похилого віку, проживає у спірній квартирі з 12 жовтня 1991 року та одноособово сплачує комунальні послуги, позивач порушує правила спільного проживання, проживання сторін в одному житловому приміщенні становитиме невиправдане втручання у її право на повагу до приватного життя та житла, вселення позивача призведе до погіршення її житлових умов з огляду на встановлену норму жилої площі 13,65 кв.м на одну особу, користування позивачем спірною квартирою не відповідає часткам сторін у праві власності, позивачем не доведено чинення йому перешкод у користуванні квартирою, просила скасувати рішення суду та відмовити в задоволенні позову. ОСОБА_2 правом на подання відзиву не скористався. Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю-доповідача, пояснення учасників апеляційного розгляду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню. Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що позивач є співвласником квартири та має право користуватись спірним житлом, відповідач створює перешкоди у реалізації вказаного права. Колегія суддів погоджується з вказаним висновком суду. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстрацію прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна №323364613 від 20 лютого 2023 року та свідоцтвом про право на спадщину за законом від 16 листопада 2022 року, виданим приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Корнієнко Я.С., витягом з Держаного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 315305604 від 16 листопада 2022 року, що ОСОБА_1 є власником 1/4 частини, а ОСОБА_3 є власником 3/4 частин квартири за адресою: АДРЕСА_2 (а.с. 7-8, 9, 10). Згідно з технічним паспортом на квартиру АДРЕСА_1 наявні кількість кімнат - 1, загальна площа - 34,65 кв.м., жила площа 17,0 кв.м (а.с.30-31). Статтею 5 ЦПК України передбачено, що, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. За змістом статей 15, 16 ЦК України особа має право на захист свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, яке реалізується шляхом звернення до суду. Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені частиною 2 статті 16 ЦК України. Конституцією України передбачено як захист права власності, так і захист права на житло. Статтею 41 Конституції України установлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі. За положеннями статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду. Частиною першою статті 316 ЦК України визначено, що право власності - це право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Згідно із частиною першою статті 317 ЦК України власнику майна належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. Відповідно до статті 328 ЦК України право власності на нерухоме майно набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом. За приписами частини першої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Згідно із частиною першою статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Статтею 391 ЦК України визначено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном. Аналіз наведених вище норм цивільного законодавства України дає підстави для висновку про те, що у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права, зокрема, із позовом про усунення перешкод у користуванні власністю. Судом першої інстанції встановлено, що між сторонами склались неприязні стосунки, зокрема, з приводу спірного майна, відповідач перешкоджає позивачу у вселені до спірної квартири та у користуванні нею. Зазначене підтверджується поясненнями сторін в судових засіданнях, фактом звернення позивача до служби 102 зі спірного питання (а.с. 11). За час розгляду справи судом сторони про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю сторони не домовились. Викладені обставини, а також сам факт пред`явлення позивачем даного позову до суду свідчать про наявність перешкод в користуванні позивачем об`єктом спільної часткової власності. За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку не лише про фактичну наявність між сторонами конфлікту, а й неможливість останніх вирішити його шляхом домовленості, яка б була прийнятною для всіх сторін конфлікту. З урахуванням викладеного суд апеляційної інстанції вважає, що житлові та майнові права позивача було порушено відповідачем. Установивши, що частка квартири за адресою: АДРЕСА_2 , належить позивачу на праві власності і він, як співвласник майна, має право користуватися та розпоряджатися спірним майном, проте відповідач чинить перешкоди у користуванні таким майном, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про задоволення позову про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом вселення позивача у спірне майно та надання комплекту ключів від вхідних дверей до квартири. Доводи, викладені у апеляційній скарзі, про те, що частка позивача на оспорювану квартиру є незначною не ґрунтуються на вимогах закону, оскільки як встановлено, позивач є таким же співвласником спірної квартири, як і відповідач, між сторонами існує конфлікт щодо користування квартирою, який має тривалий характер, між співвласниками не визначено порядок користування житловим приміщенням, у зв`язку з цим позивач не має можливості мешкати в спірній квартирі через перешкоди, які створюються відповідачем, а тому порушене право позивача, як власника майна, на користування ним підлягає судовому захисту. Колегія суддів не приймає до уваги посилання в апеляційній скарзі на встановлену норму жилої площі в розмірі 13,65 кв.м на одну особу, оскільки зазначена норма застосується при наданні у користування жилого приміщення в будинках державного або громадського житлового фонду громадянам, які потребують поліпшення житлових умов, мають право на одержання, в порядку передбаченому ЖК України та іншими актами законодавства України. Жилі приміщення надаються зазначеним громадянам, які постійно проживають у даному населеному пункті (якщо інше не встановлено законодавством України), як правило, у вигляді окремої квартири на сім`ю (ст. 31 ЖК України). Посилання в апеляційній скарзі на порушення позивачем правил співжиття не підтверджені належними доказами. Наявні в матеріалах справи роздруківки з сайту Судової влади України та двох постанов Томаківського районного суду Дніпропетровської області від 20 червня 2012 року у справі № 3-499/2012 та від 14 листопада 2013 року у справі № 195/657/13 не свідчать про вчинення позивачем будь-яких діянь на теперішній час, які б свідчили про неможливість його проживання у спірній квартирі. Доводи апеляційної скарги про те, що користування позивачем спірною квартирою не відповідає часткам сторін у праві власності, не заслуговує на увагу, оскільки питання щодо порядку користування спірною квартирою не входить до предмета доказування у цій справі, оскільки такі вимоги позивачем не заявлялись. Посилання ОСОБА_3 на одноособову сплату за комунальні послуги також не свідчить про помилковість висновків суду, сторонами вимоги щодо розподілу витрат на комунальні послуги не заявлялись. Інші докази та обставини, на які посилається заявник в апеляційній скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановлені судом дотримані норми матеріального і процесуального права. В апеляційній скарзі не зазначено нові обставини, що підлягають встановленню, докази, які підлягають дослідженню чи оцінці. Позивачем під час розгляду справи було доведено належними та достовірними доказами факт здійснення перешкод у користуванні своєю власністю, а відповідачем в свою чергу не було спростовано доводи позовної заяви. Доводи апеляційної скарги зводяться до переоцінки встановлених по справі обставин, не мають наслідком задоволення скарги, а отже на увагу суду не заслуговують. Згідно зі статтею 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Як передбачено статтями 76,77 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Відповідно до статей 79, 80 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. За приписами частини другої статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Як встановлено статтею 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Відповідно до статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчинення нею процесуальних дій. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, які мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. З огляду на встановлені обставини суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позову ОСОБА_2 щодо усунення перешкод в користуванні квартирою шляхом його вселення в квартиру за адресою: АДРЕСА_2 . Частиною четвертою статті 10 ЦПК України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Відповідно до статей 1 та 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини. Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд. Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29). Колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційних скаргах, не вбачається, тому апеляційні скарги підлягають залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишенню без змін. Згідно зі ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. ст. 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 25 липня 2023 року у цій справі залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складений 30 листопада 2023 року. Головуючий А.В. Дашковська Судді: Г.С. Подліянова І.В. Кочеткова