Постанова 4806 № 309/3058/19

Справа № 309/3058/19 П О С Т А Н О В А Іменем України 12 січня 2021 року м. Ужгород Закарпатський апеляційний суд у складі: головуючого судді Куштана Б.П. (доповідача), суддів: Бисаги Т.Ю. і Джуги С.Д., з участю секретаря Купар Л.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Хустського районного суду від 17 вересня 2020 року (у складі судді Орос Я.В.) за заявою старшого державного виконавця Хустського районного відділу державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) Поковби Марії Михайлівни про визнання мирової угоди, - ВСТАНОВИВ: Старший державний виконавець Хустського РВ ДВС звернувся до суду із заявою про визнання мирової угоди в серпні 2020 р. На обґрунтування указав, що на виконанні Хустського РВ ДВС знаходиться відкрите виконавче провадження № 62489630 з примусового виконання виконавчого листа № 309/3058/19 про стягнення із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 суми боргу в розмірі 704 555 грн., що еквівалентно 29 000 доларів США, та судові витрати в сумі 7 575 грн. 06.08.2020 р. до Хустського РВ ДВС надійшла заява від сторін виконавчого провадження про укладення мирової угоди на стадії виконання судового рішення, відтак у силу приписів ст.434 ЦПК України державний виконавець звернувся до суду для затвердження такої мирової угоди. Ухвалою Хустського районного суду від 17 вересня 2020 р. у задоволенні заяви про визнання мирової угоди відмовлено. ОСОБА_1 просить скасувати цю ухвалу та постановити нове рішення, яким заяву державного виконавця про затвердження мирової угоди задовольнити, а мирову угоду по цій справі затвердити. Доводить про порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права. Узагальнені та доречні доводи апеляційної скарги зводяться до того, що суд не встановив жодних обов`язкових підстав, передбачених нормами матеріального права, для відмови в затвердженні мирової угоди. Письмового відзиву на апеляційну скаргу до суду не надходило. Апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а судове рішення без змін, із таких мотивів. Суд дійшов висновку, що оскільки нерухоме майно, яке належить боржнику та яке він вирішив передати стягувачу в рахунок погашення боргу, не було предметом спору, то мирова угода не підлягає затвердженню. Умови мирової угоди не направлені на врегулювання спору, а є вимогою про перехід права власності на нерухоме майно, тоді як предметом спору було стягнення боргу. Колегія суддів погоджується із таким висновком суду першої інстанції оскільки він відповідає обставинам справи та нормам матеріального права. Як видно з матеріалів справи, рішенням Хустського районного суду від 17 лютого 2020 р. позов ОСОБА_2 задоволено: стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 суму боргу в розмірі 704 555 грн., що еквівалентно 29 000 доларів США, та 7575 грн. у відшкодування судового збору (а.с.25-27). На виконання указаного рішення Хустським районним судом було видано виконавчий лист (а.с.34-35), а 07 липня 2020 р. старшим державним виконавцем Хустського РВ ДВС було відкрито виконавче провадження (а.с.36). 10 липня 2020 р. між стягувачем ОСОБА_2 і боржником ОСОБА_1 було укладено мирову угоду на стадії виконання судового рішення (а.с.38,39,40), відповідно до умов якої сторони, розуміючи значення своїх дій, домовляються, що в рахунок погашення заборгованості боржник передає стягувачу у власність домоволодіння по АДРЕСА_1 , що складається із житлового будинку загальною площею 85,5 кв. мі надвірних споруд, земельної ділянки площею 0,25 га (цільове призначення для будівництва та обслуговування житлового будинку, кадастровий номер 2125385200:10:001:0098) та незавершеного житлового будинку загальною площею 277,1 кв.м, яке належить боржнику на підставі правовстановлюючих документів. Загальна сума домоволодіння сторонами погоджена у розмірі 35 000 доларів США (п.1.3.). Стягувач на підставі цієї угоди здійснює реєстрацію права власності на домоволодіння по АДРЕСА_1 та земельної ділянки, кадастровий номер 2125385200:10:001:0098 (п.1.4). Боржник підписанням цієї угоди підтверджує отримання від стягувача суми в розмірі 6000 доларів США як оплата різниці вартості домоволодіння та суми боргу (п.1.5). Відповідно до частин першої-четвертої статті 207 ЦПК України мирова угода укладається сторонами з метою врегулювання спору на підставі взаємних поступок і має стосуватися лише прав та обов`язків сторін. У мировій угоді сторони можуть вийти за межі предмета спору за умови, що мирова угода не порушує прав чи охоронюваних законом інтересів третіх осіб. Системний аналіз указаної норми дозволяє дійти висновку, що укладення мирової угоди є правом сторін, яким вони можуть скористатися у будь-який момент судового розгляду, тобто після відкриття провадження у справі судом першої, апеляційної чи касаційної інстанції та до ухвалення судового рішення за результатами такого розгляду. Після ухвалення судового рішення судовий процес припиняється. Разом з тим, процес захисту прав продовжується у формі виконання судового рішення, яке може відбуватися у добровільному чи примусовому порядку (виконавче провадження). При цьому добровільний порядок, на відміну від примусового, на законодавчому рівні не регулюється. Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Згідно з частиною другою статті 19 Закону України «Про виконавче провадження» сторони у процесі виконання рішення відповідно до процесуального законодавства мають право укласти мирову угоду, що затверджується (визнається) судом, який видав виконавчий документ. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження підлягає закінченню у разі затвердження судом мирової угоди, укладеної сторонами у процесі виконання рішення. Порядок укладення та затвердження мирової угоди під час виконавчого провадження врегульований в статті 434 ЦПК України. Так, в частині першій вказаної норми закріплено, що мирова угода, укладена між сторонами, або заява про відмову стягувача від примусового виконання в процесі виконання рішення подається в письмовій формі державному або приватному виконавцеві, який не пізніше триденного строку передає її для затвердження до суду, який видав виконавчий документ. Таким чином, вирішуючи питання про затвердження мирової угоди, суд має врахувати, що умови мирової угоди не можуть суперечити закону, а також брати до уваги інтереси не тільки позивача, а і інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із таким затвердженням. Метою мирової угоди є врегулювання спору між сторонами, а її умови можуть стосуватися лише прав та обов`язків сторін і предмету спору, тобто матеріально-правової вимоги позивача до відповідача, стосовно якої він просить постановити судове рішення. Не може визнаватися судом мирова угода, умови якої не пов`язані зі спірними правовідносинами. Із матеріалів справи чітко вбачається, що спірні правовідносини виникли між сторонами з приводу боргових зобов`язань виражених у грошовому еквівалентні, які були зафіксовані в розписці (а.с.6). Натомість, умовами мирової угоди сторони визначили, що в рахунок погашення боргу за розпискою, боржник здійснює реєстрацію права власності на житловий будинок загальною площею 85,5 кв. м та надвірних споруд, земельну ділянку площею 0,25 га та незавершений житловий будинок загальною площею 277,1 кв. м. Окрім того, умовами цієї мирової угоди стягувачвинен боржнику 6000 доларів США, оскільки майно, що передається у рахунокпогашення боргу сторонами було оцінено в 35 000 доларів США, а боржник згідно з рішенням суду винен 29 000 доларів США. Отже, укладена між сторонами мирова угода породжує між сторонами нові правовідносини, які пов`язані із реєстрацією прав власності на стягувача, та виникненням у стягувача обов`язку перед боржником повернути останньому грошові кошти в сумі 6000 доларів. Крім того сторонами не надано жодних належних і допустимих доказів того, що мирова угода не зачіпає інтереси третіх осіб, що на майні, яке передається у рахунок погашення боргу не має жодних обтяжень у вигляді заборони на відчуження, арешту, тощо. Отже, за наслідками розгляду апеляційної скарги та згідно з положеннями ст. 375 ЦПК суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, оскільки вважає, що суд першої інстанції ухвалив таке з додержанням норм матеріального та процесуального права. Порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильного застосування норм матеріального права, не встановлено. Керуючись п.1 ч.1 ст. 374, ст.ст. 375, 381-384 ЦПК України, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. 2.Ухвалу Хустського районного суду від 17 вересня 2020 року залишити без змін. 3.Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів із дня складення повного судового рішення шляхом подачі скарги безпосередньо до Верховного Суду. 4.Повне судове рішення складено 19 січня 2021 р. Судді: