Постанова Харківський апеляційний суд № 638/10158/20

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 14 січня 2021 року м. Харків справа № 638/10158/20 провадження № 22-ц/818/1152/21 Харківський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого: судді Тичкової О.Ю., суддів: Кругової С.С., Пилипчук Н.П., за участю секретаря судового засідання: Супрун Я.С., сторони справи: позивачі ОСОБА_1 , відповідачі ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи ОСОБА_4 , Обслуговуючий кооператив «Житлово-будівельний кооператив «Ковчег», розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Дзержинського районного суду м. Харкова, постановлену 28 вересня 2020 року у складі судді Цвіри Д.М., - установив: У липні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, в якому просила визнати недійсним Договір купівлі-продажу від 20 травня 2013 року нежитлових приміщень підвалу № 1-7 літ. «А-9-10», загальною площею 253,2 кв.м, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Самощенко О.А. та скасувати його державну реєстрацію. 28 липня 2020 року ОСОБА_1 , звернулася із заявою про забезпечення позову, у якій просила забезпечити позов шляхом заборони вчинення дій щодо відчуження нерухомого мана нежитлових приміщень підвалу (цокольного поверху) № 1-7 літ. «А-9-10», загальною площею 253,2 кв.м., розташованих за адресою: АДРЕСА_1 . В обґрунтування заяви посилалася на те, що постановою Харківського апеляційного господарського суду від 5 грудня 2017 року скасовано рішення господарського суду Харківської області від 12.07.2007, яким визнано право власності ФОП ОСОБА_5 на нежитлові приміщення, та у задоволенні позовних вимог ФОП ОСОБА_4 відмовлено. Вважає, що після скасування права власності ФОП ОСОБА_4 , яка припинила підприємницьку діяльність відчужила нежитлові приміщення підвалу №1-7 літ. "А-9-10", загальною площею 253,2 кв.м. Таким чином, спірне майно на сьогодні має перебувати у спільній сумісній власності мешканців багатоквартирного будинку за період з 2007-2019 рр. Тому для подальшого запобігання відчуження спірного майна, необхідно заборонити вчинення дій щодо відчуження нежитлових приміщень. Невжиття заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду. Ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова від 28 вересня 2020 року відмовлено в задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову. Ухвала мотивована тим, що потенційна можливість ухилення відповідачів від виконання судового рішення позивачем не доведена та не надано доказів, заява про забезпечення позову не містить обґрунтованих мотивів, на підставі яких суд міг би дійти висновку про доцільність та необхідність забезпечення позову. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просить ухвалу скасувати, ухвалити нове рішення, яким задовольнити заяву про забезпечення позову. Апеляційна скарга мотивована тим, що вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушенні. Позивач звернувся з позовом у якому просить визнати недійсним договір купівлі-продажу від 20.05.2013 нежитлових приміщень підвалу № 1-7 літ. "А-9-10", загальною площею 253,2 кв.м, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 та скасувати його державну реєстрацію. Вважає, що існує реальний ризик ускладнити розгляд справи у разі залишення без забезпечення предмету спору - нежитлових приміщень підвалу. Також апеляційна скарга обґрунтована доводами заяви про забезпечення позову. Відзивів на апеляційну скаргу не надходило. Згідно з ч.ч.1, 2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги в межах вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Судом встановлено, що позов заявлено щодо визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлових приміщень підвалу, який розташований за місцем проживання позивача, та скасування його державної реєстрації. Статтею 124 Конституції Українивизначений принцип обов`язковості судових рішень. Відповідно до частин 1, 2 статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Зазначені обмеження встановлює суд в ухвалі, вони діють до заміни судом виду забезпечення позову або скасування заходів забезпечення позову. Відповідно до частини третьої статті 150 ЦПК Українивиди забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Згідно зі статтею 150 ЦПК Українисуд за заявою учасника справи може вжити заходи забезпечення позову, в тому числі шляхом заборони іншим особам вчиняти певні дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов`язання та іншими заходами, необхідними для забезпечення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів, якщо такий захист або поновлення не забезпечуються заходами, зазначеними у пунктах 1-9 цієї частини. За змістом ч.3 ст.150 ЦПК України, заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитись, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і його значення полягає в тому, що ним захищаються законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може потягти за собою неможливість виконання судового рішення. Крім цього, інститут забезпечення позову захищає в рівній мірі інтереси як позивача, так і відповідача. Отже, умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог. При цьому забезпечення позову спрямоване, перш за все, проти несумлінних дій відповідача. Цивільний процесуальний закон не зобов`язує суд при розгляді питань про забезпечення позову перевіряти обставини, які мають значення для справи, тобто, не вирішуються матеріально-правові вимоги та наперед результат розгляду справи по суті позову, а суд лише запобігає ситуації, при якій може бути утруднено чи стане неможливим виконання рішення у разі задоволення позову, отже, вирішується лише питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову. Відповідний вид забезпечення позову повинен стосуватися предмета спору. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів. Встановивши, що метою забезпечення позову є вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідачів та врахувавши, що вказаний спосіб забезпечення є неспівмірним захистом для попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність необхідності забезпечення позову. Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що заявлені позовні вимоги мають майновий характер, що не виключає можливості застосування заходів забезпечення позову, проте, вказані доводи не відповідають положенням чинного законодавства та ґрунтуються на його невірному тлумаченні стороною позивача, оскільки позовні вимоги, як немайнові, не підлягають вартісній оцінці і заявлені без вимоги застосування наслідків. Разом із тим, як вірно зазначив суд першої інстанції, матеріали справи не містять доказів щодо необхідності вжиття відповідних заходів забезпечення позову, а лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування, що не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви. Отже, зі змісту позовних вимог вбачається, що позивач просив задовольнити позовні вимоги, які мають немайновий характер, а тому доводи заявника, що невжиття заходів забезпечення позову унеможливить або утруднить виконання судового рішення є безпідставними, оскільки у випадку задоволення позову судове рішення не підлягатиме примусовому виконанню. Такий захід забезпечення позову, як заборона вчинення дій щодо відчуження нерухомого майна неспівмірний з предметом позову, яким є визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлових приміщень підвалу та скасування його державної реєстрації. Враховуючи викладене, відсутні підстави вважати, що незастосування вказаних у заяві представника позивача заходів забезпечення позову може утруднити або взагалі унеможливити виконання рішення суду. Зважаючи на викладене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для вжиття заходів забезпечення позову у запропонований позивачем спосіб, оскільки він є необґрунтованим видом забезпечення позову у справі з огляду на те, що матеріали справи не містять переконливих доказів того, що існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання рішення суду про задоволення позову. За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що доводи апеляційної скарги є необґрунтованими, ухвала суду першої інстанції про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову у даній справі постановлена відповідно до вимог матеріального та процесуального законодавства і підстав для її скасування не вбачається. Відповідно до статті 375 ЦПК Українисуд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст.367, 374, 375, 381-384, 389, 390, 391 ЦПК України суд, - постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Ухвалу Дзержинського районного суду м. Харкова від 28 вересня 2020 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складено 20 січня 2021 року. Головуючий О.Ю. Тичкова Судді С.С. Кругова Н.П. Пилипчук