Ухвала Велика Палата ВС № 522/908/16-ц

У Х В А Л А 12 січня 2021 року м. Київ Справа № 522/908/16-ц Провадження № 14-185цс20 Велика Палата Верховного Суду у складі: судді-доповідача Ситнік О. М., суддів Анцупової Т. О., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Григор`євої І. В., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Катеринчук Л. Й., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Пількова К. М., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Сімоненко В. М., Ткача І. В., Штелик С. П. перевірила дотримання порядку передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду цивільної справи за позовом Публічного акціонерного товариства «Сбербанк» до ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: Приватне акціонерне товариство «Футбольний клуб «Чорноморець», ОСОБА_2 , про стягнення заборгованості за кредитним договором за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Одеського апеляційного суду від 20 березня 2019 року у складі колегії суддів Журавльова О. Г., Гірняк Л. А., Комлевої О. С. УСТАНОВИЛА: 14 січня 2016 року Публічне акціонерне товариство (далі -ПАТ) «Сбербанк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: Приватне акціонерне товариство (далі - ПрАТ) «Футбольний клуб «Чорноморець», ОСОБА_2 , про стягнення заборгованості за кредитним договором. Позовна заява мотивована тим, що 15 липня 2011 року між ПАТ «Дочірній банк Сбербанку Росії» (з 26 листопада 2015 року змінено назву на ПАТ «Сбербанк») та ПрАТ «Футбольний клуб «Чорноморець» укладено договір про відкриття кредитної лінії № 14-В/11/44-ЮО, з наступними змінами та доповненнями, за умовами якого позичальнику було надано кредит у сумі 41 586 388 доларів США з процентною ставкою за користування кредитом у розмірі «LIBOR USD 6M» + 11,5 % у доларах США, але не менше 12 % річних, з останнім днем дії кредитної лінії 30 червня 2018 року. З метою забезпечення своєчасного та повного виконання зобов`язань позичальника 15 липня 2011 року між ПАТ «Сбербанк» та ОСОБА_1 укладено договір поруки, згідно з яким поручитель зобов`язався в повному обсязі відповідати за виконання усіх зобов`язань позичальника - ПрАТ «ФК «Чорноморець». У зв`язку із несвоєчасним та неналежним виконанням боржником своїх зобов`язань за договором про відкриття кредитної лінії від 15 липня 2011 року у ПрАТ «ФК «Чорноморець» перед банком утворилась заборгованість у загальному розмірі 44 303 282,26 долара США та 46 608 814,15 грн. Оскільки поручитель ПрАТ «ФК «Чорноморець» ОСОБА_1 грошових зобов`язань за договором поруки від 15 липня 2011 року та відповідно за договором про відкриття кредитної лінії від 15 липня 2011 року № 14-В/11/44/ЮО на порушення статей 553, 554 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) не виконує, ПАТ «Сбербанк», уточнивши позовні вимоги, просило суд стягнути з ОСОБА_1 на свою користь заборгованість за договором про відкриття кредитної лінії від 15 липня 2011 року в розмірі 31 773 973,32 долара США, що становить частину заборгованості за кредитною лінією (основна заборгованість за кредитом); 6 276 988,08 долара США - проценти за користування кредитною лінією, які нараховані за період з 15 липня 2014 року до 29 грудня 2015 року включно; пеню у розмірі 15 802 012,75 грн за прострочення сплати процентів за користування кредитом, яка нарахована за період з 31 грудня 2014 року до 30 червня 2015 року; пеню у розмірі 29 971 746,22 грн за прострочення сплати основної заборгованості за кредитом, яка утворилася за період з 31 грудня 2014 року до 30 червня 2015 року. Також позивач просив вирішити питання про розподіл судових витрат. 28 квітня 2016 року рішенням Приморського районного суду м. Одеси в задоволенні позову ПАТ «Сбербанк» до ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: ПрАТ «ФК «Чорноморець», ОСОБА_2 , про стягнення заборгованості за кредитним договором - відмовлено. 06 липня 2016 року ухвалою Апеляційного суду Одеської області апеляційну скаргу ПАТ «Сбербанк» відхилено, рішення Приморського районного суду м. Одеси від 28 квітня 2016 року залишено без змін. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 09 листопада 2016 року рішення Приморського районного суду м. Одеси від 28 квітня 2016 року, ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 06 липня 2016 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції. У квітні 2017 року ПАТ «Сбербанк» зменшило розмір позовних вимог та просило суд стягнути з ОСОБА_1 на свою користь заборгованість за договором про відкриття кредитної лінії від 15 липня 2011 року № 14-В/11/44/ЮО на підставі договору поруки від 15 липня 2011 року у розмірі 1 000 000 доларів США, яка є частиною заборгованості за кредитною лінією. 27 листопада 2017 року рішенням Приморського районного суду м. Одеси в задоволенні позову ПАТ «Сбербанк» до ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: ПрАТ «ФК «Чорноморець», ОСОБА_2 , про стягнення заборгованості за кредитним договором - відмовлено. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ПАТ «Сбербанк» 23 червня 2017 року надіслало на адресу позичальника - ПрАТ «ФК «Чорноморець» вимогу про дострокове повернення повної суми заборгованості за кредитним договором ПАТ «Сбербанк», та відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України ПАТ «Сбербанк» змінило строк виконання основного зобов`язання і набуло право пред`явити позов до поручителя протягом шести місяців починаючи від дати порушення позичальником встановленого банком строку для дострокового повернення кредиту, тобто після спливу десяти робочих днів з дня відправлення такої вимоги, а саме із 09 липня 2015 року. За правилами частини п`ятої статті 254 ЦК України останнім днем на пред`явлення банком вимоги до поручителя є перший робочий день - 11 січня 2016 року. Однак позивач, звернувся із позовом до ОСОБА_1 14 січня 2016 року, тобто пропустив встановлений частиною четвертою статті 559 ЦК України шестимісячний строк для пред`явлення вимоги до поручителя, а тому порука є припиненою. 20 березня 2019 року постановою Одеського апеляційного суду апеляційну скаргу ПАТ «Сбербанк» задоволено. Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 27 листопада 2017 року скасовано, прийнято нову постанову. Позов Акціонерного товариства (далі - АТ) «Сбербанк» (правонаступник ПАТ «Сбербанк») до ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору, на стороні відповідача: ПрАТ «ФК «Чорноморець», ОСОБА_2 , про стягнення частини кредитної заборгованості за договором про відкриття кредитної лінії від 15 липня 2011 року № 14-В/11/44/ЮО та за договором поруки від 15 липня 2011 року в розмірі 1 000 000 доларів США - задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «Сбербанк» заборгованість за договором про відкриття кредитної лінії від 15 липня 2011 року № 14-В/11/44/ЮО та договором поруки від 15 липня 2011 року, що складає тіло кредиту в розмірі 1 000 000 доларів США. Вирішено питання про розподіл судових витрат. Суд апеляційної інстанції керувався тим, що 23 червня 2015 року ПАТ «Сбербанк» направлено на адресу боржника рекомендованим листом повідомлення-вимогу про дострокове повернення повної суми заборгованості за кредитним договором. При цьому згідно з п. 11.9 зазначеного кредитного договору будь-які вимоги банку мають юридичну силу з моменту доведення до відома іншої сторони (з моменту отримання/вручення повідомлення-вимоги). Боржником отримана вимога банку 07 липня 2015 року. Таким чином, строк виконання зобов`язання поручителем за вказаним кредитним договором було змінено кредитором, а останній десятиденний робочий день для виконання такого зобов`язання за умовами кредитного договору та за змістом повідомлення-вимоги настав для поручителя 21 липня 2015 року, з позовом до поручителя банк звернувся 14 січня 2016 року, тобто в межах шестимісячного строку. У квітні 2019 року відповідач ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Одеського апеляційного суду від 20 березня 2019 року, у якій просив скасувати рішення апеляційного суду та залишити у силі рішення суду першої інстанції. Касаційна скарга обґрунтована тим, що оскаржувана постанова апеляційного суду прийнята без всебічного та повного з`ясування фактичних обставин справи, які мають значення для правильного її вирішення, без урахування усталеної практики Верховного Суду за наслідками розгляду подібних спорів. Апеляційний суд неправильно витлумачив пункти 8.4 та 11.9 кредитного договору, у результаті чого дійшов помилкового висновку про момент виникнення у кредитора вимоги за зобов`язанням до поручителя відповідно до положень частини четвертої статті 559 ЦК України. На порушення вимог частини четвертої статті 82 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) апеляційний суд не врахував наявність судових рішень у справі № 910/10877/16 за позовом ПрАТ «ФК «Чорноморець» до ПАТ «Сбербанк», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - ОСОБА_1 , про тлумачення умов кредитного договору від 15 липня 2011 року № 14-В/11/44/ЮО, за зустрічним позовом ПАТ «Сбербанк» до ПрАТ «ФК «Чорноморець» про тлумачення умов кредитного договору від 15 липня 2011 року № 14-В/11/44/ЮО. ОСОБА_1 вважав, що банк, звернувшись до суду із цим позовом 14 січня 2016 року, пропустив шестимісячний строк на пред`явлення вимоги до поручителя, встановлений частиною четвертою статті 559 ЦК України, оскільки строк для дострокового повернення повної суми заборгованості за договором про відкриття кредитної лінії наступив 09 липня 2015 року, тобто через десять робочих днів з дня відправлення вимоги від 23 червня 2015 року. 12 квітня 2019 року Верховним Судом ухвалою відкрито касаційне провадження, витребувано матеріали справи із суду першої інстанції та відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні клопотання про зупинення дії постанови Одеського апеляційного суду від 20 березня 2019 року. У травні 2019 року АТ «Сбербанк» подало до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому зазначало, що доводи касаційної скарги є безпідставними, оскільки апеляційний суд забезпечив повний та всебічний розгляд справи, надавши належну оцінку доказам та обставинам справи, тому судове рішення апеляційного суду просило залишити без змін. 28 серпня 2020 року ухвалою Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду справу призначено до судового розгляду. 18 листопада 2020 року Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду прийнято ухвалу про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду з посиланням на частину п`яту статті 403 ЦПК України, оскільки судове рішення Великої Палати Верховного Суду є необхідним для подальшого розвитку права та забезпечення єдності судової практики, оскільки справа містить виключну правову проблему і питання, яке потребує пояснення, а тому передача справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовної практики. Верховний Суд в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду зазначив, що, вирішуючи спір, суд першої інстанції вказав, що право на звернення кредитора до суду з вимогою до поручителя про стягнення кредитної заборгованості виникло у позивача 09 липня 2015 року (після спливу 10 робочих днів з моменту направлення 23 червня 2015 року банком вимоги боржнику), а тому, звернувшись до суду з позовом до поручителя 14 січня 2016 року, банк пропустив шестимісячний строк, передбачений частиною четвертою статті 559 ЦК України, що є підставою для припинення поруки. Апеляційний суд, перевіряючи законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, не погодився із цим висновком суду і зазначив, що право на звернення кредитора до суду з вимогою до поручителя про стягнення кредитної заборгованості виникло у позивача 21 липня 2015 року (після спливу 10 робочих днів з моменту отримання 07 липня 2015 року боржником вимоги банку), а, отже, позивачем дотримано строк пред`явлення поручителю судової вимоги відповідно до частини четвертої статті 559 ЦК України і підстав для припинення поруки немає. Колегія суддів також акцентувала увагу на тому, що на вказане вище звертав увагу судів і Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ у своїй ухвалі від 09 листопада 2016 року, скасовуючи рішення Приморського районного суду м. Одеси від 28 квітня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 06 липня 2016 року у цій справі та повертаючи її на новий розгляд до суду першої інстанції. Колегія суддів зазначила, що відмінність таких висновків судів пов`язується насамперед з визначенням моменту настання для боржника обов`язку виконати основне зобов`язання у повному обсязі, що, у свою чергу, впливає на припинення строку дії поруки відповідно до частини четвертої статті 559 ЦК України, що є підставою для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду згідно з частиною п`ятою статті 403 ЦПК України. Велика Палата Верховного Суду вважає такі висновки про наявність підстав для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду згідно з частиною п`ятою статті 403 ЦПК України помилковими. Виключна правова проблема як така має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного показників. Кількісний показник означає, що вона наявна не в одній конкретній справі, а у невизначеній кількості справ, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності. З точки зору якісного критерію про виключність правової проблеми можуть свідчити такі обставини: із касаційної скарги вбачається, що судами були допущені істотні порушення норм процесуального права, які унеможливили розгляд справи з дотриманням вимог справедливого судового розгляду; судами була допущена явна й груба помилка у застосуванні норм процесуального права, в тому числі свавільне розпорядження повноваженнями, й перегляд справи Великою Палатою Верховного Суду унеможливить її повторення у подальшій судовій діяльності; норми матеріального чи процесуального права були застосовані судами першої чи апеляційної інстанції таким чином, що постає питання щодо дотримання принципу пропорційності, тобто забезпечення належного балансу між приватними та публічними інтересами; наявні колізії в нормах матеріального права, що викликає необхідність у застосуванні аналогії закону чи права, або постає питання щодо дотримання принципу верховенства права. При цьому справа буде мати принципове значення, якщо йдеться про правове питання, яке потребує пояснення і зустрічається у невизначеній кількості справ, у разі якщо надана на нього відповідь піддається сумніву або якщо існують різні відмінні позиції і це питання ще не вирішувалося вищою судовою інстанцією, а також необхідне тлумачення щодо застосування нових законів. Разом з тим не є виключною правовою проблемою правове питання, відповідь на яке є настільки ясною і чіткою, що вона може бути знайдена без будь-яких проблем. Європейський суд з прав людини дотримання принципу правової визначеності пов`язує із забезпеченням єдності судової практики. Однак він не наполягає на її незмінності, оскільки неспроможність забезпечити динамічний та еволюційний підхід у тлумаченні може призвести до ризику створення перепон при проведенні реформ або запровадженні покращень. При визначенні того, чи наявність конфліктуючих судових рішень у подібних справах суперечить принципу правової визначеності, відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року враховується: 1) наявність «глибоких та довгострокових розходжень» у відповідній судовій практиці національних судів; 2) чи передбачає національне законодавство механізми подолання таких розбіжностей та 3) чи були такі механізми запроваджені, якщо так, то чи були вони ефективні. Постановляючи ухвалу про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду керувалася тим, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для формування єдиної правозастосовчої практики. Крім цього, як виключну правову проблему визначено неоднозначність (суперечливість) судової практики з вирішення вказаних правових питань у тотожних справах, що призводить до надмірного правозастосовчого розсуду, а також потребу розвитку права. На думку колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду, виключна правова проблема у цій справі пов`язана з визначенням початку відліку передбаченого частиною четвертою ст. 559 ЦК України шестимісячного строку пред`явлення вимоги до поручителя після реалізації кредитором свого права на дострокове повернення кредиту та відповідно зміни строку кредитування, а саме - чи відлік такого строку починається з моменту направлення повідомлення-вимоги кредитора позичальнику чи з моменту отримання вказаної вимоги позичальником. При цьому в ухвалі про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду послалася на постанови Верховного Суду від 13 червня 2018 року у справі № 522/799/16-ц, від 11 липня 2018 року у справі № 488/1286/14-ц, від 21 листопада 2018 року у справі № 524/5254/14-ц, від 20 лютого 2019 року у справі № 372/3743/15-ц, від 06 березня 2019 року у справі № 916/4692/15, від 18 червня 2020 року у справі № 205/9544/14-ц, від 15 липня 2020 року у справі № 514/259/16-ц, а також на постанови Верховного Суду України від 22 червня 2016 року у справі №6-68цс16, від 09 вересня 2015 року у справі № 6-933цс15, від 27 січня 2016 року у справі № 6-990цс15, від 06 липня 2015 року у справі № 6-616цс15, від 10 вересня 2014 року у справі № 6-28цс14. Так, у постанові від 15 липня 2020 року у справі № 514/259/16-ц (провадження № 61-45090св18) Верховний Суд зазначив, що передбачений частиною четвертою статті 559 цього Кодексу шестимісячний строк необхідно обчислювати з дати отримання позичальником досудової вимоги кредитора. Також у постанові Верховного Суду від 13 червня 2018 року у справі № 522/799/16-ц вказано, що значення має не тільки встановлення факту відправлення банком такого повідомлення боржнику, а і фактичного повідомлення боржника про наявність такої вимоги, оскільки для неповідомленої про вимогу особи (до відома якої не доведено її зміст) обов`язок виконати таку вимогу виникнути не може. У постанові від 18 червня 2020 року у справі № 205/9544/14-ц (провадження № 61-46870св18) Верховний Суд погодився із висновком апеляційного суду про те, що, крім строку, встановленого кредитором для остаточного погашення кредиту, необхідно враховувати час, необхідний для пересилання поштового відправлення - письмової вимоги. На вказане вище звертав увагу судів і Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ у своїй ухвалі від 09 листопада 2016 року, скасовуючи рішення Приморського районного суду м. Одеси від 28 квітня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 06 липня 2016 року у цій справі та направляючи її на новий розгляд до суду першої інстанції. Натомість, у постанові від 11 липня 2018 року у справі № 488/1286/14-ц (провадження № 61-5952св18) Верховний Суд зазначив, що рішення про дострокове повернення кредитних коштів приймалося саме банком, тому незалежно від того, чи отримали позичальник та поручитель повідомлення банку про дострокове повернення кредитних коштів, згадані зміни настали та є обов`язковими для обох сторін, зокрема й позивача. У постанові від 20 лютого 2019 року у справі № 372/3743/15-ц (провадження № 61-11297св18) Верховний Суд погодився з тим, що зміна строку виконання основного зобов`язання відбулася з моменту відправлення вимоги. У постанові від 21 листопада 2018 року у справі № 524/5254/14-ц (провадження № 61-19432св18) Верховний Суд вказав, що змінений банком в односторонньому порядку строк виконання основного зобов`язання при реалізації ним права на дострокове повернення повної суми заборгованості настає з дня направлення позичальнику відповідного повідомлення. До такого самого правового висновку щодо настання строку виконання основного зобов`язання при направленні боржнику повідомлення дійшов і Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 06 березня 2019 року у справі № 916/4692/15. Підсумувавши, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вказав, що фактичні обставини справ, предмет і підстави позову, зміст позовних вимог, застосовані норми права у наведених постановах Верховного Суду є тотожними та стосуються, зокрема, порядку визначення строку виконання основного зобов`язання за кредитним договором у разі реалізації кредитором передбаченого статтею 1050 ЦК України права вимоги дострокового погашення кредиту. Також у постановах Верховного Суду України від 22 червня 2016 року у справі № 6-68цс16, від 09 вересня 2015 року у справі № 6-933цс15 й інших аналогічних зазначено, що для зміни строку виконання основного зобов`язання важливим є врахування дати надіслання вимоги про дострокове погашення заборгованості за кредитом. Проте у постанові від 27 січня 2016 року у справі № 6-990цс15 Верховний Суд України зазначив про необхідність враховувати дату одержання вимоги про дострокове погашення кредиту. З урахуванням умов договору така сама позиція викладена у постанові від 06 липня 2015 року у справі № 6-616цс15. Але при подібних умовах кредитного договору у постанові від 10 вересня 2014 року у справі № 6-28цс14 Верховний Суд України виходив із дати направлення поручителю вимоги про погашення кредиту, а не з дати одержання ним такої вимоги. Для вирішення вказаної правової проблеми колегія суддів вважала, що є необхідність для Великої Палати Верховного Суду уточнити правову позицію Верховного Суду України, оскільки нижчі суди, застосовуючи один і той самий правовий висновок, доходять протилежних висновків. Велика Палата Верховного Суду вважає, що з`ясування цих питань не можна вважати виключною правовою проблемою у спірних правовідносинах. У постановах Верховного Суду України від 24 лютого 2016 року у справі № 6-2239цс15, від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2662цс15, від 22 червня 2016 року у справі № 6-368цс16, від 14 вересня 2016 року у справі № 569/1648/14-ц, від 14 вересня 2016 року у справі № 6-451цс16, від 19 жовтня 2016 року у справі № 6-1265цс16, від 14 червня 2017 року у справі № 644/6558/15-ц зроблено такі правові висновки про застосування частини четвертої статті 559 ЦК України у разі реалізації кредитором права вимоги дострокового погашення кредиту: 1) пред`явлення кредитором вимоги про повне дострокове погашення заборгованості за кредитом, сплати відсотків за користування кредитом тощо відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України змінює строк виконання основного зобов`язання; 2) протягом шести місяців, починаючи від настання строку (у тому числі зміненого) виконання основного зобов`язання, кредитор зобов`язаний пред`явити позов до поручителя. Зазначене вище узгоджується із правовими позиціями, викладеними у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 2-1169/11 (пункт 60), від 10 квітня 2019 року у справі № 604/156/14-ц, від 19 червня 2019 року у справі № 523/8249/14-ц (пункт 71), від 03 липня 2019 року у справі № 1519/2-3165/11 (пункт 58). Разом з тим Верховний Суд в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду зазначив, що у вказаних вище постановах Верховного Суду України та Великої Палати Верховного Суду не вирішено питання щодо способів визначення моменту настання для боржника обов`язку достроково виконати основне зобов`язання. У зв`язку із цим передача справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду викликана необхідністю вирішення такої правової проблеми, як визначення моменту настання для боржника обов`язку достроково виконати основне зобов`язання, та, відповідно, визначення початку відліку передбаченого частиною четвертою статті 559 ЦК України строку пред`явлення вимог до поручителя. За усталеною судовою практикою, кредитор після пред`явлення вимоги про повне дострокове погашення заборгованості за кредитом відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України змінює строк виконання основного зобов`язання, тому протягом шести місяців, починаючи від настання строку (у тому числі зміненого) виконання основного зобов`язання, кредитор зобов`язаний пред`явити позов до поручителя. У випадку пропуску такого строку, визначеного частиною четвертою статті 559 ЦК України, порука вважається припиненою та вимоги кредитора до поручителя про стягнення заборгованості не підлягають задоволенню. Проаналізувавши зміст судових рішень у наведених колегією суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду справах, Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне зазначити таке. Так, у постанові Верховного Суду України від 10 вересня 2014 року у справі № 6-28цс14 вказано, що у зв`язку з порушенням боржниками строків повернення кредиту та виникненням заборгованості за кредитними договорами кредитор використав передбачене частиною другою статті 1050 ЦК України та пунктом 11.1 кредитних договорів право на односторонню зміну умов кредитних договорів, надіславши 1 квітня 2009 року боржникам вимогу про дострокове повернення всієї суми кредиту та пов`язаних із ним платежів до 15 квітня 2009 року. Також 2 квітня 2009 року кредитором направлена вимога поручителю про дострокове повернення всієї суми кредиту та пов`язаних із ним платежів до 12 квітня 2009 року. З посиланням на умови зазначеного договору суд касаційної інстанції керувався тим, що передбачений частиною четвертою статті 559 ЦК України строк пред`явлення кредитором вимог до поручителя про повернення боргових сум повинен обчислюватись від наступного дня після настання дати дострокового повернення заборгованості, та оскільки такі вимоги були заявлені до поручителя більше ніж через шість місяців (5 березня 2012 року) після настання строку виконання зобов`язань, то в силу положень частини четвертої статті 559 ЦК України порука припинила свою дію. У постанові Верховного Суду України від 06 липня 2015 року у справі №6-616цс15 наведено висновок про те, що положеннями кредитного договору передбачено, що зобов`язання позичальника щодо дострокового виконання боргових зобов`язань в цілому настає з дати відправлення банком на адресу позичальника відповідної вимоги та повинно бути проведено позичальником протягом 30 календарних днів з дати одержання позичальником відповідної вимоги (пункт 1.9.1 договору). З урахуванням умов кредитного договору та положень статті 599 ЦК України днем настання основного зобов`язання у спірних правовідносинах є наступний день після спливу 30 календарних днів з дати відправлення банком на адресу позичальника вимоги щодо дострокового виконання боргових зобов`язань. У постанові Верховного Суду України від 09 вересня 2015 року у справі № 6-933цс15 встановлено, що у зв`язку з невиконанням позичальником своїх зобов`язань за кредитним договором АКІБ «Укрсиббанк» 22 лютого 2008 року надіслав позичальнику та поручителю вимогу про дострокове повернення в повному обсязі частини кредиту, що залишилася, у семиденний строк з дати отримання вимоги. Оскільки з позовом до суду кредитор звернувся лише у травні 2014 року, а письмові вимоги про повне дострокове повернення заборгованості за кредитним договором були направлені поручителю 22 лютого 2008 року і в цей же день ним отримані, то у зв`язку з пропущенням шестимісячного строку пред`явлення вимоги до поручителя позовні вимоги не підлягали задоволенню. У постанові Верховного Суду України від 27 січня 2016 року у справі № 6-990цс15 зазначено, що у зв`язку з порушенням позичальником умов кредитного договору щодо повернення кредиту банк відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України та умов кредитного договору використав право достроково вимагати стягнення з позичальника та поручителя заборгованості за кредитним договором, надіславши їм письмову вимогу від 13 січня 2009 року про дострокове повернення всієї суми кредиту й пов`язаних із ним платежів протягом 30 календарних днів з дати одержання цієї вимоги. З урахуванням викладеного, пред`явивши вимогу про повне дострокове погашення заборгованості за кредитом, сплату процентів за його користування та пені, кредитор відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України змінив строк виконання основного зобов`язання й був зобов`язаний пред`явити позов до боржника протягом трьох років, а до поручителя ?протягом шести місяців (частина четверта статті 559 ЦК України) від дати порушення боржником встановленого банком строку для дострокового повернення кредиту. У постанові Верховного Суду України від 22 червня 2016 року у справі № 6-368цс16 викладено, що у зв`язку з порушенням боржником виконання зобов`язання за кредитним договором банк відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України використав право достроково стягнути з позичальника та поручителя заборгованість за кредитним договором, надіславши 15 листопада 2010 року претензію - вимогу про дострокове повернення всієї суми кредиту й пов`язаних із ним платежів. Пред`явивши вимогу про повне дострокове погашення заборгованості за кредитом, сплату відсотків за користування кредитом та пені, кредитор відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України змінив строк виконання основного зобов`язання й протягом шести місяців, починаючи від цієї дати був зобов`язаний пред`явити позов до поручителя. Змінивши 15 листопада 2010 року строк виконання основного зобов`язання, банк звернувся до суду із зазначеним позовом лише 14 липня 2011 року, тобто з пропуском шестимісячного строку, передбаченого частиною четвертою статті 559 ЦК України. У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 червня 2018 року у справі № 522/799/16-ц звернуто увагу на те, що згідно з пунктом 8.4 кредитного договору в редакції договору про внесення змін № 6 у разі якщо банк використовує своє право щодо вимоги в односторонньому порядку дострокового повернення повної суми заборгованості за цим договором, то він зобов`язаний у письмовій формі повідомити про це позичальника із зазначенням у відповідній вимозі повної суми заборгованості, а позичальник - здійснити усі платежі за цим договором на користь банку (при цьому строкові платежі, проценти, комісії, пеня тощо повинні бути сплачені з урахуванням строку, що минув з дати, на яку банк здійснив розрахунок заборгованості за цим договором, і по дату повернення повної суми заборгованості за цим договором) в строк не пізніше 10 (десяти) робочих днів з дня відправлення банком такого повідомлення (вимоги). Вказане узгоджується з пунктом 11.9 кредитного договору. Обов`язок позичальника здійснити всі платежі за цим договором на користь банку в строк не пізніше 10 (десяти) робочих днів з дня відправлення банком такого повідомлення (вимоги) не виникне без належного його про це повідомлення. Тому в цій справі правове значення для правильного вирішення спору має не тільки встановлення факту відправлення банком такого повідомлення боржнику, а і фактичного повідомлення боржника про наявність такої вимоги, оскільки для неповідомленої про вимогу особи (до відома якої не доведено її зміст) обов`язок виконати таку вимогу виникнути не може. Аналіз наведених умов кредитного договору у їх сукупності вказує на те, що сам факт направлення письмової вимоги про дострокове повернення кредиту та інших платежів у зв`язку з несвоєчасним виконанням зобов`язання без їх отримання позичальником не може свідчити про те, що вимога, визначена пунктом 8.3 кредитного договору, належним чином доведена до відома іншої сторони договору. Колегією суддів у межах цієї справи було встановлено, що позичальником вимога банку від 23 червня 2015 року була отримана 07 липня 2015 року, тобто строк виконання зобов`язання позичальником за зазначеним кредитним договором було змінено кредитором, а останній день виконання такого зобов`язання за умовами кредитного договору та за листом повідомлення-вимоги настав для позичальника 21 липня 2015 року. Відповідно шестимісячний строк пред`явлення вимоги до поручителя сплив 21 січня 2016 року. З позовом до поручителя ПАТ «Сбербанк» звернулося до суду 13 січня 2016 року, тобто у межах шестимісячного строку. У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 липня 2018 року у справі № 488/1286/14-ц вказано, що ПАТ «УкрСиббанк» направило відповідачам вимоги від 20 січня 2014 року, в яких повідомило про наявність простроченої заборгованості позичальника, в разі непогашення якої на 32 день з дня отримання вимоги чи на 41 день з дня відправлення вимоги (у разі її неотримання) - про необхідність дострокового виконання всіх боргових зобов`язань за кредитним договором. У матеріалах справи відсутні докази вручення позичальнику та поручителю цих вимог, але містяться докази їх направлення засобами поштового зв`язку 30 січня 2014 року. Також судом проаналізовано умови кредитного договору та зазначено, що відповідно до пункту 5.5 кредитного договору у випадку порушення позичальником термінів повернення кредиту або термінів сплати процентів, комісій строком більше ніж на один місяць та/або порушення інших умов договору банк має право вимагати дострокового повернення кредиту та нарахованих процентів, комісій у порядку, встановленому розділом 11 цього договору. Згідно з пунктом 11.1 кредитного договору відповідно до статей 525, 611 ЦК України сторони погодили, що у випадку настання обставин, визначених, зокрема, у пункті 5.5 цього договору, та направлення банком на адресу позичальника повідомлення (вимоги) про дострокове повернення кредиту і неусунення позичальником порушень умов цього договору протягом 31 календарного дня з дати одержання такого повідомлення (вимоги) від банку вважати термін повернення кредиту таким, що настав на 32 календарний день з дати одержання позичальником повідомлення (вимоги) про дострокове повернення кредиту від банку, при цьому у випадку неотримання позичальником повідомлення (вимоги) в результаті зміни позичальником адреси, без попереднього про це письмового повідомлення банку, чи у разі неотримання позичальником повідомлення (вимоги) банку з інших підстав протягом 40 календарних днів з дати направлення повідомлення (вимоги) банком вважати термін повернення кредиту таким, що настав на 41 календарний день з дати відправлення позичальнику повідомлення (вимоги) про дострокове повернення кредиту від банку. З урахуванням погоджених сторонами умов кредитного договору суд дійшов висновку, що відповідно, починаючи з 41 календарного дня від дати відправлення банком вимоги, у банку виникло право пред`явлення вимоги - як до позичальника, так і до поручителя - про дострокове повернення кредитних коштів шляхом звернення з позовом до суду. У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 лютого 2019 року у справі № 372/3743/15-ц за позовом банку до позичальника про стягнення заборгованості за договором кредиту колегія суддів вказала, що пунктом 9.2 кредитного договору передбачено, що вимога про дострокове повернення кредиту, сплату процентів за користування ним направляється позичальникові у письмовому вигляді та підлягає виконанню у повному обсязі протягом тридцяти календарних днів з моменту її надіслання банком за адресою позичальника, зазначеною в реквізитах цього договору, або адресою, повідомленою позичальником відповідно до пункту 5.5 цього договору. Направивши 27 серпня 2015 року на адресу боржника досудову вимогу про стягнення простроченої (поточної) заборгованості станом на 28 липня 2015 року у сумі 2 377,88 долара США у порядку, передбаченому пунктами 9.1, 9.2 кредитного договору, банк з 26 вересня 2015 року набув право на отримання цієї частини заборгованості, однак боржник цю заборгованість не погасив у повному обсязі у встановлений строк. У постанові від 06 березня 2019 року у справі № 916/4692/15 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду погодився з висновками судів попередніх інстанції щодо стягнення з поручителя боргу за кредитом, якими було встановлено, що за умовами пункту 4.3 договору поруки поручитель протягом 10 (десяти) календарних днів з моменту поштового відправлення йому кредитором письмового повідомлення або в інший термін, зазначений в такому повідомленні, зобов`язаний погасити заборгованість боржника за реквізитами, зазначеними в повідомленні. АТ «Сбербанк Росії» надсилав поручителю повідомлення - вимогу № 6588/5/28-2 від 14 липня 2015 року про повернення повної суми заборгованості за кредитним договором, яка не була виконана в обумовлені строки, що і стало підставою для звернення до суду у листопаді 2015 року з відповідним позовом про стягнення заборгованості з поручителя. У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 червня 2020 року у справі № 205/9544/14-ц вказано, що Товариство з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) «ОТП Факторинг Україна» звернулось до боржника з досудовою вимогою від 17 листопада 2010 року № 137 за кредитним договором № МL-302/198/2008 від 09 липня 2008 року, відповідно до якої, зокрема, ТОВ «ОТП Факторинг Україна» вимагало дострокового виконання боргових зобов`язань за вказаним кредитним договором у повному обсязі протягом 30 календарних днів з дати отримання цієї вимоги. Врахувавши час, що передбачений для пересилання поштового відправлення (письмової вимоги від 17 листопада 2010 року), а також 30-денний термін, встановлений ТОВ «ОТП Факторинг Україна» для остаточного погашення кредиту, суд дійшов висновку, що зміненим кінцевим строком виконання умов кредитного договору в повному обсязі згідно з вимогою від 17 листопада 2010 року № 137 є 25 грудня 2010 року, тому шестимісячний строк, протягом якого ТОВ «ОТП Факторинг Україна» має право звернутись з позовом до поручителів, повинен обчислюватись з 25 грудня 2010 року, однак вимоги заявлені до поручителів 14 листопада 2014 року, тобто більше ніж через три роки після настання строку виконання зобов`язань, який сплинув 25 червня 2011 року, тому відповідно до частини четвертої статті 559 ЦК України порука припинилася. У постанові від 15 липня 2020 року у справі № 514/259/16-ц Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вказано, що згідно з пунктом 3.3 кредитного договору позичальник зобов`язаний повернути ТОВ «Порше Мобіліті» у повному обсязі суму кредиту, плату за кредит та штрафні санкції, якщо такі підлягають застосуванню протягом тридцяти календарних днів з дати одержання повідомлення про таку вимогу. Якщо з будь-яких причин повідомлення не буде отримано, перебіг вказаного строку починається з дати відправлення цього повідомлення. У зв`язку з порушенням позичальником виконання зобов`язання за кредитним договором позивач відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України та наведених умов кредитного договору використав право вимагати дострокове стягнення з позичальника та поручителя заборгованості за кредитним договором, звернувшись 05 травня 2015 року до відповідачів з вимогою про дострокове повернення заборгованості за кредитним договором від 17 липня 2013 року № 50003759, яка отримана 16 травня 2015 року. Оскільки кредитор на підставі частини другої статті 1050 ЦК України змінив строк виконання основного зобов`язання, то передбачений частиною четвертою статті 559 цього Кодексу шестимісячний строк обчислюється з 16 червня 2015 року, тобто через тридцять днів після отримання позичальником досудової вимоги кредитора. Натомість ТОВ «Порше Мобіліті» звернулося до суду із цим позовом 03 березня 2016 року, пропустивши строк звернення до поручителя. Отже, у вказаних судовихрішеннях суди, вирішуючи питання про дотримання чи пропуск кредитором шестимісячного строку непред`явлення вимог до поручителя, врахували умови кредитних договорів, якими передбачено порядок та строк виконання зобов`язань позичальником у зв`язку з використанням права кредитора на дострокове погашення кредиту, сплату відсотків за користування кредитом, штрафних санкцій та змісту вимог про дострокове повернення кредиту, а саме з кінцевих дат їх виконання, зазначених у цих вимогах. Тобто у судових рішеннях міститься посилання на умови конкретних кредитних договорів та вимог про дострокове виконання зобов`язання, у залежності від яких зроблено висновки про відлік строку виконання зобов`язання та чинності поруки, та не йде мова про різне тлумачення частини четвертої статті 559 ЦК України. Пунктом 1 частини другої статті 11 ЦК України визначено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини. Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуваннями вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (стаття 627 ЦК України). Згідно з частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. У частині першій статті 628 ЦК України та статті 629 ЦК України закріплено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов`язковим для виконання сторонами. При вирішенні питання про початок відліку шестимісячного строку, встановленого частиною четвертою статті 559 ЦК України, суди мають враховувати умови кредитних договорів та договорів поруки, якими визначено порядок та строки виконання зобов`язання у випадку реалізації кредитором права на дострокове повернення боргу. У зв`язку із цим Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що статтею 400 ЦПК України передбачено, що, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги. Крім цього, у силу вимог статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини. Велика Палата Верховного Суду зазначає, що неправильне застосування норм права є підставою для скасування судового рішення та ухвалення нового, що передбачено статтею 412 ЦПК України. Такими повноваженнями наділена не лише Велика Палата Верховного Суду, але і Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду відповідно до частини першої статті 25 ЦПК України. Тобто, передбачивши можливість скасування судових рішень при їх касаційному перегляді у разі неправильного застосування норм матеріального права судами першої й апеляційної інстанцій, законодавець запровадив механізми уніфікації висновків, і такі механізми є ефективними. За таких обставин Велика Палата Верховного Суду вважає необґрунтованими підстави для передачі цієї справи на її розгляд та не вбачає, що справа містить виключну правову проблему, що зумовлює необхідність формування єдиної правозастосовчої практики, оскільки у кожному випадку перебіг строку виконання зобов`язання, а відтак і строку дії поруки, передбачався у різних договорах по-різному, тому саме умовам договорів та вимог про дострокове виконання зобов`язання повинна надаватися правова оцінка. Таким чином, на розгляд Великої Палати Верховного Суду у цій справі передані питання, що можуть бути вирішені Касаційним цивільним судом у складі Верховного Суду як належним судом, який відповідно до законодавчо визначених повноважень може дійти власного висновку щодо застосування відповідних норм права у спірних правовідносинах. Велика Палата Верховного Суду вважає, що колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду не обґрунтувала наявність підстави, передбаченої частиною п`ятою статті 403 ЦПК України, для направлення справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду. За положеннями частини шостої статті 404 ЦПК України якщо Велика Палата Верховного Суду дійде висновку про відсутність підстав для передачі справи на її розгляд, справа повертається (передається) відповідній колегії (палаті, об`єднаній палаті) для розгляду, про що постановляється ухвала. Ураховуючи наведене, Велика Палата Верховного Суду вважає, що справа підлягає поверненню на розгляд колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду на підставі частини шостої статті 404 ЦПК України. Керуючись статтями 402-404 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду УХВАЛИЛА: Справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Сбербанк» до ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: Приватне акціонерне товариство «Футбольний клуб «Чорноморець», ОСОБА_2 , про стягнення заборгованості за кредитним договором за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Одеського апеляційного суду від 20 березня 2019 року - повернути на розгляд Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду. Надіслати учасникам справи копію цієї ухвали до відома. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання й оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач О. М. Ситнік Судді: Т. О. Анцупова В. С. Князєв В. В. Британчук Л. М. Лобойко Ю. Л. Власов К. М. Пільков І. В. Григор`єва О. Б. Прокопенко В. І. Данішевська Л. І. Рогач Ж. М. Єленіна В. М. Сімоненко О. С. Золотніков І. В. Ткач Л. Й. Катеринчук С. П. Штелик