Постанова 4854 № 400/1541/20

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ___________________________________________________________________________________ П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 20 січня 2021 р.м.ОдесаСправа № 400/1541/20 Головуючий в 1 інстанції: Марич Є. В. Судова колегія П`ятого апеляційного адміністративного суду у складі: Головуючого: Градовського Ю.М. суддів: Крусяна А.В., Яковлєва О.В. розглянувши в порядку письмового провадження в м.Одесі апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Миколаївській області на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 3 вересня 2020р. по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Миколаївській області про визнання протиправною та скасування вимоги,- В С Т А Н О В И Л А: У квітні 2020р. ОСОБА_1 звернувся в суд із позовом до ГУ ДФС у Миколаївській області, в якому просив визнати протиправною та скасувати вимогу за №Ф-73432-17 від 13.02.2020р. про сплату недоїмки у розмірі 29293,44 грн. зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він є адвокатом, право на заняття адвокатської діяльності якого зупинено з 3.01.2018р. відповідно до вимог п.1 ч.1 ст.31 ЗУ "Про адвокатуру та адвокатську діяльність". У лютому 2020р. податковим органом прийнято вимогу за №Ф-73432-17 про сплату недоїмки у розмірі 29 293,44грн. зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування. Позивач зазначає, що протягом періоду з І кварталу 2017р. по ІУ квартал 2019р. він працював у ТОВ "Транспортно-експедиторська компанія "Зектер" і платником єдиного внеску за нього у цей період був роботодавець, у зв`язку із чим ДФС діяло протиправно приймаючи спірну вимогу. Посилаючись на вказане просив позов задовольнити. Ухвалою Миколаївського окружного адміністративного суду від 3.09.2020р. Головне управління ДФС у Миколаївській області замінено його правонаступником, Головним управлінням ДПС у Миколаївській області. Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 3 вересня 2020р. адміністративний позов задоволено. Визнано протиправною та скасовано вимогу ГУ ДПС у Миколаївській області за №Ф-73432-17 від 13.02.2020р. про сплату недоїмки у розмірі 29 293,44грн.. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ДПС у Миколаївській області на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 840,8грн.. Не погоджуючись із даним рішенням суду ГУ ДПС у Миколаївській області подано апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні адміністративного позову відмовити в повному обсязі. Судова колегія вважає, що у відповідності до п.1 ч.1 ст.311 КАС України, апеляційну скаргу можливо розглянути в порядку письмового провадження, оскільки в матеріалах справи достатньо доказів для вирішення справи по суті. Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідь судді-доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла до висновку про залишення скарги без задоволення, а рішення суду без змін, з наступних підстав. Відповідно до ст.316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки позивач у період з І кварталу 2017р. по ІУ квартал 2019р. був найманим працівником та реалізовував себе не як самозайнята особа, а як працівник ТОВ "ТЕК "Зектер", а з 3.01.2018р. взагалі не мав право на заняття адвокатською діяльністю, а тому у податкового органу були відсутні підстави для нарахування йому єдиного внеску за цей період. Вирішуючи спір судова колегія вважає, що суд першої інстанції повно та об`єктивно дослідив обставини по справі, надані докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює. Так, судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи під час апеляційного розгляду, що з 11.05.2010р. ОСОБА_1 перебуває на податковому обліку ГУ ДПС у Миколаївській області як особа, яка проводить незалежну професійну діяльність. Згідно витягу з Єдиного реєстру адвокатів України має право займатися адвокатською діяльністю відповідно свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю за №571 від 2.12.2009р.. 13.02.2020р. на підставі даних із інформаційної системи "Податковий блок" в автоматичному режимі податковим органом сформовано вимогу на ім`я ОСОБА_1 про сплату боргу (недоїмки) за №Ф-73432-17 на суму 29 293,44грн.. Перевіряючи правомірність та законність оскаржуваної вимоги податкового органу, з урахуванням підстав, за якими позивач пов`язує її незаконність та скасування, судова колегія виходить з наступного. Приписами ч.2 ст.19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Положеннями п.2 ч.1 ст.1 ЗУ "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" за №2464-VI від 8.07.2010р. встановлено (надалі - Закон № 2464-VІ), що єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб та членів їхніх сімей на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування. У відповідності до пункту третього цієї ж частини, застрахована особа - це фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування. Згідно із ч.1 ст.4 Закону №2464-VІ, платниками єдиного внеску є фізичні особи, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності. Відповідно до п.2 ч.1 ст.7 Закону №2464-VІ (база нарахування єдиного внеску) єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі, якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці звітного року, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску. Водночас, згідно з п.1 ч.1 ст.4 Закону №2464-VI, платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами. За правилами п.1 ч.1 ст.7 Закону №2464-VI єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами. Положеннями ч.4 ст.25 Закону №2464-VІ передбачено, що орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату. Аналізуючи вищенаведене, судова колегія зазначає, що особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, вважається самозайнятою особою та платником єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування лише при умові, що така особа не є найманим працівником у межах такої незалежної професійної діяльності і що вона отримує дохід саме від такої незалежної професійної діяльності. Як встановлено судом першої інстанції ті підтверджено матеріалами справи, що з І кварталу 2017р. по ІУ квартал 2019р. позивач працював найманим працівником та за нього сплачувався єдиний соціальний внесок роботодавцем. У відповідності пп.4.1.4 п.4.1 ст.4 ПК України, податкове законодавство України ґрунтується на принципі презумпції правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов`язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу. Отже, судова колегія звертає увагу на те, що оскільки Законом №2464-VІ не врегульовано відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та здійснення незалежної професійної діяльності, а із системного аналізу його норм слідує, що єдиною метою збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування, то в розумінні вказаного Закону ОСОБА_1 є застрахованою особою, і єдиний внесок за неї в період, за який винесена оскаржувана вимога, нараховував та сплачував роботодавець в розмірі не менше мінімального, що виключає обов`язок по сплаті єдиного внеску позивачем як самозайнятою особою, що здійснює незалежну професійну діяльність. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 5 листопада 2018р. у справі №820/1538/17, від 27 листопада 2019р. у справі №160/3114/19, від 5 грудня 2019р. у справі №260/358/19, від 23 січня 2020р. у справі №480/4656/18, від 27 лютого 2020р. у справі №0440/5632/18, від 5 березня 2020р. у справі №460/943/19. Відповідно до ч.5 ст.242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Відтак, з огляду на вищевикладене, апеляційний суд погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що оскільки позивач є застрахованою особою та єдиний внесок за нього регулярно нараховував та сплачував роботодавець, у розмірі не менше мінімального, то податковим органом протиправно винесена вимога про сплату боргу (недоїмки) за №Ф-73432-17 від 13.02.2020р.. З урахуванням викладеного, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про задоволення позовних вимог. В доводах апеляційної скарги апелянт посилався на неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. На думку судової колегії, викладені у скарзі доводи не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи по суті. За таких обставин, судова колегія вважає, що рішення суду ухвалено з додержанням норм процесуального та матеріального права, а тому не вбачає підстав для його скасування. На підставі викладеного, керуючись ст.ст.311, 315, 316, 322 КАС України, колегія суддів,- П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Миколаївській області залишити без задоволення. Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 3 вересня 2020р. залишити без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків встановлених п.2 ч.5 ст.328 КАС України. Головуючий: Ю.М.Градовський Судді: А.В.Крусян О.В.Яковлєв