Постанова Київський апеляційний суд № 753/16698/19

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 18 січня 2021 року місто Київ єдиний унікальний номер справи: 753/16698/19 номер провадження: 22-ц/824/456/2021 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: головуючого - Верланова С.М. (суддя - доповідач), суддів: Мережко М.В., Савченка С.І., розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами апеляційну скаргу представника товариства з додатковою відповідальністю Страхова компанія «Альфа-Гарант» - Білинової Анастасії Вікторівни на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 29 квітня 2020 року та на додаткове рішення Дарницького районного суду міста Києва від 04 червня 2020 року, у справі за позовом ОСОБА_1 до товариства з додатковою відповідальністю Страхова компанія «Альфа-Гарант», третя особа: ОСОБА_2 , про стягнення страхового відшкодування, пені, інфляційних втрат і трьох процентів річних, В С Т А Н О В И В: У серпні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до товариства з додатковою відповідальністю Страхова компанія «Альфа-Гарант» (далі - ТДВ СК «Альфа-Гарант»), третя особа: ОСОБА_2 , про стягнення страхового відшкодування, пені, інфляційних втрат і трьох процентів річних. Позовна заява мотивована тим, що 08 грудня 2018 року близько 20 год 00 хв. по просп. Григоренка в місті Києві сталася дорожньо-транспортна пригода (далі - ДТП ) за участю автомобіля «Nissan», державний номерний знак (далі - д.н.з.) НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_3 та автомобіля «Volkswagen» Passat, д.н.з. НОМЕР_2 , під керування ОСОБА_1 , який ним законно володів. Внаслідок ДТП автомобілі отримали механічні пошкодження. Постановою Дарницького районного суду міста Києва від 18 березня 2019 року ОСОБА_3 визнано винним у скоєнні даної ДТП. Зазначав, що на момент ДТП цивільно-правова відповідальність водія автомобіля «Nissan», д.н.з. НОМЕР_1 , ОСОБА_3 була застрахована у ТДВ СК «Альфа-Гарант» відповідно дополісу обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №АМ/8188625 від 02 листопада 2018 року. Вказував, що 10 грудня 2018 року він повідомив ТДВ СК «Альфа-Гарант» про ДТП та подав заяву про виплату страхового відшкодування, яке 11 квітня 2019 року ТДВ СК «Альфа-Гарант» виплатило у розмірі 23 186 грн 15 коп. Позивач зазначав, що не погоджуючись із розміром виплаченого страхового відшкодування, він замовив оцінку матеріального збитку пошкодженого транспортного засобу та відповідно до висновку експертного дослідження №01-24/05 від 24 травня 2019 року вартість матеріального збитку, завданого йому внаслідок пошкодження автомобіля марки «Volkswagen» Passat, д.н.з. НОМЕР_2 , становить 69 318 грн 11 коп. За виготовлення цього звіту позивачем було сплачено 1 500 грн 00 коп. На підставі вказаного висновку експертного дослідження позивач звернувся до ТДВ СК «Альфа-Гарант» із заявою про перерахунок розміру матеріального збитку, однак останнє своїм листом від 27 червня 2019 року за №12/1286 відмовило йому у такому перерахунку. З урахування наведеного вважав, що з ТДВ СК «Альфа-Гарант» на його користь підлягає стягненню 44 131 грн 96 коп., що становить різницю між дійсним розміром матеріального збитку у сумі 69 318 грн 11 коп. та частково виплаченим страховим відшкодуванням у сумі 28 579 грн 93 коп. за вирахуванням франшизи у розмірі 2 000 грн 00 коп. Також вказував, що оскільки ТДВ СК «Альфа-Гарант» не виплатило йому страхове відшкодування в повному обсязі, то з нього підлягає стягненню пеня у розмірі 5 513 грн 53 коп. відповідно до п.36.5 ст.36 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів». Крім того, у зв`язку з простроченням виконання грошового зобов`язання з ТДВ СК «Альфа-Гарант» підлягають стягнення інфляційнівтрати у розмірі 264 грн 79 коп. та три проценти річних у розмірі 479 грн 16 коп. відповідно до положень ст.625 ЦПК України. Зазначав, що 15 липня 2019 року він уклав з фізичною особою-підприємцем Олексієнко М.М. (далі - ФОП Олексієнко М.М. ) договір № 15/07/2019-ЦС про надання юридичних послуг з метою підготовки процесуальних документів щодо компенсації матеріального збитку, спричиненого в результаті ДТП та з метою представництва його інтересів у суді. Орієнтовний розрахунок витрат на професійну правничу допомогу становить 10 500 грн 00 коп. З урахуванням наведеного, ОСОБА_1 просив стягнути з ТДВ СК «Альфа-Гарант» на свою користь страхове відшкодування у розмірі 44 131 грн 96 коп., пеню у розмірі 5 513 грн 53 коп., інфляційні втрати у сумі 264 грн 79 коп., три проценти річних у розмірі 479 грн 16 коп., витрати на складання висновку експертного дослідження у розмірі 1 500 грн 00 коп., витрати на професійну правничу допомогу у розмір 10 500 грн 00 коп. та судовий збір у розмірі 768 грн 80 коп. Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 29 квітня 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з ТДВ СК «Альфа-Гарант» на користь ОСОБА_1 страхове відшкодування у сумі 42 490 грн 19 коп., пеню у сумі 5 513 грн 53 коп., інфляційні втрати у сумі 264 грн 79 коп. та три проценти річних у сумі 479 грн 16 коп. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Додатковим рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 04 червня 2020 року стягнуто з ТДВ СК «Альфа-Гарант»на користь ОСОБА_1 витрати на правову допомогу у розмірі 10 500 грн 00 коп. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції та додатковим рішення цього ж суду, представник ТДВ СК «Альфа-Гарант» - Білинова А.В. подала апеляційну скаргу, в якій просить їх скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 в повному обсязі, посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права (а.с.212-226). Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції безпідставно стягнув з ТДВ СК «Альфа-Гарант» суму страхового відшкодування з урахуванням податку на додану вартість (далі - ПДВ), оскільки позивачем не було надано доказів здійснення відновлювального ремонту транспортного засобу. Також суд не врахував, що згідно з висновком експертизи №34031/19-54 від 19 лютого 2020 року розмір матеріального збитку визначений з урахуванням ПДВ, що підтверджується ремонтною калькуляцією, яка є невід`ємною частиною висновку. Вказує, що ТДВ СК «Альфа-Гарант» виплатило позивачу страхове відшкодування згідно полісу №АМ/8188625 в порядку та строки, встановлені Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» на підставі аварійного сертифікату №55-D/48/6, яким визначено вартість матеріального збитку у розмірі 25 186 грн 15 коп. без урахування ПДВ. Тому, на думку представника відповідача, виплачений страховиком позивачу розмір страхового відшкодування у сумі 23 186 грн 15 коп. (25 186 грн 15 коп. - 2 000 грн 00 коп. (франшиза)) є законним та справедливим. Крім того зазначає, що суд першої інстанції не звернув увагу на те, що відповідно до заяви про страхове відшкодування від 10 грудня 2018 року позивач своїм підписом підтвердив, що згоден із способом і розміром збитку, розрахованим страховиком. Також вказує, що суд першої інстанції не прийняв до уваги ту обставину, що позивачем не надано документів на підтвердження вартості відновлювального ремонту пошкодженого транспортного засобу та не надав його для огляду судовому експерту, так як він вже був відремонтований. Крім того, матеріалами справи підтверджено, що автомобіль «Volkswagen Passat», д.н.з. НОМЕР_2 , після його огляду аварійним комісаром Видутою Д.Ю. , який склав аварійний сертифікат №55-D/48/6, використовувався позивачем в пошкодженому стані ще протягом майже 5 місяців, що вплинуло на обсяг його пошкоджень внаслідок ДТП і їх характер, а також на розмір, який необхідний для відновлення транспортного засобу. Однак суд не звернув уваги на те, що автомобіль позивача фактично відремонтований та не витребував доказів на підтвердження цих обставин, хоча ТДВ СК «Альфа-Гарант» у своєму клопотанні про призначення судової експертизи зазначало, що факт відновлення автомобіля є ключовим для вирішення даної справи. Зазначає, що суд першої інстанції безпідставно стягнув з ТДВ СК «Альфа-Гарант» на користь ОСОБА_1 пеню за прострочення виплати страхового відшкодування відповідно до п.36.5 ст.36 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», оскільки ТДВ СК «Альфа-Гарант» на підставі належних та допустимих доказів обґрунтовано виплатило страхове відшкодування у розмірі 23 186 грн 15 коп. без урахуванням ПДВ відповідно до вимог Закону «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів». Також позивач погодився із способом визначення та розміром страхового відшкодування, визначеним страховиком. Тобто, ТДВ СК «Альфа-Гарант» здійснило всі заходи для виплати страхового відшкодування в повному обсязі. Вказує, що суд першої інстанції помилково застосував до спірних правовідносин положення ст.625 ЦК України, оскільки відшкодування шкоди є відповідальністю, а не грошовим зобов`язанням, яке виникає з договірних зобов`язань. Однак між ТДВ СК «Альфа-Гарант» та позивачем не існує договірних зобов`язань. Також зазначає, що стягуючи з ТДВ СК «Альфа-Гарант» на користь ОСОБА_1 витрати на правову допомогу у розмірі 10 500 грн 00 коп., суд першої інстанції не дав оцінки тій обставині, що дана справа не є складною, позовна заява містить в собі лише майнову вимогу. Справа є малозначною, оскільки ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а відтак стягнуті судом витрати на професійну правничу допомогу, порівняно з ціною позову та складністю справи, є неспіврозмірними з ринковими цінами адвокатських послуг, суперечать принципам справедливості і верховенства права. Представник ОСОБА_1 - адвокат Олексієнко М.М. подав відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначає, що рішення суду першої інстанції ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги є необґрунтованими та не спростовують висновків суду першої інстанції. Вказує, що відповідно до висновку судового експерта № 34031/19-54 від 19 лютого 2020 року, складеного за результатами проведення у даній справі судової автотоварознавчої експертизи, вартість завданого позивачу матеріального збитку складає 67 676 грн 34 коп., в якому вказано, що до цієї суми додається або не додається ПДВ в залежності від форми оподаткування суб`єкта господарювання, що здійснює ремонт транспортного засобу. Зазначає, що оскільки автомобіль позивача було відновлено б/у запчастинами, за які ПДВ не сплачувалося, тому сума матеріального збитку визначається без ПДВ. Наголошує, що ТДВ «СК «Альфа-Гарант» було утримано суму ПДВ в розмірі 5 036 грн 85 коп. при виплаті страхового відшкодування позивачу, що було враховано судом першої інстанції при ухваленні рішення. Тому вважає, що суд першої інстанції правильно стягнув з ТДВ «СК «Альфа-Гарант» страхове відшкодування в сумі 42 490 грн 19 коп. Зазначає, що суд першої інстанції обґрунтовано стягнув з ТДВ СК «Альфа-Гарант» на користь ОСОБА_1 пеню за прострочення виплати страхового відшкодування відповідно до п.36.5 ст.36 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», а також інфляційні втрати і три проценти річних відповідно до положень ч.2 ст.625 ЦК України, оскільки відповідач не виплатив страхове відшкодування в повному обсязі. Вважає безпідставними доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_1 у заяві про страхове відшкодування від 10 грудня 2018 року вказав про згоду із розміром страхового відшкодування, яке здійснило ТДВ «СК «Альфа-Гарант», оскільки позивач не знав, який буде розмір страхового відшкодування, так як на вказану дату розрахунки страховиком ще не проводились. Також вважає суперечливими та маніпулятивними доводи апеляційної скарги про те, що стягнуті судом витрати на професійну правничу допомогу порівняно з ціною позову та складністю справи є неспіврозмірними. Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції та додаткове рішення цього ж суду - без змін. В апеляційній скарзі представник ТДВ СК «Альфа-Гарант» - Білинова А.В. просить розглянути справу у судовому засіданні з повідомленням (викликом) усіх учасників справи. Вказане клопотання не підлягає задоволенню з таких підстав. Відповідно до ч.ч.1,2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Згідно з ч.1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених ст.369 цього Кодексу (ч.3 ст.368 ЦПК України). Відповідно до ч.1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Згідно з ч.3 ст.369 ЦПК України з урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції може розглянути апеляційні скарги, зазначені в частинах першій та другій цієї статті, у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи. Таким чином, питання повідомлення (виклику) учасників справи у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб вирішується апеляційним судом з урахуванням конкретних обставин справи. У даній справі ціна позову становить 51 889 грн 44 коп., що менше ста розмірів прожиткового мінімуму. Таким чином дана справа не відноситься до тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження. Апеляційний суд надає учасникам процесу у даній справі належні умови для ознайомлення з рухом справи. Крім того, кожен з учасників справи має право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема, з аргументами іншої сторони, та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України. Бажання сторони у справі викласти під час публічних слухань свої аргументи, які висловлені нею в письмових та додаткових поясненнях, не зумовлюють необхідність призначення до розгляду справи з викликом її учасників. Крім того, практика Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) з питань гарантій публічного характеру провадження у судових органах в контексті пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) свідчить про те, що публічний розгляд справи може бути виправданим не у кожному випадку (рішення від 08 грудня 1983 року у справі «Axen v. Germany», заява № 8273/78, рішення від 25 квітня 2002 року «Varela Assalino contre le Portugal», заява № 64336/01). Так, у випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку ЄСПЛ, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. Заявник (в одній із зазначених справ) не надав переконливих доказів на користь того, що для забезпечення справедливого судового розгляду після обміну письмовими заявами необхідно було провести також усні слухання. Зрештою, у певних випадках влада має право брати до уваги міркування ефективності й економії. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи. Зважаючи на відсутність необхідності виклику сторін для надання пояснень, що зумовлено детальним викладом представником відповідача своєї позиції в апеляційній скарзі, в якій аргументовано викладені доводи щодо незаконності та необґрунтованості рішення суду першої інстанції, яка також відповідає доводам, викладених у відзиві на позовну заяву, що міститься в матеріалах справи, та поясненням представника відповідача у суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення клопотання представника ТДВ СК «Альфа-Гарант» - Білинової А.В. про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) усіх учасників справи. Тому апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження відповідно до приписів ч.13 ст.7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. Доводів в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення витрат, понесених за складання висновку експертного дослідження у розмірі 1 500 грн 00 коп., апеляційна скарга не містить, тому відповідно до положень ч.1 ст.367 ЦПК України законність ухваленого у цій частині рішення суду першої інстанції апеляційним судом не перевіряється. Заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, враховуючи доводи, наведені у відзиві на апеляційну скаргу, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав. Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Згідно з вимогами ст.264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Оскаржуване рішення суду зазначеним вимогам закону відповідає не в повному обсязі. Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення страхового відшкодування, суд першої інстанції виходив із того, що відповідачем виплачено позивачу страхове відшкодування не в повному обсязі, оскільки відповідно до висновку експерта з результатами проведення автотоварознавчої експертизи №34031/19-54 від 19 лютого 2020 року, складеного експертом Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Копил С.В., вартість матеріального збитку, що була завдана позивачу у зв`язку з пошкодженням автомобіля «Фольксваген Пасат», д.н.з. НОМЕР_2 , станом на момент ДТП (08 грудня 2018 року), становить 67 676 грн 34 коп. Тому суд першої інстанції дійшов висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача суми страхового відшкодування у розмірі 42 490 грн 19 коп., що становить різницю між виплаченим позивачу страховим відшкодуванням та реальним розміром матеріального збитку, що була завдана позивачу, за вирахуванням франшизи у розмірі 2 000 грн 00 коп. (67 676 грн 34 коп.- 23 186 грн 15 коп. - 2 000 грн 00 коп.). Колегія суддів погоджуються з такими висновками суду першої інстанції, оскільки вони ґрунтуються на вимогах закону та обставинах справи. Згідно з п.1 ч.2 ст. 22 ЦК України збитками є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки). Відповідно до ст. 6 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі - Закон) страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілого. Сторонами договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів є страхувальник та страховик. При цьому договір укладається з метою забезпечення прав третіх осіб (потерпілих) на відшкодування шкоди, завданої цим третім особам унаслідок скоєння дорожньо-транспортної пригоди за участю забезпеченого транспортного засобу. Згідно з абзацом першим пункту 22.1 ст.22 Закону у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи. Відповідно до ст.29 Закону у зв`язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством. Згідно з положеннями ст.34 Закону страховик зобов`язаний протягом двох робочих днів з дня отримання повідомлення про настання події, що містить ознаки страхового випадку, розпочати її розслідування, у тому числі здійснити запити щодо отримання відомостей, необхідних для своєчасного здійснення страхового відшкодування. Протягом 10 робочих днів з дня отримання повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) зобов`язаний направити свого представника (працівника, аварійного комісара або експерта) на місце настання страхового випадку та/або до місцезнаходження пошкодженого майна для визначення причин настання страхового випадку та розміру збитків. Якщо представник страховика (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) не з`явився у визначений строк, потерпілий має право самостійно обрати аварійного комісара або експерта для визначення розміру шкоди. У такому разі страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) зобов`язаний відшкодувати потерпілому витрати на проведення експертизи (дослідження). Для визначення причин настання страхового випадку та розміру збитків страховиком та МТСБУ залучаються їх працівники. Страховиком, МТСБУ та потерпілими також можуть залучатися аварійні комісари, експерти або юридичні особи, у штаті яких є аварійні комісари чи експерти. Відповідно до пункту 36.1 ст.36 Закону страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ), керуючись нормами цього Закону, приймає вмотивоване рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) або про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати). Рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) приймається у зв`язку з визнанням майнових вимог заявника або на підставі рішення суду, у разі якщо спір про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) розглядався в судовому порядку. Якщо розмір заподіяної шкоди перевищує страхову суму, розмір страхової виплати (регламентної виплати) за таку шкоду обмежується зазначеною страховою сумою. Відповідно до ст.12, пункту 36.6 ст.36 Закону, розмір франшизи при відшкодуванні шкоди, заподіяної майну потерпілих, встановлюється при укладанні договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності і не може перевищувати 2 відсотки від страхової суми, в межах якого відшкодовується збиток, заподіяний майну потерпілих. Страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи. Страхувальником або особою, відповідальною за завдані збитки, має бути компенсована сума франшизи, якщо вона була передбачена договором страхування. Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 08 грудня 2018 року близько 20 год 00 хв. по проспекту Григоренка у місті Києві сталася ДТП за участю автомобіля «Nissan», д.н.з. НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_3 та автомобіля «Volkswagen» Passat, д.н.з. НОМЕР_2 , під керування ОСОБА_1 , який ним володів на законних підставах. Внаслідок ДТП автомобілі отримали механічні пошкодження. Постановою Дарницького районного суду міста Києва від 18 березня 2019 року ОСОБА_3 визнано винним у скоєнні даної ДТП. На час скоєння ДТП цивільно-правова відповідальність водія автомобіля «Nissan», д.н.з. НОМЕР_1 , ОСОБА_3 була застрахована у ТДВ СК «Альфа-Гарант» відповідно до полісу обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №АМ/8188625 від 02 листопада 2018 року (а.с.42). Розмір франшизи - 2 000 грн 00 коп. 10 грудня 2018 року ОСОБА_1 повідомив ТДВ СК «Альфа-Гарант» про ДТП та подав заяву про виплату страхового відшкодування. Відповідно до аварійного сертифікату №55-D/48/6, складеного аварійним комісаром Видутою Д.Ю. на замовлення ТДВ СК «Альфа-Гарант», вартість відновлювального ремонту транспортного засобу «Volkswagen» Passat, д.н.з. НОМЕР_2 , з урахуванням фізичного зносу становить 30 223 грн 00 коп. (в тому числі ПДВ), а без врахуванням ПДВ - 25 186 грн 15 коп. (а.с.21, 84). 11 квітня 2019 року ТДВ СК «Альфа-Гарант» виплатило ОСОБА_1 страхове відшкодування у розмірі 23 186 грн 15 коп. (а.с.22). З матеріалів справи вбачається, що позивачОСОБА_1 не погодився із розміром виплаченого страхового відшкодування та замовив оцінку пошкодженого автомобіля «Volkswagen» Passat, д.н.з. НОМЕР_2 . Відповідно до висновку експертного дослідження №01-24/05 від 24 травня 2019 року, складеного судовим експертом Кулішем О.В., розмір матеріального збитку, завданого власнику автомобіля «Volkswagen» Passat, д.н.з. НОМЕР_2 , внаслідок ДТП від 08 грудня 2018 року, становить 69 318 грн 11 коп. (а.с.23-31). 29 травня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до ТДВ СК «Альфа-Гарант» із заявою про перерахунок розміру матеріального збитку. Листом від 27 червня 2019 року за вих.№12/1286 ТДВ СК «Альфа-Гарант» відмовило позивачу у перерахунку розміру матеріального збитку, посилаючись на те, що висновок експертного дослідження №01-24/05 від 24 травня 2019 року не підтверджує сплату та фактичний ремонт автомобіля «Volkswagen» Passat, д.н.з. НОМЕР_2 , а є тільки попередньою ціною за ремонт автомобіля. Заявником не надано підтверджуючих документів про проведення ремонтно-відновлювальних робіт на спеціалізованій станції технічного обслуговування даної марки автомобілів. Повідомлено, що перегляд доплати страхового відшкодування можливий лише за умови надання акту виконаних робіт, чеків, що підтверджують сплату відновлювального ремонту транспортного засобу, надання для огляду уповноваженому представнику ТДВ СК «Альфа-Гарант» відремонтованого транспортного засобу на станції технічного обслуговування (а.с.21). З матеріалів справи вбачається, що за клопотанням представника ТДВ СК «Альфа-Гарант» ухвалою Дарницького районного суду міста Києва від 28 жовтня 2019 року призначено автотоварознавчу експертизу у даній справі. Відповідно до висновку експерта за результатами проведення автотоварознавчої експертизи №34031/19-54 від 19 лютого 2020 року, складеного експертом Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Копил С.В., вартість матеріального збитку, що була завдана позивачу по автомобілю «Volkswagen» Passat, д.н.з. НОМЕР_2 ,станом на 08 грудня 2018 року складає 67 676 грн 34 коп. (а.с.136-146). Отже, установивши, що внаслідок ДТП, яка сталася з вини ОСОБА_3 , вартість матеріального збитку, що була завдана позивачу у зв`язку з пошкодженням автомобіля «Volkswagen» Passat, д.н.з. НОМЕР_2 , становить 67 676 грн 34 коп., однак ТДВ СК «Альфа-Гарант», в якій на час скоєння ДТП була застрахована цивільно-правова відповідальність ОСОБА_3 , виплатило позивачу страхове відшкодування у розмірі 23 186 грн 15 коп., суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про наявність правових підстав для стягнення звідповідача на користь позивача суми страхового відшкодування у розмірі 42 490 грн 19 коп., що становить різницю між виплаченим позивачу страховим відшкодуванням та фактичним розміром матеріального збитку станом на час ДТП. Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано не взяв до уваги заперечення ТДВ СК «Альфа-Гарант» про те, що позивачем погоджено суму страхової виплати у заяві від 10 грудня 2018 року, оскільки у заяві про виплату страхового відшкодування від 10 грудня 2018 року позивач підтвердив, що він згоден із способом та розміром збитку, розрахованого страховиком. Однак у заяві відсутній розмір збитку, а в аварійному сертифікаті № 55-D/48/6 з розрахунку вартості матеріального збитку, складеного аварійним комісаром Видутою Д.Ю. , відсутній підпис позивача про ознайомлення із вказаною сумою та її погодження. З наведених підстав апеляційний суд не приймає доводи апеляційної скарги про погодження позивачем суми страхової виплати. Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції безпідставно стягнув з ТДВ СК «Альфа-Гарант» суму страхового відшкодування з урахуванням ПДВ, є необґрунтованими, виходячи з такого. Так, відповідно до висновку експерта за результатами проведення автотоварознавчої експертизи №34031/19-54 від 19 лютого 2020 року, складеного експертом Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Копил С.В., вартість матеріального збитку, що була завдана позивачу по автомобілю «Volkswagen» Passat, д.н.з. НОМЕР_2 , станом на 08 грудня 2018 року складає 67 676 грн 34 коп. Також у висновку експерта вказано, що факт включення або не включення ПДВ до визначеної суми залежить від форми оподаткування суб`єктів господарської діяльності, які надають послуги з проведення ремонту КТЗ, реалізації складових і матеріалів тощо (а.с.136-146). Даних про те, що розмір матеріального збитку визначений з урахуванням ПДВ вказаний висновок експерта не містить. Також не містить таких даних і додана до висновку експерта ремонтна калькуляція №34031 від 19 лютого 2020 року (а.с.144-145). Доводи апеляційної скарги про те, що автомобіль «Volkswagen Passat», д.н.з. НОМЕР_2 , після його огляду аварійним комісаром Видутою Д.Ю. , який склав аварійний сертифікат №55-D/48/6, використовувався позивачем в пошкодженому стані ще протягом майже 5 місяців, що вплинуло на обсяг його пошкоджень внаслідок ДТП і їх характер, а також на розмір, який необхідний для відновлення транспортного засобу, апеляційний суд не приймає до уваги з таких підстав. Як зазначалось вище, відповідно до висновку експерта за результатами проведення автотоварознавчої експертизи №34031/19-54 від 19 лютого 2020 року вартість матеріального збитку у розмірі 67 676 грн 34 коп. визначена саме станом на 08 грудня 2018 року, тобто, на момент ДТП. Зі змісту висновку експерта вбачається, що вирішення вказаного питання проводилось експертом за матеріалами справи та за фотографіями пошкодженого автомобіля, що було погоджено судом першої інстанції у листі від 22 січня 2020 року за вих.№4317/20 на виконання клопотання експерта Копил С.В. від 18 грудня 2019 року (а.с.133). Отже, та обставина, що автомобіль «Volkswagen» Passat, д.н.з. НОМЕР_2 , експлуатувався після ДТП, не позбавила експерта Київського науково-дослідного інституту судових експертиз можливості визначити вартість матеріального збитку станом на момент ДТП. При цьому колегія суддів враховує, що судовий експерт Копил С.В. був попереджений про кримінальну відповідальність відповідно до ст.ст.384, 385 КК України. за відмову від дачі висновку та дачу завідомо неправдивого висновку. Представник ТДВ СК «Альфа-Гарант» у суді першої інстанції не ставив під сумнів повноту чи обґрунтованість зазначеного висновку експерта №34031/19-54 від 19 лютого 2020 року та не звертався до суду із клопотанням про призначення у даній справі додаткової чи повторної експертизи у порядку ст.113 ЦПК України. З наведених підстав також не заслуговують на увагу посилання в апеляційній скарзі на те, що суд першої інстанції не прийняв до уваги ту обставину, що позивачем не надано документів на підтвердження вартості відновлювального ремонту пошкодженого транспортного засобу та не надав його для огляду судовому експерту. Доводи апеляційної скарги про те, що суд не витребував доказів того, що автомобіль позивача фактично відремонтований, хоча представник ТДВ СК «Альфа-Гарант» у своєму клопотанні про призначення судової експертизи зазначав, що факт відновлення автомобіля є ключовим для вирішення даної справи, є необґрунтованими з таких підстав. Відповідно до змісту ст.ст.12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Отже, сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. В іншому разі, за умови недоведеності тих чи інших обставин суд вправі винести рішення у справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов`язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі. В матеріалах справи відсутні дані про те, що представник ТДВ СК «Альфа-Гарант» звертався до суду першої інстанції з клопотання про витребування у порядку ст.84 ЦПК України доказів того, що автомобіль позивача відремонтований. Разом з тим, відповідно до ч.2 ст.13 ЦПК України збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Таким чином у суду першої інстанції були відсутні підстави для збирання доказів того, що автомобіль позивача відремонтований. Разом з тим, колегія суддів не погоджується з рішенням суду в частині стягнення з ТДВ СК «Альфа-Гарант» на користь ОСОБА_1 пені у розмірі 5 513 грн 53 коп., інфляційних втрат у сумі 264 грн 79 коп. та трьох процентів річних у сумі 479 грн 16 коп., з таких підстав. Відповідно до ч.1 ст.990 ЦК України страховик здійснює страхову виплату відповідно до умов договору на підставі заяви страхувальника (його правонаступника) або іншої особи, визначеної договором, і страхового акта (аварійного сертифіката). У разі несплати страховиком страхувальникові або іншій особі страхової виплати страховик зобов`язаний сплатити неустойку в розмірі, встановленому договором або законом (ст.992 ЦК України) Прийняття рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) страховиком та порядок його виплати визначено ст. 36 Закону. Відповідно до пункту 36.2 ст.36 Закону страховик (МТСБУ) протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у статті 35 цього Закону, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов`язаний: у разі визнання ним вимог заявника обґрунтованими - прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його. Якщо відшкодування витрат на проведення відновлювального ремонту пошкодженого майна (транспортного засобу) з урахуванням зносу здійснюється безпосередньо на рахунок потерпілої особи (її представника), сума, що відповідає розміру оціненої шкоди, зменшується на суму визначеного відповідно до законодавства податку на додану вартість. При цьому доплата в розмірі, що не перевищує суми податку, здійснюється за умови отримання страховиком (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) документального підтвердження факту оплати проведеного ремонту. Якщо у зв`язку з відсутністю документів, що підтверджують розмір заявленої шкоди, страховик (МТСБУ) не може оцінити її загальний розмір, виплата страхового відшкодування (регламентна виплата) здійснюється у розмірі шкоди, оціненої страховиком (МТСБУ). Страховик має право здійснювати виплати без проведення експертизи (у тому числі шляхом перерахування коштів особам, які надають послуги з ремонту пошкодженого майна), якщо за результатами проведеного ним огляду пошкодженого майна страховик і потерпілий досягли згоди про розмір та спосіб здійснення страхового відшкодування і не наполягають на проведенні оцінки, експертизи пошкодженого майна. За кожен день прострочення виплати страхового відшкодування (регламентної виплати) з вини страховика (МТСБУ) особі, яка має право на отримання такого відшкодування, сплачується пеня з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діє протягом періоду, за який нараховується пеня (пункт 36.5 ст.36 Закону). Рішення страховика (МТСБУ) про здійснення або відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати) може бути оскаржено страхувальником чи особою, яка має право на відшкодування, у судовому порядку (пункт 36.7 ст.36 Закону). Отже, згідно зі ст.36 Закону рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) приймається у зв`язку з визнанням майнових вимог заявника або на підставі рішення суду; особа, яка має право на отримання страхового відшкодування, стягнення пені у разі прострочки виплати страхового відшкодування з вини страховика. Відповідно до ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. З матеріалів справи вбачається, що відповідач ТДВ СК «Альфа-Гарант» після ДТП, яка сталася 08 грудня 2018 року, у передбаченому Законом порядку оцінив завдану позивачу шкоду та 11 квітня 2019 року виплатив страхове відшкодування. У серпні 2019 року позивач не погодився із розміром страхового відшкодування та звернувся до суду з позовом до відповідача про стягнення страхового відшкодування, розмір якого обґрунтовував висновком експертного дослідження №01-24/05 від 24 травня 2019 року. Водночас, розмір страхового відшкодування необхідного для повного відшкодування шкоди встановлено оскаржуваним рішенням суду першої інстанції на підставі проведеної у даній справі автотоварознавчої експертизи №34031/19-54 від 19 лютого 2020 року. Колегія суддів враховує, що позивач має довести вину страховика у прострочці виплати страхового відшкодування. При безпідставній відмові у виплаті страхового відшкодування, крім наслідків, передбачених договором, страховик, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу страхувальника зобов`язаний сплатити йому суму страхової виплати з урахуванням встановленого за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (ст.526, ч.2 ст.625 ЦК України). З урахуванням зазначених норм матеріального права та встановлених судом обставин справи, а саме: проведення 14 грудня 2018 року огляду транспортного засобу, протокол огляду якого був використаний при складанні аварійного сертифікату №55-D/48/6, присутність під час огляду автомобіля довіреної особи власника автомобіля «Volkswagen Passat», д.н.з. НОМЕР_2 , який протокол підписав та висловив свою згоду із зазначеними пошкодженнями (а.с.86), наявність судового спору щодо розміру відшкодування, апеляційний суд зазначає, що позивач має довести вину страховика у невиплаті йому страхового відшкодування у тому розмірі, який він вважав необхідним для повного відшкодування шкоди відповідно до висновку експертного дослідження №01-24/05 від 24 травня 2019 року.Такі обставини позивач не довів. З огляду на недоведеність позивачем вини страховика у суду першої інстанції були відсутні підстави для стягнення з відповідача на користь позивача пені у розмірі 5 513 грн 53 коп. на підставі ст.992 ЦК України та пункту 36.5 ст.36 Закону, а також відсутні підстави для стягнення трьох процентів річних у розмірі 479 грн 16 коп. та інфляційних втрат у розмірі 264 грн 79 коп. за несвоєчасну виплату страхового відшкодування (ст.625 ЦК України). Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 20 листопада 2019 року у справі №760/500/16-ц (провадження №61-20415св18). Згідно з ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Однак суд першої інстанції у порушення вимог ст.263 ЦПК України на наведені вище вимоги закону та встановлені обставини справи належної уваги не звернув, внаслідок чого дійшов помилкового висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення пені, інфляційних втрат і трьох процентів річних. З огляду на викладене, рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення пені, інфляційних втрат і трьох процентів річних не відповідає вимогам ст.263 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення спору, що в силу ст.376 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду першої інстанції в цій частині з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні цих позовних вимог з наведених вище підстав. Також колегія суддів не в повному обсязі погоджується із додатковим рішенням суду першої інстанції від 04 червня 2020 року про стягнення з ТДВ СК «Альфа-Гарант»на користь ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогуу розмірі 10 500 грн 00 коп., з таких підстав. Право на правову допомогу гарантовано ст.ст.8, 59 Конституції України, офіційне тлумачення якого надано Конституційним Судом України (Рішення від 16 листопада 2000 року №13-рп/2000; Рішення від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009; Рішення від 11 липня 2013 року №6-рп/2013). Відповідно до ч.1 ст.133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом судової справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (п.1 ч.3 ст.133 ЦПК України). Частиною 1 ст.137 ЦПК України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. Відповідно до ч.3 ст.137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Згідно з ч.4 ст.137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. За умовами ст.ст. 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. З матеріалів справи вбачається, що 15 липня 2019 року між ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_4 , який згідно Єдиного реєстру адвокатів України є адвокатом, було укладено договір № 15/07/2019-ЦС про надання юридичних послуг, за умовами якого ФОП ОСОБА_4 на умовах платності зобов`язався надавати ОСОБА_1 правову допомогу (а.с.43-44). Того ж дня між ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_4 укладено додаткову угоду до договору № 15/07/2019-ЦС про надання юридичних послуг, у якому значено, що вартість послуг виконавця за складання процесуальних документів у суді першої інстанції становить 7 500 грн 00 коп. (пункт 1), участь представника у судовому засіванні в межах міста Києва становить 7 500 грн 00 коп. (пункт 3). На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу позивачем надано суду акти виконаних робіт, у яких міститься детальний перелік робіт, виконаних адвокатом Олексієнком М.М., в рамках розгляду даної цивільної справи, а саме: від 16 серпня 2019 року; від 02 жовтня 2019 року; від 10 жовтня 2019 року; від 28 жовтня 2019 року, від 29 квітня 2020 року (а.с.46, 178-181). Також позивачем суду першої інстанції було надано прибуткові касові ордери на підтвердження оплати послуг адвоката за договором про надання правової допомоги № 15/07/2019-ЦС від 15 липня 2019 року, а саме, від 02 жовтня 2019 року на суму 1 000 грн 00 коп.; від 28 жовтня 2019 року на суму 1 000 грн 00 коп.; від 29 квітня 2020 року на суму 1 000 грн 00 коп. (а.с. 182-184). Тобто, загальний розмір понесених та документально підтверджених ОСОБА_1 витрат за договором про надання правової допомоги у суді першої інстанції становить 3 000 грн 00 коп. Вирішуючи питання про стягнення з ТДВ СК «Альфа-Гарант»на користь ОСОБА_1 витрат на правову допомогу у розмірі 10 500 грн 00 коп., суд першої інстанції належним чином не дослідив вказані вище прибуткові касові ордери, які надані позивачем на підтвердження оплати послуг адвоката за договором про надання правової допомоги, внаслідок чого безпідставно стягнув з відповідача на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу, які документально не підтверджені на суму 7 500 грн 00 коп. Апеляційний суд не приймає доданий представником ОСОБА_1 - адвокатом Олексієнком М.М. до відзиву на апеляційну скаргу прибутковий касовий ордер від 15 липня 2019 року на підтвердження оплати послуг адвоката за договором про надання правової допомоги № 15/07/2019-ЦС від 15 липня 2019 року на суму 7 500 грн 00 коп. (а.с.241), оскільки вказаний прибутковий касовий ордерподаний представником позивача з порушенням процесуальних строків подання доказів. Згідно зі ст.83 ЦПК України позивач повинен подати докази разом з поданням позовної заяви. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. Статтею 367 ЦПК України визначено межі розгляду справи судом апеляційної інстанції. Так, відповідно до ч. 3 ст. 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. З матеріалів справи вбачається, що наданий представником позивача прибутковий касовий ордерне був поданий до суду першої інстанції та він не був предметом розгляду у суді першої інстанції. Адвокат Олексієнко М.М. не надав апеляційному суду доказів неможливості подання вказаного вище прибуткового касового ордеру від 15 липня 2019 року до суду першої інстанції, а відтак цей документ не може бути прийнятий апеляційним судом відповідно до ч.3 ст.367 ЦПК України. З огляду на викладене додаткове рішення суду першої інстанції не відповідає вимогам ст.263 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, оскільки при його ухваленні в цій частині судом першої інстанції допущено порушення норм процесуального права, що в силу ст.376 ЦПК України є підставою для скасування додаткового рішення суду з наведених вище підстав. Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Згідно з ч.13 ст.141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Позивач ОСОБА_1 за подання до суду позову сплатив судовий збір у сумі 768 грн 40 коп.(а.с.9), а також документально підтвердив витрати на професійну правничу допомогу у суді першої інстанції на загальну суму 3 000 грн 00 коп. (а.с.182-184). Оскільки колегія суддів скасовує рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення пені, інфляційних втрат і трьох процентів річних та ухвалює нове рішення в цій частині про відмову у задоволенні цих позовних вимог, а також враховуючи, що відповідно до ст.133 ЦПК України витрати на професійну правничу допомогу відносяться до судових витрат, то з урахуванням положень ч.1 ст.141 ЦПК України понесені ОСОБА_1 судові витрати підлягають стягненню з ТДВ СК «Альфа-Гарант»на користь позивача пропорційно до задоволених позовних вимог, а саме, судовий збір у розмірі 653 грн 52 коп. та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2 551 грн 55 коп. Згідно з ч.3 ст.389 ЦПК України судові рішення у малозначних справах (ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб) не підлягають касаційному оскарженню, крім випадків, визначених у п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України. Керуючись ст.ст.374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах, П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу представника товариства з додатковою відповідальністю Страхова компанія «Альфа-Гарант» - Білинової Анастасії Вікторівни задовольнити частково. Рішення Дарницького районного суду міста Києва від 29 квітня 2020 року в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення пені, інфляційних втрат і трьох процентів річних та додаткове рішення Дарницького районного суду міста Києва від 04 червня 2020 року, скасувати та ухвалити нове рішення в цій частині. У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до товариства з додатковою відповідальністю Страхова компанія «Альфа-Гарант» про стягнення пені, інфляційних втрат і трьох процентів річних - відмовити. Рішення Дарницького районного суду міста Києва від 29 квітня 2020 року в частині розподілу судових витрат змінити. Стягнути з товариства з додатковою відповідальністю Страхова компанія «Альфа-Гарант» (01133, місто Київ, бульвар Лесі Українки, 26, ідентифікаційний код в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 32382598) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) судовий збір у розмірі 653 грн 52 коп. та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2 551 грн 50 коп. Рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення страхового відшкодування залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, визначених у ч.3 ст.389 ЦПК України. Головуючий Судді: