Постанова КЦС ВС № 225/6667/16-ц

Постанова Іменем України 13 січня 2021 року м. Київ справа № 225/6667/16-ц провадження № 61-15120св19 Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І., суддів: Дундар І. О., Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач), Русинчука М. М., Тітова М. Ю., учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідач - ОСОБА_2 , розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 , подану представником ОСОБА_3 , на постанову Донецького апеляційного суду від 03 липня 2019 року в складі колегії суддів: Новікової Г. В., Кішкіної І. В., Азевича В. Б. ОПИСОВА ЧАСТИНА Короткий зміст позовних вимог У травні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення суми боргу за договором позики. Позовні вимоги мотивовані тим, що 26 квітня 2014 року ОСОБА_4 узяв у нього у борг грошові кошти в сумі 170 748,02 грн, що на зазначену дату було еквівалентно 15 000 дол. США, строком на 2 роки 6 місяців. На підтвердження укладеного між ними договору позики позичальник видав йому розписку, оформлену у письмовій формі. Згідно з домовленістю ОСОБА_4 зобов`язався повернути борг 27 жовтня 2016 року в сумі, еквівалентній 15 000 дол. США за курсом Національного банку України на дату повернення коштів. Ця сума коштів була передана позичальнику у присутності ОСОБА_5 . ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер. Борг повернуто не було. Станом на 27 жовтня 2016 року відповідно до умов договору поверненню підлягає сума позики у розмірі 383 720,50 грн, оскільки офіційний курс Національного банку України гривні до долару США на цю дату становив 25,581367 грн. У встановлені чинним законодавством строки він звернувся до спадкоємця ОСОБА_2 з вимогою про погашення заборгованості за договором позики, проте отримав відмову у задоволенні своїх вимог. Крім того, 10 листопада 2016 року він направив свою вимогу щодо погашення заборгованості до державної нотаріальної контори Торецького міського нотаріального округу Донецької області, тобто за місцем відкриття спадщини, 28 листопада 2016 року отримав лист-повідомлення про те, що 26 листопада 2016 року видано свідоцтво про право на спадщину за законом на нерухоме майно після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 . Згідно з цим же повідомленням спадкоємець ОСОБА_2 ознайомлена з його претензією щодо боргу померлого. У зв`язку з цим просив стягнути з відповідача на свою користь суму заборгованості за договором позики у розмірі 383 720,50 грн. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Дзержинського міського суду Донецької області від 08 грудня 2017 року у задоволенні позову відмовлено. Суд першої інстанції керувався тим, що надана позивачем розписка викликає сумніви в її достовірності, ця розписка не може слугувати доказом існування правовідносин позики між сторонами. Позивачем не доведено факту укладення з ОСОБА_4 договору позики та передачі йому грошових коштів в розмірі 170748,02 грн. Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції Постановою Донецького апеляційного суду від 03 липня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Рішення Дзержинського міського суду Донецької області від 08 грудня 2017 року скасовано, ухвалено нове рішення про задоволення позову. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 борг в сумі 383 720,50 грн у межах вартості майна, одержаного нею у спадщину. Вирішено питання про розподіл судових витрат. Апеляційний суд керувався тим, що на підтвердження укладення договору позики та його умов позивачем представлена розписка, власноручно підписана ОСОБА_4 , яка посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми, що узгоджується з положеннями статті 1047 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України). Надана розписка позичальника є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. Після смерті ОСОБА_4 - боржника за договором позики, що допускає правонаступництво в порядку спадкування, обов`язки померлої особи (боржника) перейшли до її спадкоємця - ОСОБА_2 , що підтверджено даними спадкової справи, у зв`язку з чим відбулася передбачена законом заміна боржника за зобов`язанням. ОСОБА_2 ОСОБА_4 зобов`язана задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного нею у спадщину відповідно до положень статей 1281, 1282 ЦК України. Висновок, викладений у висновку судово-технічної експертизи від 06 червня 2019 року, не є належним та допустимим доказом того, що договір позики грошових коштів від 26 квітня 2014 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 не укладався, оскільки вимоги щодо нанесення відтиску печатки на підписі в розписці не передбачені чинним законодавством. На підтвердження укладення договору позики та його мов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей. Обставина, що на аркуші паперу за допомогою одного лазерного принтера друкувався бланк «ФОП ОСОБА_4 », потім наносився відтиск печатки від імені «ФОП ОСОБА_4 », зверху відтиску печатки виконувався підпис самим ОСОБА_4 , за допомогою іншого принтера друкувався власне текст розписки, не спростовує висновку почеркознавчої експертизи про те, що підпис на розписці виконано власноручно ОСОБА_4 . Доводи про те, що позивачем використано бланк з печаткою та підписом ОСОБА_4 після його смерті, оскільки ОСОБА_4 залишав бланки з відтисками печатки та своїм підписом на чистих аркушах для послідуючого використання в роботі, є необґрунтованими, оскільки факт проставлення підпису на чистому аркуші паперу та залишення його без догляду ОСОБА_4 не свідчить про те, що текст розписки виконано позивачем після смерті ОСОБА_4 і розписка є підробленою. Те що текст розписки виконано після підпису ОСОБА_4 також не є доказом того, що текст вносився ОСОБА_1 без відома ОСОБА_4 . Аргументи учасників справи У серпні 2019 року ОСОБА_2 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Донецького апеляційного суду від 03 липня 2019 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального та порушення норм процесуального права, просила оскаржене судове рішення скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції. Касаційну скаргу мотивовано тим, що апеляційний суд повинен був встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов. Досліджуючи боргову розписку, апеляційний суд повинен був виявити її справжню правову природу, перевірити її реальний характер, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки. Такі висновки викладені у постанові Верховного Суду України від 11 листопада 2015 року у справі № 6-1967цс15 та постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 липня 2019 року у справі № 524/4946/16-ц. Проте судом апеляційної інстанції не було належним чином досліджено спірну розписку, яку надав позивач на підтвердження позичання коштів ОСОБА_4 , не враховані висновки судово-технічної експертизи. Доказів того, що розписку складав особисто ОСОБА_4 , позивач суду не надав. Цим доводам суд апеляційної інстанції не надав належної правової оцінки, не перевірив реальний характер спірного правочину, його дійсність, виходячи з достовірності документа (розписки), на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов, обмежившись лише принципом «абсолютності підпису». Крім того, апеляційним судом порушено норми процесуального права, зокрема при призначенні судово-технічної експертизи документа порушені вимоги статті 103 ЦПК України щодо зміни питань відповідача, а також принцип змагальності при реалізації відповідачем та її представником своїх процесуальних прав, зокрема, апеляційним судом на заявлене клопотання про ознайомлення з матеріалами проведених двох судових експертиз у справі надано час тривалістю 30 хвилин для такого ознайомлення, що є недостатнім для належної підготовки узгодженої позиції у справі з урахуванням висновків цих експертиз. У жовтні 2019 року ОСОБА_1 подав відзив на касаційну скаргу, в якому просить постанову апеляційного суду залишити без змін, касаційну скаргу - без задоволення, посилаючись на безпідставність її вимог. Рух справи Ухвалою Верховного Суду від 23 серпня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі, зупинено виконання постанови Донецького апеляційного суду від 03 липня 2019 року у справі до закінчення її перегляду в касаційному порядку. Відповідно до пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ», який набрав чинності 08 лютого 2020 року, касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Ухвалою Верховного Суду від 01 грудня 2020 року справу призначено до судового розгляду.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА Позиція Верховного Суду Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Суди встановили, що предметом позову є розписка, яка датована 26 квітня 2014 року, складена друкованим текстом на бланку ФОП ОСОБА_4 , має підписи позивача та ОСОБА_4 , а також наявний відтиск печатки ФОП ОСОБА_4 . У тексті розписки викладені умови займу ОСОБА_4 у ОСОБА_1 грошових коштів у сумі 170 748,02 грн, які були еквівалентні на момент її складання 15 000 дол. США. Згідно з цією розпискою ОСОБА_4 зобов`язався повернути грошові кошти 27 жовтня 2016 року. Із тексту розписки вбачається, що вона була складена в присутності свідка ОСОБА_5 , який також був свідком і передачі ОСОБА_6 грошей. На зворотному боці цієї розписки рукописним текстом відображене свідчення ОСОБА_5 про його присутність при передачі позивачем грошей зазначеній особі. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер. 27 травня 2016 року Торецькою державною нотаріальною конторою заведена спадкова справа після смерті ОСОБА_4 10 листопада 2016 року до Торецької державної нотаріальної контори з вимогою (претензією) звернувся ОСОБА_1 , заявивши при цьому про боргові зобов`язання померлого ОСОБА_4 та надавши відповідну розписку. За повідомленням нотаріальної контори 26 листопада 2016 року після померлого ОСОБА_4 за реєстром № 2-2151 було видано свідоцтво про право на спадщину, яка складається з нежитлової будівлі по АДРЕСА_1 , а 28 грудня 2016 року за реєстровим № 2725 видано свідоцтво про право на спадщину, що складається з нежитлової будівлі по АДРЕСА_2 на користь його сестри - ОСОБА_2 та спадкоємця повідомлено про вимоги щодо повернення боргу. Апеляційний суд також установив, що факт власноручного підписання ОСОБА_4 розписки підтверджується висновком судово-почеркознавчої експертизи від 12 червня 2018 року, якою встановлено, що підпис від імені ОСОБА_4 у документі «РАСПИСКА (Договор займа) від 26 квітня 2014 року від імені ФЛП ОСОБА_4 , розташований у рядку « ОСОБА_7 », виконаний рукописним способом без попередньої технічної підготовки та використання технічних засобів ОСОБА_4 . Згідно з висновком судово-технічної експертизи від 06 червня 2019 року друковані фрагменти (бланк «ФОП ОСОБА_4 » та власне текст розписки від 26 квітня 2014 року) від імені ОСОБА_4 виконані неодночасно. Відтиск печатки на наданій на дослідження розписці від імені ОСОБА_4 нанесений в період часу з 01 жовтня 2013 року по 20 січня 2014 року (виходячи з наданих вільних зразків відтисків печатки «ФОП ОСОБА_4 » за період з 01 жовтня 2013 року по 01 жовтня 2014 року). Дата «26 апреля 2014 г», вказана на розписці від імені ОСОБА_4 , не відповідає даті нанесення відтиску печатки «ФОП ОСОБА_4 ». Надана на дослідження розписка від імені ОСОБА_4 виконувалася у наступній послідовності: аркуші паперу за допомогою одного лазерного принтера (або функціонального пристрою в режимі «принтер») друкувався бланк «ФОП ОСОБА_4 », потім наносився відтиск печатки від імені «ФОП ОСОБА_4 », зверху відтиск печатки виконувався підпис від імені ОСОБА_4 , останнім за допомогою іншого принтера (або функціонального пристрою в режимі «принтер») друкувався власне текст розписки. За таких обставин апеляційний суд зробив висновок, що ОСОБА_4 взяв у борг у ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 170 748,02 грн, які були еквівалентні на момент її складання 15 000 дол. США та зобов`язався повернути грошові кошти 27 жовтня 2016 року в сумі еквівалентній 15 000 дол. США за курсом Національного банку України на дату повернення коштів. Станом на 27 жовтня 2016 року відповідно до умов договору поверненню підлягала сума позики у розмірі 383 720,50 грн. Колегія суддів погоджується з таким висновком апеляційного суду. Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості грошей (стаття 1047 ЦК України). Тлумачення статей 1046 та 1047 ЦК України свідчить, що по своїй суті розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видає боржник (позичальник) кредитору (позикодавцю) за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей. У постанові Верховного Суду України від 11 листопада 2015 року у справі № 6-1967цс15 наведений правовий висновок, що на підтвердження укладення договору позики та його умов, згідно із частиною другою статті 1047 ЦК України, може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей. Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17 (провадження № 61-30435сво18) міститься висновок, що «реальним (від лататинського res - річ) вважається договір, що є укладеним з моменту передачі речі або вчинення іншої дії. Для укладення реального договору необхідна наявність двох юридичних фактів: а) домовленість між його сторонами стосовно істотних умов договору; б) передача речі однією стороною іншій стороні або вчинення іншої дії». У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 січня 2020 року у справі № 209/3022/16-ц (провадження № 61-8487св18) зазначено, що «аналіз частини другої статті 1047 ЦК України дозволяє зробити висновок, що розписка не є формою договору, а може лише підтверджувати укладення договору позики. По своїй суті розписка позичальника є тільки замінником письмової форми договору позики, оскільки вона підписується тільки позичальником». У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 2-383/2010 (провадження № 14-308цс18) зроблено висновок, що стаття 204 ЦК Українизакріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню. У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної Палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17 (провадження № 61-30435сво18) міститься висновок, що у статті 629 ЦК України закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов`язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати. Не виконання обов`язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов`язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду). Згідно із частиною другою статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). У частині третій статті 12, частинах першій, п`ятій, шостій статті 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Апеляційний суд встановив, що на підтвердження укладення договору позики та його умов позивачем представлена розписка, власноручно підписана ОСОБА_4 ,висновки судово-технічної експертизи від 06 червня 2019 року не підтверджують того, що договір позики між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 не укладався, розписка є підробленою і її текст виконаний без відома ОСОБА_4 або після його смерті. За таких обставин обґрунтованим є висновок апеляційного суду, що надана позивачем розписка є належним доказом укладення договору позики та передання грошової суми позичальнику. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржене судове рішення ухвалене без додержання норм матеріального і процесуального права та зводяться до переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду. У зв`язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, оскаржену постанову суду апеляційної інстанції - без змін. Тому підлягає поновленню виконання постанови Донецького апеляційного суду від 03 липня 2019 року, зупинене ухвалою Верховного Суду від 23 серпня 2019 року до закінчення касаційного провадження. Керуючись статтями 400, 402, 410, 416, 436 ЦПК України (в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року), Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.. Постанову Донецького апеляційного суду від 03 липня 2019 рокузалишити без змін. Поновити виконання постанови Донецького апеляційного суду від 03 липня 2019 року. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуючий В. І. Крат Судді: І. О. Дундар Є. В. Краснощоков М. М. Русинчук М. Ю. Тітов